Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»




Сторінка11/35
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.45 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   35

6 ^ ■' J 4

6 5 6 S

в г д

Рис. 13. З 'єднання книжкового блока за допомогою замкових елементів:

а - замковий елемент з надрізами; 6 - вставлення першого замкового елемента

в перший зошит; в - два скріплених зошити; г - чотири зошити, скріплені трьома

замковими елементами; д - готовий блок (4, б, 8- замкові елементи; 3, 5, 7,9 - зошити).

Конструкції книжкових блоків. Конструкції блоків різноманітні за способом скріплювання аркушів, формою корінця, видами його склеювання, корінцевими матеріалами, а також видами форзаців.

Позошитне шиття блоків нитками поступово замінюють менш трудомісткими способами скріплювання. Приблизно 20% видань у палітурці зшивають нитками. Зазвичай, це видання, розраховані на тривале користування за інтенсивного експлуатування. Здебільшого зошити зшивають простим брошурним стібком. Довжина стібка 14 мм для видань в обкладинці та 19 мм для видань у палітурці. Можна використовувати подовжені стібки (25,30 і навіть 40 мм). Починаються вони на відстані 10... 15 мм від обрізу блока; їхня загальна довжина становить до 70 % висота блока. Такі стібки підвищують міцність його скріплення. У деяких унікальних виданнях круглі отвори для ниток замінюють вузькими прорізами, які майже не псують вигляд розвороту зошитів, що особливо важливо, коли там є образ.

Блоки можна зшивати на марлі або без неї. В останньому випадку корінець блока може бути обклеєний звичайною (в один-два шари) або тонкою здубльованою

87


марлею, тканиною чи нетканинним матеріалом. Два останніх матеріали застосовують для дуже дорогих видань. Інший варіант обклеювання корінця блока - обкантовування його папером (гладким або згофрованим), нетканинним матеріалом, тканиною. Ширина клапанів обкантовувального матеріалу-до 20...25 мм. Останнім часом намітилась тенденція до зменшення ширини клапанів, в окремих випадках до 12... 15 мм.

Поверх марлі, на якій зшито блок або якою обклеєно його корінець, обов'язково наклеюють папірець зі смужками капталу. У товстих важких виданнях іноді до марлі приклеюють гільзу. Проте цю операцію виконують лише вручну і тільки для видань підвищеної якості, які випускають невеликими тиражами.



3.2.3. Розмічання складної обкладинки (палітурки)

Складну обкладинку розмічають за тими самими правилами і способами, що й титул (див. п.3.3). Проте для обкладинки вибирають, як правило, шрифти інтенсивнішої накреслили (напівгрубий та грубий) або великих кеглів. Бажано, щоб композиційне вирішення обкладинки було узгоджене з оформою титулу.

Якщо видання випускають в обкладинці з товщиною корінця не менш як 5...7 мм, то можна одночасно з обкладинкою розмістити складанний корінець*. Оформлювання корінця може бути текстовим, складанно-орнаментальним або змішаним.

В оформленні складних обкладинок можна широко використовувати різні лінійки, складанні орнаментальні прикраси, заливки, растрове й орнаментове тло.

Можна також усі елементи обкладинки або частини їх спочатку виготовити складанням, а потім з чіткого приправленого відбитка виготовити репродукційну форму-виворіт. Для цього на приправленому відбитку окреслюють уявно плашку, а за її межами вказують спосіб виготовляння репродукційної форми, масштаб і пишуть: "виворіт ". Визначаючи межі плашки, враховують зміну масштабу, а для обкладинки-її характер (м'яка обкладинка для палітуркитипів 5...7). Складовина може бути виконана в натуру (1/1) і в більшому кеглі для подальшого зменшення.

Якщо плашку-виворіт треба випустити під обріз, то її розмір треба збільшити для обкладинок типів 1 і 3 в бік відрізування на 3...5 мм, а для палітурки типів 5 та 7 - на розмір загину паперу на картонну боковину.

