Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Пояснювальна записка до навчальної дисципліни 6 Тематичний план на поточний навчальний рік

Пояснювальна записка до навчальної дисципліни 6 Тематичний план на поточний навчальний рік




Сторінка3/16
Дата конвертації10.03.2017
Розмір3.64 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

http://support.microsoft.com/kb/323384/ru.


http://technet.microsoft.com/ru-ru/library/cc753164(WS.10).aspx.

http://www.helloworld.ru/texts/comp/inet/ftp/ftp1/gloss_a.htm.

http://www.linuxcenter.ru/lib/books/ftp/.

http://www.mozillamessaging.com/ru/thunderbird/.

http://www.myopera.net/.
Плани-конспекти лекційних занять

Міністерство ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра інформаційних технологій
ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

полковник міліції

________________В.А.Кудінов


____.________ 20__

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА №1. Загальні принципи побудови мереж передачі даних

З навчальної дисципліни: “Комп’ютерні мережі та телекомунікаційні технології”

Категорія слухачів: курсанти

Навчальна мета: надати знання щодо загальних принципів побудови комп’ютерних мереж, стандартизації архітектури комп'ютерних мереж, узагальненої структури телекомунікаційної мережі

Виховна мета: вивчити коректність поведінки при роботі з комп’ютерними та програмними засобами, використання в практичній діяльності законообгрунтованої термінології, пов’язаної з інформаційними відносинами в суспільстві

Розвивальна мета: підвищити інтелектуальний рівень курсанта, розширити світогляд щодо можливостей, напрямів та законності використання досягнень інформаційних технологій в правоохоронній діяльності

Навчальний час: 2 години

Навчальне обладнання, ТЗН: персональний комп’ютер (ноутбук), мультимедійний проектор

Наочні засоби: спеціальна презентація за темою лекції

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: забезпечуючі дисципліни – «Інформатика»;

забезпечувані дисципліни – «Комп’ютерна розвідка», «Інформаційна безпека», «Захист інформації в інформаційно телекомунікаційних системах»

План лекції (навчальні питання):

  1. Конвергенція комп’ютерних та телекомунікаційних мереж.

  2. Загальні принципи побудови комп’ютерних мереж.

  3. Модель відкритої системи OSI


Література:

  1. Фред Халсалл. Передача данных, сети компьютеров и взаимосвязь открытых систем. — М.: Радио и связь, 1995.

  2. Столлиигс В. Передача данных. — 4-е изд. СПб.: Питер, 2004.

  3. Столлиигс В. Современные компьютерные сети, 2-е изд. — СПб.: Питер, 2003.

  4. Куроуз Дж.у Росс К. Компьютерные сети, 4-е изд. — СПб.: Питер, 2004.

  5. Таиеибаум Э. Компьютерные сети, 4-е изд. — СПб.: Питер, 2002.

  6. Фейт Сидни. ТСР/ІР. Архитектура, протоколы, реализация. — М.: Лори, 2000.

  7. Стивен Браун. Виртуальные частные сети. — М.: Лори, 2001.

  8. Шринивас Вегешиа. Качество обслуживания в сетях ІР. — М.:Вильямс, 2003.

  9. Дуглас Э. Камер. Сети ТСР/ІР. Том 1. Принципы, протоколы и структура. — М.:Вильяме, 2003.

  10. Блэк Ю. Сети ЭВМ: протоколы стандарты, интерфейсы/Перев. с англ. - М.: Мир, 1990.

  11. Ричард Стивене. Протоколы ТСР/ІР. Практическое руководство. — Спб.: БХВ, 2003.

  12. Слепов Н.Я . Синхронные цифровые сети SDN. М.: Эко-Трендз, 1998.

  13. Уолрэпд Дж. Телекоммуникационные и компьютерные сети. Вводный курс. — М.: Постмаркет, 2001.

  14. Гольдштейи Б. С., Пинчук А. В., Суховицкий А. Л. ІР-телефония. — Радио и связь, 2001.

