Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Перспективні дослідження на сучасному етапі розвитку методики викладання мови та літератури у вищій школі

Скачати 20.11 Kb.

Перспективні дослідження на сучасному етапі розвитку методики викладання мови та літератури у вищій школі




Скачати 20.11 Kb.
Дата конвертації24.12.2019
Розмір20.11 Kb.
Кушніренко Олена Перспективні дослідження на сучасному етапі розвитку методики викладання мови та літератури у вищій школі Педагоги повинні осмислити способи реалізації соціаль ного замовлення, що зумовлює відповідну ієрархічну структуру знань і навчальних предметів, зміну акцентів у визначенні про відних напрямів навчальновиховного процесу, оновлення форм, упровадження інтерактивних методик, розроблення но вих ціннісних орієнтирів.
Мето́дика (від грец. μέθοδος - «шлях через») навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) - галузь педагогічної науки, що являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику). Методику навчання окремого предмета слід розглядати як спосіб організації практичної та теоретичної діяльності учасників навчання, зумовлений закономірностями та особливостями змісту навчального предмета.
Ієра́рхія (грец. ίεράρχίά, від ίερσς - священний, та άρχή - влада) - поділ на вищі й нижчі посади, чини; суворий порядок підлеглості нижчих щодо посади або чину осіб вищим. В ієрархії між її членами діють вертикальні зв'язки - відносини субординації.
Принципова новизна ситуації полягає в тому, що кардинальні зміни відбуваються короткочасно, а це не зовсім узгоджується із стереотипною суспільною практикою виховання багатьох поколінь. Незважаючи на те, що мета навчання формується за межами освітньої практики, саме національній школі належить вирішальна роль у здійсненні свідомої зміни світогляду, регулюванні ціннісних орієнтирів особистості. “Соціалізація людини, її ста новлення як члена суспільства значною мірою відбувається в школі”, – зазначають В. Іванишин та Я. Радевич-Винницький. У цьому контексті провідними завданнями, що стоять перед суспільством, є повернення освітньовиховних та етнокультурних функцій школі, відродження її національного характеру, вироблення нових технологій, які б забезпечували неперервне багатопрофільне навчання й відповідали вимогам інформаційного суспільства.
Національний характер - сукупність психологічно-ментальних та поведінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільності.
Техноло́гія (від грец. τεχνολογια, що походить від грец. τεχνολογος; грец. τεχνη - майстерність, техніка; грец. λογος - (тут) передавати) - наука («корпус знань») про способи (набір і послідовність операцій, їх режими) забезпечення потреб людства за допомогою (шляхом застосування) технічних засобів (знарядь праці).
Філософське осмислення проблем становлення світогляду особистості в процесі навчання й виховання є однією з провідних функцій філософії освіти, одним із аспектів нової парадигми, яка має будуватися на засадах сучасних наукових відомостей про потреби особистості зокрема й суспільства загалом, про особливості їхній взаємодії; про потенціал, мету й завдання освіти в “її особистісно генетичному й соціогенетичному аспектах” (С. Подмазін); знаннях про дитину, її можливості, потреби; про вчителя й основні його характеристики, мету, технологію його діяльності. Саморозвиток особистості, її самоактуалізація, реалізація творчого потенціалу – це не лише напрям гуманізації освіти, а й найважливіша передумова формування творчо мислячої людини. Соціальні умови впливають на формування освітніх завдань. Якщо раніше головне завдання освіти полягало в транслюванні молодому поколінню знань і умінь, накопичених люд ством у попередні роки, то в інформаційному суспільстві знання стають безпосередньою продуктивною силою, що вимагає від кожної особистості сформованих умінь застосовувати здобуті знання у власній практичній діяльності. Зміна соціально-економічних умов, моральних і культурних пріоритетів орієнтує сучасну освіту на формування творчої, мобільної, комунікабель ної особистості. Значення, яке сьогодні надається комунікативним зв’язкам у міжособистісному й професійному спілкуванні, актуалізує проблему формування комунікативної компетентності, що належить до ключових, особливо значущих для професійного зростання людини. Її формування стає одним із провідних завдань освітніх закладів, а в основу розроблення державних стандартів освіти, у тому числі й чинних програм з мовознавчих дисциплін, покладено компетентнісний підхід до організації сучасного освітнього процесу.
