Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету

Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний університет збірник тез наукових доповідей студентів бердянського державного педагогічного університету




Сторінка30/34
Дата конвертації10.03.2017
Розмір6.61 Mb.
ТипПротокол
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34

Висновки. Отже, системи стимулювання працівників підприємства спрямована на посилення матеріальної зацікавленості робітників, керівних та інженерно-технічних працівників і службовців у підвищенні ефективності виробництва, зростання обсягу реалізації та поліпшення якості продукції, збільшення прибутку, підвищення продуктивності праці та рентабельності підприємства.
ЛІТЕРАТУРА

1. Краткий словарь иностранных слов / под ред. И. В. Лехина и Ф. Н. Петрова. – 5-е переработанное и дополненное издание. – М. : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1950. – 438 с. 

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2005. – 1728 с. 

3. Егоршин А. П. Мотивация трудовой деятельности : учебное пособие / А. П. Егоршин. – Н. Новгород : НИМБ, 2003. – 320 с.



Спіріна Тетяна,

студентка 3 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: Макарова І.А.,

ст. викладач (БДПУ)
ГАЗОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ
Актуальність. Природний газ являє собою найважливіший енергетичний ресурс. По темпам світового споживання він перевищує всі інші енергоресурси. У народному господарстві України газова промисловість відіграє дуже важливу роль. Вона є невід’ємною частиною економічного і суспільного добробуту населення держави. Дана робота набуває актуальності, на сучасному етапі розвитку, коли проблема енергозабезпечення постала надзвичайно гостро.

Роль природного газу як екологічно чистого енергоносія в європейській і світовій економіці в найближчі 10-20 років буде тільки підвищуватися. Оскільки внутрішні джерела природного газу в декілька разів менше виробничих можливостей, то в умовах росту цін на газ, який імпортується, особливе значення нарівні з енергозбереженням, набуває проблема ефективного розташування об’єктів газової промисловості.

Метою даної роботи є поглиблення та закріплення знань з основних питань теорії розміщення продуктивних сил та розташування об’єктів газової промисловості, а також застосування цих питань на практиці.

Методи дослідження: графічний, аналітичний, аналіз і синтез.

За темпами світового споживання природний газ перевищує всі інші енергоносії. Ситуація, яка склалась, пояснює наступні переваги природного газу: можливість використання в якості альтернативним нафтовим моторним паливам; у порівнянні з іншими видами палива при його спалюванні виділяється значно менше шкідливих речовин; витрати на його добування і транспортування у більшості випадків значно невеликі.

Україна відіграє достатньо активну роль в світовій торгівлі природним газом. Не дивлячись на те, що її ВВП по відношенню к світовому складає менш ніж 1%, по споживанню природного газу вона займає 9-те місце після США, Канади, Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Ірану і Японії.[1, с. 44]

В сучасних умовах паливно-енергетичний комплекс у визначальній мірі забезпечує функціонування всіх галузей економіки України і ступінь добробуту населення.

Газова галузь – найважливіша складова вітчизняного ПЕК. Адже її частка у наповненні державного бюджету перевищує четверту частину, а природний газ становить 45% всіх енергоносіїв, що споживаються в Україні

Паливно–енергетичний комплекс (ПЕК) України охоплює одержання, передачу, перетворення і використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів. До складу ПЕК входять галузі паливного комплексу і електроенергетики. [2, с. 260]

Паливний комплекс України являє собою сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива, включаючи нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф’яну промисловість.

В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ – 25%. Разом з тим в споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу.

Обсяги імпорту природного газу на 2030 рік за сценаріями можуть становити 53,5-64,0 млрд. м3. [2, с. 267] Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енергетичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання провідна роль належить природному газу.

Україна володіє значними доведеними запасами та потенційними ресурсами природного газу. Потенційні ресурси природного газу складають 5,4 трлн.куб.м, газового конденсату – понад 400 млн. тон. У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний, Західний та Південний.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше п’ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.[2, с. 118-119]

Стратегічне значення української газотранспортної системи зумовлене вигідним географічним розташуванням нашої держави між основними газодобувними регіонами і основними споживачами газу в Європі, з’єднанням газопроводів з магістральними газопроводами всіх сусідніх країн, наявністю найбільшого в Європі (після Росії) комплексу підземних газосховищ.