  15. Олифер В. Г., Олифер Н. А. Новые технологии и оборудование ІР-сетей. — СПб.: БХВ-Санкт-Петербург, 2000.

  16. Олифер В. Г., Олифер Н. А. Сетевые операционные системы. 2-е изд. СПб.: Питер, 2008.

  17. Олифер В. Г., Олифер Н. А. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоколы: Учебник для ВУЗов. 4-е изд.- СПб.: Питер, 2011.

  18. Телекомунікаційні та інформаційні мережі: Підручник для вищіх навчальних закладів./ П.П.Воробієнко, Л.А.Нікітюк, П.І.Резніченко. – К.: САММІТ-КНИГА, 2010.

  19. Бройдо В.Л., Ильина О.П. Вычислительные системы, сети и телекоммуникации: Учебник для вузов. 4-е изд. – СПб.: Питер, 2011.


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
Питання 1. Комп'ютерні мережі, що називаються також мережами передачі даних, є логічним результатом еволюції двох найважливіших науково-технічних галузей сучасної цивілізації комп'ютерних і телекомунікаційних технологій.

З одного боку, мережі є окремим випадком розподілених обчислювальних систем, в яких група комп'ютерів погоджено виконує комплекс взаємозв'язаних завдань, обмінюючись даними в автоматичному режимі. З іншого боку, комп'ютерні мережі можуть розглядатися як засіб передачі інформації на великі відстані, для чого в них застосовуються методи кодування і мультиплексування даних, що отримали розвиток в різних телекомунікаційних системах.

Як сказано вище, за територіальною ознакою розрізняють глобальні (WAN), локальні (LAN) і міські (МАN) мережі (в деяких джерелах замість міських виділяють регіональні мережі).

Хронологічно першими з'явилися глобальні мережі (Wide Area Networks, WAN), тобто мережі, що об'єднують територіально розосереджені комп'ютери, що можливо знаходяться в різних містах і країнах.

Глобальні комп'ютерні мережі дуже багато чого успадкували від інших, набагато старіших і поширеніших глобальних мереж — телефонних. Головне технологічне нововведення, яке привнесли з собою перші глобальні комп'ютерні мережі, полягало у відмові від принципу комутації каналів, який упродовж багатьох десятків років успішно використовувався в телефонних мережах.

Оскільки прокладення високоякісних ліній зв'язку на великі відстані обходиться дуже дорого, то в перших глобальних мережах часто використовувалися вже існуючі канали зв'язку, спочатку призначені зовсім для інших цілей. Наприклад, впродовж багатьох років глобальні мережі будувалися на основі телефонних каналів тональної частоти, здатних в кожен момент часу вести передачу тільки однієї розмови в аналоговій формі. Оскільки швидкість передачі дискретних комп'ютерних даних по таких каналах була дуже низькою (десятки кілобіт в секунду), набір послуг, що надаються, в глобальних мережах такого типу зазвичай обмежувався передачею файлів, переважно у фоновому режимі, і електронною поштою. Окрім низької швидкості такі канали мають і інший недолік — вони вносять значні спотворення в передавані сигнали. Тому протоколи глобальних мереж, побудованих з використанням каналів зв'язку низької якості, відрізняються складними процедурами контролю і відновлення даних. Типовим прикладом таких мереж є мережі Х.25, розроблені ще на початку 70-х, коли низькошвидкісні аналогові канали, що орендуються у телефонних компаній, були переважаючим типом каналів, що сполучають комп'ютери і комутатори глобальної обчислювальної мережі.

У 1969 році міністерство оборони США ініціювало роботи по об'єднанню в єдину мережу суперкомп'ютерів оборонних і науково-дослідних центрів. Ця мережа, що дістала назву ARPANET, стала відправною точкою для створення першої і найвідомішої нині глобальної мережі - Internet.

