Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»




Сторінка14/35
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.45 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   35

5.1.3. Відбивки та виокремини

Є певний обсяг тексту на сторінці, який з задоволенням сприймає читач. Якщо тексту надто багато, то його це втомлює, а якщо надто мало, то втомлює і дратує, бо читання він часто перериває, перегортаючи сторінки. Суцільний текст на сторінці, тобто текст без відбивок, абзацних відступів, кінцевих рядків - ознака професійної незрілості технолога-дизайнера.

Розмір спуску до тексту на початкових сторінках, відстань початкових заголовків від верхнього краю текстової сторінки, розміри відбивок від тексту

116


заголовків, таблиць, виводів, формул, виносок треба задавати у технологічній специфікації для верстання видань.

Виокремлювання та акцентування окремих частин тексту роблять, шоб допомогти читачеві правильно зорієнтуватися в тексті та засвоїти його. Виокремлені елементи в тексті мають бути зорово інші, ніж решта тексту. Це досягають за допомогою виокремчих засобів, які змінюють графічно звичний вигляд тексту, ство­рюючи на текстовій сторінці ділянки іншої насиченості, кольорового контрасту, відбивок й організуючи нові вертикалі початку читання. Усі ці засоби можна поділити на дві групи. Перша група - шрифтове виокремлювання, пов'язане зі зміною гарнітури, накреслини, кегля, інтерліньяжу. Друга група - нешрифтове виокремлювання, композиційні засоби (складання урозрідження, використовування втяжки, зміна формату складовини), а також виокремлювання складально-графічними елементами (відкреслюванням, підкреслюванням, використовуванням рамок і графічних символів). І останнє - це застосовування кольору.



5.1.4. Інтерліньяж

Це відстань між сусідніми рядками тексту видання. Нині інтерліньяж прийнято вимірювати між базовими лініями тексту. Виражають його у тих самих одиницях, що й розмір шрифту (в пунктах).

У різних програмах інтерліньяж верстання задають по-різному.

Стандартним є інтерліньяж, що дорівнює 120 % розміру кегля. У діалоговому режимі згадана значина інтерліньяжу, як правило, кратна половині висоти рядка.



5.1.5. Кернінг

Це розмір проміжку між парою символів. Регулювання кернінгу виконують для шрифтів великого розміру. Виражають його у частках М-проміжку, що дорівнює ширині великої літери Μ кегля шрифту. Більшість шрифтів мають зрегламентовані відстані (апроші) між парами символів. Однак подекуди вони потребують уточнення, особливо це зумовлено різницею в інтервалах між символами, що призводить до порушення структурної цілісності тексту. Тоді будь-яке слово може бути складене щільніше. Для цього можна скористатися таблицями кернінгу, використовні як утиліти програм верстання. Найпомітніший вплив кернінгу в текстах з великим кеглем скиадовини. Розрізняють кернінг ручний, автоматичний, замовний.



5.1.6. Технологія верстання сторінок

Верстанням називають процес формування сторінок видання за визначеними розмірами з тексту, ілюстрацій та інших його елементів. Тому залежно від виду видання розрізняють верстання книжкове, журнальне, газетне.

117


Для верстання кожного виду видання характерними є специфічні особливості та правила, якими керуються, виконуючи цю технологічну операцію. Верстальник керується в роботі видавничим текстовим оригіналом з розмітками, виконаними технічним редактором, або оригіналом-макетом, виготовленим видавництвом до передання замови друкарні. Щоб полегшити процес верстання, спочатку, як пра­вило, виконують допоміжну технологічну операцію, яку називають комплектуванням, або підбиранням файлів гранок. Під час комплектування гранки підбирають у порядку розташунку іх в оригіналі, причому всі частини складовини -заголовки, таблиці, формули, посилки, додатковий текст розставляють на свої місця.

Залежно від основних елементів, з яких монтують сторінки книжкового видання, розрізняють верстання: текстове (суцільний текст); змішане (текст із таблицями, формулами, посилками тощо); поілюстроване (текст з ілюстраційним матеріалом). Під час верстання сторінки з гранок складовини відокремлюють певну кількість рядків, що вміщуються у заданий формат сторінки тексту, а далі верстають колонцифру, а якщо передбачено, то й колонтитул. Окрім основного тексту, в сторінку входять додатковий текст, заголовки тощо.



