Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»




Сторінка17/35
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.45 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   35

5.5. Робота над додатковими текстами

До додаткових текстів належать: анотація, посвята, епіграф, передмова, список умовних познак, примітки, післямова, додатки, бібліографія. Призначеність усіх цих текстів—доповнювати, уточнювати або роз'яснювати основний текст видання.

Особлива роль додаткових текстів у виданні потребує графічно чітко відокремити їх від основного тексту. Залежно від призначеності кожного з додаткових текстів визначають його місце у виданні, вибирають гарнітуру, розмір та накреслину шрифту, ступінь акцентування усього тексту або окремих його частин, характер залучених окладанно-графічних елементів і різних композиційних способів для відокремлення його від основного тексту.

Бибір способів та засобів оформлювання додаткових текстів тісно пов'язаний як із загальною структурою всього видання, так і з характером побудови основного тексту.

138

5.5.1. Анотація

Анотація призначена для того, щоб коротко ознайомити читача із змістом та призначеністю видання. Тому текст анотації розміщують або на його зовнішніх елементах, або на початку основного тексту так, щоб анотацію було легко знайти, швидко переглядаючи видання.

У зовнішніх елементах оформи видання текст анотації можна розташувати на клапанах або останніх сторінках суперобкладинки й обкладинки (в обкладинці можна використати для цього другу сторінку). Потрапляючи у будь-який із цих елементів, анотація стає частиною зовнішньої оформи видання, що й визначатиме вибір формату складовини, гарнітури і кегля шрифту.

У тих випадках, коли видавництво хоче особливо зацікавити читачів змістом видання, анотацію розміщують на розвороті з титулом. Тоді вибір формату складовини та шрифту для анотації буде визначатися характером оформи звороту титулу (див. дод. 2).

Якщо суперобкладинки у виданні немає, то анотацію найчастіше розташовують на звороті титулу. Визначаючи шрифти, формат і виформатовування її на шпальті в цьому разі, треба враховувати композицію всього розвороту. Анотацію, як правило, оформлюють компактніше, ніж основний текст. Шрифт прямої або курсивної накреслили вибирають меншого розміру (наприклад, кг. 8, складаючи основний текст кг. 10). Доцільно попередньо розрахувати текст анотації для того, щоб точно визначити формат її складовини відповідно до композиції складовини усього видання.

Розмічаючи анотацію, вказують формат складовини, розмір абзацного відступу, розмір міжрядкових проміжків і розташунок на шпальті (відстань від верхньої та бічної меж сторінки складовини).

У дод. 15 наведено схему і розміри макета занотованої картки для книжкових видань форматом 84х 108/32, а в дод. 16 - розміри занотованих карток для видань із форматом складовини менш як 51Л кв. і зразок макета занотованої картки.



5.5.2. Посвята

Посвята - напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і чому він це робить. Посвяту, як правило, складають шрифтами меншого кегля від основного з виокремлюванням (курсивом, курсивом напівгрубим, шрифтом іншої гарнітури) на вужчий формат, ніж формат сторінки складовини.

Посвяту верстають:

1. На окремій сторінці після титулу, коли далі розміщують сторінку з початком основного тексту, у верхній частині сторінки складовини із спуском на 1 ...2 кв. із відступом праворуч на У2 або 1 У2 кв. чи на її середині,

139


  1. На окремій сторінці після шмуцтитулу з заголовком твору, якщо між титулом
    і початком основного тексту розміщують передмову, список скоротин тощо, чи
    на звороті такого шмуцтитулу.

  2. На спуску початкової сторінки видання перед його основним текстом
    (початковим заголовком). В кінці тексту посвяти крапку не ставлять.

5.5.3. Епіграф

Епіграф, на противагу посвяті, має безпосереднє відношення до тексту. Його подає автор для того, щоб розкрити основну думку, ідею як усього твору, так і його окремих частин.

Епіграф, який стосується усього видання, може бути поданий на окремій сторінці перед початком тексту, на шмуцтитулі або на початковій шпальті. Епіграфи, що належать до окремих частин тексту, розташовують безпосередньо перед цими текстами після заголовка (якщо він є) і перемішують, як правило, до правої межі сторінки складовини або розташовують з невеликим відступом від неї.