Мережа ARPANET об'єднувала комп'ютери різних типів, що працювали під управлінням різних операційних систем (ОС) з додатковими модулями, що реалізовують комунікаційні протоколи, загальні для усіх комп'ютерів мережі. ОС цих комп'ютерів можна вважати першими мережевими операційними системами.

Прогрес глобальних комп'ютерних мереж багато в чому визначався прогресом телефонних мереж.

З кінця 60-х років в телефонних мережах все частіше стала застосовуватися передача голосу в цифровій формі.,

Це привело до появи високошвидкісних цифрових каналів, що сполучають автоматичні телефонні станції (АТС) і дозволяють одночасно передавати десятки і сотні розмов.

Автомати́чна телефо́нна ста́нція (АТС) - телефонна станція, що забезпечує автоматичне з'єднання абонентів телефонної мережі.
Була розроблена спеціальна технологія для створення так званих первинних, або опорних, мереж. Такі мережі не надають послуг кінцевим користувачам, вони є фундаментом, на якому будуються швидкісні цифрові канали «точка-точка», що сполучають обладнання інших, так званих накладених мереж, які вже працюють на кінцевого користувача.

У первинних мережах застосовується техніка комутації каналів. На основі каналів, утворених первинними мережами, працюють накладені комп'ютерні або телефонні мережі. Канали, що надаються первинними мережами своїм користувачам, відрізняються високою пропускною спроможністю — зазвичай від 2 Мбіт/с до 10 Гбіт/с.

Існує декілька поколінь технологій первинних мереж :

- плезіохронна цифрова ієрархія (Plesiochronous Digital Hierarchy, PDH);

- синхронна цифрова ієрархія (Synchronous Digital Hierarchy, SDH) — цій технології в Америці відповідає стандарт SONET;

- ущільнене хвилеве мультиплексування (Dense Wave Division Multiplexing, DWDM);

- оптичні транспортні мережі (Optical Transport Network, OTN) — ця технологія визначає способи передання даних по хвилевих каналах DWDM.

У технологіях PDH, SDH і OTN для розподілу високошвидкісного каналу застосовується часове мультиплексування (TDM), а дані передаються в цифровій формі. Кожна з них підтримує ієрархію швидкостей, так що при побудові накладеної мережі може бути вибрана відповідну швидкість для каналів, за допомогою яких віна будуватиметься.

Технології OTN і SDH забезпечують вищі швидкості, ніж технологія PDH, так що при побудові великої первинної мережі її магістраль будується на технології OTN або SDH, а мережа доступу — на технології PDH.

Мережі DWDM не є власне цифровими мережами, оскільки надають своїм користувачам виділену хвилю для передачі інформації, яку ті можуть застосовувати на власний розсуд, — модулювати або кодувати. Техніка мультиплексування DWDM істотно підвищила пропускну спроможність сучасних телекомунікаційних мереж, оскільки вона дозволяє організувати в одному оптичному волокні декілька десятків хвилевих каналів, кожен з яких може переносити цифрову інформацію. У початковий період розвитку технології DWDM хвилеві канали використовувалися в основному для передачі сигналів SDH, тобто мультиплексори DWDM були одночасно і мультиплексорами SDH для кожного зі своїх хвилевих каналів.

Згодом для ефективнішого використання хвилевих каналів DWDM була розроблена технологія OTN, яка дозволяє передавати по хвилевих каналах сигнали будь-яких технологій, включаючи SDH, Gigabit Ethernet і 10G Ethernet.

У первинних мережах використовують техніку комутації каналів різного типу: з частотним (FDM), часовим (TDM) і хвилевим (WDM/DWDM) мультиплексуванням.

У мережах FDM кожному абонентському каналу виділяється смуга частот шириною 4 кГц. Існує ієрархія каналів FDM, при цьому 12 абонентських каналів утворюють групу каналів першого рівня ієрархії (базову групу) із смугою 48 кГц, 5 каналів першого рівня об'єднуються в канал другого рівня ієрархії (супергрупу) із смугою 240 кГц, а 10 каналів другого рівня складають канал третього рівня ієрархії (головну групу) із смугою в 2,4 Мгц.

