Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Перші екранізації опери «запорожець за дунаєм» семена гулака-артемовського в контексті доби

Скачати 175.32 Kb.

Перші екранізації опери «запорожець за дунаєм» семена гулака-артемовського в контексті доби




Скачати 175.32 Kb.
Дата конвертації08.05.2017
Розмір175.32 Kb.


ПЕРШІ ЕКРАНІЗАЦІЇ ОПЕРИ «ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ» СЕМЕНА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ДОБИ

(До 200-річчя від дня народження українського оперного співака, композитора, актора, драматурга та 150-річчя прем’єри опери)


Карась Ганна Василівна

Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника,

кандидат педагогічних наук
Статтю присвячено першим двом екранізаціям опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського: в Україні (1937, режисер Іван Кавалерідзе) та США (1938, продюсер Василь Авраменко).

Іва́н Петро́вич Кавалері́дзе (нар. 1 (13) квітня 1887(18870413), хутір Ладанський, нині Роменський район, Сумська область - пом. 3 грудня 1978, Київ) - український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно.

Васи́ль Семе́нович Стефа́ник (14 травня 1871, Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) - 7 грудня 1936) - український письменник, поет, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.

Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.

Процес створення обох фільмів був синхронним, мав політичний підтекст, хоча розгортався в різних соціально-політичних і культурних умовах, а тому розглядається в контексті тогочасної доби.


Ключові слова: фільм-опера, «Запорожець за Дунаєм», С. Гулак-Артемовський, Україна, США, екранізація, діаспора.
The article is dedicated to two of the first screenings of the first Ukrainian opera “Zaporozhets Za Dunayem” of Semen Gulak-Artemovskyy – in Ukraine (1937, screening director Ivan Kavaleridze) and USA (1938, producer Vasyl Avramenko). Process of creating of two films was synchronous, had political underlying idea, which was realized in different social-political and cultural conditions and that’s why was elucidated in the context of modernity.

Key words: film-opera, “Zaporozhets za Dunayem”, S. Gulak-Artemovskyy, Ukraine, USA, screening, diaspora.

Серед численних ювілейних дат, позначених у мистецькому календарі України 2013 року, дві пов’язані з іменем видатного українського композитора, творця першої української національної опери «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського (16 лютого 1813 – 5 квітня 1873): 16 лютого виповнилося 200 років з дня народження митця, 26 квітня – 150 років від дня першої вистави. С. Гулак-Артемовський відкрив славетну сторінку в історії української музичної культури як композитор, оперний співак (баритон) та драматург.

О́пера (італ. opera - «дія», «праця», «твір») - музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто - з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо).

Найважливіше досягнення митця – створення першої української національної опери «Запорожець за Дунаєм». Сюжет твору підказав йому М. Костомаров. Прем’єра опери відбулася 14 квітня 1863 р. у Маріїнському театрі Петербурга, наступного року – у Великому театрі в Москві. Партію Карася виконував сам композитор. Однак через утиски української культури з боку уряду царська цензура майже 20 років забороняла постановку опери.

Українська культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.

На українській сцені її вперше поставив у 1884 p. M. Кропивницький, забезпечивши твору довге сценічне життя. Опера «Запорожець за Дунаєм» приваблює демократичним характером сюжету, мелодійністю музики, що увібрала барви українського пісенного мистецтва, колоритністю образів, соковитим народним гумором. Це творіння великого майстра стало міцним підґрунтям національного оперного мистецтва і впродовж півтора століття з успіхом виставлялося на театральних підмостках усіх континентів світу, фіксувалось усіма видами звуко- й відеозапису, неодноразово фільмувалося.

Зважаючи на те, що в українському мистецтвознавстві питання перших екранізацій опери в контексті доби висвітлені недостатньо, актуальним завданням є привернення уваги до цього аспекту популяризації творчості українського композитора.

Із появою і розвитком модерного виду комунікації – кіно, з’являється новий синтетичний жанр культури – музичний фільм, фільм-опера. З часу функціонування звукового кіно (1930-ті роки), основою для таких фільмів стає українська національна опера. Важливо, що процес творення перших українських звукових фільмів синхронно відбувається в Україні та на американському континенті, в діаспорі.

Музичний фільм - жанр кіномистецтва, який є намаганням виразними засобами кінематографу знайти візуальний еквівалент музиці. Це рідко вдається тому, що за формою ці два мистецтва дуже відмінні, проте образність є основою для кожного з них.

Звукове кіно - фільм, який, на відміну від «німого кіно», супроводжується звуком (промовою, музикою, звуковими ефектами).

Аме́рика - частина світу в західній півкулі Землі, що поділяється на два континенти або материки - Північну і Південну Америку, часто з Північної Америки виділяється і Центральна Америка.

