Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Пояснювальна записка до навчальної дисципліни 6 Тематичний план на поточний навчальний рік

Пояснювальна записка до навчальної дисципліни 6 Тематичний план на поточний навчальний рік




Сторінка6/16
Дата конвертації10.03.2017
Розмір3.64 Mb.
ТипПояснювальна записка
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Радіоканали MMDS (Multichannel Multipoint Distribution System).


Ці системи здатні обслуговувати територію в радіусі 50—60 км., при цьому пряма видимість передавача оператора є не обов'язковою. Середня гарантована швидкість передачі даних складає 500 Кбіт/с — 1 Мбіт/с, але можна забезпечити до 56 Мбіт/с на один канал.

Радіоканали для локальних мереж.


Стандартом безпровідного зв'язку для локальних мереж є технологія Wi-Fi. Wi-Fi забезпечує під’єднання в двох режимах: точка-точка (для під’єднання двох комп’ютерів) і багатоточкове з'єднання (для під’єднання кількох комп’ютерів до одної точки доступу). Швидкість обміну даними до 11 Мбіт/с при підключенні точка-точка і до 54 Мбіт/с при інфраструктурному з'єднанні.

Радіоканали Bluetooht


Це технологія передачі даних на короткі відстані (не більше 10 м) і може бути використана для створення домашніх мереж. Швидкість передачі даних не перевищує 1 Мбіт/с.

Питання 2. Кодування

Як відомо, у обчислювальній техніці для представлення даних використовується двійковий код. Усередині комп'ютера одиницям і нулям даних відповідають дискретні електричні сигнали.

Представлення даних у вигляді електричних або оптичних сигналів називається кодуванням.

Існують різні способи кодування двійкових цифр, наприклад потенційний спосіб, при якому одиниці відповідає один рівень напруги, а нулю — інший, або імпульсний спосіб, коли для представлення цифр використовуються імпульси різної полярності.

Аналогічні підходи застосовані для кодування даних і при передачі їх між двома комп'ютерами по лініях зв'язку. Проте ці лінії зв'язку відрізняються за своїми характеристиками від ліній усередині комп'ютера. Головна відмінність зовнішніх ліній зв'язку від внутрішніх полягає в їх набагато більшій протяжності, а також в тому, що вони проходять поза екранованим корпусом по просторах, частенько схильних до дії сильних електромагнітних завад. Усе це призводить до істотно великих спотворень прямокутних імпульсів (наприклад, «заваленню» фронтів), чим усередині комп'ютера. Тому для надійного розпізнавання імпульсів на приймальному кінці лінії зв'язку при передачі даних усередині і поза комп'ютером не завжди можна використовувати одні і ті ж швидкості і способи кодування. Наприклад, повільне наростання фронту імпульсу через високе ємнісне навантаження лінії вимагає, щоб імпульси передавалися з меншою швидкістю (щоб передній і задній фронти сусідніх імпульсів не перекривалися, і імпульс встиг «дорости» до необхідного рівня).

У обчислювальних мережах застосовують як потенційне, так і імпульсне кодування дискретних даних, а також специфічний спосіб представлення даних, який ніколи не використовується усередині комп'ютера, — модуляцію. При модуляції дискретна інформація представляється синусоїдальним сигналом тієї частоти, яку добре передає наявна лінія зв'язку.

Потенційне, або імпульсне, кодування застосовується на каналах високої якості, а модуляція на основі синусоїдальних сигналів прийнятніша у тому випадку, коли канал вносить сильні спотворення в передавані сигнали. Наприклад, модуляція використовується в глобальних мережах при передачі даних через аналогові телефонні канали зв'язку, які були розроблені для передачі голосу в аналоговій формі і тому погано підходять для безпосередньої передачі імпульсів.

