Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»




Сторінка10/35
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.45 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   35

Прим

ЧО

(X










Тип палітурки

ітка. Ρ - рско

4)

to

43

to

43

звичайний (18)

Папір Mat 100 г/м не ιν зі ступен проклеюван менш як 1




43

43

43

13

4J

з прозорим полімером з одного боку (19)

мендої

Я

Я

Я

Я

Я

з прозорим полімером з обох боків (20)

ою іенше ем ня не мм




ано: Д - дозволено; 1

43

43

43

43

43

на паперовій основі

(21)

Палітурний матеріал

Токривний матеріа;

*

43

43

43

43

на нетканій основі (22)

to

43

4!

Я

13

на тканій основі (23)

і - не дозволе

Я

Я

Я

43

Я

звичайний (24)

Картон палітурний завтовшки до 0,9 мм




я

я

я

43

Я

з прозорим полімером

(25)

ж о

я

я

я

43

я

Пластикат (26)







43

to



'

to

Палітурний матеріал на паперовій основі (27)

Матеріа корінці

43

43

1

1

43

Палітурний матеріал на нетканій основі (28)




to

4J

1

1

-

Палітурний матеріал на тканій основі (29)







Я

Я

43



t-ч

Картон палітурний завтовшки до 0,9 мм (ЗО)

Маті бокс




43

43

43

1

43

Картон палітурний завтовшки не менш як 1 мм (31)

If







Я

43



43

Папір масою 120...200 г/м2 (32)

Матеріал відстави



я

43



to

Картон палітурний завтовшки до 0,9 мм (33)




1

43

43

1

to

Картон палітурний завтовшки не менш як 1 мм (34)

1


ІЗ. Матеріали



S

β

as

о

Приклад запису познаки складеної палітурки (тип 5) з округленим корінцем (3), кантами (5) із покривом із звичайного паперу масою не менш як 100 г/м2, ступенем проклеювання не менш як 1 мм (18) із корінцем із палітурного матеріалу на тканині (29) картонними боковинами завтовшки не менш як 1 мм (31) та з паперовою відставою (32): "Палітурка 5-3-5-18-29-31-32 ГСТУ 29.4 - 2001".

Обкладинка - паперова оправа видання, що оберігає його сторінки від пошко­джування і забруднювання. Це найпростіший зовнішній покрив друкового видання.

Видання в обкладинці посідають все міцніші позиції на поліграфічному ринку як за кордоном, так і в Україні. Це наймасовіший вид конструкцій книжкових видань. У деяких країнах в обкладинках випускають до 50...60% усієї книжкової продукції. Так, у США на художні видання припадає 65% масового ринку книжкових видань в обкладинках і 25 % - у палітурках. У Німеччині на художню літературу книжкового ринку в обкладинках припадає 40...50 %, у Великій Британії - 80 % книжкового ринку, у Франції 1/4 випуску всіх видань в обкладинці.

Видання в обкладинці комплектують вкладанням і підбиранням. Товщина перших - до 5...7 мм. Видання, скомплектовані підбиранням, мають переважно середній (84х 108/32 і 60x90/16) та кишеньковий (60x84/32) формати. Товщина видань кишенькового формату - до 15... 18 мм, середнього - до 50 мм (найчастіше - не більш як 20 мм). Основна перевага видань, скомплектованих вкладанням, - невелика трудомісткість їх виготовляння і мінімальна тривалість виробничого циклу. Такі видання, як правило, не розраховані на тривалий строк використовування.

Широко використовують видання, скомплектовані підбиранням. Діапазон різновидів таких видань стосовно міцності та довговічності доволі широкий - від розрахованих на малий строк користування (одно-, дворазове читання) до призначених для використовування упродовж десятків років. У всіх випадках зберігаються основні переваги видань в обкладинці - легкість, гнучкість, невелика трудомісткість виготовлення, порівняно низька вартість матеріалів.

Видання різних категорій міцності різняться способом скріплювання блока, матеріалом обкладинки і її конструкцією. Масові видання, які зазвичай розраховані на короткочасне користування, випускають в обрізній обкладинці, використовуючи незшивне скріплювання блока, в основному з повним зрізуванням фальців зошитів. Скріплюють термоклеєм або холодним клеєм на основі ПВА із товщиною клейового шару 0,5... 1 мм залежно від сорту паперу та товщини блока. Застосовують покривання звичайне і врозпуск. Покриваючи врозпуск для приклеювання обкладинки до країв аркушів блока використовують поліуританові, холодні вододисперсійніклеїтатермоклеї.