І саме зусилля діаспори в цьому напрямку підштовхнули тодішню радянську систему здійснити щось подібне у відповідь.

Як підкреслює музикознавець Роман Савицький-молодший, народження української акторської кінематографії в США настало в другій половині 1930-х, коли відомий хореограф, культурний діяч та продюсер Василь Авраменко1 випродукував перші українські звукові музичні фільми – «Наталка Полтавка» (1935) та «Запорожець за Дунаєм» (1939) [13, с.358]. В. Авраменко на базі першої української фільмової компанії «Dnipro Film Corp. Inc» К. Лисюка (1924–1927) у 1936 р. створив у Нью-Йорку компанію «Ukrainian Film Co. «Dnipro», комітет якої провадив широкі рекламні акції – видавав проспекти, повідомлення, інформації, звернення, афіші про зйомку і демонстрацію в Нью-Йорку першого українського звукового фільму – опери «Наталка Полтавка» [6]. В одному з повідомлень ідеться про те, що у фільмі грають найкращі артистичні сили, зокрема співачка Метрополітен-Опери Талія Сабанієва, славний бас Михайло Швець, оперні співаки Олена Діброва, Дмитро Кріона, відомий комік Матвій Водяний та ін. [6, арк. 3]. Прем’єра фільму, на якій були присутні американці, поляки, росіяни, євреї та українці, відбулася 25–26 грудня 1936 р. у Нью-Йорку в театрі «Venezia» на 7-й авеню і мала позитивну критику американської преси [6, арк. 5–7]. Незабаром його було показано в 17-и містах – осередках мешкання українців у США, зокрема у Філадельфії, Пітсбурзі, Клівленді, Детройті, Чикаґо, Бостоні. Прем’єра в Канаді відбулась у березні наступного року в Саскатуні, Вінніпезі, а згодом у Торонто. Фольклорно-пісенна основа музичної драматургії «Наталки Полтавки» відкривала режисерові шлях до образно-поетичних узагальнень. Проте Авраменко через зрозумілий брак режисерського досвіду таку можливість використав лише частково.



Характерною рисою музичних фільмів В. Авраменка було залучення досвідчених і визнаних українських вокалістів, диригентів, композиторів та інструменталістів. Спочатку він тісно співпрацював із видатним хоровим диригентом і композитором Олександром Кошицем. Вони обидва були мистецькими керівниками перших українських музичних фільмів. Проте, після критики О. Кошицем фільму «Наталка Полтавка», до якого В. Авраменко самовільно ввів окремі сцени без погодження з корпорацією, їх співпраця обірвалася. В. Авраменко залишив корпорацію, що змінила назву на «Юкра Фільм Продакш» («Українська фільмова корпорація») і розпочала роботу над фільмом «Маруся» з мистецьким керівництвом О. Кошиця (1938).

Свій наступний музичний фільм-оперу – «Запорожець за Дунаєм» («Cossacks in Exile») С. Гулака-Артемовського, продюсер В. Авраменко зняв у 1938 році зусиллями Канадської компанії «Avramenko Film Company, LTD» на кошти, зібрані українською громадою Канади [14]. Як повідомляла з цього приводу газета «Свобода», в середу 28 вересня 1938 року було закінчено зйомки фільму в Нютон (штат Нью Джерзі, США), де спеціально було збудоване українське село [4]. З цього часу почалося технічне завершення фільму. Оператором фільму був В. Міллер (W. Miller), асистентом продюсера – Майкл Ганн (Michael J. Gann). Найважливіше, що В. Авраменкові вдалося заангажувати відомого на той час американського кінорежисера – Едгара Ульмера (Edgar G. Ulmer), який став директором, головним оператором-постановником фільму (Direсtor of рhotography). Пізніше останній із захопленням згадував: «Це було таке, що я не сподівався будь-коли пережити. Головні діячі українських клубів мусіли бути при записуванні вокальних номерів; ми нічого не могли робити без публіки, адже вона вклала в цю справу гроші. Двісті спонсорів приїхали туди з усією компанією. Коли виконували музичний номер, ці люди впадали в екстаз. Мені треба було багато часу, щоб їх заспокоїти. Вони відчували, що коїться диво» [9]. Американський кінорежисер залишив свої відгуки про величезний запал українських акторів і танцюристів у складі 200 осіб, які виступали в масових сценах, високо оцінив українського продюсера. Він, зокрема, писав: «Для Авраменка ніщо не було неможливим… Чоловік мав стільки ентузіазму. Я не міг йому відмовити… Він був іскрою для всього» [9].


