Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»

Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»




Сторінка3/6
Дата конвертації25.03.2017
Розмір2.52 Mb.
1   2   3   4   5   6

Нормальна фізіологія в контексті підготовки лікарів загальної практики (проблемні питання та шляхи їх подолання).
Знання перебігу фізіологічних процесів в організмі людини є необхідним елементом діяльності лікарів сімейної практики і базисом для розуміння ними розвитку патологічних процесів в організмі. Вивчення нормальної фізіології у вищому навчальному закладі спрямоване на:

  • розуміння студентами-медиками закономірностей функціонування органів та систем організму;

  • засвоєння нормативних параметрів функціонування організму (зокрема, гомеостатичних констант);

  • оволодіння знаннями щодо адаптаційних можливостей організму та резервів функціонування органів і систем;

  • інтеграцію знань про організм людини з таких дисциплін як анатомія, гістологія, фізіологія та біохімія.

Останнім часом спостерігається помітне зниження загального (базисного шкільного) рівня підготовки студентів, що створює певні труднощі у засвоєнні ними програмного матеріалу з нормальної фізіології. Непривченість багатьох студентів до регулярного систематичного навчання, несформована навчальна мотивація також перешкоджають засвоєнню знань з нормальної фізіології.

Одним із робочих завдань викладачів на кафедрі є формування у студентів навчальної мотивації. На нашу думку, кожне заняття варто починати з постановки проблемного питання, формулювання завдань заняття і розповіді про реальну життєву ситуацію, пов’язану з темою заняття (бажано з клінічним контекстом). Регулярний контроль знань декількома способами (тестовий контроль, усне опитування, розв’язування ситуаційних задач) сприятиме формуванню установки на регулярну підготовку до практичних занять і покращенню дисципліни у студентів-медиків. Вагому дисциплінуючу роль відіграє екзамен. Екзамен з фізіології дозволяє не лише об’єктивно оцінити знання студентів з предмету, але й забезпечує (у більшості студентів) формування навчальної мотивації, є елементом формування їх самосвідомості та сприяє відповідальному ставленню до навчання (має виховний аспект), дозволяє у кінці року повторити вивчений матеріал, закріпити основні його аспекти у довготривалій пам’яті, сприяє інтеграції знань з дисциплін, пов’язаних між собою (анатомії, фізіології, гістології та біохімії). Поєднання тестових методик контролю знань студентів, що застосовуються протягом усього періоду навчання, та екзамену в кінці навчального року, на нашу думку, є раціональною комбінацією Болонської системи та традиційної вітчизняної системи навчання. Значний відсоток часу на занятті бажано приділяти усному опитуванню студентів, яке (у формі конструктивної співбесіди) дає можливість уточнити незрозумілі для студентів питання, вчить їх стисло викладати вивчений матеріал, чітко формулювати та висловлювати власні думки (що є надзвичайно вагомим у процесі взаємовідносин “лікар-лікар” і “лікар-пацієнт”).

Позитивним надбанням останніх років є вміння студентів користуватися електронними книгами та базами даних мережі internet, що дає надзвичайно широкі можливості для отримання знань з фізіології (особливо для студентів, що володіють іноземною мовою). Варто зазначити, що на кафедрі нормальної фізіології створений комп’ютерний клас з відповідним програмним забезпеченням для проведення тестування з фізіології перед кожним модулем та перед екзаменом. Крім того, створена база англомовних та російськомовних фільмів з фізіології, які демонструють фізіологічні експерименти та мають навчально-освітній характер. Власний досвід застосування вказує на ефективність їх використання у навчальному процесі. Позитивним надбанням останніх років є також зростання у студентів вимогливості до професійних якостей кожного викладача, до створення належних умов для самостійної роботи, забезпечення підручниками та посібниками.

Йолтухівський М.В., Борейко Т.І., Дацишин П.Т., Шаповал О.М.,



Супрунов К.В., Гусакова І.В., Рокунець І.Л., Коновалов С.В., Богомаз О.В., Кузмінський Я.В.

Модульний контроль знань студентів-медиків: принципи створення та методика проведення на кафедрі нормальної фізіології.
Модульний контроль є необхідним і досить ефективним елементом перевірки знань студентів (і студентів-медиків зокрема). Співробітники кафедри нормальної фізіології, проаналізувавши власний досвід створення та проведення модульного контролю, пропонують наступне:

  1. Проводити модульний контроль знань студентів двічі (максимум – тричі) протягом усього терміну вивчення дисципліни. Часте проведення модульного контролю знань студентів не можна вважати раціональним.

  2. З метою об’єктивізації оцінки модульний контроль знань проводити у письмовій формі протягом одного заняття.

  3. Враховуючи значний об’єм матеріалу, який студенти вивчають, динаміку забування, обмеженість часу для підготовки студентів до модульного контролю, вважаємо за доцільне, щоб значний відсоток завдань модульного контролю базувався на принципі ”довільного впізнавання відповіді”, зокрема, цей принцип використовується у тестах КРОК-1, запитаннях типу ”Чи погоджуєтеся Ви з тим, що…”, таблицях-співставленнях. Частка завдань даного типу має становити близько 50%.

  4. Ефективним елементом перевірки знань студентів є використання таблиць-співставлень, в яких крім принципу ”довільного впізнавання відповіді” використовується також активне пригадування засвоєного раніше матеріалу. Даний тип завдань методологічно відрізняється від інших і має мотиваційно-інтегративний характер.

  5. Вільне оперування навчальним матеріалом має бути практично орієнтованим. Тому вважаємо за доцільне пов’язувати клінічний приклад з теоретичним матеріалом, яким має вільно оперувати студент та практичними навичками, які він засвоїв при його вивченні. Тобто, у модульному завданні наводиться конкретна життєва ситуація, а далі пропонується проаналізувати зміни певних параметрів функціонування організму і, паралельно, дати відповіді на конкретні теоретичні запитання. При цьому перевіряється знання нормативів та вміння їх використовувати у практичній діяльності.

  6. Власне відтворення теоретичного матеріалу у вигляді письмової відповіді на теоретичне питання є необхідним, але непрофілюючим компонентом модульного контролю. Теоретичних питань, на які студент має написати відповідь, має бути одне-два, вони мають бути чітко сформульованими і потребуватимуть конкретної лаконічної відповіді.

  7. Під час проведення модульного контролю доцільною є заміна викладача (викладач проводить модульний контроль у іншій підгрупі). Перевірка модульних завдань також здійснюється іншим викладачем (з метою об’єктивізації результатів модульного контролю).

Застосування зазначених пропозицій, на думку співробітників кафедри нормальної фізіології, сприятиме оптимізації проведення модульного контролю у студентів-медиків.
Качула С.О., Личик Г.З., Істошин В.М., Колошко О.М.