На спосіб передання сигналів впливає і кількість дротів в лініях зв'язку між комп'ютерами. Для зниження вартості ліній зв'язку в мережах зазвичай прагнуть до скорочення кількості дротів і через це використовують не паралельну передачу усіх бітів одного байта або навіть декількох байтів, як це робиться усередині комп'ютера, а послідовну побітну передачу, що вимагає всього однієї пари дротів.

Ще однією проблемою, яку треба вирішувати при передачі сигналів, є проблема взаємної синхронізації передавача одного комп'ютера з приймачем іншого. При організації взаємодії модулів усередині комп'ютера ця проблема вирішується дуже просто, оскільки в цьому випадку усі модулі синхронізуються від загального тактового генератора. Проблема синхронізації при зв'язку комп'ютерів може вирішуватися різними способами, як шляхом обміну спеціальними тактовими синхроімпульсами по окремій лінії, так і шляхом періодичної синхронізації заздалегідь обумовленими кодами або імпульсами характерної форми, що відрізняється від форми імпульсів даних.

Незважаючи на заходи (вибір відповідної швидкості обміну даними, ліній зв'язку з певними характеристиками, способу синхронізації приймача і передавача), що робляться, існує імовірність спотворення деяких бітів передаваних даних. Для підвищення надійності передачі даних між комп'ютерами часто використовується стандартний прийом — підрахунок контрольної суми і передача її по лініях зв'язку після кожного байта або після деякого блоку байтів. Часто в протокол обміну даними включається як обов'язковий елемент сигнал-квитанція, який підтверджує правильність прийому даних і посилається від одержувача відправникові.


1. NRZ (Non-Return to Zero – без повернення до нуля) – потенційний код, стан якого прямо або інверсно відображає значення біта даних;

2. диференціальний NRZ – стан міняється на початку бітового інтервалу для "1” і не міняється при "0”;

3. NRZI (Non-Return to Zero Inverted – без повернення до нуля з інверсією) – стан міняється на початку бітового інтервалу при передачі "0” і не міняється при передачі "1”. Використовується в FDDI, 100BaseFX;

4. RZ (Return to Zero – з поверненням до нуля) – біполярний імпульсний код, що самосинхронізується, що представляє "1” і "0” імпульсами протилежної полярності, що тривають половину такту (в другу половину такту стан встановлюється в нуль); усього використовується три стани;

5. AMI (Bipolar Alternate Mark Inversion – біполярне кодування з альтернативною інверсією) – використовується три стани: 0, і –, для кодування логічного нуля використовується стан 0, а логічна одиниця кодується по черзі станами і –. Використовується в ISDN, DSx;

6. Манчестерске кодування (manchester encoding) – двофазне полярне кодування, що самосинхронізується, логічна одиниця кодується перепадом потенціалу в середині такту від низького рівня до високого, логічний нуль - зворотним перепадом (якщо необхідно представити два однакових значення підряд, на початку такту відбувається додатковий службовий перепад потенціалу). Використовується в Ethernet;

7. Диференціальне манчестерске кодування (differential manchester encoding) – двофазне полярне кодування, що самосинхронізується, логічний нуль кодується наявністю перепаду потенціалу на початку такту, а логічна одиниця - відсутністю перепаду; у середині такту перепад є завжди (для синхронізації). В Token Ring застосовується модифікація цього методу, крім "0” і "1”, що використовує службові біти "J” і "K”, що не мають перепаду в середині такту ("J” не має перепаду на початку такту, "K” – має);

8. MLT-3 – трьохрівневе кодування зі скремблюванням без самосинхронізації, логічний нуль кодується збереженням стану, а логічна одиниця кодується по черзі наступними станами: V, 0, -V, 0, V і т.д. Використовується в FDDI і 100BaseTX;

9. PAM5 (Pulse Amplitude Modulation) – п'ятирівневе біполярне кодування, при якому кожна пара біт даних представляється одним з п'яти рівнів потенціалу. Застосовується в 1000BaseT;

10. 2B1Q (2 Binary 1 Quarternary) – пари біт даних представляються одним четвертинним символом, тобто одним із чотирьох рівнів потенціалу. Застосовується в ISDN.

