Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність

Міжнародне науково-технічне співробітництво: принципи, механізми, ефективність




Сторінка95/144
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.63 Mb.
ТипПротокол
1   ...   91   92   93   94   95   96   97   98   ...   144

ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРОМЫШЛЕННЫХ РЕГИОНОВ

Логутова Т.Г., д.э.н., профессор, Картечева О.С., магистр

Государственное высшее учебное заведение „Приазовский государственный технический университет”,

logutova_t_g@pstu.edu; kartecheva_olga@mail.ru
Современная экономическая и политическая жизнь Украины характеризуется все большим повышением роли регионов, как в обеспечении социально-экономического развития, так и общественного продвижения в целом. Становление регионов как субъектов международных экономических отношений, их преобразование в активных субъектов экономических отношений, выдвигает новые требования к обеспечению конкурентоспособности регионов как на внутренних, так и на международных рынках товаров и инвестиций.

Наиболее развитые в экономическом отношении регионы – Донбасс (Донецкая область и Луганская область), Приднепровье (Днепропетровская область и Запорожская область), а также города Киев, Харьков, Одесса и Львов. В 2006 году наибольший вклад в реальный ВВП Украины внесла столица – 17,5% (или 35210 грн./чел.), затем преимущественно промышленные регионы – Донецкая (13,3%, 15725 грн./чел.), Днепропетровская (9,6%, 15239 грн./чел.), Харьковская (5,9%, 11353 грн./чел.), Запорожская (4,6%, 13369 грн./чел.), Одесская (4,6%, 10379  грн./чел.), Луганская (4,4%, 10085 грн./чел.) области. [1] По доле в объеме реализованной промышленной продукции Донецкая область занимает первое место (19,1%), далее идет Днепропетровская (15,2%), Луганская (7,5%), Запорожская, (7,3%) Харьковская (4,9%) и Одесская (2,6%). [2]

На современном этапе конкурентоспособность регионов достигается главным образом за счет совершенствования структуры хозяйственного комплекса, внедрения новых технологий, инновационных трансформаций, повышения образовательного и профессионального уровня трудового потенциала, развития малого предпринимательства, создания коммуникационных сетей. Рыночная среда устанавливает жесткие требования к повышению эффективности использования имеющихся ресурсов и направлений перестройки, а также к укреплению ресурсного потенциала, снижению затрат на производство, повышению качества товаров.

Основными факторами, определяющими низкую конкурентоспособность украинских регионов, являются низкая инвестиционная и инновационная активность, несовершенная структура экономики регионов и структурная разбалансированность их промышленного комплекса, низкий уровень развития производственной и социальной инфраструктуры, что сдерживает экономический рост регионов, нерациональное использование человеческого потенциала.

В условиях ограниченности бюджетных и других финансовых ресурсов в стране именно внутренний потенциал территорий следует считать основным ресурсом их развития и залогом укрепления конкурентоспособности.

Таким образом, инновационная деятельность является доминирующим фактором формирования конкурентоспособности регионов в будущем, ведь именно инновации позволяют создать стратегические преимущества в наиболее конкурентных областях. Способность эффективно использовать инновации является наиболее действенным инструментом повышения производительности труда и привлечения иностранных инвестиций.

Также одним из направлений повышения конкурентоспособности промышленных регионов, а также новым направлением, следует назвать приграничное сотрудничество, т.к. это эффективный механизм экономического развития региона. По данным Национального института стратегических исследований в Донецкой области экспорт вдвое больше, чем импорт, и в отличие от других регионов Украины, Донбасс имеет положительное сальдо. Большую долю экспорта Донецкой области составляют страны СНГ и, прежде всего, Россия. Сотрудничество с РФ на международном региональном уровне - это трансграничные отношения с Ростовской областью и Краснодарским краем. [3]
Первоисточники:

1. Павлюк А.П. Напрями підвищення конкурентоспроможності регіонів України / А.П. Павлюк // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект: Зб. наук. пр. – Донецьк: ДонНУ, 2007. – Ч. II,   С. 515-521.

2. Збірник «Промисловість України у 2001-2006 роках»

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.salon.donetsk.ua/rubrics/12127.php

4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.rbc.ua/ukr/newsline/show/v_donetskoy_obl_ v_2007_g_obem_realizovannoy_promyshlennoy_produktsii_sostavil_121_4_mlrd_grn__1201807443

СТІЙКА КОНКУРЕНТНА ПОЗИЦІЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Мариніна С. В.

Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”, smaryn@mail.ru
Промисловий комплекс є ключовим елементом економічної системи України, який визначає стан національної економіки та її конкурентоспроможність. Основними складовими промисловості, що впливають на конкурентоспроможність всієї економічної системи країни є високотехнологічні виробництва, які визначають розвиток наукоємких видів діяльності.

Забезпечення високого рівня конкурентоспроможності підприємств базується на широкому спектрі технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, правових, кадрових та ідеологічних відносин, які складаються в процесі функціонування господарської діяльності. Конкурентоспроможність грунтується на конкурентних перевагах підприємства, визначає його здатність витримувати конкуренцію на певному ринку та позицію відносно конкурентів.

Динаміка промислового зростання спирається на оновлення технологій та інновації, які на сучасному етапі забезпечують конкурентоспроможність економіки. Разом з тим в промисловості України зберігаються стійкі диспропорції, які суттєво обмежують перспективи її зростання в довгостроковому періоді, формують значні ризики та обмеження для зміцнення конкурентоспроможності, зберігається неефективна структура промислового виробництва.

В Україні відбувається поступове витіснення вітчизняних виробників на окремих ринках промислової продукції. Аналіз державних статистичних даних за 2000-2009 рр. показав, що перевищення динаміки імпорту над темпом приросту вітчизняного виробництва в харчовій промисловості склало 3,4 рази, хімічній та нафто-хімічній промисловості – 5,8 рази, металургії та обробленні металів – 5,1 рази, машинобудуванні – 1,5 рази, виробництві будматеріалів, скловиробів – 2 рази. В ряді сегментів внутрішнього ринку промислової продукції частка імпорту перевищує 50% і постійно зростає: машинобудування – 70%, хімічна та нафто-хімічна промисловість – 78%, целюлозно-паперова – 53,6%, видавнича справа – 56%.

В останні роки сформувалася негативна тенденція щодо скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, що призводить до руйнування фінансових основ функціонування наукового сектору та до посилення технологічної залежності національної економіки.

У цілому в державі близько 95% обсягів виробленої продукції належить до 3-го (60%) і 4-го (35%) укладів. Частка продукції вищих технологічних укладів в економіці країни становить: 4% - для 5-го і 0,1% - для 6-го. Зростання внутрішнього валового продукту за рахунок введення нових технологій в Україні оцінюється всього у 0,7%. В розвинених країнах цей показник досягає 60-90%.

В країні фактично закладається майбутня структура промислового виробництва з домінуванням 3-го технологічного укладу. Це свідчить про необхідність переходу до інноваційного типу економічного зростання шляхом заміни галузевого розподілу національної економіки розподілом технологічним. Саме за умов формування дієвої державної інноваційної стратегії і формування стійких конкурентних позицій вітчизняних підприємств можливо забезпечити інтереси ринку, що стане визначальним фактором конкурентоспроможності національної економіки.

Досвід країн з високим рейтингом конкурентоспроможності свідчить, що процес формування конкурентних переваг є довгостроковим і комплексним. При розробці стратегії підвищення конкурентоспроможності доцільно визначити, на якому рівні буде формуватися конкурентна перевага-товару, підприємств, галузі чи економіки в цілому.

Спільним для сутності конкурентоспроможності є взаємозв’язок між конкурентоспроможністю продукції, підприємств, країни, між досягнутим країною рівнем конкурентоспроможності та реальними доходами населення, між здатністю національного виробництва задовольнити попит населення на основі досягнення кращих ніж у конкурентів соціально-економічних параметрів розвитку.

Література:

1. «Україна - 2015»: Національна стратегія розвитку. Громадсько-політичне об’єднання «Український Форум»/ Геєць В.М., Семиноженка В.М. та ін.; за заг. ред. В.М. Гейця, В.П. Семиноженка. – К.: 2008. – 118 с.

2. Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь/ Геєць В.М., Даниленко А.І., Жулинський М.Г., Левенець Ю.А., Лібанова Е.М., Онищенко О.С.; за заг. ред. В.М. Гейця. - К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.

3. Шкарпетіна М.Ю. Теоретико-методологічні основи визначення та аналізу конкурентоспроможності країн/ М.Ю. Шкарпетіна// Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2005. № 53. – с. 280-301.

4. Новицький В.Є. Інституційні засади інноваційної економіки: міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія/ За заг. ред. В.Є. Новицького. – К.: Книжкове видавництво НАУ. 2005. – 200 с.


1   ...   91   92   93   94   95   96   97   98   ...   144



  • СТІЙКА КОНКУРЕНТНА ПОЗИЦІЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ ФАКТОР КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