Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Пояснювальна записка вступне фахове випробування з дисципліни "Німецька мова та література з методиками викладання"

Пояснювальна записка вступне фахове випробування з дисципліни "Німецька мова та література з методиками викладання"




Сторінка1/3
Дата конвертації25.03.2017
Розмір0.74 Mb.
ТипПояснювальна записка
  1   2   3

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Вступне фахове випробування з дисципліни “Німецька мова та література з методиками викладання” є формою визначення рівня теоретичних та практичних знань студентів-бакалаврів, а також їхньої готовності до реалізації професійних функцій філолога та учителя іноземної мови та літератури. Дане фахове випробування має на меті встановити:

– рівень володіння практичними навичками користування іноземною мовою, що складають набуту в процесі навчання комунікативну компетенцію студентів-бакалаврів;

– наявність у студентів знань про теоретичні засади провідних галузей лінгвістики, а також володіння сукупністю сучасних методів та підходів до викладання мови та літератури;



  • рівень знань основних етапів розвитку німецькомовної літератури (Німеччина, Австрія, Швейцарія);

    Німецька література, або німецькомовна література - літературні твори німецькою мовою, написані в межах німецькомовного простору (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн), а також твори, написані німецькими письменниками в еміграції (Німецька екзильна література, 1933-1945).

    провідних філософських концепцій, художніх течій та жанрів, які характеризують розвиток німецької літератури; найважливіші відомості про літературознавчі поняття; місце і значення аналізованих творів у контексті творчості письменника та літературному процесі певного періоду

До складання вступного фахового випробування з німецької мови та літератури з методиками викладання допускаються студенти, які виконали усі вимоги навчального плану, зокрема програм з дисциплін: «Практичний курс іноземної мови», «Практична граматика іноземної мови», «Практична фонетика іноземної мови», з теоретичних курсів іноземної мови (лексикологія, стилістика, історія німецької мови), «Методика викладання німецької мови», «Німецька літератури», «Методика викладання німецької літератури».

Навча́льний план - основний нормативний документ закладу освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Навчальний план містить у собі розподіл залікових кредитів між дисциплінами, графік навчального процесу, а також план навчального процесу за семестрами, який визначає перелік та обсяг вивчення навчальних дисциплін, форми проведення навчальних занять та їх обсяг, форми проведення поточного та підсумкового контролю, державної атестації.

Літерату́рний проце́с - різноманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній і жанровій своєрідності творів тощо.

Програма вступного фахового випробування з німецької мови та літератури з методиками викладання призначена для студентів, які закінчують Бердянський державний педагогічний університет за денною та заочною формами навчання зі спеціальності 6.

Бердянський державний педагогічний університет - вищий навчальний заклад IV рівня акредитації в Бердянську Запорізькій області. Сучасна назва з 2002 року.

020303 Мова та література (німецька та болгарська) (освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр).

Вступне фахове випробування з німецької мови та літератури з методиками викладання проводиться іноземною мовою, що вивчається.
Вимоги до студентів на вступному фаховому випробуванні
Вступне фахове випробування з німецької мови та літератури з методиками викладання передбачає перевірку практичних навичок писемного мовлення, визначення рівня сформованості комунікативної та методичної компетенцій.

Уміння - здатність належно виконувати певні дії, заснована на доцільному використанні людиною набутих знань і навичок. Передбачає використання раніше набутого досвіду, певних знань; без останніх немає умінь.

Студенти повинні продемонструвати володіння системою знань теорії і практики мови, а також сукупністю необхідних умінь та навичок для реалізації здобутих знань у майбутній професійній діяльності.

Комунікативна компетенція передбачає здатність сприймати, розуміти та використовувати іноземну мову відповідно до умов комунікації, найбільш важливими з яких є сфери та ситуації спілкування з урахуванням фактора адресату і характеру взаємодії співрозмовників. У структурі комунікативної компетенції виокремлюються такі її складники: лінгвістична, мовленнєва та лінгвокраїнознавча компетенції. Лінгвістична компетенція охоплює знання системи мови за її рівнями: фонетичним, морфологічним, лексичним, словотвірним, синтаксичним, а також основ стилістики мови і стилістики тексту та відповідно до цього – знання орфоепічних, граматичних, лексичних та стилістичних норм іноземної мови. Мовленнєва компетенція полягає в володінні способами формулювання думок за допомогою знань мови в різних комунікативних ситуаціях, сферах спілкування і різних видах мовленнєвої діяльності. До мовленнєвої компетенції відносяться також уміння та навички використовувати базовий словник в усній та письмовій формі в обсязі програмних вимог (близько 5500 лексичних одиниць) у рецептивних та продуктивних видах мовленнєвої діяльності. Лінгвокраїнознавча компетенція включає в себе знання про основні особливості соціокультурного розвитку країни, мова якої вивчається, та вміння організувати свою мовленнєву поведінку відповідно до них.

Володіння системою знань теорії мови передбачає знання основних засад історії мови, лексикології, стилістики, актуальних проблем сучасної лінгвістичної науки, загальної проблематики та методики наукового розгляду мовних явищ, а також історичного розвитку мови, що зумовлює її сучасний стан.

Мовозна́вство, також лінгві́стика - наука, що вивчає мову в усій складності її прояву; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників. Це гуманітарна наука, яка є розділом культурології (нарівні з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (нарівні з літературознавством), а також галуззю семіотики.

Відповідаючи на теоретичні питання філологічного циклу, студент повинен розкрити суть поставленої проблеми, показати вміння та навички визначати окремі мовні явища, систематизувати та інтерпретувати їх, виходячи із загальних закономірностей системи мови та її функціонування.

Студенти повинні продемонструвати такі основи професійно-методичних умінь учителя німецької мови:

– здійснювати комунікативно-навчальну функцію, яка охоплює інформаційний, мотиваційно-стимулюючий і контрольно-коригувальний компонент, тобто вміло засто­совувати різноманітні методи, форми, прийоми навчання та сучасні технічні засоби навчання в різних умовах для навчання всіх видів мовленнєвої діяльності;

– здійснювати розвиваючу функцію, а саме накреслювати шляхи формування та розвитку інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, його пізнавальних і розумових сил на матеріалі іноземної мови як навчального предмета;

– здійснювати виховну функцію, вирішувати завдання морального, культурно-естетичного, гуманістичного виховання учнів засобами іноземної мови;

– здійснювати гностичну функцію, аналізувати навчальний матеріал, виділяти в ньому об'єкти навчання, прогнозувати труднощі його засвоєння з урахуванням рівня мовленнєвої підготовки учнів, конкретного класу;

– об'єктивно оцінювати зміст, засоби навчання іноземної мови в різних умовах; вивчати та узагальнювати досвід навчання іноземних мов;

– здійснювати конструктивно-плануючу функцію, планувати і творчо конструювати навчальний процес в цілому, а також процес навчання конкретного навчального матеріалу (лексичного, граматичного, фонетичного, країнознавчого);

– планувати навчально-комунікативну діяльність учнів на уроці та в позакласній роботі, в тому числі в інтересах індивідуалізації та диференціації навчання;

– здійснювати організаторську функцію (в органічному зв'язку з гностичною та конструктивно-планувальною функціями), тобто реалізувати плани (поурочні, серії уроків, позакласних заходів), творчо вирішувати педагогічні і методичні завдання у процесі навчання і виховання учнів, вносити до них методично правильні корективи з метою досягнення бажаного результату.

Студенти також повинні знати: основні етапи розвитку німецькомовної літератури (Німеччина, Австрія, Швейцарія); провідні філософські концепції, художні течії та жанри, які характеризують розвиток німецької літератури; найважливіші відомості про літературознавчі поняття; місце і значення аналізованих творів у контексті творчості письменника та літературному процесі певного періоду.

