Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Програма навчального курсу «Дошкільна лінгводидактика»

Скачати 398.52 Kb.

Програма навчального курсу «Дошкільна лінгводидактика»




Скачати 398.52 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації31.03.2017
Розмір398.52 Kb.
ТипПрограма
  1   2   3   4

Програма навчального курсу

«Дошкільна лінгводидактика»

Змістовий модуль І.

Теоретико-історичні засади дошкільної лінгводидактики

Тема 1. Наукові засади теорії і методики розвитку мови

Теорія і методика розвитку мови як наука.

Лінгводида́ктика - розділ педагогіки, що розробляє теорію освіти, навчання й виховання.

Нау́ка - сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

Предмет, об’єкт, зміст, завдання дошкільної лінгводидактики як наукової дисципліни. Міждисциплінарні зв’язки у викладанні теорії і методики розвитку мови: філософський, психологічний, лінгвістичний, педагогічний цикли дисциплін.

Методологічні засади теорії і методики розвитку мови. Мова як суспільне явище, суспільний характер походження мови, мова як засіб спілкування, взаємозв’язок мови й мислення, слово й поняття, мова та історія, роль чуттєвого досвіду в розвитку мовлення, практикакритерій істини.

Дисциплíна (лат. disciplina - навчання, виховання) - багатозначне поняття.

Характер (термін «характер» - грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток»)- це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних якостей особистості, що виявляються у поведінці, діяльності та ставленні до людей, колективу, до себе, речей, роботи і тощо.

Зміст - значення чогось (слів, дії, стану), його лінгвістичне наповнення, філософська категорія. Смисл - цілісний вміст виразу, що сам визначає значення елементів та частин цього виразу.

Суспі́льне (нім. gesellschaftlich, рос. общественное) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом.

Комуніка́ція (від лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico - роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis - спільний) - це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів із метою передавання та одержання інформації.

Практика (грец. πράξις «діяльність») - доцільна і цілеспрямована діяльність, яку суб'єкт здійснює для досягнення певної мети. Практика має суспільно-історичний характер і залежить від рівня розвитку суспільства, його структури.

Психоло́гія (від грецького ψυχή (psyché) - душа, дух; λόγος (logos) - вчення, наука) - наука, що вивчає психічні явища (мислення, почуття, волю) та поведінку людини, пояснення яких знаходимо в цих явищах.

Мовозна́вство, також лінгві́стика - наука, що вивчає мову в усій складності її прояву; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників. Це гуманітарна наука, яка є розділом культурології (нарівні з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (нарівні з літературознавством), а також галуззю семіотики.

Філософ - любомудр, шукач істини, мислитель. У вузькому сенсі це спеціаліст з філософії, що займається філософією, розробляє питання світогляду й методології.

Критерій істини - термін епістемології, який визначає стандарти, правила й процедури, за якими можна було б судити про істинність тверджень. Критерії істини є інструментами верифікації. Розуміння критеріїв істини філософського вчення наріжний камінь в оцінці цього вчення.

Похо́дження мо́ви - передумови і початки розвитку мовної діяльності суспільства. Як одна з основних ознак суспільства мова почала формуватися на етапі появи первісної людини. За однією з гіпотез, це було тривале поступове перетворення біологічно зумовлених неусвідомлюваних інстинктивних вигуків в осмислені звукові засоби комунікації давніх людей.

Природничі засади теорії і методики розвитку мови. Вчення І. Павлова про дві сигнальні системи; О.Іванова-Смоленського, М.Красногорського, М. Кольцової про становлення другої сигнальної системи в дітей.

Сигнальна система (від лат. signum «знак» та дав.-гр. σύστημα «ціле», «з'єднання») - система умовно-рефлекторного і безумовно-рефлекторного зв'язків вищої нервової системи тварин включно з людиною, рефлекс щодо навколишнього світу.

Будова центральної й периферійної частини мовного апарату.

