Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Моніторинг релігійної свободи в Україні: особливий огляд на майнові питання

Моніторинг релігійної свободи в Україні: особливий огляд на майнові питання




Сторінка1/6
Дата конвертації22.03.2017
Розмір1.21 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Релігійно-інформаційна служба України ©

Проект „Права людини в Україні — 2005”

Моніторинг релігійної свободи в Україні:

особливий огляд на майнові питання

Автори:

Тарас Антошевський, керівник проекту

Леся Коваленко, головний експерт проекту

Львів — 2005-2006



ЗМІСТ

Вступ

І.
Свобода віросповідання - право сповідувати, практикувати будь-яку релігію. Починаючи з 20 ст., також тлумачиться як право не сповідувати жодну з релігій. Свобода віросповідання закріплена в багатьох правових документах, міжнародних та національних, зокрема, у Конституції України.
Стан дотримання основних умов релігійної свободи


  1. Чинне законодавство щодо релігійних прав та його дотримання

  2. Реєстрація (юридичний статус) релігійних організацій

  3. Державно-конфесійні відносини

  4. Право на релігійну освіту

  5. Толерантність та недискримінація

  6. Захист релігійних прав

  7. Суспільна активність релігійних організацій

ІІ.
Конфе́сія (лат. confessio - визнання) - особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об'єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання.
Релігійна організація - релігієзнавче та юридичне поняття. В християнстві (відповідно німецьких соціологів М. Вебера і Е. Трельча) це церква, деномінація, секта (включно з демонічними сектами кримінального, деструктивного та тоталітарного характеру); загально - діляться релігійні організації на
Особлива увага проекту — земельно-майнові питання


  1. Земельні питання.

  2. Майнові питання і конфлікти на майновому ґрунті.

  3. Проблема повернення майна релігійних організацій, конфіскованого в радянський період.

Підсумки та пропозиції

Додатки: питання, статті

Вступ


Ініціатором та виконавцем проекту «Моніторинг релігійної свободи в Україні з особливим оглядом на майнові питання» є Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ).
Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено - СРСР або Радянський Союз) - формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922–1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.
Український католицький університет Український католицький університет - приватний науковий та навчальний богословський заклад у Львові.
РІСУ – це інформаційно-довідковий веб-портал, покликаний висвітлювати різноманітні аспекти релігійного життя в Україні та українських Церков та релігійних організацій у світі.
Релі́гія (від лат. religio - зв'язок) - особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.
РІСУ є проектом Інституту релігії та суспільства Українського католицького університету. Працюючи 5 років з інформацією у сфері релігійних відносин, працівники РІСУ мали нагоду неодноразово переконатися, що релігійна свобода та права, – як особи, так і релігійних груп — що з неї виникають, не завжди чітко захищені у пострадянській Україні. У червні 2005 року Український католицький університет підписав з Фондом сприяння демократії посольства США в Україні договір про виконання у рамках програми “Права людини — 2005” даного проекту.

Не зважаючи на те, що українське законодавство у сфері релігійної свободи та прав, що з неї виникають, вважається одним з найбільш ліберальних у Європі, велика кількість питань залишається без вирішення. Стосується це як законодавчого рівня, так і проблем з дотриманням чинних законів. Останнє має місце як зі сторони органів державної влади, так і зі сторони релігійних організацій, інших організацій та окремих осіб.

Зако́нода́вство Украї́ни - сукупність чинних в Україні нормативно-правових актів.
Органи державної влади - це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у виконанні функцій держави й наділений при цьому владними повноваженнями.
Зокрема йдеться про звужений обсяг релігійних прав, дискримінацію на релігійному ґрунті, регіональне маніпулювання нормами чинного законодавства.



1. Методологічні зауваження

Мета даного проекту – представити стан дотримання основних умов, що забезпечують реалізацію особою, чи групою осіб релігійної свободи та прав, що з неї виникають у період з червня 2005 по січень 2006 року. Зважаючи на те, що веб-портал РІСУ в середньому відвідує понад 2 тис. осіб щодня (беручи до уваги всі мовні версії сайту і станом на червень 2005 р.) моніторинг привернув увагу до комплексу проблем, пов’язаних з одним з фундаментальних прав людини, та цим самим сприяє їх вирішенню.

Права людини - це комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, обумовлених фактом існування людини в цивілізованому суспільстві.

Однією з найважчих для розв’язання на сьогоднішній день вважається проблема майнових прав релігійних організацій, тобто питання можливої реституції конфіскованого за радянської влади майна, надання земельних ділянок для будівництва храмів, дотацій для соціально-зорієнтованих проектів.

Більшовики́ - члени ліворадикального (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. - Назва «більшовики» походить з історичного моменту, коли прихильники ленінської концепції побудови пролетарської партії виявилися в більшості при голосуванні головних питань Статуту РСДРП та керівних органів партії на Другому з'їзді партії в 1903 році.
Земе́льна діля́нка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (Земельний кодекс України. Стаття 79).
Майнові́ права́ - це права фізичних чи юридичних осіб, які повязані з майном, відмінні від права власності.
Вона ж залишається постійним фактором генерування конфліктів. Саме тому, у рамках даного проекту особлива увага зверталася на проблеми (та способи їх вирішення) у сфері майнові прав релігійних організацій.

Основне завдання проекту полягало у зборі та аналізі (1) норм чинного українського законодавства та проектів змін та доповнень до нього, (2) фактів виконання (чи порушення) окремих норм стосовно релігійних прав, (3) діяльності органів державної влади та (4) оцінок експертів та представників релігійних організацій.

Додатково, завданням проекту було інформування окремих осіб та релігійні організації про їхні права, систематичне відслідковування та оприлюднення їх порушень.

Для цього зокрема в рамках виконання даного проекту створено додатковий веб-сайт: «Релігійна свобода в Україні» за адресою: www.risu.org.ua/freedom. Матеріал на сайті групується у наступні розділи: 1) новини у релігійній сфері та дайджест ЗМІ на тему порушення релігійних прав, майнових та інших конфліктів; 2) аналітика і коментарі фахівців; 3) ресурси, тобто статистика релігійних організацій, вибрані норми міжнародного та українського законодавства щодо релігійної свободи; 4) інформація про проект. Завдяки зручному інтерфейсу та фаховому наповненню цей сайт користується постійною зацікавленістю (20-30 осіб щодня), особливо серед релігієзнавців, правників, політиків. Крім того, за період роботи над проектом, також значно зросла кількість відвідувачів сайту РІСУ (www.risu.org.ua) (від 2000 до 3000-3500 осіб щоденно).

Моніторинг охоплював регіональні та центральні, світські та релігійних ЗМІ, як в мережі Інтернет, так і друковані версії (загальним числом понад 100 видань), а також веб-сайти центральних та місцевих органів державної влади.