Студенти повинні вміти: давати характеристику жанрам, притаманним різним періодам; пояснювати особливості певної літературної епохи як культурного явища, що сприяло формулюванню світоглядних та естетичних позицій німецькомовної літератури; аналізувати твори з погляду особливостей їхньої поетики; вільно володіти літературознавчою термінологією, інтерпретувати художній текст; володіти навичками ведення дискусії з проблем курсу; вміти користуватися довідковою та критичною літературою (літературними енциклопедіями, словниками, бібліографічними довідниками); набути навичок реферування та конспектування критичної літератури.

ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ

Екзаменаційний тест складається із 100 завдань, з яких – 95 тестів закритого типу (з альтернативними вибірковими відповідями в 4-х варіантах) та 5 тестів відкритого типу (самостійна відповідь на питання, на утворення логічних пар, на визначення термінологічних понять, написання міні-творів, есе та інших форм творчої роботи).

Студенти повинні мати знання з мовної та мовленнєвої компетенцій. Теоретична підготовка майбутнього філолога передбачає знання основ теорії мови (лексикологія, стилістика, історія мови), її сучасного стану, охоплює знання структури та системи мови, правил та закономірностей її функціонування.

Мова Мо́ва - система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування.


I. Практичний курс іноземної мови

Мовна та мовленнєва компетенції

Лексико-граматичний матеріал.

Лексичний матеріал: 5500 лексичних одиниць, які містять 2200 одиниць продуктивної лексики. Слова, утворені від відомих коренів за допомогою афіксів: суфіксів іменників -er, -lev, -chen, -lein, -ung, -heil; -keit; прикметників -ig, -isch, -los, -lieh, -haft, -bar; порядкових числівників -te, -ste; префіксів прикметників un-, префіксів дієслів zurück-, auf-, mit-. Дієслова з невідокремлюваними префіксами be- er-, іменники, утворені шляхом словосполучення.

Граматичний матеріал

Артикль, види та його функції; рід іменників; відмінювання іменників; множина іменників; граматичні категорії дієслова;

Грамати́чна катего́рія (від грец. κατηγορία - судження, визначення) - це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм.

керування дієслів, прикметників та іменників; порядок слів простого речення; складне речення: складнопідрядне та складносурядне речення;

Складне речення - це речення, яке має дві або більше граматичних основ, тобто складається з двох або більше простих речень. Складні речення поділяють на складні безсполучникові, складні сполучникові (складносурядні, складнопідрядні) і складні з різними видами зв'язку.

сполучники та відносні займенники; еліптичні речення; вживання особових форм дієслова в активному стані; співвідношення часів; пасивні конструкції; інфінітив у функції підмета, означення, обставини; конструкція «комплексний додаток»; функції дієприкметника: дієприкметник у функції означення та дієприкметникові звороти; незалежний дієприкметниковий зворот (абсолютна дієприкметникова конструкція); дієприкметниковий зворот у функції введеного члену; інфінітивні конструкції та інфінітивні групи (um zu Infmitiv, statt zu Infinitiv, ohne zu Infinitiv); прикметник; відмінювання прикметників; ступені порівняння; умовний стан; модальні дієслова; модальні дієслова з простим інфінітивом та перфективним інфінітивом; багатофункціональні стройові елементи: займенники, складні і парні сполучники (nicht nur... sondern auch, entweder... oder, weder...noch, bald...bald, teils... teils); комунікативне (актуальне) членування речення та засоби його вираження.

Креативні (творчі) завдання

Студентам пропонується до виконання вправи як репродуктивно-продуктивного, так і комунікативного характеру. Репродуктивно-продуктивні вправи передбачають різного роду кліше: вербальних (ключові слова, логічна схема висловлювання, написання плану), вербально-наочних (написання заяв на участь у конференціях, резюме тощо).

Завдання креативного типу зорієнтовані на розвиток розумових операцій: формулювання проблемної тези, написання анотацій тексту, статті, відгуку.


II. Практична граматика

1. Основні поняття граматики:



  • практична граматика, морфологія, синтаксис;

  • граматичне і лексичне значення;

    Лекси́чне зна́чення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.



  • граматична категорія як синтез значення і форми, опозиційна
    основа граматичної категорії;

  • валентність;

  • поняття парадигми в граматиці.

2. Основні одиниці морфології:

  • словоформа, морфема; принципи класифікації морфем;

  • внутрішня і зовнішня флексія;

  • граматичні форми (синтетичні та аналітичні);

  • морфологічна парадигма.

3. Класифікації частин мови:

  • кількість та види частин мови; традиційна класифікація частин мови;

  • принципи класифікації частин мови (семантичний, морфологічний, синтаксичний та комплексний);

  • повнозначні та службові, залежні та незалежні частини мови;

  • конверсія.

4. Граматичні властивості іменника:

  • загальна характеристика іменника як частини мови; структурно-семантичні класи іменників;

  • категорія відмінку;

  • категорія числа;

  • категорія роду;

  • категорія визначеності/невизначеності іменника.

5. Граматичні властивості дієслова:

  • загальна характеристика дієслова як частини мови;

  • морфологічна та структурно-семантична класифікації німець­кого дієслова;

  • граматичні категорії дієслова: категорії особи і числа, категорія
    часу, категорія стану і категорія способу; категорія репрезентації;

  • валентність дієслів.

6. Основні поняття синтаксису:

  • словосполучення,речення,текст;

  • поняття синтаксичних зв'язків та їх види: координація, субординація та її підвиди;

  • синтаксична парадигма.

7. Типи словосполучень:

  • сурядний, підрядний та безсполучниковий зв'язок між словами в словосполученні;

  • стрижневий (головний) та залежний компонент словосполучення з підрядним зв'язком;

  • загальна характеристика дієслівних, іменникових, ад'єктивних
    та адвербіальних словосполучень;

  • структурні моделі різних типів словосполучень.

8. Речення:

  • різні підходи до вивчення речення, проблеми дефініції;

  • ознаки німецького речення;

  • класифікація простого речення за різними критеріями;

  • складне речення та його види (гіпотаксис, паратаксис);

  • категорії речення (модальність, темпоральність, аффірмативність/ негативність);

9. Текст:

  • текст як об'єкт граматики; різні підходи до поняття «текст», види
    текстів;

  • засоби оформлення і ознаки тексту;

  • основні текстові категорії: когезія та когерентність;

  • типи зв'язків у тексті; засоби їх вираження.



IІІ. Історія німецької мови

1. Періодизація історії німецької мови:



  • традиційна періодизація;

    Періодизація історії - поділ історії людства на періоди. Періодизація в історії - раціональний спосіб впорядкування масиву емпіричної та теоретичної інформації за часовою протяжністю з метою поглиблення пізнання й розуміння змінних станів об’єктів навколишнього світу.



  • порівняння з іншими видами періодизації;

  • критерії визначення періодів історії німецької мови;

  • коротка характеристика давньоверхньонімецького, середньоверхньонімецького, нововерхньонімецького періодів та їх
    характерних ознак.

2. Пам'ятки писемності давніх германців. Види алфавітів германських
мов:

  • руни;

  • готський алфавіт Вульфіли;

  • латинський алфавіт;

  • готичний шрифт;

3. Розвиток фонологічної системи німецької мови в давньоверхньонімецький період:

  • основні зміни у вокалізмі (довгі та короткі голосні, дифтонгізація,
    монофтонгізація, первинний умлаут, аблаут, переломлення);

  • основні зміни в консонантизмі (перший пересув звуків, його причини, механізм, географічне розповсюдження, закон Вернера, другий пересув звуків, його причини, механізм, географічне розповсюдження, чергування приголосних).

