Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Одеський державний

Одеський державний




Сторінка1/20
Дата конвертації16.06.2017
Розмір3.53 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20

Одеський державний

економічний університет


ЛОгіка
Навчальний комплекс


За редакцією Сулима О.В.

Одеса Астропринт

2003





логіка

Навчальний комплекс з вправами і завданнями
Студента ................. курсу
..................................................................................... факультету

(2003-2004 учбовий рік)
................................................................................................................................

Прізвище Ім’я По-батькові

Одеса: 2002. - с.


Рецензенти:

Докт. філос. наук, професор Місуно А.В., зав. кафедрою філософії Одеського національного політехнічного університету

Канд.

Одеський національний політехнічний університет (ОНПУ) - вищий навчальний заклад у місті Одеса. Створений 18 вересня 1918 року.
філос. наук, професор Кирилюк О.В., зав. кафедрою філософії Одеської філії Центру гуманітарної освіти НАН України.
Навчальний комплекс складено у відповідності до вимог Міністерства освіти і науки України, котрі пред’являються до підготовки бакалаврів, спеціалістів та магістрів вищої школи з курсу “Логіка”. Увазі студентів представлені теоретичні теми, що стосуються предмету логіки, історичних етапів її розвитку, логічних законів мислення, поняття, судження, умовиводу, логічних методів наукового мислення, процесу аргументації. На матеріалах з області економічних наук, теорії та практики менеджменту показано значення логіки, її законів, прийомів і операцій в практичній роботі економіста, бізнесмена, спеціаліста в галузі управління тощо.
Міністе́рство осві́ти і нау́ки Украї́ни (МОН України) - центральний орган виконавчої влади України.
Еконо́міка або економічні науки (від дав.-гр. οἶκος, oíkos - «дім» та дав.-гр. νόμος - «закон») - комплекс суспільних наукових дисциплін про господарство, а саме - про організацію та управління матеріальним виробництвом, ефективне використання ресурсів, розподіл, обмін, збут і споживання товарів та послуг.
Посібник орієнтований на формування у читачів практичних навичок правильного мислення, основ логічного доказу та спростування.

Посібник написано колективом авторів на основі читання ними курсів логіки на різних факультетах Одеського державного економічного університету.




Авторський колектив:

Доктор філос. наук, професор Цибра М.Ф. – тема 2

Канд. філос. наук, доцент Сандюк Л.О. – тема 7

Канд. філос. наук, доцент Симоненко С.П. - тема 5

Канд. філос. наук, доцент Сулим О.В. – теми 3,4,6

Канд. філос. наук, доцент Шмиголь М.Ф. - теми 1,8.
За редакцією канд. філос. наук Сулима О.В.


Робота з комплексом.
Комплекс розроблено з метою кращої організації самостійної роботи студентів по вивченню курсу “Логіка”. У відповідності до цього матеріал курсу за такою схемою: теоретичний матеріал – запитання, завдання і вправи по кожній темі або розділу теми. Після кожного запитання і завдання відведено місце для запису відповіді.

Вивчення курсу передбачає уважне опрацювання спочатку теоретичного матеріалу, а потім – виконання практичних завдань і вправ. Завдання і вправи побудовані таким чином, що їх вирішення неможливо без чіткого уяснення сутності теоретичних питань.

Особливістю завдань є те, що вони вимагають від студента наведення власних прикладів, тобто не допускається, щоб приклади були взяті з теоретичного матеріалу даного комплексу.

Студент повинен навести власноручні письмові відповіді на поставлені запитання, а також дати письмові рішення усіх завдань.