Клінічна біохімія в контексті сімейної медицини

Сімейна медицина є базовим та важливим елементом сучасної системи охорони здоров'я і набуває все більшого значення в наданні медичної допомоги населенню. За умов реформування системи охорони здоров’я в Україні, зокрема її первинної ланки, та запровадження засад сімейної медицини вбачається доцільним та нагальним опрацювання питання щодо розширення і поглиблення знань сімейного лікаря у сфері клінічної біохімії. Для цього потрібно використовувати науково-просвітницькі роботи, зокрема тематичні публікації у фахових медичних журналах, та приділяти поглиблену увагу викладанню засад клінічної біохімії як на додипломному, так і на післядипломному етапах навчання лікарів.

На наш погляд клінічна біохімія займає вагоме місце в підготовці лікаря сімейної медицини, оскільки знання змін перебігу біохімічних реакцій при патологічних процесах є основою професійного мислення при постановці діагнозу, визначенні перебігу захворювання, вибору обгрунтованого лікування та визначенні його ефективності. Клінічна біохімія вчить лікаря правильно інтерпретувати одержані результати досліджень.

Клінічна біохімія збагачує практичну сімейну медицину знаннями про хімічний склад живих організмів і процеси, що забезпечують їх існування. Ці дані дають можливість науково обгрунтувати патогенез хвороби, ставити діагноз на ранній стадії, стежити за перебігом хвороби та ускладненнями, корегувати і контролювати ефективність лікування. Отже, роль біохімії у формуванні світогляду лікаря сімейної медицини очевидна. Вивчення клінічної біохімії грунтується на логічному зв’язку, насамперед, з біологічною, органічною, фізичною і колоїдною хіміями, адже без знань основних положень цих дисциплін лікар сімейної медицини не зможе глибоко аналізувати зміни біохімічних показників при патологічних процесах і правильно використовувати результати лабораторного аналізу. Окрім того, клінічна біохімія інтегрована з такими науками, як аналітична хімія, "нормальна" і патологічна фізіологія, пропедевтика, фармакологія. У той же час вона є базисом для глибокого розуміння патологічних процесів в організмі, які відбуваються при внутрішніх неінфекційних та інфекційних хворобах, і таким чином сприяє формуванню лікарського мислення.

Подальший розвиток клінічної біохімії та її використання в практиці сімейної медицини, на наш погляд, потребує вирішення низки проблем. У першу чергу, це розширення діапазону світових наукових досягнень у сфері медицини. З огляду на це доцільним є створення спеціалізованих факультативів по клінічній біохімії для сімейних лікарів .

По-друге, йдеться про створення сучасного банку даних з постійно оновлювальною інформацією щодо сучасних методів дослідження, описів їх властивостей, особливостей застосування, ролі у діагностиці хвороб. Такий банк даних допоможе розширити уявлення лікаря про сучасні методи дослідження та доцільності їх використання в практичній медицині. Такі пропозиції на наш погляд покращать стан практичної сімейної медицини.


Колісник П.Ф., Колісник С.П.

Впровадження інтерактивних технологій навчання при підготовці лікарів-інтернів за спеціальністю загальна практика – сімейна медицина
Найвідоміші університети, які очолюють верхні позиції провідних світових рейтингів, разом із традиційними формами навчання постійно впроваджують та вдосконалюють новітні технології, що дозволяє проводити фахову підготовку та випускати найкращих спеціалістів, конкурентно-спроможних на світовому ринку праці.

Впровадження кредитно-модульної системи при навчанні студентів Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова мало свої переваги, а також певні недоліки. Характерною ознакою випускників медичних ВУЗів, які навчалися за кредитно-модульною системою, є те, що перед початком навчання в інтернатурі лікарі-інтерни всіх спеціальностей, мали значно нижчий базовий рівень теоретичних знань, недостатні практичні навички, обмежене клінічне мислення, що суттєво перешкоджало набувати фахові професійні вміння.

З метою підвищення рівня теоретичних знань, кращого опанування практичними навичками слід змінити мотивацію студентів шляхом інтеграції класичної системи підготовки медичних кадрів з новітніми методиками. Для реалізації цієї мети необхідно застосовувати інтерактивні технології навчання, починаючи з третього-четвертого курсів, включаючи обов’язкову вертикальну інтеграцію знань, набутих протягом першого-другого курсів на кафедрах медико-біологічного напрямку з клінічними дисциплінами. Лише глибокі знання, набуті на базових кафедрах можуть стати надійним підґрунтям для розвитку клінічного мислення, яке буде на п’ятому-шостому курсах навчання у медичному ВУЗі відшліфовуватись та створювати передумови для формування професійних вмінь майбутніх лікарів. Для лікарів загальної практики – сімейної медицини найбільш важливою є горизонтальна міждициплінарна інтеграція та набуття практичних навичок, розвиток клінічного мислення та формування професійних вмінь, які є надзвичайно необхідними для багатопрофільного спеціаліста під час роботи з нестандартними хворими з урахуванням особливостей перебігу, наявної супутньої патології та можливих ускладнень.

Серед інтерактивних технологій навчання слід виділити ті, які можуть найбільш оптимально підходити для вищих навчальних закладів медичного профілю, а також факультетів післядипломного навчання: метод конкурентних груп, метод кооперативних груп, тренінгові методи, кейс-метод, метод проектів. Метод конкурентних груп передбачає розподіл інтернів на рівнозначні групи, які шляхом дискусії, диспуту або «круглого столу» приймають участь в обговоренні однієї теми або клінічної ситуації. Метод кооперативних груп відрізняється тим, що групування проводиться навколо однієї клінічної задачі або групового дослідницького проекту з формулюванням спільної мети. Кейс-метод передбачає аналіз реальних або змодельованих клінічних випадків, може не мати конкретних шляхів їх вирішення. На практиці, найбільш ефективним є поєднання одночасно кількох методів, що дозволяє всебічно розкрити переваги кожного з них, нівелювати недоліки.

Інтеграція традиційної системи навчання разом з сучасними інтерактивними технологіями дозволяє інтенсифікувати набуття практичних навичок та розвиток професійних вмінь, мотивує студентів та лікарів-інтернів до самостійного опанування теоретичними знаннями, що дозволяє ефективно використовувати аудиторний час для практично-орієнтованого навчання.

Перевагою інтерактивних технологій є те, що вони дозволяють систематизувати знання, що були отримані на медико-біологічних та клінічних кафедрах, виробити у студентів та майбутніх лікарів практичні навички, розвивати клінічне мислення, що є підґрунтям для формування професійних вмінь. Інтерактивність дозволяє розвивати у студентів та лікарів-інтернів загальної практики – сімейної медицини ініціативність і відповідальність, а також дає змогу співпрацювати та закріплювати навички групою, виховує здатність до професійної взаємодії, комунікації та міждисциплінарної співпраці. Тому інтерактивні форми навчання доречно проводити як серед студентів-старшокурсників, так і серед лікарів-інтернів.


Колодій С.А.

До питання вдосконалення якості підготовки майбутніх

лікарів загальної практики
Відповідно до реалізації пілотного проекту реформування системи охорони здоров’я, до якого ввійшла Вінницька область, затверджена програма МОЗ України про підготовку та перепідготовку лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Більшість випускників вищих медичних навчальних закладів України, маючи теоретичні знання з базових предметів, психологічно недостатньо готові до виконання своїх професійних обов’язків, оскільки мало знайомі з специфікою роботи лікаря загальної практики.

