Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Післядипломної педагогічної освіти кафедра педагогіки І психології Житомирський обласний центр

Післядипломної педагогічної освіти кафедра педагогіки І психології Житомирський обласний центр




Сторінка4/4
Дата конвертації07.06.2017
Розмір0.51 Mb.
1   2   3   4

За зухвальство і за сміх


Ви мені простіть.

Тілесні прояви. Перші два рядки: повертати голову в різні боки, брови підняті, руки простягнуті вперед. Останні два рядки; опущена голова, брови підняті, губи витягнуті і трохи надуті, руки висять вздовж тіла.



10. Так буде справедливо.

Проще́ння - процес припинення відчуття образи, обурення чи гніву щодо особи за сприйнятий злочин чи провину, чи інакше - припинення домагатися покарання чи відшкодування, відмова від болісних переживань, прощання з ними.

Справедливість - мораль та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном, справедливість - це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії («кожному своє»).

Мами пішла в магазин. Як тільки за нею зачинилися двері, брати стали пустувати: вони то бігали навколо столу, то боролись, то кидали один одному, наче - це м'ячик, диванну подушку. Раптом клацнув замок — це повернулася мама. Старший брат, почувши, що двері відчиняються, швидко сів на диван. А молодший не помітив маминого повернення і продовжував гратися з подушкою. Ось він підкинув подушку вгору і попав нею в люстру, люстра стала розхитуватися. Мама, розсердившись, поставила пустуна у кут. Старший брат піднявся з дивана і став поряд із братом.

— Чому ти став у кут, я тебе не карала? — запитала мама.

— Так буде справедливо, — серйозно відповів їй старший син. -Адже це я придумав кидатися подушкою.

Мама розчулилась. Посміхаючись, простила обом братам.

Запитання. 1) Чи правильно зробив старший брат, що став у куток разом із молодшим? 2) Чи можна самого себе покарати? 3) Чому мама простила обом братам?

Етюд виховує у дітей справедливість, формує адекватну самооцінку.

11. Увічлива дитина.

У залі на стільцях сидять діти. Звучить музика Е. Жака-Далькроза “Ритмічний етюд”. Входить дитина і ввічливо вітається з кожним, і хто сидить у залі.



12. Жадібний пес.

Ведучий читає вірш Василя Квітка:

Жадібний пес

Дров приніс,

Води наносив,

Тісто замісив,

Пирогів напік,

Сховав у куток


Та й з'їв сам —


Гам-гам-гам!

Потім одна дитина імітує дії, про які говориться у вірші.

Запитання. 1) Чи буваєте ви інколи схожі на пса з цього вірша? 2) Чому треба ділитись з іншими?

Етюд і бесіда сприяють подоланню егоїзму в дітей, культивують альтруїстичні мотиви поведінки.

Альтруїзм (франц. altuisme, лат. alter - інший) - безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших; протилежність егоїзму. Це різновид самозречення, бо в умовах соціальної та психологічної відокремленості між людьми в феодальному чи буржуазному суспільстві клопіт про добробут ближнього можливий лише за умов свідомого обмеження власного добробуту.



13. Нахаба.

Хлопчик сів із гармошкою на лавочку під вікнами і голосно заграв. З під'їзду вийшла жінка і поросила хлопчика перейти на інше місце: “Ти граєш саме під нашими вікнами, а в мене тільки-но заснула хвора дочка”. — ",А мені-то що!” — сказав крізь зуби хлопчик і заграв ще голосніше.

Під час етюду звучить музика П. Чайковського “Мужик грає на гармошці”.

Запитання. 1) Чому хлопчик заважав іншим людям? 2) Якби вам зробили подібне зауваження, як би повелися ви?

Етюд навчає дітей правильно реагувати на критику.

14. Ябеда.

Хлопчик заважає малювати дітям, які сидять за столом. Він, то забирає собі всі олівці, то псує чужі малюнки, перекреслює їх. Діти проганяють його. Хлопчик із плачем біжить до своєї мами (чи виховательки) і скаржиться, що його скривдили.

Під час етюду звучить музика С. Слонімського “Ябеда”.

Сло́нім (біл. Слонім) - місто в Гродненській області Білорусі, центр Слонімського району. Слонім лежить на злитті річок Щара і Іса, за 143 км на південий схід від Гродно. Населення 51,6 тис. жителів (2004).

Запитання. 1) Чи мав право хлопчик скаржитися на дітей? Чому? 2) Якби інші діти таким само чином кривдили його, як би він почувався?

Етюд та його обговорення допомагають дітям дати моральну оцінку мотивів поведінки.

15. Чуня-задавака.

Порося Чуня хвалиться перед білочкою і їжаком, що воно не боїться вовка:

Я стукну вовка в ніс,

Та ще й у вухо дам.

