Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Принципи формування ключових компетентностей в учнів вальдорфської школи

Скачати 121.54 Kb.

Принципи формування ключових компетентностей в учнів вальдорфської школи




Скачати 121.54 Kb.
Дата конвертації09.04.2017
Розмір121.54 Kb.

УДК 37.04:37.014

В. П. Мітюхіна,

методист НМЛ педагогічних інновацій
Принципи формування ключових компетентностей в учнів вальдорфської школи
Стаття присвячена розгляду принципів формування ключових компетентностей в учнів вальдорфської школи.

Ва́льдорфська педаго́гіка - концепція виховання і навчання дітей згідно релігійно-філософським вченням її засновника Рудольфа Штайнера. Головною метою[Джерело?] вальдорфської педагогіки є надання допомоги особистості у власному становленні та розкритті талантів «у гармонії із закономірностями і тенденціями розвитку природи, людини та світу».

Ключові слова: компетентність, компетенція, принципи, вальдорфська школа, парадигма освіти.


Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти під час виконання соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, уміння самостійно здобувати нові знання та розв’язувати проблеми, орієнтуватися в житті. Ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої — підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а у майбутньому, і професійних ситуаціях.

Новий державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти визначає «компетентність» як набуту в процесі навчання інтегровану здатність учня, що складається із знань, умінь, досвіду, цінностей і ставлення, які можуть цілісно реалізовуватися на практиці, що ґрунтується на засадах особистісно орієнтованого і компетентнісного підходів.

Державний стандарт (рос. Государственный стандарт, ГОСТ; можливий український переклад абревіатури: ДЕСТ) - одна з основних категорій стандартів в СРСР, сьогодні міждержавного стандарту в СНД. Приймається Міждержавною радою зі стандартизації, метрології і сертифікації (МГС).

Компете́нтнісний підхі́д - спрямованість навчально-виховного процесу на досягнення результатів, якими є такі ієрархічно підпорядковані компетентності учнів, як ключова, загальнопредметна і предметна.

Загальноосві́тня шко́ла - масовий тип навчально-виховних закладів, які дають загальну освіту.

Сер́едня осв́іта - система середніх шкіл, навчально-виховних закладів для молоді, що закінчила початкову школу, яка дає або загальну або професійну (спеціальну) освіту та право продовжувати навчання у вищих школах.

Актуальним завданням сучасної школи стає реалізація компетентнісного підходу в навчанні. Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв’язання певних життєво важливих проблем. Вона є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини.

При аналізі компетентнісного підходу виникає потреба розмежувати поняття «компетенція» і «компетентність», оскільки в сучасній педагогіці існує суперечлива ситуація з питань їхнього змісту [1].

Компетенція в перекладі з латинської (com­petentia) означає коло питань, в яких людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом.

Компетентна в певній галузі людина володіє відповідними знаннями и здібностями, які дозволяють їй обґрунтовано висловлювати власну думку та ефективно діяти у цій галузі. Для розмежування загального і особистого будемо відрізняти синонімічні й частотні у використанні поняття «компетенція» і «компетентність».

Компетенція — це мета освітньої діяльності, яка містить у собі сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, засобів діяльності), що відносяться до певного кола предметів і процесів, і необхідних для якісної продуктивної діяльності по відношенню до них.

Компетентність — міра, ступінь, повнота її досягнення конкретним суб’єктом освітньої діяльності, володіння людиною відповідною компетенцією, яка містить його особистісне відношення до неї й предмета діяльності. Компетентність є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини.

На відміну від традиційного, компетентнісний підхід передбачає значно посилену практичну спрямованість навчально-виховного процесу на формування в учнів ключових і предметних компетенцій, необхідних для діяльності в сучасному суспільстві, зв’язку шкільного навчання з життям. А спеціально структурований комплекс характеристик (якостей) особистості, що дає можливість їй ефективно діяти у різних сферах життєдіяльності і належить до загальногалузевого змісту освітніх стандартів, визначається як ключова компетентність. До ключових компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними мовами, математичні і базові компетентності в галузі природознавства і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська, загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до предметних (галузевих) — комунікативна, літературна, мистецька, міжпредметна, естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна та інформаційно-комунікаційна, суспільствознавча, історична і здоров’язбережувальна компетентності. Але, як зазначили деякі науковці (А. В. Хуторська), не існує єдиного узгодженого визначення та переліку ключових компетентностей. Оскільки компетентності — це насамперед замовлення суспільства на підготовку його громадян. Такий перелік багато в чому визначається узгодженою позицією соціуму в певній країні або регіоні.