Одним із пріоритетних питань даної програми є забезпечення внесення питань імунопрофілактики до навчальних планів та програм усіх видів післядипломного навчання лікарів усіх спеціальностей. Питання специфічної профілактики та специфічної терапії інфекційних хвороб майбутні лікарі вивчають на кафедрі мікробіології, вірусології та імунології. Введення даного курсу продиктовано необхідністю розуміння багатьох медико-біологічних і клінічних предметів, тому що мікробіологія є однією з базисних дисциплін.

При вивченні курсу імунології велику увагу необхідно приділяти вивченню основних закономірностей, механізмів клітинних і гуморальних факторів формування специфічної імунної відповіді за умови використання ефективних вакцинних препаратів різних типів.

Постійне вдосконалення вакцинопрофілактики продиктовано високою захворюваністю і смертністю від класичних бактеріальних, вірусних інфекцій. Це обумовлено неухильним зростанням кількості хворих серед щеплених, зростанням частоти дитячих інфекцій серед дорослого населення, зростанням кількості ускладнень після перенесених захворювань, високою летальністю і розвитком ускладнень, що призводять до інвалідізації. За даними статистики, до національних календарів щеплень більшості країн планують ввести більше 20 нових вакцин до 2025 року.

На сьогоднішній день відмічають безперервне зростання застосування вакцин шляхом розширення календаря щеплень проти інфекційних хвороб, розробки і використання вакцин для профілактики та імунотерапії соматичних, алергічних, онкологічних хвороб, попередження загострення хронічної патології, проведення масових щеплень на фоні епідемічного благополуччя проти інфекцій, які сьогодні ще не є актуальними для людства, але з часом здатні трансформуватися у глобальні проблеми.

Враховуючи вищезазначене, особливої актуальності набуває вивчення майбутніми лікарями питань підвищення ефективності вакцинопрофілактики шляхом створення високоімуногенних, багатокомпонентних вакцинних препаратів для формування повноцінного довготривалого напруженого поствакцинального імунітету. Важливим вбачаємо в подальшому підвищення якості вивчення студентами поствакцинального процесу, який охоплює всі регуляторні системи організму.


Коломієць Н.Г., Піскун Р.П., Мусатова К.В., Климчук І.М.

Особливості викладання антропогенетики в рамках підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина»
Згідно з положенням про лікаря загальної практики сімейний лікар повинен проводити комплекс профілактичних, діагностико-лікувальних і реабілітаційних заходів у всіх вікових групах, при всіх видах захворювань, а також проводити санітарно-освітню роботу по вихованню населення з питань формування, збереження і зміцнення здоров’я членів сім’ї.

Наприкінці XX ст. в загальній структурі захворюваності, смертності і інвалідності населення на перший план вийшли спадкові хвороби і хвороби зі спадковою схильністю. Відомо понад 6000 нозологічних форм спадкових хвороб всіх органів і функціональних систем організму. Доведена роль спадкової схильності у виникненні багатьох поширених хвороб. Завдяки новітнім методам генетичних досліджень з’явилась можливість ідентифікації спадкових хвороб і в ряді випадків пояснення їх патогенезу, зросло усвідомлення генетичної обумовленості протікання соматичних і паразитарних хвороб, фармакогенетичних реакцій та реакцій на екологічні чинники. Ситуація спричинює зростання ролі генетичних знань в професійній освіті і практичній діагностиці лікарів будь-якої спеціалізації і особливо сімейних. Для сімейних лікарів суттєвого значення набуває володіння генеалогічним методом антропогенетики. Запропонований ще наприкінці XIX ст. Гальтоном Ф. генеалогічний метод не змінив своєї суті і в наш час, але суттєво збільшив свої вирішувальні можливості завдяки сучасним досягненням генетики, що уможливлює індивідуалізацію підходу до діагностики, профілактики та терапії генетично залежних патологій. Індивідуалізація підходу вимагає вміння аналізувати не стільки типові родоводи, скільки вміння аналізувати родоводи атипові (нехарактерні).

Студенти повинні знати, що в основі типових родоводів лежать такі типи успадкування як аутосомно-домінантний, аутосомно-рецесивний і зчеплені зі статтю. Такі типи родоводів мають чіткі критерії успадкування, зумовлені дією законів Г. Менделя та Т. Моргана. В основі атипових родоводів лежать закономірності успадкування, що спричинюються такими чинниками як: фенокопії та генокопії; летальна та плейотропна дія генів; множинні алелі; функціональний поліморфізм генів; пенентрантність та експресивність генів; взаємодія алельних та неалельних генів; термін початку хвороби; залежність від статі і обмеженості статтю; мітохондріальна спадковість; мультифакторіальна спадковість тощо. Основою названих чинників є генетична (генотипна) неповторюваність кожної людини і надзвичайна складність системи регуляції активності генів згідно з сучасними уявленнями про мульти- факторіальну поліфункціональну біопроцесорну систему. Аналіз родоводів вимагає опанування майбутнім сімейним лікарем основ молекулярної біології, загальної генетики, антропогенетики та клінічної генетики.

Особливістю викладання антропогенетики майбутнім сімейним лікарям є врахування і всіх інших можливих методів, що дозволяють прослідкувати закономірності передачі спадкових ознак людини. До них відносяться: близнюковий, популяційно-статистичний, цитологічний, онтогенетичний, дерматогліфічний, молекулярно-генетичний, біохімічний, імунологічний. В поєднанні між собою вони дають чіткіший прогноз прояву і подальшу передачу спадкових порушень і схильності до них в окремих осіб та їх сімей.

Таким чином, високі вимоги до сімейного лікаря потребують суттєвого аналізу і адаптації учбових програм, наповнення їх сучасним науковим змістом, виділенням пріоритетних напрямків знань, розробки методів навчання по всій вертикалі учбового процесу для формування концепційного мислення.
Коньков Д.Г., Таран О.А., Буртяк Н.Г.

Сучасні аспекти впровадження інноваційних технологій в підготовці лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина»
Кейс-метод ґрунтується на принципах, які фактично змушують переглянути ролі викладача у підготовці лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Зобов'язання викладача при застосуванні кейс-методу полягає в тому, щоб створити в навчальної аудиторії такі умови, які б дозволили розвинути у майбутніх лікарів вміння критично мислити, аналізувати, спонукати їх до того, щоб в процесі дискусії поділитися власними думками, ідеями, знаннями та досвідом. Зобов'язання інтернів загальної практики полягає в тому, щоб збагачуючи своєю творчою енергією навчальний процес, прийняти на себе частку відповідальності за його результативність. При цьому інтерни повинні усвідомлювати, що викладач знаходиться в аудиторії для того, щоб допомогти їм, і вони мають скористатися цим у повній мірі, проте основна відповідальність за те, чому вони навчились, лежить на них.

Одним з ключових сучасних методів викладання дисципліни «акушерства і гінекологія» є ситуаційний метод навчання, тому що мова йде про реальні ситуації, а не такі які були придумані в аудиторії. Відмінність кейс-методу від традиційних засобів засвоєння знань полягає у специфічному навчальному ефекті, до якого він повинен привести.

