Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету

Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету




Сторінка17/34
Дата конвертації10.03.2017
Розмір6.61 Mb.
ТипПротокол
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   34

ЛІТЕРАТУРА

1. Жуков М.Н. Подвижные игры: Учеб. для студ. пед. вузов / Жуков М.Н. – М.: Издательский центр “Академия”, 2000. – 160 с.

2. Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.sport.iatp.org.ua/

Дубинська Юлія,

студентка 1 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

Наук. керівник : Орловська В.В.,

старший викладач (БДПУ)
ПРОБЛЕМИ ДІАГНОСТИКИ ПОРОКІВ СЕРЦЯ У ДІТЕЙ
Актуальність теми. За останні роки, на загальному тлі кількості природжених вад розвитку та смертності від них, в Україні зростає частота пороків серця у дітей. Варто зазначити, що за останні роки збільшилась кількість захворювань саме у новороджуваних.Тому на початку ХХІ століття ця проблема набуває соціального значення, оскільки вона веде до ранньої інвалідизації хворих, зниження якості та тривалості життя. Смертність від пороків серця є високою і становить 177 випадків на 100 тисяч народжених живими дітей, з них, за відсутності своєчасної кардіохірургічної допомоги, 90 % помирають протягом першого року життя від недостатності медикаментів та медичної техніки.

Ступінь досліджуваності проблеми. Щорічно в стінах спеціалізованих лікарень робиться близько 1,5 тисяч операцій при вродженому пороці серця. Фахівці центрів вважають, що більшість дітей повинні оперуватися в ранньому віці. Консультації, діагностика й лікування для маленьких пацієнтів проводяться безкоштовно (засоби виділяються з державного бюджету). Перед госпіталізацією дитини необхідно записати на прийом до поліклініки при спеціалізованій лікарні, що і видасть вам ще один важливий документ – консультативний висновок. Порок серця – не вирок. Важливо тільки не втрачати надію й вчасно допомогти маляті [1, 2, 3].

Мета і методи дослідження. Метою дослідження є вивчення проблеми правильної та своечасної діагностики пороку серця у дітей.

Сутність дослідження. Існують різні інструментальні методи діагностики вад серця у новонароджених. Ось деякі з них.

• Пренатальний ультразвукове дослідження. Може виявити ознаки аномалій серця. Виявлення пороку до народження дає час лікарям-педіатрам на підготовку до надання медичної допомоги.

• УЗД серця (ехокардіогра-фія). Основний метод діагностики. Більшість патологічних змін можуть бути виявлені досвідченим фахівцем при ехокардіографії.

• Катетеризація серця. Через стегнову вену в серці і основні судини вводиться спеціальний катетер для надходження контрастної речовини. Це дозволяє безпосередньо оцінити характер кровотоку, виміряти тиск і рівень насичення крові киснем в серці. Цей метод може використовуватися і з терапевтичною метою.



Висновок. Отже, навіть якщо вагітність протікала сприятливо і були пройдені всі необхідні обстеження, потрібно перевірити сердечко малюка після народження. Пороки серця – це органічні ураження його клапанів.Вроджені пороки є наслідком дефектів у формуванні серця і великих судин під час внутрішньоутробного розвитку дитини.Пороки серця порушують загальний кровообіг, механізм і характер якого залежить від виду пороку.На 100% виключити наявність вродженої вади серця можна, вдавшись до такого дослідження, як ехокардіографія, або ультразвукове дослідження серця. Але за однієї умови: якщо воно буде виконано досвідченим лікарем. Далеко не у всіх поліклініках є такий прилад і висококваліфікований фахівець. При підозрах на вроджений порок серця педіатр направляє дитину для цього дослідження в іншу поліклініку або кардіохірургічний центр. Однак деякі вроджені вади серця у перші місяці життя бувають безсимптомними, тобто не мають ніяких проявів.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Апанасенко Г.А. Лечебная физкультура при заболеваниях сердечно-сосудистой системы. / В.В. Волков, Р.Г. Науменко, Г. А. Апанасенко // – Киев: Здоров'я, 1987. – 120 с.

  2. Мутафьян О. А. Пороки сердца у детей и подростков / О. А. Мутафьян. – Москва, ГЭОТАР-Медиа, 2009.560 с.

  3. Смирнов Н.Н. Гипопластический синдром левых отделов сердца в пренатальном периоде. Ультразвуковаядиагностика в акушерстве, гинекологии и педиатрии. / И Т. Стремоухова, И.В. Пахомов, Н.Н. Смирнов // Киев: Здоров'я, Т.9.№ 1.2001 360 с.



Єрьоміна Дар’я,

студентка 3 курсу Інституту фізико-

математичної та технологічної освіти

Наук. керівник: Н. Б. Сопнєва,

к.пед.н. доцент (БДПУ)
ВПЛИВ АКСЕЛЕРАЦІЇ НА ЗДОРОВ’Я СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ
Поняття акселерації відомо у всьому світі. Це явище являє собою прискорений ріст і розвиток дітей та підлітків у порівнянні з минулими поколіннями. Проблема акселерації є актуальною для сучасних науковців, педагогів та соціологів. Дослідження вчених-біологів доводять, що вона пов’язана з фізичною зрілістю організму. Психологи стверджують, що акселерація – це перш за все остаточна сформованість психологічних якостей людини. З’ясуємо, як акселерація впливає на стан здоров’я та фізичний розвиток підлітків. Визначимо, які позитивні та негативні тенденції виникають при цьому. Це дуже важливі питання, на які необхідно не тільки знайти відповіді, а й надати їм вірну оцінку, зробити правильні висновки, розробити необхідний план дій, адже від цього буде залежати як здоров’я, так і подальше життя сучасної молоді.

Акселерація на даному етапі – процес, без якого ми не можемо навіть уявити собі розвиток сучасного підлітка. Рівень фізіологічного розвитку й інтенсивність росту залежать від спадковості, умов життя та кліматичних особливостей місця проживання. Погані умови та харчування можуть призвести до затримки росту, а також до більш пізнього розвитку. Саме через різницю цих умов підлітковий вік наступає у всіх по-різному.

Вчені відзначають акселерацію з другої половини дев'ятнадцятого століття. При народженні діти важать більше на 100-300 грам, а їх зріст збільшився приблизно на сантиметр в порівнянні з даними новонароджених минулого століття. Кожні десять років п'яти-семирічні діти ставали вище на півтора сантиметра в середньому, і важче на 0,5 кг. Ріст підлітків збільшився в середньому на 10-15 см.

Також досить сильно прискорилося статеве дозрівання. Якщо в 19 столітті у європейських дівчат перша менструація була в 16-17 років, то нині вони починаються раніше на 3-4 роки, іноді й більше. Це ж характерно і для дозрівання хлопчиків. [1]

У зв'язку з акселерацією підліткам та юнакам раніше стає цікава тема міжстатевих стосунків. При цьому розрив між фізичним розвитком і емоційною зрілістю збільшується, а це веде до складних та суперечливим переживань. Тому система статевого виховання та освіти повинна створювати гуманістичні установки.