Цифрові первинні мережі PDH дозволяють утворювати канали з пропускною спроможністю від 64 Кбіт/с до 140 Мбіт/с, надаючи своїм абонентам швидкості чотирьох рівнів ієрархії.

Недоліком мереж PDH є неможливість безпосереднього виділення даних низькошвидкісного каналу з даних високошвидкісного каналу, якщо канали працюють на несуміжних рівнях ієрархії швидкостей.

Асинхронность введення абонентських потоків в кадр SDH забезпечується завдяки концепції віртуальних контейнерів і системи плаваючих покажчиків, що відмічають початок призначених для користувача даних у віртуальному контейнері.

Мультиплексори SDH можуть працювати в мережах з різною топологією (ланцюги, кільця, комірчаста топологія). Розрізняють декілька спеціальних типів мультиплексорів, які займають особливе місце в мережі: термінальні мультиплексори, мультиплексори введення-виводу, кросс-конектори. У мережах SDH підтримується велика кількість механізмів відмовостійкості, які захищають трафік даних на рівні окремих блоків, портів або з'єднань : EPS, CP, MSP, SNC - P і MS - SPRing. Найбільш ефективна схема захисту вибирається залежно від логічної топології з'єднань в мережі.

Технологія WDM/DWDM реалізує принципи частотного мультиплексування для сигналів іншої фізичної природи і на новому рівні ієрархії швидкостей. Кожен канал WDM/DWDM є певним діапазоном світлових хвиль, що дозволяють переносити дані в аналоговій і цифровій формі, при цьому смуга пропускання каналу в 25-50-100 ГГц забезпечує швидкості в декілька гігабіт в секунду (при передачі дискретних даних).

У ранніх системах WDM використовувалася невелика кількість спектральних каналів, від 2 до 16. У системах DWDM задіяно вже від 32 до 160 каналів на одному оптичному волокні, що забезпечує швидкості передачі даних для одного волокна до декількох терабит в секунду.

Сучасні оптичні підсилювачі дозволяють подовжити оптичну ділянку лінії зв'язку (без перетворення сигналу в електричну форму) до 700-1000 км.

Для виділення декількох каналів із загального світлового сигналу розроблені порівняно недорогі пристрої, які зазвичай об'єднуються з оптичними підсилювачами для організації мультиплексорів введення-виводу в мережах телекомунікації.

Для взаємодії з традиційними оптичними мережами (SDH, Gigabit Ethernet, 10G Ethernet) в мережах DWDM застосовуються транспондери і транслятори довжин хвиль, які перетворять довжину хвилі вхідного сигналу в довжину однієї з хвиль стандартного частотного плану DWDM.

У повністю оптичних мережах усі операції мультиплексування і комутації каналів виконуються над світловими сигналами без їх проміжного перетворення в електричну форму. Це спрощує і здешевлює мережу.

Технологія OTN дозволяє ефективніше використовувати спектральні канали мереж DWDM, підтримуючи економні схеми мультиплексування даних на високих швидкостях.

Спочатку технологія первинних мереж була виключно внутрішньою технологією телефонних компаній. Проте з часом ці компанії стали здавати частину своїх цифрових каналів, утворених в первинних мережах, в оренду підприємствам, які використовували їх для створення власних телефонних і глобальних комп'ютерних мереж. Сьогодні первинні мережі забезпечують швидкості передачі даних до сотень гігабіт (а в деяких випадках до декількох терабит) в секунду і густо покривають території усіх розвинених країн.

До теперішнього часу глобальні мережі за різноманітністю і якістю послуг, що надаються, наздогнали локальні мережі, які довгий час лідирували в цьому відношенні, хоча і з'явилися на світ значно пізніше.

