Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



При цьому читати й писати вміли лише 13 населення

Скачати 329.83 Kb.

При цьому читати й писати вміли лише 13 населення




Скачати 329.83 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації10.03.2017
Розмір329.83 Kb.
  1   2

***
Скасування кріпосного права стало найважливішою подією ХІХ століття.
Кріпацтво, або кріпосне право (також кріпаччина, панщина, або панське право) (від «кріпостей» - купчих документів на землю, відомих у Росії з кінця XV ст.), у вузькому сенсі - правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність другого на селянина.
Селянська реформа 1861 року внесла свої корективи і в справи управління державними селянами.
Державні селяни - велика станова група селян в Російській імперії, в тому числі і на українських землях, у XVIII-XIX століттях, які користувалися казенною землею і були феодально залежні від держави, вважаючись проте особисто вільними.
Вони перейшли під владу загальних селянських установ та місцевої поліції, отримали волосний і сільський устрій нарівні із селянами, які вийшли з кріпосної залежності. Внаслідок цього 1866 року Палати державних маєтностей були ліквідовані. На зміну їм створювалися губернські Управління державним майном1.

Згідно із законом «Про поземельний устрій» 1866 року за державними селянами закріплювалися у безстрокове користування лише ті наділи, які були в них у користуванні. За них вони мали щорічно сплачувати оброк та орендні платежі.

У 1886 р. селян перевели на обов’язковий викуп землі, за яку вони мали розраховуватись з Державним банком протягом наступних 44-х років. Оскільки її оцінили удвічі дорожче, то разом з відсотками у 7,5 – 8,5 % річних, її вартість, якщо порівнювати з реальною, зросла майже у 6 разів.

1864 р. були започатковані губернські та повітові земства – органи місцевого самоврядування, які мали право встановлювати місцеві податки, опікувалися розвитком освіти, медицини, утриманням доріг місцевого значення тощо.

Місце́ві пода́тки та збо́ри - це податки та збори, які встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства, вони є обов'язковими до сплати в межах адміністративно-територіальних одиниць та зараховуються до їх бюджетів.
Місце́ве самоврядува́ння - право та змога органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

У 1869 році в Остерському повіті з населенням у 130 тис. осіб було лише 10 шкіл, з них 5 земських і 5 парафіяльних. Якщо останні працювали при церквах, то земські створювалися лише там, де місцеві громади власним коштом могли збудувати й утримувати шкільні приміщення. Земство лише допомагало кредитами на будівництво, частково компенсувало вартість підручників та витрати, пов’язані з оплатою заробітної плати вчителів. Під тиском демократичної громадськості у наступні 30 років справу вдалося дещо покращити. У 1897 р. загальна кількість навчальних закладів досягла 81, з них – 29 земських, 19 парафіяльних, 6 підпорядкованих міністерству освіти і 31 школа грамоти2.

Заробітна плата Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата (також заробітна платня, зарплатня) - винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Навча́льний заклад (осві́тній заклад) - організація, що на постійній і безперервній основі здійснює освітній процес з метою навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.
При цьому читати й писати вміли лише 13 % населення.

У населених пунктах Київського Лівобережжя у 1885–1898 рр.

Населений пункт - населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище (град), місто, містечко, селище міського типу, село, хутір, станиця та ін.).
було відкрито 5 земських шкіл, так званих початкових народних училищ. На початку ХХ століття в них навчалися 224 учні. Згідно із горезвісним указом міністра внутрішніх справ Валуєва навчання проводилося виключно російською мовою.
Росі́йська мова (рос. русский язык) - слов'янська мова, належить до групи східнослов'янських мов разом з українською та білоруською мовами; одна з шести офіційних мов ООН.
У штаті школи був один учитель та священик – викладач Закону Божого. Ставлення до вчителя з боку чиновників було ганебним. Заробітну плату, яка становила 20 рублів на місяць, він мав був отримувати особисто у повітовому центрі. Для цього необхідно було кожного разу власним коштом наймати підводу за 2 рублі й долати відстань щонайменше у 120 верст.