З метою виявлення процесу акселерації, на базі ЗОШ №7 було проведено дослідження акселеративних змін поколінь (з врахуванням антропометричних та фізичних даних) за допомогою анкетування учнів 10 класів, збору і систематизації матеріалів, вилучених на уроках фізкультури, аналізу медичних карток різних поколінь учнів цієї школи. При порівнянні даних, отриманих з медичних карток учнів 10 класів, виявлено, що їх середній зріст збільшився на 4 см, а середня вага тіла зросла на 3 кілограми.

Показники виконання нормативів з фізпідготовки учнями 11-х класів свідчать про те, що учні 80-х років ХХ сторіччя пробігали дистанцію 100 м. на 1,4 секунди швидше ніж сучасна молодь. Старшокласники 30 років тому були сильніші, тому середній показник їх підтягувань кращий у 2 рази. Дані показників метання гранат свідчать про те, що сучасна молодь слабша ніж молодь 30 років назад. Така ж ситуація з показниками бігу на 3 км: учні випускних класів були спритнішими на 2 хв.

За статистичними даними, рівень захворюваності школярів майже на 60% вищий ніж серед їх однолітків 25-30 років тому.

Причини виникнення акселерації припускають різні. Педагоги і соціологи пов’язують акселерацію з культурним, духовним і соціальним розвитком особистості. Причому педагоги акцентують увагу на розриві у розвитку не тільки фізіологічних процесів організму, а й громадської соціалізації особистості. [2]

На основі всіх проведених спостережень ми можемо стверджувати, що процес акселерації має місце у сучасному житті. Дійсно, середній зріст, середня вага сучасних підлітків вищі, ніж 30 років тому. Також на основі спостережень ми можемо говорити про погіршення фізичного стану сучасного підростаючого покоління. Воно слабше, ніж 30 років тому. Акселератівні зміни призвели до погіршення роботи імунітету, до частих захворювань, до “помолодіння” деяких хвороб. Необхідно приділити особливу увагу профілактиці шкідливих звичок сучасної молоді.

Отже, ми бачимо, що акселерація підлітків у сучасному світі дуже активно проникає у життя, i система освіти й виховання не може не зважати на це. Неможливо формувати систему освіти i виховання без необхідних змін, які визначають процес акселерації.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Властовский В. Г. Акселерация, рост и развитие детей / В. Г. Властовский. – М. : Медицина, 1976. – 278 с.

  2. Антропов X. А. Загрязнение среды и вопросы акселерации / X. А. Антропов // Гигиена и санитария. 1985. – №6. – С. 60.



Жовновата О.,

студентка 5 курсу факультету

фізичного виховання

Науковий керівник: Єфімов С.В.

викл. (БДПУ)
ДИНАМІКА РОЗВИТКУ СПРИТНОСТІ СТУДЕНТОК І КУРСУ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ПІД ВПЛИВОМ ЗАНЯТЬ АЕРОБНОГО ХАРАКТЕРУ
Актуальність. Спритність – це здатність керувати тілом чи його частинами за просторово-тимчасовими та динамічними характеристиками [1,3]. Спритність виражається в здатності до освоєння нових, складних у координаційному відношенні рухів і їхній перебудові відповідно до вимог ситуації, що змінюється. Спритність базується на взаємодії з усіма фізичними якостями, має комплексний характер і пов'язана з руховими навичками. Здатність до прояву спритності забезпечує успішність дій практично у всіх видах фізичних вправ і відбиває швидкість, доцільність і ефективність рішення рухової задачі [2].

Сутність дослідження. Для контролю за динамікою розвитку спритності, ми спостерігали за результатами Державного тестування. На початку експерименту студентки контрольної та експериментальної груп склали тест на спритність (човниковий біг 4х9). Результати тестування підлягали обробці методом математичної статистики за t – критерієм Стьюдента (Таблиця 1.1) і було виявлено М – середнє значення, та m – середнє відхилення.

Таблиця 1.1

Показник розвитку спритності студенток І курсу економічних спеціальностей за результатами тестування на початку педагогічного експерименту


Рухова якість

КГ

ЕГ

t

Р

М±m

М±m

Спритність, сек.

10,91±0,3

10,94±0,34

0,3

> 0,05

Аналізуючи отримані дані, можна відзначити, що в ході перевірки рівня розвитку фізичної якості такої як спритність, між контрольною та експериментальної групами, не виділено явних відмінностей в показниках. Отримане емпіричне значення t = 0.3 і знаходиться в зоні незначущості.

Після того як результати були оброблені і зафіксовані, студенткам експериментальної групи було запропоновано на заняттях фізичної культури займатися аеробікою, а студентки контрольної групи продовжували займатися за класичною методикою на основі державної програми фізичного виховання. Заняття аеробікою комплексно включало в себе заняття з степ-аеробікою, комплексу вправ з предметами та ін. Заняття проводилися протягом 3 місяців 2 рази на тиждень.

Після цього студенткам обох груп було запропоновано в рівних умовах знов скласти цей тест (човниковий біг 4х9). Результати тестування підлягали обробці методом математичної статистики (Таблиця 1.2).

Таблиця 1.2

Показник розвитку спритності студенток І курсу економічних спеціальностей за результатами контрольного етапу педагогічного експерименту


Рухова якість

КГ

ЕГ

t

Р

М±m

М±m

Спритність, сек.

10,97±0,23

10,65±0,23

3,4

< 0,05


Після отриманих результатів на контрольному етапі педагогічного експерименту нами було отримано позитивну динаміку розвитку спритності у студенток експериментальної групи, яка займалася на заняттях з фізичного виховання аеробікою. Таблиця показує, що отримане емпіричне значення t = 3,4 і знаходиться в зоні значущості, а Р<0,05, що вказує на достовірність результату, а діаграма дає чітку картину показників рівня розвитку спритності студенток контрольної та експериментальної груп.

Основні висновки. Це дає підстави стверджувати, що заняття аеробікою у тижневому циклі занять студенток І курсу економічних спеціальностей позитивно впливають на розвиток такої фізичної якості як спритність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Теория и методика физического воспитания. Том 2. //Учебник для высших учебных заведений физического воспитания и спорта. /Под ред. Круцевич Т.Ю. – К.: Олимпийская литература, 2003 – 391с.

2. Череповська О. А. Аеробіка: методичні вказівки до проведення занять з танцювальної аеробіки зи студентками І – ІІ курсів вищих навчальних закладів / О. А. Череповська, Т. В. Палагнюк. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2006. [56].


  1. Шиян Б.М. Теорія та методика фізичного виховання школярів / Шиян Б.М. Навчальна книга – Богдан. Т.1., 2001 – 247с.



Іванченко Юлія,

студентка 2 курсу факультету

фізичного виховання

Науковий керівник: С. М. Хатунцева,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
УМОВНЕ ГАЛЬМУВАННЯ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ
Актуальність. Актуальною залишається проблема вивчення умовного гальмування в процесі навчання. Людина – біолого-соціальна істота тому важливим є таке її виховання, яке б дозволяло усвідомлювати власні вчинки та керувати ними в мінливих умовах дійсності.

