Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Місце кожної держави у світі, рівень життя її громадян дедалі менше залежать від запасів корисних ко

Скачати 124.57 Kb.

Місце кожної держави у світі, рівень життя її громадян дедалі менше залежать від запасів корисних ко




Скачати 124.57 Kb.
Дата конвертації25.04.2017
Розмір124.57 Kb.

Предметна компетентність учнів, як ключовий орієнтир сучасного навчання історії в школі
Місце кожної держави у світі, рівень життя її громадян дедалі менше залежать від запасів корисних копалин, сьогодні його визначають  рівень людського розвитку та інтелектуалізація нації. Знання й компетентність стали найбільш цінними товарами, серед яких важливе місце посіли історичні знання. Вони стали невід'ємною складовою освіти громадянина, необхідною умовою розбудови економічно міцної та вільної держави.

Історія як предмет є унікальною, бо впливає на формування системимислення, надає можливість людині вільно пересуватися в історичному просторі, озброює її знанням історичного досвіду, що в результаті дозволяє правильно оцінювати сучасні політичні й соціальні процеси.

Соціа́льний проце́с (рос.социальный процесс, англ. social process) - серія явищ чи взаємодій, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти.

 До того ж, історичні знання сприяють формуванню власної точки зору особи і, разом з тим, вчать цінувати й поважати думки інших.

Історичні дисципліни виховують та розвивають широту мислення, творчу уяву, толерантність, громадську активність особистості.

Таким чином, історична освіта покликана готувати молодь до самостійного життя у сповненому суперечностей сучасному світі, створити сприятливі умови для взаєморозуміння між людьми, що представляють різні культурні, етнічні й релігійні традиції, допомогти людині усвідомити себе не лише представником певної країни і регіону, але й громадянином Європи та світу.

Реформування системи освіти багато в чому визначається ухваленнямпедагогічним співтовариством цілей і пріоритетів освітньої політики, зокрема політики в галузі історичної освіти.

Освітня політика - діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку галузі освіти.

Систе́ма осві́ти - реальна сукупністьфакторів, спеціально створених для реалізації соціальних функцій освіти.

Сьогодні у світовій освітній практиці провідною стає нова парадигма освіти, що поєднує знаннєву, діяльнісну й ціннісно-орієнтаційну складові змісту навчання й формується «від результату». Її напрямами в українській теорії та філософії освіти можна вважати діяльнісний, особистісно орієнтований та компетентнісний підходи.

Одним з основних напрямків модернізації освіти вважається її якість. Якість освіти розуміється нами як відповідність освітнього результату вимогам особистості, суспільства й держави. У ситуації динамічного соціально-економічного розвитку країни аналіз запитів суспільства дозволяє виявити потребу в нових результатах освіти.

У наш час конкурентоспроможність людини на ринку праці багато в чому залежить від її здатності опановувати нові технології, адаптуватися до умов праці, що змінюються. Однією з відповідей системи освіти на запит роботодавців і суспільства загалом є ідея компетентнісно-орієнтованої освіти.

Ключовими поняттями в системі параметрів «компетентнісної моделі» стали «компетентність» та «компетенція», які відносно нові й останнім часом активно розробляються в наукових дослідженнях.

Охорóна прáці (рос. охрана труда; англ. labour protection; нім. Arbeitsschutz m) - це: система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності; діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. дозвіл на початок робіт підвищеної небезпеки, який необхідний організації чи підприємству, хто працює в будівництві.

Наука Нау́ка - сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

Поняття компетентності є запозиченням із західної педагогічної лексики й останнім часом є предметом дослідження багатьох міжнародних організацій, які виробляють свої рекомендації щодо формування компетентності.

Міжнародні міжурядові організації (англ. International Intergovernmental Organization (IIGO's)), найчастіше асоціюються із терміном Міжнародні організації - об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів.

Здебільшого компетентність визначається як «спроможність особистості сприймати тавідповідати на індивідуальні та соціальні потреби, кваліфіковано здійснювати діяльність у певному напрямі, виконувати завдання або роботу».

Людина може стати компетентною лише сама, своїми зусиллями здобувши інформаційні ресурси для певної діяльності, випробувавши різні моделі поведінки в її процесі та обравши з-поміж них ті, що найбільше відповідають власній натурі.