Як ви знаєте ше з шкільного курсу «Інформатики» дані в обчислювальній техніці представлені двійковими кодами. Числа з інших систем числення (десяткової і шеснадцятирічної систем, які широко використовуються у складі даних) перетворюються у двійкову систему.

Переклад з десяткової системи числення в двійкову і шістнадцятиричну:

а) початкове ціле число ділиться на основу системи числення, в яку переводиться (на 2 - при перекладі в двійкову систему числення або на 16 - при перекладі в шістнадцятиричну);

Двійкова система числення - це позиційна система числення, база якої дорівнює двом та використовує для запису чисел тільки два символи: зазвичай 0 (нуль) та 1 (одиницю). Числа, представлені в цій системі часто називають двійковими або бінарними числами.
Десяткова система числення - це позиційна система числення із основою 10. Кожне число в якій записується за допомогою 10-ти символів, цифр - 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. Запис числа формується за загальним принципом: на n-й позиції (справа наліво від 0) стоїть цифра, що відповідає кількості n-х степенів десятки у цьому числі.
виходить частка і залишок;

б) якщо отримана частка менше основи системи числення, в яку виконується переклад, процес ділення припиняється, переходять до кроку в). Інакше над часткою виконують дії, описані в кроці а);

в) усі отримані залишки і остання частка перетворяться відповідно до таблиці перекладу в цифри тієї системи числення, в яку виконується переклад;

г) формується результуюче число: його старший розряд - отримана остання частка, кожен подальший молодший розряд утворюється з отриманих залишків від ділення, починаючи з останнього і кінчаючи першим. Таким чином, молодший розряд отриманого числа - перший залишок від ділення, а старший - остання частка.

Питання 3. Як відомо з теми 1, з'єднання кінцевих вузлів через мережу транзитних вузлів називають комутацією. Послідовність вузлів, що лежать на шляху від відправника до одержувача, утворює маршрут.

Коли визначені маршрути передачі даних, записи про маршрути зроблені в таблицях усіх транзитних вузлів, усе готово до виконання основної операції — передачі даних між абонентами (комутації абонентів).

Для кожної пари абонентів ця операція може бути представлена декількома (по числу транзитних вузлів) локальними операціями комутації. Передусім, відправник повинен виставити дані на той свій інтерфейс, з якого розпочинається знайдений маршрут, а усі транзитні вузли повинні відповідним чином виконати «перекидання» даних з одного свого інтерфейсу на інший, іншими словами, виконати комутацію інтерфейсів. Пристрій, функціональним призначенням якого є комутація, називається комутатором.

Проте перш ніж виконати комутацію, комутатор повинен розпізнати потік. Дані, що для цього поступили, аналізуються на предмет наявності в них ознак якого-небудь з потоків, заданих в таблиці комутації. Якщо стався збіг, то ці дані спрямовуються на інтерфейс, визначений для них в маршруті.

Комутатором може бути як спеціалізований пристрій, так і універсальний комп'ютер зі вбудованим програмним механізмом комутації, в цьому випадку комутатор називається програмним.

Мультиплексування і демультиплексування

Щоб визначити, на який інтерфейс слід передати дані, що поступили, комутатор повинен визначити, до якого потоку вони відносяться. Це завдання повинне вирішуватися незалежно від того, поступає на вхід комутатора тільки один «чистий» потік або «змішаний» потік, що є результатом агрегації декількох потоків. У останньому випадку до завдання розпізнавання потоків додається завдання демультиплексування, тобто розподілу сумарного агрегованого потоку на декілька складових його потоків.

Як правило, операцію комутації супроводжує також зворотна операція — мультиплексування. При мультиплексуванні з декількох окремих потоків утворюється загальний агрегований потік, який можна передавати по одному фізичному каналу зв'язку.

