Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність

Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність




Сторінка49/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   144

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ТЕХНОПАРКІВ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Бондар А. О., студ. ФММ, група УІ-91

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» alyonochkaiii@ukr.net
Досліджувана тема є досить актуальною, зважаючи на темпи розвитку сучасного світового господарства, адже рівень національної інноваційної сфери країни формує основу її стійкого економічного зростання. І саме технологічні парки є тією рушійною силою, яка сприяє утворення наукомісткого сектора промисловості, формує наукову-технічну основу всього господарства. Вони є найбільш ефективним механізмом по перетворенню результатів науково дослідних робіт у нові продукти, технології, послуги.

Їх особливість, поєднувати в собі науково-дослідні, технологічні і виробничі підприємства, забезпечує найшвидше впровадження результатів науково-дослідних і пошукових робіт, винаходів у промисловість і бізнес. Технопарки сприяють забезпеченню потреб внутрішнього ринку, зменшують залежність від імпорту, високими темпами збільшують обсяги постачання на експорт високотехнологічної і конкурентоспроможної на світовому ринку продукції, створюють нові робочі місця і надають можливість для реалізації вченими і висококваліфікованими спеціалістами України свого інтелектуального потенціалу.

Отже, технопарк – це юридична особа або група осіб (учасників), що діють відповідно до договору про суспільну діяльність без створення юридичної особи та без об’єднання вкладів з метою створення організаційних засад виконання проектів технологічних парків з виробничого впровадження наукоємних розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.[1]

Сьогодні у світі нараховується декілька сотень технопарків різних видів, більшість з яких зосереджено в США (35%), Японії (30%), ФРН (8%), Великобританії (7%), Франції (4%), тобто в регіонах, що економічно найбільш вагомі та найбільш динамічно розвиваються. Будівництво нових технопарків і технополісів активно здійснюється в Таїланді, Індонезії, Філіппінах. В усьому світі уряди держав сприяють розвитку технопарків, фінансуючи їх подальший розвиток.

Технопаркові утворення є найбільш перспективними центрами інноваційної діяльності, які повинні стати основою у формуванні національної інноваційної сфери. [2]

В Україні перші технопарки з’явились у 2000 році. Станом на 2010 рік загальна чисельність зареєстрованих технопарків становить 12 (ще 4 проходять реєстрацію): Інститут монокристалів; Інститут електрозварювання ім. Патона; Вуглемаш; Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка; Інститут технічної теплофізики, Укрінфотех, Київська політехніка, Інтелектуальні інформаційні технології, Текстиль, Агротехнопарк, Яворів, Машинобудівні технології.

Саме нестабільність режиму інноваційної діяльності технопарків, значною мірою викликана недостатнім фінансуванням, і гальмує процес їхньої діяльності, тому кількість нових зареєстрованих проектів незначна. Без сумніву це і є основною причиною негативної динаміки показників діяльності технопарків.

У рамках виконання інноваційних і інвестиційних проектів технологічних парків обсяг реалізованої продукції за даними Державного Комітету Статистики обсяг реалізованої інноваційної продукції на початок 2010 року становив 22683,9 тис. гривень, що значно менше ніж у попередні роки. Така динаміка свідчить про припинення державної підтримки технопарків. Внаслідок отриманий прибуток від реалізації проектів становив лише 72,3 тис. гривень. [4]

Щоб кардинально змінити ситуацію необхідно створити більш досконалу нормативно-правову базу, яка б сприяла діяльності технопарків України. До таких заходів можна віднести прискорення амортизації основних фондів, зменшення ПДВ, надання пільг і т.д. На сучасному етапі розвитку нашої країни важливим завданням є сприяння успішній діяльності технопарків, створення необхідних умов для інноваційної сфери. Україна має навчитися брати приклад з розвинених країн світу, де підтримка технопарків є підґрунтям для розвитку інноваційної політики, виробництва конкурентоспроможної продукції. Таку саму роль мають виконувати і технопарки нашої країни.

Література

1. Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" //ел. доступ http://zakon.rada.gov.ua/

2. Федулова Л., Розвиток національної інноваційної системи України // Федулова Л., Пашута М. Економіка України. – 2005. – № 4. – С. 35-47.

