Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Палеонтологічний збірник 2014. №46. С. 76-92 paleontological review 2014. N 46. P. 76-92

Скачати 295.09 Kb.

Палеонтологічний збірник 2014. №46. С. 76-92 paleontological review 2014. N 46. P. 76-92




Скачати 295.09 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації07.06.2017
Розмір295.09 Kb.
  1   2   3

ПАЛЕОНТОЛОГІЧНИЙ ЗБІРНИК

2014. № 46. С. 76–92



PALEONTOLOGICAL review

2014. N 46. P. 76–92






УДК 551.781(477.8,13)
РЕГІОЯРУСИ ПАЛЕОГЕНУ ТЕТИЧНОЇ ПРОВІНЦІЇ УКРАЇНИ: ОБҐРУНТУВАННЯ ВІКУ ТА КОРЕЛЯЦІЯ
ЗА ПЛАНКТОННИМИ МІКРООРГАНІЗМАМИ

Аїда Андрєєва-Григорович, Нінель Маслун.
Мікроорганізми, або мікроби - мікроскопічні організми, занадто маленькі, щоб бути видимими неозброєним оком. Вивченням мікроорганізмів займається мікробіологія. Мікроорганізми можуть бути бактеріями, археями, грибами або деякими іншими (ніж грибами) еукаріотами, але не вірусами або пріонами, бо останніх загалом класифікують як неживих, хоча мікробіологія вивчає і ці об'єкти.
Планктон (грец. πλανκτον - блукаючий), сукупність дрібних організмів, що живуть у товщі води у завислому стані та не можуть активно протистояти перенесенню течією.
Палеоген або Палеогенний період (система) (рос. палеогеновая система (период), англ. Palaeogene (Period), нім. Paläogen n) - перший геологічний період кайнозойської ери, що почався 66,0 та закінчився 23,03 млн років тому.

Інститут геологічних наук НАН України,

вул. О. Гончара, 55-б, 01054 Київ, Україна

aida_grigorovich@mail.ru
Наведений регіоярусний поділ регіонів Карпат і Південної України. Уперше для Карпатського регіону запропоновано шкалу регіоярусного поділу, в основі якої виділені О.
Геологія Геоло́гія (від грец. γῆ - земля, і грец. λογος - наука) - комплекс наук про тверду оболонку Землі, історію її розвитку та процеси, що її створили.
Карпати Карпа́ти - гірська система на сході Центральної Європи, на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії. Простягається від околиць Братислави до Залізних Воріт на 1 500 км, утворюючи опуклу дугу, що замикає Середньодунайську рівнину.
 Вяловим, Д. Андрусовим (1963, 1971) русичанський, карпійський і омбронський комплекси (серії). На підставі зональної біостратигафії за планктонними мікроорганізмами обґрунтовано вік регіоярусів у межах Тетичної провінції України і проведено кореляцію з горизонтами палеогену суміжної території Росії та з Міжнародною стратиграфічною шкалою.
Стратигра́фія (лат. stratum - пласт, шар; грец. γραφο - пишу) розділ історичної геології, який охоплює питання історичної послідовності, первинних взаємовідносин і географічного розповсюдження осадів, вулканогенних і метаморфічних утворень, що складають земну кору і відображають природні етапи розвитку Землі та її біосфери.
Геохронологі́чна шкала́ (англ. geological dating, geochronological scale, нім. geologische Zeitrechnung f) - послідовний ряд геохронологічних еквівалентів загальних стратиграфічних підрозділів та їх таксономічної підлеглості.
Обсяги регіоярусів, їхні межі та діахронність меж літостратиграфічних підрозділів визначені за кореляційними рівнями планктонних форамініфер, нанопланктону і диноцист. Нижня межа палеогену обґрунтована у Карпатському і Південному регіонах трьома групами планктону: верхня межа – трьома групами у Карпатах, на Півдні у крайових фаціях майкопу – диноцистами і, частково, планктонними форамініферами, у глибоководних фаціях Азово-Чорно­морського регіону – нанопланктоном і форамініферами.
Карпа́тське (до 1969 року Гни́ла) - село в Україні, в Турківському районі Львівської області. Населення становить 1190 осіб. Орган місцевого самоврядування - Карпатська сільська рада.
Нанопланкто́н (від грец. nanos - карлик і планктон) - угруповання найдрібніших планктонних організмів (бактерії, деякі одноклітинні водорості, гриби, їх зооспори), що проходять крізь дрібні чарунки шовкової планктонної сітки (довжина тіла менше 0,05 мм).
Підро́зділ - у військовій справі - військова одиниця постійної організації, головним чином однорідного складу в кожному роді військ та у спеціальних військах, що організаційно входить до складу більшого підрозділу або військової частини.
Форамініфе́ри (Foraminifera) - тип або клас корененіжок, найпростіших морських і прісноводних організмів. Мають мінеральний екзоскелет (черепашку), який буває двох видів: секреційний (вапнистий та кременистий) і аглютинований.
Точна верхня межа (верхня грань) і точна нижня межа (нижня грань) - узагальнення понять максимуму та мінімуму відповідно.


