Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



При цьому читати й писати вміли лише 13 населення

Скачати 329.83 Kb.

При цьому читати й писати вміли лише 13 населення




Скачати 329.83 Kb.
Сторінка2/2
Дата конвертації10.03.2017
Розмір329.83 Kb.
1   2

Поселення Київського Лівобережжя у 1892 р.18

Населені

пункти


Домоволодінь

Кількість

мешканців



Биківня, хут.

5

30

Микільська Слобідка

216

1180

Передмостно-Микільська Слобідка

293

1896

Воскресенська Слобідка

127

703

Кухмістерська Слобідка (Печерська і Дубова)

з хуторами Березняк та Вербки



87

446

Позняки, село

147

820

Осокорки, село

229

1408

Бортничі, село

292

1500

Троєщина, село

163

913

Вигурівщина, село

221

1315

Усього:

1 780

10167

Зростання чисельності населення відбувалося не стільки за рахунок природного приросту, скільки внаслідок притоку зовні, за рахунок тих, хто приїздив до Києва на заробітки.

Найбільшим попитом користувалося житло у розташованих на в’їзді до міста Передмостовій та Микільській Слобідках.

За даними статистики в 1884 р. у Микільській Слобідці налічувалося 54 домоволодіння, 275 мешканців, 7 заїжджих дворів, 12 будинків для постояльців, 12 лавок, трактир, лазня. У Передмостовій Слобідці – 18 домоволодінь, у яких проживали 92 мешканці, 8 будинків для постояльців, 8 лавок.19

З 1888 р. ці населені пункти адміністративно являли собою єдиний населений пункт: за розпорядженням чернігівського генерал-губернатора була створена поліційна дільниця та запроваджений особливий порядок врядування.

Серед нових поселенців більшість становили росіяни, колишні селяни – вихідці з центральних губерній Росії та небагаті євреї, яким царський уряд під усілякими надуманими приводами забороняв оселятись у великих містах – шевці, кравці, робітники численних київських друкарень та дрібні торгівці.

Зазначимо, що, незважаючи на свою офіційну назву, Передмостова Слобідка на всіх офіційних картах Києва наприкінці ХІХ – і навіть на початку ХХ століття позначена як Печерська.

Передмо́стова (Передмі́стна) слобі́дка - поселення в районі Києва, що існувало на лівому березі Дніпра (напроти лаври) з кінця XVIII століття.
Ймовірно, це пов’язане з тим, що серед її мешканців було багато працівників казенного заводу «Арсенал», які почали компактно оселятися на цій території ще на початку 70-х років після царського указу, яким солдати-рекрути були замінені вільнонайманими робітниками.

Новому притоку поселенців сприяв будівельний бум, який розпочався в Києві у другій половині 90-х років. Лише в 1898–1901 рр. у середмісті було споруджено понад 1000 кам’яних будинків20. Винаймати житло у нових прибуткових будинках стало не по кишені незаможним верствам.

У 1897 р. в Передмостовій проживало 3427, а у Микільській Слобідці – 2427 мешканців21. У цих населених пунктах функціонували перші на лівобережжі добровільні пожежні дружини, а в Микільській Слобідці – поштово-телеграфна контора. 1892 року в цьому населеному пункті була відкрита перша на лівобережжі аптека, власником якої був Казимір Кочаровський. У 1898 р. в Передмостовій Слобідці відкрито початкове народне училище.

Для здійснення поїздок до міста більшість мешканців лівобережних околиць користувалася послугами невеличких пароплавів, проїзд якими коштував 6 коп., а Ланцюговим мостом лише після закінчення навігації та взимку. Прохід мостом, до речі, теж був платним і коштував 5 копійок.

У 1902 р. губернський секретар Никофор Матвєєв спробував організувати трамвайне сполучення Києва з лівобережними околицями й прокласти з Подолу Ланцюговим мостом лінію електричного трамвая до дачних містечок у Броварах і Дарниці. У 1902 р.

Губе́рнський секрета́р - чин 12-го класу у цивільній службі Російської імперії. Запроваджений 1722 московським володарем Петром Романовим.
він подав на реєстрацію статут “Акціонерного товариства Києво-Броварських під’їзних електричних колій з гілкою до урочища Дарниця”. Подібні документи затверджував особисто цар. Процедура затвердження статуту вимагала безліч погоджень. Чиновники Міністерства шляхів сполучень внесли до проекту статуту пункт, що передбачав будівництво власним коштом товариства стаціонарного Русанівського мосту. За таких умов придбати акції товариства ніхто з інвесторів не забажав. У 1905 р., коли будівництво мосту йшло коштом держави, Матвєєв здійснив другу спробу. Але й цього разу проект був занадто дорогим. Вартість будівництва 3-х тягових підстанцій, 2-х депо становила 650 тис. руб. Ніхто не повірив у швидку самоокупність проекту, і Матвєєв втратив 15 тис. руб., які він вносив як заставу до Міністерства фінансів.