Компетентнісний підхід в освіті пов’язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходом до навчання, оскільки ґрунтується на особистості учня та може бути реалізованим і перевіреним тільки в процесі виконання конкретним учнем певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти та методів навчання, перетворення його з моделі, яка існує об’єктивно, для «усіх» учнів, на суб’єктивні надбання одного учня, які можна виміряти.

Навчання Навча́ння - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.

Отже, необхідність формування ключових компетенцій, як і знань для життя, вимагають інших методів, технологій навчання й виховання [2].

Рішення поставлених завдань у певній мірі можливо знайти у нових освітніх парадигмах альтернативної педагогіки.

Поняття альтернативи є актуальним для освіти, і полягає у тому, що мають існувати різні педагогічні системи та направлення, і ці підходи є альтернативними одне до одного, тобто їх практично неможливо поєднати. Звичайно, можна запозичити з різних педагогічних систем окремі елементи (найкращі) та поєднати їх. Але так виходить не завжди. Кожен підхід у педагогіці тягне за собою низку наслідків, які змінюють все.

Вальдорфська педагогіка найбільш складна у порівнянні з іншими педагогіками, наприклад з педагогікою М. Монтессорі або педагогікою Дж. Дьюї. Перш за все тому, що тут не береться за основу якийсь один принцип, як в інших педагогіках, який проходить крізь всю систему, та з якого можливо дедуктивно визначити взагалі все. Звісно, ідея саморозвитку, характерна для цих педагогік — важлива ідея, вона починається з дошкільного віку і проходить через всю систему навчання, як основний принцип. Вальдорфська педагогіка спирається на основні принципи людинознавства, які обґрунтовані видатним філософом та педагогом Р. Штайнером. Головні з них:

1. Гуманістична спрямованість.

2. Принцип педоцентризму, орієнтації на конкретну дитину, урахування її індивідуальних особливостей та перспектив розвитку.

3. Принцип цілісного охоплення природи людини, в основі якого лежить антропософська концепція розвитку дитини через цілісну взаємодію тілесних, душевних та духовних чинників.

4. Принцип вікової відповідності (відповідність змісту та методики викладання психолого-педагогічним характеристикам дітей конкретного віку).

Мето́дика (від грец. μέθοδος - «шлях через») навчання окремої навчальної дисципліни (предмета) - галузь педагогічної науки, що являє собою окрему теорію навчання (приватну дидактику).

5. Принцип різнобічності і гармонійності, що включає гармонійне поєднання факторів розвитку інтелектуальних, чуттєвих та вольових функцій особистості.

6. Принцип залучення чуттєвого переживання, що передбачає як інтелектуальне, так і емоційно-вольове опрацювання учнями будь-якого навчального матеріалу.

7. Принцип зв’язку з життям.

8. Принцип поєднання національного та загальнолюдського у вихованні.

9. Принцип релігійної толерантності.

10. Принцип поєднання соціального та індивідуального, що дозволяє виховувати самодостатню, соціально адаптовану особистість.

11. Принцип поваги до дитини, її почуттів, здібностей та потенційних можливостей.

У вальдорфській школі намагаються робити все, щоб протягом тривалого часу розвивати здібності учнів та вміння вчитись. Крок за кроком під час навчального процесу виховують відповідальність та свободу як найвищі цінності людини.

Стрижнем вальдорфської педагогіки є світоглядне, соціальне та професійне самовизначення кожної окремої особистості у контексті усвідомлення власної індивідуальної свободи та відповідальності.

В організаційному аспекті принцип свободи означає, що вальдорфська школа існує на засадах самоврядування згідно з якими всі важливі організаційні питання і проблеми вирішує колегія вчителів, що збирається традиційно у четвер після занять.

При́нцип свобо́ди - це основоположний принцип права, ключовою ідеєю якого є можливість вибору варіанту поведінки особою, яка обмежується лише правом.

У школі відсутня вертикальна структура влади і підпорядкування. У її справах постійно беруть участь батьки. Усі найважливіші питання життя школи вирішуються на спільних педагогічно-батьківських об’єднаннях. Вальдорфска педагогіка є природовідповідною, цілісною і відрізняється від інших альтернативних педагогік тим, що приділяє значну увагу глибоким метаморфозам розвитку дитини різного віку на різних ступенях його розвитку. У навчально-виховному процесі використовуються методи, які базуються на антропологічних законах розвитку дитини. Школи мають власні програми (1–11 ті кл.), грифовані МОН України, плани й відповідні методики.