У дод. 12 показано зразок виготовляння макета оправи № 7 за допомогою даних дод. 6 для формату 60 χ 84/16 за товщини книжкового блока 100 мм (у товщині блока враховано товщину двох картонних боковин).

Зрепродуковані зі складанного відбитка текстові вивернуті та прямі образи можна одержати й іншим способом.

* Текст корінця можна надрукувати або на окремому аркуші, або вздовж лівого краю друкарського оригіналу обкладинки.

88

У друкарні замовляють повний набір абеток і цифр різних гарнітур у малому й великому варіантах, у кількох великих кегаях. ГЕд час складання літери розташовують по горизонталі на відстані 72...1 кегля одну від одної. Складання можна виконати, наприклад, на 7 кв. Кожний рядок складають одною літерою. Між рядками залишають відстань приблизно 72 кв. і вставляють посередині лінійку (2.п. на повне вічко).



Треба мати на увазі, що за потреби літери можуть бути розклеєні як по діагоналі, так і по колу або в будь-якому іншому порядку.

Репродукційні текстові оригінали для обкладинок, титулів, шмуцтитулів можуть бути виготовлені також на спеціальних складальних машинах.

Оформлюючи складанні титули, шмуцтитули й обкладинки, передбачають, чи будуть їх друкувати одною фарбою, чи кількома фарбами, і визначають колір для кожного елемента видання.

У дод. 13 наведено розміри мальовничого поля боковин обкладинок типів 1 і 4 та палітурок типів 5...7 (вертикальний книжковий матеріал).



3.3. Робота над оригіналами титулів

Титул - перша сторінка видання, на якій розташовано повну його назву та інші відомосгі (автор, номер тому, місце і рік опублікування, назва видавничої організації).

Окрім перерахованих відомостей на титулі можуть бути такі елементи: назва жанру видання, прізвище редактора або перекладача, назва і знак серії, періодичність, номер випуску тощо, усякі грифи, епіграфи та посвяти. Титул може містити тематичні ілюстрації, намальовані та складанні елементи і прикраси.

Трапляються титули повністю зрепродуковані та складені (скомбіновані, одно-й багатоколірні).

Сучасний титул за своєю структурою може бути одинарним (перша сторінка книжкового блока із зворотом); розгорнутим, коли частина відомостей чи образу подають на другій половині блока, а частіше - на грегій без переходу зі сторінки на сторінку; подвійним, коли текст чи образ починаються на лівому боці титульного розвороту, а закінчуються на правому.



Авантитул - перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів видання. Авантитул розміщують у виданні за наявності в ньому контртитулу чи фронтиспіса. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, іноді назву видавничої організіції чи декоративний малюнок або надзаголовкові дані одної чи кількох організацій, які випускають видання, а також дані про серію.

Контртитул (рис. 14) - додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Контртитул розміщують на лівому боці титульного розвороту. В багатотомних виданнях на контртитулі розміщують дані, стосовно

89


УКРАІНСЬКО-АНГЛІЙСЬКИЙ

І

АНГЛО-УКРАІНСЬКИЙ СЛОВНИК

UKRAINIAN-ENGLISH

AND

ENGLISH-UKRAINIAN DICTIONARY

Рис. 14. Макет титульного розвороту з контртитулом.

всього видання, а на титулі - дані, які стосуються лише окремого тому. В перекладних творах на контртитулі зазначають ті самі дані, що й на титулі, але мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул виконують "дзеркальним", тобто він повторює титул.



Фронтиспіс (рис. 15) - як правило, ілюстрація у виданні, розміщена на лівому боці титульного розвороту. На фронтиспісі поміщають портрет автора або особи, про яку йдеться у творі. Іноді на фронтиспісі розташовують ілюстрацію, що відображає основну ідею твору або його вузловий епізод. У наукових виданнях на фронтиспісі можуть бути розміщені фотографії, карти, схеми.

Шмуцтитул (додатковий титул) - сторінка, яку розміщують перед окремим розділом або главою. На шмуцтитуяі поміщають назву розділу чи глави, в деяких випадках - сюжетні образи.

