Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету

Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету




Сторінка26/34
Дата конвертації10.03.2017
Розмір6.61 Mb.
ТипПротокол
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   34

ЛІТЕРАТУРА

  1. Котов А.М. Мотивація персоналу / А.М. Котов Мотивація персоналу. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 352-384

  2. Мунін І. Змійов А. Управління сучасним готельним комплексом / Мунін І. Змійов А. Управління сучасним готельним комплексом – К.: Ліра, 2008. – С. 222-249

  3. Нечаюк Л. І. Телеш Н. О. Готельно-ресторанний бізнес: Менеджмент. / Л. І. Нечаю, Н. О. Телеш Готельно-ресторанний бізнес: Менеджмент. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – С. 112-129



Маслінков Євгеній,

студент 6 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: П.В. Захарченко,

д.е.н., професор (БДПУ)
МОДЕЛІ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
Господарська діяльність підприємств в ринкових умовах ставить перед ними особливі вимоги до їх системи управління. Велика кількість чинників, що впливають на економіку підприємства, значна невизначеність цих чинників, відсутність однозначних аналітичних залежностей між параметрами, що характеризують діяльність підприємств, обумовлюють складність завдань управління ними.

Основною метою наукового дослідження є розробка моделей оптимізації стратегічного управління з використанням економіко-математичного моделювання.

Сучасна теорія стратегічного управління представлена досить різними підходами не лише до понять і моделей стратегічної поведінки, але і до їх інструментально-методичного забезпечення. На цьому фоні привабливою виглядає класифікація стратегічного інструментарію за трьома групами: конструктивно-аналітичний, на основі досвіду і знань та на основі ідей і інновацій. Перший включає: стратегічне планерування, аналіз чутливості, метод дискусій, сценарне планерування, теорію варіантів, теорію ігор, стратегічні семінари, класичні матричні моделі. Дослідний інструментарій включає логічний покроковий підхід, процеси розподілу ресурсів, культурні процеси, когнітивно-інтуїтивні методи, політичні процеси. Інноваційний підхід містить наступні дії: розширення кордонів появи інновацій, створення інноваційної культури організації, встановлення “простих правил”, підтримка нестійкого нерівноважного стану організації, створення контексту для самонавчальної організації.

Синергетичний підхід до процесу управління стратегією управління спирається на принципи еволюційного розвитку. Відповідно до його ми розглядаємо стратегічну модель для мети його впровадження на підприємстві як процес її послідовного розвитку у складі чотирьох типів:



  1. Економічна модель стратегії синергетичного типа.

  2. Модель стратегічного планерування.

  3. Економічна модель з елементами повчальної стратегії.

  4. Модель інноваційного типа з повним вживанням повчальної стратегії.

Відповідно до характеристики кожного з трьох названих вище інструментів і чотирьох стратегічних моделей можна зробити висновки про міру відповідності кожної групи інструментів певної стратегічної моделі. Тенденція така, що при розвитку стратегічної моделі від економічної до інноваційної відбувається зниження вірогідності використання конструктивно-аналітичного інструментарію і зростання використання “дослідного” і “інноваційного” інструментів.

Таким чином, поєднання якісного змістовного аналізу стратегічних дій і їх результатів із застосуванням до цих процесів навіть окремих нескладних математичних моделей дозволяє підняти науково-практичну обґрунтованість стратегічних рішень. Це підкреслює, якими значними можливостями в майбутньому володіє методологія міждисциплінарного синергетичного підходу і його теоретичні основи для вдосконалення розвитку системи стратегічного управління.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Забелин П.В., Моисеева М.К. Основы стратегического управления. – М.: Дело, 2007 – 311 с.

Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое управление и хозяйственная политика. – М.: Ком книга, 2010 – 466

Медведева Анна,

студентка 4 курса факультета педагогического

образования и сервисных технологий

Научный руководитель: Д. Г. Ямалтдинова,

ассистент (Магнитогорский

государственный университет)


АНАЛИЗ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ДЕЛОПРОИЗВОДСТВА В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ
В данной статье рассмотрен опыт законодательного регулирования делопроизводства в странах СНГ, а в частности в республике Беларусь. Данный выбор не случаен, ведь страны Содружества занимают важное геополитическое положение, они являются связующим звеном между объединенной Европой и бурно развивающимися странами Азиатско-Тихоокеанского региона. Их экономический потенциал позволяет ускорять или же ослаблять указанные взаимодействия. Беларусь в свое время переняла опыт ведения делопроизводства в СССР, что отражено в действующей законодательной базе, регулирующей вопросы делопроизводства. Целью настоящего исследования является показать, что Беларусь является прямым приемником законодательного регулирования делопроизводства России.