У деяких країнах (наприклад, у Фінляндії, Німеччині) для підвищення міцності скріплення аркушів блока профіль їхніх країв у корінці ускладнюють - роблять зубчастим: на сфрезерованому корінці блока спеціальною фрезою прорізають поперечні пази. Ширина і глибина їх - 1,5...2,0 мм, крок - 5...7 мм. Термоклей

80

входить у пази, утворюючи гребінку з поперечних джгутів. За такого обробляння корінця блока лінія контакту аркушів із клеєм набагато довша, ніж за звичайного скріплювання, що зумовлює більшу міцність скріплення у корінці. Завдяки великій еластичності термоклею видання добре розгортаються. Особливо ефективний спосіб клейового скріплювання, за якого блок комплектують з однозгинних зошитів і корінець не зрізають, а протикають у ньому поперечні пази. Питоме виривальне зусилля одного аркуша за такої конструкції блока більш як 1,2 кН/см.

Останнім часом набув використовування спосіб клейового незшивного скріплювання блока, який грунтується на протиканні в корінцях зошитів вузьких поздовжніх шліців. Термоклей, нанесений на корінець блока, проникає у ці шліци й, застигаючи, утворює тонкі "пластини" всередині зошита. Аркуші в зошитах, приклеюючись до цих "пластин", скріплюють між собою. Зошити скріплюють у блок безпосередньо клеєм і через матеріал, яким обкантовують корінець. За цього способу скріплювання блока немає непродуктивних витрат паперу (за скріплювання зі зрізуванням фальців зошитів відходи паперу досягають 5 % для малих форматів). Міцність скріплення аркушів досить висока. Видання з 16- і 32-сторінковими зошитами з паперу завтовшки до 0,1 мм добре розгортаються.



Застосовування обкладинок. Обкладинка типу 1 використовна для покривання блоків, скомплектованих укладанням, і прошивана разом із блоком дротом наопашки за товщини блока меншої як 5 мм (80 с).

Обкладинку типу 2 застосовують для покривання блоків, скомплектованих підбиранням; скріплювання позошитне нитками по марлі і без неї приклеюють до блока тільки по корінцю, який є прямий, за товщини блока більшої як 14 мм (224 с).

Обкладинка типу 3 також використовна для покривання блоків, скомплек­тованих підбиранням, і приклеювана до прямого корінця блока завтовшки менш як 14 мм до передньої та задньої корінцевої частин (5...7 мм) сторінок блока.

Високу міцність щодо згинання і розривання у місцях згину має складена обкладинка типу 4, яку застосовують найчастіше для видань, скріплених незшивним клейовим способом. Сторінки обкладинки підбирають та скріплюють із блоком, як звичайні його аркуші, а корінець обкантовують нетканинним матеріалом або тканиною. Найчастіше обкладинку виготовляють із матеріалу на паперовій основі з полімерним покривом. Поверхня такої обкладинки має високу міцність щодо стирання, підвищену тривкість до розтріпування кутків. Однак у конструкції є недолік: на корінець практично не можна нанести образ. Такі обкладинки застосовують порівняно обмежено, оскі ьки не всі машини безшовного скріплювання мають пристрій для обкантовування корінця блока. Основна перевага видань в обрізній обкладинці, скріплених клейовим способом, - технологічність процесу їх виготовляння, що дало змогу досягнути високого ступеня його механізації та зумовило мінімальну трудомісткість.

81

Часто для скріплювання книжкових блоків використовують позошитне шиття нитками. Проте довговічність такого блока і паперової обрізної обкладинки незіставна. Саме цим можна пояснити появу ускладнених обкладинок, яві мають більшу міцність, ніж звичайні обрізні. Формати видань з ускладненими обкладинками, як правило, середні (десь 84x108/32 та 60x90/16), товщина- до 30 мм.

