Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Палеонтологічний збірник 2014. №46. С. 76-92 paleontological review 2014. N 46. P. 76-92

Скачати 295.09 Kb.

Палеонтологічний збірник 2014. №46. С. 76-92 paleontological review 2014. N 46. P. 76-92




Скачати 295.09 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації07.06.2017
Розмір295.09 Kb.
1   2   3

Карпійський регіоярус [12]. Середній палеоцен–еоцен. Назва від давніх народів карпів, які жили на території Карпат. Стратотип – розріз ямненської світи в с.
Передкавказзя - територія на північ від Великого Кавказу, обмежена з півночі Кумо-Маницькою западиною, із заходу Азовським морем і Керченською протокою, зі сходу Каспійським морем.
Горизо́нт, або о́брій, виднокра́й, небокра́й, видноко́ло (від дав.-гр. ὁρίζων - «те, що обмежує») - уявна лінія торкання небосхилу і земної поверхні. Розрізняють видимий горизонт та істинний горизонт. Кут між площиною істинного горизонту і напрямком на видимий горизонт називають нахилом горизонту (синоніми: пониження горизонту, депресія горизонту).
Ямненська світа - літостратиграфічний підрозділ палеоценових відкладів складчастих Карпат і Передкарпатського прогину.
 Яремча на р. Прут. Поширений по всій Карпатській дузі. Ці відклади відповідають третій стадії розвитку флішових Карпат. Вони становлять нижню частину карпатського палеогенового флішу (палеоцен і еоцен), яка чітко за літофаціальними особливостями відрізняється від перекривного омбронського регіоярусу і підстильного русичанського.
Еоце́нова епо́ха, еоцен (дав.-гр. ἠώς - «світанок» і дав.-гр. καινός - «новий») - середня геологічна епоха палеогенового періоду. Почалася 56,0 і закінчилась 33,9 млн років тому, тривала близько 22 млн років.
Для карпійського регіоярусу характерні широкий розвиток зеленоколірних порід та значна фаціальна мінливість. На різних стратиграфічних рівнях простежуються малопотужні пакети строкато забарвлених (червоних і зелених) аргілітів. Нижня межа регіоярусу проведена між стрийською і ямненською світами [12]: на відкладах стрийської світи без перерви залягають верстви строкатих аргілітів (яремчанський горизонт) і товща масивних пісковиків з тонкими прошарками вапнистих аргілітів і алевролітів ямненської світи.
Алевролі́т (рос. алевролит, англ. aleurolite, siltstone; нім. Aleurolith m, Sandschiefer m) - тверда гірська порода, зцементований алеврит. Більш ніж на 50% складається з частинок розміром 0,1-0,01 мм.
Гли́нисті поро́ди - група порід, що складені головним чином глинистими мінералами (каолініт, гідрослюди, монтморилоніт, палигорськіт та інші), розмір часток яких не перевищує 0,01 мм у діаметрі, та тонкими уламками інших мінералів.
Піскови́к (рос. песчаник, англ. sandstone, нім. Sandstein m) - осадова гірська порода, що складається з зерен піску, зцементованого глинистим, кременистим та іншим матеріалом.

Вік відкладів зеландій–танет обґрунтовано планктонними форамініферами зон Morozovella (Globorotalia) angulata; Globanomalina (Globorotalia) pseudomenardii [21], нанопланктоном зон NP 4 (верхи зони) NP 5, NP 6, NP 7, NP 8, NP 9 і диноцистами зони Cerodinium speciosum s. l. з трьома підзонами Cerodinium speciosum s. str., Alisocysta margarita, Rottnestia borussica і зони Apectodinium homomorphum [2, 3, 8, 31].

Кореляція: на півдні України цьому інтервалу відповідає білокам’янський (верхній регіопід’ярус) і качинський регіояруси. Зіставлений з горизонтами Гарячий Ключ і абазинський Північного Кавказу та Передкавказзя Росії й зеланським (верхня частина) і танетським ярусами МСШ.

Абази́ни (абаз. abaza, абаза) - корінний народ на теренах Північного Кавказу (Карачаєво-Черкесія, Адигея, Ставропольський край в Російській Федереції). Належить до балкано-кавказького типу великої європеоїдної раси.
Горячий Ключ - місто крайового підпорядкування в Краснодарському краї Росії. Розташоване на північних схилах західної частини Головного Кавказького хребта на річці Псекупс. Горячий Ключ - бальнеологічний курорт, один із найстаріших на Кавказі - з 1864.

У Південній Україні палеоценові відклади представлені білокам’янським і качинським регіоярусами.