Земські початкові народні училища у населених пунктах

Київського Лівобережжя станом на 1901 р.3

Населені пункти

Рік заснування

Навчалося

хлопчиків



Навчалося дівчаток

Усього учнів

Воскресенська Слобідка

1885

27

5

32

Троєщина

1886

38

7

45

Вигурівщина

1887

5

9

14

Бортничі

1892

69

13

82

Осокорки

1898

45

6

51

Основною статтею доходу земств (майже 90 %) був податок на землю. Його розмір був визначений за результатами земських земельних оцінок, проведених у 1868 р., і без суттєвих змін залишався сталим до 1917 року.

Відповідно до указу царя Олександра ІІ від 15 січня 1868 р.4 значну частину території Київського Лівобережжя було передано під управління військовим для розташування артилерійського полігону Київського військового округу.

Ки́ївський військо́вий о́круг - одиниця військово-адміністративного поділу в Російській імперії, а згодом у СРСР та Україні.
Він займав площу понад 88 кв. верст. По закінченню будівництва він отримав назву Київського учбового артилерійського полігону. Відповідно до положення, затвердженого у грудні 1869 р., усі молодші офіцери артилерійських підрозділів округів (до штабс-капітана включно) зобов’язані були періодично проходити двомісячну підготовку з вивчення матеріальної частини та здобуття навичок стрільби з усіх видів артилерії – гаубичної, фортечної, облогової та гірської.
Батаре́я артилері́йська - підрозділ в артилерійських частинах та на кораблях, що складається з 2-6 і більше гармат.
Навчальний центр та позиції для стрільби розташовувалися в 3–4 верстах від Броварського шосе по дорозі на Вигурівщину.

На території, яку сьогодні займає житловий масив Соцмістечко, розміщувалися казарми, артилерійські парки, стайні та все необхідне спорядження артилерійських бригад 2-го рівня боєготовності, розгортання яких планувалося лише під час війни. А з 1874 р.

Артилері́йська брига́да - тактичне військове з'єднання, основна тактична одиниця в артилерії, що входить до складу загальновійськових об'єднань армій держав світу. Може входити до складу корпусу, але в переважній більшості є окремим формуванням Сухопутних військ або навіть військово-морських сил деяких країн світу.
 – учбовий табір Олександрівського піхотного училища, де у літній час протягом двох місяців проходили вишкіл юнкери.

З часом територію, як таку, що закрита для доступу цивільних, почали використовувати під склади. Зокрема розміщувалися склади медичного управління, на яких зберігалося обладнання для 20 польових та 40 запасних армійських шпиталів. У 80–90-х роках XIX століття тут розташовувалися артилерійські батареї, військові частини (22 батальйони – 4 320 осіб) та 4 військові шпиталі. Особливо активно полігон використовувався під час Першої світової, коли в Києві відкрили курси для прискореної підготовки артилеристів-прапорщиків.

***


У 1868 р. в Остерському повіту з’явилося залізниця.

27 листопада була введена в експлуатацію станція «Бровари» Києво-Курської залізниці. До 20 лютого 1870 р. тут функціонував Київський залізничний вокзал. Невпинно зростало її значення для економіки не тільки Чернігівської губернії, а й прилеглих повітів Полтавської. Так, якщо у 1882–1887 рр. щорічний вантажообіг тут у середньому становив 128 тис. пуд., то в 1890–1895 рр. – вже 530 тис.5. Наявність залізничної станції та шосейної дороги перетворила Бровари на зручний комунікативний пункт. З 1870 р.