Дій складання епіграфів найчастіше використовують шрифти тої самої гарнітури, що й для складання основного тексту, але меншого кегля. За невеликого тексту дозволено курсивний або збільшений варіант шрифту. Якщо потрібно виокремити епіграф, то його можна складати шрифтом напівгрубої накреслили і навіть іншою гарнітурою (але, звичайно, відповідно до загальної шрифтової оформи видання).

Епіграфи супроводжують посилками на джерело, текст якого доцільно складати шрифтом або на кегель меншим, ніж складовина самого епіграфа, або врозрідження, або іншою накреслиною шрифту (але так, щоб цей рядок був менш активно сприйнятний, ніж текст епіграфа). Текст джерела відокремлюють від епіграфа приблизно на 2...4 п. і переміщують до його правої межі.

Якщо на початковій шпальті треба помістити два епіграфи (до всього твору та до його окремої частини), то різну їхню значущість вирізняють розташунком і різною накреспиною шрифту.

Складають епіграфи завжди на вужчий формат - від 1/3 до 2/3 довжини рядка основного тексту складовини та шрифтами меншого кегля з виокремлюванням (курсивом, напівгрубим курсивом). Коли в епіграфі є іншомовний текст із перекладом, ці два тексти складають різними накреслинами шрифту з відбивкою один від одного у 4... 8 п. В епіграфах майже завжди є посилки на джерела, тексти яких складають окремим рядком з виокремлюванням шрифту без крапки в кінці, а також з відбивкою і виформатовуванням правої межі рядка. Найчастіше епіграф до всього твору складають на першій текстовій сторінці над першим заголовком за рахунок спуску. Над таким епіграфом можна розмістити заставку.

Епіграфи до частин чи розділів видання заверстують під їхніми назвами з відбивкою від рубрик та від основного тексту.

140


Розміщують епіграфи або в правій частіші сторінки складовини, або з великим відступом ліворуч, іноді на половину розміру рядка основного тексту.

У кінці епіграфа завжди ставлять крапку чи інший потрібний за змістом знак. В лапки текст епіграфа не беруть.



5.5.4. Передмови

Передмова - елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що треба мати на увазі, читаючи, переглядаючи або вивчаючи видання. Передмова може містити відомості про користування, особливості змісту і форми твору, а передусім про його відмінність від інших творів на цю чи подібну тему, про принципи побудови та добір матеріалів, невисвігаені теми і проблеми.

За наявності кількох передмов треба дотримуватися такого порядку їх розміщування у виданні:



  • передмова видавництва;

  • передмова редактора;

  • передмова автора до перекладного видання;

  • передмова автора до оригінального видання.

Передмови, як правило, верстають на початку видання після титулу та складають шрифтами меншого кегля або відмінними від основного за накреслинами. Іноді тексти передмов складають з іншою міжлітерною чи міжрядковою відстанню.

Вибір шрифтів та форматів складовини для цих текстів залежить насамперед від їхніх значин, обсягу і, звичайно, типу видання.

Вступні тексти, як правило, складають на той самий формат, а також тою самою гарнітурою шрифту, що й основний текст, знижуючи тільки розмір шрифту.

За особливої значущості цих текстів можливі й інші варіанти їх оформи, які сприяють активнішому сприйманню текстів. Так, часто використовують складання на шпонах, зберігаючи той самий розмір шрифту, що й в основному тексті, а також застосовують іншу накреслину (наприклад, курсивну) або змінюють формат складовини.

Під вступним текстом, як правило, подають підпис, який складають курсивним шрифтом того самого кегля, що й сам текст. Рядок із підписом переміщують у правий край складовини з відбивкою від тексту на 1 ...2 п.

Список умовних познак та вказівки, як користуватися виданням, у зв'язку з їх великою значущістю, краще складати тим самим кеглем шрифту, що й основний текст. Однак для компактності складовини цих текстів (особливо за великого їхнього обсягу) використовують шрифт меншого кегля. У разі коротких рядків ці тексти можна розмістити на зменшений формат, розташовуючи на сторінці дві-три шпальти незалежно від того, на скільки шпальт складено основний текст видання.

141

5.5.5. Примітки

Примітки - додаткові тексти, що пояснюють чи уточнюють основний текст видання. їх розміщують безпосередньо за основним текстом під назвою "Примітки".