Операції мультиплексування/демультиплексування мають таке ж важливе значення у будь-якій мережі, як і операції комутації, тому що без них довелося б для кожного потоку передбачати окремий канал, що привело б до великої кількості паралельних зв'язків в мережі і звело б «нанівець» усі переваги неповнозв’язної мережі.

Одним з основних способів мультиплексування потоків є розподіл часу. При цьому способі кожен потік час від часу (з фіксованим або випадковим періодом) отримує фізичний канал в повне своє розпорядження і передає по ньому свої дані. Поширений також частотний розподіл каналу, коли кожен потік передає дані у виділеному йому частотному діапазоні.

Технологія мультиплексування повинна дозволяти одержувачеві такого сумарного потоку виконувати зворотну операцію — розподіл (демультиплексування) даних на складові потоки. На кожному інтерфейсі можуть одночасно виконуватися обидві функції — мультиплексування і демультиплексування.

Серед безлічі можливих підходів до рішення задачі комутації абонентів в мережах виділяють два засадничих, до яких відносять комутацію каналів і комутацію пакетів.-

Комутація пакетів

Техніка комутації пакетів була спеціально розроблена для ефективної передачі комп'ютерного трафіку. При комутації пакетів усі передавані користувачем мережі дані розбиваються в початковому вузлі на порівняно невеликі частини, що називаються пакетами, кадрами, або комірками, — у даному контексті відмінності в значенні цих термінів не істотні. Кожен пакет забезпечується заголовком, в якому вказується адреса, необхідна для доставки пакету вузлу призначення. Наявність адреси в кожному пакеті є однією з найважливіших властивостей техніки комутації пакетів, оскільки кожен пакет може бути оброблений комутатором незалежно від інших пакетів інформаційного потоку. Окрім заголовка у пакеті є ще одно додаткове поле, яке зазвичай розміщується у кінці пакету і тому називається кінцевиком. У кінцевику поміщається контрольна сума, яка дозволяє перевірити, чи була спотворена інформація при передачі через мережу або ні.

Пакети поступають в мережу без попереднього резервування ліній зв'язку і не з фіксованою наперед заданою швидкістю, як це робиться в мережах з комутацією каналів, а в тому темпі, в якому їх генерує джерело. Передбачається, що мережа з комутацією пакетів на відміну від мережі з комутацією каналів завжди готова прийняти пакет від кінцевого вузла.

Процедура резервування пропускної спроможності може застосовуватися і в пакетних мережах. Проте основна ідея такого резервування принципово відрізняється від ідеї резервування пропускної спроможності в мережах з комутацією каналів. Різниця полягає в тому, що пропускна спроможність каналу мережі з комутацією пакетів може динамічно перерозподілятися між інформаційними потоками залежно від поточних потреб кожного потоку, чого не може забезпечити техніка комутації каналів.

Мережа з комутацією пакетів, так само як і мережа з комутацією каналів, складається з комутаторів, пов'язаних фізичними лініями зв'язку. Проте комутатори функціонують в цих мережах по-різному. Головна відмінність полягає в тому, що пакетні комутатори мають внутрішню буферну пам'ять для тимчасового зберігання пакетів. Дійсно, пакетний комутатор не може прийняти рішення про просування пакету, не маючи у своїй пам'яті усього пакету. Комутатор перевіряє контрольну суму, і тільки якщо вона говорить про те, що дані пакету не спотворені, починає обробляти пакет і за адресою призначення визначає наступний комутатор. Тому кожен пакет послідовно біт за бітом поміщається у вхідний буфер. Маючи на увазі цю властивість, говорять, що мережі з комутацією пакетів використовують техніку збереження з просуванням (store - and - forward). Помітимо, що для цієї мети досить мати буфер розміром в один пакет.