Ключові слова: регіояруси, кореляція, нанопланктон, форамініфери, диноцисти, палеоген, Карпати, Південна Україна.
Основними одиницями регіональної стратиграфії палеогену України є регіояруси (горизонти). Загальноприйнятої регіоярусної шкали палеогенових відкладів Карпат досі не було, хоча спроби розробити її виникали неодноразово. Наприклад, у 1963 р. О. Вялов і Д. Андрусов запропонували розділити палеоген флішових Карпат на два комплекси (серії): карпійський і омбронський, а 1971 р. О.
Ві́дклади - речовина, матеріал, що відклався внаслідок осідання у воді органічних речовин, мінералів, космічного пилу тощо. Розрізняють червоноколірні відклади, океанічні та річкові відклади, автохтонні відклади.
Фліш (від нім. fliessen - «текти», «розтікатись») - осадові породи, теригенна (іноді вулканогенно-теригенна) геологічна формація, яка характеризує певний період розвитку седиментаційного басейну.
 Вялов виділив русичанський комплекс (серія). Принцип виділення цих комплексів (серій) відповідає вимогам, які ставлять у разі виділення регіоярусів (горизонтів) [32], тому наведені комплекси можна ототожнювати з регіоярусами для всієї Карпатської провінції. Літофаціальна мінливість і різко діахронні межі флішових стратонів сьогодні не дають змоги прийняти детальніший регіоярусний поділ. У палеогені південних регіонів України (Причорномор’я, Крим, Керченський півострів, Азово-Чорноморська акваторія) виділено білокам’янсь­кий, качинський, бахчисарайський, сімферопольський, новопавлівський, кумський, альмінський, планорбеловий, молочанський, керлеутський, кавказький регіояруси.
Качинський - українське та польське (пол. Kaczyński) прізвище.
Акваторія - (від лат. aqua - вода, рос. акватория; англ. water area; нім. Wasserbecken, Wasserfläche) - ділянка водної поверхні певної водойми або її частини (порту, затоки, моря) у визначених межах. Наприклад, акваторія порту охоплює рейд, внутрішню гавань, підходи до порту і причалів.
Україна - унітарна держава, регіонами якої є 24 області, 1 автономна республіка (АР Крим) і 2 міста зі спеціальним статусом: Київ і Севастополь.
Ке́рченський піво́стрів (крим. Keriç yarımadası) - східна частина Кримського півострова. Омивається на півночі Азовським морем, на сході - Керченською протокою, на півдні - Чорним морем, на заході з'єднується із Кримським півостровом Ак-Монайським перешийком завширшки 17 км.

Кореляція та деталізація відносного віку цих відкладів ґрунтуються переважно на планктонних мікроорганізмах – форамініфери, нанопланктон і диноцисти.

Планктонну біостратиграфію палеогенових відкладів України почали інтенсивно розробляти та впроваджувати в практику геологічних досліджень з 30–40-х років ХХ ст.