Чернігівська губернія - історична адміністративно-територіальна одиниця на Лівобережній Україні, 1802 року виділена з Малоросійської губернії.
Залізни́чний тра́нспорт (залізни́ця) - вид рейкового транспорту, що здійснює перевезення пасажирів та вантажів в колісних екіпажах, що рухаються залізничною колією. Залізничний транспорт є галуззю промисловості, частиною транспортної мережі логістичних ланцюгів, які сприяють міжнародній торгівлі і економічному зростанню.
містечко стає волосним центром, якому, крім населених пунктів Київського Лівобережжя, підпорядковувалися також села Княжичі, Гнідин та Вишеньки.

Влітку 1869 р. Товариство Києво-Курської залізниці закінчило прокладання дільниці завдовжки 18 верст від Броварів до берега Дніпра, де поблизу Кухмістерської Слобідки з березня 1868 р.

Кухмі́стерська слобі́дка - колишнє село, територію якого поглинув київський житловий масив Березняки. З грудня 1923 року увійшло до складу території Києва, повністю знесене у 1960-х роках під час побудови житлового масиву.
тривало будівництво за проектом інженера Арманда Струве другого за величиною на той час у Європі залізничного мосту. Він являв собою видатну інженерну споруду завдовжки 1056 метрів.
Інжене́рні спору́ди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів тощо.
Під час його будівництва вперше в Росії було застосовано кесонний метод закладання опор. Кожна з 13 кам’яних опор була завтовшки більше 2-х сажнів, а заввишки разом із заглибленим у воду фундаментом становила 56 футів. Вартість будівництва склала 3,2 млн. руб.

Оскільки рух був одноколійним, то для пропуску поїздів, що рухалися у зустрічному напрямку та здійснення обгону в попутному напрямку між станціями, відстань між якими перевищувала 10 тис. сажнів, були споруджені роз’їзди. Останній з них – № 12 був збудований навпроти озера Дарниця на перетині з Бориспільським шляхом.

З 30 серпня 1869 р. було відкрите залізничне сполучення між станцією «Бровари» та тимчасовою «Дніпро», які мястилися поруч із Кухмістерською Слобідкою.

13 лютого 1870 р. відбулося врочисте відкриття залізничного мосту.

З 17 лютого розпочалося регулярне залізничне сполучення між Києвом та Курськом.

***
Реформи 60–70-х років зумовили прискорений розвиток економіки. Київ із суто адміністративного центру, яким він був ще у середині ХІХ століття, швидко перетворюється на центр харчової промисловості та біржової торгівлі, з’являються перші машинобудівні підприємства. Чисельність його населення за неповних 30 років збільшилася у 3,6 раза – до 247,7 тис.6.

Для задоволення постійно зростаючих потреб продовольчого ринку міста селяни лівобережних околиць постачали городину, молоко та м’ясо. На початку 90-х років у власності мешканців Броварської волості, населення якої становило 20,6 тис. осіб7, було 4950 голів великої рогатої худоби, 1900 коней, 5000 свиней та 3066 овець8.

Харчова промисловість - галузь переробної промисловості, сукупність виробництв харчових продуктів у готовому вигляді або у вигляді напівфабрикатів, а також тютюнових виробів, мила і миючих засобів, парфюмерно-косметичної продукції.
Велика рогата худоба Велика рогата худоба - узагальнена назва всіх порід сільськогосподарських тварин виду Bos taurus (бик свійський) з родини бикових (Bovidae), найважливіші свійські тварини, що постачають молоко, м'ясо, шкіру, органічні добрива, а також робочу тяглову силу (перев. воли)
Водночас необхідність сплачувати високі податки, малоземелля змушували постійно шукати додаткових джерел доходу. Щорічно представники майже третини з 20 160 селянських господарств Остерщини, переважно чоловіки, вирушали збирати врожай у Таврійську та Херсонську губернії.

Значна частина населення займалася кустарними промислами й ремісництвом.