Білокам’янський регіоярус [15]. Даній і зеландій. Названий за м. Білокам’янськ (колишня назва м. Інкерман) у Криму. Типова світа – білокам’янська. Стратотип – у долині р. Бельбек на ділянці між селами Мале Садове та Танкове Бахчисарайського р-ну Криму [15].
Мале́ Садо́ве (до 1945 року - Кючук-Сюйрен, крим. Küçük Süyren, рос. Малое Садовое) - село в Україні, в Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Розташоване на півдні району.
Поширений по всій території півдня України. Представлений мілко- і глибоководними фаціями. Майже в усіх регіонах залягає незгідно на відкладах маастрихту і перекритий качинським регіоярусом з ерозійним контактом.
Глибоководні (англ. Deep Ones) - вигадані істоти Міфів Ктулху, які живуть в морях, амфібії, що поєднують в собі риси гуманоїдів, риб і жаб. Глибоководні поклоняються Батькові Дагону, Матері Гідрі і Ктулху.
Еро́зія (від лат. виривати), (нім. Erosion; англ. Erosion; фр. Érosion; рос. Эрозия) - процеси руйнування: Руйнування ґрунту або гірських порід водним потоком (водна ерозія), вітром (вітрова ерозія, або дефляція), льодом.
Розділений на два регіопід’яруси: нижній відповідає дату, верхній – зеландію.

У Бахчисарайському стратотиповому регіоні нижній регіопід’ярус (нижньобілокам’янська підсвіта) складений білими детритовими вапняками з горизонтом глауконітових пісковиків у нижній частині, верхній (верхньобілокам’янська підсвіта) – жовтувато-сірими вапняками.

Глауконі́т (стара українська назва - зеленка) (рос. глауконит, англ. glauconite, англ. celadongreen; нім. Glaukonit m) - мінерал, класу силікатів групи гідрослюд, до складу якого входять кремній, алюміній, калій, залізо та ін.
Вапня́к (рос. известняк, англ. limestone, нім. Kalkstein) - осадова гірська порода, що складається головним чином з кальциту з домішками глинистого матеріалу, кремнезему, оксидів заліза та інших. Найпоширеніший різновид карбонату кальцію.
У східному районі Криму регіоярус представлений феодосійською світою, нижня підсвіта якої складена перешаруванням радіоляріо-спікулових вапняків і алевритоглинистих опокоподібних порід з лінзами гравелітів; верхня – ритмічним чергуванням масивних пелітоморфних вапняків і опокоподібних порід. На Керченському півострові та в акваторії Чорного моря палеоценові відклади представлені флішоїдною товщею перешарування темноколірних теригенно-кременистих порід з прошарками


світлих теригенно-карбонатних. У відкладах північно-західного шельфу Чорного моря білокам’янський регіоярус складений вапняками, алевролітами і перешаруванням мергелів, пісковиків і вапнистих алевролітів громівської світи, яка з перервою залягає на відкладах верхньої крейди [16–18, 39].
Гравелі́т - зцементована осадова уламкова гірська порода псефітової структури з окатаними уламками. Незцементований аналог - гравій. Розмір уламків коливається від 2 до 4 мм. Цемент може бути як карбонатним, карбонатно-глинистим, піщано-глинистим, так і попеловим.
Ме́ргель (рос. мергель, англ. marl, marlstone; нім. Mergel m, Mergelboden m; від лат. marga - рухляк) - осадова гірська порода змішаного глинисто-карбонатного складу, яка представлена переважно вапняком та глинами; містить 30-90% карбонатів (кальцит, рідше доломіт) і, відповідно, 70-10% глинистих частинок.
Ритм (грец. rhythmos - розміренність) - рівномірне чергування мовних, звукових, зображальних елементів у відповідній послідовності; періодичне рівномірне членування звуків, рухів, зображень за такими ознаками, як сила, тривалість тощо.
Пізня крейда, верхня крейда - пізніша з двох епох крейдового періоду мезозойської ери. Почалася 100,5 млн років тому, закінчилася 66,0 млн років тому. Тривала, таким чином, 34,5 млн років.

Вік нижньобілокам’янського регіопід’ярусу даній–зеландій обґрунтовано за планктонними форамініферами зон Eoglobigerina eugubina, Е. taurica, Globoconusa daubjergensis, Acarinina inconstans (нижній регіопід’ярус) та зон Morozovella angulata s. str. Morozovella conicotruncata (верхній); нанопланктоном зон NP 2, NP 3 NP 4 (нижня частина) – дат i NP 4 NP 5 – зеландій; диноцистами зон Carpatella cornuta s. l., Cerodinium speciosum s. l. (нижня частина) [8, 15, 18, 23].

Кореляція: білокам’янський регіоярус відповідає верхній частині русичанського і низам карпійського регіоярусів Карпат, ельбурганському горизонту Північного Кавказу.

Качинський регіоярус (комісія МСК з палеогену, 1963). Зеландій (верхня частина)–танет. Названий за р. Кача в Бахчисарайському р-ні Криму. Типова світа – качинська, стратотиповий розріз на р. Бельбек у с. Танкове. Відклади широко представлені на півдні України. Регіоярус складений мергелями, алевролітами і глинами.