Компете́нтнісний підхі́д - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.
Комунікати́вна компете́нтність - здатність особистості застосувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з навколишніми й віддаленими людьми та подіями, навички роботи у групі, володіння різними соціальними ролями.
Навча́льний заклад (осві́тній заклад) - організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освітній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.
Станда́рт - нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.
Прикметною ознакою освіти в сучасних умовах є її неперерв ність. Педагогічна наука розробляє питання неперервності навчання та збалансованого розвитку усіх його складників, удосконалення перспективних педагогічних технологій з урахуванням національнокультурних традицій і світових досягнень. А це означає, що навчання розглядається як ґрунт для подальшої неперервної багатовекторної освіти, здатної сформувати світогляд людини, закласти міцні знання та вміння постійно збагачувати їх задля розширення й поповнення понятійного апарату, швидкого орієнтування в потоці інформації, формування вмінь прогнозувати актуальні проблеми, результати власної діяльності. Вона реалізується у створенні шкіл різного типу, що забезпечують можливості для максимального розвитку особистості, розроблення альтернативних програм з навчальних предметів, нових підручників, методичних посібників та інших засобів навчання. Започатковується “культуротворча” освіта, за характеристикою І. Зязюна, “освіта з уявленням про гуманістичний тип особистості, яка не лише споживає культурні цінності, але й примножує їх, особистості як самоцінності й цілі, а не засобу суспільного розвитку”. Формування такої особистості невіддільно пов’язане з гуманітаризацією й гуманізацією освіти. С. Гончаренко визначає гуманітаризацію освіти як переорієнтацію її з предметнозмістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу й насамперед – світу культури, світу людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення;
Систе́мний підхі́д (англ. Systems thinking - системне мислення) - напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як модель системи.
Карти́на сві́ту - складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти - світогляд, світосприйняття та світовідчуття. Ці компоненти об'єднані в картині світу специфічним для даної епохи, етносу чи субкультури чином.
як систему заходів, спрямованих на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання й, таким чином, на формування особистісної зрілості учнів, розвиток їхніх творчих здібностей. Гуманітаризація освіти передбачає також визнання пріоритетності предметів гуманітарного циклу з-поміж інших дисциплін як винятково значущих для формування особистості. Н. Гузій реалізацію гуманістичного підходу у сфері педагогічної освіти безпосередньо пов’язує з підготовкою вчителя-гуманіста, що передбачає становлення й розвиток студентів як особистостей і професіоналів.
Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.
У контексті гуманізації освіта має забезпечувати виховання людини, здатної сформувати власну індивідуальність, відстояти своє право на життєвий вибір, яка може аналізувати й оцінювати явища дійсності, орієнтуватися в сучасному мінливому світі; людини зі сформованою культурою поведінки, складником якої є мовленнєва поведінка, екологічна свідомість, виховання праксеологічної рефлексії, водночас визначаючи їх як гуманістичні цінності.
Екологічна свідомість - вищий рівень психічного відображення природного і штучного середовища, свого внутрішнього світу, рефлексія щодо місця і ролі людини в біологічному, фізичному та хімічному світі, а також саморегуляція даного відображення.
Беручи до уваги глобальність сучасних перетворень у сфері освіти, її науковість, мобільність, інтегративність, учені (В. Ан друщенко, І. Зязюн, В. Кремень, Н. Морзе, В. Огнев’юк та інші) доводять, що потрібні багатовекторні технології, які, з одного боку, працювали б у межах освітньої галузі, з іншого – забезпе чували взаємодію освіти й соціуму, духовної сфери освіти й духовної сфери суспільства. Мовознавство ХХІ століття характеризується наявністю різних наукових парадигм і різноманітних підходів до вивчення всіх аспектів мови, що характеризуються експансіонізмом, експланаторністю, функціоналізмом та антропоцентризмом. Активізувалися дослідження в межах антропоцентричної парадигми, що ґрунтується на дослідженні того, що відбулося і нині відбувається з мовою та інтерпретованим людиною світом з позиції самої людини. Протягом останніх років наявна тенденція до виокремлення у вітчизняному мовознавстві провідних лінгвістичних теорій, зокрема функційної лінгвістики (А. Загнітко, Т. Космеда, Л. Кра вець, Л. Марчук, Л. Мацько та ін.), лінгвістики тексту (Н. Бойко, А. Загнітко, Н. Кондратенко, Т. Радзієвська, С. Чемеркін та ін.), комунікативної лінгвістики (Ф. Бацевич, Г. Почепцов, О. Семе нюк, О. Яшенкова та ін.), когнітивної лінгвістики (Ф.