Центр (давн.-гр. - стрекало, осереддя) - # Середня частина чогось. геом. центр кола (кулі), точка, рівновіддалена від усіх точок кола (поверхні кулі). центр еліпса - точка перетину великої і малої осей його.

Психологічні засади теорії і методики розвитку мови. Сутність понять: мова, мовлення, вленнєва діяльність, навчально-мовленнєва діяльність. Мовленнєва діяльність, її характеристика (Л.Виготський, С.Рубінштейн, І.Зимняя, О.Леонтьєв). Навчально-мовленнєва діяльність, її специфіка на етапі дошкільного дитинства. Зарубіжні психологи (Ж. Піаже, В. Штерн, К. Бюллер, Ш. Бюллер й ін.) та їхні праці в галузі становлення і розвитку мовлення дітей. Теорія егоцентричного мовлення Л. Виготського, Ж.Піаже. Усвідомлення дітьми дошкільного віку звукового та словникового складу мовлення.

Звук - коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді хвиль у газі, рідині чи твердому тілі. У вузькому значенні терміном звук визначають коливання, які сприймаються органами чуття людини.

Лінгводидактичні засади теорії і методики розвитку мови: знаки мови, функції мови і мовлення (комунікативна, номінативна, експресивна, гносеологічна, сигніфікативна та ін.).

Закономірності розвитку мовлення дітей (Л. Федоренко): управління мускулами мовного апарату, засвоєння лексичних і граматичних знань, виразності мовлення, чуття мови, координація в розвитку усного і писемного мовлення.

Координа́ція (рос. координация, англ. coordination, нім. Koordinierung f) - кристалохімічне поняття про співвідношення структурних одиниць (атомів, йонів) у структурі мінералу.

Федоре́нко - поширене українське прізвище. Патронім від особового імені Федір.

Експре́сія (лат. expressio - вираження) - 1) сила вираження, вияву яких-небудь почуттів, переживань і т. ін.; 2) підкреслене виявлення почуттів, переживань; виразність; 3) інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови.

Гносеологія (від грец. γνώσις - «пізнання» і λόγος - «вчення, наука») - теорія пізнання, розділ філософії. Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Лексика (від дав.-гр. τὸ λεξικόν - сукупність слів якоїсь мови чи діалекту та словниковий склад мови письменника чи художнього твору) - словниковий склад мови. Наука, яка вивчає словниковий склад, називається лексикологією.

Принципи засвоєння і навчання дітей рідної мови. Врахування загальнодидактичних принципів навчання: принцип виховуючого навчання, єдності навчання з життям, теорія з практикою, усвідомленість, послідовність, систематичність, науковість, наочність, творча активність, доступність, міцність засвоєння знань, урахування індивідуальних особливостей дітей.

Свідо́мість - здатність людини пізнавати оточуючий світ та саму себе за допомогою мислення та розуму, в результаті чого формується інтелект особистості.

Осві́та - цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

Спільнота - це група людей, які з будь-якої причини відчувають досить спільного між собою, щоб мати спільні прагнення, цілі та структури.

Активність - поняття, яке визначає темп руху і інтенсивність дій речовин, явищ і живих організмів. Активність визначається в порівнянні

Послідо́вність - функція визначена на множині натуральних чисел яка набуває значення на об'єктах довільної природи. f : N → X \,\rightarrow \,\!X} .

Доступність (англ. Availability) - властивість інформаційного ресурсу, яка полягає в тому, що користувач та/або процес, який володіє відповідними повноваженнями, може використовувати цей ресурс відповідно до правил, встановлених політикою безпеки не очікуючи довше заданого (прийнятного) інтервалу часу.

Принцип (лат. principium - начало, основа) - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане. У повсякденному житті принципами називають внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.