Україна, у сучасних умовах розвиток економіки потребує випереджаючого розвитку енергетичного комплексу. Таким чином, одним з основних завдань газового сектора є зростання видобування газу в країні.

Проблема забезпеченості національної економіки енергоносіями особливо актуальною стала для України в останні роки. Рівень забезпеченості України власними паливними ресурсами на даний час складає 37%. Потреба народногосподарського комплексу країни за рахунок власних ресурсів газу задовольняється на 15-20%.

Історично склалося так, що найбільші у світі транзитні потоки природного газу проходять через Україну. Це наклало особливий відбиток на розвиток газотранспортної системи (ГТС) України.

Газорозподільні мережі є основою загальнодержавної системи забезпечення природним газом промислових споживачів, бюджетної, комунальної сфери, а також населення країни.

У перспективі в Україні мають створитися сприятливі умови для нарощування власного видобутку газу, безпечного функціонування газотранспортних систем, що врешті забезпечить функціонування економіки в режимі розширеного відтворення та покращання основних показників соціального розвитку нашої держави.

Висновки. Отже, газова промисловість – це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Газова промисловість України не тільки розвивається, але й має гарні перспективи на майбутнє. Отже, газова промисловість – це галузь паливно-енергетичного комплексу, яка здійснює видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Газова промисловість України не тільки розвивається, але й має гарні перспективи на майбутнє.
ЛІТЕРАТУРА


  1.  Голуб, Александр Александрович. Экономические методы управления природопользованием / Голуб А. А., Струкова Е. Б. – М. : Наука, 1993. – 136 с.

  2. Розміщення продуктивних сил України. Под ред. проф. Е.П. Качана – К.: Вища школа, 1998.

Спіріна Тетяна,

студентка 3 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник: К.В. Марченко,

к.е.н, доцент (БДПУ)
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА
Інновації – запорука успішного розвитку фірми.

Пітер Доль [2, ст.214]


Актуальність. В умовах зростаючої конкуренції активна інноваційна діяльність на підприємствах дедалі більше визначає успіх підприємницької діяльності. Нові ідеї і продукти, нові технології та організаційні рішення виводять підприємства з кризових ситуацій і гарантують їм фінансову стабільність. Будь-який новий об'єкт є матеріалізованою інформацією, тобто інформацію, перетворену на відчутну річ. Нове як матеріалізована інформація виникає на переході від нижчого ступеня до його середнього. Процес появу нових ідей триває постійно. Інформація дає поштовх до діяльності людини в напрямі, вказаному інформацією, тобто в новому напрямі. Нововведення і пов'язана з ним інновація є об'єктивним законом розвитку людського суспільства. Отже, дана тема є дуже актуальною у наш час, тому що саме від розуміння актуальності інновацій в діяльності підприємства, залежить його успішність.

Дослідженням, саме цього питання, у нас час займається дуже багато вчених, аналітиків, статистів. Дослідження їх ґрунтуються на інтересі що до впливу інновацій на підприємствах, аналізуються процеси поліпшення діяльності та продуктивності дій з введенням різного роду інновацій.

Метою даної роботи є поглиблення та поліпшення знань що до розуміння поняття нововведення й інновації на підприємствах. Пояснення поняття інноваційного потенціалу підприємства.

Методи дослідження: графічний, аналітичний, аналіз і синтез.

Організація є конкретним середовищем, у якому здійснюється інноваційний процес від народження ідеї до її реалізації.

На початку ХХ ст. єдиними центрами наукових досліджень були вищі навчальні заклади, а фірми лише фінансували виконання науково-дослідних робіт, у яких вони були зацікавленні.

Нововведення впроваджуються, як правило, тоді, коли відносно великі масштаби випуску продукції виправдовують необхідні витрати та забезпечують зростання фірми, її конкурентоспроможність.