Принцип цілісного охоплення природи людини в процесі навчання, в основі якого лежить антропософська концепція розвитку дитини через цілісну взаємодію тілесних, душевних та духовних чинників, є основою збереження здоров’я в процесі навчання та формування базової (фізичної, когнітивної, емоційно-вольової, творчої, життєтворчої, духовної) компетенції дитини. При вирішенні цього завдання, підхід до організації навчально-виховного процесу кардинально змінюється в залежності від ситуації. У вальдорфському дитячому садку — це одна ситуація, в початковій і середній школі — це дві абсолютно інші ситуації, а в старшій школі — третя ситуація.

Дитя́чий садо́к (de:Kindergarten, захоро́нка) - освітній заклад для дітей дошкільного віку (переважно від 3 до 7 років).

Враховуючи закономірності розвитку дитини можна передбачити, який результат слід очікувати у майбутньому, якщо порушити відповідні закономірності розвитку дитини у сьогоденній ситуації. Цілісний погляд на розвиток людини є важливим принципом виховання учнів, тому що забезпечує здоров’язбереження учнів, безперервну освіту, наступність у навчально-виховному процесі.

Основний принцип виховання у дошкільному віці — маленька дитина вчиться через наслідування дорослого і його приклад. Самовиховання і самоосвіта вихователя — найголовніша моральна основа дошкільної вальдорфської педагогіки. Тому тут замість нотацій і пояснень використовують методи особистого прикладу вихователя й зацікавленості дитини (пісня, гра, ліплення, робота в групі і саду). Обов’язкова умова гармонійного розвитку дитини — правильна, ритмічна організація життя в групі. Розпорядок дня побудований на чергуванні «вдихання» і «видихання» — ритмічне поєднання ігор і занять протягом дня; ритмічне поєднання різноманітних занять протягом тижня, їх внутрішня взаємодія з порами року, погодою, емоційною обстановкою і педагогічною ситуацією на конкретний момент у групі.

Пора року Пора́ ро́ку (сезон фр. saison, від лат. satio - сівба, час сівби) - період у річному циклі розвитку природи. В помірному кліматі північної кулі, у тім числі в Україні, розрізняють такі пори року: весна, літо, осінь, зима.

Особлива подія у вальдорфському дитячому садку — самостійна «вільна гра», коли дітям майже нічого не забороняють, якщо тільки мова не йде про явну небезпеку для них самих або оточуючих. Вона сприяє розвитку фантазії, ініціативи. Мотивом для ігор дітей є враження, отримані в процесі взаємодії з навколишнім світом. У цих видах діяльності формується життєва компетентність дитини дошкільного віку.

Основним принципом організації навчально пізнавальної діяльності у вальдорфських закладах освіти є орієнтація на вікові особливості розвитку учнів в їх практичній діяльності в межах уроку, опанування темою уроку із застосуванням чуттєвих якостей учнів, безпосередній зв’язок навчального матеріалу з життям, тощо... (наприклад, число — природничий світ (у початкової школі), комбінаторика — все­світ (старша школа), ліплення з глини або пап’є-маше ландшафту країни — створення європейської економічної моделі… Діти до старших класів не користуються підручниками. Можна сказати, що вони самі створюють підручники у своїх робочих зошитах — малюють малюнки, пишуть конспекти.

З дитячого садка і протягом всього навчального циклу до 11 го класу реалізується принцип зв’язку — теорія-життя. Учень в процесі навчання застосовує вольові, чуттєві та емоційні якості, всією своєю істотою перебуває в навчальному процесі. У навчально-пізнавальному процесі враховується темперамент учня, його нахили та якості. Тому, саме парадигма вальдорфської педагогіки сприяє послідовному формуванню ключової компетентності особистості.

Велике значення приділяється методології окремих предметних областей (чуттєве пізнання, теоретичне пізнання). Вважається, що кожен предмет має свою власну внутрішню логіку. Припустимо, що словесність (мовлення, слово, література, історія, …) має свою методологію. Діти віком від чотирьох до дев’яти років засвоюють багато казок (дитячий садок і початкова школа), легенд, байок (другий клас), біб­лійних оповідей (третій клас), вітчизняної міфо­логії (четвертий клас), історій про богів і героїв Давньої Греції (п’ятий клас) тощо.