Слово "Примітки" складають, як правило, з виокремлюванням курсивним шрифтом або врозрідження з абзацним відступом, у цьому разі інші рядки додаткового тексту мають бути складені на повний формат без додаткових втяжок (якщо всі примітки складено з втяжкою, то абзацний відступ дають поверх втяжки, а інші рядки складають на формат із втяжкою).

Якщо у виданні є кілька пронумерованих приміток, які йдуть одна за одною, то слово "Примітки" не повторюють, а нумерацію приміток вирівнюють за розрядами цифр, тобто коли рядки кожної примітки дають із більшою втяжкою (абзацний відступ плюс довжина слова "Примітки").

Примітки залежно від їхньої значини можуть бути розміщені:



  • безпосередньо в тексті (внутрітекстові);

  • на сторінці складовини (виноски);

  • в кінці глави, розділу чи видання.

Ці тексти здебільшого не потребують особливого виокремлювання. Як правило, їх складають тим самим шрифтом, що й основний текст, але зменшеним кеглем шрифту.

Внутрітекстові примітки бувають двох видів:



  • вміщені безпосередньо в основний текст;

  • винесені окремими абзацами.

Перші беруть у дужки і складають упідбір до основного тексту, виокремлюючи тільки накреслиною шрифту, найчастіше курсивною. Примітки, винесені окремими абзацами, відрізняються від складовини основного тексту меншим розміром шрифту або відступом від лівого краю сторінки складовини.

У разі особливої важливості приміток їх можна складати з великою лівобічною втяжкою шрифтом того самого кегля, що й основний текст.

Щоб краще виокремити примітки, складені шрифтом меншого кегля, іноді дають невеликі відступи від лівого краю складовини.

До внутрітекстових приміток дають заголовок, який може бути складений впідбір до тексту приміток чи окремим рядком. У всіх випадках його зміщують до лівого краю складовини приміток з абзацним відступом чи без нього залежно від композиції складовини видання. Заголовок складають і верстають за правилом, описаним вище.



Виноски — доповнини або пояснини до основного тексту, які розміщують унизу сторінки чи шпальти за наявності в тексті, якого вони стосуються, знака виноски (зірочки або цифри).

142


Виноски завжди складають шрифтом тої самої гарнітури, що й основний текст видання, але меншого кегля. Якщо основний текст складено шрифтом кг. 8 і меншим, то виноски складають тим самим шрифтом того самого кегля. Складання кожної виноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту виноски відокремлюють проміжком або проміжком з тонкою лінійкою завдовжки 1 кв. Відбивка виносок від тексту — в межах 1 — 2 кегельних. Вона має бути такою, щоб висота виноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглеві основного шрифту. Виноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій шпальті, що і фрагмент основного тексту. Для економії паперу можна:

  • розміщувати всі виноски до двох сторінок розвороту внизу тільки правої
    сторінки чи останньої шпальти правої сторінки за багатошнальтового складання;

  • розставляти виноски упідбір одна до одної через крапку і тире, що й роблять
    уразі коротких виносок.

На кінцевій сторінці технічні правила верстання видання вимагають розташоаувати виноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.

Виходячи зі змісту та мети кінцевої прогалини на кінцевій сторінці, логічніше розміщувати виноску під кінцевим рядком основного тексту зі звичайною для цього відбивкою від основного тексту.

Якщо виноска велика і не поміщається на одній сторінці, то її можна продовжувати на черговій сторінці, повторюючи основну відбивку (лінійку). Основна вимога в разі перенесення виноски, щоб у першій її частині було не менш як три рядки та щоб частина перенесеного тексту не починалася кінцевим рядком абзаца, а яка залишається — рядком з абзацним відступом.

Залежно від композиції всього видання, а також від кількості, обсягу і значини виносок можна застосовувати й інші варіанти їх розташунку та побудови. Часом виноски розташовують на бічних берегах, а іноді врізають в основний текст видання.

У разі багатошпальтового верстання виноски складають на формат одної шпальти та підверстують у тій шпальті, де є знак виноски. Якщо виноска стосується заголовка чи елемента видання, який займає повний формат сторінки, то її заверстують у першій шпальті. Можна поділити виноску й на дві сторінки, але не можна переносній з останньої шпальти непарної сторінки на першу шпальту парної.