Завданням кейс-методу є не просто передача знань, а навчання інтернів здатності справлятися з такими унікальними та нестандартними ситуаціями, які вимагають знань з багатьох наук, які, як правило, виникають в реальній установі і вимагають вирішення таких проблем, що реально виникли чи можуть виникнути і потребують прийняття системного рішення.

Використання цього інтерактивного освітнього методу, що вимагає активної індивідуальної участі інтернів і не передбачає єдиної „правильної" відповіді, є дуже природним для суспільства з невеликою владною дистанцією, домінуючими цінностями індивідуалізму і слабким прагненням уникнути невизначеності.

Кейс-метод є дуже ефективним у розвитку навичок ідентифікації фахових проблем, систематизації і аналізу викладених фактів та розробки альтернативних рішень. Творче і аналітичне мислення стає необхідною рисою сучасного правознавця за умов зростання конкуренції.

В найбільш загальному вигляді процес розробки будь-якого кейсу може бути представлений як такий, що передбачає проходження наступних етапів: підготовка загального плану кейсу; проведення досліджень, необхідних для підготовки кейсу; написання вихідного варіанту кейсу; обговорення кейсу і редагування; підготовка нотаток для викладачів щодо того, яким чином доцільно презентувати кейс; презентація кейсу в навчальній аудиторії і редагування як самого тексту, так і нотаток для викладачів, якщо це є необхідним; розповсюдження кейсу.

Індивідуальний аналіз кейсу і його обговорення в групі інтернів дають набагато більші можливості для розвитку фахової майстерності, ніж заучування підручника чи конспекту лекцій.

Даючи майбутнім лікарям сімейної медицини завдання у формі кейсів, ми відкриваємо їм значно більшу можливість поділитися своїми знаннями, досвідом і уявленнями, тобто навчитися не тільки у викладача, а й один у одного. Такий метод піднімає впевненість лікарів у собі, у своїх здібностях. Інтерни активно вчаться слухати один одного і точніше висловлювати свої думки.

Навички, які формуються при застосуванні кейс-методу: спостереження, відбір даних, ідентифікація проблеми, розробка щодо прийняття альтернативних рішень, спілкування, мотивація.

Таким чином, світовий досвід підготовки фахівців у вищій школі доводить, що найголовнішою навичкою, яку здобуває інтерн під час навчання, є вміння, під професійним кутом зору сприймати будь-яку наочну, вербальну інформацію, самостійно осмислювати, приймати рішення, оцінюючи його можливі наслідки, визначати оптимальні шляхи реалізації цього рішення.

Коробко О. А.

Шляхи реалізації підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» у відповідності «Наскрізної програми», затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року, на кафедрі внутрішньої медицини
Мета Наскрізної програми – покращити засвоєння практичних навичок та практичних методик, що застосовуються у практичній діяльності лікаря загальної практики – сімейної медицини.

Програма підготовки здійснюється на 4-6 курсах навчання та впродовж всього часу проходження інтернатури за фахом «Загальна практика – сімейна медицина».



Практичні заняття проводяться на клінічних базах кафедри (у поліклініках та стаціонарах) та складаються з чотирьох структурних частин:

1) засвоєння теоретичної частини теми (побачити можна лише те, що знаєш!);

2) демонстрація викладачем практичних навичок з конкретної теми;

3) робота студентів по відпрацюванню практичних навичок під контролем викладача;

4) вирішення ситуаційних завдань та тестовий контроль засвоєння матеріалу. Методика організації практичних занять спрямована на активне залучання студента у процес надання медичної допомоги пацієнтам. Важливим моментом є формування відповідального відношення студента, як майбутнього фахівця, до рівня своєї підготовки.

Головний акцент при цьому робиться на формуванні навичок та вмінь (оцінювання стану здоровя пацієнта та всієї сімї, виявлення ранніх ознак хвороби у звязку з факторами ризику у сімї та довкіллі, складання алгоритмів обстежень та програм ведення амбулаторних хворих терапевтичного профілю з урахуванням трьохетапності надання медичної допомоги, проведення диспансеризації здорових та хворих, формування груп здоровя, планування реабілітаційних заходів, проведення санаторно-курортного відбору, планування поетапної профілактики захворювань, надання невідкладної допомоги в обсязі повноважень лікаря сімейної медицини).

Вагоме місце у вивченні дисципліни посідає самостійна робота студента. Вона містить передаудіторну підготовку, засвоєння практичних навичок згідно переліку, роботу у поліклінічних та стаціонарних відділеннях, лабораторіях, кабінетах функціональної діагностики з виконанням індивідуальних завдань, складання медико-соціального паспорту здоровя родини, програм ведення в амбулаторних умовах хворих з найпоширенішими захворюваннями внутрішніх органів, розробку алгоритмів з надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі у практиці сімейного лікаря, а також опрацьовування моделі профілактичних програм найпоширеніших неінфекційних хронічних захворюваннях внутрішніх органів
Король Т.М

Актуальні питання підготовки сімейних лікарів
Впровадження сімейної медицини, підвищення її економічної ефективності – постійна турбота Міністерства охорони здоров’я України, всіх структур медичного профілю. Нині в нашому суспільстві все частіше і вагоміше віддають перевагу сімейній медицині. ЇЇ досить активно розвивають практики, підтримує наука, прислухаються органи влади всіх рівнів. Підготовка сімейних лікарів безперечно має важливе соціально-економічне значення.

Потреба людей в медичній допомозі, профілактичних засобах та консультаціях визначає відповідні вимоги до безперервної медичної освіти. Сімейний лікар, який відповідає за здоров’я людей, повинен володіти глибокими знаннями в різних галузях медицини, розібратися в ранній діагностиці захворювань.

Основною метою медичної освіти повинна бути підготовка компетентних лікарів, які в достатній мірі розуміють суть стосунків лікар-пацієнт. Поняття лікарської компетентності повинно включати в себе нові та фундаментальні знання, оволодіння практичними навичками. Необхідно враховувати зростаючий обсяг і ускладнення теоретичної інформації, новації діагностичної і лікувальної технології, фармацевтичного арсеналу і не медикаментозних впливів. Майбутні лікарі повинні призначати всі необхідні методи дослідження, виконувати лікувальні процедури. З метою більш поглибленого вивчення теоретичного матеріалу приймати участь і готувати семінари і тематичні конференції, в яких розглядаються актуальні питання медицини. Постійна післядипломна освіта – це безперервне удосконалення лікарів. Вона передбачає підвищення професійного рівня і гарантує удосконалення знань відповідно до сучасного рівня розвитку науки. Удосконалення повинно відповідати вимогам Всесвітньої Федерації Медичної Освіти та переформування органів охорони здоров’я.

Основними формами підвищення знань можуть бути: участь у конгресах, з’їздах, конференціях, відвідування лекцій з організації охорони здоров’я, робота у медичних бібліотеках і читальних залах, вдосконалення навиків використання електронних носіїв інформації.

Комплексні заходи щодо підвищення якості підготовки сімейних лікарів - основна складова для успішного лікування і профілактики захворювань.
Краснов В.В., Коньков Д.Г., Кукуруза І.Л.