До початку зйомок тривала підготовча робота, що передбачала музичну редакцію опери, аранжування та запис музики (до червня того самого року) під керівництвом композитора Антона Рудницького2. Пізніше, з нагоди постановки опери 1 лютого 1942 року в Нью-Йорку, композитор писав про різні музичні редакції опери, а також про своє бачення музики в знятому фільмі [11]. А. Рудницький наново написав увертюру, розширивши її; дещо змінив пісню Оксани «Місяцю ясний»; «Молитву» доручив виконувати Одарці, яку в оригіналі виконував Андрій; у фіналі додав терцет (Одарка, Андрій та кобзар), після якого вступав хор із соло Одарки. Композитор писав, що «фільм вимагав крім того немалої кількості зовсім нової музики: як ілюстративного характеру, так і суто «утилітарної»: для зв’язки деяких частин, модуляцій, переходів тощо. [11]. Також композитором було написано низку танців, щоправда не всі були використані в остаточному варіанті фільму. Слід зазначити, що А. Рудницькому належить ряд театральних постановок «Запорожця за Дунаєм», у тому числі 19 грудня 1935 року у Львові він здійснив проект «Ювілейна 1000-на вистава», що її було зіграно десять разів (чотири у Львові, інші – в містах Галичини) та здійснено передачу польськими радіостанціями – вперше в історії українського музичного мистецтва [12].

Му́зика (від грец. μουσική - мистецтво муз) - мистецтво організації музичних звуків, передусім у часовій (ритмічній), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики.

Взявши за основу однойменну оперу С. Гулака-Артемовського, В. Авраменко дещо змінив її зміст, створивши величну історичну музично-вокальну драму, доповнену любовною романтикою та побутовими сценами. Провідною постаттю фільму є кобзар, чиїм співом розпочинається фільм, – співець історичної долі українського народу. В.

Украї́нці - східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частині земель сучасних: Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини і Росії.

 Авраменко й А. Рудницький добрали зірковий акторський склад опери-фільму: примадонна оперних театрів Києва й Харкова Марія Сокіл3 (Одарка), соліст імператорських театрів Михайло Швець4 (Карась), Олекса Черкаський (Андрій), Галя Орленко (Оксана), Микола Карлаш (Султан), Володимир Зеліцький (Селім-Ага), Дмитро Креон (кобзар).

Оперний театр - театральна будівля, призначена для виконання оперних постанов, що складається зі сцени, оркестрової ями, зали для глядачів та приміщень для переодягання та зберіганя декорацій. Тоді як більшість будівель такого типу призначені виключно для оперних постанов, інші є частинами багатофункціональних культурних центрів.

А ще реклама сповіщала: «Окремою надзвичайною рисою Авраменкового «Запорожця» буде виступ славнозвісного українського генерала й дипломата Володимира Сікевича в ролі кошового отамана Січи, – Кальнишевського.

Володи́мир Васи́льович Сіке́вич (* 23 серпня (5 вересня) 1870(18700905), Тараща, Київська губернія, Російська імперія - † 27 липня 1952, Торонто, Онтаріо, Канада ) - український військовий і політичний діяч; генерал-хорунжий армії Української Народної Республіки (генерал-поручник у еміграції), до того - полковник генерального штабу та генерал-майор царської армії, посол УНР в Угорщині.

Кошови́й отама́н (кошовий) - виборна службова особа в Запорозькій Січі (XVI–XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі.

Генерал Сікевич зумів вложити в свою ролю стільки щирого одушевлення й природного драматичного хисту, що його поява на екрані заповідається як правдива сенсація» [10]. Окрасою фільму були сольні виступи танцюриста з Вінніпеґа (Канада), учня В. Авраменка Василя Яцини та самого Василя Авраменка.

Незважаючи на недоліки, в американському варіанті музичного фільму «Запорожець за Дунаєм», що не повністю звільнився від сценічних обмежень музичного театру, помітний розмах і свобода танцювальних кадрів за хореографією В. Авраменка, переконлива акторська гра та високий професіональний рівень вокального виконавства солістів. Фільм було знято на 35 мм чорно-білій плівці (поширювалися також 16 мм варіанти) [13, с. 358]. Ця нова робота Авраменка значно відрізнялась у кращий бік від попередньої, що відзначила англомовна преса США й Канади: «Головні артисти, включно зі старим кобзарем, що оспівує славу і недолю України, показують прекрасні голоси. Виступи хору і танкові сцени дуже добрі. Фотографія (тобто операторська робота – Л. К.) і репродукція звуку чисті»; «Українці так прекрасно і природно виконують народну музику і швидкі танці, що напевно повинні були з дитячих років вправлятися, щоб створити такий небуденний фільм.

Наро́дна му́зика, музичний фольклор (англ. traditional folk music) - вокальна, інструментальна, вокально-інструментальна і музично-танцювальна творчість народу, основний вид і підсумок художньої творчості багатьох поколінь, який ґрунтується на історичних традиціях розвитку творчості різних груп та шарів населення.