3. Зарубіжний досвід роботи технопарків. "Наукові " технопарки. // ел. доступ. http: //www.raexpert.ru/researches/technopark/part2/

4. Офіційний сайт Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України// ел. доступ http://www.mon.gov.ua/main.php?query=science/innovation/


ФАКТОР ІННОВАЦІЙ У ДІЯЛЬНОСТІ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Бурковський К.К., аспірант,

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", burconst@gmail.com


Процес глобалізації збільшує потребу в своєчасному обміні науково-технічними досягненнями для підтримки інноваційного розвитку, проголошеного у провідних країнах. Впровадження інновацій у виробництво як результату матеріалізації наукових знань, значною мірою відбувається завдяки спільним підприємствам. Цей процес сприяє розвитку експортно-імпортних відносин у науково-технічній сфері, та створює рівень попиту на інновації.

Метою роботи є дослідження впровадження інновацій у спільних підприємствах, як реалізації наукових знань і залучення іноземних інвестицій, та вибір стратегії розвитку для України, що забезпечить належний рівень інтенсивності цього процесу.

Інновації — це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства.

Спільні підприємства — одна з найпрогресивніших комплексних форм довготривалого економічного, науково-технічного та виробничого співробітництва, що спирається на об'єднання різнонаціональних капіталів. Формування зовнішнього капіталу і власності дає змогу враховувати інтереси співзасновників, сприяє безперервному вдосконаленню виробничої бази, застосуванню нових технологій, підвищенню якості продукції. Залучення і використання інновацій шляхом створення спільних підприємств є одночасно засобом виходу держави із самоізоляції та включення її до системи міжнародного розподілу праці.

Найвигіднішим є технологічне інвестування тих спільних підприємств, які виробляють продукцію. У сфері науки і наукового обслуговування майже третина підприємств виробляють продукцію, яка у своїй основі містить новітні технологічні ідеї та розробки. На прикладах діяльності спільних підприємств, які працюють разом з науково-дослідними установами НАН України, потрібно відмітити, що основою співробітництва є прогресивне матеріальне виробництво, яке дає змогу випускати науково-технічну продукцію, необхідну для перспективного економічного розвитку країни. Протягом останніх двох десятиліть відбулася структуризація спільних підприємств за участю установ НАН України. Науково-технічною діяльністю і розробкою технологій та проектно-конструкторської документації займаються 24 спільних підприємства (65%), а виробництвом готової продукції — 13 (35%). Метою створення багатьох спільних підприємств був розвиток експортної бази країн-інвесторів [1].

Співробітництво з іноземними інвесторами щодо залучення інвестицій є фактором, який позитивно впливає на науково-технічний розвиток економіки, оскільки наближає виробництво до рівня розвинених країн світу. Інтенсивність цього процесу залежить від активності реалізації державної політики щодо підтримки та стимулювання розвитку форм міжнародного співробітництва, в тому числі й спільних підприємств. В усіх нових індустріальних країнах інтенсивно реалізується політика, спрямована на створення власного розвиненого науково-технічного потенціалу, здатного не тільки сприймати й адаптувати запозичені з-за кордону технології і нововведення, а й генерувати власні. «Стратегія запозичень» для цих країн стала епізодом у довготривалій інноваційній політиці — етапом, зумовленим початковою слабкістю науково-технологічного потенціалу, подолання якої розглядається як першочергове завдання. Інший шлях — європейська інтеграція: участь у загальноєвропейських науково-технічних проектах і програмах регіонального розвитку, ставка на науково-технологічні фактори модернізації. Головну складову державної інноваційної політики визначає курс на істотне зміцнення національної науково-дослідної системи.

Проте навіть за наявності необхідних інвестицій інноваційний розвиток економіки гальмується з причин відсутності в країні відповідного рівеня інноваційної культури. У промислово розвинених країнах ринок тісно співіснує з інноваціями не тому, що інновації виграли ринкове змагання з традиційною продукцією, а тому, що реалізується відповідна державна стратегія, яка відбивається і в офіційній статистиці, і в засобах масової інформації [2]. Світовий досвід свідчить, що практично скрізь успішний розвиток забезпечується тільки тоді, коли держава, з одного боку, бере на себе активну підтримку і стимулювання інноваційної діяльності, а з другого — визначає її стратегію, спрямовану на зміцнення наукового потенціалу.

1. Спільні підприємства як форма трансферу технологій [Електронний ресурс] / Александрова В., Гороховатська М., Щедріна Т. // Вісник НАН України. — 2001. — №12

http://www.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2001-12/5.htm

2. «Стратегія запозичень» і розвиток науки [Електронний ресурс] / Єгоров І., Попович О., Соловйов В. // Вісник НАН України. — 2003. — №5 http://www.nbuv.gov.ua/portal/all/herald/2003-05/1.htm


1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   144



  • ФАКТОР ІННОВАЦІЙ У ДІЯЛЬНОСТІ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