Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету

Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету




Сторінка18/34
Дата конвертації10.03.2017
Розмір6.61 Mb.
ТипПротокол
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   34

Науковий керівник: Н.Б. Сопнєва,

к. пед. н., доцент (БДПУ)




РОЛЬ СПАДКОВОСТІ, КОНСТИТУЦІЇ, ВІКУ ТА СТАТІ У ВИНИКНЕННІ ЗАХВОРЮВАНЬ
Вплив спадкових, конститутивних, вікових та статевих особливостей людського організму на захворюваність – явище значуще для профілактики виникнення захворювань. Дослідження ролі перелічених особливостей надасть основу для проектування і створення відповідних профілактичних та лікувальних заходів.

Робота містить в собі вступ, шість розділів та висновки.

У вступі обґрунтовано актуальність та мету заданої теми, виділені основні завдання,методи та об’єкти дослідження. Метою даного дослідження є вивчення впливу спадковості, конституції, віку, статі на захворюваність та взаємодія цих особливостей з зовнішнім середовищем людського організму. Об’єктом дослідження було обрано групи людей, що відрізняються за віковими, статевими та конститутивними ознаками

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання та обрані відповідні їм методи:



  1. Розділити групи за віком, статтю, конститутивними та спадковими особливостями. Виконання цього завдання відбувалося методом порівняння основних характеристик, притаманним цим групам.

  2. Визначити групи генетичного ризику та умови можливого прояву спадкових хвороб.

  3. Визначити типи конституцій серед об’єктів. Для виконання цього завдання був обраний метод антропометрії, що дав змогу класифікувати об’єктів шляхом вимірювання основних показників та порівняння з стандартами.

  4. Дослідити середовища життєдіяльності об’єктів, психологічний фон та рівень стресових ситуацій середовища, що досягалося методом спостереження.

  5. Дослідити частоту захворюваності серед обраних груп, порівняти результати зі статистичними даними за останні роки. Для виконання завдання було взято статистику захворюваності за 2008 – 2012 роки та порівняно з опрацьованою статистикою досліджуваних груп.

  6. Створити рекомендації щодо профілактики захворюваності серед населення на основі отриманих результатів. Оптимізувати дані рекомендації.

Друга частина роботи містить в собі дослідження впливу вікових особливостей на захворюваність. Кожний віковий період людини характеризується ступенем розвиненості організму та стійкості до хвороботворних факторів.

Третій розділ описує вплив статевої приналежності на стійкість до захворювань. Досліджуються теорії про більшу витривалість чоловічого організму, ніж жіночого.

Четвертий розділ досліджує роль кожного з типів конституції як у захисті,так і у чутливості до збудників хвороб, крім цього, було встановлено, що порушення конституційного складу також призводить до захворювань різних органів та систем органів.

П’ятий розділ описує вплив спадковості на захворюваність. Визначена роль генетичного ризику, спадкових хвороб, мутацій та вплив зовнішніх і внутрішніх спадкових ознак.

Шостий розділ містить узагальнення щодо взаємодії чинників захворювань між собою та з навколишні середовищем життєдіяльності людини, наводить статистичні дані частоти захворюваності серед обраних груп, рекомендації щодо профілактики захворювань, зумовленими спадковими, конститутивними, віковими або статевими факторами.

За отриманими результатами були зроблені такі основні висновки:



  1. Середовище існування має безпосередній зв'язок з хвороботворними факторами і вплив на виникнення та перебіг захворювань.

  2. Кожен тип конституції, віковий період, статева належність характеризується схильністю до певних груп захворювань.

  3. Конституція, вік, стать, спадковість, по відношенню до виникнення захворювань, взаємозалежні та співпрацюють у тісній взаємодії з середовищем життєдіяльності людини.


ЛІТЕРАТУРА

  1.  Грибан В.Г. Валеологія: навчальний посібник / В.Г.Грибан – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 256 с.