Якщо вас коли-небудь зворушували народні пісні в творах Дворжака, Римського-Корсакова або Ліста, то українські мелодії стануть для вас джерелом свіжої насолоди»;

Наро́дна пі́сня - найбільш розповсюджений вид народної музики, продукт колективної усної творчості, що роками складається в пісню. Народна пісня - музично-поетичний жанр фольклору, найбільш поширений вид народної музики.

«Співи у фільмі чудові, а танці Василя Яцини викликали сальви оплесків столичної публіки. Михайло Швець блискуче виконав свою повну гумору роль, а дальші лаври припадають на Марію Сокіл, Миколу Карлаша, Олексу Черкаського та Олену Орленко за їх знаменитий спів та гру. Глядачі прем’єри закохались у цей фільм» [8]. Л. Косаківська підкреслює, що схвальні відгуки англомовної преси можна пояснити й тим, що «Запорожець», на відміну від суто фольклорної «Наталки», був створений С. Гулаком-Артемовським під впливом італійської опери. Ця «італізована» українська мелодика була більше до вподоби американським та канадським глядачам, оскільки нагадувала усталені зразки великої опери, добре знаної в Америці [8].

Таким чином, В. Авраменко, збагнувши великий потенціал модерного звукового фільму як чинника мистецтва, науки і пропагування, став творцем української національної музичної фільмової продукції і залучив до перших музичних фільмів відомих композиторів О. Кошиця, А. Рудницького, провідні вокальні та інструментальні сили тогочасної еміграції [5, с. 639]. На думку дослідниці творчості митця Лесі Косаківської, звернення Авраменка до кінематографа насправді було продовженням його пропагандистської діяльності в галузі українського мистецтва, пропагандою більш сучасною, яка відповідала умовам країни, де перебували українські емігранти [8]. Це була пропаганда українського мистецтва у вільному світі, вільному від ідеологічних догм і штампів. Тому фільми В. Авраменка не залишилися непоміченими за залізною завісою.

Залі́зна заві́са (англ. Iron curtain) - термін часів Холодної війни, що означає прикордонну та ідеологічно-нездоланну ізоляцію країн Варшавського договору під проводом СРСР, від вільних країн, в першу чергу Заходу.

Відтак майже водночас із діаспорними з’являються й радянські версії «Наталки Полтавки» та «Запорожця за Дунаєм». Як пише Лідія Корсун із Нью-Йорка, одразу ж після виходу «Наталки-Полтавки» у США на Київській кіностудії ім. О.

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка - кіностудія, знаходиться в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.

 Довженка режисер Іван Кавалерідзе5 створює свою версію цього фільму (1936). Ще не встиг закінчити В. Авраменко «Запорожець за Дунаєм», як з’явилася однойменна радянська версія. Більше того, трапилося непередбачене: уряд Рузвельта дозволяє прокат цих двох радянських фільмів... в Америці. Ось така кінодуель на обох берегах океану, що мала політичне підґрунтя на кшалт: «Не дозволимо діаспорі нас випередити». Це була політична конкуренція. І якби не Авраменко, то напевне не було б і фільмів, створених у Києві [7]. Є підстави стверджувати, що звитяжна праця Авраменка-пропагандиста підштовхнула цей процес на його батьківщині, аби Радянська Україна не відставала від еміграції в сучасних формах показу національної спадщини.

Важко не погодитись із Л. Корсун, яка наголошує, що для історії культури української діаспори кінодіяльність В.

Історія культури - розділ історичної науки та культурології, присвячений вивченню розвитку і взаємодії аспектів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з культурою. Крім того, історія культури є окремою соціально-гуманітарною академічною дисципліною.

 Авраменка була важлива тим, що він і в цій галузі став піонером. Він зініціював і створив першу українську студію в діаспорі, що здійснила перший звуковий український фільм у Північній Америці. А для української культури в цілому неоціненним є те, що фільми зафіксували постановки його танців – сольних, групових, масових, його сценографію, участь його самого, як танцюриста та виступи талановитих аматорів з українських громад США й Канади. Прокат фільмів не виправдав сподівань на отримання прибутків. Його фінансовий стан погіршився ще більше. Та це не вбило бажання Авраменка продовжити кінодіяльність.