Зростання чисельності населення Київського Лівобережжя зумовило утворення у 1903 р. в Остерському повіті нової, Микільсько-Слобідської волості. До її складу увійшли Слобідки, Дарниця, села Вигурівщина, Троєщина, Позняки, Осокорки, Бортничі, Вишеньки та Гнідин. Адміністративним центром нової волості стала Микільська Слобідка.

Тя́гова підста́нція - у загальному випадку, електроустановка для перетворення та розподілу електричної енергії. Тягові підстанції призначені для зниження електричної напруги і подальшого перетворення струму (тільки для підстанцій постійного струму) для передачі його в контактну мережу для забезпечення електричною енергією електровозів, трамваїв і тролейбусів.
Адміністрат́ивний цéнтр - поселення яке має законодавчо встановленні функції центру адміністративного управління щодо інших поселень, розміщених на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (країни, області, району , району в місті , міста , селища , села - абзац 1-й ст.133 Конституції України )

Промисловий розвиток порушив віковічний патріархальний устрій Труханового острова, що належав місту. Ще починаючи з 50-х рр.. ХІХ столітя міська Дума щорічно надавала в оренду киянам невеличкі ділянки під сіножаті.

Міська́ ду́ма - виборний розпорядчий орган міського самоврядування в Російській імперії.
1885 року на острові робітники судноремонтних майстерень почали самочинно зводити житло для власних потреб.

У 1890 р. на острові був побудований парк розваг «Ермітаж» та кілька невеличких ресторанів.

Парк розваг - збірний термін, що описує певні атракціони і інших види розваг на одній території. Парк розваг відрізняється від звичайних парків тим, що призначений саме для розваги людей, в основному дорослих, підлітків і дітей.
Сполучення з правим берегом здійснювалося двома невеличкими пароплавами22.

У 1907 р. Дума вирішила узаконити самобуди, яких на той час було вже 130. Це було зроблено заздалегідь, щоб уникнути зайвих непорозумінь, оскільки навесні наступного року цар Микола ІІ під час візиту до Києва мався відвідати розташований на острові яхт-клуб.

1909 року на острові коштом відомого мецената і власника пароплавної компанії Д.С. Марголіна була збудована школа, а в 1910 р. освячена кам’яна церква на честь св. Єлизавети.

У 1911 р. острів «на прохання місцевих жителів» перейменували в Олексіївський на честь сина царя Миколи ІІ великого князя Олексія.

Виявляється, що подібний план існував і щодо Лівобережних Слобідок. Автор довідника про Київ, що вийшов друком у 1912 р., М. Богуславський запопадливо сповіщав, що «вже сьогодні деякі мешканці піклуються про те, щоб перейменувати Передмостову та Микільську Слобідки в місто Олексіївськ»23. На щастя, цього не сталося.

Відразу після Лютневої революції 1917 р.

Лютне́ва револю́ція 1917 ро́ку в Росії - революційні події лютого-березня 1917 року, що завершились падінням монархії у Російській імперії.
в місті розпочався процес заміни всіх топонімів, пов’язаних із царатом. У пресі публічно обговорювалися нові назви вулиць, площ, парків тощо. Щодо о. Труханового, то пропозиції були досить несподіваними. Так, солдати дислокованого у Києві полку запропонували назвати острів Японським24. Проте кияни та міська Дума із цим не погодилися і повернули острову давню назву, що існує й нині.

Забудова Передмостової Слобідки завершилася на початку ХХ століття.

На плані 1912 р. в ній позначено 24 вулиці в Південній частині та 12 – у Північній. Під час повені острів покривала вода, тому більшість будинків була побудована на палях. Навесні дерев’яні хатинки із човнами довкола мали дуже мальовничий вигляд. Через це острів навіть порівнювали з Венецією. Але як тільки вода спадала, перед очима поставала неприваблива картина: садиби, занесені піском та мулом, брудні калюжі й хмари комарів над ними.

Для заможних киян на острові існували розважальні заклади: у південній його частині – «Акваріум», а в північній, на Довбичці, – парк розваг, відкритий у 1890 році італійським підданим Балтазаром Соцці. Спочатку він мав назву «Венеція» (звідки й походить назва Венеційської протоки), а на початку ХХ століття його перейменували в «Петровський». Улітку в ньому працював театр, грав оркестр.

На місці, де позначена дача полковника Корналовича, розміщувався штаб та деякі підрозділи важкого артилерійського дивізіону, основним місцем дислокації якого був Артполігон.

У першій чверті ХХ століття у волосному центрі з’являються перші освітні та медичні заклади.

1910 року відкрито Вищі початкові училища: трикласне у Передмостовій Слобідці та двокласне – у Микільській. Термін навчання в першому з них був 5 років, у другому – 3. До них приймалися діти віком від 10 до 13 років після закінчення початкової школи.