В настоящее время в Республике Беларусь действует ряд общегосударственных нормативных актов, регламентирующих наиболее общие правила подготовки, оформления и организации работы с документами в организациях, схожие с теми, что действуют в России. Данное утверждение наглядно отражено в таблице:
Сравнение законодательной базы по делопроизводству

в Беларуси и России

Беларусь

Россия

СТБ 6.38-2004 “Унифицированные системы документации. Унифицированная система организационно-распорядительной документации. Требования к оформлению документов”

ГОСТ Р 6.30-2003 “Унифицированные системы документации. Унифицированная система организационно-распорядительной документации. Требования к оформлению документов”

ГОСТ 16487-83 “Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения”

ГОСТ Р 51141-98 “Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения”

Общегосударственный классификатор управленческой документации – ОКРБ 010-95 “Унифицированные документы”

Общероссийский классификатор управленческой документации ОК 011-93

Государственная система документационного обеспечения управления. Основные положения. Общие требования к документам и службам документационного обеспечения (ГСДОУ)

Государственная система документационного обеспечения управления. Основные положения. Общие требования к документам и службам документационного обеспечения (ГСДОУ)

Инструкция по делопроизводству в государственных органах и организациях Республики Беларусь (утв. Постановлением Министерства юстиции Республики Беларусь от 19.01.2009 № 4)

Типовая инструкция по делопроизводству в федеральных органах исполнительной власти (утв. Приказом Минкультуры РФ от 8 ноября 2005 г. № 536) – утратила силу

Правила делопроизводства в федеральных органах исполнительной власти (утв. Постановлением Правительства РФ от 15 июня 2009 г. № 477) – действуют

СТБ 6.38-2004 распространяется на организационно-распорядительные документы, в которых фиксируются решения административных, организационных вопросов, вопросов управления, взаимодействия, обеспечения и регулирования деятельности органов государственной власти, предприятий, организаций. Стандарт установил состав реквизитов, требования к их оформлению, к бланкам, к изготовлению, учету, использованию и хранению бланков с воспроизведением Государственного герба Республики Беларусь.

ГОСТ 16487-83 содержит основные термины, применяемые в процессе делопроизводства. Термины в нем расположены по трем разделам: “Общие понятия”, “Делопроизводство”, “Архивное дело”. Для каждого понятия установлен один стандартизованный термин.

ОКРБ 010-95 служит основой для систематизации документов в справочных информационно-поисковых системах. Коды ОКУД являются идентификаторами форм документов и подлежат обязательному проставлению в бланках унифицированных форм при их типографском издании. В него включены унифицированные системы документации, обязательные для применения и документационного общения юридических лиц, которые состоят из систематизированного набора унифицированных форм документов.

Единым документом для Беларуси и России является ГСДОУ, т.к. данный документ был принят еще в СССР. Инструкция по делопроизводству в государственных органах и организациях Республики Беларусь – наиболее полный общеотраслевой документ, регламентирующий работу с документами: устанавливает общие требования к документированию управленческой деятельности и организации работы с документами; правила подготовки, оформления, учета, тиражирования, контроля исполнения, оперативного хранения, формирования дел, составления и работы с номенклатурой дел, использования и подготовки к передаче в архив.

Таким образом, выполненный анализ показал, что законодательная база, регулирующая вопросы делопроизводства в Республике Беларусь и в нашей стране достаточно схожая. Однако, на наш взгляд, нашим соседям необходимо задуматься над обновлением и совершенствованием нормативной базы по делопроизводству, более детальной проработке некоторых вопросов делопроизводства.

Мельникова Ганна,

студентка 3 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Макарова І.А.,

старший викладач (БДПУ)

ЗОВНІШНІ ЕКОНОМІЧНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ
Зовнішні зв’язки (ЗЗ) – це взаємообмін з іншими країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, інформацією, послугами на основі міжнародного поділу праці; співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства; здійснення культурних, освітянських та інших громадських та особистих контактів.

Ця тема дуже актуальна для вивчення, адже на сучасному етапі соціально-економічного розвитку Україна має тісні зовнішньоекономічні зв’язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх економічних зв’язків України відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами України є Росія, Туркменія, Білорусь, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни.

Метою вивчення цієї теми є визначення структури та головних функцій зовнішньо економічних зв’язків. Дослідження базується на загальнонаукових та спеціальних методах пізнання, зокрема: аналіз і синтез; узагальнення; систематизації; класифікації; системно-функціональний.

Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими країнами істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими країнами перевищує 63% від загального товарообігу, в тому числі по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту – більше ніж 65%.

Основним торговельним партнером України залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі України. Росія задовольняє майже 100% потреби України в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп’юте­рів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової металургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату.

В експорті з України до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії. Економічна присутність України в багатьох країнах Азії, Африки, Латинської Америки, Австралії та Океанії вкрай недостатня, хоча країни цих регіонів можуть бути активними імпортерами українських машинобудівних виробів, продукції хімічної, металургійної промисловості.