Гли́на (англ. clay, нім. Töne m pl)- пластична осадова гірська порода, що складається в основному з глинистих мінералів (каолініт, гідрослюди тощо). Тип глини виділяють за переважанням в ній того чи іншого глинистого мінералу.
Залягає на відкладах верхньобілокам’янської підсвіти, перекритий бахчисарайською світою. Верхня і нижня межі переважно ерозійні. Світа складена сірими, світло- і темно-сірими мергелями, алевролітами і глинами. На північно-західному шельфі верхній палеоцен представлений лазурненською світою, у якій виділені пачки перешарування сидеритових і глинисто-сидеритових порід, вапняків, алевролітів та мергелів, спонголітові вапняки й алевроліти.
вважається, що християнський бог виліпив першу людину з глини. А оскільки глина - це основна складова землі, це можна зрозуміти як іносказання того, що земля годує все живе і завдяки ній на планеті є життя.
У Північно-Східному районі Рівнинного Криму до качинського регіоярусу належить товща попелясто-сірих аргілітів, на Керченському півострові – товща опокоподібних алевролітів і вапняків, а в районі Насипкойської балки – товща піщано-глинистих флішоїдних порід.
Вапно́ - оксид кальцію - СаО. Сингонія кубічої форми. Вид гексоктаедричний. Густина 3,3. Твердість 3-5. Безбарвний (у шліфах). Знайдений лише у вапнистих породах з лав Везувію.
Рівнина́ - форма рельєфу, при якій поверхня землі в межах видимого горизонту є рівною або слабко хвилястою. Висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної - коливання відносних висот до 200 м, переходом між підвищеними та зниженими ділянками поступові.

Вік регіоярусу зеландій (пізній)–танетський за форамініферами зон Morozovella velascoensis, Acarinina subsphaerica, A. acarinata, нанопланктоном зон NP6, NP7, NP8, NP9, диноцистами зон Cerodinium speciosum s. l (верхи зони), Apectodinium homomorphum.

Кореляція: зіставлений з ямненською світою Зовнішніх Карпат і танетським ярусом МСШ.

Еоцен, іпрський, лютетський, бартонський, приабонський яруси.

В Українських Карпатах ці відклади належать до карпійського регіоярусу.



Карпійський регіоярус. Еоценові відклади у Зовнішніх Карпатах простежено у Бориславсько-Покутському, Скибовому, Субсілезькому, Сілезькому, Дуклянському, Магурському, Чорногірському та Свидовецькому покривах. Вони представлені переважно флішем. Характерними еоценовими стратонами в Зовнішніх Карпатах є манявська (нижній еоцен), вигодська (середній міоцен), бистрицька (верхній еоцен) світи. За розподілом планктонних мікрофосилій доведено, що вік манявської світи – ранньоеоценовий, вигодської світи та її аналогів – ранній–середній еоцен. Бистрицька світа у стратотиповому розрізі має середньо–пізньоеоценовий вік.
Сілезія (Силезія, Шльонське, Шлезьк, Шлеськ сіл. Ślůnsk, пол. Śląsk, чеськ. Slezsko, нім. Schlesien) - край у Центральній Європі, що лежить у сучасній Польщі, Чехії та Німеччині, права на котрий довго були предметом суперечки між різними державами через її вигідне географічне положення, мінеральні ресурси і промисловий потенціал.
Манявська сві́та - літостратиграфічний підрозділ еоценових відкладів складчастих Карпат.
Ви́годська сві́та - літостратиграфічний підрозділ еоценових відкладів Складчастих Карпат. Деякі дослідники включають її до складу так званого Вигодського горизонту.
Би́стрицька сві́та - літостратиграфічний підрозділ вехньоеоцен-олігоценових відкладів Складчастих Карпат. Синонім - верхньоієрогліфові шари.
Характерною особливістю еоценових відкладів є літолого-фаціальна мінливість і діахронність меж. Кожній структурно-тектонічній одиниці притаманні фаціально мінливі розрізи. Практично у кожній із зазначених світ виділені у верхній і нижній частинах маркувальні біо- і літофаціальні горизонти (яремчанський, шешорський, або горизонт глобігеринових мергелів). Простежуються також прошарки, які є відображенням аноксидних подій.
Фу́нкція (відображення, трансформація, оператор) в математиці - це правило, яке кожному елементу з першої множини (області визначення) ставить у відповідність один і тільки один елемент з другої множини.
Кореляцію різнофаціальних розрізів світ проводять переважно за мікрофосиліями. У верхах еоценового комплексу зафіксовано вирівнювання фацій (так званий шешорський горизонт, або глобігеринові мергелі), яке є характерним для наступної – омбронської стадії розвитку Карпат [24].