4. Другий (верхньонімецький) пересув приголосних:

  • час та місце розвитку другого пересуву приголосних;

  • особливості другого пересуву приголосних у порівнянні з першим;

  • три основні процеси другого пересуву приголосних;

  • винятки з другого пересуву приголосних;

  • результати другого пересуву приголосних.

5. Дієслово в давньоверхньонімецькому періоді в зіставленні з іншими

давніми германськими мовами:



  • граматичні категорії дієслова (особа та число, час, спосіб, початок розвитку форм стану);

  • морфологічна класифікація дієслів (сильні, претеритопрезентні та неправильні дієслова, класи слабких дієслів);

    Неправильне дієслово - дієслово, парадигма відмінювання якого відхиляється від типових парадигм певної мови. Як правило, неправильними дієсловами стають найбільш вживані дієслова, які частково зберігають залишки древніх, загублених іншими дієсловами форм.



  • порівняння з морфологічною класифікацією дієслів у сучасній
    німецькій мові.

6. Синтаксис. Особливості побудови речення в давньоверхньонімецькому періоді:

  • тенденція до двоскладовості речення, релікти односкладних
    речень;

  • важливі особливості порядку слів у простому і складному реченнях;

  • розвиток прийменникових конструкцій;

  • вираження заперечення, оформлення заперечних речень;

  • порівняння зі способами вираження заперечень у сучасній
    німецькій мові.

7. Шляхи збагачення словникового складу німецької мови. Запозичення як один з видів збагачення словникового складу в середньо­
верхньонімецький період:

  • види запозичень: латинські, французькі, англійські, італійські, запозичення орієнтального походження та ін.;

  • екстралінгвальні чинники запозичень.

8. Утворення німецької національної мови:

  • особливості формування німецької нації;

  • значення мовної практики міських та князівських концепцій;

  • значення винаходу книгодрукування;

  • діяльність М.Лютера для становлення німецької національної
    мови;

  • діяльність граматистів;

  • роль класичної німецької літератури в закріпленні письмової
    форми літературної мови;

  • нормалізація орфографії.

9. Значення діяльності Мартіна Лютера для становлення письмової
форми німецької мови:

  • період реформації — епоха великих соціальних подій революційного характеру;

    Ма́ртін Лю́тер (нім. Martin Luther; 10 листопада 1483, Айслебен - 18 лютого 1546, Айслебен) - католицький священик, ініціатор руху в Церкві, пізніше названого Реформацією.



  • особливості мови Біблії М. Лютера, її індивідуальність та
    неповторність;

  • розповсюдження та закріплення мовних висловів М. Лютера на
    території Німеччини;

  • створення основи німецької національної мови.

10. Форми існування сучасної німецької мови:

  • територіальні особливості німецьких діалектів;

  • особливості граматичної будови німецьких діалектів;

    Граматика Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα - «літера», «написання») - термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.



  • різноманітність діалектних форм словникового складу німецької
    мови;

  • особливості використання діалектів та літературної німецької мови;

  • літературна німецька мова;

  • німецька розмовна мова та її особливості;

    Основне призначення розмовного стилю - бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.



  • національні варіанти.


IV. Лексикологія

  1. Слово як основна одиниця словникового складу і як мовний знак.

  1. Словниковий склад мови як система: лексичні парадигми в
    лексико-семантичній системі.

  2. Словотвір як один із шляхів кількісного збагачення словника.
    Основні засоби словотвору.

  3. Семантична деривація як один із шляхів якісного збагачення
    словникового складу мови.

  1. Запозичення в словниковому складі німецької мови.

  2. Фразеологія — один з найпродуктивніших шляхів збагачення
    словникового складу німецької мови.

  3. Соціальна стратифікація словникового складу німецької мови: жаргони,
    арготизми, професіоналізми та науково-технічна термінологія.

  4. Територіальна стратифікація словникового складу сучасної
    німецької мови. Діалекти та їх лексичні особливості.


V. Стилістика

1. Стилістика в системі наук:



  • предмет і завдання стилістики з точки зору соціолінгвістики та
    прагматики;

  • визначення стилістики;

  • основні розділи стилістики.

2. Словниковий склад німецької мови в стилістичному аспекті:

  • стилістична парадигматика: тематичні групи, тематичні та
    стилістичні ряди;

    Аспект (лат. aspectus - вигляд, погляд) - поняття філософії (онтології, теорії пізнання). У філософії аспект розглядається

    Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν - сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору) - словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.



  • стилістичний потенціал синонімії і антонімії (мовної та контекстуальної);

  • різні підходи та погляди на стилістичну характеристику словникового складу.

3. Стилістичне значення:

  • стилістичне значення, стилістичне та функціональне забарвлення, його компоненти та їх функції;

  • стилістичні функції нейтральних слів високого та зниженого
    стилістичного тону.

4. Основні засоби образності:

  • фігури заміщення (фігури якості, фігури кількості), їх функції;

    Основні́ за́соби (ОЗ) - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року, або одного оборотного періоду.



  • фігури суміщення (фігури тотожності, фігури протилежності,
    фігури нерівності), їх функції.

5. Стилістична морфологія, стилістичні можливості частин мови та
категорій:

  • стилістична значущість артикля;

  • стилістичні функції прикметників;

  • стилістичні можливості дієслів (категорій часу, умовного способу дії).

    Умовний спосіб - модальна форма української мови, спосіб дієслова, що функціонує і як кондиціоналіс, і як кон'юнктив.



6. Стилістичний синтаксис:

  • експресивні можливості комунікативних типів речень;

  • стилістичне значення порядку слів, відхилення від рамочної
    конструкції; її реалізація у стилістичних фігурах;

  • лексико-синтаксичні стилістичні фігури: повтор, перелік та їх
    стилістичні функції;

    Стилісти́чні фігу́ри (від лат. stilus ‘грифель для писання’ figura ‘образ, зовнішній вигляд’), фігу́ри мовлення - синтаксичні мовні звороти, орієнтовані на незвичність слововживання, посилення емоційності, образності вислову, оздобу мовлення.



  • фігури з протилежним значенням: антитеза і хіазм, їх стилістичні
    функції.

7. Проблема функціональних стилів у сучасній німецькій мові:

  • визначення функціонального стилю;

  • різні підходи до класифікації стилів;

  • характеристика функціональних стилів з трьох позицій — соціальної функції, екстралінгвістичних та лінгвістичних чинників.

8. Стилістика тексту:

  • текст як найважливіша одиниця усної та писемної комунікації;

  • класифікація текстів відповідно до різних критеріїв: прина­лежності до функціональних стилів, функціонально-стилістич­ної диференціації (авторське мовлення, пряме та непряме мовлення, внутрішній монолог та ін.), композиційних форм, жанрів та їх характерних особливостей;

  • текстуальність та її критерії;

  • характеристика художнього тексту (внутрішня структура художнього твору її особливості; індивідуальний стиль письменника;
    образ автора і образ оповідача).


VI. Методика навчання німецької мови

  1. Обов'язковий курс навчання НМ в середніх навчальних закладах різних типів.

    Мето́дика (від грец. μέθοδος - «шлях через») навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) - галузь педагогічної науки, що являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику).

    Поті́к свідо́мості - один з провідних прийомів літератури модернізму. «Потік свідомості» в художній літературі є екстремальною формою внутрішнього монологу, яка (часто за допомогою прийому монтажу) імітує безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини.

    Сере́дня загальноосві́тня шко́ла - загальноосвітня школа, в якій учні здобувають середню освіту.

    Ступені навчання. Особливості навчання НМ молодших школярів. Вікові особливості школярів 1-4 класів. Організація, форми, засоби навчання. Роль ігрових прийомів.