Згідно Й. Шумпетеру, інновація є головним джерелом прибутку: "прибуток, по суті, є результатом виконання нових комбінацій", "без розвитку немає прибутку, без прибутку немає розвитку". У сучасній економіці роль інновацій значно зросла.

Дослідження взаємодії нововведень і організацій у нових умовах дає змогу врахувати вплив особливостей організацій на впровадження і поширення інновацій.

Стратегію інноваційного проекту можна визначити як результат різних взаємозалежностей, що зв'язують, стратегію фірми, НДДКР, нововведення, аналіз економічної обстановки, потенціал підприємства, портфель проектів і конкретні проекти. Інновації потребують створення нових типів груп для вирішення важливих проблем, щодо вибору та процесу впровадження нововведення на підприємстві.

Інноваційний менеджмент являє собою самостійну галузь управлінської науки та професійної діяльності, яка спрямована на формування й забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації.

Як наука і мистецтво управління інноваційний менеджмент базується на теоретичних положеннях загального менеджменту, серед яких визначальними є закони та закономірності динамічних систем, принципи, функції, форми й методи цілеспрямованої діяльності людей у процесі управління цими системами.

Інноваційне управління створює умови як виживання, так і зростання господарських організацій, формування науково містких галузей, що ведуть до корінних змін асортименту товарних ринків, зростання продуктивності праці, конкурентоспроможності підприємств. Інноваційному менеджменту, як будь-якій іншій системі притаманні такі якості: взаємозв’язок і взаємодія всіх компонентів системи; цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість з місією і цілями організації; адаптивність, гнучкість до змін середовища; автономність елементів організаційної структури, функцій управління.

У інноваційному менеджменті можна виділити такі функції: прогнозування, формування інноваційних ідей, планування, координація, організація, стимулювання, контроль.

Комплексною характеристикою спроможності підприємства до інноваційної діяльності є його інноваційний потенціал.

Аналіз джерел фінансування інноваційних заходів підприємств України за 2002 рік засвідчив, що із загальної суми використаних на інноваційні цілі фінансових ресурсів майже 60 – 70% становили власні кошти підприємств, фінансування з державного бюджету дорівнювало приблизно 2 – 4%, кредитні ресурси 2 – 3%, кошти інвесторів 1 – 2% [3, ст.61-66].

Інноваційний потенціал підприємства – це підсистема цілісної системи, в якій він взаємодіє з іншими потенціалами підприємства (кадровим, науково-технічним, технологічним тощо) [1, ст.5-6].

Оцінку інноваційного потенціалу підприємства треба здійснювати з використанням відповідної системи показників, які різняться між собою в залежності від етапу розробки та впровадження інновацій.

Важливою ознакою інноваційного розвитку підприємства є його здатність адаптуватися до внутрішніх змін та зовнішнього впливу.

Чинниками успіху нововведень є: облік запитів майбутніх споживачів, наявність тісних інтеграційних зав’язків між такими видами діяльності фірми, як наукові дослідження, виробництво і маркетинг і т. д. Мотивація як функція управління полягає в стимулюванні усіх учасників інноваційного процесу і кожного окремо до активних діяльності. Якщо суб’єкт прагне до певної діяльності, то можна стверджувати, що у нього є мотивація.

В умовах ринкових відносин, коли рушійною силою розвитку виробництва є створення конкурентоздатної продукції, оцінка результатів діяльності кожного фахівця на підприємстві повинна бути зв’язана з його інноваційною діяльністю, модернізацією та удосконаленням системи організації праці і виробництва.

Перманентний інноваційний процес здійснюється відповідно до стохастичних законів, але все-таки піддається стратегічному керуванню. При цьому інноваційна стратегія містить у собі визначення й реалізацію системи конкретних заходів сприяння процесу досліджень і розробок, у тому числі – мотиваційний механізм наукової діяльності. Система стимулювання праці виступає як чинник мотивації.