Ступінь досліджуваності проблеми. Проблему умовного гальмування в процесі навчання досліджували як вітчізняні так і зарубіжні вчені. Як засвідчував грузинській фізіолг І. Беріташвілі, в разі згасання умовного рефлексу, відбувається скасування підкріплення зворотнього зв’язку, в результаті чого настае гальмування кіркових нейронів, що брали участь в утворенні тимчасового зв’язку. Нейронну організацію умовного гальмування досліджували У. Гасанов, А. Батуев, Г. Чайченко, Л. Воронін, І. Павлов та інші. За твердженням І. Павлова умовне гальмування виникае на основі безумовного за механізмом тимчасового зв’язку.



Метою нашої роботи є вивчення умовного гальмування в процесі навчання.

Сутність дослідження. Згасаюче гальмування виникае у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним. Згасанням можна пояснити неміцність знань навчального матеріалу, якщо він не закріплювався повторенням, тимчасову втрату навички гри на музичному інструментіі, катанні на велосипеді, забування віршів та інше. Згасання лежить в основі забування. Завдяки згасанню умовних рефлексів організм перестае реагувати на сигнали, які втратили своє значення. За рахунок згасаючого гальмування організм звільняється від непотрібних умовних рефлексів, що втратили сигнальне значення [1, с. 59]. Доведено, що згасаюче гальмування відбувається повільно, тому дітей важко відучити від шкідливих звичок, якщо не підкріплювати знання з теми, учні з часом можуть її забути [2, с. 54]. Запізнювальне гальмування розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. У дітей запізнювальне гальмування виробляється з труднощами під впливом виховання і тренування. Першокласник тягне руку, встаючи з-за парти, намагаючись привернути увагу вчителя, важко привчити його стримувати свої бажання. Тільки з настанням старшого шкільного віку відмічається у дітей витримка, вміння стримувати свої бажання, сила волі. Диференціювальне гальмування виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. Завдяки диференціювальному гальмуванню молодші школярі у прцесі навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварин, рослин, з багатьох предметів обирають той, який потрібний. Отже, це дає можливість дітям засвоіти правильне написання букв, фіксувати результати спостережень. З перших днів життя дитини починає вироблятися диференціювання. Це допомогає орієнтуватися в навколишньому світі, вичленяти з нього подразники значущі, сигнальні. У дітей диференціювальне гальмування досягає свого функціонального удосконалення між 3 і 4 роками. Швидкість і стійкість диференціювання з віком збільшується. Проте тонке диференціювання, а також тривале застосування гальмівного подразника для дітей завжди становить дуже важке нервове завдання, що нерідко може викликати розлад нормального взаємовідношення між процесами збудження і гальмування, призвести до неврозу. Процес навчання пов’язаний з виробленням у дітей умовних гальм. Наприкклад, слово “не можна” гальмує умовні рефлекси, небажані на першому етапі навчання. Умовне гальмування має велике значення в житті школярів. Воно виявляється під час навчання, виховання, занять спортом, бо різні правила, норми поведінки, закони людського суспільства є умовними гальмами. Умовні гальма втрачають люди, що зловживають алкоголем і наркотоками. Без умовних гальм така людина здатна на різні протиправні вчинки, кримінальні дії, що призводять до великих людських трагедій, руйнації життя. Збудження та гальмування в корі великого мозку – дві сторони нервового процесу, що забеспечує найскладніший взаємозв’язок між організмом людини і навколишнім середовищем. Зберігальне гальмування розвивається внаслідок стомлення після тривалої роботи, воно спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування. Таким чином, у втомлених дітей виникають труднощі з виконанням певних завдань. Чим меньша за віком дитина, тим довше зберігаються виробленні у неї умовні рефлекси.

Висновки. Отже, умовне гальмування – це цілісна реакція організму, яка утворюється на базі умовного рефлексу і співіснує з ним.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Чайченко Г. М. Основы физиологии высшей нервной деятельности / Чайченко Г.М. – К. : Вища школа, 1987. – 170 с.

  2. Воронин Л. Г. Физиология высшей нервной деятельности / Воронин Л. Г. – Москва: Высшая школа, 1979. – 310 с.

Кальцева Євгенія,

студентка 1 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: С.М. Данило,

ст.викл. (БДПУ)
АНАЛІЗ АНКЕТУВАННЯ ПРО СТАН ПОСТАВИ УЧНІВ 8-9 РОКІВ
Актуальність. Сучасний рівень розвитку суспільства активізує наукові дослідження, які спрямовані на вирішення проблем формування і зміцнення здоров'я підростаючого покоління. [1]

Одним з критеріїв здоров'я є правильна постава, яка має нестійкий характер в період посиленого росту тіла дитини, що припадає на молодший шкільний вік. Це пов'язано з неодночасним розвитком кісткового, суглобово-зв'язкового апаратів і м'язової системи дитини. [2].



Ступінь досліджуваності проблеми. Проблема стану постави учнів молодшого шкільного віку має велике державне, наукове і практичне значення.

За даними М. Бурмистрової, 54% міських і 50% сільських дітей надходять у перший клас із функціональними порушеннями постави, а до кінця кожного навчального року в класі з’являється ще 10% учнів з порушенням постави у зв’язку з тим, що школярі перебувають до 43% навчального часу в несприятливих позах.



Мета і методи дослідження. Для отримання більш об'єктивної інформації про стан постави учнів молодшого шкільного віку загальноосвітніх шкіл міста Бердянська, ми використовували метод анкетування. Даний метод має суттєву перевагу, порівняно з іншими методами дослідження, забезпечує високу порівняльність та легкість обробки отриманих даних.

Сутність дослідження. Нами було проведено опитування учнів молодшого шкільного віку загальноосвітніх шкіл № 4, 3, 2 міста Бердянська за авторською анкетою, у якому брало участь 190 осіб. Респондентами виступили 75 учнів ЗОШ № 4, 58 учнів ЗОШ № 3 та 57 учнів ЗОШ № 2. Запитання анкети розбиті на три групи (смислові блоки) та забезпечені послідовність і логічність їх розміщення. Перший смисловий блок включає в себе запитання для найбільш точної характеристики якісного стану постави учнів 3-4 класів.

В результаті аналізу відповідей на перше запитання “Чи є у Вас відхилення у стані здоров’я?” ми отримали такі результати: зі 190 учнів 60 % відповіли, що не мають відхилень у стані здоров’я, є але незначні – у 27 % учнів та мають відхилення у стані здоров’я – 13% учнів.

На друге запитання анкети “До якої медичної групи Ви належите?” результати відповідей розподілились так: зі 190 школярів до основної групи належать 78%, до підготовчої групи – 8% та до спеціально медичної групи 14% школярів.

За аналізом результатів відповідей на трете запитання “Чи маєте Ви порушення постави?” ми бачимо, що мають порушення постави 19%, не мають порушень 72% та не мають уявлення про свій стан постави 9% учнів.

Відповіді на четверте запитання “Чи турбує Вас біль у спині під час довгого сидіння за партою або столом?” свідчать про те, що 13% учнів турбує біль, 19% – не турбує та 68% учнів турбує біль, але інколи.