Межа палеоцену й еоцену проведена в зоні P5 Morozovella velascoensis і приблизно на межі нанопланктонних зон NP 9 і NP 10. Для неї характерне значне оновлення асоціацій диноцист, вапняного нанопланктону i бентосних (секреційних та аглютинувальних) форамініфер, а також зміни в складі ссавців.
Бе́нтос (грец. βενθος - «глибина») - сукупність організмів, що мешкають на дні водойм. Поділяється на фітобентос (водорості, квіткові рослини) і зообентос (донні тварини). До його складу входять організми різних трофічних груп: продуценти (водорості, квіткові рослини, хвощі); детритофаги, що споживають рештки відмерлих тварин та рослин; хижаки, що споживають менших тварин; редуценти, що беруть участь в розкладенні детриту до мінеральних речовин.
У Карпатському регіоні (Північний схил) ця межа збігається з різкою зміною фацій і її проводять між ямненською (вапнисті пісковики з прошарками алевролітів та глин) і манявською світами (некарбонатний зеленкувато-сірий фліш).
богиня Нюйва ліпила китайців з жовтої глини.
Знайдено відбитки листків міоценової флори ліквідамбра європейського лат. Liquidambar styraciflua (амбрового дерева) та рододендрона броксерського.
У відкладах метовської світи Внутрішніх Карпат межа проведена за фауною форамініфер у підошві зони Morozovella subbotinae [21].

Вік нижньоеоценової частини (іпрський) карпійського регіоярусу обґрунтовано комплексом планктонних форамініфер зон Morozovella subbotinae і Morozovella aragonensis. Нанопланктон цього інтервалу відповідає зонам NP 11 – NP 13. За диноцистами визначено зони Wetzeliella meckelfeldensis, Dracodinium simile, Dracodinium wariolongitudum, Charlesdowniea coleothrypta (нижня частина).

У cередній частині карпійського регіоярусу (лютет бартон) виявлені асоціації планктонних форамініфер зон Acarinina bullbroki, Acarinina rotundimarginata, Hantkenina alabamensis. Нанопланктон – зон NP 11 – NP 13. Диноцисти представлені характерними комплексами зон Charlesdowniea coleothrypta, Charlesdowniea coleothrypta rotundata, Wetzeliella articulatа, Wilsonidium intеrmedium, Rhombodinium porosum.

Верхньоеоценова (приабон) частина розрізу схарактеризована планктонними форамініферами зон Globigerapsis tropicalis, Globegerina corpulenta, нанопланктоном зон NP 18, NP 19, NP 20, NP 21 (нижня частина) і диноцистами зон Rhombodinium perforatum, Charlesdowniea clathrata angulosa. Відносний вік верхньої частини еоцену – пізньоеоценовий–приабонський.

У Південній Україні в обсязі еоцену виділяють такі регіояруси: бахчисарайський (нижній еоцен), сімферопольський (нижній–середній еоцен), новопавлівський і кумський (середній еоцен), альмінський (верхній еоцен).

Бахчисарайський регіоярус (палеогенова комісія МСК, 1962). Нижній іпр. Названий за м. Бахчисарай у Криму. Типова світа – бахчисарайська. Стратотип – відслонення по р Бельбек, гора Трапезна в с.

Відсло́нення гірськи́х порі́д (рідко «Оголення гірських порід»,,) - вихід корінних гірських порід на земну поверхню.
 Танкове (Крим). У Бахчисарайському стратотиповому регіоні відклади складені глинами вапнистими з прошарками мергелів і вапняків.
рідка (сильно розмочена) глина використовується гончарями для зліплювання глиняних деталей
Вони ерозійно залягають на палеоценових відкладах, у підошві – прошарок глауконітових пісків. Верхня межа поступова. У Причорномор’ї та на північно-західному шельфі в розрізі переважають глини, мергелі та сірі вапняки.
чим жирніша глина, тим гірше вона розмочується.
Узгоджено або з перервою регіоярус залягає на качинському регіоярусі, перекритий сімферопольським. На всіх підняттях шельфу простежена окунівська світа (алевритові некарбонатні глини у нижній частині, мергелі з прошарками алевролітів кременистих спонголітових вапняків у верхній). У північно-східній частині Чорного моря (шельф, континентальний схил Східночорноморської западини) бахчисарайський регіоярус представлений тонкошаруватою товщею алевролітів, аргілітів, а також органогенно-детритовими вапняками: для нижньої частини характерні градаційна шаруватість і переважання безкарбонатних або слабкокарбонатних порід, верхня частина складена тонкоритмічною товщею аргілітів і алевролітів.
Континента́льний схил (рос. континентальный склон, англ. continental slope, нім. Kontinentalabfall m, Kontinentalabhang m) - частина околиці континенту, яка лежить між континентальним шельфом та континентальним підніжжям.

Вік регіоярусу – ранньоіпрський за планктонними форамініферами зон Morozovella subbotinae s. l., нанопланктоном зон NP 10, NР 11, NP 12, диноцистами зон Wetzeliella meckelfeldensis, Dracodinium simile, Dracodinium variolongitudum.

Кореляція: бахчисарайський регіоярус корелює з нижньою частиною карпійського регіоярусу (манявська світа) Карпат, з георгіївським горизонтом Передкавказзя і Північного Кавказу Росії, іпрським ярусом МСШ.