  2. Характеристика середнього ступеня навчання НМ (основна школа). Вікові особливості школярів 5-9 класів. Різні підходи до організації навчання різних видів мовленнєвої діяльності. Паралельне навчання усіх видів мовленнєвої діяльності. Співвідношення усного мовлення, читання та письма. Форми та прийоми навчання.

  3. Характеристика старшого ступеня навчання НМ (старша школа). Вікові особливості учнів 10-12 класів. Організація навчання, форми та прийоми навчання. Роль самостійної роботи у процесі оволодіння НМ.

  4. Типи і види планів: календарний, тематичний, урочний. Структура планів. Ком­поненти та етапи плану уроку. Особливості планування в різних типах СНЗ.

  5. Функції контролю. Види контролю: злитий з навчанням, відокремлений; поточний, тематич­ний, підсумковий; об'єктивний, суб'єктивний.

  6. Форми контролю: індивідуальний, парний, фронтальний; усний/письмо­вий, одно-, двомовний, контроль з боку вчителя, взаємоконтроль, самоконт­роль. Використання ТЗН у процесі контролю.

  7. Тестовий контроль рівня сформованості мовної та мовленнєвої компе­тенції учнів.

  8. Форми занять з НМ у СНЗ: урок як основна форма навчально-виховного процесу; домашня робота;

    Домашня робота або домашнє завдання (англ. Homework, Assignment) - завдання, що задається учителем (викладачем) учневі (студентові) для самостійного виконання після уроків. Домашнє завдання покликане закріпити знання вивченого на уроці матеріалу, засвоєння якого носить концентрований характер.

    лабораторні заняття; факультативні заняття; позакласна та позашкільна робота з НМ.

  9. Специфіка уроку, вимоги до сучасного уроку НМ, форми роботи вчителя та учнів на уроці, переваги колективних форм роботи; типологія уроків НМ.

  10. Структура уроку НМ. Функції учителя на уроці.

  11. Історія розвитку проблеми індивідуалізації навчання НМ.

  12. Система індивідуалізації процесу навчання НМ. Цілі індивідуалізації навчання НМ. Психологічна структура індивідуальності та методи дослідження індивідуальних особливостей учнів.

  13. Провідні види індивідуалізації: мотиву­юча, регулююча, розвиваюча та формуюча. Способи, прийоми та засоби реалізації кожного з видів індивідуалізації.

  14. Індивідуалізовані вправи. Атлас індивідуально-психологічних особли­востей учнів; організаційні форми індивідуалізації процесу навчання НМ.

  15. Сугестопедична теорія Г.Лозанова - джерело сучасної методики інтенсивного навчання НМ. Основна ідея сугестопедії. Засоби сугестології.

  16. Метод активізації резервних можливостей особистості й колективу Г. Китайгородської. Основні принципи методу активізації. Етапи роботи у циклі уроків за методом активізації: подача нового навчального матеріалу у тексті-полілозі (особливості такого тексту), тренування у спілкуванні, практика у спілкуванні.

  17. Методика введення нового навчального матеріалу за методом активізації: чотири пред'явлення тексту-полілогу на одному занятті. Вимоги до вправ для тренування в спілкуванні та практики у спілкуванні.

  18. Роль позакласної роботи з НМ у підвищенні мотивації учнів до вивчення предмета "Німецька мова". Види і форми позакласної роботи з іноземної мови на різних ступенях навчання, її завдання та зміст. Методика проведення різних форм та видів позакласної роботи у СНЗ.

  19. Роль кабінету ІМ в організації позакласної роботи з НМ, його технічне та методичне обладнання.

  20. Зв'язок предмета «Німецька мова» з іншими предметами, що проявляється у позакласній роботі. Сумісні форми позакласної роботи з іноземної та рідної мов учнів.

  21. Роль та місце самостійної роботи учнів у процесі вивчення НМ. Види самостійної роботи.

  22. Вимоги до організації та проведення самостійної роботи. Особливості самостійної роботи учнів початкової, основної і старшої школи. Класна і домашня самостійна робота. Засоби реалізації самостійної роботи.

  23. Мовний портфель як засіб рефлексивного навчання НМ.

  24. Проектна методика як засіб розвитку креативності учня.

  25. Комунікативний підхід у сучасній методиці викладання ІМ за кордоном.

  26. Дидактичні ігри на заняттях з німецької мови. Рольова гра.

  27. Модульне навчання.

  28. Проблемне навчання.

  29. Тандем-метод.

  30. Використання мультимедійних засобів навчання НМ.


VIІ. Німецька література
Розділ І. Німецька література доби Середньовіччя.

Середньовіччя Середньові́ччя - період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець 15 століття - початок 16 століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).



Загальний огляд німецького фольклору (Мерзебурзькі замовляння, «Пісня про Хільдебрадта»). Мерзебурзькі замовляння як оригінальні зразки середньовічних пам’яток усної словесності. «Пісня про Хільдебрандта» як зразок усної поезії; особливості сюжету, образна система, художні особливості твору. Поезія родового суспільства як відображення селянського життя. Родова знать і культ Водана. Прославлення героїв. Героїчні пісні.

Жанрово-тематична своєрідність німецької літератури раннього Середньовіччя. Раннє Середньовіччя (VІ – ХІ ст.). Франкське королівство.

Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. -народна мудрість; народне знання), або усна наро́дна тво́рчість - художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Раннє Середньовіччя - період європейської історії, що розпочався після падіння Західної Римської імперії. Тривав близько п'яти століть, приблизно між 500 та 1000 роками. В епоху раннього Середньовіччя сталося Велике переселення народів, з'явилися вікінги, виникли королівства остготів в Італії й вестготів в Аквітанії й на Піренейському півострові й утворилася Франкська держава, що в період свого розквіту займала велику частину Європи. Північна Африка й Іспанія увійшли до складу арабського Халіфату, на Британських островах існували численні невеликі держави англів, саксів і кельтів, з'явилися держави в Скандинавії, а також в центральній і східній Європі: Велика Моравія і Київська Русь.

Фра́нкське королі́вство (фр. Empire carolingien, нім. Fränkisches Reich, італ. Impero carolingio) - ранньофеодальна держава, що виникла наприкінці V століття у Північній Галлії (частина Західної Римської імперії) після захоплення її франками на чолі з Хлодвігом І.

Християнізація та освіта в епоху Каролінгів. Становлення німецькомовної писемності. Перші переклади. Переклади та віршові переспіви Біблії. Своєрідність німецької „місіонерської літератури” ІХ ст. („Вессобруннська молитва”, „Спаситель”, „Муспіллі”). Впливи на літературу ІХ – Х ст. римської богословської традиції. Художній світ „Книги Євангелій” Отфріда. „Пісня про Людвіга”: проблематика, образи, художня своєрідність. Тематика латиномовних шванків ІХ – ХІ ст. Героїчна література Х – ХІ ст. („Вальтарій, могутній долонею” Еккехарда I, „Слово про Оттона”). Жанрово-тематичний діапазон творчості Хротсвіти.

Загальна характеристика книжного та шпільманського епосу ХІІ ст. Художня образність творчості вагантів. ). Суспільно-політичні умови кінця ХІ – ХІІІ ст. Клюнійська реформа.

Клюнійська реформа, Клюнійський рух - рух за реформу чернецького життя в Західній церкві у X–XI столітті, центром якого було Клюнійське абатство.

Особливості книжного епосу ХІІ ст. (Конрад Регенсбурзький „Пісня про Александра”, Лампрехт „Пісня про Александра”, „Імператорська хроніка” та ін.). Художня своєрідність шпільманського епосу ХІІ ст. („Король Ротер”, „Освальд”, „Орендель”, „Соломон і Морольф”, „Герцог Ернст” та ін.). Художня образність творчості вагантів.