Колонцифра - порядковий номер сторінки у виданні. Це необхідний для читача елемент оформи видання. Колонцифра може бути заверстана знизу або вгорі сторінки, по центру, внутрішньому або зовнішньому березі, на середині останнього.

Колонтитул - додатковий в оформленні елемент видання - назва розділу, параграфа, окремого твору у збірнику, розміщувана у верхній або нижній частині сторінки в межах формату складовини і займає один рядок. Часто колонтитул доповнюють колонцифрою.

Загальні правила верстання сторінок:

  • сторінки тексту (за винятком початкових та кінцевих) мають містити задану
    кількість рядків основного тексту, тобто мати однакову висоту. Допускні відхили
    - не більше як 0,5 мм;

  • верстання повинно бути однакове, тобто рядки основного тексту непарної
    сторінки треба розташовувати точно навпроти рядків тексту парної сторінки;

  • косина заверстаної сторінки не повинна перевищувати 0,5 мм. В місцях
    з'єднування частин сторінки, що складаються з окремих елементів, не повинно
    бути перекосів і проміжків. Допуск на косину ілюстраційного матеріалу становить
    0,7 мм. Цим забезпечують прямокутність сторінок;

  • не можна починати верстання сторінки з неповного (кінцевого) рядка абзаца;

  • висоту сторінки для верстання виражають в рядках; у формат сторінки не
    входить колонцифра;

  • колонцифри треба верстати точно, за ними під час готування видання до друкуван­
    ня перевіряють суміщеність, ав процесі палітурних робіт-точність сфальцювання;

118

  • виносок, підписів до ілюстрацій, колонцифр мають бути однакова в усьому
    виданні;

  • прогалина над заголовком має бути більша, ніж під заголовком. Заголовки та
    інші елементи видання розташовують відповідно до розмічання або макета сторінки
    складовини. Усі заголовки мають бути розташовані та відокремлені від основного
    тексту однаково;

  • верстання тексту з заголовками впідбір не відрізняється від верстання суцільного
    тексту. Заголовки, розташовані на початку текстової сторінки, відокремлюють від
    колонтитулу, якщо такий передбачено, додатково на розмір кегля основного шрифту;




  • над заголовком, розміщуваним в середині тексту на початку сторінки
    складовини, і під заголовком, розташованим у її нижній частині, має бути не
    менш як чотири рядки тексту;

  • заголовки, що вводяться в текст "кватирки", мають бути закриті зверху та
    знизу не менш як двома рядками тексту. Заголовки-боковики на парній сторінці
    розміщують зліва, а на непарній - справа в лінію з першим рядком абзаца
    відповідного тексту;

  • внутрітекстові посилки треба зверстувати в межах тих сторінок, тексту яких
    вони стосуються;

  • сигнатура (порядковий номер друкарського аркуша видання) має бути
    розміщена під останнім рядком, найчастіше в лівому нижньому кутку, першої
    сторінки кожного друкарського аркуша, починаючи з другого. На третій сторінці
    аркуша розміщують сигнатуру з зірочкою;




  • норму треба розташовувати поруч із сигнатурою на першій сторінці
    друкарського аркуша. Норма — це прізвище автора або скорочена назва видання,
    номер замови, необхідна для подальшого обробляння видання у брошурувально-
    палітурному виробництві;

  • верстаючи початкову (спускову) сторінку з відступом зверху, до початку
    рядків тексту треба вставляти прогалшгу або ілюстраційний матеріал, прикрасу.
    Розмір відступу задає видавництво, але, як правило, він дорівнює 74 висоти
    сторінки і має бути зведений до цілого числа рядків основного тексту;

  • верстаючи таку сторінку без відступу, треба заверстати ініціал - велику літеру
    більшого кегля (буквицю), що замінює першу велику літеру тексту. Він може бути
    шрифтовим або мальованим. Іноді його друкують кольоровою фарбою;

  • верстаючи початкові сторінки з "шапкою", заголовки розміщують вгорі на
    лінії початку сторінки, а від тексту їх відокремлюють прогалиною;

  • текст на кінцевій сторінці має займати не менш як '/4 її висоти або кінцева
    сторінка має бути на три-чотири рядки коротша за повну сторінку;

  • примітки та додатки, розташовані в кінці видання, мають бути заверстані зі
    спуском. Оглав може бути заверстаний або перед текстом після титульної сторінки,
    або в кінці видання;

119

  • не дозволено переносити з парної сторінки на непарну ι розривати
    ілюстраційний матеріал від пояснини до нього;

  • формат тексту, верстаного в обклад ілюстраційного матеріалу,
    регламентують залежно від кегля шрифту. У разі складання кеглем 8 п. цей формат
    має бути менший, ніж 2...2,5 кв., у разі складання кеглем 10 п. він може бути в
    межах 2,5...3,25 кв., а в разі складання кеглем 12 п. - 3...4 кв.