  2. Петленко В.П. Основы валеологии. Книга первая / В.П.Петленко. К. : Олимпийская литература, 1998. 433 с.



Сільченко Ганна,

студент 4 курсу факультету фізичного виховання

Наук. керівник: О. Ю. Дорошенко, викл. (БДПУ)
МОТИВАЦІЙНИЙ КОМПОНЕНТ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ З ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ’ЯФОРМУЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Актуальність. В Україні об’єктивно склалися такі несприятливі соціально-економічні та соціально-педагогічні умови як важка екологічна ситуація, інформаційне перенасичення та інтенсифікація навчального процесу, які привели до погіршення стану здоров’я дітей різного віку, негативного ставлення їх до основних принципів здорового способу життя. За оцінкою фахівців, приблизно 75% хвороб дорослих є наслідком умов життя в дитячі та юнацькі роки. Майже 90% учнів мають відхилення у стані здоров’я, а більше 50% – незадовільну фізичну підготовку [1, с. 26].

Ступінь досліджуваності проблеми. Аналіз наукової літератури свідчить про різні підходи до покращення підготовки фахівців фізичного виховання: удосконалення спортивно-педагогічної підготовки спеціалістів вивчали О. Демінський, С. Єрмаков, Г. Максименко та ін.; теоретико-методичну основу професійної підготовки вчителів фізичного виховання розглядали Т. Круцевич, В Платонов, Л. Сущенко, Б. Шиян та ін. У колі наукових пошуків можна також виокремити дослідження, які стосуються власне формування культури здоров’я різних груп населення: В. Горащука, Г. Кривошеєвої, С. Лебедченко, А. Магіна, О. Мельника, Ю. Хмєлєвського та ін.

Мета дослідження – теоретично обгрунтувати основні критерії мотиваційного компоненту підготовки майбутніх учителів фізичної культури мотивації до впровадження здоров’ яформуючих технологій.

Методи дослідження – аналіз, порівняння та узагальнення літературних джерел з даної проблеми.

Сутність дослідження. Психологічний словник визначає мотив як спонукання до діяльності, пов’язане з задоволенням потреб суб’єктів, основна причина, якого знаходиться в основі вибору дій та вчинків особистості [2, с. 246].

В якості мотиву називались найрізноманітніші психологічні феномени, такі як:


  • наміри, уявлення, ідеї, почуття (Л. Божович);

  • потреби, нахили, спонукання, схильності (X. Хекхаузен);

  • бажання, звички, думки, відчуття обов’язку (П. Рудик);

  • морально-політичні настанови (Г. Ковалев);

  • психічні процеси, стан та властивості особистості (К. Платонов).

Мотиваційний компонент визначається рівнем сформованості у майбутніх учителів фізичної культури мотивації до виконання функцій учителя фізичної культури з впровадження здоров’ яформуючих технологій у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл:

  • формуванню позитивної емоційної настанови на здоровий спосіб життя, вироблення почуття відповідальності у дотриманні здорового способу життя;

  • позитивного ставлення майбутніх учителів фізичної культури до власного здоров’я і школярів як до найвищої цінності;

  • формування мотиваційно-цінного ставлення до формування культури здоров’я школярів;

  • виявлення цілеспрямованого професійного інтересу до здоров’я дітей і власного, пошук найбільш ефективних здоров’яформуючих технологій для формування, збереження, зміцнення здоров’я;

  • постійна потреба в дотриманні здорового способу життя, саморозвитку, самовдосконалення;

  • формування мотивації на досягнення успіху в організації здоров’яформуючої роботи і бажання досягти належного рівня здоров’яформуючої компетентності.

Основні висновки. Негативні тенденції у стані здоров’я населення України призводять до зростання числа школярів, які віднесені до підготовчої та спеціальної медичної групи. Сучасний учитель фізичної культури має можливість повною мірою сприяти вихованню повноціної здорової молоді, формувати в неї високий рівень культури здоров’я.