Херсонська губернія - губернія на півдні європейської частини Російської імперії від 1802 до 1921 року (до 1802 року Миколаївська), одна з Новоросійських губерній на території сучасних України і Молдови.
Населення Насе́лення - сукупність людей, що постійно живуть у межах якоїсь конкретно вказаної території (районі, місті, області, частини країни, країні, континенту чи всієї земної кулі тощо). Наука, яка вивчає розмір, структури, динаміку руху і розвиток населення, зветься демографією.
Так, мешканці Вигурівщини і Троєщини з давальницької сировини виготовляли грубе льняне полотно, а також плели рибальські сітки. У Микільській Слобідці традиційно займалися виготовленням посуду з глини, кожухів та виробів зі шкіри. У поселеннях Остерського повіту навпроти Києва завжди були гарні майстри по дереву, які славилися виготовленням на замовлення вікон, дверей, меблів тощо9.

Проте найбільшого розвитку в регіоні набуло лозоплетіння. На швидке зростання цього виду промислу сприятливо вплинули відразу кілька чинників, унаслідок чого вже у 90-х роках ХІХ століття Остерщина стала головним центром лозоплетіння не тільки в Україні, а й у Росії.

Починаючи з другої половини 40-х років ХІХ ст., у Чернігівській губернії, і в Остерському повіті зокрема, була запроваджена система відновлення лісових насаджень.

Лісове насадження - це ділянка лісу однорідна за деревною, чагарниковою рослинністю та живим надґрунтовим вкриттям. Є головним складовим елементом лісу.
Це було пов’язано як з катастрофічним зменшенням площ так званого красного лісу, який використовувався у будівництві, так і з необхідністю зміцнення піщаної смуги вздовж берегів Дніпра та гирла Десни: щороку вітри, які в народі називали щирцями, переносили величезні маси піску, засмічуючи пасовиська та родючі ґрунти.

Із цією метою біля с. Пухівка заснували розплідник площею 2,6 дес., що давало змогу кожні 3 роки в середньому вирощувати до 26 тис. саджанців сосни, ясеня, берези та калини. При цьому насіння сосни чиновники чомусь вирішили закуповувати у Німеччині та Прибалтиці по 1 рублю за фунт, замість 30 коп., запропонованих селянами навколишніх сіл.

Усього за 12 років, починаючи з 1845 р., було заліснені 2160 дес. піщаних ґрунтів, у тому числі поблизу Воскресенської та Микільської Слобідок.

Іноземні сосни біля наших слобідок так і не прижилися. Сталося це не через їх особливу вибагливість до кліматичних умов: селяни випасали на місці посадок худобу, яка витоптувала молоді саджанці.

Клі́мат або підсо́ння (від дав.-гр. Κλίμα - ухил) - багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25-50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тієї чи іншої місцевості.

Тому довелося запозичити досвід землезміцнювальних робіт, що вдало застосовували фахівці 10-го округу шляхів сполучення10 – організації, що займалася будівництвом та утриманням водних і шосейних доріг у басейні Дніпра, Прип’яті та Десни. Висадження верболозу або шелюги, як називали у народі це дерево, виявилося значно ефективнішим. Вона швидко вкорінювалася й не потребувала догляду. Площі, відведені під рукотворні плантації, збільшувалися швидко. Лише у 1895 р. за наказом Міністерства землеробства на території між Микільською та Воскресенською Слобідками було висаджено 133,5 дес. верболозу11. Завдяки цьому населення мало постійне джерело поповнення сировини.

Розвиткові лозоплетіння також всіляко сприяло земство. Для його популяризації у повіті була створена спеціальна пересувна кошикарська майстерня, яка здійснювала навчання підмайстрів з числа підлітків та проводила у селах майстер-класи для дорослих. Витрати на її утримання щороку зростали і, приміром, у 1909 р. становили 2 460 руб. Окрім того, ще додатково 519 руб. виділялися на охорону насаджень верболозу12.