Буферизація потрібна пакетному комутатору також для узгодження швидкості прийняття пакетів із швидкістю їх комутації. Якщо комутуючий блок не устигає обробляти пакети, то на інтерфейсах комутатора виникають вхідні черги. Очевидно, що для зберігання вхідної черги об'єм буфера повинен перевищувати розмір одного пакету. Існують різні підходи до побудови комутуючого блоку. Традиційний спосіб заснований на одному центральному процесорі, який обслуговує усі вхідні черги комутатора. Такий спосіб побудови може призводити до великих черг, оскільки продуктивність процесора розділяється між декількома чергами. Сучасні способи побудови комутуючого блоку засновані на багатопроцесорному підході, коли кожен інтерфейс має свій вбудований процесор для обробки пакетів. Крім того, існує також центральний процесор, що координує роботу інтерфейсних процесорів. Використання інтерфейсних процесорів підвищує продуктивність комутатора і зменшує черги у вхідних інтерфейсах. Проте такі черги все одно можуть виникати, оскільки центральний процесор як і раніше залишається «вузьким місцем».

Нарешті, буфери потрібні для узгодження швидкостей передачі даних в каналах, підключених до пакетного комутатора. Дійсно, якщо швидкість прийняття пакетів з одного каналу впродовж деякого періоду перевищує пропускну спроможність того каналу, в який ці пакети мають бути спрямовані, то щоб уникнути втрат пакетів на цільовому інтерфейсі необхідно організувати вихідну чергу.

У мережі з комутацією пакетів пульсації трафіку окремих абонентів відповідно до закону великих чисел розподіляються в часі так, що їх піки найчастіше не співпадають. Тому комутатори постійно і досить рівномірно завантажені роботою, якщо число обслуговуваних ними абонентів дійсно велике. Буферизація згладжує пульсації, тому коефіцієнт пульсації на магістральних каналах набагато нижчий, ніж на каналах абонентського доступу.

Оскільки об'єм буферів в комутаторах обмежений, іноді відбувається втрата пакетів через переповнення буферів при тимчасовому перевантаженні частини мережі, коли співпадають періоди пульсації декількох інформаційних потоків. Оскільки втрата пакетів є невід'ємною властивістю мережі з комутацією пакетів, то для нормальної роботи таких мереж розроблений ряд механізмів, які компенсують цей ефект. Ці механізми називаються методами забезпечення якості обслуговування і інжинірингу трафіку.

Рішення про те, на який інтерфейс передати пакет, що прийшов, приймається на підставі одного з трьох методів просування пакетів :



  • При дейтаграммній передачі з'єднання не встановлюється, і усі передавані пакети просуваються (передаються від одного вузла мережі іншому) незалежно один від одного на підставі одних і тих же правил. Процедура обробки пакету визначається тільки значеннями параметрів, які він несе в собі, і поточним станом мережі (наприклад, залежно від її навантаження пакет може стояти в черзі на обслуговування більший або менший час). Проте ніяка інформація про вже передані пакети мережею не зберігається і в ході обробки чергового пакету до уваги не береться. Тобто кожен окремий пакет розглядається мережею як абсолютно незалежна одиниця передачі — дейтаграмма.

Вибір інтерфейсу, на який потрібно передати пакет, що поступив, відбувається тільки на підставі адреси призначення, що міститься в заголовку пакету. Приналежність пакету до певного інформаційного потоку ніяк не враховується.

Рішення про просування пакету приймається на основі таблиці комутації, що містить набір адрес призначення і адресну інформацію, що однозначно визначає наступний по маршруту (транзитний або кінцевий) вузол. Таблиця комутації дейтаграмної мережі повинна містити записи про усі адреси, куди можуть бути спрямовані пакети, що поступають на інтерфейси комутатора. А вони в загальному випадку можуть бути адресовані будь-якому вузлу мережі. На практиці використовуються прийоми, що зменшують число записів в таблиці, наприклад, ієрархічна адресація. В цьому випадку таблиця комутації може містити тільки старші частини адрес, які відповідають не окремим вузлам, а деякій групі вузлів (для їх позначення часто застосовують термін «підмережа»).

