Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, що навчаються за спеціальністю «Видавнича справа та редагування»




Сторінка21/35
Дата конвертації10.03.2017
Розмір5.45 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   35

5.11.4. Складання і компонування заголовків, колонцифр та додаткових текстів у віршових виданнях

Вибираючи розміри і накреслини шрифтів для заголовків треба враховувати, що вірші виглядають на сторінці складовини легше, ніж проза. Тому заголовок того самого кегля, що і кегель складовини віршів, але нашвгрубої великої накреслини, здебільшого здаватиметься занадто важким, і краще подати його кеглем на один ступінь меншим.

Заголовок компонуватиметься на шпальті як одне ціле з віршем, тому його виформатовування (однакове для всього видання) залежатиме в основному від композиції віршів на сторінці складовини. Так, у разі розташування їх по центру сторінки складовини, заголовки розміщують з відповідним виформатовуванням й інших елементів на сторінці (наприклад, колонцифр, індексів тощо). Від тексту заголовок треба відокремлювати проміжком не меншим, а краще навіть трохи більшим, ніж відокремлено одну від одної строфи віршів.

Колонцифри у віршових текстах, як правило, підтримують основні ідеї композиції сторінки складовини. Так, верстаючи кожного вірша з нової шпальти та композиції віршів і заголовків по центру шпальти, колонцифру також треба помістити посередині, щоб вона підтримувала центральну вісь сторінки складовини. За асиметричного розташунку віршів або у разі верстання їх підряд, коли на шпальті може бути заверстано кілька віршів, а центральну вісь не завжди чітко витримано, краще розміщувати колонцифру в край. На кінцевих шпальтах треба дотримуватися одного правила складання колонцифри: або всюди знімати, або всюди залишати. Частіше робиться останнє, бо інакше за змістом неможливо відшукати короткі вірші.

Додаткові тексті - посвята, епіграф, рік написання вірша - треба компонувати на шпальті залежно від силуету вірша та його відступу зліва. Так, відступ зліва для посвяти або епіграфа має визначатися шириною основного масиву вірша і розташунком його на шпальті. Оскільки і посвята, і епіграф — тексти додаткові, краще їх складати кеглем на один-два ступені меншими, ніж кегель основного тексту. Для посвяти доцільно використовувати курсивну рядкову накреслину шрифту, ніби імітуючи його нахил від руки. Дату написання вірша до його лівої межі складають шрифтом світлим курсивним кеглем на один-два ступені меншим від кегля основного тексту.

5.11.5. Особливості розмічання віршових текстів

Усе, що було викладено про композицію віршових текстів на шпальті й розвороті, можна передбачити, розмічаючи видавничий текстовий оригінал. Як

179

завжди, роблять пошпальтове розмічання, оскільки віршові тексти не потрібно розраховувати так, як прозові. Тільки за такого розмічання віршових текстів можна точно розрахувати відступи для віршів, дати однакові спуски, визначити місце посвяти та епіграфів, передбачити правильність перенесення частин вірша на іншу шпальту і кількість рядків, які залишаються на кінцевих шпальтах. Пошпальтовий розрахунок дає можливість визначити точний обсяг видання, що також має дуже велику значину. Те, що для цього метода для розмічання потрібно більше часу, повністю компенсується на подальших стадіях роботи: зверстані аркуші не потребують виправляння і видання виходить продумане та грамотне за своїм внутрішнім змістом.

Пошпальтовий розрахунок можна розпочати тільки після того, як детально продумано оформу видання. Цей розрахунок треба зробити спочатку начорно, позначаючи у видавничому текстовому оригіналі простим олівцем кінець кожної шпальти і нумеруючи її. Розрахунок начорно дає можливість зразу ж уточнити обсяг видання та досконало попрацювати над розмірами спусків і переносами частин вірша на іншу шпальту.

Остаточно розмістивши всі елементи віршового тексту на шпальтах та розворотах, можна вже начисто розмітити оригінал, розкреслюючи кольоровим олівцем кожну сторінку і проставляючи її номер. Окрім того, чорнилом (пастою) задають розміри спусків, відбивки заголовків, додаткових елементів та віршових строф. Відступи для кожного вірша і його частин позначають чорнилом або різними кольоровими олівцями, зазначаючи, якому відступу відповідає кожний колір.