В яких умовах знімалися музичні фільми в Радянській Україні? «Будівництво соціалізму» в СРСР безперестанку позначалося на кінопродукції 1930-х років. У травні 1924 року відбувся черговий з`їзд Російської комуністичної партії більшовиків, на якій Й. Сталін виголосив: «Кіно є велетенським засобом масової агітації». Для України це означало ще й цілеспрямоване стирання рис національного обличчя в усіх виявах суспільного життя, особливо кінематографії. Більше того, сам кінематограф під ширмою інтернаціонального мистецтва ставав чи не найефективнішим засобом денаціоналізації та русифікації. Л. Косаківська справедливо підкреслює, що, оскільки ставлення до національної культури «братніх республік» у СРСР було підпорядковане законам радянської ідеології, то показ національної самобутності був лише зовнішнім, «костюмним», будь-яке заглиблення у фольклор вважалося проявом «буржуазного націоналізму». У другій половині 1930-х років цькування та навіть знищення представників так званої «фольклорної» хвилі українського мистецтва сягло апогею. Потерпіли кобзарі, літератори, творчі колективи. Замість «народного примітиву» діячі мистецтва впроваджували у професійну творчість бадьорі дивертисменти з обов’язковим ідеологічно витриманим змістом та барвистими фіналами в дусі імперських часів. У цих умовах створити нову інтерпретацію національної класики поза вимогами соціалістичного реалізму було неможливо [8]. Кінематограф в Україні в цей час розвивався завдяки Олександру Довженку та Івану Кавалерідзе.

Соціалісти́чний реалі́зм (скорочено соцреалі́зм, рос. Социалистический реализм) - термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві для позначення художнього методу та стилю, що панував у СРСР з 30-х років XX сторіччя.

Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко (29 серпня (10 вересня) 1894(18940910), хутір В'юнище, нині у межах смт Сосниця - 25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

Останній у 1936 році зняв «Наталку Полтавку» – першу радянську кінооперу в дусі переповненої етнографізмом і театральності серії «Українських пісень на екрані», в 1937-му – ставить «Запорожця за Дунаєм» за твором С. Гулака-Артемовського.



Фільм «Наталка Полтавка» І. Кавалерідзе значно відрізнявся на краще від першого досвіду Авраменка-кінорежисера. Еміграція не мала й такої чудової акторської плеяди, яка була залучена до радянського фільму: І. Паторжинський, М. Литвиненко-Вольгемут, драматичний актор С. Шкурат. Останній, до речі, блискуче виконав центральну роль Карася у наступній кінороботі І. Кавалерідзе «Запорожець за Дунаєм» у парі з оперною співачкою А. Левицькою (Одарка). Цей фільм, знятий у 1937 році, випередив кіноверсію опери С. Гулака-Артемовського у постановці В. Авраменка (1938).

Л. Косаківська пише, що важко погодитися з упередженим поглядом авторів книги про І. Кавалерідзе, виданої на початку 1970-х років, що стрічки Авраменка взагалі не витримали конкуренції з кінооперами Кавалерідзе. Насправді ж це творче змагання (спочатку заочне) відбулося, зрештою, в Америці, де за підтримки уряду Рузвельта демонструвались обидві стрічки Кавалерідзе у 1936 та 1938 роках. Переконливим доказом, що заперечує твердження радянських критиків, є той факт, що український фільм «Наталка Полтавка», випущений навіть без англійських титрів, успішно демонструвався в різних кінотеатрах великих міст Канади і США, зокрема протягом трьох тижнів у найкращому нью-йоркському кінотеатрі «Рузвельт», де будь-який голлівудський бойовик затримувався, як правило, лишена 5–7 днів [8]. Змагальний характер паралельного показу кіноопер, випущених у радянській Україні і США, їх ідеологічне протистояння знаходить підтвердження у нотатках М. Новака – одного з найбільш активних членів Авраменкової фільмової корпорації: «Нам треба бути гордими, що показали нашим незрячим людям, що українська еміграція здібна також таку справу здвинути.

Украї́нська емігра́ція - термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання.

Ми проломили грубі верстви льодів і заставили навіть червону Москву змагатися з нами, бо коли б не наша «Наталка Полтавка», то не було б і сталінської» [3]. У жанрі кіноопери митець виявив себе як новатор, хоча був звинувачений у націоналістичному ухилі й мистецькому формалізмі. Свої фільми-опери – перший український звуковий фільм «Наталка Полтавка» (1936) та «Запорожець за Дунаєм» (1937), змушений був зняти в етнографічно-спрощеному стилі. Проте, навіть зняті під страшенним тиском, фільми І. Кавалерідзе виявились успішними. Свідченням цього є те, що в грудні 1936 року прем’єра фільму «Наталка Полтавка» відбулась… у США. Обидві картини (В. Авраменка і І. Кавалерідзе) показували одночасно. Отже, «кінодуель» Авраменка та Кавалерідзе була не стільки творчим змаганням двох митців, скільки результатом ідейного протиставлення двох осередків єдиної культури, штучно розведеної по обидва боки світового океану.

Океа́н - водний простір земної кулі за межами суходолу. Староруська назва - Море-Окіян або Окіян-Море. Назва ймовірно походить від латинської назви oceanus або від аналогічної грецької.