Інтерне́т (від англ. Internet), міжмере́жжя - всесвітня система взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій.
На волонтерських засадах цю роботу допомагали виконувати студенти УКУ.

Для збору інформації було складено та розповсюджено три типи анкет (зразки у додатку) із запитаннями до: (1) представників релігійних організацій (всього понад 100 адресатів); (2) експертів у сфері релігієзнавства та права; (3) держслужбовців, у обов’язки яких входить виконання віросповідного законодавства. Питання групувалися у кілька блоків, що стосувалися: (1) загальних питань (визначення релігійної свободи, її меж тощо); (2) законодавчих проблем; (3) стану державно-конфесійних відносин; (4) міжконфесійних відносин та толерантності; (5) питань освіти та суспільної діяльності релігійних організацій. Відповіді розміщуються на сайті у порядку надходження.

Значна частина інформації була отримана від кореспондентів РІСУ у регіонах (Херсоні, Одесі, Харкові, Києві, Чернігові, Чернівцях і Донецьку), волонтерів з релігійних та громадських організацій, а також представників різного рівня органів державної влади.

Грома́дська організа́ція - об'єднання громадян, яке створюється для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

У рамках проекту було організовано зустріч-семінар з експертами з тематики релігійної свободи, налагоджено співпрацю з рядом інституцій, які працюють у даній сфері, зокрема з Відділом релігієзнавства Інституту філософії НАН України, Українською асоціацією релігійної свободи, Центром релігійної інформації і свободи, Інститутом релігійної свободи.

Проект здійснювався на засадах неупередженості, прозорості та конфесійної незаангажованості. З метою забезпечити дотримання визначених принципів було створено Раду експертів проекту, до якої увійшли фахівці з різними світоглядними та релігійними переконаннями з різних регіонів України.

Україна - унітарна держава, регіонами якої є 24 області, 1 автономна республіка (АР Крим) і 2 міста зі спеціальним статусом: Київ і Севастополь.

На завершальному етапі дослідження, було проведено кілька презентацій проекту, зокрема, на конференції про стан міжконфесійних і державно-конфесійних відносин в Україні, яку організовував Державний департамент у справах релігій (грудень, 2005).

Звіт по проекту побудований на аналізі та синтезі чинного стану законодавства у релігійній сфері, отриманого фактажу, а також міркуваннях опитаних осіб, в першу чергу експертів проекту.

Над проектом працювали:

Тарас Антошевський — директор РІСУ, керівник проекту, відповідав за збір та аналіз інформації, контакти з експертами, представниками релігійних організацій та державних органів, здійснював редагування сайту;

Ліля Ковалик-Васюта — спеціаліст з моніторингу, проводила збір та опрацювання інформації, розміщення її на веб-сайті;

Леся Коваленко — доктор права, заступник директора Інституту релігії та суспільства УКУ, експерт з правових питань проекту, проводила аналіз зібраного матеріалу та законодавчих актів по темі проекту;

Управління проектами - (англ. Project Management) область знань з планування, організації та управління ресурсами з метою успішного досягнення цілей та завершення завдань проекту. Іноді ототожнюється з управлінням програмами, але програма - це фактично вищий рівень: група пов'язаних та взаємозалежних проектів.
Зако́н (англ. law, англ. act, нім. Gesetz n) - нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим), або безпосередньо народом.

Мирослав Маринович — директор Інституту релігії та суспільства УКУ, експерт проекту, надавав консультації із правозахисних питань;

Олег Кузьо — розробив веб-сайт та здійснював його адміністрування.

Особливу підтримку у виконанні проекту надавав Інститут релігійної свободи на чолі з Олександром Зайцем.



2. Історичні передумови

Актуальний стан релігійної свободи в Україні стисло пов’язаний з історичним минулим українських земель, особливо з недавніми часами атеїстичної радянської імперії. Релігія завжди відігравала вагому роль у житті українського народу, впливала на формування його ідентичності, культури та суспільні відносини.

За часів князя Володимира Великого (980-1015) християнство стало офіційною релігією Київської Русі та релігією більшості її мешканців.

Украї́на (МФА: [ukrɑˈjinɑ]опис файлу) - держава у Східній Європі та частково в Центральній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить у Європі, друга на європейському континенті, якщо враховувати Росію.
Соціа́льні стосу́нки або суспі́льні стосу́нки - різні взаємодії та зв'язки між окремими людьми або групами людей, які встановлюються в процесі їхньої спільної практичної та духовної діяльності.
Украї́нці - східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частині земель сучасних: Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини і Росії.
Володи́мир Святосла́вич (більш відомий як Володимир Великий, давньорус. Володимѣръ Свѧтославичъ; у сагах конунг Вольдемар; також Володимир Святий; 960±3 - 15 липня 1015) - Новгородський князь (970–988), Великий князь Київський (979–1015), правитель і хреститель Київської Русі.
В ті часи на українських землях також мешкали носії інших вірувань: вірмени-григоріани, юдеї, мусульмани, караїми та інші, які переселялися сюди з тих територій, де вони зазнавали переслідувань на національно-релігійному ґрунті. У ХVІ ст., коли українські землі входили до Польсько-Литовської держави, тут вільно поширювалися різні напрямки протестантизму. Постанови варшавських сеймів 1555 і 1570 рр. проголошували: «Вільно кожному вірити відповідно до свого сумління». В той час, коли в Західній Європі тривали війни на релігійному ґрунті, Варшавська конфедерація 1573 р проголосила: «Обіцяємо собі взаємно … на вічні часи, скріплюючи це нашим словом, честю і совістю, що ті з нас, котрі відрізняються за вірою, зберігатимуть між собою мир і не проливатимуть крові через віру й відмінність у Церквах»1.
Євро́па (іноді Евро́па) - частина світу в Північній півкулі.
Очевидно, потрібно усвідомлювати, що законодавче забезпечення релігійної рівноправності не означало, що така рівність була абсолютом. Провідна верства в той час переважно належала до Католицької Церкви, а простолюдини були в більшості православними.
Католици́зм (лат. catholicismus) - найпоширеніший із напрямів християнства (близько 1 мільярда 196 мільйонів вірних у 2012 р.), який отримав свою назву від одного з атрибутів світової спільноти тих, хто вірить у Христа, - її «кафолічність» (універсальність, соборність).
Польська влада сприяла «окатоличенню» православного населення, але, з іншого боку, римо-католицька шляхта нерідко будувала храми для своїх підданих-православних. Поширеною річчю були змішані шлюби. Крім того, потрібно зазначити, що назагал, у той період релігійна свобода стосувалася тільки релігійних спільнот, а не окремих індивідів.