Я зріжу вовку хвіст!

Хай вовк боїться сам.

Тілесні прояви. Голова повернута і відкинута назад, брови підняті, плечі розвернуті, ноги трохи розставлені, права рука, лежить на стегні, ліва рука робить замашні погрожуючі рухи.

Етюди 15—16 орієнтують дітей у завищеній та адекватній самооцінці.



16. Кривляка.

Коли хтось чужий входить у кімнату, хлопчик починає гримасувати, ну зовсім як блазень із лялькового театру. Йому хочеться, щоб нова людина звернула увагу тільки на нього одного.

Під час етюду звучить музика Г. Окунева “Гримаси”.

Запитання. 1) Вам подобається кривляка? 2) Як поводиться скромна дитина?



17. Рожеве слівце “привіт”.

Один хлопчик розгубив усі хороші слова, залишилися усі тільки погані. Тоді мама відвела його до лікаря (у лікаря були величезні вуса), той сказав:

— Відкрий рот, висунь язик, подивися вгору, подивися на кінчик свого носа, надуй щоки. — І потім звелів хлопчику піти пошукати хороше слово. Спочатку хлопчик знайшов таке слово (показує відстань сантиметрів у двадцять), це було “у-у-уф!”.

Сантиметр (см, cm; заст. стм.) - одиниця довжини в системі СІ.

Тобто негарне слово. Потім ось таке (сантиметрів у п'ять—десять) — “відчепись!”. Теж погане. Нарешті, він знайшов рожеве слівце “привіт!”, поклав його у кишеню, відніс додому і навчився говорити добрі слова, став хорошим хлопчиком (Дж. Родарі).

Діти отримують ролі мами, лікаря й хлопчика і починають діяти відповідно до фабули оповідання.

Запитання. 1) Які ще хороші слова ви знаєте? 2) Чому їх називають чарівними?

Етюд виховує ввічливість, розвиває комунікативні вміння.
ЗАМКНУТІСТЬ

Замкнутість — порушення особистісного розвитку, яке проявляється у відстороненні від товариства інших людей унаслідок ослаблення емоційного зв’язку з ними.

Ознаки замкнутості:

— уникання товариства інших людей;

— сором'язливість;

— емоційна холодність;

— переважання пригніченого настрою;

— підозрілість;

— незадоволений вигляд;

недовіра до людей.



Причини замкнутості:

— тривалий стрес, наприклад, розлучення батьків;

— емоційна депривація в результаті тривалого перебування в лікарні без батьків чи інших близьких людей, небажаності дитини, холодного чи байдужого ставлення до неї тощо;

індивідуальні патологічні особливості емоційної сфери (надмірна збудливість, інертність психічних процесів тощо);

Депривáція (англ. deprivation) - це психічний стан, коли суб'єкт не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу. Тобто йдеться про втрату чогось такого, що необхідно індивіду для задоволення певних важливих потреб.

Інерція (від лат. inertia - бездіяльність, відсталість) - термін, що використовується як у різних науках, так і в переносному сенсі. Зазвичай він означає здатність деякого об'єкта не змінювати свій стан під час відсутності зовнішніх впливів, а також зберігати стійкість по відношенню до зовнішніх впливів.

Результат, пі́дсумок, (заст. ску́ток, вислід) - кінцевий наслідок послідовності дій. Можливі результати містять перевагу, незручність, вигоду, збитки, цінність і перемогу. Результат є етапом діяльності, коли визначено наявність переходу якості в кількість і кількості в якість.

Індивідуальність (лат. individuitas - неподільність) - сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.

Патоло́гія (грец. παθός - страждання; та грец. λόγος - вчення) - наука про структурні, біохімічні та функціональні зміни в клітинах, тканинах та органах, спричинені хворобою. В основі патологічної науки закладені чотири основні аспекти патологічного процесу: його причина (етіологія) біохімічні та молекулярні механізми розвитку (патогенез) структурні зміни в клітинах і органах організму (морфологічні зміни) функціональна послідовність морфологічних змін (клінічний прояв[en]).

Психічні процеси - складні утворення, в яких беруть участь різні психофізіологічні функції та різні сторони свідомості. Психічні процеси мають свій специфічний зміст (пізнавальні, емоційні, вольові) і розкриваються через розвиток цього змісту.

— замкнутість як прояв більш серйозного психічного розладу — аутизму;

— несформованість психологічних механізмів соціальної перцепції — ідентифікації, емпатії, рефлексії;

Психічне або душевне - означення ряду категорій та понять в гуманітарних науках, зміст його залежить від ідеологічних уставок автора. Нині найчастіше психічне означає внутрішній суб'єктивний світ живої істоти, доступний для вивчення у своїх поведінкових проявах, відповідає іменнику психіка.