Тема 1. Предмет та значення логіки.
Мета першої лекції полягає в тому, щоб ввести слухачів в світ основних принципів та операцій людського мислення, які вивчаються формальною логікою.
Форма́льна ло́гіка - конструювання і дослідження правил перетворення висловів, що зберігають своє істинне значення безвідносно до змісту вхідних в ці вислови понять. У історії філософії - окремий розділ або напрям логіки кінця XIX - початку XX ст.
Творцем першої логічної науки, яка пізніше була названа І. Кантом формальною логікою, по праву вважається найкрупніший мислитель античності Аристотель (384-322 р. р. до н.е.). Основи цієї науки зберегли своє значення і до наших днів. Те, про що говорить наука логіки, знайоме та близьке кожному. Люди мислять за законами логіки, але багато з них цього не усвідомлюють. Перед нами стоїть завдання увійти в світ науки логіки, відчути її внутрішню узгодженість, динаміку, зрозуміти важливість цієї науки для життєдіяльності людини .

Основні питання теми:

1. Природа мислення.

2.Логічні форми мислення.

3. Визначення формальної логіки.

4. Логіка та психологія.

5. Співвідношення логіки формальної та діалектичної.

6. Про культуру та дисципліну мислення.

7. Практичне значення логіки.

Ключові поняття: мислення, суб’єкт мислення, предикат, форма мислення, зміст мислення.



1.Природа мислення

Формальна логіка вивчає мислення. Але мислення досліджують і інші науки: філософія, психологія, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика. Так, для фізіолога мислення – це ідеальне, прояв вищої нервової діяльності мозку. Психологи говорять, що мислення – це інтелект в дії. Для кібернетика мислення – процес обробки інформації за певною програмою.
Обробка інформації́ - вся сукупність операцій (збирання, введення, записування, перетворення, зчитування, зберігання, знищення, реєстрація), що здійснюються за допомогою технічних і програмних засобів, включаючи обмін по каналах передачі даних [6.
Філософсько-матеріалістична гносеологія (теорія пізнання) розглядає мислення як вищу ступінь пізнання, яке, на відміну від безпосередніх способів відображення дійсності (відчуття, сприйняття, уявлення - їх називають чуттєвими формами пізнання), осягає дійсність опосередковано та узагальнено. Тобто за допомогою мислення осягаються такі сторони реального світу, котрі не можуть бути розкритими за допомогою тільки одних чуттєвих форм пізнання (наприклад, усі закони науки являються результатом діяльності мислення).

Мислення - це передусім здатність людини до духовної діяльності. Продуктом мислення є щось загальне, абстрактне, яке відрізняється від чуттєвого. Різниця між чуттєвістю та мисленням полягає в тому, що характерною рисою першої є одиничність, а другого – загальність. Остання фіксується в поняттях та категоріях, які не притаманні безпосереднім відчуттям. Розглянемо, наприклад, такий предмет, як сіль: вона – тверда, біла, солона і т.д. Ми говоримо, що усі ці властивості об’єднані в одному предметі, але ця єдність не дана нам у відчуттях. Те ж саме ми маємо, коли ми розглядаємо дві події, які знаходяться у відношенні причини та наслідку. Тут сприймаються дві окремі події, які слідують одна за одною в часі. Але те, що одна подія є причиною, а друга - наслідком, це безпосередньо не сприймається, а є результатом нашого мислення.

Не виникає сумніву, що мислення, або логічна ступінь пізнання, виникнувши на базі відчуттів, уявлень, не зводиться до простої сукупності чуттєвих образів. Воно є більш складною та якісно новою формою пізнання порівняно з чуттєвістю.