Технічні способи верстання та розташовування ілюстраційного матеріалу на сторінці залежать від розміру ілюстрацій, а також формату сторінки складовини.

Висота ілюстрації разом з підписом і проміжками, що відокремлюють її від основного тексту, має бути зведена до певної кількості рядків основного тексту.



5.1.7. Особливості складання простого й ускладненого текстів

Складання тексту з виокреминами має свої особливості, для чого застосовують такі вирізняльні способи і засоби: прогалинно-композиційні, графічні та шрифтові. До перших належать розріджування, складання на зменшений формат (втяжка), змінювання форми складання (східчасте складання), відокремлювання тексту проміжками; до других - лінійки, рамки, дужки, символи, прикраси, орнаменти; до третіх - шрифти інших гарнітур, накреслин і кеглів та капітельні літери.

У виданні виокремчі способи та засоби мають бути однотипними щодо використовування шрифтів, лінійок, розташунку тексту. Це забезпечує художню цілісність видання.

У разі прогалинно-композиційного способу виокремлювання елементів тексту застосовують рядкові й міжрядкові проміжки, тобто для виокремлювання кількох слів або групи слів їх складають урозрідження. Для багаторядкових виокремин цей спосіб недоцільний, оскільки гіршає прочитність тексту.

У складовині окремі рядки й абзаци виокремлюють утягуванням (складання на зменшений формат), у деяких видах текстів для виокремин змінюють форму складовини (розташунок тексту трикутником, колом, сходинками). Щоб відокремити абзац від основного тексту, використовують проміжки, лінійки або прикраси.

Великими літерами виокремлюють лише окремі слова, виокремлювання капітельними літерами застосовують дуже рідко. Для виокремин найчастіше використовують світлий курсивний, напівгрубий і грубий шрифти у виданнях, розрахованих на читачів-початківців.

Для виокремин в одному виданні, як правило, застосовують виокремчі шрифти одної гарнітури. Зміною кегля шрифту виокремлюють слова як у рядку, так і в межах сторінки. Шрифтом зменшеного кегля виокремлюють самостійні абзаци тексту (цитати, посилки, додатковий текст).

Змішані тексти (наприклад, у словниках) складають шрифтами різних абеток, використовуючи різні виокремчі засоби: умовні познаки, скоротини, спеціальні

120

знаки та ін. До складніших текстів належать віршовий, драматичний, бібліогра­фічний, хімічний, математичний тощо.



5.2. Робота над оригіналами початкових і кінцевих сторінок

Спуск сторінок - розміщешсть сторінок видання, що містять текст та ілюстрації на аркуші в такому порядку, щоб після його надрукування і сфальцювання можна було б мати зошит з правильною послідовністю сторінок.

Якщо видання поділено на окремі частини (розділи, глави тощо), то за задумом оформлювача для закцентування уваги на рубрикації видання і полегшення користування ним ці частини можуть починатися з нових сторінок. Традиційна оформа передбачає, що на цих сторінках текст починається не зверху сторінки, а трохи нижче, зі спуском. Такі сторінки дістали назву початкових (див. дод. 14).

Розмір спуску не зрегламентовано, а він повністю залежить від загального стилю оформи видання. В окремих виданнях частини, розділи, глави тощо, починаючись із нових сторінок, не мають спуску, але ці сторінки все одно носять назву початкових.

Початкові сторінки можуть бути також складені на завужений формат зі спуском або без нього.

На початковій сторінці, як правило, розміщують заголовок розділу (частини, глави), причому розташунок його відносно тексту і виформатовування рядків вибирає оформлювач.