Υ


Ігор ПАВЛЮК

ALLERGY ТОІПІЮТТ (BABYLONIA)

Поезія

Рис. 15. Макет фронтиспіса з титулом.

90


В окремих виданнях використовують титули, оформлені з "шапкою". В цьому разі титульні елементи розташовують, як правило, у верхній частині першої сторінки, а текст видання починається тут же, безпосередньо за "шапкою". Іноді на титул, окрім перерахованих вище елементів, виносять оглав.

Зразок оформи титульної сторінки показано в дод. 1.



3.3.1. Верстання та розмічання авантитулу, колонтитулу і фронтиспіса

Під час верстання титульної сторінки особливу увагу треба звернути на:



  • надзаголовкові дані, в які можуть входити назва одної чи кількох організацій,
    від імені яких видають видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора
    всієї серії, номер її випуску, заголовок підсерії, порядковий номер її випуску.
    Частину цих даних можна перенести на авантитул чи контртитул;

  • відомості про авторів, тобто їхні імена та прізвища подають в тій формі й
    повноті, які ними запропоновано. Верстаючи, вказують спочатку інщіал(и) чи ім'я,
    а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульній
    сторінці незалежно від кількості їх. Якщо авторів чотири й більше, то їхні імена та
    прізвища можна переносити на зворот титульної сторінки. У працях, виконаних
    колективом авторів, їхні імена подають у запропонованій ними послідовності.
    Відомості про почесні звання, вчені ступені подають після прізвищ авторів;

  • підзаголовкові дані - відомості, що пояснюють заголовок, літературний жанр,
    указують читацьку адресу видання, вікові особливості читача, аташж черговість видання
    і його перероблення. Крім того, у підзаголовкові дані можуть бути внесені відомості
    про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного
    видання, а також занесеш прізвища перекладачів, титульного редактора, художника-
    ілюстратора, художника-оформлювача та фотографа в поілюстрованих виданнях.

Підзаголовкові дані можуть бути поділені між титульною сторінкою і її зворотом. Під час верстання на зворот титульної сторінки можна переносити:

  • вказівку, для якої категорії читачів призначено ввдання;

  • відомості про черговість видання, його перероблення;

  • повідомину про затвердження видання як підручника, навчального посібника
    чи офіційного ввдання;

  • дані про мову, з якої перекладено ввдання, та прізвища перекладачів;

  • прізвища художника-оформлювача і фотографа в поілюстрованих та художніх
    виданнях.

Ініціал(и) чи ім'я упорядника мають передувати його прізвищу. Можна переносити прізвища упорядника на зворот титульної сторінки. Перед його прізвищем мають бути слова чи словосполуки, що визначають характер виконаної ними роботи (наприклад, упорядник, упорядкував, записав, автор-упорядник тощо). Дані про почесні звання упорядників розміщують після їхніх прізвищ.

91

Виходові дані, які охоплюють місце випущення видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випущення видання, потрібно розташовувати у зазначеній послідовності. Ці дані частково або повністю можна перенести на авантитул, контртитул чи останню сторінку, особливо в художньо оформлених виданнях, титульні сторінки яких зайнято малюнками.



У виданнях без титульної сторінки виходові дані розташовують на суміщеному титулі на першій сторонці палітурки чи обкладинки. Ці дані можна переносити на останню сторінку видання, задню боковину палітурки чи на будь-яку боковину обкладинки.

На авантитулі верстають елементи оформи на середині сторінки, іноді у верхній частині сторінки з виформатовуванням праворуч або посередині.

Колонтитул верстають згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом.

Фронтиспіс верстають згідно з вказівками художника чи художньо-технічного редактора. Коли таких вказівок немає, зображальні елементи розташовують на середині сторінки, узгоджуючи образ з титулом.

На авантитулі, колонтитулі та фронтиспісі колонцифру не ставлять.

Шрифтова оформа кожного елемента титулу має відповідати його змістові, а розташунок усіх епементів - надавати титулу композиційної цілісності й завершеності.