Артилері́йський дивізіо́н (фр. division - ділення, відділення) - основний вогневий і тактичний підрозділ у військах артилерії сучасних армій. Входить до складу артилерійського полку, бригади, дивізії або може бути окремим у складі формування роду Сухопутних військ.
Початкова школа - загальноосвітній навчально-виховний заклад для дітей, що дає початкову освіту - елементарні знання з рідної мови (вміння читати й писати), математики, а також про природу й суспільство; перший ступінь обов'язкової загальної освіти.
Програмою трикласного училища було передбачено вивчення іноземної мови, що надавало його випускникам після складання відповідних іспитів право вступу до гімназії, по закінченні якої можна було вступати до ВНЗ.

У 1906 р. на підставі рішення зборів земства Остерського та Козелецького повітів було започатковано будівництво телефонної мережі за підтримки субсидії, отриманої від цукроварень. Загальна протяжність становила 360 верст. Її експлуатацію розпочато з січня 1908 р. Можливості комутатора дали змогу підключити 160 абонентів. 70 номерів було віддано поліції, медичним закладам, пожежним дружинам тощо. Для загального користування були обладнані 7 перемовних пунктів, з них 2 на лівобережжі – у Микільській Слобідці та Дарниці 25.

У 1908 р. в Микільській Слобідці був відкритий фельдшерський пункт. З 1912 р. почала працювати дільниця Остерської лікарні, до cкладу якої входила амбулаторія та дерев’яний барак для лікування хворих на холеру26. У 1915 р. людність лівобережних населених пунктів обслуговували один дільничний земський лікар і його помічник, а також практикували 2 приватні лікарі, 3 акушерки та 4 повитухи.

Наприкінці 90-х років кошти у розвиток Лівобережжя почали вкладати представники великого капіталу.

На початку ХХ століття Кухмістерську Слобідку називали навіть фабричною слобідкою. Завод М. Ольшевського в 1898 р. придбав підданий Пруссії Юліус Рютгерс, власник Акціонерного товариства шпалопросочувальних заводів, у якого були підприємства в Петербурзі, Баку і Тифлісі.

Акціонерне товариство (англ. Joint-stock company, нім. Aktiengesellschaft) - один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ).
На підприємстві працювало до 200 робітників.

Завод П. Шлензкевича купив один з найбагатших київських підприємців Мойсей Апштейн. Він також заснував у Микільській Слобідці завод з виробництва паркету. Сумарно ці підприємства у 1906 р. виготовляли продукції на суму 242 тис. руб.27.

1917 року в Микільській Слобідці було 673 будинки, в них – 1713 квартир і проживало 7197 мешканців 28.

У Кухмістерській Слобідці в 1917 році налічувалося вже 600 будинків та мешкало 3400 осіб.

Стрімкий розвиток Дарниці розпочався у другій половині 90-х років. Доленосним і визначальним для неї став 1895 рік, коли після добудови другої колії залізниці Київ–Курськ було ухвалено рішення про початок проектування залізничної гілки в напрямку до Полтави. За чинними правилами нові залізниці мали прокладатися з прив’язкою до існуючих головних шосейних та ґрунтових доріг. Стара Бориспільська була частиною торгового тракту Київ–Переяслав за класифікацією, запровадженою у 40-х роках. Вона мала статус торгівельного тракту губернського значення і утримувалася за рахунок Чернігівського та Полтавського земств. Наприкінці 90-х років нею щорічно перевозили 0,5 млн. пудів вантажів.

Наявність вільних територій для розвитку залізничної інфраструктури та дороги, що вела до Києва, стали тими чинниками, завдяки яким вибір проектувальників випав на територію, де колись був роз’їзд, для розташування з'єднувальної технічної станції.

Звістка про початок проектних робіт привернула увагу чиновників Києво-Подільського управління державного майна, які в цей час опікувалися створенням дачних містечок навколо Києва. Навесні 1896 р. вони ініціювали створення в Дарниці поселення на зразок тих, що вже існували на той час у Ворзелі, Боярці, Будаївці та Борщагівці. 24 квітня були проведені відкриті торги за право безстрокової оренди земельних ділянок під будівництво літників (дач).

Земе́льна діля́нка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (Земельний кодекс України. Стаття 79).
У результаті 43 власники отримали в оренду 80 ділянок площею по 800 кв. сажнів29. Залежно від місця розташування плата на рік за ділянку становила від 16 руб. 35 коп. до 75 руб. 45 коп. і кожні 10 років мала збільшуватись на 10 % без проведення торгів.