Методичні принципи навчання. Загальні принципи: принцип уваги до матерії мови, розуміння мовних значень, оцінки виразності мовлення, розвитку чуття мови, випереджуючого розвитку усного мовлення, поступового прискорення темпів збагачення мовлення. Часткові методичні принципи: комунікативна спрямованість навчання, навчання мовлення як діяльність, активна мовленнєва практика, організація спостережень над мовним матеріалом, комплексний підхід до розвитку аспектів мови, мотивація мовної діяльності, вплив художньої літератури на мовний розвиток дітей (А.

Мотива́ція (з лат. movere) - спонукання до дії; динамічний процес фізіологічного та психологічного плану, керуючий поведінкою людини, який визначає її організованість, активність і стійкість; здатність людини діяльно задовольняти свої потреби.

Матеріа́л - речовина, або суміш речовин, первинний предмет праці, який використовують для виготовлення виробу (основний матеріал), або які сприяють якимось діям. У останньому випадку уточнюють, що це допоміжний, чи витратний матеріал.

Спостере́ження (англ. observation, рос. наблюдение) - метод наукового дослідження, що полягає в активному (систематичному, цілеспрямованому, планомірному) та навмисному сприйнятті об'єкта, в ході якого здобувається знання про зовнішні сторони, властивості й відносини досліджуваного об'єкта.

Розумі́ння - психологічний стан, який виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжуваний відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту.

Худо́жник - творчий працівник у галузі образотворчого мистецтва; живописець, графік, скульптор, майстер, коміксіст.

Література Літерату́ра (від лат. litterae - буква, літера), іноді книжництво, письменство - сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду.

Богуш, В. Скалкін). Спеціальні методичні принципи у словниковій роботі, граматичні правильності, звуковій культурі, зв’язному мовленні.

Методи наукового дослідження у методиці: спостереження, бесіда, психолого-педагогічний експеримент, діагностичні методики та ін.

Діагно́стика (з грец. diagnosis = dia+gnosis = «роз+пізнання») (англ. diagnostics; нім. Diagnostik; фр. le diagnostic) - галузь знань, що вивчає теорію і методи організації процесів постановки діагнозу, а також принципи побудови засобів діагностування.

Словни́к - упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічно опрацьованих.

Наукове дослідження - процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.

Їх значення й методика використання.
Тема 2. Завдання, зміст, засоби, форми, методи і прийоми розвитку мовлення дітей

Значення рідної мови у вихованні дітей. Завдання дошкільних закладів у розвитку мовлення: розвиток загальної мовної культури й культури спілкування, розвиток зв’язного мовлення (діалогічного та монологічного), збагачення, уточнення й закріплення словника, виховання звукової культури мовлення, формування граматичної правильності мовлення, ознайомлення дітей із художньою літературою, навчання грамоти.

Монолог - компонент художнього твору, що становить мовлення, яке звернене до самого себе чи інших (мовлення від 1-ї особи), на відміну від діалогу.

Вихова́ння - процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.

Культу́ра мо́влення - це дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Культу́ра спілкува́ння - частина культури поведінки людини - сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки.

Художня література Худо́жня літерату́ра, також кра́сне письме́нство - складова літератури, сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва слова, який описує дійсність художніми образами.

Зміст і завдання роботи з розвитку мовлення. Базовий компонент дошкільної освіти.

Компонент (англ. component, нім. Komponente f) - різновид, складова частина чогось.

Базова програма та варіативні програми розвитку мовлення дітей. Наукові основи й структура Базової програми.

Засоби реалізації програми. Мовлення вихователя як засіб розвитку мовлення дітей. Значення мовлення вихователя й вимоги до нього: змістовність, точність, логічність, доступність, багатство словника, чиста звуковимови, виразність, образність, відповідність нормам літературної вимови. Вимоги до мовлення дітей. Технічні засоби навчання, їх значення, їх значення і місце на заняттях з ознайомлення з довкіллям і з художньою літературою.