Міжконфесійні відносини на українських землях загострилося через розкол православної Київської митрополії у наслідок Берестейської унії (1596) на дві окремі церковні юрисдикції. Конфлікт поглибився під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького (1648-1654).

На тих українських землях, які відійшли до складу Російської імперії, представники царської влади постійно, часто вульгарно, втручалися у релігійне життя, намагалися взяти його під цілковитий державний контроль, особливо після підпорядкування Київської митрополії Московській патріархії у 1685-1686 рр. У ХVІІІ ст. Православну Церкву в імперії було перетворено на установу на рівні міністерства, яким керували світські чиновники.

Держа́вний контро́ль - одна з форм здійснення державної влади, що забезпечує дотримання законів і інших правових актів, що видаються органами держави. Здійснення державного контролю - одна з важливих функцій державного управління.
Моско́вія (тат. Мәскәү олысы) - часто вживана назва Великого князівства Московського та Московського царства. Після перейменування Московського царства на Всеросійську імперію у 1721 році і перенесення столиці до Санкт-Петербурга, назву Московія продовжували вживати іноземці поряд з новими назвами Росія і Російська імперія.
Православ'я або Православне християнство - збірний термін, який включає в себе Православну церкву та Давньосхідні православні церкви.
Вона користувалася цілковитим протекторатом державної влади. Унійну (Греко-Католицьку) Церкву, яка зберігала національні риси і відмовлялася ставати підконтрольною державі, було ліквідовано у кілька етапів. Держава допускала існування інших конфесій, проте виключно за етнічною ознакою як релігійних груп окремих національних меншостей, наприклад, римо-католицизму для поляків, німців, протестантизму для німців, голландців тощо. Але держава не толерувала перехід українського люду з православ’я в інші релігійні течії, насамперед, у нові протестантські Церкви (баптисти, п’ятидесятники).

Краща ситуація зі свободою совісті складалася на західноукраїнських землях, які у 1772-1918 рр. входили до складу Австрійської імперії.

За́хідна Украї́на (також 'західноукраїнські землі - ЗУЗ) - термін, що вживається для означення ряду історичних українських земель, а саме: Буковини, Волині, Галичини, Поділля, Закарпаття, а також Західного Полісся.
Націонáльні менш́ини - групи громадян певної держави, які не є представниками титульного етносу, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Протестанти́зм - один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм тощо) та внаслідок подальшого внутрішнього поділу утворив такі течії як адвентизм, баптизм, методизм, євангелізм, п'ятидесятництво, течію харизматів тощо.
А́встрія, Респу́бліка А́встрія (нім. Republik Österreichопис файлу) - держава в Центральній Європі. Австрія - це переважно гірська країна, що не має виходу до моря, межує з Німеччиною та Чехією на півночі, Словаччиною та Угорщиною на сході, Словенією та Італією на півдні та Швейцарією і Ліхтенштейном на заході.
Австрійська влада посприяла освітньому піднесенню УГКЦ, урівняла її у правах з РКЦ. Не дивлячись на те, що Церкви перебували під контролем держави, а священнослужителі отримували платню як державні службовці, в Австрійській імперії безперешкодно розвивалися різні релігійні напрямки.
Австрі́йська імпе́рія (нім. Kaisertum Österreich) - державне утворення зі столицею у Відні, що об'єднувало спадкові володіння Габсбургів, які до цього не мали загальної назви. Існувало у 1804-1867 роках.
В ті часи західноукраїнські землі стали одним із світових центрів розвитку юдейства.

Релігійна свобода гарантувалася у конституційних документах періоду українських державотворчих змагань у 1917-1921 рр.2

У перші роки створення Радянського Союзу право на свободу совісті було задеклароване.

Свобо́да со́вісті - природне право на умови, за яких можливе вільне самовизначення особистості у світоглядній сфері буття, її духовне становлення, розвиток, самоактуалізація. За своїм змістом поняття «свобода совісті» багатоаспектне, ширше ніж «свобода віросповідання».
Росі́йська імпе́рія - держава, що виникла на основі земель колишнього Московського царства, цю назву вона дістала в процесі петровських реформ 1708–1721 рр, відомих також як «прорубування вікна в Європу».
Але, не зважаючи на те, більшовицька влада активно підривала суспільний вплив Церков та втручалася у їх внутрішні справи, здійснювала експропріацію церковного майна, а в кінцевому етапі – зруйнувала структуру Церков та позбавила релігійні організації юридичного статусу. Державна політика боротьби з релігією та масової атеїзації стала наріжним каменем тоталітарного режиму.
Тоталітари́зм (італ. totalità і прикметник італ. totalitario, від лат. totalitos цілісний - той, що охоплює усе загалом) - система державно-політичної влади, яка регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як економіка і господарство, культура, виховання, релігія.
У різних формах ця політика проіснувала до падіння СРСР. У деяких сферах, наприклад освітній, її наслідки відчуваються до тепер. Десятки тисяч осіб за свої релігійні переконання потрапили у тюрми, концтабори або були знищені. У 1945-46 рр. було заарештовано весь єпископат УГКЦ та на Львівському псевдо-соборі, організованому органами держбезпеки, приєднано вірних до РПЦ. Поза законом були організації деяких протестантських конфесій та нехристиянських віровизнань. Російська Православна Церква під час Другої світової війни отримала певні пільги, зокрема щодо користування майном.
Дру́га світова́ війна́ - наймасштабніша світова війна в історії людства. Почалася 1 вересня 1939 і тривала 2 194 дні до 2 вересня 1945, коли на борту лінкора «Міссурі» підписано капітуляцію Японської імперії перед союзними державами.
Російська православна церква (рос. Русская православная церковь, коротко РПЦ; інше офіційне найменування - Московський Патріархат, коротко МП; самопроголошується як Руська православна церква), з моменту самопроголошення у 1448 році - автокефальна помісна православна церква.
З іншого боку, вона потрапила під цілковитий контроль влади.

Хоч у радянському законодавстві й проголошувалася свобода совісті, але здійснення більшості релігійних прав, таких як: свобода культу, релігійне виховання дітей, поширення своїх переконань тощо — було заборонене. Глава держави М. Хрущов у 1960 р. обіцяв, що у 80-ті рр. радянські люди побачать останнього священнослужителя.

Homo Sovieticus (псевдо-lat. - «гомо совєтікус») - саркастичний та критичний термін, що вживається до середньостатистичної людини, яка народилася у Радянському Союзі або у одній з країн Східного блоку і котра сприймає навколишній світ, використовуючи виключно систему міфів Радянського Союзу.
Не зважаючи на відверту антирелігійну пропаганду, релігійне життя розвивалося, набуваючи часто прихованих, підпільних форм. Особливістю України того часу було те, що місцеве населення відрізнялося великою релігійністю, про що свідчить те, що в середині 80-их в Україні діяла половина всіх зареєстрованих релігійних організацій СРСР3.