Реформування системи стимулювання в сфері науки, як і системи стимулювання взагалі, має відбуватися поступово, ітерація за ітерацією. Інноваційна праця спрямовується на створення нових засобів праці, які на відміну від предметів споживання не втрачаються в процесі споживання, а стають базою подальшого зростання національного багатства.

Висновки. Підбиваючи підсумки виконаної роботи можна зробити висновок про актуальність і практичну значущість розглянутої теми. Реалії сьогодення потребують від керівників підприємств і організацій, від кожної людини усвідомлення важливості реформування суспільства на інноваційній основі. Подолання інноваційної стагнації потребує розробки нових підходів і принципів формування стратегічної політики. Керівники підприємств повинні розуміти, що інноваційний розвиток підприємства робить його більш конкурентоспроможним по відношенні до інших. Однією з важливих складових, одночасно спрямовуючим вектором і джерелом розвитку є інноваційний потенціал. Це поняття увійшло в економічну науку як складна багаторівнева категорія, що потребує застосування комплексного та системного підходу до її вивчення. Використання інноваційного потенціалу як об'єкту управління дозволяє формувати плани, організаційні форми і проекти застосування різних інноваційних ресурсів з включенням їх в програми розвитку, підтримувати оптимальний баланс системи інноваційних ресурсів, збільшувати можливості використовування фінансових ресурсів в інновації і знизити ризик в процесі використання інновацій.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Іванілов О.С., Таряник О.М. “Інноваційний потенціал підприємства”, Економіка,фінанси,право. №12/2004р., с.5-7.

  2. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.:КНЕУ, 2003. – 5004с.

  3. Мартюшева Л.С., Калишева В.О. “Інноваційний потенціал підприємства як об’єкт економічного дослідження”, Фінанси підприємств. №10/2002р. с.61-66.



Тимченко А.,

студентка 3 курсу факультету

економіки та управління

Наук. керівник Ліпанова О.А.,

ст. викладач (БДПУ)
ОЦІНКА РЕГІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
В наукових колах все актуальнішою стає тема конкурентоспроможності територіальних одиниць. Використання конкурентних переваг дозволяє регіонам не лише зміцнювати власний конкурентний статус, а й сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності економіки країни на зовнішніх ринках. Тому необхідність визначення конкурентних переваг розвитку регіону є першочерговим завданням при формуванні стратегії регіонального розвитку.

Регіональну конкурентоспроможність можна розглядати у відповідності до визначення національної конкурентоспроможності, як можливість регіону при умові вільного і справедливого ринку виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам як національного, так і світового ринків при одночасному збереженні або збільшенні реальних доходів громадян.

При оцінці конкурентоспроможності регіонів як в межах країни, так і в масштабах світового господарства виникає ряд проблем, які свідчать про відсутність єдиного підходу серед науковців та дослідників у цьому питанні щодо методики комплексної оцінки конкурентних переваг малих регіонів в системі міжнародних економічних відносин.

Метою є дослідження методів оцінки конкурентоспроможності регіонів, що використовуються в світовій практиці, та формування інтегрального підходу та специфіки формування інтегрального підходу щодо кількісної оцінки регіональних конкурентних переваг.

У сучасній світовій практиці застосовується сукупність індикаторів та оцінок для аналізу конкурентних переваг національних регіонів. Наявні методики класифікують для того, щоб можна було оцінити характерні риси й особливості кожного з методів оцінки. Загалом вибір того чи іншого методу обумовлюється метою аналізу, що визначає кількість та характер індикаторів для розрахунку інтегрального показника, формує систему факторів, які будуть враховуватись при аналізі й певною мірою впливає на структуру первинної інформації.