Практика (грец. πράξις «діяльність») - доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.
Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.
Перша спроба детального розчленування та кореляції палеогенових відкладів України наведена в працях П. Тутковського (1903–1930), який започаткував стичний аналіз мікрофауни за форамініферами та виконав кореляцію.
Фа́уна (новолат. fauna, від лат. Fauna - богиня лісів і полів, заступниця стад тварин) - історично сформована сукупність видів тварин, що живуть у певній області та входять до всіх її біогеоценозів.
Біостратиграфічні шкали за планктонними мікрофосиліями, які слугували основою для створення модернізованих стратиграфічних схем палеогену, розробляли А. Андрєєва-Григорович, Є. Богданович, Н. Бояринцева, Н. Бражнікова, Е. Бугрова, В. Василенко, Д. Вага, І. Венглінський, Г. Волошина, О. Вялов, Й. Гжибовський, С. Гнилко, Л. Голубнічая, А. Грузман, Н. Дабагян, Л. Дайн, В. Дідковський, В. Железняк, Н. Запорожець, М. Іванік, В. Каптаренко-Чорноусова, Т. Кирилова, І. Коненкова, Є. Краєва, О. Лемішко, О. Липник, Н. Маслакова, Н. Маслун, М. Менкес (Ткачук), Л. Мінтузова, В. Морозова, Н. Музильов, О. Мятлюк, Ю. Нікітіна, А. Печонкіна, Л. Пишванова, Л. Проснякова (Іванова), А. Романів, Т. Рябоконь, Н. Савенко, Н. Савицька, Р. Самойлова, Н. Смолинська, Г. Соболев, Н. Субботіна, І. Табачнікова, Т. Улановська, В. Уліг, О. Швембергер, К. Шуцька, К. Фотт, М. Ярцева.

Дослідження стратиграфії палеогенових відкладів проводили із застосуванням


біостратиграфічного, літостратиграфічного, тектонічного, палеографічного, палеомагнітного, геофізичного та інших методів. Такий комплексний підхід дав змогу вирішити низку дискусійних питань стосовно меж палеогену, обсягу його літостратиграфічних підрозділів, регіоярусного поділу, а також кореляції в межах регіону, з суміжними територіями і з Міжнародною стратиграфічною шкалою [36].
Геофі́зика (від дав.-гр. γή - земля та дав.-гр. φυσικά - єство, природа) (англ. geophysics; нім. Geophysik f) - комплекс наук про фізичні властивості Землі й фізичні процеси, які відбуваються в атмосфері, гідросфері та літосфері під впливом внутрішніх сил Землі й космічних тіл.
Текто́ніка (грец. τεκτονική - будівельна справа, від τεκταίνω - майструю, будую) - наука (галузь геології), що вивчає структуру та рухи земної кори і підкорових мас та форми залягання гірських порід, створені цими рухами, досліджує геологічну історію й закономірності розвитку тектонічних рухів.
Палеогра́фія (від грец. παλαιός - давній, старовинний та γράφω - писати) - історико-філологічна дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості на певних етапах розвитку.
Теритóрія (лат. territorium - область, територія; від terra - земля) - регіон, обмежена частина земної поверхні в природних, державних, адміністративних або умовних межах: визначається протяжністю, як специфічним видом «просторового» ресурсу, площею, географічним розташуванням, природними умовами, господарською освоєністю.
З цією метою, окрім власного матеріалу з численних палеогенових розрізів Українських Карпат, Причорномор’я, Криму, Керчі та Азово-Чорноморського регіону, проаналізовано опубліковані дані.
В долині ріки Прут в околицях села Ворохта було знайдено скам'яніле яйце орла бородача. Яйцю близько 15 мільйонів років.
Бронза (стар. спиж) - сплав міді, та інших металів, чи неметалів. Здебільшого до складу бронзи входить олово. Частка олова у бронзах може становити від 1.25 до 10%. Серед неметалічних сполук найчастіше до складу бронзи входить фосфор.


Палеоцен, датський, зеланський і танетський яруси

В Українських Карпатах палеоценові відклади представлені верхньою частиною русичанського і нижньою частиною карпійського регіоярусів (див. таблицю).