Окрім заголовків, на спусках можуть бути розміщені тематичні ілюстрації, а також репродукційні або складанні орнаментні прикраси (одно- чи багатоколірні), так звані заставки. У деяких виданнях на початкових сторінках початкові літери першого абзаца оформлюють у вигляді складаїшого або репродукційного ініціала. Іноді на спуску під заголовком розміщують коротку анотацію до розділу або перелік подальших заголовків. На спусках можуть бути також епіграфи.



Кінцеві сторінки - це сторінки, які передують черговим початковим. Бажано, щоб вони за своїм розміром були трохи більші від спуску. На цих сторінках можуть бути розміщені складанні або репродукційні орнаментні прикраси, які називають кінцевинами або кінців'ям. Іноді як кінцевини застосовують одно-або багатоколірні ілюстрації. Репродукційні оригінали кінцевих сторінок оформлюють так само, як і оригінали початкових сторінок.

Характер оформлювання початкових і кінцевих сторінок записують у проект оформи видання.

Розглянемо випадок, коли текст починається безпосередньо після зворогу титулу, а весь апарат видання (оглав та ін.) розміщено в кінці.

На сторінці видавничого текстового оригіналу, яка йде після звороту титулу, вказують, з якої сторінки треба починати цей текст, ураховуючи кількість сторінок, відведених на титульні елементи.

121

Потім оформлюють спуск на початкових сторінках. Якщо спуск відкритий, то просто зазначають його розмір у квадратах (до заголовка або тексту). При закритому спуску вказують, який - репродукційний або складанний - елемент має бути на початку сторінки. Для цього зверху сторінки схематично рисують цей елемент і дають його характеристику. Так, якщо передбачено репродукційну заставку, то рисують прямокутник, а біля нього пишуть, наприклад "заставка репродукційна, заверстати на верх сторінки", а потім задають розмір спуску, долучивши до нього розмір заставки. Якщо спуск закритий лінійкою, то зверху сторінки треба провести лінію, біля якої написати її характеристику (наприклад, "лін. рант, 2-п., б '/4кв."), а потім задати розмір спуску з урахуванням лінійки.



Розмічаючи текст, на кожній сторінці, де планують спуск, пишуть: "з нової сторінки " й оформлюють спуск, як описано вище.

Іноді потрібно, щоб кожний рядок видання починався з непарної сторінки. В цьому випадку на початкових сторінках указують: "з чергової непарної сторінки ".

Якщо для розділів видання (крім першого) не передбачено спуск, то перед кожним розділом, надрукованим з нової сторінки, треба записати: "в підверстування" і задати розмір відбивки заголовка чергового розділу від попереднього та подальшого текстів. Цей напис треба повторити на всіх сторінках видавничого текстового оригіналу, які починаються заголовками, але мають бути підверстані.

У розділах видання, що починаються ініціалом, першу літеру першого абзаца у видавничому текстовому оригіналі обводять чорнилом або кольоровим олівцем і на березі дають її оішс. Для созданного ініціала зазначають гарнітуру, розмір та накреслину шрифту, для репродукційного - вид друкарської форми (кліше, гравюра тощо) і розмір ініціала. Крім того, рисують схему підмикання та задають розмір витяжки рядків для розміщення ініціала, в деяких випадках указують, як вирізнити слово, початком якого с ініціал.

Після цього на березі першої сторінки тексту дають вказівки щодо складання і верстання усього видання, у яких зазначають:


  • номери сторінок оригіналу, яких стосуються ці вказівки;

  • гарнітуру шрифту;

  • розмір та накреслину шрифту;

  • формат складовини;

  • розмір абзацного відступу, характер виформатовування рядків і розмір
    міжслівних проміжків;

  • інтерліньяж;

  • формат верстки (для дво- та багатошпальтової версток - ще й розмір
    середника);

  • кількість рядків основного тексту на сторінці;

  • гарнітуру, кегель і накреслину колонцифри, а також розташунок її;

  • зміст, розміщеність та відбивку колонтитулу.

122

Якщо у процесі складання або верстання окремих частин видання с особливості, то вказівки щодо цього дають на початку кожної з цих частин. Наприклад, коли передмова має бути складена на 2-пунктових шпонах, а решта тексту - без шпон, вказівку записують на першій сторінці передмови, а також на першій сторінці основного тексту за нею

Розмітивши титульні елементи, зворот титулу і початок текст)', послідовно у видавничому текстовому оригіналі розмічають:



  • спуск на початкових сторінках;

  • ініціали;

  • кінцеві сторінки;

  • внутрітекстові виокремини;
    «заголовки;

  • лінійки або відбивки над знаками;

  • зірочки, що відокремлюють текст, і відбивки їх;

  • "німу" рубрикацію (проміжки в тексті).