У кінці 80-тих, у часи «перебудови», під тиском світових лідерів та внутрішніх протестів, які набирали масового характеру, радянське керівництво змушене було визнати неефективність антирелігійної політики. В Україні було відкрито незначну частину храмів, дозволена реєстрація громад УГКЦ та протестантських Церков, відновилася УАПЦ, поширювалися нові для країни релігійні рухи. У 1990 році було прийнято закон СССР Про свободу совісті та релігійні організації, який створював правову базу для відродження активної релігійної діяльності. Органи державної влади – як центральної так і регіональної – однак, продовжувала маніпулювати релігійними організаціями у власних цілях, а більшість релігійних прав залишалася виключно декларативними. Таким чином, напруга на релігійному ґрунті, міжконфесійні конфлікти та релігійна нетерпимість наростали.

З такими проблемами у сфері релігійної свободи зіштовхнулася Україна на початках своєї незалежності та багато з них намагається вирішити до сьогоднішнього дня. «Загальні» проблеми пострадянського суспільства – правовий нігілізм, брак усвідомленої толерантності, бюрократизм влади тощо — відбиваються на стані дотримання релігійної свободи.

Релігійна нетерпимість - це нетерпимість, мотивована чиїмись особистими релігійними переконаннями чи практикою, або ж особистою нетерпимістю до інших релігійних вірувань чи практик як таких. Вона проявляється як на культурному рівні, так і як частина догми певних атеїстичних, релігійних та секулярних груп.
Правовий нігілізм - деформаційний стан правосвідомості особи, групи, суспільства, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.
Без сумніву, Помаранчеві події кінця 2004 р. зрушили суспільну свідомість. Але укорінення розуміння важливості прав людини загалом та релігійної свободи зокрема, цінностей громадянського суспільства, а також створення ефективних правових гарантій її реалізації вимагають подальшої ретельної праці.
Суспі́льна свідо́мість - сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.
Громадя́нське суспі́льство - це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Воно включає в себе сім’ю і приватну сферу, тобто "третій сектор" суспільства паралельно з державою та бізнесом.


І. Стан дотримання основних умов релігійної свободи

1. Чинне законодавство щодо релігійних прав та його дотримання

Реальність релігійної свободи безпосередньо залежить від ефективності її правових гарантій в конкретній державі. В українському законодавстві також є норми, котрі регулюють питання, пов’язані з реалізацією свободи совісті, релігії та переконань як в індивідуальному, так і в колективному вимірах. Ці норми не становлять в Україні окремої галузі, однак важливість релігійного фактору у суспільстві та кількість нормативних актів у цій сфері дозволяють припускати про майбутнє її формування.

Нормативна документація - документи, які встановлюють правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їхніх результатів.

Безпосередньою правовою підставою для реалізації релігійної свободи в Україні є: Конституція України від 28 червня 1996 р. та закон Про свободу совісті та релігійні організації від 26 квітня 1991 р. Релігійних прав громадян, різних аспектів правового статусу та діяльності релігійних організацій стосуються норми деяких інших законів (напр.: Про реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Крім того, існує ряд виконавчих актів (указів та розпоряджень Президента, Кабінету Міністрів тощо). Потрібно зазначити, що хоча судові рішення й не належать в Україні до поширених джерел права, але рішення Конституційного, Арбітражного та Верховного Судів застосовуються для тлумачення відповідних норм.

Правови́й ста́тус - становище того чи іншого суб'єкта в правовій реальності, що відображається у його взаєминах з суспільством і державою.
Судове рішення - у широкому значенні - акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження. Це може бути як саме рішення, так і висновок (Конституційний Суд України), вирок (у кримінальному процесі), постанова, ухвала, окрема ухвала тощо (у кримінальному, адміністративному, цивільному та господарському процесах).
Підприє́мець, також ділови́к - особа, яка професійно займається підприємницькою діяльністю - приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг;
Джерело права - це спосіб зовнішнього вираження і закріплення правових норм, чим засвідчується їх загальнообов'язковість, а також положень, що розкривають, тлумачать зміст права.

Очевидно, що розглядаючи правові гарантії здійснення права на релігійну свободу потрібно враховувати норми, що регулюють право на свободу думки і слова, право на об’єднання та право на мирні зібрання.

Одне з ключових політичних прав людини, яке включає в себе вільне висловлювання і поширення думок і поглядів, свободу пошуку інформації. Це ядро політичної свободи. Вона гарантує безпосереднє самовираження особистості в суспільстві, і в той же час складає основу формування вільної та інформованої громадської думки.

Щодо ст. 35 Конституції України, то хоч на перший погляд її норми відповідають міжнародним стандартам, застереження викликає відсутність у першій частині виразу «приватно чи публічно», який є загальноприйнятою декларацією права на активну участь у суспільному житті релігійно (чи арелігійно) вмотивованих осіб чи релігійних організацій. Крім того, серед формулювання елементів права на свободу світогляду та віросповідання бракує права на вивчення та навчання релігії чи переконань4.

У спадок від радянського права і, як нагадування про живучість його атавізмів, залишається незмінне з 1919 року формулювання ч. 3 ст. 35 Конституції: «Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви». Фактично, норми, що доповнює цю частину — «Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова» — було б достатньо для формулювання світськості української держави мовою демократичної правової держави.

Правова́ держа́ва - форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі - і державні органи, і громадяни - однаковою мірою відповідальні перед законом.

У 2005 році залишилися без змін найбільш контроверсійні норми закону Про свободу совісті та релігійні організації, що викликали і викликають численні нарікання, а також часто є причиною багатьох конфліктів (зокрема, накинення релігійним групам структури, норми про примусове почергове використання культових приміщень двома чи більше релігійними організаціями, обмеження прав іноземців, дозвільний характер проведення релігійних зборів).

Вадою даного закону також є те, що у ньому на 95% врегульовано питання, що стосуються колективного аспекту релігійної свободи, тобто статусу та прав релігійних організацій, тоді як про права окремої особи закон мовчить. У суспільстві, де принцип «дозволено все, що прямо не заборонено законом» дуже повільно приживається відсутність «писаних гарантій» особистих прав.

Під час реалізації дослідження експертам було, зокрема, поставлено питання про те, чи чинний закон Про свободу совісті та релігійні організації достатньо забезпечує право на релігійну свободу окремої людини та релігійних груп, та чи достатньо внести зміни та доповнення до нього, чи потрібний новий закон. Думки поділилися5. Половина експертів вважає, що проблема не у законодавстві, а у його недотриманні та низькій правовій культурі загалом.