Ще міцніша обкладинка, в якої клапани загнуті з трьох боків (рис. 9, г). Такі обкладинки приклеюють до блока врозпуск або лише по корінцю. їх можна лакувати і припресовувати до них плівку. На обкладинках друкують півтонові чи штрихові образи, на відігнутих клапанах - рекламу, дані про автора тощо. Для виготовляння таких обкладинок найчастіше використовують папір масою 180...200 г/м2.

У конструкції обкладинки, показаної на рис. 9, є, матеріалом крайніх аркушів блока слугує тонкий картон (0,3...0,5 мм). Як і решта аркушів (сторінок), вони скріплені з блоком за допомогою шару клею, нанесеного на корінець. Суперобкладинку приклеюють врозпуск, її клапани огортають картонні сторінки, виступаючи за передній обріз. Суперобкладинку виготовляють із паперу з приііресованою плівкою чи без неї.

Широко застосовують конструкцію обкладинки, зображеної на рис. 9, є. Поверх звичайної обкладинки з незадрукованого цупкого паперу до корінця приклеюють суперобкладинку із загнутими широкими клапанами, які огортають обкладинку, а їхні згини виступають за передній край блока. Міцність і жорсткість такої обкладинки більші, ніж розглянутих вище. Вада конструкції- велика товщина матеріалів, приклеєних до корінця блока, що погіршує розгортання видання.

Конструкція описаних книжкових видань більш трудомістка у виконуванні, ніж видань в обрізних обкладинках. Це пов'язано з потребою обрізування їх у два етапи: до приклеювання обкладинки чи суперобкладинки (по передньому зрізу), після приклеювання (по верхньому та нижньому зрізах). Трудомісткість додаткових операцій ще відчутніша, коли немає спеціального високопродуктивного устатковання.

У деяких країнах (Японія, Австралія, Швеція, США) виготовляють книжкові видання з обкладинкою, приклеєною до корінця і крайніх сторінок блока чи до форзаців. Для обкладинки використовують папір масою 120... 180 r/м2 (іноді із припресованою плівкою), матеріал з полімерним покривом, тканину, ПВХ-плівку. Блоки найчастіше зшивають нитками, хоча застосовують також клейове скріплювання. В обох випадках обкладинку приклеюють до корінця в основному термоклеєм, що забезпечує його міцний зв'язок із блоком. Перевага такої обкладинки - збільшення міцності та цупкості завдяки її склеюванню з іншим аркушем паперу (форзацем, сторінкою блока). Треба відзначити, що тут форзац не скріплює блок з обкладинкою (як у виданнях із твердою палітуркою), бо він з'єднаний з блоком лише вузькою смужкою клею, чим забезпечує підвищення цупкості обкладинки і слугує декоративним елементом.

82

Коли обкладинку приклеюють до крайніх сторінок блока, скріплювання зазвичай відбувається лише у двох зонах - біля корінця (ширина 5...6 мм) і переднього обрізу (10...15 мм). У разі приклеювання обкладинки до форзаців склеювання відбувається, як правило, по всій поверхні. Проте останнім часом й у цьому разі почали застосовувати неповне приклеювання: покриваючи блок обкладинкою клей наносять лише на зони форзаців, які прилягають до корінця та переднього обрізу. Ширина зон становить приблизно 1/4 ширини блока. Це зменшує жолоблення обкладинки. Як правило, на обрізну обкладинку часто накладають суперобкладинку, яка може бути приклеєна до корінця блока.



Відома є обкладинка, яку виготовляють з аркуша паперу з полімерним покривом із клапанами, загнутими з чотирьох боків (ширина клапанів 15 мм). Обкладинку приклеюють до корінця і форзаців (до останніх — вузькими смужками клею, який наносять бшя корінця та переднього обрізу). З трьох боків роблять канти завширпіки З мм. Іноді використовують суперобкладинку. Цю конструкцію можна вважати найкращою для тонких книжкових видань невеликого формату, оскільки краї обкладинки досить міцні й цупкі. Обкладинка тривка щодо стирання і згинання. Такі видання - легкі та гнучкі.