5.12. Драматичний текст

Драматичний текст — це текст, написаний у формі прямої мови всіх дійових осіб із зазначенням кожного разу імені особи, якій належать певні слова. Текст драматичних творів розчленовують на окремі вислови дійових осіб - репліки. Перед кожною реплікою складають ім'я дійової особи, яка її виголошує. Завжди в драматичному творі є вказівки до вистави - ремарки, які, у свою чергу, ділять на виставові (характеризують облаштовання на сцені, час і місце дії) та акторські (характеризують дію чи стан особи, яка говорить у певний момент). Основний текст драматичного твору - репліки. Крім того, весь такий текст, у свою чергу, розбито на дії, акти, картини і яви. Як правило, система рубрикації в такому творі дуже складна. Складаючи і верстаючи драматичний твір, перш за все треба використовувати лише одну гарнітуру шрифту з різноманітними її виокреминаші і накреслинами.

Репліки складають шрифтами прямої світлої накреслини.

Імена дійових осіб виокремлюють шрифтом урозрідження чи напівгрубої накреслини.

І


180

Імена дійових осіб відносно тексту реплік можуть бути розміщені такими способами:

  • впідбір до тексту реплік з абзацного відступу;

  • впідбір до тексту реплік без абзацного відступу, але з невеликою втяжкою всіх
    рядків репліки, крім першої;

  • окремими рядками над текстом репліки або з виформатовуванням в лівий край;

  • окремою шпальтою зліва від реплік.

Перший та другий способи придатні також для верстання прозових творів, інші використовують у віршових текстах.

Ремарки в драматичному творі можуть бути двох видів, а саме: пояснини за ходом усієї дії, а також перед її початком зауваг, стосовно дійової особи, яка подає репліку. Перші ремарки називають зовнішніми, другі - внутрішніми. Зовнішні ремарки розміщують окремими рядками та складають кеглем на ступінь меншим від кегля шрифту реплік.

Найчастіше ремарки розташовують по центру сторінки окремими рядками, хоча їх можна верстати по-різному відповідно до композиції видання.

Від реплік ремарки відокремлюють невеликими проміжками (від 2 до 6 п.), якщо можливо, однаковими зверху й знизу. Внутрішні ремарки верстають упідбір з іменами дійових осіб або репліками і складають шрифтом курсивної накреслили у дужках без зміни кегля шрифту.

Верстаючи заголовки в драматичних творах, треба лише стежити, щоб у системі рубрикації заголовки найнижчого ступеня були оглядово активніші, ніж імена дійових осіб.

Верстаючи драматичні тексти не можна закінчувати сторінку іменем дійової особи, складеної окремим рядком, а також першим або першим та другим рядками довгої репліки. В кінці сторінки репліка повинна мати не менш як три рядки або може закінчуватися кінцевим рядком. Ніколи не починають нову сторінку авторською ремаркою, що є всередині репліки. Відбивка імені дійових осіб зверху має бути приблизно в півтора рази більша, ніж знизу.

Списки дійових осіб для всього драматичного твору верстають на окремій сторінці на її середині. Можна верстати на звужений формат чи у дві шпальти. Якщо імена дійових осіб складено впідбір з репліками, то одне від одного їх не відокремлюють.

У дод. 23 показано варіанти верстання драматичного тексту.

5.13. Технологічна специфікація для верстання книжок і журналів. Видавнича специфікація

Технологічну специфікацію для верстання видання [19] готує видавництво, тобто його працівник, який оформлює видання до складання та верстання. Це має бути документ, в якому відображають такі вказівки:

181


  • формат сторінки складовини у квадратах і пунктах та кількість рядків у сторінці;

  • гарнітура шрифту і його розмір, розміщеність колонцифр, їхній розмір,
    відбивка від краю складовини та до тексту;

  • за наявності колонлінійок з колонцифрами - їхні гарнітура, кегель і рисунок,
    розташунок;

  • зміст, гарнітура та розмір шрифту колонтитулів, розташунок рядків тексту,
    вид лінійок, розташунок колонцифр, відбивка від тексту і лінійок;

  • зміст, гарнітура та розмір шрифту норми, відбивка від тексту і лівого краю
    сторінки складовини;

  • гарнітура та розмір шрифту сигнатури, відбивка від тексту, узгодження з
    нормою;

  • розміри спусків до тексту на початкових сторінках, початкових заголовків від
    верхнього краю сторінки складовини;

  • мінімальна кількість рядків основного тексту на кінцевих сторінках, відбивка
    кінцевий від тексту, їхній характер, розміри;

  • розміри відбивок від тексту заголовків і підзаголовків, таблиць, виводів,
    формул;

  • порядок оформлювання виносок, відбивка їх від тексту;

  • кількість та розташунок ілюстрацій, шрифт і розташунок підписів до них;

  • місце та порядок розміщування оглаву на сторінці видання, розташунок
    виходових і випускових даних, анотації, каталожної картки;

  • послідовність верстання, порядок та місце заверстування післямови, додатків,
    бібліографічних списків, указівок усіх видів;

  • характер і заверстування титулу;

  • порядок верстання початкових сторінок видання.