Цікаво, що організатори торгів мали намір скористатися телеграфом, щоб не гаяти час на затвердження результатів і швидко отримати в Петербурзі дозвіл на будівництво30. Ймовірно, що це їм вдалося, оскільки будівництво розпочали вже у червні. Територія, відведена під забудову по інший бік залізниці, була завчасно ретельно розпланована. Спочатку під майбутні вулиці прорубали просіки у 20 сажнів завширшки, поділивши тим самим усю територію на 9 прямокутних ділянок, визначили місце для розташування парку для громадських потреб та Торгової площі, на якій згодом спорудили торжок. За рік дачники збудували перші 40 дерев’яних будиночків: переважно одноповерхові з мезоніном, але були й двоповерхові, оздоблені різьбленням у російському стилі. У 1898 р. їх було вже 60. Тоді ж, у результаті додаткових торгів, було розподілено ще 85 ділянок31. Поселення дістало назву Нова Дарниця.

Пасажирське сполучення залізницею між дачним містечком та Києвом розпочато 15 червня 1896 року. З урахуванням відстані до Київського вокзалу пункт пасажирського сполучення отримав назву – платформа 10-та верста. Певною перешкодою для освоєння нового містечка стала висока вартість проїзду приміським поїздом Київ–Бровари, який здійснював поїздки двічі на день. Одноразовий квиток у вагоні ІІІ класу не залежно від станції цієї лінії коштував 28 копійок. Керівництво Московсько-Києво-Воронезької залізниці відмовилося знизити вартість квитка до 13 коп., як того домагалися дачники.

Вирішити проблему вдалося після того, як у жовтні 1898 р. в Дарниці розпочалося будівництво залізничної станції. Одним з перших об’єктів було споруджено трикутник для розвороту паровозів. Це уможливило відкрити короткий маршрут від Дарниці до станції «Дніпро», квиток до якої коштував 5 копійок, а звідти можна було за 10 коп. дістатися пароплавом до Поштової площі.

Купатися у відкритих водоймах тоді було не прийнято, тому на березі Дніпра для дачників облаштували спеціальний критий павільйон.

У 1909 р. рішенням зборів земства Чернігівської губернії розпочалося будівництво Дарницького шосе, на підставі закону, ухваленого 1894 р., який стверджував, що усі найважливіші залізничні станції мали бути сполучені брукованим шляхами з дорогами державного значення.

Залізни́чна ста́нція - виробничо-технологічний підрозділ залізниці з організації перевезень пасажирів, вантажу, вантажобагажу і пошти

1900 року було збудовано вокзал. Поруч із залізничним переїздом розташовувався жандармський відділок та поліційна дільниця.

Того ж 1900 року запрацювало поштово-телеграфне відділення.

Після того як 1 грудня 1901 року був відкритий рух на Полтаву32,

Містечко залізничників у Старій Дарниці швидко зростало. Якщо в 1901 р. тут проживало 147 осіб33, то у 1917 р. – вже 1100.

У 1900 р. постановою Економічної ради було ухвалено «запровадити з 1 січня 1901 р. посаду пішого поліцейського урядника на хуторі Дарниця, Остерського повіту, Чернігівської губернії»34 .

Активна забудова Нової Дарниці тривала. У 1905 р.

Нова́ Да́рниця - історична місцевість, що розташована між Харківським шосе, залізницею і парком Партизанської Слави. Фігурує з 1896 року як дачне селище, тоді ж було сформовано мережу вулиць між залізницею та сучасними вулицями Вересневою (Василівською), Миколи Руднєва (Михайлівською) і Сімферопольською (Іванівською).
в розпорядженні 79 власників було 94 дачні ділянки35. Найзавбачливіші, як правило, будували на ділянці два будинки: один – для власних потреб, а інший – для отримання прибутку від здавання в оренду помешкань. Нумерація будівель була хаотичною, оскільки кожний будинок отримував власний номер лише після здачі в експлуатацію.

Головною вулицею Нової Дарниці була Центральна (нині – вул. Ілліча), на якій містилися: поштово-телеграфна дільниця, ощадна каса, аптека, приватний театр, на сцені якого у свята ставилися аматорські драматичні і навіть оперні спектаклі36. Поблизу базару, навпроти залізничного переїзду, була збудована дерев’яна церква св. Феодосія Чернігівського.


Пізніше, у 1906–1913 рр., вздовж лівого боку вулиці Бориспільської від переїзду до Дарницького озера було збудоване дачне містечко у Старій Дарниці. Всього у дачних містечках було збудовано 272 садиби: 153 – у Новій Дарниці та 119 – у Старій, у яких проживало відповідно – 3 003 та 2 007 мешканців37.

Серед відомих людей того часу, які орендували помешкання, можна назвати І.Е. Горенко – матір славнозвісної російської поетеси Анни Ахматової, яка неодноразово відвідувала Дарницю у липні 1914 р. Її ім’я також тісно пов’язане з Микільською Слобідкою. Тут, 25 квітня 1910 р., у Миколаївській церкві вона вінчалася з відомим поетом Миколою Гумільовим і тому невипадково одна з вулиць Дарниці на Харківському масиві названа на її честь.

Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Го́ренко; 11 (23) червня 1889(18890623), Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія - 5 березня 1966, Домодєдово, РРФСР, СРСР) - російська поетеса українського походження, представниця акмеїзму.
Ха́рківський маси́в (спочатку - маси́в Ха́рківське шосе́) - житловий масив у Дарницькому районі міста Києва, розташований на лівому березі Дніпра та обмежений проспектом Миколи Бажана, вулицею Ревуцького, Тростянецькою вулицею та Харківським шосе.


З метою підтримання чистоти та порядку у дачних селищах були створені товариства благоустрою. Першим у 1907 р. було зареєстровано “Товариство з благоустрою місцевості Нова Дарниця”. Право вступу до нього мали лише власники об’єктів нерухомості. Щороку вони мали сплачувати членські внески в розмірі 5 руб.

“Товариство з благоустрою селища Стара Дарниця” було створене у квітні 1915 р. До нього мали вступати не лише дачовласники, а й ті, хто орендував помешкання на термін, що перевищував 1 рік. Розмір членських внесків становив 25 рублів. Товариство зобов’язувалося 5 % коштів щороку відраховувати на утримання поліційної дільниці та відшкодовувати селянській громаді с. Микільська Слобідка витрати на освітлення вулиць гасовими ліхтарями.

Навесні 1908 р. стали до ладу ремонтно-механічні майстерні Московсько-Києво-Воронезької залізниці, що займалися експлуатацією і ремонтом рухомого складу, до складу якого входило депо, у якому було 16 стійл для обслуговування паровозів та 6 для ремонту вагонів.

Рухо́мий скла́д - транспортні одиниці автомобільного, залізничного, метротранспорту, трамвая, тролейбуси.

У 1909 р. в Старій Дарниці на вулиці Лісовій (нині Гродненська) відкрито першу школу – початкове народне училище. На сплату оренди приміщення і житла для вчителів Остерське повітове земство щорічно виділяло 200 руб.

Земства- виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці (1917).

Окрім того, адміністративно Дарниці були підпорядковані невеличкі поселення, що належали казенному Микільському лісництву (знаходилися на відстані однієї версти від Нової Дарниці), в яких проживало 79 мешканців.

У лісництвах довкола Києва, ще починаючи з 1895 р., після ухвали закону «Про охорону лісових насаджень» була запроваджена система так званого правильного ведення лісового господарства: лісові масиви були поділені просіками на квартали, заборонено суцільну вирубку, на кожній десятині лісу необхідно було залишити не менше 150 дерев віком 70–80 років38. У 1913 р.

Лісове́ господа́рство - галузь матеріального виробництва, що вивчає, веде облік і відтворення, охорону і захист лісів, а також регулювання їх використання в цілях задоволення потреб в лісових ресурсах.
в

межах Микільського було засновано Дарницьке лісництво, яке отримало статус дослідного господарства. Його очолив талановитий науковець, відомий на той час розробник ефективних методів захисту лісів від шкідливих комах Зіновій Степанович Головенко. На базі лісництва запровадили підготовку лісників та доглядачів, а також ставили досліди з вирощування дикої груші, шовковиці, акації, абрикоси, айви, туї тощо.

У Дарниці в 1911 р. стало до ладу підприємство з виробництва фанери – Дніпровський завод механічної обробки деревини братів Гебель – найбільше за кількістю працівників підприємство Київського Лівобережжя.

Механі́чна обро́бка - обробка заготовок із різних матеріалів за допомогою фізичної дії різної природи з метою створення виробу за заданими розмірами або проміжної заготовки для подальших технологічних операцій.

Зростанню чисельності населення лівобережжя сприяло поліпшення транспортного сполучення з містом.

У листопаді 1911 року було відкрито рух мототрамвая Ланцюговим мостом. Спочатку діяв маршрут від станції «Кінна Пошта» (нині – Поштова площа) до Передмостової Слобідки. В 1912 р. лінію подовжили до Микільської Слобідки, де було збудовано Слобідське мототрамвайне депо39. У травні 1912 року вже був відкритий рух до Дарниці через відгалуження біля Артилерійського полігону. З 1913 року мототрамваєм можна було вже дістатись до Биківні та Броварів. Власником Києво-Броварської гілки мототрамвая був інженер шляхів сполучень В.Д. Тимченко, а з 1917 р. – відомий київський підприємець М. Апштейн. Йому також належав найбільший лісопильний завод, побудований у Микільській Слобідці на початку ХХ століття.