Свого часу видатний німецький філософ Г. Гегель стверджував, що діяльність нашого мислення слід розглядати як міркування про щось. Вже дитина починає міркувати, коли порівнює та розрізняє певні речі. Людина весь час міркує. Наприклад, коли вона ставить перед собою життєві цілі, то при цьому міркує про те, якими засобами можна їх досягнути. Ціль є в цьому випадку щось загальне, і людина шукає засоби досягнення поставлених цілей. Те ж саме ми маємо у нашому відношенні до явищ природи. Ми помічаємо, наприклад, грім та блискавку, це явище нам знайоме, і ми часто його сприймаємо. Але людина не задовольняється одним лише чуттєвим сприйняттям явищ; вона хоче знати, що ховається за ними, що вони собою являють, хоче їх осягнути. Тому ми і міркуємо, прагнемо пізнати причину як щось таке, що відмінне від явища, прагнемо розкрити внутрішнє в його відмінності від зовнішнього. Ми, таким чином, подвоюємо явище, розділяємо його на внутрішнє та зовнішнє, на силу та прояв, на причину та наслідок. Внутрішнє в цьому прикладі є загальне, постійне, тобто не та чи інша конкретна блискавка, а те, що є незмінним і залишається одним і тим же в безлічі різних блискавок. Чуттєве являє собою щось одиничне, зникаюче. Природа показує нам безліч одиничних образів та явищ; ми відчуваємо потребу внести єдність в це розмаїття, ми порівнюємо явища одне з одним та прагнемо пізнати сутність кожного з них. І саме за допомогою роздумів, мислення ми і виявляємо цю сутність, загальне в одиничних речах. Цей момент підкреслив Г.Гегель, зазначаючи, що загальне не існує якимось зовнішнім чином: воно не може бути сприйнято чуттєво (закони руху небесних тіл не накреслені на небі); загального ми не чуємо і не бачимо, воно доступне лише мисленню і осягається лише розумом.

Звідки ж виникає людське мислення? На це питання в історії філософії давались різні відповіді.

Історія філософії - розділ філософії, що вивчає історичні типи філософії. В його рамки включені, як філософські системи окремих філософів, так і розвиток їхніх поглядів в рамках філософських шкіл.
В курсі філософії ця проблема розглядається детально і, незважаючи на її складність, ми поділяємо думку про те, що мислення має соціальну, суспільно-історичну природу, воно виникає та розвивається разом з появою та розвитком праці та мови, яка, в свою чергу, фіксує результати мислення. Це означає, що думка тільки завдяки мові стає безпосередньою дійсністю для інших людей. Мислення, яке спочатку виступає як “чуттєво-практичне мислення”, поступово набуває форми словесного мислення. Останнє потребує досить високого рівня розвитку свідомості. Нам добре відомо, що дуже складно виразити в слові певні форми дії. І тому часто-густо продемонструвати своє вміння щось зробити набагато легше, ніж пояснити це в словах і тим більше - звести його до певних правил.

Мова як безпосередня дійсність думки дозволяє кожному поколінню використовувати знання, які накопичені попередніми поколіннями, а не починати кожного разу пізнання світу спочатку.

Отже, людське мислення є опосередкованим та узагальненим способом відображення дійсності. Узагальнення ж, в свою чергу, нерозривно пов’язане з абстрагуванням тих чи інших властивостей, відношень від конкретного предмету; ці властивості і відношення в реальній дійсності не існують окремо від предмету. Але уявно відокремити якусь властивість від предмету стає можливим тільки з допомогою слова, яке і дозволяє фіксувати її у свідомості. Незважаючи на нерозривний зв’язок між мовою та мисленням, вони репрезентують різні явища. Тому їх і досліджують різні науки: мислення вивчається формальною логікою, а мова – мовознавством.

Всі науки користуються засобами природної мови, застосовуючи в той же час засоби штучної мови. У сучасній формальній логіці так звана формалізована мова дуже широко застосовується.

Математи́чна ло́гіка - розділ математики, що вивчає мислення за допомогою числень, застосовуючи математичні методи та спеціальний апарат символів. Предметом математичної логіки є математичні теорії в цілому, які вивчаються за допомогою логіко-математичних мов.
Однак, із цього не випливає, що логіка є наукою про формалізовану мову, а не про мислення. В мисленні формальна логіка вивчає логічні форми та формально-логічні закони.

Зазначимо також, що мислення – це такий процес, в ході якого людина міркує і зіставляє думки, тобто із одних думок виводить інші думки, в яких міститься нове знання.

В мисленні людини можна виділити два рівні, хоча межа між ними досить умовна. До першого рівня належить так звана природна сила розуму, “природний світ розуму”, або буденне, “доморощене” мислення, здоровий глузд, буденний розсудок.