Соціальна перцепція - це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків.

— невдачі у значущій діяльності протягом тривалого часу;

— несформованість комунікативних умінь, соціальна некомпетентність — невміння поводитись у колективі.

Комунікативність - сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації.

Колекти́в - cукупність людей, об'єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами, метою, проектом. Група людей, зв'язаних спільною працею в одній організації, установі, на підприємстві тощо. За видом діяльності розрізняють трудові, навчальні, військові, спортивні, художньої самодіяльності та інші колективи.



Анкета для визначення замкнутості:

1. Дитина цурається своїх однолітків.

2. Не довіряє іншим людям, побоюється їх.

3. Не любить дивитися в очі людини, із якою розмовляє.

4. Мовчазна, не підтримує розмову з чужими людьми.

5. Часто здається, що дитина чимось незадоволена.

6. Її часто підозрюють у здійсненні негарних учинків.

7. Дитина легко ображається на інших.

8. Часто буває засмученою.

9. Любить гратися сама.

10. Дитяча компанія їй швидко набридає.

Шкала оцінювання:

Сильно виражена замкнутість—8—10 балів.

Помірно виражена замкнутість — 4—7 балів.

Слабо виражена замкнутість—1—3 бали.



Психокорекція замкнутості.

Загальні рекомендації. У вихованні замкнутої дитини особливий акцент слід робити на її позитивних якостях, зміцнюючи віру дитини у свої сили й бажання відкритись іншим. Підкреслення чеснот дитини заохочує навколишніх до її позитивного сприйняття, породжує прагнення встановити з нею більш глибокий контакт. У спілкуванні із замкнутою дитиною треба виявляти терпіння, не тиснучи на неї, намагаючись форсувати успіхи.

Форсува́ння во́дних перешко́д - наступ з подоланням водної перешкоди, що обороняється з протилежного берега противником.

Таку дитину слід спеціально навчати прийомів налагодження контакту і комунікативних умінь.

Вправи, ігри, етюди.

1. Давайте познайомимося.

Діти стають у коло. В руках ведучого – м'яч. Учасники передають по черзі один одному м'яч, називаючи ім'я того, до кого потрапить м'яч, задають різні запитання.

Ігри 1—2 спрямовані на подолання психологічних бар'єрів спілкуванні, створення атмосфери відкритості й безпеки.

2. Розкажи далі.

Діти сідають у коло. Одна дитина починає оповідання з 4—5 речень, а потім хтось інший продовжує розповідати, керуючись своїми асоціаціями. Гра продовжується до того часу, поки останній учасник не викладе своє оповідання. Психолог може дати дітям зразок оповіді з вільними асоціаціями, запропонувати їм довго не замислюватися, говорити те, що в даний час спало на думку.



3. Контакт.

Учасникам групи треба розподілитися на пари. У кожній парі обидва партнери по черзі повинні завершити фразу: “Добрий день, мені дуже подобається...” На цей діалог відводиться 10—15 хвилин. Потім проводиться обговорення змісту діалогів.

Запитання. 1) Про що ви говорили між собою? 2) Чи добре ви розуміли один одного? 3) Якщо трапилося непорозуміння, то з чим воно було пов'язане? Як вам вдалося порозумітися?

Гра розвиває здатність до ідентифікації з партнером, забезпечує краще розуміння один одного, навчає прийомів ефективної міжособистісної взаємодії.



4. Ритм.

Двоє дітей стають обличчям один до одного і домовляються про свої ролі: один — ведучий, інший — “дзеркало”. Руки учасників підняті на рівень грудей і повернуті долонями назустріч один одному. Ведучий починає здійснювати довільні рухи руками, а той, хто виконує роль дзеркала, прагне відобразити їх у тому самому ритмі. Ролі кілька разів міняються.

Психологічний зміст вправи полягає в тому, щоб відчути внутрішній ритм іншої людини і якомога точніше відобразити його. Розвивається здатність до емпатії, увага до іншої людини як індивідуальності.

5. Тварина.

Для проведення вправи потрібен набір карток із зображенням знайомих дітям тварин, наприклад, вовка, зайця, лисиці, слона, змії. Ведучий по черзі показує картки, а діти в позах і рухах зображують намальовану на них тварину.

Вправа активізує стан внутрішньої свободи і розкутості.

6. Розвідники.

Проведення виробки, проходження виробки, проходка виробки (рос. проведение (проходка) выработки, англ. driving, нім. Grubenbauvor-richtung f, Vortrieb m, Abteufung f, Abteufen n, Auffahren n des Grubenbaus) - комплекс робіт, руйнування та видобування гірських порід у межах контура поперечного перерізу підготовчої виробки, встановленого відповідним паспортом.