У цілому Україна має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджи­кистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Україна має велике від’ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном.

Крім країн СНД і Балтії, Україна розширює зовнішньоекономічні зв’язки з багатьма розвинутими країнами світу. В останні роки найбільші експортні поставки Україна здійснювала до Китаю (майже 1,5 млрд. дол., або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700 млн. дол., або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн. дол., або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%).

Сучасна зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією до світового економічного простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості національної економіки.

Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх економіч­них зв’язків України є забезпечення просування товарів українського виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків України з державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток гід­ного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним з пріоритетів України в зовнішньоекономічних зв’язках.

Аналіз структури і обсягів зовнішньої торгівлі України за останні роки свідчить про те, що саме з країнами СНД і Балтії найбільше зріс товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту.

Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-еконо­мічних зв’язків з країнами СНД та іншими країнами світу є зміщення акценту з співробітництва на державному рівні до співробітництва на рівні господарюючих суб’єктів шляхом створення спільних підприємств, транснаціональних промислово-фінансо­вих груп, виробничих корпорацій та інших господарських структур.

Гальмують зростання обсягів вітчизняного експорту також такі чинники: низька ефективність виробництва, висока енерго- та матеріалоємність продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. Останнє не дозволяє переносити новітні конкурентноспроможні технології ВПК у цивільні галузі. До цього необхідно додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин і устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактичну відсутність фінансової організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

Отже, розглянувши стан зовнішньо економічних зв’язків України ми переконалися у тому, що наша країна займає добрі гарне мiсце у цiй системi, бере активну участь у міжнародному подiлi працi та налагоджує новi знайомства для розширення ґрунту своєї дiяльностi. Та для найбiльш ефективної роботи на державному рiвнi потрiбно забезпечити: зміну структури зовнішньоторговельного обороту, стимулювання вивозу продукції високого ступеня переробки, створення пільгових умов для імпорту в Україну обладнання, яке тут не виробляється, регулювання присутності України на світовому ринку капіталу.


ЛIТЕРАТУРА

  1. Качан Є. П. Розміщення продуктивних сил: [Підручник] / Є. П. Качан. – К.: Вища школа, 1998. – С. 359—373.

  2. Кова­левський В.В. Розміщення продуктивних сил: [Підручник] / В. В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк. – К.: Знання, КОО, 1998. – С. 401–451.

  3. Філіпенко А. С., Бураковський І. В., Будкін В. С. Міжнародні економічні відносини: система регулювання міжнародних економічних відносин / А. С. Філіпенко, І. В. Бураковський,В. С. Будкін. – К.: Либідь, 1994. – 254 с.



Мельникова Ганна,

студентка 3 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Марченко К. В.,

к.е.н, доцент (БДПУ)
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Світова економіка початку ХХІ ст. характеризується кардинальними змінами у визначенні напрямів економічного прогресу. Основні акценти сьогодні переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до стратегії економіки, що базується на знаннях. В її основі лежать інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво. 

На сучасному етапi розвитку України це питання дуже актуальне, адже пріоритет переходу вітчизняної економіки на шлях інноваційних перетворень та активна роль держави у цьому процесі визначені на найвищому державному рівні. Дослідження базується на загальнонаукових та спеціальних методах пізнання, зокрема: аналіз і синтез; узагальнення; систематизації; класифікації; системно-функціональний.

 Проблеми інноваційної політики привертають до себе дедалі більшу увагу науковців, політиків, представників бізнесових структур. У цьому напрямі плідно працюють такі українські вчені як В. Александрова, Ю. Бажал, М. Гаман, А. Гальчинський, О. Лапко, І. Новікова, В. Рижов, В. Хаустов, Т. Панфілова та багато ін. Можна стверджувати, що в цілому сформувалася досить цілісна система наукових поглядів щодо проблем державного регулювання інноваційної діяльності.

Без підтримки з боку держави вітчизняного виробника при реалізації ним інноваційних проектів переведення економіки на інноваційний шлях є нереальним. Саме держава повинна створювати умови для існування та постійного розширення інноваційної діяльності шляхом зменшення ставок оподаткування інноваційної продукції і прямої фінансової підтримки інноваційної діяльності та іншими шляхами. З огляду на це, метою статті є дослідження шляхів державного регулювання та визначення пріоритетних напрямів державної підтримки інноваційної діяльності.

Мета державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежить від багатьох обставин і, у першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Класичний набір цілей державного регулювання економічно розвинутих країн передбачає такі складові : економічне зростання; повну зайнятість; економічну ефективність; стабільний рівень цін; економічну свободу; справедливий розподіл доходів; економічну забезпеченість; збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

Згідно зі Законом України "Про інноваційну діяльність" , головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва й реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.



