Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ




Сторінка62/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   58   59   60   61   62   63   64   65   ...   144

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ В УМОВАХ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ

Мироненко Є.В., д.т.н, професор, Фоміченко І.П., к.е.н.

Донбаська державна машинобудівна академія, evgeniy.mironenko@dgma.donetsk.ua
Посилення міжнародної конкуренції, обмеженість природних ресурсів, соціальні та політичні проблеми економічного розвитку обумовлюють необхідність постійного удосконалення системи управління конкурентоспроможністю національної економіки.

Особливе значення для забезпечення стійкого зростання економіки України має інтенсифікація процесу розробки та реалізації інновацій, які перетворилися останнім часом на найважливіший фактор отримання конкурентних переваг у сферах виробництва і збуту продукції або послуг. Досвід розвинутих країн світу свідчить про істотний вплив інноваційного чинника на рівень конкурентоспроможності національної економіки.

Проблемам оцінки й управління конкурентоспроможністю країни присвячені праці провідних вітчизняних учених, серед яких: З. Адаманова, Л. Антонюк, С. Аптекар, Я. Базилюк, Л. Балабанова, О. Білорус, С. Боринець, В. Вергун, Б. Губський, І. Должанський, Я. Жаліло, Д. Лук’яненко, Ю. Макогон, Ю. Мацейко, В. Новицький, В. Павлова, Ю. Пахомов, А. Пилипенко, А. Садєков, А. Філіпенко, О. Чернега, М. Шарко та ін. [1-2].

Істотний внесок у дослідження ролі інновацій в економічному розвитку та підвищенні конкурентоспроможності національної економіки зробили наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених: І. Алєксєєва, В. Амітана, О. Виноградової, А. Дагаєва, П. Друкера, Б. Йонсона, Дж. М. Кейнса, О. Кузьміна, А. Кучерової, В. Гейця, К. Маркса, А. Маршала, Л. Омелянович, М. Портера, А. ,. Скотта.

Метою статті є розробка науково-методичних і практичних рекомендацій щодо підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах розвитку національної інноваційної системи.

На сьогоднішній день створено ґрунтовну теоретичну базу, яка дозволяє визначити сутність, принципи, механізми управління конкурентоспроможністю національної економіки. У той же час недостатньо обґрунтовані механізми впливу інноваційної системи держави на рівень її конкурентоспроможності. Об’єктивна необхідність подальшого розвитку теоретичних і організаційно-методичних підходів до формування конкурентоспроможності національної економіки Україні в умовах інноваційної конкуренції обумовлює актуальність проблеми.

У сучасних умовах конкуренція відбувається на мікрорівні (товар, підприємство), мезорівні (галузь), макрорівні (національна економіка) і мегарівні (світова економічна система), та є необхідною умовою ефективного функціонування світового та національних господарств. Аналіз різних шкіл теорії конкуренції дозволив відокремити новітні підходи до визначення характеру цієї категорії, серед яких: «соціальний» (конкуренція є специфічною формою співіснування, співробітництва бізнесових та урядових структур); «екологічний» (умови ведення бізнесу знаходяться у тісному зв’язку з екологічною системою, яка розвивається циклічно); «інноваційний» (умови ведення бізнесу та формування конкурентних переваг визначаються особливостями інноваційного розвитку економіки та суспільства) тощо. Майже усі проаналізовані економічні школи визначають вирішальний вплив на рівень конкурентоспроможності національної економіки інноваційних чинників, які створюють умови для збереження та накопичення конкурентних переваг високого рівня.

Посилення міжнародної конкуренції, поглиблення процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізації, подальша інтеграція національних економік до глобального економічного середовища суттєво впливають на конкурентоспроможність національних економік, під якою слід розуміти здатність країни утримувати певну позицію у світовій економіці, що базується на сукупності цілеспрямованих дій стратегічного характеру бізнесу й уряду, які націлені на підвищення продуктивності виробництва і розвиток ринкової інфраструктури, накопичення інноваційного потенціалу, забезпечення макроекономічної стабільності, підвищення рівня життя громадян.

Ретроспективний аналіз економічних шкіл, окремих концепцій дозволив удосконалити систематизацію факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності національної економіки. До таких загальновідомих факторів: природно-кліматичних, політичних, демографічних, економічних, додано блок інтелектуально-інноваційних факторів (зайнятість у системах освіти і науки, охорони здоров’я, потенціал людського розвитку, питома вага інноваційно активних підприємств, рівень якості інституцій, розвиток науково-технічної сфери, збалансованість технічної та економічної сторін інновацій, рівень розвитку інноваційної інфраструктури). Найважливішою умовою підвищення конкурентоспроможності національної економіки є ефективний бізнес-сектор, що створюється за умови формування кластерної структури промисловості, реалізація якої останнім часом прискорюється за рахунок розвитку транскордонного співробітництва в інноваційній сфері.

1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації /Л.Л. Антонюк//. – К.: КНЕУ, 2004. – 275 с.

