Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



КЛАСИФІКАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

КЛАСИФІКАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ




Сторінка58/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   144

КЛАСИФІКАЦІЯ МОДЕЛЕЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ


Коюда О.П., к.е.н, доцент ПСНЦ НАН і МОН України

alex_koyda@list.ru


В сучасній системі економічних відносин все більше загострюється конкуренція між різними моделями економічного розвитку, а стан країни на глобальному ринку все більше залежить від її загальної конкурентноздатності, яка напряму залежить від структури та ефективності національної інноваційної системи країни. Але, для того щоб адекватно оцінити перспективи формування української інноваційної системи необхідно дослідити існуючи моделі економічної модернізації, а також різновиди національних інноваційних систем, які забезпечують таку модернізацію.

За результатами дослідження було виявлено, що принципи організації і функціонування інноваційних систем можуть в значній мірі відрізнятися в залежності від: наявних національних ресурсів, задач, які країна ставить перед собою, соціокультурних параметрів суспільства, стилю національного менеджменту та моделі інноваційного розвитку обраної державою.

Стимулювання інноваційних процесів в економіці має досить велику історію, однак системний підхід до створення національних інноваційних систем (НІС) у розвинених країнах отримав підтримку лише останні 20-25 років. Тому класифікувати існуючи НІС необхідно з точки зору як довжини інноваційного ланцюга так і системного підходу до інноваційного процесу.

У досліджені було визначено, що існуючи інноваційні моделі розвитку можна поділити на три базові моделі: традиційну, східно-азіатську та альтернативну. Перша модель (традиційна), це модель повного інноваційного циклу - від формування інноваційної ідеї до масового виробництва інноваційного продукту, тобто така модель має всі компоненти інноваційної системи: фундаментальну і прикладну науку, дослідження та розробки, виробництво дослідного зразка, масове виробництво, а також різні інститути експертизи, фінансування і підготовки кадрів. Така модель має є два типи: це НІС США, особливістю якої є вирішальна роль університетів країни, які залучають висококласних фахівців та студентів із інших країн, що дозволяє добиватися дуже високих наукових, технічних та технологічних досягнень. Інший тип традиційної моделі – це НІС країн Європи: Великобританії, Германії, Франції, Італії, Швеції, Нідерландів, Данії, Швейцарії, Фінляндії. Особливістю цього типу є потужна фундаментальна університетська наука за певними науковими напрямами, які підтримуються державою, підтримка бізнесом прикладних досліджень та регіональна концентрація зусиль по певним напрямкам науки та техніки.

Друга модель інноваційного розвитку відрізняється від традиційної і представлена країнами Східної Азії: Японією, Південною Кореєю, Китаєм. В цій моделі відсутній компонент фундаментальної та частково і прикладної науки, тобто ця модель зорієнтована на експорт високотехнологічної продукції, але частіше технології виробництва такої продукції запозичені у країн традиційної моделі. Особливістю цієї моделі є орієнтація на прикладні інженерні розробки з ефективним комерційним результатом. Однак, останнім часом поступово в країнах де представлена така модель, розвиваються певні наукові напрями та дослідження, наприклад, Японія зосередилась на розробці нових матеріалів та нанотехнологіях.

Третя модель, це так звана „альтернативна” модель інноваційного розвитку. Ця модель знайшла застосування у країнах де відсутня фундаментальна й прикладна наука та майже відсутні корисні природні ресурси. Тому інноваційний цикл таких країн не має таких елементів як фундаментальна та прикладна наук, а також практично відсутній високотехнологічний цикл. Інноваційна політика в цих країнах зосереджена на: розповсюдженні, а не створення нових технологій; розвитку освіти у економіці, менеджменті, соціології та психології праці; підготовці кадрів для фінансової та банківської сфер; розвитку креативної індустрії та рекреації. Прикладами таких моделей інноваційного розвитку є НІС Таїланду, Турції або Чілі. Так, Таїланд є одним з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції у світі і дуже активно розвиває інноваційні засоби менеджменту у цій сфері, окрім того ця країна має виключні можливості рекреаційної сфери і є найбільшим центром туристичної індустрії. Схожа ситуація і в Чілі, у цій країні особлива увага приділяється новітнім технологіям переробки сільськогосподарської продукції, лісному господарству, а також розвитку засобів комунікації та транспорту. Останнім часом Турція активно працює над створенням власної повноцінної НІС, так в країні створено 12 технопарків і зон технологічного розвитку з метою посилення кооперації між університетами та виробництвом. Пріоритетними напрямами досліджень та розробок в країні є біотехнології, комунікаційні технології та цифрові телекомунікації, в яких вона вже має значні успіхи.

За результатами дослідження виявлено, що Україні необхідно приділити увагу альтернативній моделі інноваційного розвитку, але не при розгляді питання побудови національної інноваційної системи, а на регіональному рівні. Це актуально для регіонів які не мають значного потенціалу фундаментальної й прикладної науки, або значних природних ресурсів, тобто розвиток таких регіонів можливий згідно третьої моделі – використання (а не розробка) новітніх технологій, розвиток освіти, менеджменту, сфери послуг та індустрії туризму.

НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФОРМУВАННЯ І УКРАЇНІ

Кравченко Н.А., аспірант,

НТУУ «КПІ» niknata88@gmail.com
У сучасних умовах динамічного розвитку світового господарства щабель розвитку національної інноваційної сфери формує основу стійкого економічного зростання і є необхідною умовою для повноправної участі країни у світовому поділі праці. Досягнення конкурентоспроможності України в системі глобального світового господарства потребує посилення інноваційного спрямування промислової політики. Проблему подолання суттєвої розбіжності між наявним потенціалом інноваційного розвитку та низькою ефективністю його використання можна вирішити шляхом формування ефективної національної інноваційної системи, що являє собою систему взаємопов’язаних інститутів, які сприяють генеруванню, накопиченню, трансферу знань, навичок та технологій, що визначають рівень інноваційної конкурентоспроможності держави.[1]

Проблема створення національної інноваційної системи (НІС) як нової ефективної структури управління науково-технічною сферою країни у сьогоднішніх умовах для України є вкрай актуальною, оскільки побудова принципово нової НІС, адаптованої до вимог ринкової економіки, буде стимулювати зростання конкурентноздатності продукції українських підприємств, створить умови для подолання слабкого місця вітчизняної прикладної науки - відсутності зв'язку між освітою, наукою і виробництвом, а також стане каталізатором інноваційної активності, особливо в сфері наукомісткого підприємництва.[2]

Cучасні умови розвитку соціально-економічного устрою України характеризуються такими особливостями формування національної інноваційної системи: відрив науки від господарської практики; відсутність механізмів оцінки ефективності державних науково-технічних програм; переважне фінансування організацій, а не пріоритетних напрямів наукової діяльності; спонтанне ініціювання інновацій; відсутність бізнес-планів; орієнтація на внутрішні джерелa фінансування; контроль за реалізацією інновацій у промисловому виробництві без участі економічних служб; недосконалість законодавчої бази в частині стимулювання інноваційної діяльності; нерозвиненість інноваційної інфраструктури та відсутність механізмів комерціалізації результатів закінчених науково-технічних розробок, недостатній розвиток малого й середнього інноваційного підприємництва.[3]

Хоча сьогодні в Україні й сформовано основні елементи НІС, суттєвою проблемою залишається встановлення та забезпечення системних взаємозв’язків між ними. Крім цього, недостатньо використано можливості технологічного навчання, що має стати предметом державної політики у сфері інноваційної та науково-технологічної діяльності.

Подальший розвиток НІС України повинен насамперед передбачати розвиток інноваційної інфраструктури, зокрема офісів трансферу технологій, та інших організацій, що сприятимуть налагодженню зв’язків між підприємствами й науковими установами. Необхідно також збільшувати наукоємність ВВП. Пріоритетними галузями мають бути машинобудування, хімічна промисловість та інші галузі, що забезпечують експортні можливості. Нарощення наукоємності передбачає також застосування нових сучасних імпортних технологій. Також одним із чинників ефективної діяльності інноваційних структур має стати стабільність та якість правової бази інноваційної діяльності, а державна політика повинна бути науково обґрунтованою. Мається на увазі важливість зв’язків держави з науково-освітньою та виробничою системами, наприклад, у визначенні пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, інноваційної діяльності. [1]

Отже, структурні зрушення в економіці країни, зокрема стратегія подальшого соціально-економічного розвитку на засадах інноваційної діяльності, можливі лише за комплексного та системного підходу до вирішення даного завдання. Механізмом забезпечення таких перетворень виступає національна інноваційна система. Для її створення Україна має необхідні передумови та значний потенціал, проте запровадження такого механізму потребує злагодженого вирішення комплексу системних проблем, які мають місце в економіці країни.

Література:

1. Грига В. Особливості формування національних інноваційних систем [Текст] / В. Грига // Вісник Національної академії наук Ураїни. – 2009. - №10. – С. 22-35.

2. Матюшенко Ю.І. Перспективи створення національної інноваційної системи в Україні [Електронний ресурс] / І.Ю.Матюшенко - Режим доступу: http://iee.org.ua/files/alushta/13-matyushenko-perspektyvy_stv.pdf

3. Хорт О.А. Національна інноваційна система України: передумови, фактори та проблеми формування [Електронний ресурс] / О.А. Хорт. – Режим доступу: http://intkonf.org/hort-oa-natsionalna-innovatsiyna-sistema-ukrayini-peredumovi-faktori-ta-problemi-formuvannya/



Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Інформація про роботодавців Одеси (перелік відсортований за розміром штату співробітників у місті) Компанія Проекти і технології
2015 -> Оголошення про тендер (rfq) Номер rfq: ucbi-062-с дата оголошення: 13 листопада 2015 Кінцевий термін подання: 20 листопада 2015 Опис: Постачання it обладнання для зони митного оформлення в Одесі
2015 -> О. К. Юдін, директор Інституту комп’ютерних інформаційних технологій, д-р техн наук, професор
2015 -> Програма юних користувачів персонального комп’ютера основний рівень пояснювальна записка
2015 -> Назва послуги
2015 -> Комп’ютери та комп’ютерні технології напрям підготовки 100102 Процеси, машини та обладнання
2015 -> Ласкаво просимо до електронного кабінету платника податків!
2015 -> Інсталяція мережевої версії Інсталяція серверу Firebird 3
2015 -> Узгоджено затверджую
2015 -> Тов «Науково-виробниче підприємство «енглер» едрпоу 36938941, іпн 369389426588
1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   144



  • НАЦІОНАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СИСТЕМА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФОРМУВАННЯ І УКРАЇНІ