У дод. 17 показано сторінку складовини з виносками.

Виноски складають на формат основного тексту видання шрифтом зменшеного кегля, відокремлюючи кожну примітку від чергової невеликим проміжком. Оформлюючи виноски, треба виокремлювати текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосовувати як шрифтові, так і композиційні способи виокремлювання порядкової нумерації приміток, сторінок, назв, розділів, оповідань, віршів, слів або груп слів, яких стосується примітка. Іноді слова чи групи слів, яких стосується примітка,

143


складають упідбір до тексту приміток, виокремлюючи їх шрифтом урозрідження, курсивної або напівгрубої накреслини чи прямим шрифтом із великих літер.

5.5.6. Післямова та завершальна стаття

Післямову та завершальну статтю як елементи довідкового апарату видання розмішують після його основного тексту.

Складають післямову або завершальну статтю завжди шрифтом тої самої гарнітури, що й основний текст, але кеглем, зменшеним на 2 п. Часто кегель та інтерліньяж вибирають залежно від значущості й обсягу цього тексту, а також від типу видання.

Верстають післямову зразу після основного тексту. За наявності у виданні післямови і біографії автора першою заверстують післямову.

5.5.7. Покажчики

Покажчики - довідковий матеріал, що допомагає читачеві швидко знайти потрібний текст у виданні. За призначеністю покажчики ділять на предметні, термінологічні, іменні, географічні, хронологічні та покажчики заголовків. Іноді трапляються у виданнях і скомбіновані покажчики.

За характером оформи покажчики бувають занотовані (з короткими відомостями про наведеш, імена, пояснинами термінів) і "глухі" (тільки з посилками на сторінки видання).

У "глухих" покажчиках посилки на сторінки від термінів нічим не виокремлюють й відокремлюють проміжком у половину кегля шрифту, яким складено покажчик; в занотованих покажчиках після терміна, який, як правило, складають шрифтом з виокремлюванням, ставлять крапку та тире або тільки тире. Цифри - посилки на сторінки видання - складають шрифтом, що відрізняється від основного, -курсивної чи напівгрубої накреслини.

Покажчики складають кеглем, на ступінь меншим від основного тексту, іноді на зменшений формат.

Кожний рядок покажчика починають із лівого краю шпальти, подальші рядки верстають із втяжкою.

Якщо покажчик складають із загальних і поодиноких понять, то подальші верстають із невеликим відступом від лівого краю.

Кожний покажчик починають з нової сторінки зі спуском, перший з покажчиків бажано починати на непарній сторінці видання.

Першим завжди верстають іменний покажчик, а останнім - покажчик заголовка для багатотомних видань.

Іноді рядки покажчиків дуже короткі, тоді текст краще складати та верстати у дві шпальти.

144


Усі покажчики розміщують у кінці видання, за ними можуть бути заверстані лише оглав і випускові дані.

5.5.8. Бібліографічні списки

Бібліографічні списки, або покажчики літератури, бувають прикнижкові, внутрікнижкові, внутріжурнальні тапристатейні, В більшості видань- це перелік використаної у виданні літератури і літератури, рекомендованої для поглибленого вивчання предмета, з короткими даними (бібліографічними записами простої структури) про кожне згадуване видання.

У кожному бібіографічному заїшсі, як правило, подають відомості про авторів, назву видання, номер тому, місце та рік видання. Складання покажчиків літератури характерне застосовуванням різноманітних видань, частим використовуванням іншомовних шрифтів, особливою системою скоротан і розставлення знаків пунктуації. Бібліографічні списки складають шрифтами зменшеного кегля на сторінку складовини основного тексту. При достатній її ширині та коротких бібліографічних відомостях їх можна верстати у дві шпальти.

Оформлюючи бібліографічні списки, виокремлюють прізвища авторів або назву праці залежно від побажань автора і редактора. Іноді для більшого виокремлювання початку кожної нової групи рядків роблять відступ у першому рядку чи втяжку для подальших. У деяких виданнях оформлювання бібліографічних списків підпорядковують загальному принципові оформлювання усього видання.

Бібліографічний список верстають після додатків на окремих сторінках видання зі спуском.