Зважаючи на стратегічне становище, за наполяганням Генштабу поблизу станції «Дарниця» у 1912 р. для швидкого розгортання мобілізаційних ресурсів будується комплекс споруд ізоляційно-обсерваційного пункту: 37 землянок, розрахованих на перебування 5000 осіб, 6 базисних магазинів – складів для зберігання продовольства та 46 складів для інтендантського майна. Поруч у 1913 р. збудували Державний холодильник, призначений для зберігання 1425 т м’яса, та бійню з очисними спорудами, що містилися у XVI кварталі Микільського лісництва. Весь комплекс був запроектований та побудований під наглядом військових інженерів.
19 січня 1914 р. після затвердження сьомого доповнення до статуту МКВз ухвалено побудувати лінію Новобілиця–Чернігів40.
З початком Першої світової війни Київ перетворюється на головний тиловий центр армій Південно-Західного фронту.

Очисні́ спору́ди (рос. очистные сооружения, англ. pollution control facilities, нім. Kläranlagen f pl, Reinigungsanlagen f pl);- інженерні споруди системи каналізації для очищення, знешкодження й знезараження стічних вод.
Світова́ війна́ - глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням засобів збройного насильства, що охоплює велику частину країн світу.
Місто переповнене біженцями та інтернованими – громадянами, яких царський уряд наказав виселити з прифронтових територій у примусовому порядку як неблагонадійних. Багато з них у пошуках дешевшого житла оселяються на околицях.

За вказівками військовиків у 1915 р. для швидкого просування військ та військових вантажів розпочато будівництво інфраструктурних об’єктів військового призначення. В 1915 р. поблизу Наводницького перевозу збудували дерев’яний міст через Дніпро, який отримав назву Стратегічного. Ширина його проїжджої частини становила 2,5 сажні.

У 1915 р. виник задум спорудження навколо Києва кільцевої залізниці. З цією метою у травні 1916 р. розпочали будівництво залізничного мосту через Дніпро неподалік урочища Наталки й Чорторию, який був відкритий 26 січня 1917 р. і названий на честь імператриці Марії Федорівни, матері царя Миколи ІІ. Це був найбільший міст. Його довжина становила 1174 сажні, довжина перекриття судноплавного річища трьома металевими фермами була протяжністю 156 сажнів.

У червні 1915 р. було прийнято рішення про використання ізоляційно-обсерваційного пункту як транзитного табору для військовополонених німецької та австро-угорської армій.

Сухопутні війська Австро-Угорщини (нім. Österreichisch-Ungarischen Landstreitkräfte, угор. Császári és Királyi Hadsereg) або Австро-угорська армія - сухопутні війська, наземний компонент та найбільший вид Збройних сил Австро-Угорщини, який разом з військово-морським флотом та Повітряними силами становили Збройні сили Австро-Угорщини.
Осіб німецької національності та угорців переправляли в табори, розташовані в європейській частині Росії, Сибіру та Середній Азії, а бранців–уродженців Ельзасу через представництво французької військової місії – до Франції, де їх направляли на роботи у вугільних шахтах. З числа слов’ян формувалися національні підрозділи з метою використати у війні на боці Росії.

Доля привела сюди таких відомих осіб, як чеський письменник Ярослав Гашек, через табір пройшли угорські комуністи-інтернаціоналісти Бела Кун та Імре Надь, а також, цілком імовірно, майбутній югославський президент Йосип Броз Тіто.

Я́рослав Матей Франтишек Га́шек (чеськ. Jaroslav Hašek; *30 квітня 1883, Прага - †3 січня 1923, Липнице-над-Сазавою) - чеський письменник-сатирик, автор твору «Пригоди бравого вояка Швейка», учасник першої світової війни.
Ша́хта (нім. Schacht, англ. Mine) - промислове підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей, руди тощо) підземним способом і відвантаження їх споживачам або на гірничозбагачувальну фабрику.
І́мре Надь (угор. Nagy Imre [nɒɟ imrɛ]; нар. 7 червня 1896, Капошвар - пом. 16 червня 1958, Будапешт) - угорський політик, двічі прем'єр-міністр Угорщини (з липня 1953 по квітень 1955; з жовтня по листопад 1956).
Європейська частина РФ - частина РФ, що географічно відноситься до Європи. Її кордоном є Уральські гори, кордон з Казахстаном і річки Кума і Манич.
Йосип Броз (хорв. Josip Broz, партійний псевдонім Тіто (хорв. Tito); (25 травня 1892, Кумровець, Хорватія - 4 травня 1980, Любляна, Словенія) - лідер Югославії з кінця Другої світової війни до своєї смерті (1945-1980), маршал (1943).

У 1917 р. як політичний еміґрант табір відвідував перший керівник Чехословаччини Томаш Масарик, щоб вести там пропаганду серед своїх співвітчизників41.

То́маш Га́рріг Ма́сарик (чеськ. Tomáš Garrigue Masaryk, * 7 березня 1850, Годонін, Моравія, Австро-Угорщина - † 14 вересня 1937, Лани, Чехословаччина) - чехословацький філософ, політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини (1918–1935).