Здоровий глузд - один з провідних початків людського життя, який розгортається не під дією науки, філософії чи якихось загальних принципів, а під вирішальним впливом здорового глузду. Саме тому він необхідний у гуманітарних і соціальних науках, які досліджують моральне та історичне існування людини.
В чистому вигляді здоровий глузд в усі часи характеризував тільки людей, які не отримали освіти; у грамотних же, освічених здоровий глузд підкріплявся певною сумою отриманих знань та навичок мислення. Здоровий глузд – це той мінімум інтелекту, котрий кожна нормальна людина засвоює стихійно, несвідомо, в тій мірі, в якій оволодіває живим досвідом сучасників. В цьому сенсі здоровий глузд складає так зване природне мислення, яке притаманне кожній людині. До другого рівня відносять теоретичний розсудок, розум, теоретичне мислення.

Якщо розглянути згадані рівні знання з іншого боку, то їх можна представити як ієрархію інтелектуальних здібностей. Свого часу німецький філософ І.Кант звернув на це увагу і відокремив в мисленні три здібності: по-перше, здатність пізнання загального (встановлення або засвоєння правил) – це розсудок; по-друге, здатність підведення окремого під загальне (тобто підведення окремих випадків під загальне правило) – здатність до судження; по-третє, це здатність визначення окремого через загальне (тобто здатність виведення принципів) – розум.

І.Кант продемонстрував характер кожної здібності наступним чином. Слузі, який виконує певні доручення, для досягнення цілі достатньо проявити силу свого розсудку. Офіцер, котрому запропоновано лише загальне правило, сам вирішує, як йому поступати в тому чи іншому випадку, і він повинен проявити силу своєї здатності до судження. Генерал, якому необхідно розглянути різні випадки і сформулювати для них загальне правило, повинен володіти розумом.

І.Кант вважав, що відсутність здібності до судження (тобто здатності розрізняти, підпорядковане щось даному правилу чи ні) характерна для “дурної” людини. Людина, яка володіє тільки розсудком, може, постійно навчаючись, досягнути чималої вченості і мати великі знання про свій предмет, але, в кінцевому підсумку, все ж не розуміти предмету. Це являє собою лише здатність вміло використовувати накопичені знання як в буденному житті, так і, в певному відношенні, для розвитку науки. Таким чином, відсутність здатності до судження може бути долею не лише посередніх “забитих дурнів”, але й досить “вчених” мужів – педантів. Останнє має відношення до тих людей, які знають про щось (завдяки добрій пам’яті), але не розуміють того, що знають.

І.Кант вважав, що якщо природний розсудок у людини може бути збагачений множиною понять і різними правилами шляхом навчання, то здатність до судження – це особливий дар, котрий потребує лише вправ, але якому не можна навчитися. “Ось чому, - писав Кант, - здатність до судження є відмітною рисою так званого природного розуму, і відсутність його не можна заповнити ніякою школою, тому що школа може і обмеженому розсудку дати і втиснути в нього скільки завгодно правил, запозичених у інших, але здатність правильно скористатися ними повинна бути притаманна навіть школяреві, і якщо немає цього природного дару, то ніякі правила, які були б запропоновані йому з цією метою, не гарантують його від їх помилкового використання”.

В самому загальному вигляді здатність до судження представляє собою розвинуту схильність людини до міркування (рефлексії) над окремими явищами з точки зору загальних правил (принципів, законів).

Аспект (лат. aspectus - вигляд, погляд) - поняття філософії (онтології, теорії пізнання). У філософії аспект розглядається
В тому випадку, коли процес міркування протікає досить швидко і помітним є лише остаточний результат, здатність до судження (здатність судити про речі, висловлювати про них свою думку тощо) часто називають відчуттям істини.

Свого часу І.Кант висунув ряд максим (основних правил, принципів), котрі, на його думку, ведуть людину до мудрості: 1) мати особисте судження (думати самому) - це максима розсудку; 2) мислити себе в процесі спілкуванні з людьми на місці будь-кого іншого - це максима здатності до судження; 3) завжди мислити у згоді з самим собою - це максима розуму.