Незважаючи на застосування ієрархічної адресації в деяких великих мережах (наприклад, в Інтернеті), комутатори можуть мати таблиці з числом входів, що перевищує декілька тисяч. У таблиці комутації для однієї і тієї ж адреси призначення може міститися декілька записів, що вказують відповідно на різні адреси наступного комутатора. Такий підхід називається балансом навантаження і використовується для підвищення продуктивності і надійності мережі. Деяка «розмитість» шляхів руху пакетів з однією і тією ж адресою призначення через мережу є прямим наслідком принципу незалежної обробки кожного пакету, властивого дейтаграммному методу. Пакети, які рухаються за однією і тому ж адресою призначення, можуть добиратися до нього різними шляхами також внаслідок зміни стану мережі, наприклад відмови проміжних комутаторів.

Дейтаграмний метод працює швидко, оскільки ніяких попередніх дій перед відправкою даних проводити не вимагається. Проте при такому методі важко перевірити факт доставки пакету вузлу призначення. Цей метод не гарантує доставку пакету, він робить це в міру можливості — для опису такої властивості використовується термін доставка з максимальними зусиллями (best effort).



  • Передача зі встановленням логічного з'єднання розпадається на так звані сеанси, або логічні з'єднання. Процедура обробки визначається не для окремого пакету, а для усієї безлічі пакетів, що передаються у рамках кожного з'єднання. Для того, щоб реалізувати диференційоване обслуговування пакетів, що належать різним з'єднанням, мережа повинна, по-перше, присвоїти кожному з'єднанню ідентифікатор, по-друге, запам'ятати параметри з'єднання, тобто значення, що визначають процедуру обробки пакетів у рамках цього з'єднання. Ця інформація називається інформацією про стан з'єднання. Фіксований маршрут не є обов'язковим параметром з'єднання. Пакети, що належать одному і тому ж з'єднанню, можуть переміщатися по різних незалежних один від одного маршрутах.

Передача зі встановленням логічного з'єднання грунтується на знанні «передісторії» обміну. Це дозволяє раціональніше в порівнянні з дейтаграммным способом обробляти пакети. Наприклад, при втраті декількох попередніх пакетів може бути понижена швидкість відправки подальших. Чи завдяки нумерації пакетів і відстежуванню номерів відправлених і прийнятих пакетів можна підвищити надійність шляхом відкидання дублікатів, впорядковування тих, що поступили і повторення передачі втрачених пакетів.

Параметри з'єднання можуть бути як постійними впродовж усього з'єднання (наприклад, максимальний розмір пакету), так і змінними, що динамічно відбивають поточний стан з'єднання (наприклад, згадані вище послідовні номери пакетів). Коли відправник і одержувач фіксують початок нового з'єднання, вони, передусім, «домовляються» про початкові значення параметрів процедури обміну і тільки після цього починають передачу власне даних.

Передача зі встановленням з'єднання надійніша, але вимагає більше часу для передачі даних і обчислювальних витрат від кінцевих вузлів.

Помітимо, що, на відміну від передачі дейтаграмного типу, в якій підтримується тільки один тип кадру, — інформаційний, передача зі встановленням з'єднання повинна підтримувати як мінімум два типи кадрів — інформаційні, переносячі власне призначені для користувача дані, і службові, призначені для встановлення (розриву) з'єднання.



  • Передача зі встановленням віртуального каналу. Якщо до числа параметрів з'єднання входить маршрут, то усі пакети, що передаються у рамках цього з'єднання, повинні проходити по вказаному шляху. Такий єдиний заздалегідь прокладений фіксований маршрут, що сполучає кінцеві вузли в мережі з комутацією пакетів, називають віртуальним каналом (virtual circuit, або virtual channel).

Віртуальні канали (virtual circuit, або virtual channel) — це стійкі шляхи дотримання трафіку, що створюються в мережі з комутацією пакетів. Віртуальні канали є базовою концепцією технологій Х.25, Frame Relay і АТМ.