Мотиваційний компонент видіграє важливу роль у формуванні майбутніх учителів фізичної культури до виконання функцій учителя фізичної культури з впровадження здоров’ яформуючих технологій у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Горащук В.П. Формирование культуры здоровья школьников (теория и практика). – Луганск: Альма-матер, 2003. – 376 с.

2. Психологический словарь / [Давыдова В.В., Запорожец А.В., Ломов Б.Ф. и др.]; под. ред. В.В.Давыдова. – Науч.-исслед.ин-т общей и педагогической психологи Акад. пед. наук СССР. – М.: Педагогика, 1983. – 448с.

Траулина Наталья,

студентка 3 курса

Научный руководитель: Г.А.Дорофеева,

доцент (Таганрогский государственный

педагогический институт имени А.П.Чехова)
ПРОФИЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМА У БЕГУНОВ НА СРЕДНИЕ

И ДЛИННЫЕ ДИСТАНЦИИ
Актуальность исследования.Профилактический опыт мышления по поводу тренировочной и соревновательной деятельности у тренеров и спортсменов должен быть приоритетным.

Степень исследования проблемы.В спорте много проблем, и одна из них – это травматизм. Спорт как напряженная, активная деятельность, связанная с рядом экстремальных ситуаций.для того чтобы физическая культура и спорт несли свою оздоровительную функцию необходимо соблюдать определенные условия. Эти условия заключаются, прежде всего, в отсутствии физической и эмоциональной перегрузки, в нормировании тренировочных нагрузок, их оптимальности, неуклонном следовании спортивному (здоровому) образу жизни, соблюдении режима быта, питания и т.п.

По мнению тренеров сборной команды страны по видам выносливости (В. Евстратов; С. Епишин; Ю. Кулаков 2006) [1, с. 15], проблема тут не только втом, что лидеры сборной не могут проявить себя, но и в низких результатах вбеге на средние и длинные дистанции в стране в целом. Это объясняется, в первую очередь, большой загруженностью юных атлетов соревнованиями (Попов В. 2005). Многие юные спортсмены “закрывают” одновременно юношеские, юниорские и взрослые календари.Другая причина – частые ошибки в работе тренеров, нарушающих принципыпостепенности, применяющих форсированные методы тренировки, либо “взрослые” нагрузки в работе с юношами и особенно – с юниорами.

Исследований по этому вопросу явно недостаточно (Ю. Травин 2006; В. Кулаков 2006). По мнению ряда специалистов (Ю. Травин 2006; В. Куличенко 2008; В. Горшков 2003, А. Якимов 2006) [1, с.34] данное положениена современном этапе развития бега на средние дистанции не в состоянииобеспечить должного уровня подготовки бегунов в достижении результатовмирового класса.

В этой связи тренировочныенагрузки в юношеском спорте не должны быть максимальными. И как указывает Д. Суслов (2009), каждому уровню спортивных достижений долженсоответствовать свой уровень объемов и интенсивности тренировочных нагрузок.



Цель исследования: обобщить опыт работы ведущих специалистов по вопросам профилактики травматизма при занятиях легкой атлетикой.

Методы исследования: синтез, анализ, сопоставление, анкетирование, опрос.

Сущность исследования.К основным средствам и методам профилактики травматизма, разработанных по рекомендациям ведущих тренеров по легкой атлетике можно отнести следующее:1.Преодоление причин, обуславливающих травматизм. Все лица, занимающиеся бегом, должны предварительно пройти осмотр у спортивного врача. Дистанцию бега следует увеличивать постепенно и последовательно. Совершенно обязательным является выполнение санитарно-гигиенических требований, прохождение регулярного врачебного контроля. 2.Правильная организация тренировочных занятий. 3.Укрепление мышц голени, бедра и связочного аппарата коленного и голеностопного суставов. 4.Подбор наиболее рациональных (с учетом индивидуальных особенностей спортсмена) упражнений для совершенствования специальной физической подготовки. 5.Постоянный контроль состояния здоровья. 6.Использование средств восстановления. 7.Подготовка и осмотр места для беговых упражнений. 8.Соблюдение гигиенических требований, предъявляемых к одежде и обуви, в зависимости от метеорологических условий.