Локальні мережі (Local Агеа Networks, LAN) — це об'єднання комп'ютерів, зосереджених на невеликій території, зазвичай в радіусі не більше 1-2 км, хоча в окремих випадках локальна мережа може мати і протяжніші розміри, наприклад, декілька десятків кілометрів В загальному випадку локальна мережа є комунікаційною системою, що належить одній організації.

На перших порах для з'єднання комп'ютерів один з одним використовувалися нестандартні мережеві технології.



Мережева технологія — це погоджений набір програмних і апаратних засобів (наприклад, драйверів, мережевих адаптерів, кабелів і роз'ємів) і механізмів передачі даних по лініях зв'язку, достатній для побудови обчислювальної мережі.

Різноманітні пристрої сполучення, що використовують власні способи представлення даних на лініях зв'язку, свої типи кабелів і т. п., могли сполучати тільки ті конкретні моделі комп'ютерів, для яких були розроблені, наприклад, міні-комп'ютери РDР-11 з мейнфреймом IВМ 360 або міні-комп'ютери НР з мікрокомп'ютерами LSI-11.

В середині 80-х. років стан справ в локальних мережах кардинально змінився. Затвердилися стандартні мережеві технології об'єднання комп'ютерів в мережу — Ethernet, ArcNet, Token Ring, Token Bus, дещо пізніше — FDDI.

Потужним стимулом для їх появи послужили персональні комп'ютери. Ці масові продукти стали ідеальними елементами для побудови мереж — з одного боку, вони були досить потужними, щоб забезпечувати роботу мережевого програмного забезпечення, а з іншої — явно потребували об'єднання своєї обчислювальної потужності для вирішення складних завдань, а також розподілу дорогих периферійних пристроїв і дискових масивів. Тому персональні комп'ютери стали переважати в локальних мережах, причому не лише в якості клієнтських комп'ютерів, але і в якості центрів зберігання і обробки даних, тобто мережевих серверів, потіснивши з цих звичних ролей міні-комп'ютери і мейнфрейми.

Усі стандартні технології локальних мереж спиралися на той же принцип комутації, який був з успіхом випробуваний і довів свої переваги при передачі трафіку даних в глобальних комп'ютерних мережах, — принцип комутації пакетів.

Кінець 90-х виявив явного лідера серед технологій локальних мереж — сімейство Ethernet в яке увійшли класична технологія Ethernet 10 Mбіт/с, а також Fast Ethernet 100 Мбіт/с і Gigabit Ethernet 1000 Мбіт/с.

Поступово відмінності між локальними і глобальними типами мережевих технологій стали згладжуватися. Ізольовані раніше локальні мережі почали об'єднувати одну з другою, при цьому в якості єднального середовища використовувалися глобальні мережі. Тісна інтеграція локальних і глобальних мереж привела до значного взаємопроникнення відповідних технологій.

Зближення в методах передачі даних відбувається на платформі цифрової (немодульованої) передачі даних по волоконно-оптичних лініях зв'язку. Це середовище передачі даних використовують практично усі технології локальних мереж для швидкісного обміну інформацією на відстанях понад 100 метрів, на ній же побудовані сучасні магістралі первинних мереж SDH і DWDM, що надають свої цифрові канали для об'єднання обладнання глобальних комп'ютерних мереж.

Висока якість цифрових каналів змінила вимоги до протоколів глобальних комп'ютерних мереж. На перший план замість процедур забезпечення надійності вийшли процедури забезпечення гарантованої середньої швидкості доставки інформації користувачам, а також механізми пріоритетної обробки пакетів особливо чутливого до затримок трафіку, наприклад, голосового. Ці зміни знайшли віддзеркалення в нових технологіях глобальних мереж, таких як Framе Relау і АТМ. У цих мережах передбачається, що спотворення бітів відбувається настільки рідко, що помилковий пакет вигідніше просто знищити, а усі проблеми, пов'язані з його втратою, передоручити програмному забезпеченню вищого рівня, яке безпосередньо не входить до складу мереж Framе Relау і АТМ.