Оформлювання книжкових видань у палітурках. Розрізняють близько 150 варіантів брошурувально-палітурного виконування книжкових видань у палітурці, з яких широко застосовують близько 50. Найпрестижніше виконування дорогих високохудожніх видань (книжок з мистецтва, окремих наук, деяких видів літератури): палітурки виготовляють із тканини або навіть ременю (вичиненої шкіри), оформлюють аплікаціями, тисненням, голограмами, зрізи фарбують або позолочують. Найменш престижне оздоблювання масових видань: палітурки покривають папером, одною-двома фарбами. Видавці визначають ступінь престижності, виходячи із призначеності видання, категорії покупців, ціни тощо. Бажаного рівня оформи видань досягають, вибираючи: сорт паперу, з якого виготовляють блок; форму корінця блока; каптал; вид обробляння обрізів блока (найчастіше верхнього); вид і фактуру паперу форзаців та їх оздоблювання; вид стрічки-закладки (ляссе); товщину картонних боковин політурки; покрившій матеріал; вид рубчика на палітурці (широкий, глибокий, фасонний пази); країв боковин (прямі, із спущеними фасками); форму кутків палітурки; вид оздоблювання (тиснення на боковинах палітурки та її корінці, аплікації тощо); суперобкладинку.

Усі книжкові видання можна поділити на групи за строком використовування, на який вони розраховані (табл. 14), від видань, призначених для користування упродовж 10 і більше років за інтенсивного експлуатування, до видань, розрахованих на користування до одного року й менше.

Крім того, всі книжкові видання ділять на видання звичайного типу, поліпшеного, сувенірно-подарункові та рекламного типу. Кожне видання має також ринкову характеристику, що визначає ймовірне коло читачів і формує попит на нього.

83

Таблиця 14. Групи книжкових видань за довговічністю їх використовування



№ групи

Тривалість кори­стування, роки

Інтенсивність користування

Види книжкових видань

1

<2

Мала

Офіційні (нормативні, виробничі, статистичні)

2

<2

Велика

3

5...10

Мала

Літературно-художні, підручники, довідники, дитячі

4

5...10

Велика

5

>20

Мала

Літературно-художні, зібрання творів, окремі збірки, довідники, енциклопедії, словники

6

Велика

Довговічність видань визначають, насамперед, за змістом, художньою оформою та досягають, застосовуючи відповідні сорти паперу, з якого виготовлено блок, конструкції блока (спосіб скріплювання, вид форзаців, палітурні матеріали), конструкції палітурки і її покривного матеріалу. Папір вибирають за зовнішнім виглядом (фактурою, кольором) та масою згідно зі змістом видання і художнім задумом, а також за міцністю (з урахуванням довговічності, яку передбачають для видання та способу скріплювання блока).

Для друкування книжкових видань використовують широку гаму паперів -від високоглянцевих до матових, від сліпучо-білих і блакитнуватих до сіруватих майже жовтого, кремового чи іншого кольорів завтовшки від 0,05...0,07 до 0,2...0,25 мм. Маса 1 м2 паперу становить 40. ..250 г, об'ємна щільність - від 0,5...0,6 до 1,1 г/ см2. Іноді застосовують папір малої маси (40...50 г/м2) за незначної об'ємної щільності (0,26...0,25 г/см2) і великої маси (90...100 г/м2) за трохи збільшеної щільності (1,1... 1,2 г/см2). У першому випадку видання навіть значної товщини здаються неважкими, у другому - дуже важкими. Крім того, на легкому папері друкують видання, призначені для експлуатування в нестаціонарних умовах. Видання з важкого паперу мають кращу розгортанність (за умови використовування відповідного формату), ніж видання з легкого наперу. Видання, розраховані на тривале користування, друкують на цупкому папері, який витримує велику кількість циклів згинання. Якщо блок видання скріплюють клейовим способом, то застосовують папір, що має добру адгезію до відповідного клею й одночасно високу міцність щодо розривання.

Особливості конструкції книжкових видань. Відомо конструкції книжкових блоків з паперового полотна, на краях якого нанесено полімерну плівку з розплаву полімерів. Полотно розрізають на аркуші, фальцюють сформовані зошити підби­рають у блок і скріплюють зварюванням плівки вздовж зони скріплювання електромагнетним полем високої частоти або ультразвуком. Таку конструкцію за дослідженням І.К.Корнілова можна використовувати для будь-яких видань,

84




особливо - великих форматів, оскільки такі видання під час користування мають зменшені внутрішні напруги в клейовій з'єднині корінцевої зони блока (рис. 11).