Предме́тна о́бласть (ПрО) - множина всіх предметів, властивості яких і відношення між якими розглядаються в науковій теорії. В логіці - гадана область можливих значень предметних змінних логічної мови.

Початкова школа - загальноосвітній навчально-виховний заклад для дітей, що дає початкову освіту - елементарні знання з рідної мови (вміння читати й писати), математики, а також про природу й суспільство; перший ступінь обов'язкової загальної освіти.

Греція Гре́ція (грец. Ελλάδα - Еллада), офіційна назва Гре́цька Респу́бліка (грец. Ελληνική Δημοκρατία) - європейська держава на півдні Балканського півострова та численних островах. На півночі межує з Албанією, Республікою Македонією та Болгарією, на сході - з Туреччиною.

Природнича наукова спрямованість має свою методологію. Жива і нежива природа — дві самостійні методології, два різних типи мислення. Кожна з них має особливий вплив на формування певних якостей в учнів.

Форми і методи навчально-пізнавального процесу мають бути спрямовані на формування структурних компонентів ключових компетенцій (знань, умінь, ціннісних орієнтацій та досвіду практичної діяльності).

Простий набір знань не є самоціллю навчання у вальдорфській школі. Починаючи з перших і закінчуючи випускними класами, у вальдорфських школах широко використовують міжпредметний зв’язок, який дозволяє учням створювати свій цілісний погляд на світ. Міжпредметні компетентності формуються у взаємозв’язку змісту і методик викладання предметів однієї чи різних освітніх галузей.

Це не тільки допомагає учням засвоювати в школі окремі галузі знань, але й самостійно встановлювати складні зв’язки з явищами. Інтегровані методи навчання застосовуються при вивченні всіх предметів з урахуванням вікових закономірностей розвитку дітей. Особливістю вальдорфської педагогіки є епохальна форма навчання. Інноваційний підхід до організації творчого навчально-пізнавального процесу визначає урок як основу для формування ключової компетентності учнів через самовдосконалення та оптимальне використання часу.

Щодня перші дві ранкові години відводять для головного уроку, на якому вивчають один загальноосвітній предмет, який протягом трьох-чотирьох тижнів (епоха) може бути присвячений розгляду таких тем, як математика, або рідна мова, чи то стародавнім римлянам, деревам, фінансам або архітектурі...

Старода́вній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) - одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста - Риму (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника - Ромула.

Викладання «епохами» посилює можливості для глибокого занурення учнів у навчальний матеріал, сприяє інтеграції знань та економії часу. Кожен урок — рішення певної учбової проблеми, під час якого в учнів відбувається переживання цілого ряду позитивних емоцій: відкриття явищ і процесів, здивування, радість, відчуття успіху, власної гідності; пізнання природничих та світових законів, співтворчості і взаєморозуміння. Кожен учень особисто є учасником подій на уроці. Таким чином на такому уроці (епосі) створюється система формування самоосвітньої компетентності учнів. У кожної епохи є своя завершальна подія (театральна сценка, будівництво мініатюрного будинку, вистава).

У складі основного уроку проводиться «ритмічна частина», яка виконує важливу роль — від формування тілесних якостей, ритму дихання, власного фізіологічного ритму учня до практики соціальних взаємодій.

Соціа́льна взаємоді́я - це форма соціальних зв'язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот; система взаємообумовлених соціальних дій, зв'язаних циклічною залежністю, при якій дія одного суб'єкта є одночасно причиною і наслідком у відповідь дій інших суб'єктів.

І це виявляється ефективним методом навчання, який дозволяє розвивати пам’ять учнів і підтримувати їх інтерес до навчання. Така організація навчально-виховного процесу забезпечує можливість формувати в учнів предметні, спеціальнопредметні, загальнопредметні, міжпредметні, надпредметні і соціальні компетентності.

Після вивчення когнітивних (пізнавальних) предметів методом епох, настає черга для художнього, мовленнєвого циклу (іноземні мови, малювання, музика, історія мистецтва та ін.

Історія мистецтв - розділ мистецтвознавства, який вивчає процес розвитку мистецтв з часів їх появи до наших днів.