Здебільшого гарнітура титульних шрифтів відповідає гарнітурі шрифту основного тексту видання. Проте це не унеможливлює використовування інших гарнітур для титулу або його елементів.

У складанні титулу перевагу віддають великим шрифтам світлої накреслини. Однак деякі елементи титулу складають малими літерами. Напівгрубі та грубі накреслини використовують рідко, переважно тоді, коли весь титул складають цими самими шрифтами. Право бути складеним напівгрубим або грубим шрифтом за загальної світлої оформи титулу залишається за найголовнішим його елементом (назва видання або прізвище автора).

Різні способи виокремлювання (наприклад, курсивом, розріджуванням, підкреслюванням лінійками тощо) залежать від змісту титулу та стилю оформлювання усього видання.

Вибір кегля шрифту для елементів титулу залежить від формату сторінки видання, кількості елементів титулу, кількості й довжини рядків кожного його елемента.

Кожний елемент титулу літероміром розбивають на логічно закінчені рядки, що вміщуються у вибраний формат. Вибирати розмір шрифту починають з головного елемента титулу. Підраховують кількість знаків у найдовшому рядку заголовка і за каталогом шрифтів визначають, чи не вийдуть рядки головного елемента за вибраних гарнітури, накреслини та кегля за формат сторінки (як правило, всі елементи титулу мають розміщуватися в межах сторінки складовини,

92

але це не унеможливлює виходу окремих елементів на береги). Широкі літери та знаки (ж, ш, щ, ю) рахують за півтора знака, знаки розділові та цифри - за половину знака, а інші літери - за один знак.



Потім послідовно вибирають шрифт для елементів титулу, знижуючи розмір шрифту і використовуючи різноманітні внутрікегельні варіанти. В межах одного кегля оперують великими та малими літерами шрифту. Можна застосовувати й різні шрифтові способи виокремлювання (курсивом, розріджуванням'», враховуючи значущість елементів титулу. Після цього розміщують ці елементи один відносно одного. Часто доводиться корегувати шрифтову оформу їх, тому для окремих елементів може бути вибраний шрифт інших кегля або накреслини, використано те чи інше міжлітерне розрідження.

Нерідко в оформлюванні титулу застосовують репродукційні текстові, ілюстрацшні або орнаментові елементи, для яких вшхповляють відповідні оригінали. Ці оригінали обробляють та оформлюють так само, як і оригінали ілюстрацій: зазначають на них спосіб виготовляння друкарської форми, масштаб для репродукування, а іноді й лініатуру растра. Вибираючи композиції титулу, враховують розміри та колір його елементів.

Вибір симетричної (коли всі елементи титулу розташовують симетрично відносно вертикальної осі, проведеної через центр сторінки) або асиметричної (голи зазначені елементи розташовують по кількох вертикальних осях) композиції титулу визначають, залежно від загального характеру оформлювання видання.

Вибравши композицію титулу, розпочинають його розмічання. Досвідчений технічний редактор може розмічати титул безпосередньо за машинописним текстом. Однак рекомендовано спочатку зробити його схематичний макет, якщо останній не підготовано художником. Вирізають аркуш паперу, формат якого дорівнює формату видання після обрізування. На цьому аркуші наносять межі сторінки складовини. Потім для текстів титулу олівцем креслять рядки, що дорівнюють вічку кегля вибраного шрифту. Виходячи із прийнятої композиції титулу (симетричної або асиметричної), розташовують ці рядки по горизонталі, для чого проводять відповідні вертикальні осі. Одночасно орієнтовно намічають міжрядкові проміжки. По вертикалі рядки розташовують на око, орієнтуючись на завантаженість титулу і вибрані кеглі шрифтів.

У кожному рядку проводять лінії, які обмежують вічко малих та великих знаків. Потім визначають за каталогом шрифтів довжину рядків у складанні й акуратно вписують у кожний рядок відповідний текст. Для цього довжину рядка в міліметрах ділять на кількість знаків і вимірювачем визначають межі кожного знака. Умовно приймають, що всі знаки мають однакову ширину. Написавши весь текст, допоміжні лінії вилучають.