Інформаці́йні ресу́рси (Information resources) - документи і масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитаріях, музейних сховищах і т.і.). Розрізняють інформаційні ресурси державні та недержавні.

Якщо в рамках знаннєвої моделі навчання історії найважливішим завданням було сформувати в учня цілісну картину життя суспільства в часово-просторовому вимірі, то в рамках компетентнісної моделі це лише дуже бажане навчальне завдання. За наявності інших важливих складових його реалізація може забезпечити високий рівень компетентності в галузі. Цими іншими складовими, попри знання, є відповідні вміння, навички й досвід використання історичної інформації.

Завдання навчального закладу — представити підростаючим поколінням наявні в людства ресурси для компетентної діяльності й надати їм достатні можливості випробувати різні способи їх використання, різні стратегії поведінки в реальних та змодельованих з навчальною метою ситуаціях.

Навча́льний заклад (осві́тній заклад) - організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освітній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.

Під ресурсом для тієї чи іншої діяльності розуміються необхідні для цього знання, вміння, навички, досвід (тобто стратегії діяльності та емоційно-ціннісні орієнтації), а здатність поповнювати і використовувати їх називають компетенціями.

У сучасних словниках слово «компетенція» розкривається із вказівкою на його латинське походження (competentia — погодженість частин і compete — домагаюся, відповідаю, підходжу). Відповідно, поняття «компетенція» може мати два різних значення: по-перше, це коло повноважень певної установи або особи; по-друге, це коло питань, в яких дана особа має досвід. У дослідницькій літературі до сьогодні існують різні підходи до тлумачення сутності поняття «компетенція».

     Компетенції, за К. Бахановим, — це «загальні здатності особистості виконувати певний вид діяльності. Компетентнісний підхід передбачає окреслення чіткого кола компетенцій, тобто необхідного комплексу знань, навичок, відносин та досвіду, що дозволяє ефективно здійснювати діяльність або певну функцію, він визначається державою, установами або окремими особами, які організують той чи інший вид діяльності. Таким чином, відповідність загальної здатності учнів виконувати певну діяльність тим вимогам, які висуваються до її виконання, є ступенем компетентності учня». Але, наприклад, відома вчена-методист О. Пометун, оперує лише поняттям «компетентність». На її думку, під поняттям «компетентнісний підхід в освіті» розуміється «спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток основних базових і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу повинно бути формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості». За І. Тараненко,«компетенції - знання, вміння і навички, які індивіди застосовують на практиці адекватно до ситуації та з повною відповідальністю».

Для того, щоб чіткіше усвідомити відмінність компетенції від звичних для нас знань, умінь та навичок, слід звернутись до сучасних поглядів на структуру особистості, де знання, уміння й навички (ЗУН) є основою для вироблення в учнівінтелектуальних умінь. Традиційне навчання в гіршому випадку спроможне забезпечити формування ЗУН, а в кращому — способів розумової діяльності. При цьому учень залишається об'єктом навчально-виховного впливу, завдання якого — сприйняття, запам'ятовування й відтворення інформації. Це розвиває «навченість» особи, тобто впливає лише на окремі, неосновні якості й не зачіпає «каркас особистості»: потреби, характер, здібності та Я-концепцію. Поняттякомпетенції ширше, ніж поняття ЗУН, саме за рахунок включення впливу на якості що визначають і регулюють спрямованість дій особистості. Це забезпечує перетворення учня на суб'єкт навчання, коли учень сам планує результат своєїдіяльності не тільки як засвоєння знань і набуття певного досвіду діяльності, а як самовдосконалення.

Вчені та дослідники відзначають, що під компетенцією необхідно розуміти деяку відчужену, наперед задану вимогу до обов'язкової підготовки учня, а підкомпетентністю — особистісну якість, що вже встановилася. «Компетентність —володіння людиною відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї й предмета діяльності».

Відповідно до поділу змісту освіти на загальний та предметний (для всіх предметів), міжпредметний (для циклу предметів або освітніх областей) і предметний компоненти (для кожного навчального предмета), О. Хуторський пропонує трирівневу ієрархію компетенцій: ключові, загальнопредметні та предметні.

Для успішної самореалізації в умовах зміни технологій, динамічного розвитку соціальних відносин сучасний громадянин повинен мати такі ключові компетентності, як: готовність робити усвідомлений і відповідальний вибір, готовність до самоосвіти, технологічну, інформаційну, соціальну (готовність до продуктивної соціальної взаємодії) та комунікативну компетентності.

Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.

Соціа́льна взаємоді́я - це форма соціальних зв'язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот; система взаємообумовлених соціальних дій, зв'язаних циклічною залежністю, при якій дія одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком у відповідь дій інших суб'єктів.

        Однак, у нормативних документах і дидактичній літературі немає єдиного погляду щодо визначення основних учнівських компетенцій. Так, у першому розділі «Концепції загальної середньої освіти» такими компетенціями називаються загальнонаукові, загальнокультурні, комунікативні й соціальні, а в другому розділі до них віднесено життєві, соціальні, комунікативні і комп'ютерні. Автори «Загальних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів системі загальної середньої освіти» вважають основними групами компетенцій соціальні,полікультурні, комунікативні, інформаційні, саморозвитку та ін. Заузагальнюючими даними, до ключових компетенцій слід віднести соціальні, мотиваційні та функціональні. Автори одного з проектів Концепції історичної освіти такими ключовими компетенціями вважають: особистісно-життєтворчі, соціалізуючі, комунікативні, інтелектуально-інформаційні.

      Щодо історії, про навчання якої йде мова, дослідники виділяють предметні та загальні стосовно цього предмета компетенції, узявши за основу структурування історичної свідомості німецького дидакта К.Бергмана:

1)    свідомості часу (раніше — сьогодні — завтра);

2)    свідомості дійсності (дійсно — вигадано);

3)    свідомості історичності (статичне — мінливе);

4)    свідомості ідентичності (ми — вони — інші);

5)    політичної свідомості (верхи — низи);

6)    соціально-економічної свідомості (багаті — бідні);

7)    моральної свідомості (добре — погано);

8)    статевої свідомості (чоловіче — жіноче).

         К. Баханов виділяє ряд предметних (історичного часу, простору, історичності, дійсності та джерел інформації, ідентичності, цінностей) та загальних щодо історії (комунікативна, інтелектуально-інформаційна та ін.) компетенцій. Цей підхід дозволяє визначити навчальні досягнення учнів, а на їх основі —рівень їх компетентності.

      Виходячи з того, що політична, соціально-економічна та статева свідомість будується за тим самим принципом, що й свідомість ідентичності, К. Баханов згрупував їх в єдину групу ідентичності (маючи на увазі як власне ідентичність, такі політичну, соціально-економічну та статеву ідентичність). До того ж, враховуючи те, що історичні події відбуваються не тільки в часі, а й у просторі, науковець вважає за доцільне ввести ще й категорію свідомості простору.

Історія Істо́рія (від дав.-гр. ἱστορία - оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле) або діє́пис - наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

         Якщо предметні компетентності формуються лише в рамках відповідних навчальних предметів і мають конкретну будову, наприклад, структурними елементами хронологічних (просторових) компетенцій є перш за все, вміння виділяти точку відліку часу, етапи історичних подій та процесів, порівнювати події за часом, коли вони відбувалися, та їх тривалість, визначати наступність подій у часі, відносити дати та події до відповідних історичних періодів та епох,тлумачити  хронологічні  поняття, виявляти ієрархічність подій і тривалість процесів.

         Власне процес формування предметних компетенцій на уроках історії вимагає спрямування навчання на розвиток творчих якостей особистості. За цих умов учень стає суб'єктом навчання, а процес навчання набуває для нього особистої значущості. На думку О. Фідрі, схема навчання має такий вигляд:

1.    Підготовчий етап. Охоплює декілька уроків, під час яких учитель має встановити рівень готовності учня до засвоєння нової компетенції, у разі необхідності провести певну корекцію і, якщо в учня відсутні знання й досвід, пов'язані з цією компетенцією, сформувати їх.

2.    Етап введення компетенції.

3.    Етап використання набутої компетенції під контролем учителя
для вирішення конкретних навчальних завдань із поступовим збільшенням самостійності учня.

4.    Етап самостійного використання компетенції для розв'язання


конкретних навчальних та життєвих проблем.

        Визначення основних учнівських компетенцій має враховувати структуру історичної свідомості та логіку процесу пізнання, прив'язуватися до окремої навчальної теми та подаватися у вигляді конкретних дій. 


Скачати 124.57 Kb.