Розвідник - узагальнена назва особового складу, що здійснює розвідувальну діяльність, а також різнорідних технічних засобів ведення розвідки.

З групи дітей вибираються “розвідник” і “командир”. Решта — “загін”. У кімнаті стільці розставлені хаотично. “Розвідник” проходить між стільцями з різних боків. “Командир” спостерігає за діями “розвідника”. Потім він проводить “загін” тим шляхом, який перед тим йому показав “розвідник”.

Пізніше обирається другий “розвідник” і другий “командир” і гра продовжується за тією самою процедурою.

Дана гра розвиває спостережливість, пам'ять, комунікативні та організаторські здібності.



7. Нудно, нудно так сидіти.

Уздовж однієї стіни кімнати стоять стільці, кількість яких дорівнює кількості дітей. Уздовж протилежної стіни кімнати також стоять дитячі стільці, але їх на 1 менше від кількості дітей. Діти сідають по один бік кімнати. Ведучий читає віршик:

Нудно, нудно так сидіти

і на стільчики не сміти

оком глянути. Давай,

місце швидко поміняй!

Як тільки ведучий закінчить віршик, всі діти біжать до протилежної стіни і намагаються зайняти місце. Програє той, хто залишився без стільця.

Застереження: 1) Не дозволяється дітям бігти раніше ніж закінчиться віршик. 2) Забороняється дитині спихати зі стільця іншу дитину, якщо вона зайняла його раніше.

Гра сприяє фізичному й емоційному розкріпаченню, привчає до зібраності, підносить настрій.

8. Де ми побували, що ми побачили?

Група ділиться навпіл: “дідусь і онуки” (ті, хто буде відгадувати загадки) і група дітей, які будуть загадувати загадки. Між групами на підлозі проводиться лінія, за яку не можна вибігати “дідусеві й онукам”, коли вони будуть ловити інших дітей.

“Дідусь і онуки” відвертаються, а ведучий разом з іншою групою дітей тихо домовляються, яку загадку вони будуть загадувати. Домовившись, вони подають знак “дідусеві й онукам”.

Відбувається такий діалог:

— Добридень,-дідусю сивий з довгою-довгою бородою! Добридень, онуки!

— Здрастуйте, діти! Де ви побували? Що ви побачили?

— Побували мив ліску і бачили, лисичку. Що ми робили – не скажемо, та зате покажемо!

Свою загадку діти показують рухами. Наприклад, вони збирають у лісі гриби і ягоди. Діти нахиляються, аукають і т.ін.

Якщо “дідусь і онуки” правильно відгадали загадку, друга група дітей уточнює й доповнює відповідь. Якщо відгадка неправильна, діти втікають, а “дідусь і онуки” намагаються їх піймати. Але не можна перебігати за лінію, яка була проведена на початку гри.

Після показу І—2 загадок вибираються нові “дідусь з онуками”.

Гра розвиває допитливість, кмітливість, мовлення, допомагає вільному вираженню емоцій.

Допитливість, зацікавленість - це якість, пов'язана з допитливим мисленням, таким як дослідження та навчання, яка спостерігається при дослідженні людини та тварин. Допитливість сильно асоціюється з всіма аспектами людського розвитку, з яких походить процес навчання та бажання отримувати знання та навички.



9. Нумо, відгадай!

Діти діляться на дві підгрупи. Перша підгрупа таємно від другої задумує будь-який предмет. Друга підгрупа повинна відгадати предмет, ставлячи запитання. На ці запитання перша підгрупа має право відповідати тільки “так” або “ні”.

Діти з першої підгрупи стають в одну лінію один за одним. Навпроти них стають діти з другої підгрупи. Спочатку запитує дитина з другої підгрупи: “Воно живе?” Перша дитина з першої підгрупи відповідає: “Так”. Потім запитує друга дитина з другої підгрупи: “Я його бачив?” Друга дитина з першої підгрупи відповідає: “Так” і т.ін.

Після відгадування предмета підгрупи міняються ролями. Рекомендується загадувати відомі всім предмети.

Гра розпиває мислення, мовлення, групову кооперацію, змагальні мотиви.

Коопера́ція (лат. cooperatio) - це форма організації економічної діяльності людей і організацій для спільного досягнення загальних цілей або задоволення потреб. Використовується також для позначення характеру економічних та політичних взаємин.



10. Протилежність.

Ведучий показує групі дітей один малюнок. Завдання гри полягає в тому, щоб назвати слово, яке означає протилежний предмет. Наприклад, ведучий показує предмет — чашку. Діти можуть назвати такі предмети: дошка (чашка випукла, а дошка пряма), сонце (чашку робить людина, а сонце — це частина нерукотворної природи), вода (вода — це наповнювач, а чашка — це форм;)) і т.ін.