Репродукційні елементи титулу зображають на вибраних для них місцях у вигляді прямокутників або схематичних рисунків у натуральних розмірах.

93

Побудований таким чином макет титулу дає уяву про його композицію та правильність вибирання шрифтів. Усі недоліки впадають в очі, тому за макетом легко остаточно скорегувати шрифтове і композиційне вирішення титулу.



Схематичний макет виготовляють й іншим способом. Із журналів, старих книжок, проспектів тощо вирізають відбитки рядків у заданих кеглі (а якщо можливо - і в гарнітурі) та довжині і, пересовуючи ці рядки в межах шпальти окладовини, знаходять для них найкращий розташунок.

Для побудови титулів можна рекомендувати спеціально надруковані макетки у вигляді сітки типу міліметрового паперу, проте з топометричною розбивкою на клітинки. Друкувати таку сітку треба блідо-блакитною фарбою.

З макетки вирізають прямокутник у розмірах сторінки сюїадовини, наклеюють його на аркуш форматом, що дорівнює формату видання після обрізування, і безпосередньо по сітці пишуть титульні рядки, вибираючи для них розміри та розташунок залежно від задуму. Кеглі шрифтів і розміри відбивок зчитують із сітей після того, як буде досягнуто задовільне вирішення титулу.

Текстові елементи титулу можна, якщо є потреба, випускати за межі сторінки сюїадовини на берег, а ілюстраційні - навіть під обріз, але останній спосіб створює деякі технологічні вади при друкуванні і зловживати ним не варто.

Технологія розмічання титулу полягає ось в чому: на надрукованому оригіналі титулу зазначають формат сторінки сюїадовини, біля кожного складанного елемента - повну характеристику шрифту та розташунку рядків по горизонталі, користуючись коректурними знаками або словами: "лівий край сюїадовини"; "з відступом від лівого краю сюїадовини на 24 η "; "випустити в корінець на 12 η ".

Щоб не перевантажувати написаним занадто насичений титул, можна його елементи підкреслити чорнилом і кольоровими олівцями та винести розшифровання на берег.

По вертикалі елементи титулу розмічають так: зазначають положення верхнього елемента відносно верхнього краю сторінки сюїадовини ("до верху сторінки сюїадовини "; "спуск '/2 кв."; "випустити в головку на 12 п. ") та нижнього елемента відносно нижнього краю сторінки ("вниз сторінки"; "випустити у хвіст на 16 п. ") або задають розмір прогалинного матеріалу, який треба наклеїти в межах сторінки, складених під нижній елемент.

Потім послідовно визначають розміри відбивок між іншими елементами титулу і між рядками в межах кожного елемента. Відбивки по вертикалі розмічають у верхній та нижній групах елементів. Розмір великого проміжку між верхньою і нижньою групами елементів не задають, оскільки під час верстання титулу він виходить автоматично як різниця між висотою сторінки складовини та розмірами верхніх і нижніх елементів титулу з указаними підбивками.

В оформлюванні титулу можна використовувати різні за вічком та довжиною лінійки, складанні орнаментальні знаки тощо. Ці елементи умовно відображають

94

на надрукованому оригіналі титулу, біля образу дають детальну складальну характеристику, вказують відбивки і їхній розташунок по горизонталі.

У розгорнутому титулі кожну з його частин (контртитул й основний титул) розмічають так само, як і одинарний титул.

Тексти на авантитулі, як правило, тої самої гарнітури, що й титулу, але меншого кегля - не більш як 12...14п.

Шмуцтитули розмічають так само, як і титул, але вибирають шрифти меншої інтенсивності. Бажано, щоб і титул, і шмуцтитул були оформлені в одному стилі.