Выводы. 1.В легкой атлетике, в частности у бегунов на средние и длинные дистанции, острые травмы опорно-двигательного аппарата составляют 24% всей патологии, хронические – 76%.2.Среди травм преобладают повреждения нижних конечностей – 80%, травмы верхних конечностей составляют – 2%; туловища и головы -18%.3.Анализ обращаемости за специализированной помощью показал, что основной контингент пациентов приходится на возраст 15-24 года (70%), выявлена также неодинаковая обращаемость по половому признаку.4.Согласно результатам анкетирования выяснилось, что наибольший процент травматизма – 54% приходится на соревновательный период, 36% – на подготовительный и 10% на переходный период.5.Основные направления профилактики травматизма в легкой атлетике:укрепление мышц верхних и нижних конечностей;укрепление миоэнтезического и капсульно-связочного аппарата;правильная методика и организация учебно-тренировочных занятий и соревнований;выполнение правил гигиены и учет результатов врачебного контроля.
ЛИТЕРАТУРА

1.Башкиров В.Ф. Профилактика травм у спортсменов./ В.Ф Башкиров. – М. : Физкультура и спорт, 2007. – С.3-55

2.Бирюков А.А. Средства восстановления работоспособности спортсмена / А.А. Бирюков, К.А. Кафаров. – М. : Физкультура и спорт, 2008. – С.152

3.Геселевич В.А. Характеристика спортивного травматизма. (Легкая атлетика)/ В.А. Геселевич. – М. : Физкультура и спорт, 2011. – С.76-77



Трюхан Ольга,

студентка 6 курсу Інституту філології

та соціальних комунікацій

Наук. керівник: С. І. Жульова,

к. пед. наук (БДПУ)
ЗЕМЛЕТРУС: ДІЇ НАСЕЛЕННЯ Й РЯТУВАЛЬНИХ ФОРМУВАНЬ

ПІД ЧАС І ПІСЛЯ ЗЕМЛЕТРУСУ; МАСШТАБИ НЕБЕЗПЕКИ
Стихійні лиха є небезпечними явищами, процесами природного походження, наслідки яких несуть шкоду матеріальним цінностям, об’єктам народного господарства, системам життєдіяльності населення. Причини виникнення та інтенсивність розвитку, розміри збитків специфічні для кожного різновиду цієї групи надзвичайних ситуацій, спільними властивостями виступають велика територія ураження, сильна психологічна дія на населення й руйнівний вплив на навколишнє середовище. Землетрус – один з найнебезпечніших видів стихійних лих.

Питання щодо місця землетрусу серед інших надзвичайних ситуацій, характер явища і способи ліквідації його наслідків досліджувалися такими науковцями, як Ю. Дмітрієв, Ю. Єлін, О. Ємченко, М. Зерова, М. Стеблюк та ін. Наше дослідження спрямоване на поєднання теоретичного базису проблеми й фактичних даних.

Мета роботи – проаналізувати необхідні дії населення й сил цивільного захисту (далі – ЦЗ) під час і після землетрусу, окреслити масштаби небезпеки цього явища. Предметом є теоретичний і фактичний матеріал, об’єктом – інформація про порядок порятунку населення, ліквідації наслідків землетрусу, сучасні дані щодо негативного впливу стихійного лиха.

Землетруси – це сейсмічні явища, які виникають у результаті раптових зміщень, розривів у корі й більш глибоких шарах землі або внаслідок вулканічних і обвальних явищ, коли на великі відстані передаються пружні хвилі [3, с. 56]. Глибина осередку землетрусу в середньому – 60 км, але може сягати й глибини у 700 км.