Правова культура суспільства - це різновид загальної культури, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.
Друга частина експертів, натомість, переконана, що закон безперечно потрібно змінювати, причому бажано у новій версії.

Хоча у 2005 році базові норми, що гарантують право на релігійну свободу в Україні, змінені чи доповнені не були, ряд депутатських ініціатив стосувався деяких аспектів реалізації релігійної свободи та діяльності релігійних організацій.



Законодавчі ініціативи

У 2005 році великої кількості законодавчих ініціатив у сфері релігійних прав зареєстровано не було. Значно проте, зросла тематична різноплановість пропозицій, що були винесені на розгляд парламенту, та активність їх обговорення. Не в останню чергу це пов’язано зі зростанням активності самих релігійних організацій, їхнім усвідомленням себе повноправними суб’єктами громадського життя і лобіюванням власних інтересів через депутатів, що поділяють стурбованість прогалинами у законодавстві. З іншого боку, потрібно підкреслити фрагментарність пропонованих проектів, відсутність нових пропозицій комплексного вирішення проблем. В такій ситуації не може не радувати те, що не було внесено жодної «нової-старої» версії закону Про зміни до закону про свободу совісті та релігійні організації.

Більшість пропозицій торкалася задавнених, але не менш наболілих проблем релігійних організацій, таких як:


  1. усунення подвійної реєстрації (проект ЗУ Про внесення змін до деяких законів України (у зв’язку із прийняттям Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, реєстраційний № 7250 від 25 березня 2005 р., автори: народні депутати Ю.
    Закон України - нормативно-правовий акт, який приймається Верховною Радою України більшістю голосів (для законів, що стосуються внесення змін до конституції, - конституційною більшістю голосів).
    Депута́т (від лат. deputatus - посланий, спрямований) - особа, обрана виборцями відповідного виборчого округу до представницького органу державної влади або до органу місцевого самоврядування.
    Єхануров, В. Дубицький; проект ЗУ Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, реєстраційний № 4389-1 від 3 червня 2004 р.
    Фізи́чна осо́ба - у цивільному та інших галузях права термінологія, що використовується для позначення людини (громадянина, особи без громадянства) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.
    , автор: народний депутат В. Мусіяка);

  2. надання права засновувати загальноосвітні заклади (проект ЗУ Про внесення змін до деяких Законів України (щодо заснування релігійними організаціями загальноосвітніх шкіл), реєстраційний № 8002 від 18 липня 2005 р., автор народний депутат Ю. Бойко);

  3. надання права на постійне користування землею (проект ЗУ Про внесення змін до частини другої статті 92 Земельного кодексу України (щодо права релігійних організацій на постійне користування землею), реєстраційний № 8409 від 3 листопада 2005 р.
    Загальноосві́тня шко́ла - масовий тип навчально-виховних закладів, які дають загальну освіту.
    Земельний кодекс України (ЗКУ) - основний нормативно-правовий акт земельного законодавства України, ухвалений Верховною Радою України 25 жовтня 2001 року (№ 2768-III).
    , автори народні депутати В. Стретович, О. Білорус, Я. Сухий та інші.

Усі вищезазначені проекти не пройшли (а деякі просто не дійшли до етапу) голосування у парламенті6.

У травні 2005 року Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності на своєму засіданні також відхилив проект закону Про фінансування державою релігійних громад, внесений ще минулого року народним депутатом Л. Черновецьким як такий, що суперечить Конституції України. У проекті закону пропонувалося, зокрема «виділити з Державного бюджету України 100 млн.

Проект закону - документ з текстом закону, запропонований до прийняття законодавчому органу або на референдум.
Релігійна громада - громада (спільнота), група людей, які сповідують чи практикують однакову релігію. Це є релігієзнавчим та юридичним поняттям.
Державний бюджет - це система грошових відносин, яка виникає між державою, з одного боку, і підприємствами, фірмами, організаціями та населенням, з іншого, з метою формування та використання централізованого фонду грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.
грн. на підтримку релігійних громад, які моляться за процвітання суспільства та держави, за духовне та фізичне здоров’я керівників України» (проект ЗУ Про фінансування державою релігійних громад, реєстраційний № 6051 від 21 серпня 2005 р.

Один із схвалених Верховною Радою у першому читанні та прийнятий за основу 22 січня 2005 р. проект, стосується уточнення умов отримання права на відстрочку від призову та звільнення від військових зборів (проект Закону Про внесення змін до Закону України Про загальний військовий обов’язок і військову службу (нова редакція Закону), реєстраційний № 8047 від 29 серпня 2005 р., за ініціативою Кабінету Міністрів України.

Військо́ва слу́жба - державна служба особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я та віком громадян країн, пов'язаній із захистом своєї Батьківщини. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються відповідними законами держав та певними положеннями про проходження військової служби, які затверджуються верховною владою країни та іншими нормативно-правовими актами.
Кабінет Міністрів України Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни - вищий орган у системі органів виконавчої влади України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Жваву дискусію викликала законотворча ініціатива народного депутата В. Співачука щодо «заборони діяльності тоталітарних релігійних сект» (проект Закону Про внесення змін та доповнень до Закону України Про свободу совісті та релігійні організації, реєстраційний № 8397 від 2 листопада 2005 р). Як говориться у пояснювальній записці до законопроекту, його завданням є: „нормативно-правове закріплення заборони діяльності тоталітарної релігійної секти та порядку здійснення права на свободу совісті неповнолітніми особами”.