Це сприяє подальшому розвитку емоційно-вольової сфери дитини та формуванню моральних понять і цінностей. Таким чином, створюючи базові (особистісно-центровані) й похідні (суспільно-центровані) компетенції утворюють надпредметну, життєву компетентність особистості у відповідному віці.

Навіть предмети природничо-математичного циклу викладають на образно-естетичній основі. Фундаментальний принцип вальдорфської педагогіки — «художнє передує інтелектуальному» — виявляється як у побудові багаторічного шкільного курсу, так і у межах одного уроку. Саме такий принцип навчання застосовується ще в одній альтернативній педагогіці О. Нейла (Великобританія). Така методика пов’язана із законами антропологічного розвитку дитини й дозволяє занурити в навчальну тему всю його сутність.

У вальдорфських школах вивчають предмети, які не є характерними для традиційної школи, що має на меті надати більшої естетичної та практичної спрямованості процесу навчання, забезпечити тісну взаємодію теоретичного навчання з художньо-прикладною діяльністю, інтеграцію різних галузей знань. Такою дисципліною, передусім, вважають евритмію (грец. eurhythmia­ — прекрасний ритм, благозвучність, стрункість) — виконання вір­шів або музики за допомогою ритмічних рухів. Особливе значення евритмія має для розвитку волі. Важливу роль відіграє евритмія й у вихованні соціальної поведінки дітей, адже гармонійності в ній можна досягти лише за взаємної уваги та поваги.

Поведі́нка - родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів.

На цьому принципі будуються спеціально-предметні та комунікативні компетентності, що стає актуальним у сьогоденні, враховуючи поширення інклюзивної та інтегрованої освіти.

Формуванню в учнів ключової компетентності сприяє ретельне дотримання балансу між отриманням практичних навичок при роботі у саду, майстерні або на фермі й підприємстві і заняттями різними видами мистецтва: музикою, ритмікою, театром, живописом і скульптурою. Такий розподіл діяльності учнів створює здоров’язберігаючий ритм навчально-виховного процесу.

Всі принципи людинознавства, на які спирається вальдорфська педагогіка, розвивають особистість учня, його якості та здібності. У нього з’являються можливості вирішувати в повсякденному житті реальні проблеми — від побутових до виробничих і соціальних.

По́бут - позавиробнича сфера діяльності людей, пов'язана з задоволенням ними своїх власних матеріальних та культурних потреб (житло, одяг, їжа, відпочинок тощо). Побут також охоплює звичаї, обряди, традиції, які відображають особливості життя конкретного класу, нації, народності, етнічної групи.

Наведені приклади формування ключової компетентності висвітлені лише частково, ця тема продовжує досліджуватись.

У нашому світі, де руйнуються традиційні культури, зникають громади і беруться під сумнів релігійні цінності, молоді люди все частіше потребують допомоги, щоб розвинути в собі такі якості, як довіра, співчуття, здібність до моральної оцінки дійсності, розрізнення добра і зла. Вальдофські школи, спираючись на спів­працю з батьками, свідомо культивують ці цінності. Процес навчання спрямований на те, щоб дитина «знала і любила цей світ» і всіх його мешканців. У цьому сенсі заповіданий Штейнером підхід до освіти є підходом дійсно екологічним. Принципи вальдорфської педагогіки втілюються у практику та досліджуються у науково-експериментальній роботі Одеським НВК «Загальноосвітня вальдорфська школа I–III ступенів — ДНЗ «Ступені» та НВК «Вільна школа «Астр»». Багаторічний практичний досвід педагогів дозволяє реалізувати в процесі навчання проблеми гуманізації та демократизації; неперервності та наступності; науковості та природовідповідності; суб’єктивності і модальності; диференціації та індивідуалізації; компетентності та інтеграції; інновації й варіативності. І багаточисленні випускники вальдорфських шкіл вже зарекомендували себе як творчі люди, здатні гідно боротися з труднощами, яких багато у сьогоднішній дійсності, проявляти ініціативу, гнучкість і відповідальність.


Література

1. Хуторской А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы образования // Ученик в обновляющейся школе : сб. науч. тр. — М., 2002. — С. 135–157.

2. Лебедев О. Е. Компетентностный подход в образовании // Школьные технологии. — 2004. — № 5. — С. 3–12.

3. http://argo1.com.ua/7.htm



4. http://festival.1september.ru/articles/549225/

5.http://knowledge.allbest.ru/pedagogics/3c0b65635a3ad78b4c53b89421216d36_0.html


Скачати 121.54 Kb.