Формування компетентності лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» на основі електронних навчальних посібників процедурного типу
Сучасні концепції розвитку освіти побудовані на компетентністному підході. Тобто сучасне суспільство все більше уваги приділяє тому, що лікар уміє, а не тому, що він знає. Перед системою освіти постає проблема: як будувати процеси формування компетентностей. Класично, знання можна розділити на два типи – декларативні і процедурні. Саме на основі останнього типа знань будується діяльність фахівців. Процедурні знання, які можна відображати у формі алгоритмів, або послідовностей дій, є основою передачі технологій, операцій і тому подібне. Тобто всього того, що складає базу компетентного фахівця. В залежності від того, наскільки якісно підготовлений контент і наскільки він вільний від безпосереднього супроводу (інтерпретації) викладачем, настільки якісною може бути його самостійне опанування.

В рамках Українсько-Швейцарського проекту "Здоров'я матері та дитини" розроблялися підходи щодо передачі контенту за допомогою електронних навчальних посібників. Визначено, що структура індивідуального знання людини є системою, що складається з наборів систематизованого знання і правил взаємодії між компонентами цього знання. Дана система відображається у вигляді моделі послідовних станів, які еквівалентні послідовності їх застосування в реалізації актів поведінки. Було зроблено припущення, що створення структури подання процедурних знань з урахуванням всіх складових ментальних структур, може привести до більш успішного сприйняття цих знань тими, кого навчають.

На підставі досліджень зроблено висновок, що при побудові опису моделі професійних дій необхідно включати певні структурні та процедурні компоненти. Структурні складові моделі: мета дії; спосіб реалізації дії; результати дії; умови, що дозволяють дії здійснитися; виконавці основних ролей; умови входу та виходу дії; ресурси, що надані для реалізації дії; оцінювання результатів діяльності (контроль досягнення мети). Процедурні складові моделі: мета; умови збігу реальної ситуації й ситуації-еталона (тотожність характеристик, тотожність цілей); умови початку дії (ознаки специфічної, пускової ситуації); правила декомпозиції мети (відображення послідовного набору дій на більше високому рівні подання, можна описувати як набори результатів (цілей) на "вході-виході" систем більше низьких рівнів); правила побудови взаємодії між цілями; правила побудови моделі реалізації мети; оцінювання ступеню досягнення очікуваного результату діяльності (контроль досягнення мети, "зворотній зв'язок"); умови припинення виконання дії. В рамках проекту були створені електронні навчально-методичні посібники "Ведення нормальних пологів", "Багатоплідна вагітність", "СРАР як метод респіраторної терапії новонароджених", які розроблені за методологією структурування знань, рекомендовані МОЗ України для навчання лікарів-інтернів та лікарів-слухачів у закладах (факультетах) післядипломної освіти і втілені в навчальний процес низки навчальних медичних закладів України у відповідності до «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України. За даними проведеного аналізу встановлено, що інтерни в результаті роботи з електронним посібником і традиційними матеріалами демонстрували достовірне підвищення знань, але рівень засвоєння знань після роботи з електронним навчальним посібником був вірогідно вище, ніж після роботи із традиційними навчальними матеріалами.

Таким чином, застосування розроблених технологій зі структурування контенту дозволяють зменшити ступінь перекручування знань при їх трансфері в ході електронного навчання й досягати максимальної відповідності знань на «вході» і на «виході» системи «експерт – електронна передача знань – слухач». У результаті цього на основі сучасних технологій можливо готувати лікаря за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» до роботи з медичними стандартами, навчати його приймати зважені, науково обґрунтовані клінічні рішення і створювати моделі інформаційної взаємодії фахівців-медиків.

Кутельмах О.І.

Шляхи вдосконалення засвоєння практичних навичок і методик проведення об’єктивного огляду ротової порожнини, що застосовується в практиці лікаря- інтерна.
Огляд хворого, як відомо, є одним із найдавніших методів в діагностичній

медицині. За його допомогою виявляли людські хвороби такі медики древності як Гіппократ, Діоскорид, Авіценна. Велику увагу приділяли вони ретельному огляду окремих ділянок тіла, особливо в місцях локалізації патологічного процесу. Їх досвід в даній галузі діагностики впродовж віків переймали і засвоювали представники світової і вітчизняної медицини.

Огляд окремих ділянок тіла проводять з метою виявлення додаткової до отриманої при загальному огляді семіологічної і діагностичної інформації за локальними зовнішніми проявами. Проте, часто саме локальний огляд дозволяє конкретизувати отримані під час загального огляду деталі та допомагає у діагностиці захворювання. Отже, знання методики і техніки огляду окремих частин тіла, вміння узагальнювати та інтерпретувати отримані в його ході дані є вкрай важливим у формуванні діагностичного мислення майбутнього лікаря-стоматолога.

Мета наскрізної програми вдосконалити засвоєння практичних навичок і методик проведення об’єктивного огляду ротової порожнини за допомогою основних стоматологічних інструментів, що застосовується в практиці лікаря-стоматолога терапевтичного профілю.

Практичні заняття із терапевтичної стоматології проводять на клінічних базах кафедри (міська дитяча стоматологічна поліклініка, військовому національному центрі здоров’я, центрах первинної медико-санітарної допомоги міських лікарень, стоматологічних кабінетах, розташованих в навчальних закладах).

Методика організації практичних занять з терапевтичної стоматології передбачає:

- участь стоматолога-терапевта в процесі надання медичної допомоги пацієнтам із стоматологічними захворюваннями;

- формування відповідального відношення стоматолога-терапевта, як фахівця з багатьох питань загальної медицини, до рівня своєї підготовки та її вдосконалення протягом як базового університетського навчання, так і подальшої професійної діяльності;

- формування навичок і вмінь оцінювання соматичного стану стоматологічного хворого, для виявлення ранніх відхилень в фізіологічному функціонуванні людського організму, які можуть бути початковим маркером складної патології;

- навчання проведення диференціювання стоматологічних захворювань пацієнтів, які підлягають постановці на диспансерний облік;

- знання принципів реабілітації та принципів санаторно-курортного відбору серед пацієнтів стоматологічного профілю;

- знання принципів ведення облікової стоматологічної документації.

Ладутько С.В., Столярчук Е.В., .Личик Г.З., Ольховський О.С.

Викладання клінічної біохімії в проекті наскрізної Програми підготовки студентів та лікарів-інтернів для подальшої роботи на посадах лікарів «Загальної практики-сімейної медицини».
Наскрізна програма підготовки лікарів (затверджена МОЗ України 6.04.2011року) здійснюється на 4-6 курсах медичних університетів та впродовж всього часу проходження інтернатури за фахом «Загальна практика-сімейна медицина».

Первинна медико-санітарна допомога є пріоритетною серед структурних змін медичної допомоги. Без якісної підготовки на всіх етапах становлення лікаря загальної практики – «Сімейна медицина» та відповідної мотивації не можливо здійснити реформування первинної медико-санітарної допомоги.