Пояснювальна записка - документ, в якому: офіційна (юридична) доповідь про певні дії в певний проміжок часу (на яку може даватись позитивна або негативна оцінка, якщо пояснювальна залишилась без відповіді - це адміністративне порушення керівництва); міститься додаток чи доповнення до основного документа, в якому пояснюється зміст окремих його положень (мета, актуальність, структура, зміст призначення та ін. плану, звіту, проекту тощо). Пояснювальні записки можуть бути службовими (відтворюються, як правило, на бланках) й особистими (відтворюються на аркушах паперу за підписом автора). Пояснювальна записка до законопроекту - документ, який подається разом з законопроектом його автором до парламенту і містить (в Україні): обґрунтування необхідності прийняття законопроекту, цілей, завдань і основних його положень та місця в системі законодавства; обґрунтування очікуваних соціально-економічних, правових та інших наслідків застосування закону після його прийняття; інші відомості, необхідні для розгляду законопроекту.
Автор законопроекту переконаний, що тоталітарні релігійні культи носять суспільно-небезпечний характер, їх послідовники зазнають психологічного та фінансового тиску, можуть бути залучені до протиправних дій, а особливої небезпеки зазнають неповнолітні. Як приклади, автор наводить діяльність таких організацій, як Церква об’єднання (уніфікації), Церква сайєнтологів, Культ сатанізму, Товариство трансцендентальної медитації, Біле Братство.
Велике Біле Братство ЮСМАЛОС (частіше вживана в ЗМІ назва: Біле братство) - новітній релігійний рух есхатолоґічного напряму, деструктивна тоталітарна секта. Засноване в 1990-1991 роках у Києві фахівцем в області психічного впливу на особистість Юрієм Кривоноговим і Мариною Цвігун.
Неприйнятність даної пропозиції як результат дискусії над цим законопроектом можна вважати лакмусовим папірцем дотримання вимог демократичного суспільства як самих законодавців, так і представників українських Церков. Так, у проекті Постанови № 8397 від 27 грудня 2005 р. народний депутат О. Білорус висловив позицію про неприпустимість прийняття зазначеного законопроекту, оскільки його «реалізація може призвести до виникнення напруження у міжцерковних відносинах та, як наслідок, у суспільстві». Більше того, положення закону можуть «стати законодавчим підґрунтям для переслідування громадян за ознаками віросповідання, а норми проекту виписані таким чином, що під їх дію підпадатимуть абсолютно всі релігійні організації та їх члени». Потрібно додати, що у чинному законодавстві достатньо норм для захисту від деструктивного впливу будь-яких, не тільки релігійних організацій. Зокрема – це ст. 6 Закону Про свободу совісті та релігійні організації та ст. 181 Кримінального кодексу. Крім того, можливості обмеження реалізації права на релігійну свободу зазначені в ратифікованих Україною міжнародних документах, у Конституції України та у законі Про свободу совісті та релігійні організації. Ці умови – охорона громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захист прав та свобод інших людей – і так достатньо широко сформульовані, і, згідно з загальними принципами правостосування не можуть бути додатково розширеними.
Правореалізація - це втілення норм права у діяльність суб'єктів права шляхом дотримання заборон, використання суб'єктивних права і виконання юридичних обов'язків.
Грома́дський поря́док - урегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав і свобод громадян, їх життя і здоров'я, повагу честі та людської гідності, дотримання норм суспільної моралі.

Окремим чином – на спеціальних слуханнях Свобода совісті й ідентифікація особи – у парламенті цього року знову було обговорено питання обов’язковості ідентифікаційних номерів у контексті права на релігійну свободу, та прийнято відповідні Рекомендації (постанова № 2965 від 6 жовтня 2005 р.). Слід зазначити, що проблема виникла з прийняттям у 22 грудня 1994 р. закону Про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів, у якому, передбачалося, що кожний громадянин України повинен отримати ідентифікаційний номер.

Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (скорочено ДРФОПП або ДРФО) - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.
Таке вирішення проблеми реєстрації фізичних осіб передбачало застосування єдиного багатоцільового ідентифікаційного коду особи та об’єднання усіх інформаційних джерел про особу. Деякі релігійні організації (зокрема, керівники християнських Церков України) виразили протест, зазначаючи, що єдина інформаційна база даних несе загрозу розголошення конфіденційної інформації про особу або небезпеку використання її у злочинних намірах.
Конфіденці́йна інформ́ація - інформація про фізичну особу (персональні дані) або юридичну особу, доступ та поширення якої можливі лише за згодою її власників (тобто тих, кого ця інформація безпосередньо стосується) та на тих умовах, які вони вкажуть.
Христия́нство (від грец. Χριστός - «помазанник», «Месія») - один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить до числа 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.
У відповідь на скарги, Верховна Рада у 1999 р. внесла зміни до даного закону, за якими особа «за релігійними чи іншими переконаннями» могла відмовитись від ідентифікаційного номера. Попри декларативну демократичність цієї поправки до 2004 р. не було вироблено жодної практичної процедури, реалізації такого права. У 2004 року два відомства – Державна податкова адміністрація та Міністерство внутрішніх справ – розробили та прийняли спільний наказ № 602/1226 Про затвердження Порядку внесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів.
Суб'єкт податку (платник податку) - суб'єкт податкового правовідношення, який має, отримує(передає) предмети оподаткування чи здійснює діяльність яка є предметом оподаткування, і реалізує(має) податкові обов'язки і права встановлені законодавством про податки і збори.
Держа́вна податко́ва служба Украї́ни - колишній центральний орган виконавчої влади, що очолював систему органів державної податкової служби України.
Па́спорт громадяни́на Украї́ни - документ, що підтверджує особу і громадянство України його власника. Видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.
У цьому році, на зазначених вище парламентських слуханнях було ухвалено, що з одного боку, паспортна система обліку порушує цілісність та ефективність автоматизованого банку даних Державного реєстру, але з іншого, положення про єдину інформаційну систему повинні бути узгоджені з нормами Конвенції про захист особи у зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних.
Інформацíйна систéма (англ. Information system) - сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів.
У зв’язку з цим було рекомендовано, зокрема: якнайшвидше розглянути проект закону Про зміни до закону про Державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов’язкових платежів (щодо права відмовитись від ідентифікаційного номера), реєстраційний № 3711-1 від 8 жовтня 2003 р. та ратифікувати вищезазначену Конвенцію.
Законодавча термінологія
Одним з пропонованих альтернативних способів обліку є буквена або символьна форма коду.

З підзаконних актів, прийнятих у 2005 р. релігійної свободи стосується наказ Міністерства праці та соціальної політики вiд 9 серпня 2005 р.

Підзаќонний ́акт (англ. Bylaw, нім. Satzung, пол. Zarządzenie) - нормативний акт, що приймається уповноваженими нормотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.
Соціа́льна полі́тика - комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.
№ 250 Про затвердження форми звітності N 1-АС "Звіт про проходження громадянами альтернативної (невійськової) служби та звільнення громадян від призову на військові збори за релігійними переконаннями" та інструкції щодо заповнення цієї форми. Встановлення чіткої форми звіту сприятиме моніторингу практичної реалізації конституційного права на заміну військового обов‘язку. Не змінним у 2005 році, на жаль, залишився в двічі більший термін проходження альтернативної служби, а також відсутність можливості заміни військового обов‘язку на підставі власних моральних переконань особи.



2. Реєстрація (правовий статус) релігійних організацій.