Видавнича специфікація [19] — це технологічний документ, у якому зазначають: автора та назву видання, обсяг, формат, тираж, докладні вимоги до складання і верстання, кількість графічного та ілюстраційного матеріалу, дані про папір і матеріали, друкарські та брошурувально-палітурні процеси.

У розділі, де йдеться про складання і верстання видання, має бути зазначено:



  • шрифти (гарнітура, розмір, інтерліньяж) для основного та додаткового текстів,
    заголовків, таблиць і формул, підписів до ілюстрацій, виносок;

  • формат рядка складовини, висота сторінки складовини у квадратах та рядках
    основного тексту, розмір середників при багатошпальтовому складанні;

  • місце і характер виформатовування оглаву;

  • місце та порядок відбивки колонцифр і колонтитулів;

  • текст та шрифт норми;

  • розмір абзацних відступів в основному і додатковому текстах;

  • розмір спусків у квадратах та рядках до основного тексту чи до заголовка;

  • характер титульних елементів й обкладинки.

182

До специфікації потрібно додати вказівки щодо верстання, в яких зазначити:



  • формат сторінки складовини, кількість шпальт на ній, висоту сторінки в рядках
    основного і додаткового текстів;

  • шрифт та розташунок колонцифр, відбивку їх від тексту в пунктах;

  • розміри спусків до тексту, відбивку тексту від заголовка;

  • способи виформатовування заголовків, кількість рядків основного тексту, які
    займають одно-, дво- чи багаторядкові заголовки;

  • відбивку виносок від тексту, наявність і характер лінійки, що відокремлює
    виноску;

  • наявність та характер макета;

  • характер верстання ілюстрацій;

  • порядок верстання початкових сторінок видання.

У дод. З наведено зразок видавничої специфікації. Цей документ призначений для друкарні. Він дає можливість працівникам, які планують роботу в її цехах, ознайомитися з особливостями майбутнього видання.

Специфікація є ніби додатком до розмітки видавничого текстового оригіналу; крім того, вона містить ті відомості, яких у розміченому оригіналі немає (наприклад, загальні відомості про тираж, характер палітурки тощо). Проте специфікація має й іншу призначеність. Заповнюючи специфікацію, технічний редактор ще і ще раз може перевірити, чи все з того, що має бути вирішено задумом оформлювання, справді виконано, чи щось не забуто.

Видавнича специфікація - офіційний документ. Друкарня, приймаючи до виробництва замову, аналізує його за розміткою видавничого текстового оригіналу та специфікацією. Прийнявши замову за цими документами, вона юридично не має права не погодитися з будь-якими особливостями видання. З іншого боку, видавництво, передавши специфікацію до друкарні, також не має права що-небудь змінювати в тих особливостях видання, які відображено у специфікації.

Як же треба складати видавничу специфікацію та як її заповнювати?



Перша частина специфікації загальна: в ній зазначають прізвище автора і назву видання, його обсяг та формат, тираж. Усі ці дані в бланку специфікації заповнюють відповідно до документів, одержаних технічним редактором разом із видавничим текстовим оригіналом (іноді це може бути план оформи або інший документ).

Друга частина специфікації- характеристика майбутнього видання з погляду його складання. Формат складовини, формат верстання та розмір абзацного відступу, гарнітури і кеглі використовуваних шрифтів, характер внутрітекстових виокремин та інші відомості визначають тільки після завершення розмічання видавничого текстового оригіналу. Значною своєю частиною відомості про складання у специфікації повторюють це розмічання.

183


За наявності макетів (наприклад, макетів початкових сторінок) у специфікації можна записати, що такий-то елемент треба виконувати згідно з макетом (наприклад, "спускові шпальти верстати за макетом").

Відомості про тексг норми* заповнює технічний редактор після погодження із завідувачем технічної редакції.