Рис. 11. Спосіб клейового скріплювання книжкового блока без зрізування

корінцевих фальців:

а - наношення клейових смуг;

б — зварювання аркушів:

в - готовий зошит;

г — приклеювання обкантовувального

матеріалу.

Під час фальцювання надрукованих аркушів у місцях майбутніх згинів корінця блока прошивають аркуші 1 скобами термониток 2 і приварюють спинки 3 скоб до аркушів / (рис. 11, а). Потім виконують останній згин, дістаючи зошити 4, в яких ніжки скоб 5 залишаються незакріпленими (рис. 11, б). До крайніх зошитів майбутнього блока приклеюють форзаци б. Зошити 4 комплектують у блок 7. Після скомплектування блока 7 ніжки скоб 5 кожного зошита відгинають на фальці сусідніх зошитів і приклеюють корінець блока (рис. 11, в). Для зміцнення зв'язку політурки з крайніми зошитами блока ніжки скоб 5 відгинають у бік крайніх зошитів 8 із заходженням на форзац б. Формуючи клейову плівку, відігнуті на форзац б ніжки 5 скоб зміцнюють зовнішній аркуш першого зошита 8, запобігаючи його розривові. Такі видання за міцністю і довговічністю наближаються до видань, зшитих нитками. Водночас трудомісткість палітурних робіт значно нижча. Поширюванню описаного способу скріплювання книжкового блока перешкоджає те, що наявне устаткованім дає змогу виготовляти прошиті зошити лише з аркушів, надрукованих на аркушевих машинах.

Набув застосовування спосіб скріплювання книжкового блоку термонитками (товщина ниток - 0,2 мм). Зошит перед останнім згином скріпляють по лінії майбутнього корінцевого фальця скобами з термониток (рис. 12). До внутрішнього аркуша зошита пршискують відрізки термониток, проводять кінці кожного відрізка нитки через зошит і приварюють їх до зовнішнього аркуша зошита. Завдяки розплавленню відрізків, приварених до внутрішніх аркушів, досягають зменшення товщини корінцевого згину зошита.

Відомо замкові конструкції книжкових блоків. Спосіб складання зошитів у книжковий блок полягає у вирізуванні в них прорізів і взаємному з'єднуванні

85










Рис. 12. Скріплювання книжкового блока термонитками:

а - аркуші зошита, прошиті термонитками (1 - надруковані аркуші;

2 - термонитка; 3 - спинка скоби термонитки); б - скомплектований блок

(4 - зошит; 5 - ніжка скоби термонитки; 6 форзац): в - готовий блок,

скріплений термонитками (7 - книжковий блок; 8 - крайній зошит).

зошитів за їхньою допомогою таким чином, що прорізи в одних зошитах виконують по краях корінцевого згину, а прорізи в інших зошитах - у його середній частині. Взаємне з'єднування зошитів виконують протягуванням їх по краях у прорізи, розміщені в середній частині зошитів. Ширина прорізу в зошитах більша за товщину складеного навпіл першого зошита. Ця технологія виготовляння книжкових блоків дає змогу скріплювати зошити без використовування додаткових матеріалів (клею, ниток, дроту тощо). Блоки мають добру розгортанність, можливим є скріплювання зошитів як малого, так і великого обсягів, виготовлених з різних матеріалів.

Для виготовляння багатозошитних книжкових блоків можна використовувати таку технологію (рис. 13). Надруковані аркуші фальцюють, і в усіх зошитах майбутнього блока по лініях корінцевого згину виконують прорізи. У перший зошит 3 (рис. 13,6) вставляють замковий елемент 4. Замкові елементи однакові й мають по лінії згину два симетричних надрізи, ширина яких більша або дорівнює товщині одного зошита, а глибина кожного надрізу більша або дорівнює половині різниці висоти зошита та довжини прорізу в ньому.

Після вставлення першого замкового елемента в перший зошит половина цього елемента залишається на зовнішньому блоці зошита. Цю частину першого замкового елемента і половина другого такого елемента 6 вставляють у другу частину зошита З (рис. 13, в). Подальші операції повторюютья. Після складення блок обрізують із трьох боків.

86



4 (6. S)




1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   35