Пізніше опера «Запорожець за Дунаєм» в Україні була екранізована ще двічі: у 1953 році  – Київською кіностудією художніх фільмів (режисер Василь Лапокниш, музичний керівник – Михайло Вериківський) та в 2007 році – Національною кіностудією художніх фільмів ім. О.

Миха́йло Іва́нович Верикі́вський (8 (20) листопада 1896, місто Кременець, нині Тернопільської області - 14 червня 1962, Київ) - український композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч.

Художній фільм - вид кіномистецтва, побудований на грі акторів. До художніх фільмів відносяться майже всі твори кінематографа за винятком частини документального кіно. Перші художні фільми почав знімати Жорж Мельєс в 1896 році.

 Довженка (режисер – Микола Засєєв-Руденко, актори: Богдан Бенюк (за нього співає Микола Шопша), Марія Стеф’юк, Володимир Гришко, Тетяна Ганіна та ін.).

Володимир Данилович Гришко (нар. 28 липня у Києві) - Народний артист України (1996), лауреат державної премії ім. Т.Г. Шевченка, нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ст. (жовтень 2005), повний кавалер ордену За заслуги, соліст Metropolitan Opera (Нью-Йорк), соліст Маріїнського театру з 1996 по 2006 рік (Санкт-Петербург).

Засєєв-Руденко Микола Вікторович - радянський, український актор, кінорежисер. Заслужений діяч мистецтв Кабардино-Балкарії (1988). Лауреат Державної премії України ім. О. П. Довженка (1998), Державної премії Росії (2001), Міжнародної премії ім.

Богда́н Миха́йлович Беню́к (нар. 26 травня 1957(19570526), смт Битків, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, УРСР) - український актор театру і кіно (Народний артист України, 1996), антрепренер, політик, народний депутат України 7-го скликання (другий у виборчому списку політичної партії ВО «Свобода» на виборах до Верховної Ради 2012 року).

Якщо версія 1953 року знімалась у традиціях радянського кіно, то версія 2007 року викликала нищівну критику як така, що продовжує копіювати колоніальну міфологію і неспроможна запропонувати сучасне трактування безсмертного твору С. Гулака-Артемовського [1; 2].

Таким чином, перші екранізації «Запорожця за Дунаєм» 1930-х років, здійснені українською діаспорою на американському континенті та в Україні, відіграли значну роль у становленні нового жанру українського кіномистецтва – фільму-опери, занісши ім’я її творця – Семена Гулака-Артемовського в аннали історії.

Украї́нський кінемато́граф - кіноіндустрія та кіномистецтво України.

Украї́нська діа́спора - збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель (етнічної української території), яка відчуває духовний зв'язок з Україною.



Література:

1. Брюховецька О. «Запорожець за Дунаєм» і колоніальний міф / Ольга Брюховецька // Кіно Театр. – 2008. – № 3 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=784


2. Брюховецька О. Колоніальний міф на плівці „Кодак“ / Ольга Брюховецька // Український журнал. –2008. № 9. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/313/


3. Видатні історичні постаті України. Василь Кирилович Авраменко [Електронний ресурс].

Васи́ль Кири́лович Авра́менко (нар. 22 березня 1895, Стеблів, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область - пом. 6 травня 1981, Нью-Йорк) - український балетмейстер, хореограф, актор, кінорежисер, педагог.

Режим доступу: http://ukrhistory.com.ua/istorychni_postati/vasyl_avramenko.html

4. (огл). Закінчення фільми «Запорожець за Дунаєм» (Комунікат Фільмової Студії В. Авраменка в Ню Йорку) // Свобода. – 1938. – 11 жовт., ч. 236. – С. 4.


5. Карась Г. Музична культура української діаспори у світовому часопросторі ХХ століття. Монографія [текст] / Ганна Василівна Карась. – Івано-Франківськ: Тіповіт, 2012. –1164 с.

6. Комітет першої української говорючої (звукової) фільми в Нью-Йорку. Повідомлення, інформації, звернення, афіші Комітету і фільмової корпорації В. Авраменка про зйомку і демонстрацію в Нью-Йорку першого українського звукового фільму – опери «Наталка Полтавка». Рекламний проспект першої української фільмової компанії «Дніпро».

Рекла́мний проспе́кт (від лат. prospectus - вигляд, огляд) - багатосторінкове, брошурне видання, що має як правило красиві ілюстрації.

(часові рамки – 21.04.1936– 27.12.1936). К-ть аркушів – 16. // ЦДАГО України. Ф. № 269, оп. № 1, спр. 336.