Дуже уважно треба давати відомості про графічний матеріал, бо він допомагає врахувати, скільки оригіналів передано до друкарні. У спеціальній таблиці треба записати загальну кількість окремих аркушів ілюстрацій. (Ця кількість може не збігагися з нумерацією ілюстрацій). У цю таблицю потрібно долучити також оригінали зовнішньої оформи видання, але зафіксувати їх окремо.

Третя частина специфікації- відомості про друкування майбутнього видання. Ці відомості дуже потрібні для працівників друкарні, оскільки за розміткою видавничого текстового оригіналу важко з'ясувати особливості його відтворювання.

Кілька пунктів специфікації, стосовно друкування видання, заповнюють відповідно до чинних норм і правил. Наприклад, за нормативами у разі високого друкування безпосередньо після складення можна друкувати тираж, якщо він не перевищує 25 тис. примірників. Отже, якщо тираж видання більший то у специфікації треба зазначити, що видання треба матрицювати або виготовляти два комплекти складовини.

Таких правил та нормативів досить багато; для грамотного заповнення специфікації у складних випадках технічний редактор повинен бути добре обізнаний у цій спразі. Технічний редактор-початківець у цьому разі повинен консультуватися із завідувачем технічноїредакції.

Особливо багато труднощів спричиняють пункти специфікації про спуск шпальти дня того чи іншого способу фальцювання зошитів (у два, три або чотири згини). Треба пам'ятати, що найчастіше треба задавати кількість шпальт для спуску, а це відповідає частці аркуша.

Окремо заповнюють графи специфікації про друкування обкладинки і вклейок, накидок або вкладок. Вимоги, що є у специфікації про тип машин для друкування обкладинки, для друкарні не обов'язкові; працівникам поліграфічних підприємств на місці видніше, на яких саме машинах краще друкувати той чи інший елемент майбутнього видання. Тому ці відомості (відносно обкладинок та вклейок) можна не вносити у специфікацію.

Черговий розділ специфікації «Брошурування» стосується фальцювання аркушів й обкладинки (якщо видання випускають в обкладинці, а не в палітурці). Потрібно знати різницю між вкладкою і вклейкою, між шиттям ушиванням і наопашки, нитками та дротами.

' Скорочена назва видання, номер замови або прізвище автора розміщують унизу першої шпальти кожного аркуша для полегшення контролю під час виконування брошурувальних процесів.

184


Якщо видання планують випускати в палітурці, то всі відомості про неї повідомляють у спеціальному розділі специфікації.

Треба застерегти від заповнення граф, стосовно ширини корінця. Точно задати ширину корінця, розмічаючи видавничий текстовий оригінал важко - остаточний обсяг видання у сторінках буде відомий тільки після підписання його до друкування. Тому в специфікації треба зазначити, що корінець виконати за обкладинкою.

Спочатку багато труднощів спричинює заповнювання розділу специфікації про матеріали на видання - папір, картон, тканини. Ці відомості мають відповідати планові оформи видання.

Бувають випадки, коли характер ілюстрацій видання потребує паперу високої якості (наприклад, тоді, коли у виданні є растрові ілюстрації з дрібними деталями). Паперу потрібної якості у видавництві може не бути. Технічний редактор зобов 'язаний інформувати завідувача технічної редакції про те, який папір вибрати з наявних. Але це вже справа завідувачів технічної редакції, відділу постачання та інших служб. Тому заповнювати графи про матеріали - особливо це стосується видань зі складними ілюстраціями - можна тільки після узгодження із завідувачем технічної редакції.

Особливо старанно треба заповнити розділ "Додатки", у якому перераховують усе, що передають друкарні. Тут треба зазначити, скільки передають сторінок видавничого текстового оригіналу, аркушів ілюстрацій, макетів тощо.

Специфікація має бути підписана художнім та технічним редакторами. Заповнюють її в кількох примірниках, один із яких має зберігатися у технічного редактора до виходу видання у світ.

У деяких випадках, окрім специфікації, заповнюють спеціальний бланк вказівок щодо верстання видання. Ці вказівки найчастіше дають у разі гранкового способу верстання видання і прикладають до макета гранок.

Заповненням видавничої специфікації завершується робота технічного редактора над розмічанням видавничого текстового оригіналу.

185

Розділ б

РОБОТА НАД ПРОБНИМИ ВІДБИТКАМИ 6.1. Робота над іранками та ілюстраційними відбитками

Гранки треба подавати у видавництво друкарнею старанно виправлені та в укомплектованому вигляді, тобто всі складанні елементи (заголовки, виноски, таблиці, формули, схеми та ін.) мають бути розміщені на своїх місцях. На окремих гранках дають тільки підписи до ілюстрацій, колонтитули, а також елементи, що перевищують за своїми розмірами ширину шпальти гранок.