Кожна дитина по черзі пропонує свою відповідь і обов'язково пояснює, чому вона вибрала саме такий предмет.

Ігри 10—11 розвивають мислення й мовлення, допомагають самоутвердженню дитини за рахунок демонстрації позитивних якостей свого інтелекту.

Інтелéкт - це інформаційний потенціал знань конкретної особистості, отриманий в результаті функціонування свідомості, мислення та розуму людини. По відношенню до суспільства використовуються терміни: "Інтелект планети", "Інтелект нації", "Інтелект країни", "Інтелект установи" і тому подібне.



11. Придумай загадку.

З групи дітей вибирається ведучий. В його завдання входить придумати загадку. Група повинна цю загадку відгадати. Далі друга дитина придумує загадку і т.д.



12. “Мовчанка” і “Велика розмова”.

Після оголошення гри в мовчанку психолог запрошує всіх вийти на вулицю.

Оголошення - це короткі текстові повідомлення, котрі містять різну за призначенням інформацію. Переважно оголошення містять інформацію приватного рекламного характеру. Це пропозиція певних товарів чи послуг приватними особами, або малими приватними підприємствами.

Група мовчки проходжується по території школи або дитячого садка. Психолог спонукає групу долати якнайбільше перешкод, що вимагають обміну думками.

Після короткої мандрівки група повертається до приміщення.

Зава́ди, Перешкоди, (рос. помехи, англ. hindrance, disturbance; нім. Hindernis n, Störungen f pl) - у системах автоматичного керування - сигнали або дії, що спотворюють корисний сигнал, який несе основну інформацію у пристроях вимірювання, телевимірювання, зв'язку, САР і САК (САУ).

Примі́щення - частина внутрішнього об'єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю входу і виходу.

Гра “Мовчанка” закінчується й починається “Велика розмова”.

Дітям не повідомляють, що зараз буде так звана велика розмова, Повернувшись з прогулянки, під час якої треба було мовчати, і, одержавши дозвіл розмовляти, діти особливо відчувають потребу в спілкуванні, адже за час прогулянки у них нагромадилося багато вражень. Створюється атмосфера теплої, дружньої бесіди, зміцнюються товариські стосунки. Психолог повинен забезпечити можливість висловитися всім бажаючим, ненав'язливе підказати нову тему розмови.



13. Прорвись у коло.

Діти беруться за руки й утворюють коло. Одна дитина знаходиться поза колом. Вона повинна прорвати коло і проникнути в нього. Ця фізична дія допомагає зіткнутися з почуттями “виключеності — включеності” і стимулює розвиток групової згуртованості.



НЕВПЕВНЕНІСТЬ

Невпевненість — переживання людиною своєї неспроможності досягнути тих чи інших життєвих цілей, справитися з певними завданнями внаслідок неадекватно заниженої самооцінки.

Ознаки невпевненості:

– знижений життєвий тонус, песимізм, тривожність;

– почуття провини, самозвинувачення, каяття;

– покірність, смирення;

– намагання догодити;

– відчуженість, заляканість;

– сором'язливість;

– опущені плечі й тенденція до дрібного, частого дихання.



Ступені розвитку невпевненості:

— неадекватно завищені очікування батьків або педагогів щодо успіхів дитини в значущій для дорослих діяльності;

— надмірна вимогливість до себе: дитина боїться не виправдати сподівання дорослих;

— звичка вибачаться за все, що робиш;

— відчуття себе маленьким і нікчемним;

передбачення своєї невдачі;

Виправдання - юридична категорія, правовий інститут, основне завдання якого полягає у поновленні порушених прав (в значенні відновлення справедливості та визнання невинуватості особи).

Передбачення в науці - футурологічний метод визначення, опису об'єктів, явищ фізичної реальності, соціальних процесів, які ще не існують на момент дослідження, але можуть з'явитися і бути виявленими та вивченими в майбутньому.

— хвороблива самокритика, самобичування;

Самокритика - рефлексивне ставлення людини до себе, здатність до самостійного пошуку помилок, оцінки своєї поведінки і результатів мислення.

уникання успіху з метою попередження ще більшого провалу.



Анкета для визначення невпевненості:

1. Дитина, стурбована тим, що думають про неї інші.

2. Вона гадає, що повинна завжди все знати.

3. Вважає, що не має права помилятися.

4. Свої вчинки намагається виправдати перед іншими людьми.

5. Спочатку вона піклується про інших, а потім уже про себе.

6. Коли дитина зробить помилку, то почувається винною,

7. Вважає, що всі люди, із якими вона спілкується, повинні її любити.

8. Дозволяє іншим людям контролювати свою поведінку.

9. Намагається допомогти людям навіть тоді, коли її про це не просять.

10. Часто почувається незручно, ходить, потупивши очі.