Концепція конкурентоспроможності регіонів має значні розбіжності із теорією конкурентоспроможності на макро- та макрорівні, через що методика її оцінки потребує особливого підходу та специфіки формування.В світовій практиці оцінки конкурентних переваг регіонів активно використовується напрацювання макро- та мікроекономістів з урахуванням суто регіональних факторів розвитку, під впливом яких регіон вже не сприймається як сукупність окремих підприємств або окремих частин території країни. Серед методик оцінки конкурентоспроможності на мікрорівні слід виокремити розробки Майкла Портера. Ним у 90-х роках XX ст. була започаткована парадигма регіональної конкуренції, що випливала із глобальної стратегії конкурентних переваг країн. Він досить чітко сформулював ідею внутрішнього благополуччя регіону, яке, на його думку, знаходиться у великій залежності від продуктивності праці у галузях спеціалізації, які властиві регіону. 

Провідні країни світу створюють самостійні дослідницькі центри для розробки та реалізації ефективної системи оцінки конкурентних переваг регіонів. Наприклах в США діє Рада конкурентоспроможності основною метою якої є створення аналітичної, методологічної та практичної бази для забезпечення високого рівня конкурентоспроможності американської економіки на світовому ринку. Рада конкурентоспроможності публікує результати досліджень у сфері забезпечення та управління регіональною та загальнонаціональною конкурентоспроможністю. В Україні також створено Раду конкурентоспроможності, місією якої є «налагодження діалогу між наукою, освітою, бізнесом, владою, неурядовими організаціями з метою підвищення ідеї конкурентоспроможності на першочергові позиції національної свідомості».

Таким чином, оцінка конкурентоспроможності регіонів здійснюється з урахуванням міжрегіональних відмінностей за рівнем ефективності регіонального управління, інноваційного розвитку, надходженнями іноземних інвестицій, розвитком малого та середнього підприємництва, розвитком інфраструктури, наявністю кваліфікованих кадрів, рівнями продуктивності праці та зайнятості тощо.


ЛІТЕРАТУРА

1. Офіційний сайт Ради конкурентоспроможності України – http://compete.org.ua

2. Портер М. Стратегія конкуренції / Портер М.; (пер. з англ. А. Олійник, Р. Скільський) – К.: Основи, 1998. – 390 с.

ნინო ტრამაკიძე მარიკა დურული სოციალურ მეცნიერებათა, ბიზნესისა და სამართლის ფაკულტეტი ხელმძღვანელი: დოქტ.რუიზან მექვაბიძე გორის სახელმწიფო სასწავლო უნივერსიტეტი


სოციალური უზრუნველყოფის სისტემაში ასაკის მიხედვით პენსიით უზრუნველყოფის ცვლილებების კვლევა (საქართველო: 2004-2011)
სოციალური დაცვის შინაარსი მუდმივად იცვლება ქვეყანაში მიმდინარე პროცესების შესაბამისად და აქედან გამომდინარე, შეუძლებელია, ქვეყანამ მოირგოს სხვა ქვეყანაში აპრობირებული სისტემები. ეს უკანასკნელი საკუთარი თავისებურებების გათვალისწინებით უნდა შეიქმნას. ისევე, როგორც სხვა ქვეყნებში, საქართველოშიც არსებობს მოსახლეობის სოციალურად დაცვის მექანიზნის შემუშავების ობიექტური აუცილებლობა, მით უფრო, რომ უკანასკნელი წლების განმავლობაში, საქართველოში იზრდება იმ ადამიანთა რიცხვი, რომლებსაც სჭირდებათ სოციალური მხარდაჭერა და დაცულობა. საქართველოში 826 ათასზე მეტი პენსიონერია, რაც ქვეყნის მოსახლეობის დაახლოებით 21%-ს შეადგენს, ე.ი. ყოველი მე-5 მოქალაქე პენსიის მიმღებია. 2004 – 2011 წლებში პენსიონერთა რიცხოვნება 570.1 ათასიდან 664.4 ათასამდე გაიზარდა.