Сімферопольський регіоярус (палеогенова комісія МСК, 1962). Верхній іпр–нижній лютет. Названий за м. Сімферополь у Криму. Типова світа – сімферопольська. Стратотиповий розріз – г. Сувлу-Кая в околиці Бaхчисарая, складений товщею нумулітових вапняків. Відклади сімферопольського регіоярусу поширені майже по всій території півдня України (у тому числі в акваторії Чорного моря). На північно-західному шельфі на підняттях Кримське, Сєльське, Федоровське відклади представлені сімферопольською світою (вапняки та мергелі). У північно-східній частині Чорного моря (шельф, континентальний схил Східночорноморської западини) регіоярус представлений шаруватою товщею аргілітів, алевролітів, мергелів і вапняків.

Вік регіоярусу. Дослідження нанопланктону і нумулітид [19, 20] засвідчили, що вік товщі нумулітових вапняків з заходу від м. Інкерман до Донського на сході Кримського півострова змінюється від раннього до середнього еоцену, тобто межа є діахронною: у розрізі кар’єру Інкермана виявлено зону NP 13 Discoaster lodoensis (іпр), у розрізі м.

Інкерма́н (рос. Инкерма́н, крим. İnkerman, «печерна фортеця»; Каламіта, Інкірма, 1976-91 - Білокам'янськ) - місто, підпорядковане Севастопольській міськраді. Розташоване по морю за 5 км від міста Севастополь і за 18 км суходолом (автошлях Н06), при впадінні річки Чорної у Севастопольську бухту.
Кри́мський піво́стрів, Крим, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) - півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).
 Сімферополь – зони NP 13 і NP 14 (пізній іпр–ранній лютет), у розрізі с. Донське визначено асоціацію форамініфер зони Acarinina bullbrooki і нанопланктон зони NР 14 (початок лютетського віку). За диноцистами визначено підзону Charlesdowniea coleothrypta s. str.

Кореляція: відклади регіоярусу зіставлені з середньою частиною карпійського регіоярусу Карпат, нижньою частиною дружбинського горизонту Передкавказзя і Північного Кавказу Росії, з верхнім іпром та нижнім лютетом МСШ.

Новопавлівський регіоярус [15]. Лютет. Названий за с. Новопавлівка Бахчисарайського р-ну Криму. Типова світа – новопавлівська. Стратотип – відслонення біля с. Приятне Свідання, Крим. Відклади регіоярусу значно поширені на півдні України і в Азово-Чорноморській акваторії. На північному заході для них характерне домінування кременисто-карбонатно-глинистих з сидеритом порід у нижній частині розрізу і збільшення частки вапнисто-мергельно-глинистих порід у верхній частині.

Сидери́т (грец. ςιδερος - залізо), син. шпат залізний, скалинець залізний) - мінерал, карбонат заліза. Назва – від грецьк. “сидерос” – залізо (W.K.Haidinger, 1845). Син. – бемеленіт, гірит, руда біла залізна, сферосидерит, флінц, халібіт, шпат залізний.
На шельфі відкла­ди поширені майже на всіх підняттях, за винятком Гамбурцевого і Десантного. Представлені мергелями і карбонатними глинами. В північно-східній частині Чорного моря (шельф, континентальний схил Східночорноморської западини) новопавлівський регіоярус виділено в розрізі св. Субботіна-403. Це шарувата товща мергелів зеленкувато-сірих, аргілітів і пісковиків. Вона незгідно залягає на відкладах сімферопольського ре­гіоярусу і перекрита з перервою мергелями кумського регіоярусу.
Перекриття́ - горизонтальна внутрішня захисна конструкція, що розділяє по висоті суміжні приміщення в будинку.
За літо- і біогенетичними властивостями вони подібні до розрізів Керченського регіону, що розкриті свердловинами й у відслоненнях у районі Насипкойської балки біля м.
Свердлови́на (англ. well, drilling hole, borehole; нім. Bohrloch) - гірнича виробка, глибокий, вузький круглого перерізу отвір у ґрунті, зроблений буровим інструментом.
 Феодосія. У складі новопавлівського регіоярусу виділено характерну товщу, що складена вапняковими сірими, зеленкувато-, коричнево-сірими глинами і зеленкувато-жовто-сірими мергелями.

Вік регіоярусу лютетський обґрунтовано планктонними форамініферами зон Acarinina rotundimarginata i Hantkenina alabamensis, нанопланктоном зон NP 14 (верхня частина), NP 15, NP 16 (нижня частина) і диноцистами зон Charlesdowniea coleothrypta s. str., Enneadocysta arcuata, Wetzeliella articulatа.

Кореляція: відклади регіоярусу зіставлені з верхньою частиною дружбинського, куберлинським і нижньою частиною керестинського горизонтів Південної Росії, з лютетським ярусом МСШ.