Лікар загальної практики-сімейної медицини – це лікар який надає персональну первинну та безперервну медичну допомогу окремим особам та сім‘ям. Він бере на себе відповідальність за прийняття рішення по кожній проблемі, з якою пацієнт звертається до нього.

Розуміння комплексної допомоги відрізняє лікаря сімейної медицини від інших медичних працівників, які працюють на рівні первинної та вторинної ланки, і включає в себе не лише постановку попереднього діагнозу, а й підтвердження діагнозу у вузьких спеціалістів, лікувальну допомогу, моніторинг лікування, особливо хронічно хворих, прогнозування, профілактику захворювань та зміцнення здоров‘я.

Все вищезгадане не можливо без оцінки біохімічного обстеження хворого і тому вимагає певної підготовки майбутнього лікаря загальної практики-сімейної медицини з основних розділів клінічної біохімії для розуміння і трактовки біохімічних маркерів тих чи інших захворювань.

Тому нашими рекомендаціями є наступні для наповнення Наскрізної програми підготовки майбутніх лікарів загальної практики-сімейної медицини.

Для формування світогляду майбутнього лікаря, підготовки кваліфікованих фахівців, розуміння молекулярних основ метаболічних процесів в здоровому та хворому організмі необхідними є знання біохімічних закономірностей як в нормі, так і при захворюваннях. Оскільки загальну біологічну хімію студенти вивчають ще на 2 курсі університету, то зрозуміло, що випускники медичних вузів не достатньо володіють теоретичними і прикладними аспектами біохімії.

Курс клінічної біохімії яка вивчає молекулярні механізми виникнення захворювань, біохімічні аспекти лабораторної діагностики, лікування та прогнозування різних патологічних станів доцільно було б впровадити ще на етапі навчання у вузі. Особливо це важливо для студентів медичних факультетів старших курсів, що покращило б сприйняття ними біохімічних основ патогенезу різних патологічних станів, які розглядаються на кафедрах терапевтичного та хірургічного профілю. Досвід такого викладання у нашому вузі є: клінічну біохімію вивчають студенти 3 та 4 курсів фармацевтичного факультету (фармацевти та клінічні фармацевти).

Враховуючи сказане, зрозуміло, що особливо це має значення для підготовки сімейних лікарів, спектр діяльності яких є дуже широким.

Лисенко Д.А.



Адаптація підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» з питань гематології у відповідності до «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року.
«Наскрізна програма» затверджена Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року направлена на покращення якості надання медичної допомоги населенню і підвищення ролі лікарів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» як первинної ланки медичної галузі. Особливістю функціональних обов’язків лікарів даної спеціальності є її мультидисциплінарність, висока автономність та максимальна направленість на раннє виявлення та профілактику захворювань. При підготовці лікарів-інтернів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» при проходженні вузьких циклів необхідно враховувати вищезазначені особливості і адаптувати курси до потреб даної спеціальності.

Наш досвід викладання гематології у лікарів інтернів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» засвідчив про необхідність формування окремого підходу у вивченні гематологічних синдромів. Особливо важливим є засвоєння методів скринінгової діагностики анемій, лейкемій та геморагічних синдромів доступних в первинній ланці медичної допомоги, їх правильна інтерпретація та лікувально-діагностична тактика. Окремо варто виділяти покази до консультації вузьким спеціалістом-гематологом, ознаки які вимагають термінової госпіталізації в гематологічне відділення. Також необхідним є в підготовці лікарів-інтернів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» засвоєння сучасних принципів терапії онкогематологічних захворювань, які передбачають програмне періодичне лікування роками із застосуванням ротаційних схем під наглядом лікарів за місцем проживання. Застосування такого підходу надасть змогу підвищити рівень підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» з питань гематології.

Луцюк М.Б., Бондар С.А., Піпа Л.В.,Пентюк Н.О., Штатько О.І.,

Некрут Д.О., Кулик Я.І.



Еферентну терапію – на озброєння сімейному лікарю
Термін «еферентна терапія» відображає один з ефективних способів лікування багатьох хвороб. Назва походить від латинського слова «efference», що означає «виношу», тобто вказує на характерний для цього різновиду лікування прийом - виведення з організму різними засобами, методами та шляхами шкідливих речовин зовнішнього (екзогенного) або внутрішнього (ендогенного) походження. Проблема екзотоксикозів пов’язана з екологією, ендотоксикозів - суто медична.

Що таке ендотоксини? Практично всі фізіологічно активні речовини та проміжні продукти їх обміну в підвищених концентраціях проявляють токсичну дію. Прикладами таких сполук є продукти гниття білків в кишечнику; ліпіди холестерин, жовчні та жирні кислоти, ацетонові тіла; вуглеводи глюкоза та інші моносахариди; кінцеві та проміжні продукти білкового (аміак, сечовина, креатинін, гомоцистеїн, біогенні аміни, жовчні пігменти тощо) та нуклеїнового (сечова кислота, оротова кислота) обмінів. Особливо багато токсичних речовин виникає внаслідок неповного гідролізу власних білків – це так звані «середні молекули» – олігопептиди різноманітного складу та структури. Концентрація середніх молекул суттєво підвищується в умовах патології, особливо при гострих та хронічних запальних процесах. Доведено, що вказані ендотоксини негативно впливають практично на всі органи та системи, а підвищення їх рівня спостерігається вже на початкових стадіях більшості хвороб, навіть за депресивного стану.

Оскільки основний контингент пацієнтів сімейного лікаря складають особи з початковими стадіями захворювань або з хронічними хворобами, методи та засоби еферентної терапії посідають важливе місце в тактиці ведення вказаних осіб. Серед методів еферентної терапії, є такі прості та ефективні процедури як промивання шлунку, кишечний лаваж, клізми, блювотні, проносні та діуретичні засоби, підвищення потовиділення тощо, а також застосування ентеросорбентів. Більш складні методи еферентної терапії (гемосорбція, лімфосорбція, лікворосорбція, плазмаферез, промивання черевної порожнини та інше) виконуються в спеціалізованих відділеннях еферентної терапії, куди пацієнти можуть бути направлені сімейним лікарем. Всі ці заходи приводять до виведення з організму шкідливих речовин екзо- та ендогенного походження і як правило забезпечують швидкий терапевтичний ефект. Особливо корисною для зниження ендотоксемії є ентеросорбція - простий у застосуванні, зручний, ефективний та безпечний метод санації. Виявилось, що ентеросорбенти, розповсюджені в Україні, мають приблизно однакові показники для застосування - токсикози екзо- та ендогенного походження, захворювання шлунково-кишкового тракту (інфекційні хвороби, дисбактеріози, диспепсії, діареї різного ґенезу, гепатити) та захворювання з алергічним синдромом. В останньому випадку антиалергійна дія забезпечується зв’язуванням алергенів та гістаміну, який рециркулює через шлунково-кишковий тракт. В нашій державі найбільш вживаними є ентеросорбенти на основі активованого вугілля – завдяки їх низькій вартості. Інші і більш ефективні за деяких станів ентеросорбенти - полісорб МП (синоніми - силікс, силард, атоксіл), ентеросгель, біле вугілля тощо мають на жаль невиправдано високу вартість, що знижує їх використання населенням. Вважаємо важливою організаційною проблемою налагодження в Україні виробництва економічно доступних широкому загалу ентеросорбентів, чому сприятиме наявність власної сировинної бази за суворого цінового контролю з боку держави.
Б. Ф.Мазорчук

Жіноча консультація - основа в підготовці сімейного лікаря.
Основним завданням для лікаря загальної практики сімейної медицини щодо полого допомоги - є планування сім’ї, попередження різних ускладнень, пов’язаних з репродуктивною функцією жінки, та сприяння народженню бажаних , здорових дітей. Одночасно активно сприяти і проводити профілактику гінекологічної захворюваності та особливо онкологічної патології.