Русичанський регіоярус [11]. Верхня крейда–нижній палеоцен. Назва походить від стародавнього племені русичів, яке жило на території Карпат. Стратотип – розріз верхньої підсвіти стрийської світи по річці Дністер. Відклади поширені по всій території Зовнішніх Карпат і складені карбонатно-теригенним флішем.
Стратотип - конкретний геологічний розріз відкладів стратиграфічного підрозділу в межах одного відслонення (або декількох близько розташованих). Є еталоном для зіставлення з відповідними за геологічним віком відкладами з інших районів.
Стри́йська сві́та - літостратиграфічний підрозділ верхньокрейдово-палеогенових відкладів складчастих Карпат.
Зовнішні Карпати Зо́внішні Карпа́ти - зовнішня північно-західна, північна, північно-східна і східна частина Карпат, у тому числі Українських Карпат.
За літофаціальними особливостями вони різко відрізняються від підстильних порід котинського регіоярусу і покривних карпійського. Русичанський комплекс відповідає другій стадії розвитку флішового басейну Карпат. За автором, ця стадія характеризує наявність часто великих за розмірами відокремлених басейнів седиментації, які розділені кордильєрами на окремі структурні зони і мають різний склад фацій у цих зонах.
Фа́ція (лат. facies - обличчя) – науковий термін, який використовується в декількох природничих науках. Фація – основна систематична одиниця в геології, геохімії, седиментології і палеогеографії, як вид – в зоології.
Кордильєри (англ. Cordilleras) - найбільша за простяганням гірська система на Землі. Простягається вздовж західних окраїн Північної і Південної Америки. Довжина понад 18 тис. км, ширина до 1600 км у Північній Америці і до 900 км у Південній.
Седимента́ція (sedimentum - осідання) (рос. седиментация, англ. sedimentation, нім. Sedimentation)

Вік верхньої частини русичанського регіоярусу – даній і зеландій (початок) обґрунтовано форамініферами зон Parvularugoglobigerina eugubina, Globoconusa daubjergensis, Subbotina triloculinoides, нанопланктоном зон NР1-Biantolithus sparsus, NР2-Cruciplacolithus tenuis, NР3-Chiasmolithus danicus i NР4-Ellipsolithus macellus, диноцистами зон Сarpatella cornuta s.l. і Cerodinium speciosum s.l. (нижня частина).



Межа крейди і палеогену. У верхній частині стрийської світи, на межі між середньострийською і верхньострийською підсвітами (у разі тричленного поділу), відбувається різка зміна у складі планктону. У підошві верхньострийської підсвіти (примежові шари крейди і палеогену) визначена зміна планктонних асоціацій форамініфер, яка виражена повним зникненням видів родини Globotruncanidae та поширенням дрібнорослих представників родин Globigerinidae і Globorotalidae. Без перерви в осадонагромадженні вище зони форамініфер Abathomphalus majaroensis маастрихту середньострийської світи залягає зона данію – Parvularugoglobigerina eugubina верхньострийської світи [3, 18, 22, 31, 32].
Маастри́хт (нід. Maastricht, МФА: [maˑsˈtrɪχt]; на місцевому діалекті - Mestreech) - місто в Нідерландах та столиця провінції Лімбург. Місто лежить на обох берагах річки Маас у південно-східній частині країни, на кордоні з Бельгією і Німеччиною.
На цій межі майже повністю оновлюється склад коколітофоридів: з 70–75 видів, наявних у відкладах середньострийської підсвіти, тільки п’ять–шість простежуються у підошві верхньострийської підсвіти, де виявлено нанозони данію. Склад динофітових водоростей оновився на 30–35 %. Характерна ознака того, що перерви в підошві верхньострийської підсвіти нема, – наявність Сarpatella cornuta, який є видом-індексом підошви датського ярусу МСШ [3, 8, 31].

Кореляція: верхньострийська підсвіта Зовнішніх Карпат зіставляється з нижньою частиною метовської світи Внутрішніх Карпат та нижньою підсвітою білокам’янської світи півдня України.

Водорості (лат. Algae) - гетерогенна група, деякі види автотрофні. Ця група охоплює кілька різних груп відносно простих за структурою живих організмів, які отримують необхідну для життєдіяльності енергію шляхом фотосинтезу, мешкають переважно у водному середовищі чи пристосувались до життя у ґрунті та інших наземних місцезростаннях.
Вну́трішні Карпа́ти - частина Карпат, розташована у центральній Словаччині, північній Угорщині, а також південно-західна частина Українських Карпат і центральна частина румунських Карпат.
Вона відповідає більшій частині ельбурганського горизонту за схемою палеогену Північного Кавказу і Передкавказзя Росії [9], датському та зеланському (нижня частина) ярусам МСШ.


  1   2   3


Скачати 295.09 Kb.

  • РЕГІОЯРУСИ ПАЛЕОГЕНУ
  • Палеоцен, датський, зеланський і танетський яруси В Українських Карпатах
  • Русичанський регіоярус
  • Межа крейди і палеогену.