Внутрікнижкові та пристатейні покажчики літератури до окремих частин, розділів чи статей підверстують до їхніх текстів як додатковий текст.

Верстаючи видання, у яких є бібліографічні списки чи інші додаткові тексти, важливо зберігати суміщеність верстки, тобто збіг рядків основного тексту з лицьового боку і звороту сторінок, а також точність розмірів усіх сторінок складовини. Цього можна досягти правильним вибиранням відбивки додаткових текстів від основного. Загальний розмір вертикальної відбивки має бути такий, щоб висота додаткового тексту разом з відбивками була кратною кеглеві рядків основного тексту, а відбивки додаткового тексту зверху і знизу були однаковими або відбивка зверху була трохи менша, ніж знизу.



5.5.9. Додатки

Дооаткм-складовачастина видання, довідковий апарат, який подають в кінці видання. Додатками можуть бути окремі статті, документи, листи, карти, схеми, всі види

145

покажчиків, коментарі, примітки, літопис життя і творчості автора, зміст томів, список ілюстрацій тощо.

Для складання додатків використовують шрифт зменшеного кегля порівняно з основним текстом. Формат складовини, якщо можливо, зберігають той самий, що й для основного тексту. Якщо додатки у виданні відокремлено шмуцтитулом, то перше речення їх може бути заверстано без спуску.

Додатком можуть бути також несамостійний твір, виданий окремо, але пов'язаний з основним виданням, яке він роз'яснює, коментує, доповнює, а також самостійний твір як додаток до основного перідичного видання. У цьому разі його верстання виконують за правилами складання та верстання основного видання.

5.5.10. Оглав

Оглав — система заголовків усіх більш-менш значущих частин видання із зазначенням сторінох, де їх розміщено.

Оглав може бути заверстаний в кінці або на початку видання. Розташунок його залежить від кільшх чинників, головними з яких є обсяг й умови користування виданням.

Особливості складання отаву - наявність шрифтів найрізноманітніших накреслин, велика кількість різних відступів і втяжок, вирівнювання розрядів цифр у номерах сторінок та рядів крапок, які відокремлюють кінець тексту в кожній позиції від цифр.

Здебільшого оглав складають шрифтами зменшеного кегля порівняно з основним текстом.

Оглав завжди верстають зі спуску. Іноді він може займати неповну сторінку; тоді, коли немає інших вказівок видавництва, його розташовують на середині сторінки складовини.

Оглав на початку видання верстають у технічних, довідкових, навчальних і наукових книжках - відразу за зворотом титулу чи після епіграфа, посвяти на окремій сторінці.

В окремих випадках найважливіші частини оглаву виносять на зовнішні елементи видання або на титул, у цьому разі не вилучаючи їх із загального оглаву, розташованому на початку або в кінці видання.

У кінці видання оглав може бути заверстаний на будь-якій сторінці, після нього верстають лише випускові дані.

Для виокремлювання головних рубрик видання у оглаві можна застосовувати різні накреслини шрифтів, а також іншу гарнітуру за умови, що характер цього шрифту композиційно узгоджений із зовнішньою і внутрішньою оформою видання.

Використовуючи шрифти різних насиченості та накреслини для підпорядкування рубрик, треба уникати зайвої строкатості, що негативно позначається на сприйманні тексту оглаву.

146

5.5.11. Випускові дані

Випускові дані - основні дані про видання. Це дані про осіб, які підготували і видали його. Для книжкових видань - це прізвища, імена та по батькові всіх авторів, гірізвища редакторів, коректора, художника-оформлювача, дати підписання видання до складання і до друкування, кількісні показники видання (формат паперу, частка аркуша, обсяг у фізичних друкарських та обліково-видавничих аркушах, тираж). Окрім того, подають також повну назву й адресу видавництва і друкарні, номер замови.

У дод. 18 показано варіант верстання випускових даних видання.

Випускові дані найчастіше складають шрифтом кг. 6. їх можна заверстувати на окрему сторінку чи, склавши на повний формат, розмістити під тонкою лінійкою внизу сторінки, а також можна перенести на зворот титулу.

Розташовуючи випускові дані на окремій сторінці, можна верстати їх на центрі у вигляді блока чи окремими рядками на формат від 21/?. до 4 кв. залежно від формату видання. У художніх виданнях випускові дані підпорядковують загальному принципові їх оформлювання.