Кумський регіоярус (Н. Вассоєвич, 1934 р.). Бартон. Регіоярус уперше визначений на Північному Кавказі в ранзі світи, де названий за р.

Озна́чення, ви́значення чи дефіні́ція (від лат. definitio) - роз'яснення чи витлумачення значення (сенсу) терміну чи поняття. Слід зауважити, що означення завжди стосується символів, оскільки тільки символи мають сенс що його покликане роз'яснити означення.
Південь Росії - термін, використовуваний з 1991 року при позначенні Південного та Північно-Кавказького федеральних округів сучасної Російської Федерації.
Кавказ - історичний, культурний та політичний регіон, розташований між Чорним та Каспійським морями на кордоні між Європою та Азією. Географію регіону визначають Кавказькі гори, на північ від Головного хребту яких лежить Північний Кавказ (Передкавказзя), що входить до складу Росії, а на південь - Південний Кавказ (Закавказзя), поділений між Грузією, Вірменією та Азербайджаном.
 Кума. Стратотип – відслонення по р. Кума. Неостратотип – кар’єр цементного заводу в м.
Цеме́нт (нім. Zement, від лат. caementum - щебінь, битий камінь) - загальна назва мінеральних в'яжучих порошкоподібних матеріалів, які після затворення їх водою, з рідкого або тістоподібного стану переходять у твердий каменеподібний стан при звичайній температурі і використовується для зв'язування з іншими матеріалами.
 Бахчисарай. Типова світа – кумська, яка складена сіро-коричневими мергелями з прошарками карбонатних глин та алевролітів. Поширена по всій Кримсько-Кавказькій області. На західному і прикерченському шельфі відклади кумської світи розділені на дві пачки: нижня – мергелі, карбонатні глини, верхня – мергелі з прошарками глин та алевролітів. Часто вони утворюють потужні пачки ритмітів. Нагромадження глинисто-карбонатних і карбонатних мулів протягом середньоеоценового часу мало чітку циклічну тенденцію.
Тенденція і тенденційність (від лат. tendo - направляю, прагну) - можливість тих чи інших подій розвиватися в даному напрямку.
У північно-східній частині Чорного моря (шельф, континентальний схил Східночорноморської западини), як і загалом у Кримсько-Кавказькій області, відклади кумського регіоярусу представлені тонкоритмічним перешаруванням мергелів кавово-сірих, глин темно-сірих до чорних, алевролітів сіро-коричневих листуватих з характерним комплексом форамініфер з Globigerina turkmenica, радіоляріями, діатомеями, спікулами губок, лускою риб. Такий літобіофаціальний склад кумських відкладів свідчить про наявність сірководневого зараження й аноксидних умов у седиментаційному басейні.
Спі́кули - основний елемент тонкої структури хромосфери Сонця. Були відкриті Анжело Секкі у Ватиканській обсерваторії у 1877 році.
Діатомові водорості (від грец. διά - «крізь» і грец. τέμνειν - «розрізати», або Bacillariophyta) - клас водоростей, що відноситься до групи Хромальвеоляти (Chromalveolata). Одна з найбільших груп одноклітинних водоростей та важлива складова фітопланктону.
Радіолярії (Radiolaria) - амебоподібні планктонні тварини з царства Різарії (Rhizaria), які утворюють складні мінеральні скелети.
Сірководень - хімічна сполука з формулою H2S. Це безбарвний, дуже отруйний, горючий газ з характерним неприємним запахом тухлих яєць. Запах відчувається за таких низьких концентрацій, як 0,00047 часток на мільйон, але має властивість пригнічувати нюх, що вимагає додаткової обережності при роботі, особливо самостійній.

Вік кумського реґіоярусу – бартонський – обґрунтовано планктонними форамініферами зони Subbotinae turkmenica, нанопланктоном зон NР 16 (верхня частина), NР 17 і диноцистами зон Wetzeliella articulata (частково), Wilsonidinium intermedium і Rhombodinium porosum.

Кореляція: відклади зіставлені з верхами керестинського і кумським горизонтами Передкавказзя Росії, з бартонським ярусом МСШ.

Альмінський регіоярус (палеогенова комісія МСК, 1962). Приабон. Назва за р. Альма в Криму. Типова світа – альмінська. Стратотип – відслонення гори Кизил-Джар, парастратотип – св. 2 (гл. 194,3–340,0 м) с. Новопавлівка (Крим). У стратотиповому районі Бахчисарая світа складена мергелями, у верхній частині розрізу – глинистими мергелями. На північно-західному шельфі й Тарханкутському півострові відклади згідно чи з перервою залягають на породах кумського регіоярусу і перекриті незгідно відкладами планорбелового регіоярусу. На північно-західному шельфі Чорного моря альмінську світу розкрито практично всіма свердловинами, де вона складена мергелями та глинами масивними або тонкошаруватими. Породи переважно темно-сірі з зеленкуватим відтінком, прошарками коричнево-сірі. Нижня частина світи складена здебільшого мергелями. Літологічний склад альмінської світи на північно-західному шельфі Чорного моря, зокрема на піднятті Одеське, значно відрізняється від східної його частини.