Куртуазний роман та міннезанг як провідні жанри рицарської куртуазної літератури (Герріх фон Фельдеке, Гартман фон Ауе, Вольфрам фон Ешенбах, Ґотфрід Страсбурзький, Вальтер фон дер Фогельвайде). Куртуазний роман: традиції та новаторство: Генріх фон Фельдеке (роман „Енеїда”); Гартман фон Ауе ( романи „Ерек”, „Івейн”, повість „Бідний Генріх”); Вольфрам фон Ешенбах (роман „Парцифаль”); Ґотфрід Страсбурзький (роман „Тристан”). Зображення людини в куртуазному епосі.

Міннезанг як провідний жанр рицарської лірики кінця ХІІ – ХІІІ ст. Пам’ятки куртуазної лірики. «Весна» міннезангу. Класична куртуазна лірика (Гартман фон Ауе, Генріх фон Морунген, Кюренберг та ін.). Загальна характеристика творчості Вальтера фон дер Фогельвайде.



Особливості поетики німецького середньовічного епосу. («Пісня про Нібелунгів», «Кудруна», цикл поем про Дитріха Бернського). Композиція, образна система „Пісні про Нібелунгів”. Просторово-часовий континуум «Пісні про Нібелунгів». Епічна поема „Кудруна”: композиція, проблематика, образна система.

Куртуазна література (фр. courtois - ввічливий, чемний) - світська, лицарська література європейського Середньовіччя з мотивами культу дами (в ліриці) або пригод лицарів (епічні твори), почасти з елементами фантастичності.

Е́пос (дав.-гр. ἔπος - «слово», «оповідання») - різновид літературного (нарівні з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Художня своєрідність поем про Дитріха Бернського („Втеча Дитріха, або Бернська книга”, „Равеннська битва”, „Вольфдитріх” та ін.). Особливості зображення людини в героїчному епосі.

Героїчний епос (з грец. «епос» - слово або оповідання) - збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення.



Німецька література пізнього Середньовіччя (ХІV – ХV ст.

Пі́знє Середньові́ччя - термін, використовуваний істориками для опису періоду європейської історії в XIV-XVI століттях.

): тематика, проблематика, художні образи.

Худо́жній о́браз - особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність.

Основні риси середньовічної бюргерської літератури (творчість Штрікера, Вернера-Садівника, Фрейданка). Загальний огляд німецької дидактичної та повістувальної поезії ХІV – ХV ст. (Гуго Тримберзький „Скакун”, Генріх Тайхнер „Повчання”, Петер Зухенвірт та ін.). Основні риси пізнього міннезангу (ХІV – ХV ст.). Художній світ мейстерзангу ХІV – ХV ст. Жанрово-тематичний діапазон середньовічної драми (ХІV – ХV ст.). Жанрово-тематичний діапазон прози німецькою мовою ХІV – ХV ст. (Йоганн із Зааца „Богемський орач” та ін.).
Розділ 2. Особливості розвитку літератури епохи Відродження, Реформації та Бароко.

Літерату́ра Відро́дження (література Ренесансу) - період в історії світової літератури, що охоплює 14-16 століття в Італії та кінець 15 - початок 16 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу.



Художня своєрідність німецької літератури епохи Відродження. Особливості формування гуманістичних поглядів у Німеччині. „Корабель дурнів” Себастьяна Бранта як відображення німецького життя. Художня своєрідність тваринного епосу, народних книг, народної лірики. Сатира «Рейнеке-лис». Загальний огляд творчості Томаса Мурнера та Йоганнеса Паулі. Своєрідність сатири Генріха Бебеля та Вілібальда Піркгаймера.

Творчість Еразма Роттердамського як вершина німецької літератури Відродження.

Ера́зм Ротерда́мський (лат. Desiderius Erasmus Roterodamus, ім'я при народженні нід. Gerrit Gerritszoon, 27 жовтня, 1466 - 12 липня, 1536) - мислитель епохи пізнього Відродження. Вибране ним латинське ім'я складається із трьох частин: імені Desiderius, що походить від слова desiderium (бажання, прагнення), грецького слова εράσμιος, що значить коханий, улюблений і латинізованої назви міста, в якому він народився - Роттердама.

Еразм Роттердамський – особистість доби розвитку гуманізму; концепція людини гуманістичного суспільства в системі поглядів Еразма Роттердамського. „Похвала глупоті” Еразма Роттердамського: аспекти й характер сатири, критика тогочасного ладу та звичаїв; історична актуальність критики; особливості зображення та типізації представників різних суспільних прошарків.

Суспі́льний про́шарок - частина суспільного класу, яка вирізняється в його межах якимось ознаками; соціальна група або кілька груп, що пов'язані між собою; соціальна верства; група людей, що відрізняється з-поміж загалу за якими-небудь ознаками.

Проблема жанру, синтез жанрових форм.

Йоганн Ройхлін та „Листи темних людей”. „Листи темних людей”: історія виникнення, своєрідність змалювання персонажів, особливості стилю.

Жанрово-тематичний діапазон письменницької спадщини Ульріха фон Гуттена.

Ідейно-художня своєрідність німецької літератури періоду Реформації та занепаду гуманізму (Мартін Лютер, Томас Мюнцер, Ганс Сакс та ін.).

Ганс Сакс (5 листопада 1494, Нюрнберг - 19 січня 1576, там само) - німецький поет, драматург.

Томас (Фома) Мюнцер (нім. Thomas Müntzer, бл. 1490 - 27 травня 1525) - радикальний проповідник часів Реформації, який став повстанським лідером під час Селянської війни. Він першим від Лютера виступив проти католицької церкви.

Загальний огляд німецької літератури періоду занепаду гуманізму (друга половина ХVІ ст.).Німецька Реформація та Мартін Лютер. Ідейно-художні особливості німецької поезії Великої селянської війни 1525 р.

Селянська війна 1773–1775 років (Пугачовщина, Пугачовське повстання, Пугачовська бунт) - повстання яїцьких козаків, яке переросло в повномасштабну селянську війну під проводом О. І. Пугачова.

Загальний огляд творчості Томаса Мюнцера. Швейцарська драма періоду реформації.

Тематика протестантської літератури після 1525 р. Диференціація світоглядів. Нові функції літератури. Книгодрукування. Прислів’я, байки, тваринний епос. Драматичні жанри.

Драмати́чні жа́нри - це типи літературних творів, які притаманні драмі.

Фастнахтшпіль та драми мейстерзінгерів. Народні традиції у творчості Ганса Сакса. Тематика шванків, байок, гробіанської літератури, народних книг другої половини ХVІ ст. Ідейно-художній зміст сатирично-дидактичної поезії кінця ХVІ ст. Загальний огляд творчості Йоганна Фішарта.



Література раннього німецького класицизму: тематика, жанри, художня своєрідність. Мартін Опіц та мовні товариства. Суспільно-політичні обставини першої половини ХVІІ ст. Розвиток жанрів у першій половині ХVІІ ст. Громадська і творча діяльність Мартіна Опіца та його школи.

Творчість - діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).

Жанрово-тематичний діапазон письменницької спадщини Йоганна Валентина Андрее.

Художня своєрідність німецької барокової літератури. Основні світоглядні та філософські напрями. Теоретичне самоосмислення художньої літератури. Теорія поезії. Канонічні форми поезії. Міжнародні зв’язки і традиції. Андреас Гріфіус та драма першої половини ХVІІ ст. Розвиток німецької барокової поезії. Містицизм і німецьке бароко. Діяльність другої Сілезької школи. Георг Рудольф Векерлін. Пауль Флемінг. Поет Андреас Грифіус. Георг Філіп Гасдерфер. Малі форми народної поезії. Література релігійного змісту.