Поводження населення під час землетрусу має першою й найголовнішою умовою збереження спокою, паніка заважатиме раціональним, акуратним і доцільним діям. У висотній споруді забороняється вихід до сходів або ліфта. Найбільшу небезпеку представляють предмети, уламки, фрагменти конструкції будівлі, електричні дроти. Балконний чи дверний отвір – найміцніші елементи будинку, тому треба рухатися до них, після закінчення поштовхів швидше вийти на відкритий простір. При знаходженні на вулиці під час землетрусу потрібно відійти на безпечну відстань від споруд (далі, ніж висота будівлі), уникати перебування біля об’єктів господарської діяльності, у яких містяться вубохо- й пожежонебезпечні, вибухові, отруйні речовини.

Заходи сил ЦЗ при загрозі землетрусу мають на меті створення умов для проведення рятувальних й інших невідкладних робіт, допомогу постраждалим, зменшення втрат. При виникненні характерних ознак цього стихійного лиха приводяться в готовність штаби, служби й формування ЦЗ, повідомляються керівники, власники й спеціалісти підприємств, господарств, установ, що локалізовані в зоні ураження. Має місце оповіщення населення про виникнення загрози, роз’яснення правил поведінки, організація спостереження за такими характерними особливостями землетрусу, як підняття рівня води, рух селевого потоку, зсув, стан дамб, гребель, загат, мостів.

Після землетрусу здійснюється пошук постраждалих під завалами, надання їм першої медичної допомоги, психологічної підтримки, забезпечення подальшого лікування, оцінка обстановки. Сили ЦЗ забезпечують огляд будівель, перевірку загрози пожежі, обвалу споруд, витікання газу, стану електро-, газо-, і водопостачання.

Фактичні дані свідчать, що наслідки землетрусу іноді досягають жахливих масштабів. Так, лише в цьому році біля берегів Індонезії, Нової Зеландії, о. Тайвань, на південно-заході Турції відбувалися землетруси магнітудою 6,7, 5,0, 6,5, 6,1 відповідно. В італійській області Емілія-Романья у травні 2012 року мали місце два руйнівних землетруси магнітудою 6,0 і 5,8. Наслідками стало руйнування сотень домів, будівель і пам’ятників архітектури, загибель 26 і поранення 400 чоловік. Матеріальна шкода склала 5 млрд. євро. У липні 2012 року відбувся землетрус магнітудою 4,3 на півночі Італії, що тривав близько години. Від серії цих природних явищ в китайській провінції Юньнань у вересні 2012 року постраждало 740 тисяч чоловік, а економічні втрати склали 551 млн доларів [1; 2].

Таким чином, землетруси охоплюють великі території й характеризуються руйнуванням будівель, споруд і конструкцій, загибеллю людей, виникненням пожеж і аварій, затопленням населених пунктів. Дії населення й сил ЦЗ мають відбуватися без паніки, організовано й оперативно для уникнення або зменшення негативних наслідків стихійного явища.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вести. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://www.vesti.ru/.



2. Новости по теме “Природные катаклизмыУкраины [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://focus.ua/theme/116/page/2/. Фокус.UA.

3. Стеблюк М. Л. Цивільна оборона: підручник / М. Л. Стеблюк. – [3-тє вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання, 2004. – 490 с.



Фоменко Юлія,

студентка 2 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник : Орловська В.В.,

старший викладач (БДПУ)
АЛЕРГІЯ ОДНА З НАЙАКТУАЛЬНІШИХ ПРОБЛЕМ ПЕДІАТРІЇ
Актуальність. Алергія одна з найактуальніших проблем педіатрії. Поширеність її у всьому світі росте з кожним роком і приблизно кожні 10 років подвоюється. У кожної третьої людини на Землі відзначаються ті або інші форми алергії. Якщо збережеться така тенденція, то до 2015 року, за даними ВООЗ, половина жителів Європейського континенту страждатиме алергією в тій або іншій формі.