ნაშრომში შესწავლილია და გაანალიზებულია 2004-2011 წლების მიხედვით:1. პენსიონერთა კატეგორიები (ინვალიდები, ვეტერანები, ასაკობრივი, შრომის უნარიანმოკლებულები, ობლობი. ) და ყურადღება გადატანილია ასაკის მიხედვით პენსიონერთა უზრუნველყოფაზე. 2. საქართველოში გატარებული საპენსიო პოლიტიკა წლებში მოქალაქის არსებობის ძირითად კომპონენტების: პენსიის ოდენობას, სოციალურ დაზღვევას, სოციალურ დახმარებას, შრომის ბაზრის პოლიტიკას სამომხმარებლო კალათის მიმართ გათვალისწინებით. 3. საქართველოში პენსიონერთა რიცხოვნების დინამიკა საპენსიო ასაკის მიხედვით. 4. 2008-2009 წლებში რუსეთ-საქართველოს ომით გამოწვეული შედეგებით ასახული ცვლილებები პენსიონერთა რიცხოვნების დინამიკში.

კვლევის შედეგებმა გამოაშკარავა ის პრობლემები, რომლებიც გასათვალისწინებელია ასაკით პენსიონერთა უზრუნველსაყოფად მათი საარსებო მინიმუმის გათვალისწინებით:

1. პენსიის სიდიდე დამოკიდებული არ არის საპენსიო სისტემაში გადახდილ თანხაზე;

2. სადაზღვევო პაკეტი მეტად უმნიშვნელოა;

3. არ არის გათვალისწინებული სამომხმარებლო კალათა

4. 2004 წელთან შედარებით 2011 წლისათვის საშუალო პენსიის სიდიდე თუმცა იზრდება, მაგრამ არ არის გათვალისწინებული ინფლაციის დონე (2004 წელს 14 ლარიანი პენსია გაორმაგდა და 28 ლარი შეადგინა, მაგრამ მსყიდველობითი უნარიანობა თითქმის არ შეცვლილა)

5. საქრთველოს საპენსიო პოლიტიკის მნიშვნელოვან ნაკლს წარმოადგენს ის ფაქტი, რომ 2011 წლის მიხედვით ასაკით პენსიონერთა რიცხოვნებამ მოიმატა და მნიშვნელოვნად შემცირდა საოჯახო დახმარების მიმღებთა რიცხოვნობა;

6. 2008-2009 წლების მდგომარეობა უარყოფითად აისახა და ახალი პრობლემა წარმოშვა საქართველოს საპენსიო პოლიტიკაში;

7. 2012 წლის მონაცემებით 67 წელს გადაცილებულ ყველა პენსიონერს პენსია 140 ლარამდე გაეზარდა. პენსიის თანხაში შედის დაზღვევის 15 ლარიანი პაკეტი, თუმცა საარსებო მინიმუმმა შეადგინა 150.7 ლარი.



ლიტერატურა

პაატა შეშელიძე. მოსაზრებები სოციალური უზრუნველყოფისა და საპენსიო სისტემების რეფორმის შესახებ, თბილისი 2009



www. GeoStat.ge
Узунова Юлія,

магістранка 6 курсу факультету

економіки та управління

Науковий керівник: Ґудзь М.В.,

д.е.н., доцент
СУТНІСТЬ МАРКЕТИНГУ В УПРАВЛІННІ ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ

НА ПРИКЛАДІ “AVON PRODUCTS INCORPORATION”
Актуальність проблеми. У сучасних умовах між підприємствами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, до виходу на які прагне Україна, загострилась конкуренція, яка, як відомо, залежить від рівня цін і якості пропонованих. Промисловий розвиток продукції багатьох країн привів певною мірою до зрівняння цін на ту саму продукцію. З цієї причини на перше місце в конкурентній боротьбі вийшла якість,яка спонукає споживача повернутися в магазин вдруге, втретє тощо [4].

1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34



  • Спіріна Тетяна
  • Тимченко А., студентка 3 курсу факультету економіки та управління Наук. керівник Ліпанова О.А.
  • ОЦІНКА РЕГІОНАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
  • სოციალური უზრუნველყოფის სისტემაში ასაკის მიხედვით პენსიით უზრუნველყოფის ცვლილებების კვლევა (საქართველო: 2004-2011)
  • ნაშრომში შესწავლილია და გაანალიზებულია 2004-2011 წლების მიხედვით:1.
  • Узунова Юлія