Ставлення до полонених за тих часів було гуманним. У таборі працював шпиталь, який обслуговував підрозділ військових медиків російської армії, була операційна, а також аптека. З серпня 1916 р. при таборі діяла місія Данського Червоного Хреста, що надавала медичну та матеріальну допомогу ув’язненим. Зважаючи на те, що табір був переповнений – траплялося так, що тут одночасно перебувало до 20 тис. осіб42, – уже в другій половині 1915 року режим утримання для окремих категорій полонених був пом’якшений. Висококваліфікованим робітникам та спеціалістам дозволили працювати на підприємствах міста. Їх працевлаштуванням опікувалося Київське земство. Вже на кінець 1915 року в Києві працювало приблизно 1170 осіб.

За свідченнями німецького історика Рейнгарда Нахтігаля, якому вдалося на початку 90-х років минулого століття на підставі архівних джерел дослідити систему утримання і розподілу військовополонених Першої світової війни, із понад 2 млн. полонених центральних держав, яких доставили з фронту, близько 1,8 млн. осіб судилося бути ввезеними в Україну або ж проїхати транзитом через українські терени. Позаяк Дарниця була основним пунктом розподілу, шлях більшості з них проліг саме через місцевий табір. Тільки після відомого Брусилівського прориву в липні 1916 р. сюди щодня прибувало 8 ешелонів з бранцями, а 6 відправлялися далі вглиб Російської імперії.

Транспортування полонених від лінії фронту тривало не один день. Більшу частину шляху до найближчої залізничної станції вони, як правило, були змушені долати пішки. До пункту реєстрації та розподілу вони потрапляли виснаженими, серед них було багато хворих. За даними Р. Нахтігаля, щонайменше 2 тис. осіб померли вже в Дарниці – переважно від тифу, дизентерії та пневмонії.

У серпні 1916 р. за особистим розпорядженням Миколи ІІ полонених почали розподіляти на шахти й металургійні підприємства Донбасу та використовувати на сільськогосподарських роботах. У 1917 р. на території України перебувало 660 тис.

Лі́нія фро́нту - лінія зіткнення передових підрозділів протиборчих сторін на театрі воєнних дій у ході ведення воєнних дій. Поява ліній фронтів, як явища, пов'язана із зародженням нової форми воєнного мистецтва - військової операції та збільшенням розмаху бойових дій на початку 20 століття.
Терито́рія України - суша, води, надра і повітряний простір, що знаходяться в межах державного кордону України.
військовополонених, переважно австро-угорської армії.

Після розкладу російської армії в листопаді 1917 р. табір залишився без охорони. В цей час у ньому перебували: приблизно шеститисячний контингент Чехословацького легіону та кілька сот колишніх бранців з числа слов’ян інших національностей. Постійно прибували військовополонені з областей інтернування у внутрішній Росії, які прагнули потрапити до Києва, щоб потім перебратись на Захід. Серед прибулих до Дарниці із Царицина 19 листопада були двоє полонених офіцерів австро-угорської армії, майбутні керівники Організації Українських Націоналістів – Євген Коновалець та Андрій Мельник, які сформували 1-й Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців у кількості 200 осіб.

Андрі́й Атанасович Ме́льник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина - † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) - полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця.
Чехословацькі легіони - добровольчі чеські та словацькі військові формування, сформовані в 1914 р. брали участь в Першій світовій війні на стороні Антанти. Спочатку іменувалися просто Чеськими корпусами і частинами.
Євге́н (Евген) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський район, Львівська область, Україна - 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) - полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму.
Галицько-буковинський курінь січових стрільців - військовий підрозділ, сформований у листопаді 1917 року в Києві з колишніх військовополонених ЗС Австро-Угорщини наддністрянців - галичан і буковинців (частково з УСС) - при ЗС Української Центральної Ради.

Табір припинив існування, але, як засвідчать подальші події, ненадовго.

За даними статистики, станом на вересень 1917 р. у населених пунктах Київського Лівобережжя проживало 33,9 тис. мешканців, з них – у населених пунктах, де переважало населення міського типу, – 22,4 тис. осіб 43. За 20 років, що минули з моменту першого перепису, чисельність мешканців у населених пунктах, де переважала людність сільського типу, збільшилася більше, ніж у півтора рази:


Населені пункти

Кількість мешканців у 1897 р.

Кількість мешканців

у 1917 р.



Вигурівщина

1 498

2 210

Троєщина

1 042

1 531

Воскресенська Слобідка

790

1 157

Позняки

921

1 519

Бортничі

1 689

2 577

Осокорки

1 641

2 546

Усього мешканців:

7 581

11 540

Однак дані перепису не відображають повною мірою стан соціально-економічного розвитку регіону, оскільки точно невідома кількість інтернованих осіб та біженців, кількість призваних до армії тощо.



1 У 1902 р. управління Чернігівської та Могильовської губерній були об’єднані в єдине Чернігівсько-Могильовське управління державним майном.

2 Русов А. Описание Черниговской губернии. – Ч. ІІ, 1899. – С. 69.