Ступінь досліджуваності проблеми. Алергія – це захворювання імунної системи, що виражається в надчутливості на яку-небудь речовину і гіперзахисну реакцію на нього.Алергічні захворювання – це дерматити, токсикодермія, екзема, сверблячкові захворювання і професійні дерматози. Алергічні захворювання належать до найбільш поширених в дитячому віці. Ця цифра росте з кожним роком. Приблизно кожна четверта-п'ята дитина страждає від алергічних проявів. Найбільш висока поширеність алергічних хвороб спостерігається серед дітей, які мешкають у великих містах, особливо з високим рівнем забруднення повітряного середовища хімічними продуктами промислового виробництва і автомобільного транспорту.Згідно з останніми статистичними даними в одному місті Києві налічується близько 20 тисяч дітей з алергічними захворюваннями, серед них найбільше хворих з бронхіальною астмою, алергічними ренітами[2].

Мета і організація дослідження. Метою дослідження є вивчення проблеми алергічних захворювань у дітей.

В Україні дослідження за програмою “ISAAC” вперше розпочаті національним центром в 1997 році, який був організований на кафедрі соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров'я ХДМУ (ректор університету акад. А. Циганенко, зав. кафедри проф. Н. Галічева). Національним центром була проведена організаційно-методична робота (переклад методики, адаптація ії до умов України). У результаті проведеного дослідження встановлено, що загальна поширеність симптоматичних проявів бронхіальної астми склала 111,2 на 1000 дітей, алергічного риніту – 178,8%, атопічного дерматиту – 55,5%.Серед дітей міської місцевості симптоматичні прояви зустрічалися частіше, ніж сільської: відповідно астма – 125,4% і 98,3%, алергічний риніт – 199,5% і 160,2%, атопічний дерматит 68,6% і 43,8% . Ще одне дослідження проводилося в лікарні Університету міста Падуя за участю 107 маленьких пацієнтів і їх батьків. Воно показало, що діти, які не отримують достатню кількість вітаміну D, можуть піддаватися підвищеному ризику розвитку алергії. Вчені з Нью-Йорка вивчили рівні вмісту вітаміну D в крові більш ніж у 3 100 дітей і підлітків, а також у 3 400 дорослих. В результаті не було виявлено ніякого зв'язку між низьким вмістом вітаміну D у дорослих і алергією. Проте, зв'язок був значним у дітей і підлітків. Усі учасники здали аналіз крові на вимір рівня імуноглобуліну – білок, який виробляється, коли імунна система реагує на алергени. Результати показали, що діти і підлітки у віці від 1 до 21 року з низькими рівнями вітаміну D були чутливі до 11 з 17 алергенів, у тому числі до екологічних і харчових[1].



Сутність дослідження. Проведене порівняння наших даних з даними 57 країн світу дозволило зробити висновок, що рівень поширеності симптоматичних проявів бронхіальної астми, алергічного риніту та атопічного дерматиту в Україні має середньоєвропейський рівень. Поширеність симптоматичних проявів астми серед дітей 13-14 років у різних країнах світу коливається в межах від 2,1% до 32,2%, у середньому складаючи 13,8%. В Україні цей показник склав 11,6 випадків на 100 обстежених.

Чинниками, сприяючими розвитку алергії, є: спадкова схильність; несприятливий вплив довкілля; особливості харчування матері в період вагітності; живлення в дитячому віці; супутні захворювання[3].



Висновки. Одже, алергія одна з найактуальніших проблем педіатрії, яка буде досліджувати ще багатьма науковцями. Ступінь досліджуваності проблеми залишаеться відкритим питанням сьогодення в медицині. Характер медикаментозної терапії залежить від клінічних проявів окремих нозологічних форм. Дієтотерапія є найбільш ефективною при лікуванні дітей раннього віку.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Вельтищев Ю. В.Атопічна алергія у дітей. / О.Б.Святкина,
    Ю. В. Вельтищев // Рос. вісник педіатрії. – 1995. – 4–10 с.

  2. Ласиця О. А. Алергічні захворювання/ О. А Ласиця. – за ред.
    П.С. Мощича. – К.: Здоров’я, 1994 . – Т. 1. – 654 с.