Па́уль Фле́мінг (нім. Paul Fleming; *5 жовтня 1609, Гартенштайн; † 2 квітня 1640, Гамбург) - німецький лікар та письменник. Один з найвизначніших поетів епохи бароко та учнів Мартіна Опіца.

Худо́жня літерату́ра, також кра́сне письме́нство - складова літератури, сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва слова, який описує дійсність художніми образами.

Релі́гія (від лат. religio - зв'язок) - особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

Протестантська церковна пісня. Релігійно-опозиційна література містиків. Висунення сатиричної літератури на перший план. Ганс Міхаель Мошерош. Фрідріх фон Логау. Неолатинська література. Поезія. Драматургія.

Оформлення літературних таборів у другій половині ХVІІ ст. Література контрреформації. Драматургія. Даніель Каспар фон Лоенштейн. Христіан Рьойтер. Поезія. Христіан Гофман фон Гофмансвальдау. Лоенштейн-поет. Становлення роману. Ганс Гріммельсгаузен і сатирична література ХVІІ ст. Загальний огляд літератури кінця ХVІІ ст. – початку ХVІІІ ст. Ганс Гріммельсгаузен. «Симпліціссімус» – гротеск і пародія. Творчість Йоганна Христіана Гюнтера.


Розділ 3. Ідейно-художня своєрідність літератури Просвітництва

Основні риси німецького Просвітництва. Основні положення праці Канта «Що таке Просвітництва?». Особливості літератури епохи Просвітництва (1700-1789).

Просві́тництво - широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII -XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, - вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого - переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права.

Основні риси європейського Просвітництва. Філософська література німецького Просвітництва. Г.В.Лейбніц: компроміс діалектичного мислення з теологією. Томазіус і Вольф: суспільний характер Просвітництва. Пієтизм і Просвітництво. Едельман – попередник радикального Просвітництва. «Просвітницька» релігія та просвітництво за допомогою релігії: Лессінг і теологія. Філософи-популяризатори.

Літературне життя на початку ХVІІІ ст. Гамбург і Лейпциг. «Архіпоет» Йоган Христіан Гунтер. Вклад Й.К.Готшеда (1700-1766) в розвиток німецького письменства. Період Готшеда (1725-1745). Естетична програма Готшеда та реформа театру. Сатира і комедія. Поезія і байка. Й.Й.Вінкельман (1717-1768) як теоретик естетичної думки. Новаторський характер творчості Ф.Г.Клопштока (1724-1803).



Творчість Христофа Мартіна Віланда (1733-1813) та Готхольда Ефраїма лессінга (1729-1781) в контексті німецького Просвітництва. Основні факти життєвої та творчої біографії авторів. Джерела творчості, основні мотиви художньої спадщини Х.М.Віланда. Роман у другій половині ХVІІІ ст. Х.М.Віланд і «роман виховання». Проза Віланда: особливості сюжету й характеротворення. „Оберон” як зразок поетичної казки.

Жанрово-тематичне багатство письменницької спадщини Готхольда Ефраїма Лессінга (1729-1781). Біографічні відомості. Особливості жанру байки у творчості Лессінга. Лессінг і бюргерська трагедія. Жанрові різновиди драматичного набутку автора. Лессінг як теоретик драми. Особливості жанру „міщанської трагедії” у творчій спадщині письменника („Міс Сара Сампсон”). Новаторський характер комедії „Мінна фон Барнхельм, або Солдатське щастя”. Ідейно-естетичне наповнення трагедії „Емілія Галотті”. Філософсько-релігійний смисл драматичної поеми „Натан Мудрий”.



Діяльність Йоганна Готфріда Гердера (1744-1803) та „штюрмерів” як новий етап німецького Просвітництва. Гердер як теоретик „штюрмертства”. Духовні предтечі та вчителі „штюрмерів”, тематика їх творів. Загальний огляд творчості Бюргера (1747-1794).

Творчість Йоганна Вольфганга Гете (1749-1832): жанри, образи, художня своєрідність.

Новий Етап - селище в Україні, в Чаплинському районі Херсонської області. Населення становить 72 осіб.

Драматична поема - невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет - власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними.

Йога́нн-Гот́фрід Ге́рдер (нім. Johann Gottfried Herder; 25 серпня 1744(17440825), Морунген, Східна Прусія - 18 грудня 1803, Веймар) - німецький філософ, фольклорист, письменник і мислитель, один з визначних представників німецького Просвітництва.

Йо́ганн Во́льфґанґ фон Ґе́те (нім. Johann Wolfgang von Goethe МФА: [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ fɔn ˈɡøːtə]( слухатиді); 28 серпня 1749, Франкфурт-на-Майні-22 березня 1832, Веймар) - німецький поет, прозаїк, драматург, мислитель і натураліст.

Біографічні відомості. Естетика Гете. Особливості лірики автора. Жанр балади у творчій спадщині Гете. «Вільшаний король»: фольклорні мотиви в баладі; переплетіння психологічного, фантастичного та реалістичного у творі. Поетика „Західно-східного дивану”; специфіка міфологічного космосу. Прозова творчість Гете: особливості форми, засоби характеротворення.

Жанрово-тематичний діапазон драматургії Й.В.Гете. Філософська трагедія Ґете “Фауст”: основний конфлікт, проблематика, особливості композиції, система образів. Історія написання твору. Історія життєвих шукань Фауста. Втілення в його образі вищих духовних поривань людини і їх протиставлення скепсису та цинізму, уособлених в образі Мефістофеля. Ґетевське розуміння проблеми справжнього сенсу буття як невпинного пошуку. Боріння добра і зла – рушійна сила розвитку світу. Тема кохання Фауста й Маргарити. Дискусії навколо проблеми жанру “Фауста” в сучасному літературознавстві.

Художній світ Фрідріха Шиллера (1759-1805).

Сенс життя, сенс буття - філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості.

Йо́ганн Крістоф Фрі́дріх фон Ши́ллер(нім. Friedrich Schiller; нар. 10 листопада 1759 - пом. 9 травня 1805) - німецький поет, філософ, теоретик мистецтва і драматург, професор історії і військовий лікар, представник напрямків «Буря і натиск» і романтизму в літературі, автор «Оди до радості», змінена версія якої стала текстом гімну Європейського союзу.

Біографічні відомості. Світоглядно-естетичні засади. Періодизація творчості Ф. Шіллера. Проблематика, основні мотиви та жанрово-стильова своєрідність ранньої лірики. Жанр балади у творчій спадщині Шиллера. Ідейна спрямованість і художні особливості штюрмерських драм Шіллера (“Розбійники”, “Підступність і любов”). Драма Ф.Шіллера “Вільгельм Тель”: синтез романтичних та реалістичних елементів у п’єсі.
Розділ 4. Німецька література романтизму: жанри, образи, художня специфіка

Специфіка зародження романтизму в німецькій літературі. Течії в літературі романтизму. Жанрова система романтичної літератури. Особливості німецького романтизму. Періодизація німецького романтизму. Романтизм як літературний напрям.

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 - 19 століття абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму.

Літерату́рний на́прям - відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися приблизно в один і той самий час.

Світоглядні засади романтизму. Поняття «німецької романтичної школи». Вплив філософських ідей Канта, Шеллінга, Фіхте, Шлейєрмахера на становлення романтичної концепції світу і людини. Історія виникнення Ієнського гуртка. Характерні властивості й тенденції раннього романтизму. Загальний огляд творчості Августа Вільгельма та Фрідріха Шлегелів. Роман-арабеска Ф.Шлегеля «Люцинда»: особливість стилю та композиції. Ф.Шлегель – теоретик німецького романтизму. Французька революція, філософія Й.Г.