Не допустимо, щоб на сьогодні зростала частота захворюваності та смертності жінок від раку молочної залози та раку шийки матки.

Рак ши́йки ма́тки - злоякісне новоутворення, що виникає в області шийки матки. Гістологічно розрізняють дві його основні різновиди: аденокарциному та плоскоклітинний рак.
Десятками років на периферії жінки не проходять профілактичних оглядів. В цьому напрямку мають активно допомогти медики первинної ланки – сімейні лікарі.

Важливим етапом підготовки сімейного лікаря є жіноча консультація (ЖК), де протягом 5-10 днів обов’язково після проходження фантомного, теоретичного курсу сімейні лікарі практикують в ЖК.

Об’єм навичок лікаря ЖК має освоїти сімейний лікар так як це буде виконуватися в повсякденній його праці.

Наша кафедра започаткувала декілька років назад такий напрямок в підготовці лікаря загальної практики сімейної медицини. Для більш успішного освоєння основ акушерсько-гінекологічних знань сімейними лікарями колективом двох кафедр акушерства та гінекології нашого університету підготовлено і подано до друку підручники «Акушерство» - том перший та «Гінекологія» - том другий в схемах та таблицях, де викладені в доступній формі стандарти надання акушерсько-гінекологічної допомоги лікарям загальної практики – сімейної медицини (ЗПСМ).

Набутий досвід сімейного лікаря на кафедрі акушерства та гінекології допоможе покращити первинну медико-санітарну допомогу населенню, а головне покращить надання екстреної та невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі, знизить відсоток запущених форм злоякісних пухлин у жіночого населення, покращить репродуктивне здоров’я жінок.

Пе́рша меди́чна допомо́га - комплекс невідкладних медичних заходів, які проводяться людині, що раптово захворіла або постраждала, на місці пригоди та під час її транспортування до медичного закладу.

Такий напрямок підготовки лікаря ЗПСМ на етапі реформування охорони здоров’я допоможе налагодити тісний зв’язок із ЖК районних лікарень та області.

Мазорчук Б.Ф.



Психо-фізіологічні аспекти підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина».

Враховуючи наш досвід по підготовці лікарів акушер-гінекологів та в перепідготовці із лікарів-терапевтів та педіатрів на лікарів за спеціальністю – сімейний лікар переконливо приходимо до думок - з чого необхідно розпочинати перепідготовку.

По-перше,коли ми розпочинали заняття з колегами, які мали 30-35 років лікарняного стажу терапевта або педіатра, такі лікарі були в розпачі і психологічній депресії.

В таких ситуаціях необхідно поступово по типу фізіо-психо-профілактики , яка проводиться акушер-гінекологами з першовагітними, зняти «стресовий» стан в освоєнні предмета акушерства і створити позитив до їх майбутньої нової професії. Для цього необхідно створити у колег позитивну домінанту Ухтомського, яка полягатиме в тому, щоб не залякувати їх складними випадками патологічного акушерства, материнською та перинатальною захворюваністю та смертністю.

Перші заняття ми проводимо з нормального, тобто, фізіологічного акушерства і наводимо прості акушерські приклади з нашої практики. На цих прикладах починаємо діагностику та спостереження за вагітними з фізіологічним перебігом вагітності згідно з чинним клінічним протоколом взяття вагітних на облік. Обов’язково при обговоренні тої чи іншої теми використовуємо наглядні таблиці, фантоми та ін. Доцільно заняття проводити не лише в навчальній кімнаті, а поєднувати їх з оглядом вагітних в жіночій консультації та акушерських стаціонарах.

За такою методикою ми зближаємо майбутніх сімейних лікарів з їх майбутньою роботою та пізнанням акушерства.

Ми переконалися в тому, що значну позитивну користь приносять проведені заняття в ЖК, в кабінеті фізіо-психо-профілактики, де практично, а не з книги отримують навички з акушерства сімейні лікарі і крок за кроком вдосконалюють свої знання та практичні навички з акушерства.

Згідно навчальному плану та уніфікованій програмі ми крок за кроком з лікарями-курсантами опановуємо 12 акушерських та 14 гінекологічних тем направлених на оволодіння важливих питань охорони здоров’я жінки-матері та її репродуктивним здоров’ям.

Таким чином, ми переконливо рекомендуємо брати за основу наш досвід підготовки лікарів за фахом «Загальна практика - сімейна медицина», дотримуючись «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року.

Колектив кафедри акушерства та гінекології №1 підготував та видав для самостійної, допоміжної праці колегам - сімейним лікарям підручник в двох томах «Акушерство та гінекологія» - 2005- підручник для сімейних лікарів, за редакцією професорів: Мазорчука Б.Ф. та Жученка П.Г., який рекомендований центральним методичним кабінетом вищої медичної освіти МОЗ України. Крім цього нами підготовлено для видання методичні рекомендації для лікарів-інтернів та лікарів загальної практики - сімейної медицини «Основи оволодіння практичними навичками з акушерства та гінекології в підготовці сімейного лікаря».


Марчук І.А., Вуж Т.Є.

Важливість введення у навчальний процес підготовки лікарів типової наскрізної програми з питань профілактики ВІЛ – інфікування в ракурсі психологічної підтримки хворого
Протягом останніх 10 років ВІЛ – інфекцій в України набули епідемічного характеру. Тому для підвищення якості підготовки сучасних лікарів щодо медичних і соціальних питань ВІЛ – інфекцій була розроблена наскрізна навчальна програма до виконання наказу №313 від 08.05.2009 «Про оптимізацію підготовки спеціалістів з питань ВІЛ – інфекцій та запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини».

Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні сьогодні — це один із важких викликів суспільству, що становить загрозу національній безпеці країни.

З часу виявлення в Україні 1987 року першого випадку ВІЛ-інфекції, станом на 1 вересня 2010 року офіційно зареєстровано 174 824 випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України (зокрема, серед дітей у віці до 14 років — 26 255 випадків), у тому числі 33 415 випадків захворювання на СНІД (зокрема, серед дітей у віці до 14 років — 923 випадки), а також 19 083 випадки смерті від захворювань, зумовлених СНІДом (зокрема, 272 смерті серед дітей у віці до 14 років).