Великий вклад у зближення локальних і глобальних мереж внесло домінування протоколу IР. Цей протокол сьогодні працює поверх будь-яких технологій локальних і глобальних мереж (Ethernet, Token Ring, АТМ, Framе Relау), об'єднуючи різні підмережі в єдину складену мережу.

Починаючи з 90-х років, комп'ютерні глобальні мережі, працюючі на основі швидкісних цифрових каналів, істотно розширили спектр послуг, що надавалися, і наздогнали в цьому відношенні локальні мережі. Стало можливим створення служб, робота яких пов'язана з доставкою користувачеві великих об'ємів інформації в реальному часі — зображень, відеофільмів, голосу, загалом, усього того, що дістало назву мультимедійної інформації. Найбільш яскравий приклад — гіпертекстова інформаційна служба Web, що стала основним постачальником інформації в Інтернеті. Її інтерактивні можливості перевершили можливості багатьох аналогічних служб локальних мереж, так що розробникам локальних мереж довелося просто запозичити цю службу у глобальних мереж. Процес перенесення технологій з глобальної мережі Інтернет в локальні набув такого масового характеру, що з'явився навіть спеціальний термін — intranet -технології (intra — внутрішній).

Ще однією ознакою зближення локальних і глобальних мереж є поява мереж, що займають проміжне положення між локальними і глобальними мережами. Міські мережі, або мережі мегаполісів, призначені для обслуговування території великого міста.

Ці мережі використовують цифрові лінії зв'язку, часто оптоволоконні, зі швидкостями на магістралі від 155 Мбіт/с і вище. Вони забезпечують економічне з'єднання локальних мереж між собою, а також вихід в глобальні мережі. Мережі MAN спочатку були розроблені тільки для передачі даних, але зараз перелік послуг, що надаються ними, розширився, зокрема вони підтримують відеоконференції і інтегральну передачу голосу і тексту. Сучасні мережі MAN відрізняються різноманітністю послуг, що надаються, дозволяючи своїм клієнтам об'єднувати комунікаційне устаткування різного типу, у тому числі і офісні АТС.

З кожним роком посилюється тенденція зближення комп'ютерних і телекомунікаційних мереж різних видів. Робляться спроби створення універсальної, так званої мультисервісної мережі, здатної надавати послуги як комп'ютерних, так і телекомунікаційних мереж.

До телекомунікаційних мереж відносяться телефонні мережі, радіомережі і телевізійні мережі. Головне, що об'єднує їх з комп'ютерними мережами, — те, що в якості ресурсу, що надається клієнтам, виступає інформація.

Конвергенція телекомунікаційних і комп'ютерних мереж йде по декількох напрямах.

Передусім, спостерігається зближення видів послуг, що надаються клієнтам. Перша і не дуже успішна спроба створення мультисервісної мережі, здатної робити різні послуги, у тому числі послуги телефонії і передачі даних, привела до появи технології цифрових мереж з інтегрованим обслуговуванням (Integrated Services Digital Network, ISDN). Проте на практиці ISDN надає сьогодні в основному телефонні послуги. Сьогодні на роль глобальної мультисервісної мережі нового покоління, що часто називається в англомовній літературі Next Generation Network (NGN), або New Publik Network (NPN), претендує Інтернет. Найбільшою привабливістю зараз є нові види комбінованих послуг, в яких поєднуються декілька традиційних послуг, наприклад, послуга універсальної служби повідомлень, що об'єднує електронну пошту, телефонію, факсимільну службу і пейджинговий зв'язок. Найбільших успіхів на практичному терені досягла IР-телефонія, послугами якої прямо або побічно сьогодні користуються мільйони людей. Проте для того, щоб стати мережею NGN, Інтернету ще належить пройти великий шлях.