Вели́ка францу́зька револю́ція (1789–1799) - одна з найважливіших подій в історії Франції. Протягом цього часу республіканський устрій замінив абсолютну монархію у Франції і спричинив радикальні зміни у французькому суспільстві.

Фіхте і книги Гете про Вільгельма Майстера – три джерела виникнення романтизму. Поняття романтичного двоєсвіття, романтичної іронії та романтичного генія. Тема романтичного кохання та романтичної дружби в німецькій літературі ХІХ ст. Музика – головне мистецтво в ієрархії духовних цінностей німецького романтизму.

Духовні цінності - це духовні уявлення, явища, поняття, вимоги, що притаманні людині, спільноті або науковому чи етичному вченню.



Ранній німецький романтизм: філософська основа, художня своєрідність творів. Історія виникнення Ієнського гуртка, його діяльність. Характерні якості й тенденції раннього романтизму. Загальний огляд творчості Августа Вільгельма та Фрідріха Шлегелів.

Роман Новаліса «Генріх фон Офтердінген» – програмний твір ієнського романтизму. Образ Блакитної квітки – центральний символ роману. Художня своєрідність поезії Новаліса. Містична ідея німецького романтизму та її реалізація в романі Новаліса. Сенс та призначення казок у структурі роману. Час і простір роману.

Творчість Людвіга Тіка (1773-1853) і Вільгельма Ваккенродера (1773-1798) як важливий етап у становленні романтизму.

Лю́двіг Ио́ганн Тік (нім. Johann Ludwig Tieck, 31 травня 1773, Берлін - 28 квітня 1853, Берлін) - німецький поет, письменник, драматург, перекладач.

Життєвий і творчий шлях письменників. Переживання мистецтва у збірці «Сердечні звірення ченця, закоханого в мистецтво» та «Фантазії про мистецтво». «Мандри Франца Штернбальда» – перший романтичний роман про мистецтво й митця. Творчість Л.Тіка в контексті бідемайєру. Романтична концепція природи і тема міста в новелі Тіка «Білявий Екберт».

Діяльність гейдельберзького гуртка німецьких романтиків. Філологічна і творча діяльність братів Грімм, Ахіма фон Арніма та Клеменса Брентано.

Романти́чний рома́н або любо́вний рома́н - жанр роману. Твори цього жанру побудовані на романтичному сюжеті у якому змальовується амурний зв’язок між чоловіком та жінкою. Твори романтичного жанру описують історію інтимних стосунків, акцентуючи особливу увагу на почуттях та переживаннях героїв.

Кле́менс Брента́но (нім. Clemens Brentano; *8 вересня 1778 - †28 липня 1842, Ашаффенбург) - німецький поет-романтик і новеліст, учасник гейдельберзького гуртка.

Брати Грімм (нім. Die Gebrüder Grimm, Якоб і Вільгельм Грімми) - німецькі вчені, представники Гейдельберзької школи, які найбільш відомі за публікацію збірок казок і їхніми працями в галузі мовознавства, що стосуються зміни звучання слів з плином часу (Закон Грімм).

Вплив політичних подій на становлення ідеології гейдельберзького романтизму. Структура поетичної збірки «Чарівний ріг хлопчика». Нове завдання романтичної особистості – «розчинитися в дусі народному» (А. фон Гумбольт). «Сімейні та чарівні казки» Гріммів. Особливості зображення предметного світу в казковій новелі А. фон Арніма «Ізабелла Єгипетська». Розуміння народного духу, долі та честі в новелі К.Брентано «Історія про чесного Касперля та красуню Анерль». Трагічний гуманізм Г. фон Клейста. Непередбачуваність вибуху вселенського зла, акцентація двоїстості людської природи в новелі Г. фон Клейста «Землетрус у Чилі». Тема абсурдності буття в його новелі «Маркіза фон О.» та повісті «Міхаель Кольхаас». Переосмислення античного фатуму в трагедії Клейста «Пентесілея». «Дивна історія Петера Шлеміля» А. фон Шаміссо. Тема тіні та двійництва в казці Шаміссо. Переосмислення романтичного та нове розуміння романтики в новелі Й. фон Ейхендорфа «З життя ледаря».

Творчий шлях В.Гауфа. Літературні та народні джерела його творчості. Теми, ідей та образи казкового світу В.Гауфа. Екзотика як один із атрибутів романтизму. Доля казки Ф. де ла Мотт-Фуке «Ундина».

Багатство художнього світу Е.Т.А.Гофмана. Концепція мистецтва та людини мистецтва в літературній спадщині Е.Т.А.Гофмана. «Музикант» і «просто гарна людина» - два типи героя творів Гофмана. Образи «музиканта» і «ентузіаста-мандрівника» в новелах Гофмана «Кавалер Глюк» і «Дон Жуан».

Специфіка романтичного двійництва Гофмана в новелах «Золотий горщик» і «Крихітка Цахес»; питання приналежності головних героїв новел (Ансельм, Бальтазар) до світу «музикантів». «Нічні» оповідання Гофмана. Тема художника в «нічних» оповіданнях. Роздуми про справжнє призначення «музиканта». Структура і цикли книги «Серапіонові брати»; «принцип Серапіона». Конфлікт між мрією, яка недосяжна, та дійсністю, яка неприйнятна, в романі Гофмана «Житейська філософія кота Мура». Особливості композиції роману. Об’єкти пародій Гофмана. Риси реалістичного світогляду в оповіданні «Вікно на розі».

Особливості художньої спадщини Фрідріха Гельдерліна (1770-1843).

Йоганн Християн Фрідріх Гельдерлін (нім. Johann Christian Friedrich Hölderlin; *20 березня 1770 - †7 червня 1843) - видатний німецький поет-романтик.

Біографічні відомості. Художня своєрідність прозової спадщини письменника (роман «Гіперіон»). Проблематика драми «Смерть Емпедокла».

Творчість Г.Гейне: жанри, проблематика, художня своєрідність. Г.Гейне – «останній романтичний принц своєї неромантичної епохи». Структура і цикли «Книги пісень». Переосмислення романтичної концепції світу та пародія на неї в «Книзі пісень». Об’єкти літературної пародії Гейне в «Подорожі по Гарці» – романтичне кохання, романтична дружба, епігони романтичної літератури. Образ Німеччини в сатиричній поемі «Німеччина. Зимова казка». Теми й ідеї поетичних збірників Гейне «Нові поезії», «Сучасні поезії», «Романцеро».

Гротескне осмислення романтичної концепції світу, людини та мистецтва в новелах Гейне «Флорентійські ночі», «Із мемуарів пана фон Шнабелевопського». Особливості сюжету і композиції прозових творів Гейне.

Романтичне кохання - одна із культурно-історичних форм любові, сенсом якої є створення пари на основі союзу чоловіка та жінки; виразне і приємне відчуттям від емоційного потягу до іншої людини, пов'язане з любов'ю.

Про́за (лат. prosa, від prosa oratio - пряма мова, що вільно розвивається й рухається) - мовлення не організоване ритмічно, не вритмоване; літературний твір або сукупність творів, написаних невіршованою мовою.

Зв’язок з романтичною традицією. Специфіка двійництва світу в художньому світі Гейне. Прийом фізіологічного перебільшення в творчості Гейне, його призначення.

Революційні настрої в колах інтелігенції Німеччини між 1830 і 1895 рр. Демократична поезія Г.Гервега та Ф.Фрейліграта, доля їх поетичних збірок.

Пое́зія (грец. ποίησις - «творчість» від ποιέω - «роблю», «творю») - художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою окрім або замість самої денотації.

Літературна група «Молода Німеччина». Публіцистична діяльність Л.Берне, Г.Гейне, Т.Мундта, Н.Ленау, К.Гуцкова, Л.Вінбарга.