Відтінок або тон кольору - відносна темність або світлість кольору, незалежно від його локального кольору.
Літоло́гія (рос. литология, англ. lithology, sedimentology; нім. Lithologie f, Sedimentologie f) - наука (розділ петрографії) про осади і осадові гірські породи, їх склад, будову, походження і закономірності просторового розміщення.
Для розрізу характерні теригенно-уламкові породи – перешарування пісковиків, алевролітів темно-зеленкувато-сірих кременистих, глин зеленкувато-сірих, плямистих, слабко зцементованих слабкокарбонатних. У східній частині переважають мергельно-глинисті фації. У північно-східній частині Чорного моря (шельф, континентальний схил Східночорноморської западини) альмінський регіоярус складений карбонатним породним комплексом, що представлений мергелями світло- та зеленкувато-сірими, аргілітами світло-сірими з поодинокими прошарками пісковиків та алевролітів.

Вік альмінського регіоярусу – пізньоеоценовий за форамініферами зони Globige­rinateka tropicalis (у верхній частині розрізу планктонних форамініфер нема, а бентос представлений шарами з Bolivina antegresa і Almena taurica); нанопланктоном зон NP 18 – NP 21(частково) і диноцистами Charlesdowniea clatrata angulosa і Rhombodinium perforatum.

Кореляція: альмінський регіоярус зіставлений з відкладами верхньої частини карпійського регіоярусу Карпат (бистрицька світа), з білоглинським горизонтом Північного Кавказу Росії і приабонським ярусом МСШ.

Олігоцен, рюпельський і хатський яруси.

В Українських Карпатах відклади олігоцену представлені омбронським регіо­ярусом (нижній–верхній олігоцен).

Олігоце́н (рос. олигоцен, англ. Oligocene, нім. Oligozän n) - остання геологічна епоха палеогенового періоду кайнозойської ери. Почалася 33,9 мільйонів років тому; завершилася 23,03 мільйонів років тому.



Омбронський регіоярус [12]. Рюпельський і хатський яруси. Назва походить від давнього племені обронів, які жили на території Карпат. Поширений на всій території Карпат і охоплює верхню частину палеогенового розрізу (олігоцен), яка чітко відрізняється за літолого-фаціальними особливостями від палеоцен-еоценового флішу карпійського регіоярусу. На думку авторів [12], цей комплекс характеризує останню стадію флішового розвитку Карпатського басейну, після якої починається моласовий етап. Йому притаманні специфічні темні збагачені органічною речовиною суттєво глинисті відклади менілітової світи, які фаціально заміщені сірим флішем кросненської світи.
Моласа (рос. моласса, англ. molasse, нім. Molasse f) - потужна товща уламкових гірських порід (пісковиків, конгломератів, мергелів, глин).
Менілі́това сві́та - літостратиграфічний підрозділ олігоцен-міоценових відкладів складчастих Карпат і Передкарпатського прогину. Початково була виділена австрійським мінералогом і геологом Ернстом Глокером як «менілітові сланці».
Органі́чні речови́ни (рос. органические вещества, англ. organic matter; нім. organische Stoffe m pl) - речовини, що виникли прямо або непрямо з живої речовини або продуктів їх життєдіяльності; присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах.
Для цієї стадії, загалом, характерне вирівнювання літофацій. Вік верхніх частин менілітової та кросненської світ обґрунтовано нанопланктоном, диноцистами і форамініферами як ранньоміоценовий. Це дає нам підставу вважати, що верхня межа омбронського комп­лексу проходить стратиграфічно вище від межі палеогену і неогену. Верхня частина омбронського комплексу за віком зіставлена з низами егерського регіоярусу Центрального Паратетису та кавказького Східного Паратетису.