В Україні вже зроблено певні кроки для створення національної інноваційної системи: прийнято Закон "Про інноваційну діяльність", є законодавчі передумови для функціонування ринку венчурного капіталу, створюється мережа інноваційних структур. Серед останніх документів значним досягненням стало прийняття Верховною Радою України Закону України "Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні" (№43 3 -ІV від 16 січня 2003 р.), в якому сформульовано правові, економічні й організаційні основи формування і реалізації пріоритетних напрямків у країні.

В умовах недостатнього бюджетного фінансування науково-технічної сфери зростає необхідність реалізації позабюджетного стимулювання науково-технічного прогресу. Так, ефективною схемою фінансування інноваційної діяльності могла б стати мережа спеціалізованих державних небанківських фінансово-кредитних установ у різних галузях економіки й окремих регіонах для кредитування інноваційних проектів.

Стимулюванню інноваційної діяльності має сприяти й комерціалізація науково-технічних досліджень та розробок. Процес комерціалізації науково-технічної сфери неможливо реалізувати за відсутністю механізму трансферу технологій.

Позитивний досвід багатьох країн свідчить про перспективність для широкого й ефективного впровадження новітніх технологій, комерційної реалізації інновацій, створених внаслідок наукових досліджень і розробок, функціонування мережі таких інноваційних структур як технологічні парки, технопо-ліси, інноваційні бізнес-інкубатори. На даний час головним дієвим механізмом реалізації інноваційної моделі розвитку економіки України є система технологічних парків, які діють на підставі Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків". Здійснюючи концентрацію наукових, виробничих та фінансових ресурсів, технопарки забезпечують впровадження у виробництво наукомістких розробок, високих технологій, створення конкурентоспроможної на світових ринках продукції.

В Україні налічується 64 бізнес-інкубатори та 4 центри інновацій і трансферу технологій у системі Міністерства освіти і науки України. У цілому створення інноваційних структур, особливо бізнес-інкубаторів, в останні роки уповільнилося. Поряд із проблемами з фінансуванням, їхньому подальшому розвитку перешкоджає відсутність відповідної законодавчої й нормативно-правової бази.

Сьогодні необхідність вирішення проблем, пов'язаних з інноваційним розвитком економіки України, набуває особливого значення. Та без здійснення державою рішучих кроків і дій у напрямку стимулювання інноваційної діяльності ці питання залишаються невирішеними. Держава як організатор і координатор структурних зрушень має створювати умови для активізації національного науково-технічного потенціалу й інноваційної діяльності, впровадження нових технологічних укладів, подолання розриву між наукою і виробництвом, забезпечення реального трансферу технологій.

Отже, результати наведеного аналізу свідчать, що в Україні необхідно найближчим часом на загальнодержавному й регіональному рівнях здійснити комплекс заходів з організаційно-економічного і правового забезпечення, створення й ефективного стимулювання інноваційних структур, які в інших країнах демонструють позитивні результати щодо реалізації інновацій. Особливої уваги та цільової підтримки з боку держави потребує венчурний бізнес, зокрема створення законодавчого забезпечення та надання податкових стимулів до фінансування інновацій.
ЛIТЕРАТУРА


  1. Волков О.І. Економіка й організація інноваційної діяльності: [Підручник] / О.І. Волков, М.П. Денисенко . – К.: ВД "Професіонал", 2004. – 479 с.

  2. Баляснікова Є.В. Передумови створення інноваційної моделі розвитку економіки України / Є.В. Баляснікова // Актуальні проблеми економіки, 2004, № 10. – С. 127-134.

  3. Про інноваційну діяльність: Закон України// Урядовий кур'єр, 2002, 7 серпня.


Мухін Іван,

студент 4 курсу факультету

економіки і управління

Науковий керівник: Кобельчук Н.М.,

старший викладач (БДПУ)
РОЛЬ ІНТЕРЕНЕТ-ТЕХНОЛОГІЙ В ПРОСУВАННІ ПРОДУКЦІЇ

НА МІЖНАРОДНИЙ РИНОК
Вступ. Обґрунтування ролі мережі Інтернет у просуванні продукції підприємств та дослідження спектру бізнес-операцій, які входять до компетенції електронної комерції, дозволили визначити, що сфера її застосування щільно пов’язана із збутовою діяльністю підприємства, зокрема з просуванням продукції на ринок. Це дає можливість із максимальною ефективністю використовувати мережу Інтернет для інформаційних і комерційних цілей підприємства.

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   34



  • Маслінков Євгеній
  • Медведева Анна
  • АНАЛИЗ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ДЕЛОПРОИЗВОДСТВА В РЕСПУБЛИКЕ БЕЛАРУСЬ
  • Сравнение законодательной базы по делопроизводству в Беларуси и России
  • Мельникова Ганна
  • Мухін Іван