Після читання гранок у видавництві до технічного редактора надходять два примірники: чистий і робочі гранки, тобто гранки, в яких є авторська, редакційна та коректорська правки.

Розпочинаючи готування гранок для розклеювання макета, технічний редактор переглядає всю правку, внесену в робочі гранки. Правку, що змінює обсяг абзаца, заголовка, таблиці та інших елементів хоча б на один рядок у гой чи інший бік, переносять у чисті гранки.

Якщо внаслідок виправлення абзац зменшився на якусь кількість рядків, то на ньому роблять відповідну позначку. Вилучений у робочих гранках абзац або інший елемент треба закреслити в чистих гранках. Коли під час виправляння в абзаці додають рядки, то на ньому чорнилом (пастою) чітко записують кількість доданих рядків зі знаком "плюс" ( ).

Якщо в тексті є вставка, то підраховують її обсяг у повноформатних рядках сюїаданного тексту і чорнилом після попереднього абзаца записують: "вставка ό рядків".

Коли гранки у видавництві не читають, технічний редактор працює тільки з одним, чистим примірником гранок.

У разі читання гранок у видавництві технічний редактор старанно перевіряє, чи виконано складання згідно із вказівками у видавничому текстовому оригіналі та чи відповідає його якість технічним правилам складання. У робочих гранках біля усіх неправильно складених елементів дають вказівки щодо їх перескладання, одночасно враховуючи, як ця виправа відіб'ється на обсязі такого елемента.

Після цього на кожній чистій гранці кольоровими олівцями обводять прямокутником (або підкреслюють) посилки на ілюстрації, а також на елементи,

186


які не були заверстані на свої місця (великі таблиці, схеми та ін.)· Кожен вид посилок обводять або підкреслюють певним кольором.

Потім безпосередньо за текстом кожної гранки кольоровим олівцем наносять кілька разів її номер, охоплюючи ним один-два абзаци. Номери проставляють по всій гранці, причому суміжні номери мають перетинатися або дотикатися (якщо частини розрізаної гранки переплутаються, то за лініями номерів легко скласти їх у правильній послідовності).

Щоб визначити, чи вкладається весь матеріал у зручно прочитний обсяг, бажано спочатку підрахувати обсяг майбутнього видання за гранками репродукційних відбитків ілюстрацій.

Спочатку розраховують обсяг текстової частини. Типометричною лінійкою визначають за гранками кількість рядків основного тексту. Потім розраховують обсяг заголовків та всіх додаткових елементів у рядках основного тексту, враховуючи розмір вибраних для них відбивок, і все це підсумовують з обсягом основного тексту. До результату додають розмір спуску, також виражений у рядках основного тексту, й одержують обсяг текстової частини видання.

Потім визначають обсяг ілюстраційної частини видання, для чого типометричною лінійкою обмірюють кожну ілюсграцію, а також підписи до неї

Обсяг ілюстрації, наміченої до заверстування урозріз, визначає її висота, розмір підпису до ілюстрації та розмір відбивок (у цілому числі рядків основного тексту).

Обсяг ілюстрації в повноформатних рядках тексту, наміченої для заверстування в обклад, розраховують за формулою

де В^ - висота ілюстрації з урахуванням підпису та відбивок у рядках тексту, в яких заверстують кліше; Шіл - ширина ілюстрації, кв.; Φ - формат складовини, в який заверстують кліше, кв.

Обсяг шпальтової ілюстрації дорівнює кількості рядків основного тексту, потрібних для заповнення одної сторінки складовини за наміченого формату верстки.

Підсумувавши обсяги всіх ілюстрацій, одержують обсяг ілюстраційної частини видання у повноформатних рядках основного тексту.

Потім підсумовують обсяги текстової та ілюстраційної частин видання, а результат ділять на кількість рядків основного тексту, що вміщуються на одній шпальті за вибраного формату, й одержують кількість сторінок видання. До цього числа додають кількість титульних сторінок (а також шмуцтитульних, якщо їх заплановано у виданні), кінцеву сторінку для випускових даних (коли для них відведено окрему шпальту) й одержують загальний обсяг видання у сторінках.