5.6. Робота над оригіналами таблиць і виводів 5.6.1. Особливості складання таблиць і виводів

Таблицею називають текстовий та цифровий матеріал, згрупований у вигляді гори-зонгальних рядків і вертикальних стовпчиків, розділених лінійками, що мають заголовки.

Виводи - текстовий та цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних стовпчиків за допомогою проміжків без застосовування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожну таблицю складають із двох основних частин (рис. 21):

ESSSSSS Номер таблиці Тематичний

заголовок Головка з ярусами

Хвіст

Підсумкова частина



Боковик

Прографка



Рис. 21. Будова таблиці.

147

  • головки, що містить заголовки всіх стовпчиків (у свою чергу, головка може
    бути розчленована горизонтальними лінійками на яруси);

  • основного текстового та цифрового матеріалу в рядках таблиці, які утворюють
    її хвостову частину - хвіст.

Здебільшого хвостову частину складають з боковика - лівого стовпчика, що містить дані про зміст кожного з рядків таблиці, та прографки, яка охоплює зміст таблиці.

В окремих випадках у хвостовій частиш таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий рядок), в якій подають сумарні дані кожного стовпчика. Хвостову та заголовкову частини таблиці відокремлюють між собою підзаголовковою лінійкою. Кожна таблиця чи вивід мають надзаголовкову частину, складену з нумераційного і тематичного заголовків. Окремі таблиці мають примітки, їх складають безпосередньо за хвостовою частиною. По вертикалі таблицю можна поділити на кілька самостійних частин.

Таблиці - складники книжок та журналів, називають книжково-журнальними; таблиці - зразки форм обліку і звітності складені тільки із заголовкової і надзаголовкової частин, - проформами; таблиці з незаповненою прографкою, яку можна заповнювати вручну, - бланками.

Залежно від характеру заповнювання граф таблиці ділять на цифрові (всі стовпчики містять тільки цифрові дані та математичні знаки), текстові (всі стовпчики прографки містять тільки текст), змішані (одна частина стовпчиків текстова, а інша - цифрова), математичні (один стовпчик містить математичні або хімічні знаки чи формули) й ілюстраційні (хоча б в одному стовпчику є ілюстрації).

Здебільшого застосовують таблиці, в яких лінійки є лише в заголовковій частині, або таблиці, що мають тільки горизонтальні лінійки.

Таблиці, оформлені з чотирьох боків у рамку з лінійок, називають закритими, із трьох боків - напівзакритими, а якщо лінійка є тільки зверху - відкритими.

Таблиці, що займають усю площу сторінки видання, називають сторінковими, а ті, які займають лише частину сторінки, - клаптиковими. Якщо таблиці розташовані поздовж сторінки і їх читають як основний текст, то їх називають поздовжніми, а якщо впоперек - поперечними.

За характером розміщування на сторінці видання можна виокремити такі таблиці (див. дод. 19): клаптикові, заверстані в обклад (а) чи врозріз (б...г); клаптикові поперечні або розгорнуті, заверстані в обклад (д) чи врозріз (є, є); сторінкові поздовжні (ж), поперечні (з), поздовжні та поперечні з клаптиком (м), розгорнуті поздовжні (й), поперечні (к) та поперечні з обкладом на парній сторінці (л). Великі за обсягом таблиці можна поміщати на одному чи кількох розворотах з перенесенням або на окремих вклейках.

Складаючи та верстаючи в одному виданні таблиці й виводи, їх треба подавати однотипно за шрифтами, кеглями, товщиною лінійки, розмірами заголовків і

148


стовпчиків, оформою заголовкових та надзаголовкових частин, розмірами абзацних відступів і втяжок, виформатовуванням стовпчиків, системами рубрикації в боковиках, характером вертикального розбиття рядків тощо. Не можна в одному виданні частину таблиць оформлювати закритими, а решту - відкритими чи напіввідкритими.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   35



  • 5.5.6. Післямова та завершальна стаття
  • 5.5.8. Бібліографічні списки
  • 5.6. Робота над оригіналами таблиць і виводів 5.6.1. Особливості складання таблиць і виводів