Комунікати́вна лінгві́стика - розділ мовознавства, предметом якого є процеси спілкування людей з використанням живої природної мови, а також з урахуванням усіх наявних складових комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, контекстних, ситуативних та ін.).
Когнітивна лінґвістика (від англ. cognition «знання, пізнання», «пізнавальна здатність») - мовознавчий напрям, який розглядає функціонування мови як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджує через мовні явища.
Бацевич, О. Селіванова, Л. Синельникова, О. Тараненко та ін.), гендерної лінгвістики (М. Брус, Л. Компанцева, Т. Космеда, Л. Саліонович, Л. Ставицька та ін.), прагматичної лінгвістики (Ф. Бацевич, С. Бибик, С. Ігнатьєва та ін.), корпусної лінгвістики (О.
Корпусна лінгвістика - розділ мовознавства, що вивчає створення, обробку та використання корпусів.
Демська, В. Широков та ін.), етнолінгвістики (М. Баган, В. Кононенко та ін.), соціолінгвістики (Л. Масенко, В. Русанівський, Л. Ставиць ка, Н. Шумарова та ін.). У площині когнітивно-дискурсивної парадигми проводиться також концептуальний аналіз художнього тексту або текстових концептів тощо. В Україні когнітивно-дискурсивний напрям досліджень розробляють науковими школами таких мовознавців, як Ф. Бацевич, О. Воробйова, С. Жабо тинська, Т. Ковалевська, Т. Космеда, Л. Лисиченко, О. Селіва нова, М. Степаненко та ін. Це спричинило появу нових навчальних дисциплін у вишах, як-от комунікативна лінгвістика, лінгвістика тексту, гендерна лінгвістика, етнолінгвістика, психолінгвістика тощо, а отже, розроблення методики викладання цих дисциплін.
Навча́льна дисциплі́на - згідно з визначенням в українському законодавстві: педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, закони, теорії, методи тощо будь-якої галузі діяльності (або сукупності різних галузей діяльності) із визначенням потрібного рівня сформованості у тих, хто навчається, певної сукупності умінь і навичок.
Когнітивна лінгвістика вивчає особливості засвоєння й перероблення інформації, способи ментальної репрезентації знань за допомогою мови. Психолінгвістика акцентує увагу на теоретичному осмисленні мовних фактів, що виходять за межі інших традиційних дисциплін. До них належать такі: процеси породження мов лення, своєрідність слова як одиниці індивідуального лекси кону, стратегії оволодіння й використання другої мови тощо. Оскільки ці дисципліни відображають певні взаємопов’язані й взаємозумовлені явища об’єктивної дійсності, вони не можуть бути ізольованими в навчальному процесі.
Навча́ння - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.
Під час навчання студентів відбувається накопичення знань, перероблення, використання так званої різнопредметної інформації, що створює передумови для інтеграції дисциплін. Отже, своєрідною ознакою вивчення лінгвістичних дисциплін стає їхня інтеграція, або процес поєднання, забезпечення цілісності наукових знань, зумовлений спільністю наукових ідей, принципів, понять, законів, теорій, що відбувається в різних формах.
Наукове знання - система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку.
Тому сьогодні перед вишівською лінгводидактикою стоїть надзвичайно важливе завдання – розробити ефективні шляхи й засоби інтеграції. Особливої актуальності набуває використання інтерактив них методів навчання, зокрема casestudy (кейс стаді), метод аналізу конкретних ситуацій, ігрове проектування тощо; ефективних засобів навчання: рефератів, що мають міжпредметний характер, виготовлення оригінальних наочних посібників, розроблення кросвордів тощо. Останнім часом активізувалися й дослідження в галузі діалектології (К. Глуховцева, П. Гриценко, В. Лєснова, Г. Мартинова, І. Ніколаєнко та ін.), граматики української мови (І.
Граматики української мови - збірники, що містять статті з граматики. Відомі в Україні ще з XV - XVI ст.