Межа еоцену–олігоцену. Масштабні дослідження примежових відкладів еоцену й олігоцену Українських Карпат проведені у 80-х роках ХХ ст. в рамках міжнародного проекту “Геологічні події на межі еоцену й олігоцену” [13, 14]. Дослідження опорних розрізів Бориславсько-Покутського, Скибового, Чорногірського, Дуклянського і Вежанського покривів засвідчили, що межа еоцену й олігоцену в Українських Карпатах тяжіє до покрівлі шешорського горизонту, представленого малопотужною пачкою переважно мергелів або вапнистих аргілітів.
У відкладах тортонського моря знайдено рештки шаблезубих тигрів і гіганських акул, які давно вимерли, останки дельфінів.
Мамонт - унікальний екземпляр викопної фауни, знайдений в околицях села Старуні Івано-Франківської області.
Ці відклади поширені у верхах бистрицької світи та її вікових аналогів у більшості тектонічних одиниць Українських Карпат і, зазвичай, містять численні планктонні форамініфери зони Globigerina corpulenta і нанофосилії зони NP 21. У низці розрізів Скибового і Дуклянського покривів зона Globigerina corpulenta розділена на дві частини.
На Закарпатті знайдено рештки гінкго дволопатевого, а на Прикарпатті - бамбуку.
У нижній частині переважають великі глобігерини (Globige­rina corpulenta, G. linaperta, G. tripartita, G. galavisi та ін.), а у верхній поряд з великими формами поширені численні дрібні (Globigerina officinalis, G. praebulloides, G. pseudo­ampliapertura). У розрізах по р. Тисьмениця біля м. Борислав (Скибовий покрив, попельська світа), численних свердловинах Передкарпатського прогину, по р.
Передкарпа́ття - територія в Західній Україні, в межах Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Простягається порівняно вузькою смугою між долиною Дністра та північно-східним підніжжям Українських Карпат.
Передкарпа́тський проги́н - геотектонічна структура, що простягається вздовж смуги зчленування гірської споруди Карпат із Східно-Європейською та Скіфською платформами і Мезійським масивом. Протяжність близько 1700 км (у межах України - 300 км), ширина від 5 до 75 км.
 Вишка в однойменному селі (Дуклянський покрив, вишківська світа) форамініфери верхньої частини зони Globigerina corpulenta виявлені сумісно з нанофосиліями зони NP 22 у верхах шешорського горизонту. Це свідчить про діахронний характер покрівлі шешорського горизонту. Шешорський горизонт згідно перекриває утворення рибницького (підроговикового) горизонту, що представлений тонкоритмічними темноколірними аргілітами менілітового типу, які містять форамініфери зони Globigerina vialovi і нанофосилії зони NP 22. Отже, верхня межа карпійського регіоярусу відповідає межі еоцену й олігоцену, її проводять у шешорському горизонті. На цьому рубежі простежується суттєва зміна складу планктонних форамініфер та значні зміни складу інших органічних решток. За планктонними форамініферами межу проводять за зникненням великих глобігерин і появою дрібних Globigerina vialovi. Різка зміна в асоціації нанопланктону зафіксована біля покрівлі зони NP 20: тут зникають тепловодні дискоастери, сфеноліти, гелікосфери та ін. Межа визначена за планктонними форамініферами (пріоритетна група для палеогену) в покрівлі зони Globegerina corpulenta і збігається з серединою зони NP 21 та підошвою зони Wetzeliella symmetrica за диноцистами.

До нижнього олігоцену у Скибовому покриві належать верхня частина шешорського горизонту – рибницький горизонт нижньоменілітової підсвіти (ріки Бистриця-Надвірнянська, Чечва, Пістинка, Рушор та ін.), верецька світа, нижньоменілітова і частково нижньокросненська підсвіти (ріки Поркулін, Рипень), у Дуклянському покриві – дусинська світа (розрізи біля с. Дусино і потоку Уклінський), верхня частина турицької світи, а також верхня частина верецької світи і нижня частина середньоменілітової під­світи (потоки Топільчанка, Пецарева та ін.) у Скибовому та Сілезькому покривах. Рюпельський вік цих відкладів датовано за форамініферами шарів з Globigerina vialovi, зон Turborotalia liverovskae і Cassigerinella chipolensis, нижньої частини зони Globigerina ampliapertura; нанопланктоном зон NP 21 (верхня частина) – NP 22–NP 24 (нижня частина); диноцистами зон DP 12–DP 13 і низів зони DP 14. Ці відклади зіставлені з пла­норбеловим і молочанським регіоярусами Південної України, пшехським і полбінським горизонтами Північного Кавказу.

Відклади верхнього олігоцену виявлені у Скибовому і Сілезькому покривах: середньоменілітова підсвіта (розріз по р. Чечва), нижньокросненська світа (р. Поркулін), у Дуклянському покриві – маловиженська світа, у Закарпатському прогині – нижня частина грушівської світи. Хатський вік цих відкладів обґрунтовано за форамініферами верхньої частини зони Globigerina ampliapertura та верств з Turborotalia opima opima – Globigerina ciperoensis; нанопланктоном зон NP 24–NP 25 і зони NР 25; диноцистами зони DP 14.

У відкладах олігоцену Південної України виділено регіояруси планорбеловий і молочанський (нижній олігоцен), керлеутський (нижній–верхній олігоцен), кавказький (верхній олігоцен–нижній міоцен).


1   2   3


Скачати 295.09 Kb.

  • Гарячий Ключ і абазинський
  • Південній Україні
  • Еоцен, іпрський, лютетський, бартонський, приабонський яруси.
  • Карпатському регіоні
  • Бахчисарайський регіоярус
  • Сімферопольський регіоярус
  • Кримського півострова
  • Новопавлівський регіоярус
  • Південної Росії
  • Олігоцен, рюпельський і хатський яруси.
  • Омбронський регіоярус
  • Межа еоцену–олігоцену.
  • Передкарпатського