Необхідність правових гарантій безперешкодної можливості для релігійних організацій набувати статус юридичної особи окреслена у багатьох міжнародних документах, зокрема Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Конституці́йне пра́во - галузь права, що являє собою сукупність юридичних норм, які закріплюють основи норм права, основні права, свободи, обов'язки, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, концепцію і порядок діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інституту виборів.
Альтернати́вна циві́льна слу́жба - служба, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. Існує у багатьох європейських країнах.
Юриди́чна осо́ба - організація, суб'єкт права, здатний від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді.
Парламентська асамблея Ради Європи, ПАРЄ (англ. Parliamentary Assembly of the Council of Europe, PACE) - один з двох головних статутних органів Ради Європи; консультативний орган, що складається з представників парламентів усіх держав-членів.
Така необхідність пов’язана з тим, що відсутність можливості отримати такий статус у більшості випадків спричиняє порушення релігійної свободи окремої особи. Крім того, право на отримання статусу юридичної особи з усіма правами, які при цьому виникають згідно з національним законодавством, є елементом фундаментального права людини на об’єднання. Органи державної влади зобов’язані надавати такий статус усім тим релігійним спільнотам, котрі виражають готовність діяти у рамках Конституції та законів.

Найважливішою засадою радянського права щодо релігійної свободи було позбавлення релігійних груп статусу юридичної особи та можливостей його отримання7. Щойно у 1990 р., з прийняттям закону СРСР Про свободу совісті та релігійні організації, останні отримали можливість отримувати статус юридичної особи8.

З 1991 р. питання юридичного статусу релігійних організацій в Україні врегульоване в законі Про свободу совісті та релігійні організації. У ст. 13 цього закону стверджується, зокрема: «Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення)».

В Україні отримання статусу юридичної особи необхідне для практично для будь-якої «культової діяльності»: винайму для релігійної діяльності приміщення, для здійснення публічних богослужінь чи запрошення представників іноземних священнослужителів, друку та поширення літератури. Ба, навіть для заміни військового обов’язку на проходження альтернативної служби особа повинна належати до зареєстрованої організації, що має статус юридичної особи ще й, крім того, включена в перелік „організацій, вчення яких не допускає застосування зброї”.

Таким чином, хоча законодавець передбачає, що релігійні громади можуть існувати легально без реєстрації (ст. 8 закону Про свободу совісті та релігійні організації) та без статусу юридичної особи відповідно, на практиці, реєстрація є необхідним етапом для групи віруючих, що бажають у будь-який спосіб публічно сповідувати свою віру. Незареєстровані громади зустрічаються з проблемами у організації релігійних акцій, запрошенні священнослужителів з-закордону, заміні військової служби на альтернативну, тощо. Очевидно, такі обмеження порушують релігійну свободу, оскільки право організовувати богослужіння, навчатися і вчити релігії чи переконань, поширювати власні переконання та багато інших випливають безпосередньо з права на релігійну свободу людини і не повинні залежати від правового статусу організації.

Громадянські свободи - негативні і позитивні повноваження фізичних осіб, як індивідуальні, так і колективні. Свободи найчастіше реалізуються шляхом усунення державного регулювання з тієї чи іншої поведінки особи.
Важливо підкреслити, що для деяких релігійних груп можливість існувати без реєстрації є надзвичайно важливою, оскільки відсутність будь-яких контактів з державною владою вважається частиною їх віровчення. Такою, зокрема є ситуація Свідків Єгови (станом на поч. 2005 р.
Державна влада - це публічно-політичні відносини панування і підкорення між суб'єктами, що спираються на державний примус.
Сві́дки Єго́ви (колишня назва: «Міжнародні дослідники Біблії») - міжнародна релігійна організація, заснована 1872 року в США Чарлзом Расселлом. Станом на 2016 рік найвища кількість активних членів становила 8 340 847 осіб.
існувало 626 зареєстрованих і 345 незареєстрованих релігійних громад), деяких груп, що практикують східні релігії, язичницьких вірувань та деяких протестантських спільнот. Крім того, це можливість легального існування для релігійних груп, чисельність яких з тих чи інших причин менша 10 осіб.

Потрібно зазначити, що оскільки у законі немає чітких норм щодо діяльності незареєстрованих релігійних груп (навіть повідомлення про існування не є необхідне), зафіксовано зловживання таким статусом. Зокрема, відомі випадки, коли незареєстровані релігійні спільноти орендують приміщення для релігійних практик в державних установах чи навчальних закладах, що в Україні заборонено законами. Крім того, діяльність таких груп майже не піддається моніторингу.

Не зважаючи на вищесказане, опитані експерти майже одностайні у необхідності зберегти можливість для релігійних груп існувати без реєстрації.

Хоча за законом, релігійні організації повинні реєструвати статут, проте на практиці від них вимагається значно більше документів9. Тобто, фактично здійснюється реєстрація не статуту, а самої організації. Важливо зазначити, що встановлення законодавцем вичерпного переліку форм релігійних організацій: релігійна громада, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, та об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій, є виразним порушенням.

Духовні навчальні заклади - навчальні заклади для підготовки теологів. Що однаково присутні в історії християнської цивілізації (католиків, православних і протестантів).
Як права окремих осіб самим визначати форму власного релігійного об’єднання, так і права на автономію самої релігійної групи, елементом якої є визначенні своєї структури та незалежність в управлінні. Таке втручання у внутрішні справи релігійної групи суперечить конституційному принципу відокремленню держави від релігійних організацій.

Щодо часу реєстрації, згідно з ст. 14 закону Про свободу совісті та релігійні організації він становить 3 місяці, включно з усіма необхідними консультаціями (доцільність деяких передбачених у законі консультантів, зокрема місцевих органів державної адміністрації, викликають сумніви у експертів10). Однак на практиці, період розгляду документів може затягнутися на 6 і більше місяців. Так, наприклад, представники Прогресивної юдейської громади Харкова повідомили, що заяву про її реєстрацію місцева влада розглядала протягом року, перш ніж прийняти позитивне рішення.

Ще однією проблемою, пов’язаною з реєстрацією є відсутність у законодавстві чітких підстав для відмови у реєстрації релігійної організації, що замінюється загальним виразом «якщо татут суперечить законодавству». Крім того, оскільки положення про експертизу релігійної організації в Україні відсутнє, попередній контроль ґрунтується практично на вільному розсуді державного чиновника. Деякі експерти вважають, що відмова у реєстрації порушує презумпцію невинності, оскільки при відмові у реєстрації особи, які складають релігійну групу відповідає за власні наміри, а не дії.

Презу́мпція невинува́тості або презу́мпція неви́нності (презумпція - лат. praesumptio, від praesumo - «передбачаю», «угадую») - правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.
У цьому контексті, однією з пропозицій експертів є перенесення акценту регулювання з процесу реєстрації статуту релігійних організацій на моніторинг їх діяльності, зважаючи на те, що ніхто не декларуватиме протизаконних дії в установчих документах11.

