Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність

Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність




Сторінка73/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   144

ОСОБЛИВОСТІ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ


Л.А. Анісімова, к.ф.-м.н., доцент,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, lyda23@ukrpost.net

В.Г Балан, к.ф.-м.н., доцент,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, balan_v_g@ukr.net


Одне з найважливіших завдань розвитку підприємства і країни в цілому, нерозривно пов`язане з ефективністю виробництва, забезпечення випуску необхідної кількості сучасних виробів та покращення якості, досягнення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. Фактором конкурентоспроможності багатьох видів промислової продукції є високий технічний рівень. Значення технологічного компоненту у міжнародних економічних відносинах постійно зростає. З іншого боку, сам науково-технічний розвиток української економіки зазнає дедалі більшого впливу з боку зовнішньоекономічної діяльності підприємств та організацій та міжнародної науково-технічної співпраці. Міжнародне науково-технічне співробітництво та обмін забезпечують підвищення кваліфікації спеціалістів, управлінського персоналу, робітників. Використання закордонних технологій може ініціювати нові дослідження та розробки у вітчизняних науково-дослідних інститутах, конструкторських бюро, лабораторіях тощо.

Тому необхідність адаптації підприємства до динамічного зовнішнього середовища, зміна правил конкуренції та посилення конкурентної боротьби зумовлюють необхідність формування нових наукових підходів до вимірювання й оцінювання конкурентоспроможності підприємства. Під оцінюванням конкурентоспроможності розуміють процес ідентифікації стану економічної системи за критеріями конкурентоспроможності та віднесення її до певного типу, групи чи статусу в сферах національної або міжнародної економічної взаємодії [4]. Наявність достовірної інформації про конкурентні переваги підприємства, знання рівня його конкуренто­спроможності дає змогу керівництву ідентифікувати свої ринкові позиції за кожним напрямом діяльності та обґрунтувати вибір стратегічної поведінки на ринку.

Зазначимо, що одним із основних напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємств є вибір системи критеріїв (показників), за якими буде здійснюватися оцінювання конкурентоспроможності. Дана система повинна охоплювати такі напрямки діяльності підприємства, як маркетинг (конкурентоспроможність продукції; орієнтація на ринок, рівень та зміст НДДКР, система збуту), систему управління (наявність управлінських інновацій, конкурентних стратегій, рівень персоналу), виробництво (ресурсна база, сучасні технології, рівень організації виробництва), фінанси (фінансова автономність, платоспроможність, ліквідність, обігові засоби).

Одним з найбільш уживаних при оцінюванні конкурентоспроможності організації є метод на основі визначення її ринкової частки [1]. Інший підхід, який використовує обчислення «індексу мікроекономічної конкурентоспроможності» (розроблений групою вчених Інституту стратегії та конкурентоспроможності Гарвардської школи бізнесу (США) під керівництвом М.Портера), базується на концепції конкурентоспроможності, згідно з якою конкурентна стратегія та якість бізнес-середовища є вирішальними у формуванні конкурентних переваг підприємства [3]. Методику консультаційної американської фірми «D&B», яку можна використовувати для визначення конкуренто­спро­можності підприємств усередині галузі, яких оцінюють за трьома групами показників: показники, що відображають ефективність виробничо-збутової діяльності підприємств, показники, які характеризують стан виробничої сфери підприємства та показники, пов’язані з фінансовою діяльністю підприємств.

У світовій практиці достатньо широко використовують індикаторний підхід, відповідно до якого конкурентоспроможність підприємства (СБО) визначається за допомогою двох інтегральних критеріїв: економічної та соціальної конкурентоспроможності [3]. А. Дайян, А. Олів’є, Р. Урсе [2]  пропонують вивчати сильні та слабкі сторони підприємства за допомогою багатокутника конкурентоспроможності, використовуючи вісім основних критеріїв: якість, ціна, фінанси, торгівля, післяпродажне обслуговування, зовнішня політика, підготовка перед продажем, концепція товару, на якому базується діяльність. Як видно з опису розглянутих методик, у більшості випадків їх застосування базується на використанні багатокритеріального аналізу з визначенням вагових коефіцієнтів критеріїв та оцінюванням досліджуваних підприємств за кожним з цих критеріїв. Результатом такого дослідження є інтегральний показник конкуренто­спро­можності.

Список літератури:

1. Азоев Г.Л. Конкурентные преимущества фирмы / Г.Л. Азоев, А.П. Челенков. – М.: ОАО «Типография «НОВОСТИ»», 2000. – 256 с.

2. Дайан А. Академия рынка: Маркетинг: Пер с франц. / А. Дайан, Ф. Букерель, А. Оливье, Р. Урсе. – М.: Экономика, 1993. – 571 с.

3. Клименко С.М. Управління конкурентоспроможністю підприємства: навч. посіб. / С.М. Клименко, Т.В. Омельяненко, Д.О. Барабась, О.С. Дуброва, А.В. Вакуленко. – К.: КНЕУ, 2008. – 520 с.

НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ МЕТАЛУРГІЙНОЇ ГАЛУЗІ

Анісімова О.М., к.е.н., доцент,

Державний вищий навчальний заклад «Приазовський державний технічний університет», anisimova.o.m@gmail.com
Одна з головних передумов забезпечення стійкого розвитку промисловості в ринковій економіці полягає у досягненні стабільного рівня ефективності її функціонування, що є суттєвим чинником якості й конкурентоспроможності промислової продукції, підвищення якої виступає ключовим завданням формування ефективної відкритої економіки держави. Зовнішні умови діяльності підприємств промисловості у післякризовий період встановили нові вимоги до якісного рівня управління, характеру задач, що вирішуються, а також до методу їх вирішення.

Промисловий та експортний потенціали підприємств гірничо-металургійного комплексу (ГМК) України сьогодні є базовим елементом економіки держави, яка залежить від стану ГМК, насамперед, тому, що металургія – основний донор бюджету, головний постачальник валюти в Україну. ГМК України відвантажує лише 20% металопродукції на внутрішній ринок, а 80% експортує. У Росії це співвідношення становить приблизно 50:50. [1] Росія – головний торговельний партнер України серед держав СНД, її частка становить 62% у загальній структурі експорту українського металопрокату до СНД. [2] Обсяги експорту української металопродукції до країн СНД постійно зменшуються. Саме завдяки розвиненому внутрішньому ринку металопродукції російські металургійні комбінати в умовах світової економічної кризи зазнають менших втрат, ніж українські. Металургійні комбінати України можуть сподіватися лише на те, що товстий лист, що традиційно займає перші позиції (25%) в експорті українського металопрокату, залишиться на тому ж високому рівні, оскільки в Україні експлуатуються три сучасні товстолистові прокатні стани (стан «3000» на Маріупольському ім. Ілліча і Алчевському меткомбінатах і стан «3600» на«Азовсталі»).

Основними конкурентами листопрокатних підприємств України в Європі є металургійні комбінати Німеччини, Франції, Італії, Нідерландів, Словаччини, а на Сході – комбінати Японії, Китаю, Індії, Південної Кореї. Слід очікувати, що вже у найближчому майбутньому металурги Китаю, Індії завдяки швидким темпам розвитку витіснять іноземну металопродукцію з ринків своїх країн і збільшать свої частки в країнах Близького Сходу та Індокитаю. [1] Таким чином, місця для продажу українського металу за світовими цінами на тих ринках не залишиться. А демпінгувати українські металурги не зможуть через застарілі технології та обладнання підприємств, собівартість продукції яких значно вища, ніж на сучасних виробництвах. [3]. Низку конкурентоспроможність можна пояснити тим, що у попередні роки на надавали увагу істотному переоснащенню та впровадженню сучасних технологій та обладнання, не виділяли необхідних коштів на модернізацію і реконструкцію виробничих потужностей. В результаті зношеність фондів ГМК України становить приблизно 65% (2002, 2003 рр. – 60%, 2004, 2005 рр. – 69, 2006, 2007 рр. – 67%), у галузі використовуються застарілі технології виробництва сталі, а собівартість продукції занадто висока. [4]

Одним з напрямів щодо підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств є впровадження інновацій та інноваційних технологій. У табл. 1 показано кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю. Тільки 7,5% промислових підприємств металургійної галузі впроваджували інновації.

Таблиця 1   Групування промислових підприємств, які займалися інноваційною діяльністю

Показники

2008 р.

2009 р.

Всього

З них займалися інноваційною діяльністю

Всього

З них займалися інноваційною діяльністю

одиниць

%

одиниць

%

Промисловість України

Од.

10728

1397

13,02

10995

1411

12,83

в т.ч. металургійне виробництво

Од.

787

111

14,10

826

108

13,08

%

7,34

7,95

-

7,51

7,65

-

Перевагами українських металургійних комбінатів є їх розташування безпосередньо біля річкових і морських портів. Нижча собівартість, кращі сортамент та якість продукції забезпечують металургійним комбінатам більші прибутки і, як результат, ширші фінансові можливості, які використовуються головним чином для розвитку та скорішої модернізації виробництва.

1. Мазур В.Л. Конкурентні позиції підприємств гірничо-металургійного комплексу України. / В.Л. Мазур // Економіка України. – 2009.   № 3 (568).   С. 4-19.

2. Грищенко С.Г. Рынок металлопродукции Украины в странах СНГ: проблемы и задачи. / с.Г. Грищенко // Сталь. – 2008.   № 9.   С. 88-90.

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dt.ua/newspaper/articles/59394#article

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dt.ua/newspaper/articles/59365#article

1   ...   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   144



  • НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ МЕТАЛУРГІЙНОЇ ГАЛУЗІ