Шкала оцінювання:

Високий ступінь невпевненості — 8—10 балів.

Середній ступінь невпевненості — 4—7 балів.

Низький ступінь невпевненості — 1—3 бали.



Психокорекція невпевненості у дітей.

Загальні рекомендації. Виховання впевненості у собі полягає у розвитку в дитини адекватних її можливостям домагань і самооцінок. Викликати в дитини почуття симпатії до самої себе, гордості й самоповаги на основі точнішого знання своїх достоїнств і недоліків. Виховувати сміливість ризикувати, бути самою собою без побоювання “втратити лице”, бажання прагнути до успіху й самоствердження в усіх своїх починаннях.

Ри́зик - поєднання ймовірності та наслідків настання несприятливих подій. Знання ймовірності несприятливої події дозволяє визначити ймовірність сприятливих подій за формулою P + = 1 − P − =1-P_} .Також ризиком часто називають безпосередньо певну подію, здатну принести кому-небудь збиток.



Вправи, ігри, етюди, бесіди.

1. Не бійся впасти!

Діти діляться на пари. Одна дитина буде падати, а друга — ловити її. Той, хто ловить, трохи присідає приблизно на 70 см позаду свого партнера, щоб перервати падіння до того, як він торкнеться підлоги. Той, хто падає, стає спиною до свого партнера, заплющує очі, розслабляється й падає на руки партнера. Важливо не підстраховувати, себе під час падіння. Партнери міняються місцями, щоб у кожного була можливість і падати, і ловити. Психолог стоїть поруч того, хто ловить, щоб у разі необхідності подати йому допомогу.

Запитання. 1) Що ти відчував, коли падав? (...ловив?) 2) Як почувався після паління? (...після того, як зловив?) Вправа розвиває довір'я до людей.

2. Гарно, як у колисці.

Одна дитина лягає на підлогу із заплющеними очима. Інші діти утворюють коло і дуже повільно починають піднімати її, м'яко гойдаючи вперед-назад. Потім повільно опускають на підлогу. Дитина, котру піднімали, ділиться своїми враженнями.

Вправа викликає відчуття психологічної безпеки, емоційного прийняття дитини іншими людьми.

3. Ричи, леве, ричи; стукай, поїзд, стукай.

Ведучий говорить: “Всі ми — леви, велика левина сім'я. Давайте влаштуємо змагання, хто гучніше заричить. Як тільки я скажу: “Ричи, леве, ричи!”, хай пролунає щонайгучніше ричання. А хто може ричати ще голосніше? Добре, ричіть, леви... І це — левиний рев? Це писк кошеняти. Потрібен громовий рев”.

Після цього хай усі вишикуються в потилицю один одному, поклавши руки на плечі того, хто стоїть попереду. Ведучий — паровоз. Усі починають повільно рухатися по периметру кімнати з пихтінням і свистом.

Пери́метр (дав.-гр. περίμετρον - окружність, дав.-гр. περιμετρέο - вимірюю навколо) - сумарна довжина границь, які обмежують геометричну фігуру на площині. «Периметр» вживають як для позначення довжини границь фігури, так і для самих границь.

Обійшовши кімнату один раз, ведучий стає в кінці “поїзда”, а місце “паровоза” займає дитина, яка стояла за ним. Вона повинна рухатися набагато швидше і звуки видавати набагато голосніші. Продовжують гру, поки кожний не побуває в ролі паровоза. Після гри “поїзд” може піти “під ухил”: усі валяться на підлогу.

Гра допомагає подолати сором'язливість, розвиває активність, збуджує й підносить настрій.



4. Хто сильніший?

Дитина лягає на підлогу на живіт, ставить правий лікоть на підлогу, зчіпляє руки з партнером і використовує ліву руку для підтримки ліктя суперника.

Проти́вник (супроти́вник, во́рог, неприя́тель) - у військовій справі - військовослужбовець, особовий склад, військове формування (військові формування), Збройні сили або інша держава, які ведуть бойові дії супротив протилежної держави, її військовослужбовців, особового складу, військових формувань, Збройних сил тощо.

Після закінчення змагання з однією дитиною відбувається зміна партнерів, поки кожний не переміряється силою з кожним у даній групі.

Гра розвиває змагальні мотиви, впевненість у своїх силах.

5. Школа.

1-й етюд. Школа для тварин.

Із загальної кількості дітей відбираються ті діти, які бояться школи, почувають себе в ній невпевнено. Кожна дитина за бажанням вибирає роль якоїсь тварини (зайця, що труситься від страху, агресивного тигра). “Тварини” сідають за парти, входить “учитель” (ведучий) і починається урок. “Тварини” поводяться згідно зі своєю роллю.

