Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



ІННОВАЦІЇ – ГОЛОВНИЙ ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ГАЛУЗЕЙ ТА РЕГІОНІВ

ІННОВАЦІЇ – ГОЛОВНИЙ ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ГАЛУЗЕЙ ТА РЕГІОНІВ




Сторінка61/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   144

ІННОВАЦІЇ – ГОЛОВНИЙ ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ГАЛУЗЕЙ ТА РЕГІОНІВ

Макаренко М.В., к.е.н., доцент,

Азовський морський інститут Одеської національної морської академії, mari-makva@yandex.ru
Процеси глобалізації, що активізувалися на рубежі століть, вимагають формування відповідного рівня конкурентоспроможної економіки. У зв'язку із цим останнім часом помітно підсилюється увага не тільки до міжкраїнного аспекту конкуренції, але й до конкуренції регіонів усередині країн. Протягом довгого часу, технологічний прогрес, як передбачалося, був зовнішнім. Однак це припущення нелогічно: нагромадження знання й людського капіталу - результат діяльності в минулому. Включення технологій в економічні моделі як ендогенних змінних - це площина так званої ендогенної теорії росту, що дала початок широкому діапазону нових моделей зростання. Ключове припущення ендогенної теорії зростання – це те, що нагромадження знання провадить віддачу, котра постійно збільшується. Знання й ноу-хау не поширюються негайно - не між країнами, регіонами, секторами або компаніями - але повинні бути придбані. Це означає, що ринки не обов'язково приводять до оптимального результату: у компаній є стимул тримати знання в себе, щоб одержати монополістичну орендну плату. Тому держава повинна балансувати між поширенням знання з однієї сторони й правами на інтелектуальну власність захисту на іншому, щоб утримати доходи від інвестицій вигідними.

Інший істотний внесок ендогенної теорії зростання - формалізація важливості людського капіталу. Висококваліфіковані робітники мають тенденцію бути більш продуктивними і інноваційними й тому здобувають першорядне значення як для компаній, так і для національної економіки. Із цього треба зробити висновок, що компанії й держава повинні інвестувати в навчання службовців і навчання всього населення відповідно. У теорії підприємництва Й.Шумпетер затверджував, що, перед обличчям конкуренції й зниженням прибутку, підприємців змушені впроваджувати технічні й фінансові нововведення й що сплески інноваційної діяльності генерують (нерегулярне) економічне зростання. Підприємницька новація - таким чином, веде до довгострокового розвитку. Підкреслюючи технічний прогрес і новації як фактори, що створюють економічне зростання, еволюційна економіка Й. Шумпетера відкриває новий і більш широкий діапазон для політики інтервенції, чим дуже обмежені можливості, запропоновані неокласичною теорією [3]. Гроссман-Хелман відступає від надзвичайно неокласичного світу конкуренції й приймає Шумпетерську структуру. У фірм є тут стимул брати участь в інноваційних процесах через очікування, що нові технології приведуть до монополістичного прибутку - принаймні, поки нова технологія не стане надбанням суспільного знання. Рівняючи нововведення з розвитком нових продуктів, які мають більш високу якість чим подібні продукти, які перебувають на ринку, автори вводять поняття "якісних сходів": процесом модернізації продукту й розвитку імітації й потім менш розвинені країни піднімаються нагору по цим якісним сходам. Маршалл не тільки підкреслив важливість трьох елементів локалізаційної економіки, але також і взаємодії між елементами цієї тріади. Він затверджував, що знання й ноу-хау накопичуються й стають у місцевому масштабі соціалізованими в місцеву індустріальну атмосферу, що сприяє створенню нових ідей і ділових методів. Робота Маршалла тому також дала початок нової географічної традиції, відомої як місцеві інноваційні кола. Цей підхід зосереджується не тільки на торговельних конкурентоспроможних перевагах, що спеціалізуються на просуванні спеціалізованої промислової локалізації [1].