Вихова нець, М. Вінтонів, К. Городенська, А. Загнітко, В. Олексенко, Р. Христіанінова, Л. Шитик та ін.). З огляду на це необхідно ознайомлювати студентів з новими мовознавчими відомостями, що не завжди входять до підручників. Отже, треба шукати шляхи репрезентації цієї інформації, а також способи представлення альтернативних позицій науковців на певне явище чи проблему. Стрімкий розвиток нових засобів комунікації в середовищі інформаційних технологій зумовив розроблення нового напряму – комп’ютерної лінгводидактики (В.
Інформаці́йні техноло́гії, ІТ (використовується також загальніший / вищий за ієрархією термін інформаційно-комунікаційні технології (Information and Communication Technologies, ICT) - сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збирання, опрацювання, зберігання, розповсюдження, показу і використання інформації в інтересах її користувачів.
Бадер, Н.Голуб, М. Бов тенко, Д. Гарцов, А. Манако, Є. Полат, М. Починкова, Л. Стру ганець, Г. Шелехова, Ю. Шепетко та ін.). Як зазначає В. Бадер, поява локальних і глобальних мереж, а також комп’ютерних програм системного, прикладного й спеціального призначення дозволили виокремити два напрями в системі комп’ютерного навчання мови: власне комп’ютерного навчання і навчання в мережі. Це зумовило розроблення спеціальних методик, комп’ютерних програм для учнів і студентів. Інформатизація навчального процесу зумовила підготовку викладачами не лише програмних засобів, що забезпечують функціонування інформаційного середовища, а й розроблення принципово нових комбінацій методів, прийомів навчання, що дозволяють підвищити ефективність навчання.
Програ́мне забезпе́чення (програ́мні за́соби) (ПЗ; англ. software) - сукупність програм системи обробки інформації і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм.
Глоба́льна мере́жа - англ. Wide Area Network,(WAN)- комп'ютерна мережа, що охоплює величезні території (тобто будь-яка мережа, чиї комунікації поєднують цілі мегаполіси, області або навіть держави і містять у собі десятки, сотні а то і мільйони комп'ютерів).
Інфосфе́ра (англ. Infosphere) - неологізм, який складається з двох слів інформація і сфера. Вживається в інформатиці для опису сукупності інформації, інформаційної інфраструктури, суб'єктів інформаційних відносин, а також системи регулювання виникаючих при цьому суспільних відносин.
Динамічні трансформації, що відбуваються в сучасному суспільстві, нова філософія освіти, утвердження у свідомості громадян раціональних світоглядних орієнтирів та оновлення всіх сфер діяльності людини зумовлюють необхідність підвищення якості навчання майбутніх учителів, зокрема конкурентоспроможних фахівців філологічного профілю. Закони України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Загально європейські Рекомендації з питань мовної освіти зорієнтовують фахівців освітньої галузі на забезпечення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина; формування поколінь, здатних навчатися впродовж життя, створювати і примножувати цінності громадянського суспільства;
Громадя́нське суспі́льство - це сукупність недержавних організацій, які представляють волю та інтереси громадян. Воно включає в себе сім'ю і приватну сферу, тобто «третій сектор» суспільства паралельно з державою та бізнесом.
сприяти консолідації української нації, інтеграції України в європейський і світовий простір як конкурентоспроможної держави. Сучасний етап розвитку системи вищої освіти характеризується прагненням науковців цілеспрямовано розв’язувати актуальні проблеми забезпечення її якості. З огляду на це в теорії педагогічної освіти намітилася тенденція до інноваційних змін у контексті нових вимог до формування фахових компетенцій майбутніх фахівців в умовах багаторівневої університетської освіти. Отже, розбудова інформаційного суспільства, стратегія підвищення якості національної освіти та реалізація компетентнісної парадигми актуалізують процеси модернізації навчання філологів як фахівців гуманітарної галузі, що матимуть широке функціональне поле діяльності, а відтак і багатоаспектні завдання в царині дидактичної та теоретичної філології, якісна реалізація яких залежить від рівня їхньої підготовки у вищому навчальному закладі, цілеспрямованого впровадження компетентнісного підходу в освіту, що передбачає результативну спрямованість навчально-виховного процесу, формування конкурентоспроможного фахівця, здатного до творчості, створення різнотипної наукової продукції й самоаналізу.


Скачати 20.11 Kb.