Якщо у дітей є страх не перед школою, а перед учителем, то один із дітей грає вчителя: “Здрастуйте, Звірі! Хто вивчив домашнє завдання?”

2-й етюд. Школа для людей.

Якщо в першому етюді допускалися різноманітні “звірині” ситуації, то в другому етюді школа представлена як щось світле, піднесене, добре.

Величне, Піднесене - категорія естетики, співвідносна з категорією «низьке», або «потворне», яка виражає ту грань естетичного освоєння світу, яка зумовлена взаємодією людини з потужними, незвичайними, значними явищами природи і культури.

Проводяться урок малювання. Діти малюють сюжет “Школа”. Один із дітей виконує роль вчителя.

Можна модифікувати урок малювання.

Модифікування (рос. модифицирование, англ. modification, нім. Abänderung f, Impfen n, Modifizierung f) - дія, напрямлена зміна властивостей об'єктів.

“Учитель” малює на дошці будь-яку фігуру (коло, квадрат і т. ін.). Діти перемальовують цю фігуру. “Учитель” обов'язково хвалить тих, у кого вийшов гарний малюнок.

Гра знімає страх перед школою, прискорює адаптацію до неї, заохочує старанність і віру у свої сили.



6. Складання історій.

З групи вибирається дитина, яка складає історію (на будь-який сюжет, за бажанням дитини), інші діти — “слухачі”.

Дитина розповідає свою історію. Потім її продовжує ведучий, який вводить у розповідь більш “здорові” і гармонійні способи адаптації й розв'язання, конфліктів, ніж ті, що викладені дитиною.

Потім дитині пропонується продовжити свою історію, далі — знову ведучий і т.д. Гру можна модифікувати таким чином. Усі діти сідають у коло. Ведучий вимовляє перше речення: “Катя пішла в школу”. За годинниковою стрілкою друга дитина промовляє своє речення, продовжуючи ведучого, третя — третє і т.д.

Годинник (арх.: дзиґа́р, дзиґарі́) - пристрій для вимірювання часу.

У результаті повинно вийти спільне оповідання про те, як Катя пішла до школи.



7. Парні малюнки.

Використовуються малюнки з двох наборів дитячих лото. Група дітей ділиться навпіл. Кожна дитина отримує по чотири малюнки. Діти з першої групи по черзі описують предмет, намальований на одному з наявних у них малюнків, не показуючи їх. Та дитина, в якої, на її думку, є цей малюнок, показує його. Якщо відповідь правильна, обидва малюнки відкладаються вбік (у загальну коробку, наприклад,). Якщо відповідь неправильна — перша дитина повторює свій опис, зробивши його більш детальним.

Після того як усі діти з першої групи описали по одному малюнку, ролі міняються. Тепер діти з другої групи також по черзі описують свої малюнки, а діти з першої групи — відгадують їх.

Загалом відбувається 4 зміни ролей, згідно з чотирма картками, які є в кожної дитини.

Паралельно з розвитком мислительних операцій аналізу і синтезу відбудеться утвердження дитини у своїх розумових здібностях, розвивається пізнавальний інтерес, долається невпевненість.

8. Турнір.

Учасниками обговорюються правила гри-боротьби. Наприклад, на одній нозі або не переступаючи лінію, із зброєю чи без неї. Призначається суддя, який стежить за дотриманням правил. Дитину ставлять у різні позиції: того, хто змагається, судді, глядача.

Виховується довільний контроль, коректується афективна поведінка, розвивається сміливість, упевненість у собі.

9. Кораблик.

Двоє дорослих розгойдують за кути ковдру “гамаком”, це — “кораблик”. У ньому лежить дитина. При словах “Тиха спокійна погода, світить сонечко” всі діти зображають хорошу погоду. При словах “Буря!” вони починають створювати шум, кораблик хитається сильніше. Дитина, що знаходиться в “кораблику”, повинна перекричати бурю:

“Я не боюся бурі! Я — найсильніший матрос!”

Гра підвищує самооцінку, навіюється впевненість у собі.



10. Паровозик.

Діти чіпляються один за одного, головний — перший вагон. Кожен повинен відчути підтримку іншого. “Паровозик” долає у ході гри всякі перешкоди: перескакує через потічок, проїжджає дрімучим лісом, пробирається через гори, мимо страшного звіра, літає у космос.

Мета гри — створення позитивного емоційного фону, підвищення впевненості у собі, усунення страхів, згуртування групи, взаємодопомога, довільний контроль, організованість. У “паровозика” — самостійність, відповідальність, уява.

11. Прохання — відмова.

Вправа проводиться у парах. Одна дитина висловлює якесь прохання, звертаючись до партнера. Останній відмовляється його виконати. Потім діти міняються ролями. Потім створюють нові пари, які взаємодіють за вказаним зразком.