На п’яте запитання “Чи відчуваєте Ви біль під час виконання фізичних вправ?” школярі відповіли таким чином: зі 190 учнів відчувають біль – 9%, не відчувають біль – 62% і відчувають біль, але інколи 29% респондентів.

Загалом аналізуючи запитання першого блоку анкети ми підвели підсумки та розподілили учнів молодшого шкільного віку (190 осіб), які приймали участь у нашому дослідженні на три групи. В першу групу увійшли 58% учнів, які не мають відхилень у стані здоров’я та порушень постави, належать до основної групи і їх не турбує біль під час виконання різних видів діяльності. У другу групу – 28% учнів, які мають незначні відхилення у стані здоров’я, належать до підготовчої групи, вони не знають чи є в них порушення постави і їх турбує біль у спині, але інколи та до третьої групи ми віднесли 14% молодших школярів, які мають відхилення у стані здоров’я та постави, належать до спеціальної медичної групи і відчувають біль у спині. Дані подані графічно у відсотковому співвідношенні на діаграмі (рис. 1.).



Рис. 1. Відповіді учнів молодшого шкільного віку на запитання першого блоку анкети

Основні висновки. Аналіз анкетування стану постави учнів молодшого шкільного віку свідчить про середній рівень сформованості знань про правильну поставу в учнів молодшого шкільного віку.
ЛІТЕРАТУРА

1. Арефьєв В.Г. Основи теорії та методики фізичного виховання: [підручник] / В.Г. Арефьєв. – К.: Видавництво НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – 268с.

2. Москаленко Н.В. Фізичне виховання молодших школярів: [монографія] / Н.В. Москаленко. – Д.: Видавництво “Інновація”, 2007. – 252 с.

Копійка Катерина,

студентка 5 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: Данило С.М.,

ст. викладач (БДПУ)
ВИЗНАЧЕННЯ МОТИВАЦІЇ ВІДВІДУВАННЯ УРОКІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ ЧЕТВЕРТИХ КЛАСІВ В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД СТАНУ

ЇХ ЗДОРОВ′Я
Актуальність. За статистикою МОЗ України, 50 % учнів практикують фізичну активність лише 0,5-1 годину на тиждень. 10% дітей закінчують школу умовно здоровими [1,с.13], інші вже в підлітковому віці мають хронічні захворювання (42 %). Для виявлення способів рішення даної проблеми потрібне визначення мотиваційного прагнення розвивати свої фізичні та духовні сили і можливості.

Ступінь досліджуваності проблеми. Вивчення проблеми здоров'я на теоретичному, практичному рівнях та визначення рівня мотиваційного відношення до уроків фізичної культури, зокрема висвітлені у працях таких вчених як: В. Вернадський, М. Амосов, Г. Апанасенко; В. Сухомлинський, Б. Болотов, С. Кириленко, Т. Круцевич, О. Власюк, Р. Гаджиєва, М. Данилевич.

Мета та методи дослідження. Мета дослідження – теоретичне обґрунтовування і експериментальна перевірка ефективності умов визначення в учнів молодших класів усвідомленої потреби в регулярних заняттях фізичною культурою в залежності від стану їх здоров’я. Методи дослідження: теоретичні – аналіз, порівняння, узагальнення, за допомогою яких були відкриті теоретичні підходи у психолого-педагогічній літературі до проблеми визначення мотивації відвідування уроків фізичної культури учнів молодших класів в залежності від стану їх здоров’я; емпіричніанкетування; статистичніпоєднання кількісного та якісного аналізу отриманого емпіричного матеріалу із застосуванням методів математичної статистики.

Сутність дослідження. Для визначення мотивації відвідування уроків фізичної культури учнів 4 класів в залежності від стану їх здоров’я, було обрано 4-Б клас ЗОШ І-ІІІ ст. №4. Кількість дітей в класі – 20, з них 9 дівчат і 11 хлопчиків.

На І етапі дослідження було проведено анкетування учнів 4-Б класу. За відповідями дітей можна дослідити, що рівень стану їх здоров’я за теоретичними показниками дорівнює: 9,1% – високий рівень; 22,4% – середній, та 68,5% – низький; відношення до фізичної культури дорівнює: 63,7% – високий рівень, 26,5% – середній, і 9,8% – низький; та рівень мотивації по відношенню до відвідування уроків фізичної культури дорівнює: 18,7% – високий рівень, 51,2% – середній, та 30,1% низький.



На ІІ етапі дослідження було практичне визначення рівня стану здоров’я учнів 4 класів за допомогою експертної оцінки Г.Л. Апанасенко [2, с.79. Для чого вимірювали такі показники у стані спокою: ЖЄЛ (мл), ЧСС (уд/хв), АТ (мм.рт.ст.), маса тіла (кг), довжина тіла (см), динамометрія кисті (кг). Всі перераховані показники оцінювали у балах, а їх суму порівнювали зі шкалою оцінки результатів тестування і у такий спосіб отримували загальну оцінку рівня фізичного здоров’я.
Таблиця 1

Загальна оцінка рівня фізичного здоров’я учнів четвертих класів

Стать

Низький

Нижче середнього

Середній

Вище середнього

Високий

Індекс ваги та довжини тіла

Хлопці

3,8%

30,6%

43,4%

18,7%

4,2%

Дівчата

4,8%

51,4%

36,3%

7,5%

0%

Життєва ємність легень

Хлопці

3,1%

25,2%

47,4%

21,9%

2,4%

Дівчата

1,8%

19,4%

51,7%

23,2%

3,9%

Динамометрія кисті

Хлопці

57,3%

31,4%

8,2%

3,1%

0,0%

Дівчата

62,8%

29,6%

7,6%

0,0%

0,0%

Індекс Робінсона

Хлопці

41,7%

22,4%

20,6%

12,3%

3,0%

Дівчата

28,1%

29,9%

33,4%

6,5%

2,1%

Індекс Руф’є

Хлопці

71,2%

25,6%

3,2%

0,0%

0,0%

Дівчата

65,2%

33,1%

1,7%

0,0%

0,0%

Основні висновки: Данні мотиваційного відношення учнів молодшого шкільного віку, рівня їх здоров’я свідчать про те, що проблема визначення рівня мотиваційного відношення учнів молодшого шкільного віку до регулярних занять фізичними вправами, в залежності від стану їх здоров’я, була і є актуальною на сьогоднішній день, та потребує ще більш детальнішого розглядання та вивчення.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Сапуга І.Є. Стан здоров’я дітей України і фактори „ризику” шкільного середовища / Сапуга І. Є. – К.: Фізична культура, спорт та здоров’я нації, 2007. – №9. – С. 42.

  2. Апанасенко Г.Л. Методика оценки уровня физического здоровья по прямым показателям / Апанасенко Г.Л. – Социальная гигиена, организация здравоохранения и история медицины: Респ. межвед. сб. – К.: 1988. – Вып.19. – С. 153.