Перша максима виходить з того, що людський розум не повинен бути пасивним, таким, що приймає все на віру, без критичного аналізу. Це максима вільного від марновірства мислення. Друга максима вказує, що треба мисленно приймати до уваги спосіб уявлення кожного іншого; вміння ставати на точку зору іншого – якість величезної цінності, завдяки якій набувається широта образу мислення. Третя максима мислення найбільш трудно досяжна. Послідовність образу мислення передбачає вміння широко та самостійно мислити не від випадку до випадку, а постійно. За Кантом, усі три максими притаманні в зародку здоровому глузду.

Нарешті, вища ступінь розвитку інтелекту іноді характеризується як мудрість. Під мудрістю в різні часи розуміли різноманітні якості: і прагнення до істини, і вищу ступінь пізнання, і пізнання всезагальної необхідності і дії у відповідності з нею, і глибокий розум, який спирається на життєвий досвід, і узагальнення знання та досвіду як принципів пізнання, оцінки, поведінки та дії. Мудрість вважається прерогативою філософії. Невипадково філософія в перекладі з давньогрецької означає “любов до мудрості”. Але про це буде йти мова в курсі “Філософія”.


 

2. Логічні форми мислення

Процес мислення має свою внутрішню структуру, він реалізується в таких природно сформованих елементах як поняття, судження, умовивід. Оперування поняттями та отримання нового, вивідного знання в умовиводах складає формально-логічний апарат мислення.

Поняття логічної форми мислення є фундаментальним у формальній логіці. Логічна форма є способом зв’язку частин мислимого змісту - складових елементів думки. Даний спосіб зв’язку може бути одним і тим же для необмежено великої кількості думок, кожна із яких відрізняється своїм особливим конкретним змістом від усіх інших думок. Як приклад, розглянемо три думки, що виражені в наступних реченнях: “ Земля є планета”; “Людина є розумна істота”; “Україна є незалежна держава”. В кожному з цих трьох речень виражається особлива за своїм змістом думка, відмінна від інших думок. Але якщо абстрагуватися від конкретного змісту цих думок, то можна помітити, що в їх структурі є щось загальне. Кожна з наведених думок включає елемент, який позначає предмет думки, про який щось стверджується, і елемент, який виражає те, що стверджується відносно цього предмету. Окрім того, між двома цими елементами в кожній із даних думок має місце одне і теж відношення, яке виражено словом “є”.

Щоб уявити собі загальну структуру розглянутих трьох думок, позначимо в кожній із них той елемент, який виражає предмет ствердження, символом S, а елемент, що виражає те, що стверджується про предмет, – символом Р. В результаті отримаємо формулу :


S є Р
Це символічне вираження певного виду логічної форми мислення.

Тобто в кожній простій думці, як правило, мають місце два основних елементи:

- відображення предмету, який називається суб’єктом, він позначається латинською буквою S;

- відображення тієї чи іншої властивості предмету, яка називається предикатом думки і позначається латинською буквою Р.

Наприклад, в думці, яка виражена словами: “Людина є розумна істота” мають місце такі два елементи: суб’єкт думки – це знання про людину; предикат – це знання про таку якість людини, як бути розумною істотою. В предикаті, як писав Г.Гегель, суб’єкт отримує свою чітку визначеність та зміст. Це відношення фіксується словом “є”, хоча частіше це слово-зв’язка тільки мається на увазі. Зв’язка “є” виражає те, що суб’єкт та предикат знаходяться у відповідності один з одним.

Символи S і Р називаються в логіці змінними знаками, а слово “є” – постійним. Взагалі змінні знаки – це такі знаки, замість яких можна підставляти будь-які конкретні значення, одержуючи в результаті вираження різних думок з однаковою логічною структурою або з однією і тією ж логічною формою. Значення постійного знаку зберігається при підстановці замість змінних будь-яких конкретних висловлювань .