Аналіз статистичних даних указує на тенденцію до генералізації поширення ВІЛ-інфекції в країні: щороку кількість нових випадків інфікування зростає на 10-15 %, найбільш ураженою віковою групою залишаються люди молодого та середнього віку (18–39 років), збільшується кількість дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями, а також число хворих, які потребують медичної та соціальної допомоги.

Особливу увагу необхідно приділити психологічний підтримці та допомозі людям, що хворіють на ВІЛ. Таку допомогу надають кваліфіковані спеціалісти – психологи у вигляді консультування.

Психологічним консультуванням називається особлива область практичної психології, яка пов'язана з наданням з боку фахівця-психолога безпосередньої психологічної допомоги людям, які потребують її, у вигляді порад і рекомендацій. Вони даються психологом клієнту на основі особистої бесіди і попереднього вивчення тієї проблеми, з якою в житті зіткнувся клієнт. Найчастіше психологічне консультування проводиться в наперед обумовлений час, в спеціально обладнаному для цього приміщенні, як правило, ізольованому від сторонніх людей, і в конфіденційній обстановці .

Науковці узагальнюють основні поняття психоконсультування у наступних положеннях :

1) Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом.

2) Консультування допомагає навчатися новій поведінці.

3) Консультування сприяє розвитку особистості.

4) У консультуванні головним є активність клієнта, а консультант створює умови, які заохочують його вольову поведінку.

5) Серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом.

У нашому суспільстві, на жаль, існує ряд соціальних проблем, пов'язаних із ВІЛ, і більшість із них виникає через нестачу інформації про вірус, дискримінацію ВІЛ-позитивних людей у суспільстві й недостатній державній підтримці.

Внаслідок дискримінації багато людей бояться пройти тестування на ВІЛ або розкрити свій ВІЛ-статус, що значно обмежує їх можливості отримати відповідне та своєчасне лікування. ВІЛ-позитивним українцям, які повідомляють про свій статус, часто відмовляють у наданні медичних та соціальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику. Значна кількість ВІЛ-позитивних людей стикається з порушенням прав на працю, освіту, медичну допомогу та конфіденційність діагнозу.

Консультування, проведене у вигляді співбесіди, - це незвичайна форма професійної діяльності для терапевтів, хірургів, акушерів. Такий вид роботи більш властивий психіатрам, психотерапевтам, психологам. Консультування широко застосовується в центрах профілактики і боротьби зі СНІДом, у кабінетах довіри. Однак у сформованій епідемічній ситуації навиками консультування (принаймні, дотестового і післятестового) повинні володіти медики різних спеціальностей, тому що саме вони рекомендують обстеження на ВІЛ наприклад, при обстеженні вагітних, при тестуванні за клінічними показниками) і найчастіше першими повідомляють його результат. За рекомендацією ВОЗ, для медичних працівників проводять тренінги, семінари, видаються навчальні посібники, що навчають консультуванню. При виявленні ВІЛ-інфекції подальше консультування з питань ВІЛ-інфекції проводять, як правило, підготовлені фахівці - професійні психологи. Однак відповідно до законодавства України і регламентуючих документів, ВІЛ-інфіковані пацієнти мають право одержувати допомога в будь-яких лікувально-профілактичних установах, а не тільки в центрах профілактики і боротьби зі СНІДом.

Найчастіше консультування проводять в установах, де проходять добровільне тестування на ВІЛ (центри профілактики і боротьби зі СНІДом, кабінети довіри, наркологічні диспансери). Консультування також варто проводити в лікувальних установах - лікарнях, поліклініках, диспансерах інших профілів, жіночих консультаціях при тестуванні вагітних. Можливе проведення консультування в пересувних пунктах довіри, наближених до місць частої появи або скупчення осіб з сумнівною репутацією.


Консультування при добровільному тестуванні на ВІЛ повинно проходити в спокійній обстановці, що забезпечує конфіденційність і можливість обговорювати питання сексуальних відносин і особисті проблеми. Для проведення якісного консультування необхідно виділяти досить часу, щоб досягти взаєморозуміння з пацієнтом, надати йому необхідну інформацію, допомогти оцінити індивідуальний ризик і прийняти рішення про подальший спосіб життя.

Конфіденційність - важлива складова консультування при добровільному тестуванні. При відсутності гарантій конфіденційності багато людей не погоджуються на тестування, боячись дискримінації і відчуження у випадку позитивного результату.

Пацієнта потрібно довести до відома про те, що усе своє життя він буде джерелом ВІЛ-інфекції, і йому необхідно подумати про те, щоб не заразити сексуального партнера. Потрібно обговорити, що і як пацієнт може і хоче змінити у своій поведінці. Психологічна корекція базується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив на клієнта або пацієнта з метою приведення його психічного стану до норми у випадках діагностики в нього яких-небудь характерологічних або особистісних аномалій, а також для освоєння їм якої-небудь діяльності. Психологічна корекція в клінічній психології спрямована на активне зовнішнє втручання у формування адекватного і шуканого психічного стану людини, його активності і щиросердечного комфорту, гармонізації його відносин із соціальним оточенням.

Процес підготовки лікарів за наскрізною програмою «Профілактика ВІЛ – інфікування, попередження передачі ВІЛ від матері до дитини, діагностика лікування ВІЛ – інфікованих та соціально – психологічна підтримка людей, що живуть з ВІЛ» є дуже важливим в сучасному світі, де поширюється епідемія даного захворювання . В результаті вивчення матеріалу курсу лікар у ракурсі психології буде володіти навичками проведення консультування пацієнтів з питань діагностики, медичного ведення та профілактики ВІЛ – інфекцій, зможе брати участь у профілактичних програмах для різних груп населення, в першу чергу підлітків та молоді.


Масіброда Н.Г.
1   2   3   4   5   6



  • Модульний контроль знань студентів-медиків: принципи створення та методика проведення на кафедрі нормальної фізіології.
  • Клінічна біохімія в контексті сімейної медицини
  • Впровадження інтерактивних технологій навчання при підготовці лікарів-інтернів за спеціальністю загальна практика – сімейна медицина
  • До питання вдосконалення якості підготовки майбутніх лікарів загальної практики
  • Особливості викладання антропогенетики в рамках підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина»
  • Сучасні аспекти впровадження інноваційних технологій в підготовці лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина»
  • Актуальні питання підготовки сімейних лікарів
  • Формування компетентності лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» на основі електронних навчальних посібників процедурного типу
  • Шляхи вдосконалення засвоєння практичних навичок і методик проведення об’єктивного огляду ротової порожнини, що застосовується в практиці лікаря- інтерна.
  • Викладання клінічної біохімії в проекті наскрізної Програми підготовки студентів та лікарів-інтернів для подальшої роботи на посадах лікарів «Загальної практики-сімейної медицини».
  • Еферентну терапію – на озброєння сімейному лікарю
  • Жіноча консультація - основа в підготовці сімейного лікаря.
  • Психо-фізіологічні аспекти підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина».
  • Важливість введення у навчальний процес підготовки лікарів типової наскрізної програми з питань профілактики ВІЛ – інфікування в ракурсі психологічної підтримки хворого
  • Психологічним консультуванням
  • Науковці узагальнюють основні поняття психоконсультування у наступних положеннях