Розмічання спуску на початкових сторінках та ініціалів описано вище. Кінцеві сторінки розмічають, якщо на них будуть кінцевини. Розмічання полягає у вибиранні виду кінцевини та її розташунок на кінцевій сторінці. Для цього на кінцевій сторінці схематично описують кінцевину, дають її опис, зазначають розмір відбивки від тексту, а також розташунок по горизонталі.

Кінцевина (складанна і репродукційна) може бути розташована симетрично відносно центральної вертикальної осі сторінки складовини або трохи зсунута праворуч чи ліворуч, заверстана в який-небудь край сторінки, випущена на берег або під обріз. Складанні кінцевини можуть бути виконані з лінійок різних розмірів, різних складанних знаків (крапок, зірочок та ін.), орнаментальних прикрас, а також із будь-якого поєднання цих елементів. У всіх випадках оформлювання кінцевий підпорядковують загальному стилю оформлювання видання.



5.3. Робота над заголовками 5.3.1. Особливості складання заголовків

Для виокремлювання заголовків найчастіше застосовують шрифтові та програмно-юмпозиційні засоби. Найчастіше заголовки складають шрифтами тої самої гарнітури, що й основний текст, але іншими кеглями або накреслинами. Заголовки одної значили складають у всьому виданні шрифтами одного рисунка, накреслини і кегля, а важливіші - шрифтами більшого кегля або замість малих використовують великі літери чи складання врозрідження. Заголовки відокремлюють від основного тексту проміжками.

Підзаголовки складають упідбір до тексту (кватирки), на берегах (боковики). Кватирки виконують шрифтом наш'вгрубої накреслини гарнітурою шрифту, що

123


й основний шрифт, але кеглем на 1 ,..2 п. меншим, ніж кегель основного шрифту. Кватирки розміщують усередині основного тексту і закривають текстом. Це ешномічно невигідно (особливо для коротких підзаголовків у 4...2 рядки), оскільки у цьому разі ускладнюється верстання видання. Короткі підзаголовки виносять на береги сторінок (боковики) та складають на вузький формат шрифтами меншого кегля, ніж основний, але напівірубої накреслини. Це зменшує формат складовини основного тексту і не ускладнює верстання видання.

5.3.2. Призначеність заголовків у виданні та їхній склад

Переглядаючи будь-яке видання, неважко помітити, що в його тексті використано систему способів, які дають змогу читачеві об'єднати яку-небуда групу знаків або слів між собою, одночасно відокремлюючи її від іншої, подібної групи. Наприклад, проміжки між словами, об'єднуючи кілька літер в одне слово, одночасно відокремлюють його від інших слів. Крапка (точніше крапка з прогалком) об'єднує групу слів у речення, відокремлюючи його від іншого речення. Кінцеві та початкові рядки абзаців об'єднують групу речень.

Заголовки у виданні відіграють таку саму роль: вони об'єднують групи абзаців й ілюстарції, таблиці, формули тощо, які стосуються їх. Таким чином, першим завданням заголовка у виданні є роз'єднувально-об'єднувальне.

Проте на відміну від проміжку абзацний відступ заголовка у виданні здатен не тільки бути "німим" сигналом. У заголовку можуть бути подані читачеві відомості про те, що саме описуватиметься в черговому уривку тексту. Тому другим завданням заготовка у виданні є повідомлення читача про зміст озаголовленого тексту.

Якщо розглянути роз'єднувально-об'єднувальні знаки в тексті будь-якого абзаца, то стане очевидним, що за своєю значиною кожний із них відрізняється один від одного. Наприклад, проміжок між словами має іншу значину в абзаці, ніж проміжок з крапкою, а останній за своєю значиною відрізняється від абзацного відступу. Зрозуміло, що значима проміжку з крапкою ширше від значили проміжку між словами (без крапки).

У тексті (й виданні загалом) створюють систему взаємної супідрядності роз'єднувально-об'єднувальних знаків. Ця система відображає супідрядні зв'язки певних частин тексту, особливості його будови.