Кравченко Юлія,

студентка 3 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: Н.М. Самсутіна,

ст. викл. (БДПУ)
ВПЛИВ РУХЛИВИХ ІГОР НА РОЗВИТОК ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Гра – вид діяльності дитини, який представляє свідому, ініціативну діяльність, спрямовану на досягнення умовної мети. У грі задовольняються фізичні і духовні потреби дитини, у ній формується її розум, вольові якості. Єдиною формою діяльності дитини є гра, її організм вимагає виходу в діяльності, яка відповідає його внутрішньому станові. У грі дитина виховує свої моральні і фізичні якості. Тому, через гру можна впливати на дитячий колектив, виключаючи прямий тиск, покарання, зайву нервозність у роботі [1].

Багато фахівців [1, 2, 3] показують, що розвиток рухових якостей – одне з центральних завдань фізичного виховання в школі, і його вирішення має здійснюватися комплексно, починаючи з раннього віку. Тому, для більш правильного відображення явищ дійсності, введено поняття комплексних якостей: швидкісно-силові якості, силова витривалість, швидкісно-силова витривалість, "вибухова" сила і т.д.

Мета дослідження – обґрунтувати ефективність впливу рухливих ігор на розвиток фізичних якостей і підвищення рівня фізичної підготовленості учнів.

Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури та педагогічний експеримент.

Одним з основних шляхів всебічного виховання рухових якостей в умовах школи є застосування спеціальних вправ і рухливих ігор, за допомогою яких можна не тільки успішно навчати дітей різним руховим навичкам, але й цілеспрямовано впливати на виховання всіх рухових якостей. Тому, вже з молодшого шкільного віку необхідно приділяти велику увагу рухливим іграм і спеціальним вправам.

Численні результати досліджень показують, що в умовах школи можна добиватися значного приросту всіх рухових якостей [1, 3]. Практикою фізичного виховання підтверджується, що успішний розвиток рухових якостей у молодших школярів викликає у них інтерес до виконання різних вправ, тому необхідно якомога більше урізноманітнювати засоби, методи і форми цієї роботи. У зв'язку з цим, на наш погляд, досить ефективним засобом комплексного вдосконалення рухових якостей є рухливі ігри, які можуть бути застосовані на уроках з фізичної культури.

Аналіз літератури показав, що рухливі ігри є ефективним засобом фізичного виховання та сприяють вихованню фізичних якостей.
ЛІТЕРАТУРА

1. Ашмарин Б.А. Теория и методика физического воспитания: [учебн. для студ. фак. физ. культуры пед ин-тов] / Ашмарин Б.А. – М. : Просвещение, 1990.  287 с.

2. Былеева Л.В. Подвижные игры / Л.В. Былеева, И.М. Коротков, В. Г. Яковлев : [учебн. пособие для ин-тов физической культуры]. [4-е изд., перераб. и дополн].  М. : Физкультура и спорт, 1974.  208 с.

3. Гужаловский А.А. Развитие двигательных качеств у школьников / Гужаловский А.А. – Мн. : Нар. асвета, 1978. – 88 с.



Махарін Юлія,

студентка 5 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. Керівник: С. М. Данило,



ст. викл. (БДПУ)
РОЗВИТОК СПРИТНОСТІ ТА ШВИДКОСТІ УЧНІВ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ РУХЛИВИХ ІГОР ЯК ОДНІЄЇ

З ПЕРЕДУМОВ ЇХ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ
Актуальність. В останній час фізичний розвиток дітей шкільного віку залишає бажати кращого. Доведено, що правильне формування рухової сфери дитини є фундаментом для гармо­нійного розвитку особистості, для найвищого розкриття та виявлення потенційних можливостей кожної людини, її здібностей і талантів. Важливо пам'ятати головне: вихована з дитинства потреба в рухах – запорука здорового життя підростаючого покоління [1, c.35]. Дитина не буде засмучуватись через те, що в неї не виходить та чи інша вправа тому, що в процесі гри учень менше загострює увагу на своїх недоліках, а навпаки хоче показати всі свої уміння та навички, також рухливі ігри допомагають займаючимся гармонійно розвиватися, як фізично так і інтелектуально.

Ступінь досліджуваності проблеми. Теоретично – методологічним підґрунтям для нашого дослідження стали роботи вчених щодо розвитку фізичних якостей зокрема спритності та швидкості, за допомогою рухливих ігор (О. Бауер, А. Демчишин, М. Ємельянова, В. Кузнєцов, І. Коротков).

Мета і методи дослідження. Мета дослідженняобґрунтувати ефективність впливу рухливих ігор на розвиток спритності та швидкості дітей молодшого шкільного віку. Методи дослідження – теоретичні – аналіз науково-методичної літератури, порівняння, систематизація педагогічних фактів, за допомогою яких зіставлялися теоретичні підходи у психолого-педагогічній літературі до проблеми розвитку спритності та швидкості учнів молодшого шкільного віку; емпіричні – тестування, педагогічне спостереження; статичні – поєднання кількісного та якісного аналізу отриманого емпіричного матеріалу із застосуванням методів математичної статистики та факторного аналізу, які були використані з метою обробки результатів педагогічного експерименту.

Сутність дослідження. Наше дослідження проводилося у два етапи. На теоретичному етапі визначена сфера і проблема дослідження; вивчалася психолого-педагогічна, методична література з даної теми; аналізувалася робота передових вчителів початкових класів у сфері використання рухливих ігор як засобу розвитку спритності та швидкості в молодших школярів. Експериментальний етап був пов’язаний із тим, що на основі напрацьованої інформації проводився формуючий експеримент, пов’язаний з розвитком спритності та швидкості на основі використання комплексу рухливих ігор, вивчалася їх ефективність та практична значущість. Експериментальне дослідження проводилося у Бердянській ЗОШ №4 І-ІІІ ступенів Запорізької області. Ним було охоплено 28 учнів третіх класів. Виявилося, що в рухливих іграх створюються найсприятливіші умови для розвитку спритності та швидкості. В експериментальному 3-б класі ми впроваджували такі рухливі ігри для розвитку одних з найважливіших якостей людини – спритності та швидкості: “Космонавти”; “Чітко в ціль”; “За м’ячем супротивника”; [2, с. 8 – 12] і т.д. Метою узагальнюючого етапу експериментального дослідження стало визначення впливу рухливих ігор в ході занять з фізичного виховання на рівень спритності та швидкості дітей молодшого шкільного віку. Всі учасники експерименту були розділені на дві групи: контрольну – 14 учнів; експериментальну – 14 учнів. На початку експерименту в обох групах досліджуваних було проведене педагогічне тестування для визначення рівня розвитку спритності та швидкості учнів 9-10 років. В ході формуючого етапу експерименту уроки фізичного виховання в групах проводились за різними програмами. В контрольній групі уроки проводились на основі програмового змісту фізичної культури без використання рухливих ігор. В експериментальній групі зміст уроків будувався на основі використання рухливих ігор [3, с. 43]. Отримані результати тестування серед учнів третіх класів ЗОШ № 4 міста Бердянська свідчать про те, що показники розвитку спритності та швидкості збільшилися на 2% в експериментальному класі. Це вказує на те, що застосування підібраних нами рухливих ігор було ефективним для розвитку спритності та швидкості учнів молодшого шкільного віку, що сприяло покращенню їх фізичної підготовленості.