Техніка віртуальних каналів враховує існування в мережі потоків даних. Для того, щоб виділити потік даних із загального трафіку, кожен пакет цього потоку позначається міткою. Так само як в мережах зі встановленням логічних з'єднань, прокладення віртуального каналу розпочинається з відправки з вузла-джерела запиту, що називається також пакетом встановлення з'єднання. У запиті вказується адреса призначення і мітка потоку, для якого прокладається цей віртуальний канал. Запит, проходячи по мережі, формує новий запис в кожному з комутаторів, розташованих на шляху від відправника до одержувача. Запис говорить про те, яким чином комутатор повинен обслуговувати пакет, що має задану мітку. Створений віртуальний канал ідентифікується тією ж міткою.

Після прокладення віртуального каналу мережа може передавати по ньому відповідний потік даних. У усіх пакетах, які переносять призначені для користувача дані, адреса призначення вже не вказується, його роль грає мітка віртуального каналу. При вступі пакету на вхідний інтерфейс комутатор читає значення мітки із заголовка пакету, що прийшов, і переглядає свою таблицю комутації, по якій визначає, на який вихідний порт передати пакет, що прийшов.

Таблиця комутації в мережах, що використовують віртуальні канали, відрізняється від таблиці комутації в дейтаграмних мережах. Вона містить записи тільки про ті, віртуальні канали, що проходять через комутатор, а не про усі можливі адреси призначення, як це має місце в мережах з дейтаграмним алгоритмом просування. Зазвичай у великій мережі кількість прокладених через вузол віртуальних каналів істотно менше загальної кількості вузлів, тому і таблиці комутації в цьому випадку набагато коротше, а, отже, аналіз такої таблиці займає у комутатора менше часу. З цієї ж причини мітка коротша за адресу кінцевого вузла, і заголовок пакету в мережах з віртуальними каналами переносить по мережі замість довгої адреси компактний ідентифікатор потоку.

У одній і тій же мережевій технології можуть бути задіяні різні способи обміну даними. Так, дейтаграмний протокол IР використовується для передачі даних між окремими мережами, що становлять Інтернет. В той же час забезпеченням надійної доставки даних між кінцевими вузлами цієї мережі займається протокол ТСР, що встановлює логічні з'єднання без фіксації маршруту. І нарешті, Інтернет є прикладом мережі, що використовує техніку віртуальних каналів, оскільки до складу Інтернету входить немало мереж АТМ і Frame Relay, що підтримують віртуальні канали.

На закінчення приведемо таблицю, в якій зведені властивості обох видів мереж. На підставі цих даних можна аргументовано стверджувати, в яких випадках рациональніше використовувати мережі з комутацією каналів, а в яких — з комутацією пакетів.


Таблиця 1. Порівняння мереж з комутацією каналів і пакетів


Комутація каналів

Комутація пакетів

Необхідно заздалегідь встановлювати з'єднання

Відсутній етап встановлення з'єднання (дейтаграмний спосіб)

Адреса потрібна тільки на етапі встановлення з'єднання

Адреса і інша службова інформація передається з кожним пакетом

Мережа може відмовити абонентові у встановленні з'єднання

Мережа завжди готова прийняти дані від абонента

Гарантована пропускна спроможність (смуга пропускання) для взаємодіючих абонентів

Пропускна спроможність мережі для абонентів невідома, затримки передачі носять випадковий характер

Трафік реального часу передається без затримок

Ресурси мережі використовуються ефективно при передачі пульсуючого трафіку

Висока надійність передачі

Можливі втрати даних із-за переповнювання буферів

Нераціональне використання пропускної спроможності каналів, що знижує загальну ефективність мережі

Автоматичний динамічний розподіл пропускної спроможності фізичних каналів відповідно до фактичної інтенсивності трафіку абонентів



Укладач: Кудінов В.А.

Міністерство ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НаціональнА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра інформаційних технологій
ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

полковник міліції

________________В.А.Кудінов


____.________ 20__

ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ

ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16



  • Радіоканали для локальних мереж.
  • Радіоканали Bluetooht