3 Табл. складена за: Памятная книжка Киевского учебного округа на 1901 год. Часть ІV. Черниговская губерния. – К., 1901. – С. 77–82.

4 Звід пам’яток історії та культури України: У 28-ми томах.
Українська культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.
 – Київ. – Кн. І. – Ч. ІІІ. – К., 2011. – С. 2080.

5 Русов А.А. Описание Черниговской губернии. – Т. 2. – Ч., 1899. – С. 220.

6 Населённые места Российской империи в 500 и более жителей по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. – СПб., 1907. – С. 82.

7 Календарь Черниговской губернии на 1890 год. – Ч., 1889. – С. 42.

8 Там само. – С. 48.

9 Иринин А.М. Черниговщина. История, естественное и экономическое описание края. – Ч., 1919. – С. 102–103.

10 З 1863 р. він був перейменований у Київський округ шляхів сполучень.

11 Русов А. Описание Черниговской губернии. – Т. 1. – Ч., 1898. – С. 304, 307.

12 Там само. – С. 63.

13 Русов А. Описание Черниговской губернии. – Т. 2. – С. 258.

14 Календарь Черниговской губернии на 1896 год. – Ч., 1895. – С. 315–316.

15 Волости и важнейшие селения Европейской России. – Выпуск ІІІ. – СПб., 1885. – С. 120.

16 Вся Россия. – СПб., 1895. – Ст.1637.

17 Очерк деятельности Киевского округа путей сообщения. – К., 1913. – С. 7–8.

18 Табл. складена за: Список населённых мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей по данным за 1892 год // Календарь Черниговской губернии на 1893 год. – Ч., 1892. – С. 90–156.

19 Волости и важнейшие селения Европейской России. Выпуск ІІІ. – СПб., 1885. – С. 120.

20 Спутник по г. Киеву. – изд. VII под ред. М.С. Богуславского. – К., 1912. – С. 7.

21 Первая Всероссийская перепись населения Российской империи по данным 1897 г. под ред. Н. Тройницкого. – СПб., 1907. – С. 266.

22 Бублик В.Д. Путеводитель по Киеву. – К., 1894. – С. ХІV.

23 Спутник по г. Киеву. – изд. VII под ред. М.С. Богуславского. – К., 1912. – С. 139.

24 Киевлянин. – 1917. – 1 июня.

25 Журнал заседаний собраний земства Козелецкого уезда. – Ч., 1909. – С. 78.

26 Смета расходов и доходов уездных и земских сумм и общая пояснительная записка по Остерскому уезду на 1912 год. – Остер, 1912. – С. 77.

27 Варзар В.Е. Список фабрик и заводов Российской империи. – СПб., 1912. – С. 193.

28 Списки селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. – 2-е изд. – Ч., 1919. – С. 71.

29 1 сажень = 2,134 м.

30 Киевлянин. – 1896. – 26 апр.

31 Искусство и жизнь. – 1898. – 3 февр.

32 Железнодорожный ежегодник за 1905 год. – СПб, 1905. – Ч. ІІ. – С. 26.

33 Железнодорожный ежегодник за 1905 год. – СПб., 1905. – Ч. ІІ. – С. 2654

  1. 34Полное собрание законов Российской империи. – Собрание 3: В 33-х томах. – Т. ХХ. – Отд. 2. – СПб., 1900. – С. 829–830.

  2. Весь Киев: адресная и справочная книга на 1905 г. (изд. С.М. Богуславского). – К., 1905. – С. 235–240.




35


36

57 Спутник по г. Киеву. Иллюстрированный путеводитель по Киеву и его окрестностям. – К., 1912. – С. 157.



3758 Список селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. – Ч., 1917. – С. 71.

38 59 Русов А. Описание Черниговской губерниии. – Ч. І. – 1898. – С. 306.

3960 Киевский трамвай за сорок лет. 1892–1932. – К., 1933. – С. 32.

4061 Новый энциклопедический словарь. Под. ред. К.К. Арсеньва. – Т. 27. – Петроград 1916. – С. 365.

4162 Див. докл.: Нахтігаль Р. Дарницький табір військовополонених під час Першої світової війни.
Та́бір військовополоне́них - спеціально обладнані місця для утримання полонених військовослужбовців протиборчій сторони.
 // Український історичний журнал. – 2010. – № 2. – С. 103–116.

4263 Wurzer G. Die Kriegsgefangenen der Mittelmдchte in RuЯland im Ersten Weltkrieg. – Tьb., 2000. – S. 46.

43 Списки селений и городов Черниговской губернии по уездам и волостям. 2-е изд. – Ч., 1919. – С. 51, 71.
1   2


Скачати 329.83 Kb.

  • Адміністративним центром
  • Того ж 1900 року запрацювало поштово-телеграфне відділенн я.
  • Ярослав Гашек
  • Євген Коновалець та Андрій Мельник