3.3.2. Верстання та розмічання звороту титульної сторінки

Зворот титульної сторінки - це місце для розміщування низки виходових даних, де подають:


  • бібліографічний шифр (у лівому верхньому кутку);

  • відомості про передрук, якщо такі є;

  • імена та прізвища авторів передмови, вступної статті, післямови, приміток і
    коментарів та інших елементів видання. Рекомендовано всі прізвища та імена
    подавати в називному відмінку;

  • макет занотованої картки, який у разі потреби можна перенести на останню
    сторінку видання;

  • реферат чи анотацію;

  • ISBN (у лівому нижньому кутку);

• копірайт © - знак охорони авторського права (у правому нижньому куі ку).
Для анотації вказують гарнітуру, розмір і накре слину шрифту, розміри

абзацного відступу та міжрядкових проміжків і формат складовини.

Анотацію, як правило, складають шрифтом тої самої гарнітури, що й основний текст видання, але кегель знижують на один-два ступені. Дозволено використовувати курсивні накреслини шрифту.

Складають анотацію на трохи менший формат, ніж основний текст видання*, а розташовують, як правило, по центру сторінки з більшим або меншим спуском залежно від обсягу анотації.

Знак охорони авторського права та бібліотечний індекс складають шрифтом кг. 6 або кг. 8 світлим.

Розміщуючи інші елементи на звороті титульної сторінки, для кожного з них вибирають шрифти, як правило, заниженого кегля порівняно зі шрифтом основного тексту в різних відображальних варіантах. Для вибирання композиції звороту титулу в цьому випадку рекомендовано зробити схематичний макет таким самим способом, як це описано вище для титулу.

Зразок оформи звороту титульної сторінки наведено в дод. 2.

' Іноді анотацію розміщують на клапані суперобкладинки або на обкладинці видання. Тоді її оформлювання підпорядковують загальному стилю оформлювання цих елементів.

95

3.4. Традиційне додрукарське готування видання

Додрукарські процеси охоплюють усі технологічні процеси готування видання до друкування, зокрема виготовляння друкарської форми.

Нижче розглянемо традиційну технологію готування видання до друкування офсетним способом. Отже, технічний редактор (дизайнер) одержав завдання розробити макет видання. Відповідно до змісту видання художник створює макет оформи і підбирає ілюстрації. Далі макет погоджують з технічним редактором та з ілюстраціями затверджують на художній раді, після чого оригінали майбутнього видання передають в роботу.

Текст видання разом з технічною розміткою надходить на складання. Гранки роздруковують з текстом видання. їх вичитують, корегують і все повторюється до підписання комплекту гранок до друкування.

Ілюстрації (слайди, фотографії, рисунки, схеми, кресленики) передають на кольороділення у фотовідділ поліграфічного підприємства. Раніше для виготовляння кольороподілених фотоформ (негативів або діапозитивів) використовували фотоапарати, контактно-копіювальні верстати та кольороділильники - кольорокоректори. Після кольороподілення одержували кольороподілені фотоформи кожної ілюстрації. Із цих фотоформ на спеціальних пристроях виготовляли кольоропроби або на прободрукарському верстаті друкували пробні відбитки, які надходили в редакцію для перевіряння, оцінювання і затвердження.

Далі фотоформи тексту та ілюстрацій монтували на монтажній основі (прозорий лист плівки, астралон) для виготовляння монтажів фотоформ, з яких на зсенсибілізованих офсетних формних пластинах або на інших формних матеріалах виготовляли друкарські форми для друкування видання на друкарських машинах.

Нині готування видання до друкування виконують за допомогою систем, принцип дії яких грунтується на програмно-апартному рішенні. До недавнього часу вони називалися настільно-видавничими системами DTP (від англ. Desk Top Pyblishing), a ниніцеКВС.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   35



  • Конструкції книжкових блоків.
  • 3.2.3. Розмічання складної обкладинки (палітурки)
  • 3.3. Робота над оригіналами титулів
  • УКРАІНСЬКО-АНГЛІЙСЬКИЙ І АНГЛО-УКРАІНСЬКИЙ СЛОВНИК UKRAINIAN-ENGLISH AND
  • 3.3.1. Верстання та розмічання авантитулу, колонтитулу і фронтиспіса
  • 3.3.2. Верстання та розмічання звороту титульної сторінки
  • 3.4. Традиційне додрукарське готування видання