Розділ 5. Особливості німецької літератури «поетичного реалізму»

Художній світ Р.Вагнера (1813-1882). Новаторство тетралогії «Кільце Нібелунга». Художня своєрідність творчості Р.Вагнера раннього періоду («Рієнці», «Летючий голландець», «Тангейзер», «Лоенгрін»). Оригінальність художньої творчості Р.Вагнера другого періоду творчості («Тристан та Ізольда», «Нюрнберзькі мейстерзінгери»). Новаторство творчості Р.Вагнера останнього періоду (тетралогія «Кільце Нібелунга» («Золото Рей­ну», «Валькірія», «Зигфрід», «Загибель богів»), «Парсіфаль»). Політичні та культурні умови розвитку німецької літератури другої половини ХІХ ст. Жанрово-тематичні обрії німецького письменства другої половини ХІХ ст. Основні естетичні засади поетичного реалізму.

Поетичний реалізм (фр. Réalisme poétique, англ. Poetic realism) - художній напрям у європейському, в основному у французькому кінематографі. Найбільшої виразності і затребуваності досяг у другій половині 1930-х років - першій половині 1940-х років.

Основні естетичні засади натуралізму. Загальна характеристика філософської спадщини Шопенгауера, її вплив на творчість письменників другої половини ХІХ ст.

Творчість Т.Шторма (1817-1888): проблематика, характеротворення, художня своєрідність. Художні особливості поетичної творчості Т.Шторма. Проблемно-тематичні та мистецькі обрії прозової творчості Т.Шторма. Особливості поетики новели Т.Шторма «Іммензее». Композиційні та художні особливості новел Т.Шторма «У замку», «Університетські роки». Розвиток жанру новели-хроніки у творчій спадщині Т.Шторма («Аquis submersus» («Поглинання водами») «Рената», «Екенгоф», «Хроніка Грісгуса», «Свято в Гадерслувгусі»). Особливості поетики новели Т.Шторма «Вершник на білому коні».

Проза Т.Фонтане (1819-1898) та В.Раабе (1831-1910): тематика, проблематика, образи. «Шах фон Вутенов» Т.Фонтане як новий жанровий різновид історичної повісті. Жіноча тема у творчості Т.Фонтане ("Грішниця", "Сесіль", "Еффі Бріст"). Сатирична проза Т.

Сатира - гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.

Фонтане (роман «Пані Женні Трайбель»).

Поетика художньої прози В.Раабе (1831-1910). Оповідання та повісті В.Раабе: проблематика, художні образи («Хроніка Гороб'ячої вулиці», «Літопис Пташиної слободи», «Гусячий бунт у Бютцові»). Художня своєрідність романістики В.Раабе («Шюддерумп» («Похо­вальні дроги»), «Люди з лісу», «Голодний священик», «Абу Тельфан, або Повернення з Місячного узгір'я» та ін.). Особливості стилю В.Раабе.



Неоднозначність філософсько-естетичної спадщини Ф.Ніцше (1844-1900). Загальний огляд творчої спадщини Ф.Ніцше першого періоду («Народження трагедії з духу музики», «Несвоєчасні роздуми»). Своєрідність творчої спадщини Ф.Ніцше другого періоду («Людське, надто людське»). Загальний огляд творчої спадщини Ф.Ніцше третього періоду («Так сказав Заратустра», «По той бік добра і зла», «Присмерк ідолів»).

Художня своєрідність творчої спадщини Г.Келлера та К.-Ф.Мейєра. Роман Г.Келлера «Зелений Генріх»: композиція, образи, художня своєрідність. Психологічна багатогранність образу Зеленого Генріха в однойменному романі Г.Келлера. Художня своєрідність поетичної творчості К.-Ф.Мейєра. Прозова спадщина К.-Ф.Мейєра: тематика, образи, художня своєрідність.

Художня своєрідність письменницької спадщини Г.Гауптмана. Новаторський характер драми Г.Гауптмана «Ткачі». Драма Г.Гауптмана «Затонулий дзвін»: композиція, образи, художня своєрідність. Тематичний діапазон драматургії Г.Гауптмана.
Розділ 6. Модернізм у німецькомовній літературі першої половини ХХ ст.

Специфіка розвитку німецькомовної літератури першої половини ХХ ст. Вплив філософських ідей А.Шопенгауера, Ф.Ніцше. Соціальний фактор. Психоаналітичні теорії З.Фройда і К.-Г.Юнга. Міфологізм в літературі ХХ ст.

Формування нової художньої моделі світу, концепції людини у творчості Г.Гессе. Ф.Кафки, Р.Музіля та ін. Песимістичні погляди на еволюцію людства думки про загибель старого світу.

Стари́й світ - частини земної суші, відомі європейцям до XV століття.

Велика недовіра до слова (ст. «Дух і дух часу» Герман Броха). «Занепад Європи» О.Шпенглера – розуміння ХХ ст. як вищої та фінальної стадії в розвитку світової культури. Дегуманізація – основна тенденція в розвитку літератури та мистецтва.

Експресіонізм в літературі Німеччини та Австрії (творчість Г.Тракля, Г.Бенна, Г.Гейма та ін.). Творча програма експресіоністів. Мистецтво зображення та мистецтво вираження. «Крик» як категорія естетичного мислення експресіоністів. Г.Тракль (1887-1914) – представник раннього експресіонізму. Біблійні мотиви в ліричній прозі. Метафізична нудьга за сакральною таємницею буття, пошук гармонії в недосконалому світі (твори «Варавва», «Марія Магдалина»). Художній світ Г.Бенна (1886-1956) (збірки «Морг», «Дистиляція», «Після гри»). Естетика огидного – афронт буржуазному суспільству. Цинічна мова з додаванням медичної термінології в ранній ліриці. Посилення екзистенційного і нігілістичного начал у повоєнній поезії Бенна. «Проблема лірики» – маніфест літературного модерну. Г.Гейм (1887-1912) – «німецький Рембо». Художня своєрідність збірок «Вічний день», «Тінь життя». Міські мотиви в поезії Гейма. Естетика смерті. Тема самогубства. Експресіоністська символіка. Ф.Верфель (1890-1945) – представник празької школи німецьких поетів («До читача», «Адже ми всі на землі чужоземці»).

Празька школа - українські письменники, які після захоплення України Радянським Союзом у 1920-х роках виїхали за кордон, переважно до Європи, і тривалий час мали своїм культурно-управлінським осередком місто Прагу.

Прагнення до подолання відчуження в поезіях Верфеля.

Художній світ Ф.Кафки (1883-1924). Мала проза Ф.Кафки: проблематика, художня своєрідність, образи. Літературознавчі погляди на творчість Кафки: Кафка – «неореаліст», експресіоніст, модерніст, який створив геніальні ребуси. Кафка і традиція німецького романтизму (Г. фон Клейст). Біографічні шифри в літературній спадщині Кафки. Головні конфлікти життя, що визначили проблематику творчості: боротьба з батьком, суперечливе ставлення до одруження, двоїсте ставлення до власної творчості. Особливості системи образів Ф.Кафки: характери-«конструкції». Зображення трагедії відчуження особистості в новелі «Перевтілення». Образ Замзи як гротескний літературний «автопортрет» письменника й уособлення типу «маленької людини» ХХ ст.; внутрішня суперечливість головного героя.

Головни́й геро́й або протагоні́ст (від грец. πρωταγωνιστής «той, хто виконує головну роль») - персонаж, який у різних видах мистецтва грає провідну роль, зазвичай протиставляється антагоністові. Цей термін виник у Давній Греції, коли в 534 до н. е.

Риси експресіонізму в творчості Кафки. Проблематика новели «У виправній колонії».



  1   2   3