Розвиток таких співтовариств знання й мереж, наповнює місцеву економіку: її фірми, робітників, і установи - з колективними процесами навчання, які характеризують їх нео-маршаловський економічний простір. У сьогоднішнім, керованим знанням, інформаційно багатій економіці, створення й заява інноваційного й підприємницького знання дотримуватися особливо важливо для того, щоб забезпечити регіональну економічну перевагу. Теорії, що вважають регіони як центри знання приводять більшою мірою до поняття нововведення, заснованого на Шумпетерській і еволюційній економічній здатності проникнення в суть. Нововведення представляється як інтерактивний процес навчання, що вимагає взаємодій між діапазоном агентів, таких як підрядники й субпідрядниками, устаткування й постачальники, споживачі або клієнти, конкурентами, приватними й суспільними науково-дослідними лабораторіями. Системи нововведення також включають університети й інші установи вищого утворення, постачальників консультування й технічних послуг, влади й регулятивні органи. [2, 3]. Розглядаючи конкурентні переваги регіону, важливо розкрити не тільки сутність цього поняття й визначальні їхні фактори, але й показати основні напрямки (детермінанти) і джерела їхнього формування. У цей час рішення проблеми конкурентоспроможності регіону та формування нових джерел конкурентних переваг займає важливе місце, тому що вони визначають стратегію його розвитку. Конкурентні переваги регіону, як було відзначено вище, формуються під впливом безлічі факторів, які мають різний ступінь впливу. Це вимагає подальшого безперервного розвитку наукових теорій конкурентних переваг об'єктів, взаємодіючих у постійній конкурентній боротьбі.

СТВОРЕННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН НА ПРИКЛАДІ США ТА КАНАДИ


Матвієнко О.Л., студент групи ЗМЕ-91, НТУУ „КПІ”, allmail@ua.fm
Канада і США вже протягом багатьох років є найбільшими у світі торговими партнерами. Починаючи з 1946 року, Канада — провідний ринок для експорту товарів зі США. Вона імпортує зі США більше товарів, ніж з усіх країн Європейського Союзу, разом узятих. Майже 80% канадського експорту щороку надходить на американський ринок. На сьогодні взаємна канадсько-американська торгівля становить майже $440 млрд. і забезпечує понад два мільйони робочих місць у кожній країні. Щодня кордон перетинає більш як на $1,3 млрд. товарів.[1]

Таких вражаючих результатів удалося домогтися не лише завдяки традиційним зв’язкам двох країн, а й завдяки забезпеченню максимально сприятливого торговельного режиму. З часу створення 1989 року зони вільної торгівлі канадсько-американський товарообіг фактично подвоївся. Щороку торгівля зростала майже на 12%. Обсяг взаємних прямих інвестицій зріс за цей період більш як удвічі.

Водночас досвід канадсько-американських відносин свідчить, що зона вільної торгівлі, створюючи сприятливі умови для розвитку взаємної торгівлі, не гарантує від періодичного виникнення бар’єрів, створюваних протекціоністськими заходами.

Уряди обох держав розуміють важливість забезпечення як інтересів споживачів імпортованої продукції, так і умов для справедливої конкуренції. На таких самих принципах захисту, передусім споживача, варто було б будувати й українсько-російські торговельні відносини. Бо інакше гасло «захисту національного виробника» може зіграти лихий жарт — за відсутності добросовісної конкуренції на внутрішньому ринку, консервуються застарілі технології, немає стимулу для зниження витрат і цін.

У своїх відносинах із всесильним сусідом канадці дотримуються низки правил і принципів, які дозволяють їм обстоювати свої позиції.

Правило перше — наголос на довготерміновості взаємовигідних відносин, створення відповідної сприятливої атмосфери. При цьому пріоритет — стратегічним інтересам, а не моментальним вигодам.

Правило друге — будувати відносини на чітких нормах, закріплених в угодах і договорах. Канадці виходять із того очевидного факту, що в конфліктних ситуаціях і грі без правил сильний завжди переможе слабкого. Сьогодні договірно-правова база канадсько-американських відносин нараховує майже 200 чинних документів.