  3. Пыцкий В.И. Аллергические заболевания. / А.В.Артомасова, Н.В.Адрианова ,В.И. Пыцкий. – М: Триада-Х, 1999. – 470 с.



Халак Катерина,

студентка 4 курсу факультету

фізичного виховання

Наук. керівник: Осіпов В.М.,

к.н.фіз.вих.та спорту, доцент
ВЕГЕТО-СУДИННА ДИСТОНІЯ ТА МЕТОДИ ЇЇ ЛІКУВАННЯ
Актуальність. Вегетосудинна дистонія (ВСД) – стан, що характеризується порушенням вегетативної регуляції серця, судин, внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції. Це синдром, який виникає за багатьох видів патології [1].

Ступінь досліджуваності проблеми. Вегетосудинна дистонія – найбільш розповсюджений розлад серцево-судинної системи, який виявляється у 15-30 % дітей. У 33 % із них він зберігається у наступні періоди життя, у 17-20 % – прогресує. У 7,3-12,5 % дітей спостерігаються кризи [2].

Мета і методи дослідження. Мета нашого дослідження – розглянути етіологію, патогенез та методи лікування вегетосудинної дистонії.

Сутність дослідження. У структурі вегетативної нервової системи (ВНС) розрізняють сегментарний і надсегментарний відділи. До першого належать вегетативні центри стовбура головного та спинного мозку:мезенцефалічний (парасимпатичний), бульбарний (парасимпатичний), тораколюмбальний (симпатичний), сакральний (парасимпатичний).Вищий вегетативний центр організму – гіпоталамус. Лімбіко-гіпоталамо-ретикулярний комплекс забезпечує ерготропні (пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища – холоду, голоду, енергетичне забезпечення психічної та фізичної діяльності, контроль за перебігом катаболічних процесів) і трофотропні дії (регуляція анаболічних процесів, анафілактичні реакції, підтримка гомеостазу).

Виникненню ВСД сприяють деякі спадкові та набуті фактори. До головних спадкових факторів належать: спадкова схильність до ВСД: конституційні особливості діяльності ВНС, спадкова дизавтономія, підвищена чутливість судин до гуморальних впливів; вади розвитку центральної нервової системи; вади розвитку залоз внутрішньої секреції; характерологічні особливості, пов’язані з типом реагування на стрес. Набутими факторами, які впливають на стан надсегментарних вегетативних центрів є: асфіксія або пологова травма, за яких ушкоджуються вегетативні центри кори головного мозку, гіпоталамуса, судинні сплетення; пологові ушкодження шийного відділу хребта; травми черепа, інфекції, інтоксикації; психоемоційне перевантаження; гормональний дисбаланс в організмі під час пре- та пубертатного періодів; порушення режиму дня (гіподинамія, невисипання), неповноцінне харчування тощо; часті інфекційні захворювання, осередки хронічної інфекції (тонзиліт, гайморит, карієс); метеорологічні впливи. Внаслідок вегетативної дисфункції порушується іннервація внутрішніх органів, що обумовлює дискінезію шлунково-кишкового тракту, функціональні кардіопатії, судинні дистонії. При ушкодженні структур ВНС виникають морфологічні зміни (спазм судин), які пов’язані з виділенням медіаторів (норадреналін, ацетилхолін, серотонін), гормонів надниркових залоз. Для визначення ступеня та характеру вегетативних порушень, з’ясування стану периферичного та мозкового кровообігу доцільно проводити певні обстеження. Вивчення вегетативного гомеостазу включає визначення вихідного вегетативного тонусу, вегетативної реактивності та забезпечення діяльності. Вихідний вегетативний тонус, який характеризує стан ВНС у період відносного спокою, визначають за таблицею О. Вейна та співавторів (1981) з урахуванням ознак порушення органів і за даними ЕКГ та кардіоінтервалографії.


1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   34