Основні висновки. Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчує, що рухливі ігри мають велике значення для розвитку спритності та швидкості у дітей молодшого шкільного віку та підвищення рівня їх фізичної підготовленості.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Абрамова Г.С. Возрастная психология / Г. С. Абрамова // Деловая книга – Екатеренбург : 1999. – С. 35.

  2. Коротков І.М. Рухливі ігри в школі / І. М. Коротков // На допомогу вчителям фіз. культури – Москва : Просвітлення, 1979. – С. 8 – 12.

  3. Лях В.И. Сенситивные периоды развития координационных способностей детей 7-17 лет / В. И. Лях // Новые достижения по возрастной физиологии – Москва : 1984. – С. 43.



Митяненко Олексій,

студент 5 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: С.В. Єфімов,

викл. (БДПУ)
ВПЛИВ ЗАНЯТЬ СПОРТИВНИМ ОРІЄНТУВАННЯМ НА РОЗВИТОК ВИТРИВАЛОСТІ ХЛОПЦІВ СЕРЕДНЬОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
Актуальність. Національна Доктрина розвитку фізичної культури і спорту в Україні орієнтує українське суспільство на формування розвитку фізичної культури і спорту. Вирішення цих завдань можливе за рахунок організації активного дозвілля та впровадження спортивного орієнтування, як одного з засобів підвищення рівня фізичної підготовленості. [2]

Спортивне орієнтування – вид спорту, суть якого полягає в орієнтуванні на місцевості за допомогою карти, компаса та найшвидшого знаходження заданих контрольних пунктів. Для досягнення високого результату необхідно в рівній мірі володіти всіма компонентами: фізичною, технічною, тактичною, психічною та інтегральною підготовленістю. [1]

Поряд із заняттями спортом, користуючись лише картою й компасом, знаходячи в незнайомій місцевості контрольні пункти, можна розбудовувати фізичні якості, зокрема витривалість. Витривалість багато в чому визначає загальний рівень працездатності, в результаті раціонального розвитку витривалості можливе підвищення кардіореспіраторних можливостей, а відповідно і стану соматичного здоров'я підростаючого покоління.

Мета і методи дослідження. В результаті аналізу літературних джерел та оцінки Гарвардського степ-тесту визначити вплив занять спортивним орієнтуванням на розвиток витривалості хлопців середнього шкільного віку.

Сутність дослідження. На початку нашого дослідження була вивчена та проаналізована навчально-методична література з обраної тематики.

На другому етапі дослідження були підібрані дві групи учнів середнього шкільного віку: до першої групи ввійшли хлопці, які будуть займатися у гуртку зі спортивного орієнтування протягом 3 місяців, до другої групи – школярі, які не братимуть участь у гуртковій роботі.

В результаті аналізу вимірювання показників Гарвардського степ-тесту до та після експерименту можна побачити що результати фізичної підготовки хлопців середнього шкільного віку, які займаються спортивним орієнтуванням, підвищилися з рівня “нижче середнього” до “середнього”, а в хлопців, які не займалися у гуртку залишилися таким ж, тобто “погані”. Це свідчить про позитивний вплив тренувань зі спортивного орієнтування на розвиток витривалості. Результати зображені графічно на діаграмі (рис. 1., рис. 2).



Рис. 1. Результати учнів середнього шкільного віку, які займалися у гуртку зі спортивного орієнтування



Рис. 2. Результати учнів середнього шкільного віку, які не займалися у гуртку зі спортивного орієнтування
Основні висновки. В результаті проведеного експерименту ми виявили позитивний вплив занять спортивним орієнтуванням на розвиток витривалості. Таким чином активне використання спортивне орієнтування для розвитку витривалості є доцільним.

ЛІТЕРАТУРА


  1. Грабовський Ю. Спортивний туризм / Грабовський Ю., Скалій О., Скалій Т.; навч. Посібник. – Київ : Богдан, 2008. – 304 с.

  2. Указ Президента України “Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту” ( Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента N 1505/2005 ( 1505/2005 ) від 21.10.2005. Спорт сьогодні і завтра / За ред. Михайлушка Є.О. – К., 2005.



Морозов Антон,

студент 3 курсу факультету

фізичного виховання

Науковий керівник: Самсутіна Н.М.,

к.пед.н., ст. викладач
ПОКАЗНИКИ СФОРМОВАНОСТІ ПРОФЕСІЙНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ УЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
Постановка проблеми. Погіршення стану здоров’я підростаючого покоління підвищило вимоги до підготовки висококваліфікованих учителів фізичної культури, які мають сприяти формуванню традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров’я, залученню учнів до активних занять фізичною культурою.

Н. Москаленко зазначає, що “розвиток сфери фізичної культури і спорту в значній мірі обумовлюється діяльністю висококваліфікованих кадрів” [1, с. 137]. Автор вважає, що “фізичне виховання в школі є складовою частиною навчально-виховного процесу” [1, с. 137]. На думку Н. Москаленко, “забезпечити таку організацію фізкультурно-спортивної роботи, яка відповідала б вимогам сьогодення, може вчитель, який впевнено володіє сучасною психолого-педагогічною теорією і технологією професійної діяльності” [1, с. 137].



Мета дослідження. Визначити показники сформованості професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури.

Завдання дослідження. Провести аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури щодо з’ясування показників сформованості професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури.

Суть дослідження. Теоретичний аналіз наукових джерел [2, с.87] показав, що професійні функціональні компетентності учителя фізичної культури мають у своїй структурі спільні компоненти, які включають мотивацію до виконання професійних функцій учителя фізичної культури, систему знань, рівень загальної та спеціальної фізичної підготовленості, а також навички, необхідні для виконання загальнопедагогічних і специфічних функцій.

Тому основними структурними компонентами професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури нами визначено такі, як мотиваційний, когнітивний та діяльнісно-практичний.

Мотиваційний компонент професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури характеризується показником, який свідчить про наявність у студентів мотивації до виконання професійних функцій учителя фізичної культури.

Когнітивний компонент професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури характеризується показником, який свідчить про наявність у студентів знань, необхідних для виконання професійних функцій учителя фізичної культури.

Студент повинен оволодіти знаннями про значення і вплив фізкультурних занять на організм людини та її особистість; знаннями про значення фізичної культури для зміцнення здоров’я; знаннями про різноманітні форми занять з фізичного виховання; знаннями про методики розвитку фізичних якостей; знаннями про запобігання травматизму на уроках фізичної культури; знаннями про сучасні здоров’язбережувальні технології у фізичному вихованні школярів; знаннями про здоров’я і здоровий спосіб життя; знаннями про правила суддівства змагань з різних видів спорту.

Діяльнісно-практичний компонент професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури характеризується показником, який свідчить про наявність у студентів загальної фізичної підготовленості, спеціальних рухових умінь та навичок, умінь та навичок, необхідних для виконання загальнопедагогічних і специфічних функцій учителя фізичної культури.



Висновки. Таким чином, з’ясовано структурні компоненти професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури, до яких віднесено: мотиваційний, когнітивний та діяльнісно-практичний. Визначено показники сформованості компонентів професійних функціональних компетентностей учителя фізичної культури.
ЛІТЕРАТУРА

  1. Москаленко Н. В. Фізичне виховання молодших школярів : [монографія] / Н. В. Москаленко. – Дніпропетровськ : Інновація, 2007. – 252 с.

