Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Програмові вимоги до комплексного державного екзамену на здобуття окр «бакалавра» для студентів денної та заочної форм навчання, спеціальності «Філологія

Скачати 135.71 Kb.

Програмові вимоги до комплексного державного екзамену на здобуття окр «бакалавра» для студентів денної та заочної форм навчання, спеціальності «Філологія




Скачати 135.71 Kb.
Дата конвертації02.05.2017
Розмір135.71 Kb.


ПРОГРАМОВІ ВИМОГИ

до комплексного державного екзамену

на здобуття ОКР «БАКАЛАВРА» для студентів денної та заочної форм навчання, спеціальності «Філологія (українська мова та література)»

(2016/2017 н.р.)


  1. Українська мова – національна мова українського народу. Місце української мови серед мов світу. Зв’язок української мови з іншими мовами.

  2. Українська літературна мова та її головні риси. Мовна норма. Типи мовних норм. Шляхи і тенденції розвитку сучасної української літературної мови.

    Украї́нці - східнослов'янський етнос, основне і корінне населення України. Як етнос сформувався на землях сучасної України та частині земель сучасних: Польщі, Білорусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини і Росії.

    Мо́вна но́рма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми - унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

    Національна мова - мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

    Літерат́урна мóва - це оброблена, унормована форма національної мови, як в писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

    Мовне законодавство та мовна політика в Україні.

  3. Голосні і приголосні звуки, їх ознаки і творення. Класифікація голосних звуків.

  4. Класифікація приголосних звуків: 1) за участю голосу і шуму;

    Мовна політика - сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі.

    Голосни́й звук, голосі́вка - звуки мови, що утворюються при вільному проходженні видихуваного повітря через ротову порожнину, тобто мають вільну артикуляцію . У гортані внаслідок ритмічного коливання напружених зв’язок утворюється голос певного тону.

    Приголосний звук, шелестівка - звук, що твориться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму.

    2) за місцем творення; 3) за способом творення; 4) за відсутністю чи наявністю палаталізації; 5) за звуковим враженням.

  5. Позиційні та комбінаторні зміни звуків. Позиційні зміни: кількісна і якісна редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних у кінці слова, протеза.

    Редукція голосних - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.

    Дзві́нкість (англ. voice, voicing) - у мовознавстві якість звуку, що вимовляється з вібрацією голосових звязок; у фонетиці - тип фонації, що протистоїть глухості тощо. Приголосні звуки, які вимовляються дзівнко, називається дзвінкі́ при́голосні (англ. voiced consonants)



  6. Асиміляція приголосних і її різновиди: 1) асиміляція за дзвінкістю; 2) асиміляція за глухістю; 3) асиміляція за місцем і способом творення; 4) асиміляція за м’якістю; 5) асиміляція за твердістю.

  7. Дисиміляція. Спрощення у групах приголосних. Подовження і подвоєння приголосних.

  8. Склад як фонетична одиниця. Теорії складу. Характеристика складів. Український складоподіл.

  9. Наголос. Характер українського наголосу. Фонетичне слово. Проклітики та енклітики.

  10. Фонологія як розділ науки про мову. Фонема, її функції. Головний вияв і варіанти фонеми. Диференційні ознаки фонем і їх нейтралізація. Фонологічна кореляція. Поняття про мінімальну пару.

  11. Морфонологія як мовознавча дисципліна. Поняття про морф і морфонему. Типи чергувань. Основні праці з питань української морфонології.

  12. Морфонологічні чергування голосних: чергування /о/, /е/ // /і/; чергування /о/, /е/ // /о/; чергування /е/ // /о/ після шиплячих і /й/; звукосполучення -ри-, -ли-, -ро-, -ло- між приголосними.

  13. Історичні чергування приголосних: чергування унаслідок І, II, III палаталізацій; чергування приголосних під впливом j.

  14. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови: вимова голосних, приголосних звуків; вимова звукосполучень; акцентні норми.

  15. Орфографія як лінгвістична дисципліна. Основні поняття орфографії. Принципи української орфографії. Правописні проблеми кінця XX – початку XXI ст.

  16. Графіка. Графічна система сучасної української літературної мови. Співвідношення між буквами і фонемами сучасної української літературної мови.