Правило третє — по змозі використовувати для вирішення проблемних питань у відносинах багатосторонні структури й механізми — НАФТА, СОТ. Для особливо заплутаних справ — міжнародні арбітражні механізми.

Правило четверте — систематично проводити активну й ініціативну політику, спрямовану на захист своїх інтересів. Департамент іноземних справ і міжнародної торгівлі Канади розробив навіть відповідний методологічний документ із питань захисту канадських інтересів у відносинах зі США. У ньому наголошується на важливості чіткого розуміння локального контексту подій, основних сил і гравців, прибічників та опонентів, що впливають на необхідні рішення. При цьому значну увагу приділяють регіональній владі, настроям у недержавному секторі, зокрема політичних і партійних групах, неурядових організаціях, ділових колах. Таким чином, канадсько-американські відносини є справді міжнародними, а не міждержавними. Хороший приклад для українсько-російської взаємодії, досі здійснюваної переважно через державний сектор і президентів із усіма наслідками, що з цього випливають.

Правило п’яте — намагатися уникати переплетення проблемних тем і відповідного торгу. Типу: не ввійдете в ЄврАзЕС — ми вам бар’єрів торгових не знімемо. Або навпаки: буде зона вільної торгівлі — тоді й нульовий варіант ратифікуємо. У Канаді, правда, теж деякі провінційні політики час від часу пропонують урізувати поставки в США нафти й газу у відповідь на їхні заходи з обмеження поставок деревини. Але такі заяви сприймаються як популістські й не застосовуються в зовнішньополітичному діалозі.

Правило шосте — використання координуючих механізмів як зовнішніх, так і внутрішніх. Між США й Канадою регулярно проходять саміти й зустрічі на різних рівнях. Існують спеціальні міністерські комісії, практикується призначення уповноважених для вирішення окремих довгострокових питань.

Стосовно внутрішньої ситуації, то тут у більшого партнера дії менш скоординовані, що також вважають певною перевагою. Ясна річ, вплив приватного сектора у США й Росії сьогодні не порівнянний, та й російських губерній не порівняти з американськими штатами. Але не зайве подумати, як Україні використовувати не завжди однакові інтереси Москви й російських регіонів, так само як і можливості ділових кіл, особливо тих, що мають стратегічні інтереси на українській території.

Загалом, попри істотні відмінності канадсько-американської та українсько-російської взаємодії, використання окремих моментів заокеанського досвіду асиметричних відносин нам не зашкодило б. Особливо в частині послідовного захисту своїх національних інтересів.

1.Книга фактів ЦРУ [Електронний ресурс] — Режим доступу до ресурсу : https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook.



Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Інформація про роботодавців Одеси (перелік відсортований за розміром штату співробітників у місті) Компанія Проекти і технології
2015 -> Оголошення про тендер (rfq) Номер rfq: ucbi-062-с дата оголошення: 13 листопада 2015 Кінцевий термін подання: 20 листопада 2015 Опис: Постачання it обладнання для зони митного оформлення в Одесі
2015 -> О. К. Юдін, директор Інституту комп’ютерних інформаційних технологій, д-р техн наук, професор
2015 -> Програма юних користувачів персонального комп’ютера основний рівень пояснювальна записка
2015 -> Назва послуги
2015 -> Комп’ютери та комп’ютерні технології напрям підготовки 100102 Процеси, машини та обладнання
2015 -> Ласкаво просимо до електронного кабінету платника податків!
2015 -> Інсталяція мережевої версії Інсталяція серверу Firebird 3
2015 -> Узгоджено затверджую
2015 -> Тов «Науково-виробниче підприємство «енглер» едрпоу 36938941, іпн 369389426588
1   ...   57   58   59   60   61   62   63   64   ...   144



  • СТВОРЕННЯ ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН НА ПРИКЛАДІ США ТА КАНАДИ