7. Корсун Л. Василь Авраменко лицар українського танцю / Лідія Корсун, Нью-Йорк // Час і події. – 2009. – № 10 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.chasipodii.net/article/ 4429/?vsid=040067543ce11ae55eb2b2b33fa4b7d8

8. Косяківська Л. Василь Авраменко – Іван Кавалерідзе : «кінодуель» через океан / Леся Косаківська // Кіно Театр. – 2003. – № 4. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=124

9. Липовецький С. Батько українського танцю / Святослав Липовецький // Тиждень. – 2010. – 26 берез., № 12 (125). [Електронний ресурс]. Режим доступу:   http://tyzhden.ua/History/3590/PrintView

10. Рекламні матеріали до фільму «Запорожець за Дунаєм» // Національний архів і бібліотека Канади.

Національне управління архівів та документації, також:Національні архіви (англ. National Archives and Records Administration (NARA) ) - незалежне урядове агентство Сполучених Штатів Америки. Створено в 1984 р.

Рекла́ма (лат. reclamare - «поновлювати крик, знову кричати, кликати, голосно заперечувати») - спеціальна інформація про осіб чи продукцію, що розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого чи опосередкованого одержання прибутку.

– MG31 D87 Фонд В. Авраменка, Vol.18, Ph.24.

11. Рудницький А. «Запорожець за Дунаєм» та його перерібки (З нагоди вистави в Ню Йорку 1-го лютого ц. р.) / проф. Антін Рудницький // Свобода. – 1942. – 21, 22 січ., ч. 15, 16.

12. Рудницький А. Ювілейні вистави «Запорожця за Дунаєм» в Галичині 1935 р. (З нагоди вистави в Ню Йорку 1-го лютого 1942 р.) / Антін Рудницький // Свобода. – 1942. – 16 січ., ч.11.

13. Савицький Р., мол. Кіно-фільм. Укр. кіно в США / Роман Савицький, мол. // Енциклопедія української діяспори. – Т.

Рудницький Антон Іванович (англ. Antin Rudnytsky; 6 або 7 лютого 1902, с. Луки, Самбірський район, Львівська область - 30 лютого 1975, Томс Рівер (Toms River), Нью-Джерсі, США) - український композитор, піаніст і диригент.

Рома́н Сави́цький (* 11 березня 1907, Сокаль, нині Львівська область - † 12 січня 1960, Філадельфія, США) - український піаніст, педагог і музичний критик, засновник українського музичного інституту у Філадельфії.

Енциклопедія Української Діяспори також ЕУД - галузевий енциклопедичний довідник з минулого і сучасного українців, що проживають поза межами України. Видана Науковим Товариством імені Шевченка і Національною академією наук України.

 1 : Сполучені Штати Америки. Книга 1. А–К / гол. ред. В. Маркусь, співредактор Д. Маркусь. – Нью-Йорк-Чикаго : НТШ в Америці, 2009. –С. 357–362.

14. Українська Оперова Фільма «Запорожець за Дунаєм» : [буклет]. – Canada – USA: Avramenko Film Co, [Б. р.] – 16 с.




Відомості про автора

Прізвище, ім’я, по-батькові Карась Ганна Василівна



Кандидат педагогічних наук, заслужений працівник культури України

Місце роботи



Професор кафедри хорового диригування ім. Василя Їжака Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Домашня адреса:

Індекс 76005



м. Івано-Франківськ, вул. Сорохтея 11-а кв.4

Контактні телефони: 0503730845



Електронна адреса: karasg@ukr.net

Додатки до статті


Семен Гулак-Артемовський

Фрагменти із фільму-опери «Запорожець за Дунаєм (США, 1938)


Михайло Швець у ролі Карася у фільмі «Запорожець за Дунаєм» (США)


Василь Авраменко



1 Авраменко Василь (1895–1981) – знаменитий український хореограф, відомий культурний діяч та продюсер. Цей унікальний талант-самоук, який з 1925 року перебував у вимушеній еміграції (Канада–США), прославився насамперед як балетмейстер і виконавець українського народного танцю, проте був відомий також як режисер-постановник і менеджер української кіноіндустрії за кордоном.

Народний танець - фольклорний танець, який побутуює у своєму природному середовищі і має певні традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Фольклорний танець - це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а потім - для глядача (товариства, гурту, громади).



2 Антін Рудницький (1902, с. Лука біля Самбора, Галичина –1975, м. Томс Рівер, біля Філадельфії, США) – відомий український диригент, композитор, піаніст, музикознавець. Закінчив Львівську (польську) консерваторію, Вищу музичну школу в Берліні, музикологію вивчав у Берлінському університеті. Диригент оперних театрів у Харкові, Києві, Львові, оркестрів у Києві, Львові, Варшаві, Каунасі. Від 1937 жив і працював у США: виступав як піаніст, симфонічний і хоровий диригент (за його безпосередньої участі відбулися концерти української симфонічної музики й хорового товариства «Кобзар»).