2. Бондаренко И.С. Конкурентоспособность страны и конкурентные преимущества: сущность, методы оценки / И.С. Бондаренко // Економіка промисловості. – 2007. – № 3 (38). – С. 25-31.

МЕТОДИ ОПОСЕРЕДКОВАНОЇ ОЦІНКИ СПЕЦИФІЧНИХ РЕСУРСІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Моісеєнко Т.Є., асистент

Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, t_moiseenko@i.ua
Успіх інноваційної діяльності підприємств залежить від адекватного її цілям та задачам ресурсного забезпечення, тому обґрунтування потреби в конкретних видах ресурсів і визначення оптимальних пропорцій між ними є обов’язковою складовою системи управління. Підприємству – суб’єкту інноваційної діяльності необхідно знати, скільки і яких ресурсів необхідно для успішного функціонування. Однак, можливість оцінки такого ресурсу як «знання» є дискусійною. Нами систематизовано наукові погляди з цього приводу у чотири спрямування:

1. Неможливість оцінки знань. Знання, згідно ресурсного підходу, неможливо продати і/або придбати на ринку, вони є унікальними і специфічними, непридатними для застосування поза межами підприємства – носія знань. Витрати на створення знань складно піддаються оцінці. З одного боку спостерігається тенденція до самостійного прирощення знань, з іншого, знання старіють під впливом НТП і втрачаються згідно природної схильності людини до забування. На користь оцінки інноваційної ідеї свідчить високий рівень витрат процесу розробки нової продукції і ринкової перевірки її комерційної цінності для підприємства.

Успішність ідеї доцільно оцінювати на ранніх стадіях інноваційного процесу. Для відбору з множини «незрілих» ідей найбільш придатної для втілення у рамках інноваційної діяльності підприємства використовують модель «Лійка Уілрайта-Кларка». Процес оцінювання є варіативним і знаходить широке відображення у вітчизняних теоретико-прикладних дослідженнях. Також, простоту використання передбачає метод суми балів за кількістю позитивних відповідей на «бінарні питання». Для цього фахівці, що займаються експертизою інноваційних проектів, пропонують ініціаторові проекту перелік запитань. Доцільною є процедура оцінки інноваційної ідеї, як з позиції особистих можливостей автора, так і з позиції ринку. Складнішою є методика експертних оцінок з ранжируванням вагомості оцінюваних параметрів і зазначенням міри реалізації конкретного пункту оцінки інноваційної ідеї в балах. У разі, якщо складно використовувати бальну шкалу опитувань, застосовують вербальні оцінки з подальшим переведенням їх в цифрові значення. Методичним інструментом унаочнення результатів проведеного скринінгу є профіль інноваційної ідеї.

Сучасною тенденцією є застосування концепції Co-creation, що передбачає встановлення взаємовідносин між підприємством, виробником і споживачами інноваційної продукції (споживачі приймають участь не лише в тестуванні готового продукту, а і в розробці та оцінці інноваційних ідей).

2. Неможливість вартісної оцінки. Знання не мають матеріальної субстанції – це ідеї. Оцінка ідей неможлива на основі кількісно-цінових параметрів, слід враховувати низку якісних характеристик: унікальність, глибина, своєчасність тощо. Отже, доцільно застосувати метод експертних оцінок. Доцільно застосовувати в процесі оцінки як всього комплексу знань підприємства, так і придатності конкретних ідей до використання в якості ресурсу інноваційної діяльності підприємства.

3. Неможливість прямої вартісної оцінки (опосередкована оцінка). Вартісною оцінкою знань вважають різницю між вартістю підприємства та вартістю його матеріальних активів. Зокрема, метод визначення надприбутку використовує поточну вартість чистих матеріальних активів, як базу для розрахунку норми прибутку, а будь-які доходи, отримані понад цією нормою, вважаються надприбутками і впливають на ресурс «знання». Таким чином, цінність ресурсу «знання» спроможна підвищити вартість підприємства в цілому. Відповідно, пріоритет прирощення вартості (управління вартістю) над управлінням прибутками є наслідком невіддільності знань від підприємства.

4. Пряма вартісна оцінка. Спроби оцінити вартість знань прямими методами ґрунтуються, як правило, на прикладному розумінні знань, втіленні їх в конкретному інтелектуальному продукті. Інколи пряма вартісна оцінка знань ототожнюється з оцінкою нематеріальних активів. Підґрунтям такої оцінки є теорія «екстракції вартості знання» (extracting knowledge value), яка доводить, що нематеріальні витрати потрапляють у вартість продукції через перенесення частини вартості інтелектуального капіталу підприємства. Дана величина співвідноситься з обсягом кодифікованого знання, що належить виробнику продукту. Механізмом, що стимулює кодифікування знання, а, отже, і перехід на вищу стадію вартості, вважається інтелектуальна власність, а наслідком кодифікування є підвищення ліквідності відповідних активів та прирощення доданої вартості знання.

1   ...   58   59   60   61   62   63   64   65   ...   144



  • МЕТОДИ ОПОСЕРЕДКОВАНОЇ ОЦІНКИ СПЕЦИФІЧНИХ РЕСУРСІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