Телевізі́йна перед́ача, телерадіопередача, телепереда́ча - змістовно завершена частина програми ТБ з відповідною назвою, обсягом трансляції й авторським знаком, що може бути використана незалежно від інших частин програми і розглядається як цілісний інформаційний продукт.

Застосунок, застосовна програма, прикладна програма (англ. application, application software; пол. aplikacja; рос. приложение, прикладная программа) - користувацька комп'ютерна програма, що дає змогу вирішувати конкретні прикладні задачі користувача.

О́́бразність - мовна реалізація чуттєвого уявлення або асоціації, що лягла в основу найменування певного елемента дійсності й з різним ступенем виразності виступає як внутрішня форма слова.

Вихова́тель - людина, яка здійснює цілеспрямований виховний вплив на іншу особу. У вузькому значенні - особа, яка обіймає цю посаду в навчально-виховних закладах.

Довкілля, або бюрократично навко́лишнє приро́дне середо́вище - всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети.

Ло́гіка (грец. λογιχη від грец. logos - слово, значення, думка, мова) - наука про закони і різновиди мислення, способи пізнання та умови істинності знань і суджень.

Технічні засоби навчання (ТЗН) - система засобів, що складається з двох взаємопов'язаних частин: специфічних навчальних посібників (носіїв навчальних повідомлень) і апаратури, за допомогою якої може бути подано навчальне повідомлення, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності..

Художня література й організація спілкування дітей як засіб розвитку мовлення.

Форми роботи з розвитку та навчання рідної мови в дошкільному закладі: навчання на заняттях, навчання і розвиток мовлення дітей у повсякденному житті. Заняття як основна форма навчання дітей рідної мови. Види занять. Особливості занять з розвитку мовлення. Специфіка занять у різновікових і цілодобових групах дошкільного закладу.

Методи і прийоми розвитку та навчання рідної мови в дошкільному закладі. Загальне поняття про методи й прийоми. Наочні методи навчання, їх характеристика. Взаємозв’язок слова і наочності. Словесні методи навчання, їх характеристика. Практичні та ігрові методи навчання, їх характеристика. Взаємозв’язок і взаємозалежність методів навчання.

Прийоми навчання дітей рідної мови. Зразок мовлення вихователя й вимоги до нього. Запитання вихователя й вимоги до них. Вимоги до відповідей дітей.

Умови успішного виконання програми з розвитку мовлення. Дидактичний та наочний матеріал з розвитку мовлення.

Питання - форма думки, виражена в мові пропозицією, яку виголошують або пишуть, коли хочуть що-небудь запитати, тобто отримати інформацію, що цікавить. В українській мові, якщо питання виголошують, то використовують питальну інтонацію, а якщо пишуть, то в кінці ставлять знак питання і використовують питальні частки: чи, не… чи, що, як, чи що, то хіба, невже, що якщо, а, так, правда, чи не так, так, але ж, чи не так, вірно; питальні займенникові слова: хто, що, який, який, чий, який, скільки, як, де, куди, звідки, коли, чому, навіщо, наскільки. За допомогою цих засобів будь-яка непитальна пропозиція може стати питанням або перезапитом. Задаючи питання зазвичай чекаємо відповіді. Виняток становить лише риторичне питання, на яке відповідь не потрібна.

Дида́ктика (дав.-гр. διδακτικός - повчаючий) - один із розділів педагогіки, який вивчає закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, формування переконань; визначає обсяг і структуру змісту освіти, вдосконалює методи й організаційні форми навчання, вплив навчального процесу на особу.


Змістовий модуль ІІ.

Формування діамонологічної, лексичної і граматичної компетенції дітей

  1   2   3   4


Скачати 398.52 Kb.

  • Тема 1. Наукові
  • Тема 2. Завдання, зміст, засоби, форми, методи і прийоми розвитку мовлення дітей
  • Запитання
  • Змістовий модуль ІІ. Формування діамонологічної, лексичної і граматичної компетенції дітей