Заголовки у виданні можуть також відображати особливості побудови твору і супідрядність його частин. Однак, якщо комплекс із проміжку між словами, проміжку з крапкою, абзацного відступу виконує це завдання в межах абзаца (або кількох абзаців), то заголовки виконують його в межах усього видання.

Таким чином, третім завданням заголовка у виданні є визначення взаємної супідрядності його частин.

Усі ці завдання заголовки у виданні можуть виконувати одночасно.Для прикладу розглянемо, як побудовано наш навчальний посібник (рис. 19).

124


Заголовок до розд.]

Заголовок до розд. 2

Заголовок (Заголовок до розд. І І до розд. 4

Текст усього посібника.



Текст розд. З

Рис. 19. Заголовки у навчальному посібнику "Технічне редагування " ділять його текст на окремі частини:

а так ділять текст на частики заголовки розділів; б так ділять текст на частини заголовки в третьому розділі.

Текст цього посібника поділено на 13 окремих частин. Вісім із них, названі розділами, зіставні між собою. Решта частин (передмова, вступ, післямова, додатки, короткий словник видавничо-поліграфічних термінів) відрізняються від них

Окрім заголовків, що визначають початок розділів, у посібнику є ще багато інших заголовків. Розгляньмо частину заголовків розд. З (рис. 19, б).

Розділ 3. Основні етапи оформлювання та опрацьовування текстової інформації, елементів зовнішньої оформи і титулів віадань. Комп'ютерні видавничі системи

3.1. Організування редакційно-видавничого процесу у видавництві та
випускання друкової продукції на поліграфічному підприємстві


  1. Формування задуму та плану оформи видання

  2. Основні етапи оформлювання та опрацьовування тексту

  1. Редакційно-технічне готування видань. Основні вимоги до оформи
    видань і критерії оцінювання їхньої якості

  1. Основні вимоги до поліграфічного відтворювання тексту

3.2. Робота з оригіналами елементів зовнішньої оформи видань

125


З наведеного прикладу видно, що весь матеріал розд. З поділений на чотири частини. У першій повідомляють про організування редакційно-видавничого процесу та випускання друкової продукції; у другій описують роботу з оригіналами зовнішньої оформи видань; у третій - робота з оригіналами титулів; у четвертій викладаено відомості про КВС та компактно-копіювальні пристрої.

Помічаємо, що кожний із заголовків виконує всі три його функції: він ділить текст на частини, озаголовлює ці частини і відображає "внутрішнє" розуміння відношення текстів один до одного, демонструючи взаємну супідрядність заголовків (у розділі три ступеня супідрядності).

Не варто думати, що кожний заголовок бездоганно має виконувати всі ці функції. Є такі заголовки, що не озаглавлюють відповідних частин тексту, а тільки дають їм номер (наприклад, "Розділ 2" або "Додаток 3" тощо). У деяких виданнях систему заголовків складають з одного ступеня супідрядності. В таких випадках за заголовками тільки приблизно можна уявити собі детальну побудову видання.

Виконують заголовки й деякі інші функції, але про них ітиметься нижче.

За своїм складом заголовки бувають різні. Трапляються такі, які нумерують "свій" текст і містять лише нумераційну частину, яка за формою може бути словесна ("Частина перша") та змішана- словесно-цифрова (наприклад, "Частина 1'*). В інших виданнях заголовки можуть взагалі не мати нумераційної частини, а містити тільки назви, що розкривають зміст, який належить до заголовка частини тексту. Проте частіше використовують складні заголовки, що містять як нумераційну частину, так і назву (наприклад, "Розділ 7. Робота технічного редактора над ілюстраціями").

У виданнях, складних за побудовою, іноді використовують різні види заголовків. Наприклад, у підручниках для середньої школи основний матеріал поділено на частини складними заголовками, а допоміжний - заголовками без нумераційної частини (наприклад, "Питання", "Завдання" тощо).

Склад заголовків не дає можливості повністю розкрити ті функції, які вони можуть виконувати у виданні.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   35



  • 5.1.4. Інтерліньяж
  • 5.1.5. Кернінг
  • 5.1.6. Технологія верстання сторінок
  • Загальні правила верстання сторінок
  • 5.1.7. Особливості складання простого й ускладненого текстів
  • 5.2. Робота над оригіналами початкових і кінцевих сторінок
  • 5.3. Робота над заголовками 5.3.1. Особливості складання заголовків
  • 5.3.2. Призначеність заголовків у виданні та їхній