З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, який був покликаний уніфікувати процедуру реєстрації та створити Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - публічний реєстр юридичних осіб в Україні.
Його прийняття спричинило колізії у реєстрації деяких юридичних осіб, зокрема профспілок, громадських, політичних, благодійних та релігійних організацій, адже порядок їх реєстрації визначено окремими законами12. Протягом 2004-2005 років Верховна Рада розглядала декілька проектів поправок до даного закону. В кінці минулого року, 14 грудня, Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”” (№ 4389-1) було прийнято у другому читанні 319 голосами народних депутатів. Однак, на прохання лідерів християнських Церков та деяких правозахисних організацій, Президент наклав вето на зазначений вище закон. Узагальнюючи, потрібно зазначити, що існує дві пропозиції розв’язку. Одна полягає у збережені статусу кво, тобто зазначенні, що дія даного закону не поширюється на реєстрацію тих організацій та об’єднань громадян (в тому числі релігійних), оскільки їхній порядок реєстрації визначений спеціальними законами (проект народного депутата В. Мусіяки від 3 червня 2004 року, реєстраційний № 4389-1). Саме цю пропозицію підтримує Всеукраїнська Рада Церков. Друга можливість полягає у внесенні змін до спеціальних законів, у випадку релігійних організацій до ст. 14 та до ст. 30 із зазначенням, що реєстрація здійснюється Міністерством юстиції України та його місцевими відділеннями.
Міністе́рство юсти́ції Украї́ни (скорочено Мін'юст) - центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Більшість опитаних фахівців вважає, що процедура отримання релігійною організацією статусу юридичної особи не повинна відрізнятися від інших неприбуткових організацій13.
Неприбуткова організація (непідприємницька організація, некомерційна організація), скорочено НПО - юридична особа, метою діяльності якої не є отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками цієї організації.
Бути максимально простою, дешевою та прозорою.

Однією з найскладніших проблем залишається передбачення можливості отримання статусу юридичної особи об’єднаннями релігійних організацій або Церкві як цілісній інституції. З одного боку, можливість отримати відповідний статус для здійснення своєї статутної діяльності є правом будь-якої організації, в тому числі релігійної. Для релігійних організацій гарантії такої можливості можуть бути більш необхідними, зважаючи на власну внутрішню структуру, яка для деяких з них є строго єрархічною. Парламентська Асамблея Ради Європи неодноразово закликала пострадянські держави «гарантувати усім церквам, релігійним асоціаціям, центрам та організаціям статус юридичної особи» (Рекомендація ПАРЕ від 24 квітня 2002 р.

Пострадя́нські держа́ви, також пострадя́нський про́стір - журналістське кліше для позначення 15 країн, що раніше входили до Радянського Союзу як Радянські Соціалістичні Республіки та стали незалежними під час розпаду СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Естонія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.
№ 1556). З іншого боку, для мультирелігійної України, де суспільство є не тільки пострадянським, але й постколоніальним, це питання не є простим. Статус юридичної особи для релігійного об’єднання чи Церкви як інституції у першу чергу дасть майнові права, зокрема на храми, якими зараз володіють окремі релігійні організації (за класифікацією закону: громади, монастирі тощо). Теоретично, вони належать до однієї з конфесії, однак тенденція змінювати з тих чи інших причин юрисдикцію ускладнює чіткий поділ. Чинне законодавство гарантує право окремої релігійної одиниці у разі зміни з тих чи інших причин юрисдикційної (конфесійної) приналежності залишати за собою майно, набуте цією організацією. Іншими словами, для законодавця парафія УГКЦ може за декілька місяців стати парафією УПЦ (МП) з храмом та майном, і навпаки. За умови невирішеності питання з колишньою власністю релігійних організацій, — експропрійованого за радянської влади, такого, що перебуває на даний час у володінні іншого власника, служить кільком релігійним організаціям, або належало одній організації, а тепер передане іншій – форсування надання статусу юридичної особи релігійним об’єднанням може загострити задавнені конфлікти. З іншого боку, такий спосіб регулювання порушує структурну цілість окремого релігійного об’єднання, якщо не де-юре, то де-факто і вимагає якщо не змін, то перегляду. В ідеалі, держава повинна забезпечити обидві можливості – як існування окремих релігійних груп, які не входять до жодного об’єднання, так і права релігійного об’єднання з чіткою єрархічною чи іншою структурою.

У загальному, релігійні організації виявили більшу пасивність та обережність відповідаючи на питання запропонованої анкети. Зокрема, зголошено тільки декілька випадків затягування з перереєстрацією та тиску з боку представників місцевих органів влади на релігійні громади, які вирішили перейти з однієї конфесії в іншу. Крім того, зафіксовані затягування реєстрації, пов’язані з реорганізацією реєструючих органів.

У Державному департаменті у справах релігій зволікання з реєстрацією пояснюють існуванням колізії між правом на свободу совісті та необхідністю поважати «традиції та внутрішні настанови релігійних організацій» (ст. 5 закону Про свободу совісті та релігійні організації). Один з прикладів, неможливість перереєстрації статуту Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.

Харківсько-Полтавська єпархія - церковно-адміністративна одиниця в УАПЦ, що охоплює парафії у чотирьох областях сходу України (Полтавська, Донецька, Луганська та Харківська).
З одного боку, єпархію представляє архиєпископ Ігор (Ісіченко); у зв’язку з тим, що громади УАПЦ, які входять до цієї єпархії, прийняли на єпархіальному Соборі ще у 2003 році, рішення про «вихід з-під юрисдикції» Предстоятеля УАПЦ Митрополита Мефодія (Кудрякова) та перереєстрацію статуту єпархії.
Митрополит Київський і всієї України Мефодій (в миру Валерій Андрійович Кудряков; 11 березня 1949, Копичинці, Тернопільська область, Українська РСР - 24 лютого 2015, Київ, Україна) - український громадсько-політичний церковний діяч, третій глава Української автокефальної православної церкви у 2000-2015 роках, Митрополит Київський і всієї України.
З іншого боку, рішенням синоду УАПЦ архиєпископ Ігор був «виведений за штат» цієї Церкви, а, отже, за статутом УАПЦ не може ані представляти віруючих УАПЦ, ані, тим більше, реєструвати якісь структури за її назвою14.

З понад 40 парафіяльних громад Донецько-Харківського екзархату УГКЦ, які проходили цього року перереєстрацію, проблеми із затягуванням виникли лише в громади, яка діє у м. Дніпропетровську.

Надалі невирішеною є справа з реєстрацією управління Української Автокефальної Православної Церкви Канонічної (колишня УАПЦ Соборноправна). На це гальмуюче впливає як складна ситуація в самій цій Церкві, так і негативне ставлення до неї інших Православних Церков.

  1   2   3   4   5   6