Серед поселень Київського Лівобережжя центрами лозоплетіння стали: Троєщина, Вигурівщина, Воскресенська та Микільська Слобідки, Осокорки. Продукція селян, а це були переважно кошики, користувалася стійким попитом. Цим видом промислу, як правило, займалися сім’ями. Працювали по 10–12 годин на добу. За сезон, а він тривав із жовтня по квітень, одна сім’я могла заробити до 50 рублів13. Це були чималі кошти, зважаючи на те, що корову в ті часи можна було придбати за 10–20 рублів, а робочого коня – за 15–25.

Селяни отримали більше можливостей займатися не лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, фурманством, купувати рухоме й нерухоме майно.

Починаючи з 1892 року, з дозволу чернігівського губернатора у Микільській Слобідці 4 рази на рік стали проводити великі ярмарки: у січні – на Хрещення, в квітні – на св.

Нерухо́мість, нерухоме майно (англ. Real Property, Real Estate) - земельні ділянки, а також будівлі, споруди чи інше майно, безпосередньо пов'язане землею, тобто об'єкти, переміщення яких неможливе без нанесення значної шкоди його вартості і призначенню.
Микільська слобідка - історична місцевість, селище на лівому березі Дніпра (в районі Києва).
 Георгія, у серпні – на Маковія та в грудні – на св. Миколая14. Вони тривали по 2-3 дні. Мешканці сусідніх сіл могли купити або обміняти худобу, а також придбати господарський реманент: вози, плуги, борони, відра, діжки тощо.

Промисловий розвиток Київського Лівобережжя розпочався у 1880-х роках.

У 1884 р. запрацювали перші підприємства мануфактурного типу – цегельний та миловарний заводи у Микільській Слобідці15.

Однак центром промислового розвитку незабаром стає Кухмістерська Слобідка, де один за одним починають виникати підприємства, засновниками яких стають кияни – лісопильні заводи Миколи Ольшевського (1885 р.), Полікарпа Шлензкевича (1893 р.). На них уже використовуються парові машини потужністю до 60 кінських сил.

Парова́ маши́на - тепловий поршневий двигун зовнішнього згоряння, в якому потенціальна енергія водяної пари, котра надходить під тиском з парового котла, перетворюється в механічну роботу при зворотно-поступальному русі поршня, який через механічні ланки надає обертального руху вихідному валу.
Аналогічне підприємство відкрив у 1894 р. в Осокорках відомий київський купець Семен Могілевцев. Деревину для них доставляли сплавом по Десні та Дніпру до лісової пристані.

Найбільшою капітальною спорудою в Кухмістерській Слобідці були склади з продажу деревини, засновані Борисом Гуревичем у 1893 р.16.

У 1885 р. на Трухановому острові були збудовані Судноремонтні майстерні «Акціонерного товариства пароплавства по Дніпру та його притоках». 1897 року майстерні з ремонту плавальних засобів відкрило управління Київського округу шляхів.

Труханів острів - острів на Дніпрі, розташований навпроти центральної частини Києва між головним річищем Дніпра на захід і його відногою Чорториєм на схід; площа близько 450 гектарів. У середині 19 століття на Трухановому острові з'явилися перші будинки, у 1880-х pp.
Київська округа - адміністративно-територіальна одиниця в УСРР утворена 7 березня 1923 року у складі Київської губернії. Окружний центр - місто Київ. Проіснувала до 2 вересня 1930 року. На час утворення налічувала 20 районів.
У 1897 році на цих підприємствах уже було зайнято 300 осіб17.

У 1885–1893 рр. стали до ладу 2 лісопильні заводи в с. Кухмістерській Слобідка, деревину для яких доставляли сплавом по Дніпру та Десні. На початку 90-х років чисельність мешканців у населених пунктах Київського Лівобережжя перевищила 10 тисяч осіб.

  1   2


Скачати 329.83 Kb.

  • Земські початкові народні училища у населених пунктах Київського Лівобережжя станом на 1901 р.
  • Київського військового округу
  • Херсонську губернії