Технологічне зближення мереж відбувається сьогодні на основі цифрової передачі інформації різного типу, методу комутації пакетів і програмування послуг. Телефонія вже давно зробила ряд кроків назустріч комп'ютерним мережам, передусім, за рахунок представлення голосу в цифровій формі, що робить принципово можливим передачу телефонного і комп'ютерного трафіку по одних і тих же цифрових каналах (телебачення також може сьогодні передавати зображення в цифровій формі). Телефонні мережі широко використовують комбінацію методів комутації каналів і пакетів. Так, для передачі службових повідомлень (що називаються повідомленнями сигналізації) застосовуються протоколи комутації пакетів, аналогічні протоколам комп'ютерних мереж, а для передачі власне голосу між абонентами комутується традиційний складений канал.

Додаткові послуги телефонних мереж, такі як переадресація виклику, конференц-зв'язок, телеголосування і інші, можуть створюватися за допомогою так званої інтелектуальної мережі (Intelligent Network, IN), що за своєю суттю являється комп'ютерною мережею з серверами, на яких програмується логіка послуг.

Використання комутації пакетів для одночасної передачі через пакетні мережі різнорідного трафіку — голосу, відео і тексту — зробило актуальною розробку нових методів забезпечення необхідної якості обслуговування (Quality of Service, QoS). Методи QoS покликані мінімізувати рівень затримок для чутливого до них трафіку, наприклад голосового, і одночасно гарантувати середню швидкість і динамічну передачу пульсацій для трафіку даних.

Сьогодні стає усе більш очевидним, що мультисервісна мережа нового покоління не може бути створена в результаті «перемоги» якої-небудь однієї технології або підходу. Її може породити тільки процес конвергенції, коли від кожної технології буде узято усе найкраще і сполучено в деякий новий сплав, який і дасть необхідну якість для підтримки існуючих і створення нових послуг. З'явився новий термін — інфокомунікаційна мережа, який прямо говорить про дві складові сучасної мережі — інформаційну (комп'ютерну) і телекомунікаційну. Враховуючи, що новий термін ще не придбав достатньої популярності, ми використовуватимемо сталий термін «телекомунікаційна мережа» в розширеному значенні — тобто включатимемо в нього і комп'ютерні мережі.

Незважаючи на відмінності, що зберігаються, між комп'ютерними, телефонними, телевізійними, радіо і первинними мережами, в їх структурі можна знайти багато спільного. У загальному випадку телекомунікаційна мережа складається з наступних компонентів:


  • термінального обладнання користувачів (можливо, об'єднаного в мережу);

  • мереж доступу;

  • магістральної мережі;

  • інформаційних центрів, або центрів управління сервісами (Services Control Point (SСР)).


Питання 2. Система принципів побудови мереж передачі даних з'явилася в результаті рішення ряду ключових проблем, більшість з яких є загальними для телекомунікаційних мереж будь-якого типу.

Основними принципами побудови комп’ютерної мережі є:

- принцип вибору методу комутації;

- принцип вибору маршруту передачі інформаційних потоків через мережу;

- принцип мультиплексування різних інформаційних потоків;

- принцип розподілу передавального середовища;

- принцип вибору системи адресації;

- принцип вибору топології, логічної і фізичної структуризації.

Перед тим, як розглядати механізми взаємодії комп'ютерів в мережі, розберемось з взаємодією комп'ютера і периферійного пристрою (ПП).

Для організації зв'язку між комп'ютером і периферійним пристроєм (ПП) в обох цих пристроях передбачені зовнішні фізичні інтерфейси.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



  • Плани-конспекти лекційних занять Міністерство ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
  • ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ ТЕМА №1.
  • Категорія слухачів
  • Навчальний час
  • Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки
  • План лекції (навчальні питання): Конвергенція комп’ютерних та телекомунікаційних мереж. Загальні принципи побудови комп’ютерних мереж.
  • Модель відкритої системи OSI Література
  • КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ Питання 1 .
  • Локальні мережі (
  • Міські мережі, або мережі мегаполісів