Підвищення (елевація) - кутова висота об'єкта спостереження (земного предмета, літального апарату, небесного світила тощо) над істинним горизонтом. Підвищення спільно з азимутом служить для визначення напрямку на об'єкт.

Взаємодія - широкий загальний термін, що позначає таку сумісну дію кількох об'єктів або суб'єктів (тіла, елементарної частинки, біологічної істоти, людини, співтовариства), при якій результат дії одного з них впливає на інші, що змінює їхню динамічну поведінку.

Ство́рення (англ. Creation, нім. Schöpfung, івр. בריאת העולם‎) - доктринальна позиція у багатьох релігіях та філософських системах вірувань, яка твердить, що за створенням всесвіту стоїть Божество. Богословські пояснення створення всесвіту можуть мати різноманітні форми, однією з основних є релігійна догма створення.

Аналізуються зміст і форма прохання й відмови.

Запитання. 1) Чи сподобалася тобі просьба (...відмова)? Чому? 2) Чи міг би ти сам справитися з тим, що просив? (Чи міг би виконати просьбу?) 3) Важко тобі було попросити? (...відмовити?)

Завдання: попроси твердо, не принижуючись. (Відмов рішуче, на, ображаючи.) Обґрунтуй свою просьбу (відмову).



12. Дитячі образи.

Дітей просять пригадати випадок, коли вони почували сильну образу. Згадати свої переживання і намалювати або описати їх будь-яким способом.

Запитання. 1) Що ти тепер думаєш про свою образу? 2) Чи довго збираєшся її пам'ятати? 3) Чи треба відповідати образою на образу? 4) Як поводитися з кривдником?

Вправа та її обговорення сприяють виробленню адекватних реакцій на кривду, розвитку самоповаги, почуття власної гідності.

Гі́дність - це поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як моральної особистості, а також категорія етики, що означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості.



13. Сидячий і стоячий.

Одна дитина сидить, друга стоїть. Пробують у такому положенні вести розмову. Через кілька хвилин міняються позиціями, щоб кожний з них пережив відчуття “зверху” і “знизу”. Ще через кілька хвилин діляться своїми почуттями.

Вправа сприяє взаєморозумінню, налагоджує діалог завдяки емоційній децентрації.

14. Подаруй квіточку.

Одному з учасників гри ведучий дає квіточку. Власник квіточки може подарувати її тому, кому схоче. Всі інші діти намагаються одержати квіточку, по черзі, звертаючись до власника з відповідним проханням. Власник квітки вислуховує всі прохання, потім робить вибір — віддає квітку. Після того як квітка отримала нового власника, проводиться обговорення. Той, хто віддав квітку, пояснює свій вибір.

Гра вчить знаходити правильний тон спілкування. При висловленні прохання звертати увагу на міміку, позу, жести, інтонацію прохача.

Література:

1. Валлон А. Истоки характера у ребёнка //Вопросы психологии – 1990. - № 5, 6.

2. Экман П. Почему дети лгут? – М.: Педагогика-Пресс, 1993.

3. Эриксон Э. Детство и общество. – Обнинск: Принтер, 1993.

4. Карпенко З. С. Експресивна психотехніка для дітей – К., 1997.

5. Карпенко З. С. Психологические особенности самоопредиления младших школьков: Автореф. дис. канд. психол. наук. – К., 1989.

6. Карпенко З. С. Психокорекція розвитку дитини. – Івано-Франківськ, 1994.

7. Карпенко З. С. Психотехніка у вихованні дитини. – К.: НПЦ Перспектива, 1996.

8. Репринцева Г. И. Коррекция эмоциональных и коммуникативных нарушений у детей и подростков методами игротерапии //Вестник психосоц. И корр.-реабилитю работы. – 1995. – №3. – с.45-53.

9. Роджерс К. Взгляды на психотерапию. Становление человека. – М.: Прогресс-Универс, 1994.

10. Самоукина Н.В. Игры в школе и дома: Психотехнические упражнения и коррекционные программы. – М.: Новая школа, 1995.

11. Чистякова М.И.

Чистяко́ва Валенти́на Микола́ївна (* 5 (18) квітня 1900(19000418), Санкт-Петербург-† 19 травня 1984, Харків) - українська театральна актриса і педагог. Народна артистка Української РСР (1943), народна артистка Узбецької РСР (1943).

Психогимнастика. /Под. ред. М.И. Буянова. – М.: Просвещение, 1990.



Зміст.

Передмова. 3

Експресивна психотерапія як засіб корекції

емоційних станів. 4

Діагностика й корекція емоційних станів дітей.

Тривожність. 6

Імпульсивність. 13

Агресивність. 20

Асоціальність 27

Замкнутість. 34



Невпевненість. 39

Література. 46
1   2   3   4



  • Та й зїв сам