187


У виданнях з розділами (частинами, главами), які починаються із нових сторінок, обсяг треба підраховувати в межах кожного розділу (частини, глави), а загальний обсяг видання виразиться сумою цих обсягів.

Якщо одержаний обсяг видання незадовільний з технічної точки зору, то намічають способи доведення обсягу до потрібного. Для цього можна змінити розміри спусків, а також відбивки і порядок розмішування заголовків, ілюстрацій та інших елементів видання (виходових відомостей, замови) або ввести (зняти) авантитул, фронтиспіс у першому аркуші, шмуцтитули та ін.

Після підготування гранок, підрахування обсягу і вирішення питання про формат шпальти та зміни оформи елементів розпочинають виклеювати макет видання.

Спочатку готують макетки для розклеювання макета. Макетки комплектують у зошити з кількістю сторінок, які відповідають одному друкарському аркушу, й окреслюють у них межі сторінки складовини вибраного формату. Залежно від обсягу видання готують певну кількість зошитів та нумерують сторінки.

Під час виклеювання макета макетні аркуші кладуть перед собою, ліворуч від них - гранки, праворуч - репродукційні відбитки і іранки підписів до ілюстрацій. Оригінал розташовують нарівні макетних аркушів, за ними.

Керуючись макетом художника (якщо він є), планом оформи, розміткою оригіналу й орієнтуючись на примітки у гранках (посилки на ілюстрації, таблиці, виноски, викидання, вставки), послідовно виклеюють макет усього видання, починаючи від титульних сторінок та закінчуючи випусковими даними.

У процесі виклеювання макета видання зберігають однаковість у розміщуванні його однорідних елементів. Ілюстрації, таблиці, схеми розташовують якомога ближче до внутрітекстових посилок на них, знаходячи водночас для кожного розвороту найкращий композиційний розв'язок.

Якщо якісь елементи випущено за формат шпальти на берег або під обріз ураховують відповідні обмежини. Біля елементів, випущених за формат шпальти, на березі зазначають розмір випуску.

Деякі поілюстровані видання оформлюють із рівномірним випуском ілюстрацій на береги, а іноді й під обріз, унаслідок чого у виданні виникають ілюстраційні шпальти (рис. 24), тобто шпальти, які перевищують формат сторінки складовини. У цьому разі видання верстають одним із двох способів:


  • текстові шпальти - на свій формат, а ілюстраційні - на формат, збільшений
    на розмір випусків (у друкуванні в цьому випадку будуть використані два види
    розкладок: один - для текстових, інший - для ілюстраційних шпальт);

  • усі шпальти видання верстають на формат ілюстраційної шпальти, для чого
    текстові шпальти обкладають додатково прогалинним матеріалом, а для всього
    видання використовують одну загальну розкладку.

Кількість повноформатних рядків, що підлягають складанню в обклад, розраховують за таблицями або безпосередньо вимірюванням типометричною

188











лінійкою. Ці рядки приклеюють одним краєм до свого місця у макеті, а біля них записують формат обкладу і кількість його рядків.







Якщо під час роботи над макетом видання виникає потреба внести зміни у складовину якихось елементів - тексто­вих, табличних, формульних тощо, то вказівки про це дають у робочих гранках. Коли ж гранки у видавництві не читають, то ці вказівки задають у макеті.



Після розклеювання макета видання зазначають у ньому розміри спусків, відбивок між елементами, записують, у яких текстах і наскільки треба збільшити інтерліньяж, проставляють на своїх місцях колонцифри, сигнатуру та норму, задають розподіл елементів на фарби.

Рис. 24. Ілюсгпраційні шпальти.

Потім оформлюють вказівки щодо верстання. Макет видання з доданням робочих гранок і вказівок до верстання передають до друкарні.

У гранковому способі можна уникнути розклеювання макета та дати вказівки до розверстування матеріалів видання за гранками. Для цього розклеюють ілюстравдйні відбитки так само, як і при безгранковому способі: береги гранок не обривають, а безпосередньо на цих берегах, окреслюють (зазделегідь розрахувавши) кожну шпальту. Також на берегах або на спеціально підготованих аркушах паперу рисують схеми розташунку елементів складних шпальт.


1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   35



  • 5.11.5. Особливості розмічання віршових текстів
  • 5.12. Драматичний текст
  • 5.13. Технологічна специфікація для верстання книжок і журналів. Видавнича специфікація
  • Розділ б РОБОТА НАД ПРОБНИМИ ВІДБИТКАМИ 6.1. Робота над іранками та ілюстраційними відбитками