Дитяча музична школа, абревіатура - «ДМШ» - музичний навчальний заклад, у якому діти шкільного віку у вільний від уроків у загальноосвітніх школах час додатково отримують початкові музичні знання і навички.

Гумбольдтський університет Берліна, Берлінський університет імені Гумбольдтів (нім. Humboldt-Universität zu Berlin, скор. нім. HU Berlin), колишній Берлінський університет (лат. Alma Mater Berolinensis) - найстарший з чотирьох університетів Берліна.

Дириге́нт (від лат. dirigio - направляю, керую) - людина, яка керує підготовкою твору до виконнання (проводить репетиції) та керує виконанням твору (диригує) оркестром, хором, ансамблем, зокрема оперної чи балетної трупи і т. д.





3 Марія Сокіл (1902, с. Жеребець, на Запоріжжі – 1999, Юнґставн, штат Огайо, США) – видатна українська оперна на концертно-камерна співачка. Навчалась у консерваторіях України, Італії, Німеччини, примадонна Харківської (1927–1930), Київської (1930–1932) опер. Виступала на провідних європейських та американських сценах. Дружина композитора А. Рудницького. У 1937 р. разом із чоловіком виїхала на гастролі до США, де й залишилася.


4 Михайло Швець (1880, с. Городище, Полтавщина – 1938, Нью-Йорк, США) – відомий український оперний співак (бас-профундо), соліст оперних театрів Одеси, Петербурга, Москви, Києва. У 1918 р.

Співа́к, або вока́ліст (жіночий рід - співа́чка, або вока́лістка; англ. singer) - людина, що займається співом. Термін «вокаліст» частіше використовують щодо співаків, які пройшли спеціальну виконавську школу.

виїхав до Америки під час першої хвилі еміграції. Жив у Нью-Йорку, де співав в Українському народному домі, епізодично виступав на оперних сценах Нью-Йорка, Філадельфії та інших міст, співав на радіо, записувався на грамплатівки. Знявся у ролі Виборного у фільмі «Наталка Полтавка», у ролі Івана Карася – у фільмі «Запорожець за Дунаєм».

5 Іван Кавалерідзе (1887–1978 ) – український скульптор, режисер, драматург з академічною освітою. Його творча діяльність тривала 67 років - від пам’ятника княгині Ользі (1911) до монумента Григорію Сковороді (1978).

Творчість - діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).

Значну роль у внутрішньому оздобленні Софійського собору в Києві (окрім фресок і коштовних мозаїк) відігравали різьблені панелі-рельєфи. Як сировину використовували шифер та мармур. Найближчі поклади каменю, легкого в обробці, знайшли поблизу міста Овруч, звідки везли пірофілітовий сланець (шифер).

Григо́рій Са́вич Сковорода́ (22 листопада (3 грудня) 1722(17221203), Чорнухи, Лубенський полк - 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) - український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Посмертним визнанням майстерності Кавалерідзе став пам’ятник Ярославу Мудрому (1997) біля Золотих Воріт (в його основу покладено ескіз, створений І. Кавалерідзе 1959 р.) Як і О. Довженка, І. Кавалерідзе вважають засновником національного кінематографа. Передовсім Іван Петрович відомий наполегливими пошуками нової кіномови в історичних фільмах «Коліївщина» і «Ніч». Досі популярна створена ним екранізація «Повії» Панаса Мирного.

Яросла́в Володи́мирович (983 / 987 - 17/20 лютого 1054) - руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034).

Пана́с Ми́рний (Панас Якович Рудченко; 1 (13) травня 1849(18490513), Миргород - 28 січня 1920, Полтава) - український прозаїк та драматург.

У 1935 році І. Кавалерідзе зняв картину «Прометей», яка викликала шалений гнів Й. Сталіна. І. Кавалерідзе заборонили працювати з молоддю (до того він успішно керував серією альманахів «Українські пісні на екрані») і порадили знімати… кіноопери. Аванґардні пошуки у сфері пластичних мистецтв він намагався перенести до кінематографа, проте, звинувачений у «формалізмі», був змушений відмовитись від експерименту.



Скачати 175.32 Kb.

  • Карась Ганна Василівна Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника , кандидат педагогічних наук
  • Володимира Сікевича
  • Микола Засєєв-Руденко
  • Антін Рудницький
  • Відомості про автора Прізвище, ім’я, по-батькові Карась Ганна Василівна Кандидат педагогічних наук, заслужений працівник культури України
  • Професор кафедри хорового диригування ім. Василя Їжака Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
  • Михайло Швець у ролі Карася у фільмі «Запорожець за Дунаєм» (США)