2. Самсутіна Н.М. Критерії, показники та рівні сформованості професійних функціональних компетентностей майбутніх учителів фізичної культури / Н. М. Самсутіна // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту / за ред. С. С. Єрмакова. – Х. : ХДАДМ (ХХПІ), 2012. – №8. – С. 83-87.
Решетняк Віктор,

студент 3 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: Л. М. Кравченко,

к.хім.н., доцент (БДПУ)
ВПЛИВ АНТРОПОГЕННИХ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИХ ПОЛІВ

НА ЗДОРОВ'Я ЛЮДИНИ
Актуальність. Сучасна людина протягом значного часу перебуває під дією штучних полів, створених електронними системами та системами електропостачання. Особливо інтенсивно входять у наше життя комп’ютерні й телевізійні системи, радіотелефони, різноманітна побутова техніка, але інформація про те, наскільки безпечними для здоров’я користувача є нові апаратні, програмні, мережеві розробки виявляється, як правило, недостатньою або відсутньою. Окрім того, серед професіоналів існує досить легковажне ставлення до даної проблеми.

Ступінь досліджуваності проблеми. Аналіз досліджень і публікацій показує, що електромагнітні поля, створені технічними системами, навіть у сотні разів слабші за природне поле Землі, небезпечні для здоров’я [1].

Мета і методи дослідження. Мета статті окреслити можливі шляхи зменшення негативного впливу антропогенних електромагнітних полів на здоров’я сучасної людини.

Сутність дослідження. За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання поділяють на: 1) низькочастотні 0,003Гц – 30кГц; 2) радіохвилі високочастотного діапазону (ВЧ) 30кГц – 300МГц; 3) радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ) 30 -300МГц; 4) надвисокочастотні (НВЧ) 300МГц – 300ГГц. Якщо розглядати небезпеки, які чекають на користувача радіотелефону, то з’ясується, що область опромінення під час роботи радіотелефону це передусім головний мозок та периферичні рецептори вестибулярного, зорового й слухового аналізаторів. При використанні сотових телефонів з робочою частотою 450- 900 мГц довжина хвилі випромінювання незначно перевищує розміри голови людини. В цьому випадку випромінювання поглинається нерівномірно. Розрахунки поглинутої енергії електромагнітного поля в мозку людини показують, що при використанні радіотелефону потужністю 0,6 Вт з робочою частотою 900 мГц питома енергія поля у головному мозку складає від 120 до 230 мкВт/см2 (норматив для користувачів сотових телефонів 100 мкВт/см2). Тому можна очікувати, що тривалий повторний вплив гранично допустимих доз випромінювання (особливо у дециметровому діапазоні хвиль) може призвести до зміни біоелектричної активності різних структур мозку і ,як наслідок, до розладу його функцій (наприклад, порушення довгострокової та короткострокової пам’яті). Випромінювання сотового телефону має складно модульований характер, одна з компонент якого – низькочастотна. Але саме низькі (1 – 15 Гц) частоти відповідають ритмам мозку людини, і модульовані електромагнітні поля можуть вибірково подавляти або посилювати ці біоритми, примусово впливаючи на діяльність мозку.

Проблема впливу моніторів на людину визначається кількома факторами: великим обсягом відтвореної інформації та випромінюваннями різної природи. Дисплеї, сконструйовані на основі електроннопроміневої трубки , є джерелами електростатичного поля, м’якого рентгенівського, ультрафіолетового, інфрачервоного, видимого, низькочастотного, наднизькочастотного та високочастотного електромагнітного випромінювання. Електромагнітні поля біля комп’ютера (особливо низькочастотні) справляють певний вплив на людину. З’ясовано, що випромінювання низької частоти у першу чергу впливає на центральну нервову систему, спричиняючи головний біль, головокружіння, блювоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту, виникнення синдрому стресу. Нервова система реагує навіть на короткі за тривалістю впливи відносно слабких полів: змінюється гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Особливо страждають від цього процеси, пов’язані з навчанням і запам’ятовуванням. Низькочастотне електромагнітне поле може бути причиною шкірних захворювань, хвороб серцево-судинної системи та кишково-шлункового тракту; воно впливає на білі кров’яні тільця, що призводить до появ пухлин, у тому числі й злоякісних. Статистика свідчить, що праця за комп’ютером порушує нормальний хід вагітності, підвищує ймовірність викиду і часто є причиною появи на світ дітей з вадами розвитку.

Штучні поля, що генеруються технічними системами, як правило, мають антиприродну орієнтацію. Саме в цьому прихована причина несумісності штучних полів і живих організмів.

Висновки. На шляху до безпечних електромагнітних полів підхід, заснований на створенні технічних систем з властивим шкідливим фактором і наступним його усуненням, є мало перспективним. Принцип відповідності полів штучних систем полям природних об’єктів має лежати в основі проектування біобезпечних технічних систем, що гармоніюють з Природою. Окрім того, формування екологічної свідомості всіх верств населення є визначальною умовою безпечної життєдіяльності.
ЛІТЕРАТУРА


  1. Кравченко Л.М. Аналіз антропогенних електромагнітних випромінювань та їх вплив на організм людини / Л.М.Кравченко, О.С.Кот // Збірник доповідей VIII Міжнародної наукової конференції “Охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів”. – Донецьк, 2009. – С. 76-77.



Решетняк Віктор,

студент 3 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: О.В Третяк, викл. (БДПУ)


ВПЛИВ РУХЛИВИХ ІГОР НА РОЗВИТОК ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
У сучасному суспільстві виявляється протиріччя між вимогами фізичної підготовленості дітей і способом життя. Природні умови та навчання в школі обмежують рухову діяльність і не забезпечують необхідного режиму, що дозволяє більш значно підвищити рівень життєво необхідних рухових якостей [1].

Вчені які довели вплив рухливих ігор на розвиток фізичних якостей: О. Горьк, А. Макаренко. П. Лесгафт, Д. Хухлаєва та ін.

Метою нашого дослідження є пошук доцільних засобів і методів підвищення фізичної підготовленості учнів засобами рухливих ігор. Методи дослiдження: аналіз науково-методичної літератури.

Для більшості учнів, що займаються розумовою працею, характерні нервово-емоційні перевантаження, це є основною причиною зниження працездатності і високої захворюваності серед них. Слід підкреслити, що в сучасних умовах в профілактиці хвороб, зміцненні здоров'я і підвищення працездатності учнів, першорядну роль відіграє широке використання засобів і методів фізичної підготовки. Шкільний вік є відповідальним періодом життя учня у формуванні фізичного компонента здоров'я і культурних навичок, що забезпечують його зміцнення, удосконалення та збереження у майбутньому. Тому результатом фізичного виховання школярів молодших класів повинні стати високий рівень здоров'я та формування фундаменту фізичної культури майбутньої дорослої людини [2].