В логіці в якості постійних знаків використовують також такі слова природної мови як “усі” та “деякі”. Формула “Усі S суть Р” означає що один клас предметів цілком міститься в іншому певному класі предметів. Формула “Деякі S суть Р” - являються символічним виразом того, що деяка частина одного класу предметів міститься в другому класі предметів.

Думки простої логічної форми можуть пов’язуватись між собою, утворюючи думки більш складної логічної форми. Зокрема думки, наведені нами вище в якості прикладу, можуть бути елементами такої більш складної логічної форми, яка в логіці називається умовивід і має багато видів та різновидів ( про це детально буде йти мова пізніше в спеціальній темі).

В реальному процесі мислення логічні форми не існують окремо від конкретного змісту думок, але останні не входять в предмет вивчення формальної логіки. Вона досліджує логічні форми думок, відволікаючись від їх конкретного змісту (аналогічна ситуація має місце також, наприклад, в геометрії, яка відволікається від різних властивостей тіл при вивченні їх просторових форм, хоча в реальному світі не існує просторових форм тіл без якісних властивостей). Якщо говорити про співвідношення формальної логіки та граматики, то треба зазначити, що формальна логіка абстрагується від особливостей мовних виразів думки, які є предметом вивчення граматики, а граматика, у свою чергу, залишає осторонь питання про логічні структури мислення, яке досліджується формальною логікою.

Логічна форма мислення носить загальний характер, охоплює різноманітний предметний зміст.

Ми́слення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях, в результаті якого формується інтелект особистості.
Відображаючи найпростіші, найбільш масовидні властивості і відношення реального світу, спільні для всіх предметів та явищ об’єктивної дійсності, логічна форма мислення знаходить своє універсальне використання в усіх сферах знання.

З поняттям логічної форми тісно пов’язане поняття формально-логічного закону, що є відношенням між логічними формами мислення (про закони логіки буде йти мова в п’ятій темі). Формально-логічні закони, як і закони будь-якої науки, носять об’єктивний характер, тобто не залежать від волі та бажання людей, їх ігнорування веде до втрат в пізнанні істини, подібно до того, як при ігноруванні, наприклад, економічних законів неможливо досягти позитивних економічних результатів.

Економі́чний зако́н - об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими.

За своїм змістом думки можуть бути істинними або хибними, тобто такими, що відповідають або не відповідають дійсності. При цьому істинність слід відрізняти від логічної правильності. Для досягнення істини необхідно, по-перше, щоб істинними були вихідні положення; по-друге, - дотримання законів і правил логіки. Порушення однієї з умов веде до того, що вивід може бути хибним.

Логічна правильність - необхідна, але недостатня умова істинності. Наприклад, логічна форма правильна, а вивід хибний, якщо хибним є один із засновків умовиводу:

Усі метали - тверді тіла (хибне твердження).

Тверде́ ті́ло (англ. solid) - агрегатний стан речовини, що характеризується стабільністю форми на відміну від інших агрегатних станів рідини та газу. Атоми твердих тіл більшість часу проводять в околі певних рівноважних положень, здійснюючи тільки незначні теплові коливання.

Ртуть - не є тверде тіло.

Отже, ртуть - не метал.

З іншого боку, в судженнях усі твердження можуть бути істинними, але при цьому логічно між собою не пов’язані. В наступному прикладі висновок, хоча і є істинним, зовсім не випливає із даних засновків:

Усі птиці – хребетні.

Усі лебеді – хребетні.

Отже, усі лебеді – птиці.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20



  • Студента ................. курсу ..................................................................................... факультету (2003-2004 учбовий рік)
  • Рецензенти
  • Авторський колектив: Доктор філос. наук, професор Цибра М.Ф. – тема 2 Канд. філос. наук, доцент Сандюк Л.О. – тема 7
  • Канд. філос. наук, доцент Шмиголь М.Ф. - теми 1,8. За редакцією канд. філос. наук Сулима О.В.
  • Тема 1. Предмет та значення логіки.
  • 2. Логічні форми мислення
  • Усі S суть Р