Протягом життя людина тісно пов'язана з грою, причому в період самого активного формування – в дитячі та юнацькі роки ігрова діяльність займає найбільше місце. Зміст ігор змінюється разом із ростом і розвитком дитини. Якщо на перших етапах ігрова діяльність носить спрощений характер, то пізніше вона значно збагачується як за формою, так і за змістом. Ці зміни визначаються зростаючою роллю свідомості в житті дитини. Виняткова роль належить іграм у становленні та зміцненні дитячого колективу, адже іграм завжди властиві елементи здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрова діяльність завжди пов'язана з виникненням і розвитком між гравцями певних стосунків. Вона сприяє активному спілкуванню дітей, встановленню контактів. Під час гри вдається включити всіх учнів у колективну діяльність, допомогти зайняти належне місце серед своїх однолітків.

В ігровій діяльності використовуються складні і різноманітні рухи, в яких можуть бути задіяні всі м'язи, що сприятиме гармонійному розвитку опорно-рухового апарату. Умови ігрового змагання вимагають від учасника досить великих фізичних навантажень. Почерговa зміна моментів відносно високої інтенсивності з паузами відпочинку й діями, які потребують невеликого напруження, дозволяє гравцям виконувати великий обсяг роботи. Змінний характер навантаження відповідає віковим особливостям підростаючого організму і виявляє сприятливий вплив на діяльність функціональних систем організму.

Таким чином, за допомогою рухливих ігор розвиваються різноманітні рухові якості, і перш за все швидкість і спритність. Одночасно закріплюються й удосконалюються рухові навички; рухові якості проявляються повніше й різноманітніше. Рухові навички формуються гнучкими та пластичними.
ЛІТЕРАТУРА

1. Кузнецов В.К. Вікові особливості розвитку спеціальних силових якостей у лижників-гонщиків 11-18 років / / Теорія і практика фізичного виховання. – 1979. – № 3. – С.12-15.

2. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология : [учеб. пособие для студентов ВУЗов] / Ермолаев Ю.А. – М., 1985. – 80 с.

Сахно Ольга,

студентка 2 курсу факультету

фізичного виховання

Науковий керівник: С. М. Хатунцева,

к.пед.н., доцент (БДПУ)
ФІЗІОЛОГІЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ
Актуальність. Найбільш загальним проявом життєдіяльності організму, основним засобом пристосування його до зовнішнього середовища є рухова діяльність. Оскільки в мозку наявні центральні моторні програми, тому залишається актуальним вивчення нервових структур, в яких вони зберігаються та їх фізіологічних механізмів.

Ступінь досліджуваності проблеми. Дослідники такі, як М. Бернштейн, П. Анохін, Ч. Шеррінгтон, І. Павлов, А. Батуєв накопичили експериментальні факти, що підтверджують реальне існування двох механізмів управління рухом: за допомогою центральних моторних програм і за допомогою зворотної аферентації, що використовується для безперервного контролю і корекції виконуваного руху. На принципову роль зворотної аферентації в регуляції руху і поведінки в цілому вказували М. Бернштейн, П. Анохін, І. Павлов. Значення аферентних систем для контролю за мотонейронами спинного мозку було показане англійським фізіологом Ч. Шеррінгтоном. На основі дослідів з умовними рефлексами І. Павлов встановлює, що моторна кора одержує сенсорні проекції від рецепторів м'язової і суглобової чутливості.

Метою нашої роботи є вивчення механізму виникнення рухів.

Сутність дослідження. Фізіологічною основою рухових навичок є утворення і закріплення динамічного стереотипу в корі великих півкуль головного мозку. Оскільки динамічний стереотип – порівняно стійка система тимчасових умовно рефлекторних зв’язків у корі головного мозку, в процесі життєдіяльності людини він утворюється при багаторазовому повторенні одних і тих же впливів зовнішнього середовища. Динамічні стереотипи, що лежать в основі рухових навичок, не є постійними. Вони дуже рухливі і варіативні. Тому, завдяки цьому спортсмен має можливість будувати різні варіанти рухового акту, зберігаючи основу набутої рухової навички. Існує два види рухових функцій: підтримка положення тіла і власне руху. У природних умовах відділити їх один від одного неможливо, оскільки рух без одночасного утримання певної пози також неможливий, як і утримання пози без руху. Виокремлюють три групи нейронів, що послідовно залучаються до процесу здійснення умовно-рефлекторного рухової навички. Всі три популяції нейронів реєструються в тім'яній та в лобовій корі. Перша група нейронів реагує на просторові властивості умовного подразника. Друга група нейронів змінює свою активність тільки в період відстрочення, по-різному реагуючи на умовний сигнал. Третя група нейронів реагує в пусковий період програми.

Дослідники припускають, що сенсорні нейрони передають інформацію другій групі нейронів, що відповідають за короткочасну пам'ять і збуджуються протягом всього періоду відстрочення, зберігаючи тим самим одержану інформацію. Третя група нейронів – нейрони моторних програм. Більшість нейрофізіологів зазначають, що мозочок виконує різні програми рухів, а потім і зберігає їх. У ньому зберігаються програми складних і автоматично виконуваних рухових актів, які сформувалися за життя і людини [2, с. 4]. Виказане припущення, що зберігання інформації в мозочку здійснюється на модифікованих синапсах клітин Пуркиньє. Проте слід мати на увазі, що функції мозочка не зводяться тільки до створення і зберігання моторних програм. Показано, що частота розрядів нейронів проміжного ядра мозочка корелює із швидкістю здійсненого руху. Крім того, мозочок вважають центром координації різних рухових актів, органом рівноваги і регуляції м'язового тонусу. Поряд з мозочком важливе значення мають базальні ганглії, вважають, що вони мають відношення як до зберігання програм природжених рухових актів, так і рухових автоматизмів [1, с. 373].

Моторну кору розглядають як центральну структуру, що управляє найтоншими рухами, посилає свої сигнали до мотонейронів спинного мозку. Саме в моторній корі будується кінцевий варіант моторного управління рухом. Моторна кора використовує обидва принципи управління: контроль через оберти сенсорного зв'язку і через механізм програмування. Це досягається тим, що до неї сходяться сигнали від м'язової активності, від сенсомоторної, зорової і інших відділів кори, які використовуються для моторного контролю корекції руху. Крім того, до моторної кори конвергують сигнали, пов'язані з програмуванням руху з передніх відділів кори і підкірки.

Висновки. Таким чином, можна зробити висновок що, управління і контроль над рухом включає обробку інформації, одержуваної через прямі і зворотні зв'язки між передніми відділами кори, моторною корою, мозочком, базальними гангліями, а також стовбуром мозку і спинним мозком. Важлива роль належить пропріорецептивній і екстерорецептивній аферентації. Рухова система організована за ієрархічним принципом з поступовим збільшенням складності сенсомоторної інтеграції.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бернштейн Н. А. Фізіологія рухів і активність / Бернштейн Н. А. – М. : Наука, 1990. – 373 с.

2. Донський Д. Д. Психосоматичні механізми управління руховими діями людини / Донський Д. Д., Дмитрієв С. В. // – Теорія і практика фізичної культури. – К, 1999, – № 9. – С. 4.
Семенченко Аліна,

студентка 1 курсу Інституту соціально-

педагогічної та корекційної освіти

1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   34