  17. Слово – основна одиниця лексичної системи. Ознаки слова. Слово та поняття. Слово і номінативна функція мови. Лексичне значення слова. Типи лексичних значень слів в українській мові.

  18. Структура лексичного значення. Поняття лексеми. Компонентний аналіз значення слова. Внутрішня форма слова.

    Граматичне значення - це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Граматичні значення внаслідок зіставлення, протиставлення, взаємовідношення, якщо вони однорідні, становлять єдність своїх складників та утворюють граматичну категорію.

    Компонентний аналіз - система прийомів лінгвістичного вивчення значень слів, суть якої полягає в розщепленні значення слова на складові компоненти, які називають семами, семантичними множниками і, зрідка, маркерами.

    Лекси́чне зна́чення - історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності, зв'язок певного звучання з певним поняттям, волевиявленням.

    Вну́трішня фо́рма сло́ва - ознака реалії, покладена в основу її мовної назви . Наприклад, внутрішньою формою іменника склянка («скляна посудина циліндричної форми, без ручки, призначеної для пиття, зберігання рідини тощо») є ознака «скляна».



  19. Багатозначність слова. Причини багатозначності. Співвідношення: багатозначність – синонімія – антонімія. Характер і організація лексико-семантичних варіантів у структурі полісемантичного слова.

  20. Слова з прямим і переносним значенням. Основні способи перенесення значень слів. Метафора. Метонімія. Синекдоха. Однозначні слова. Терміни. Ознаки термінів.

  21. Омоніми. Шляхи походження омонімів. Співвідношення полісемії та омонімії. Міжмовні омоніми. Синоніми. Джерела синонімії. Синонімічний ряд. Домінанта синонімічного ряду. Класифікація та стилістична роль синонімів.

  22. Антоніми. Загальномовні та контекстуальні антоніми. Стилістичне використання антонімів. Пароніми. Загальна характеристика. Стилістичне використання паронімів: парономазія.

  23. Склад української лексики з погляду її походження. Основні лексичні пласти української мови: індоєвропейська, праслов'янська та спільносхіднослов’янська лексика в складі української мови. Власне українська лексика.

    Сино́німи (грец. synonymos - «однойменний») - це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення.

    Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності, засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони становлять основу української лексики і формують національні ознаки мови.

    Фонетичні, морфологічні та словотвірні особливості власне українських слів.

  24. Іншомовна лексика в складі української мови. Джерела та характер запозичень. Найдавніші запозичення в лексичній системі української мови. Тюркізми. Слова старогрецького та латинського походження в складі української лексики.

  25. х ознаки.

  26. Старослов’янізми в українській мові, їх ознаки. Стилістичне використання старослов’янізмів. Лексичні запозичення з російської, білоруської та польської мов.

  27. Слова, запозичені із західноєвропейських мов (німецької, англійської та французької), їх ознаки. Екзотизми та інтернаціоналізми (міжнаціональні слова) в складі української лексики.

  28. Фонетичне, морфологічне та семантичне освоєння слів іншомовного походження. Українські слова в інших мовах. Місце іншомовних слів у лексиці української мови.

  29. Лексика української мови з погляду її вживання. Поняття „активна і пасивна лексика”. Застарілі слова. Історизми як вид архаїзмів. Стилістичне використання застарілих слів. Неологізми. Причини їх виникнення. Загальномовні (узуальні) та індивідуально-авторські (оказіональні) неологізми.

  30. Територіальні діалектизми, їх види. Жаргонізми та арготизми в українській мові. Загальна характеристика. Професійна лексика.

    Активна і пасивна лексика української мови - два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.

    Професіоналізми - слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови.



  31. Склад української лексики з погляду її функціонально-стильового використання: загальновживана (міжстильова) лексика і стилістично маркована: розмовно-побутова, суспільно-політична, офіційно-ділова, науково-термінологічна: емоційно-експресивна і книжна лексика.

  32. Основні класифікації фразеологізмів. Лексико-граматичні зміни у фразеологічних одиницях: скорочення лексичного складу, заміна одного компонента іншим, розширення і звуження обсягу їх значень.

  33. Джерела української фразеології: професійне, античне, релігійне. Художня література (українська та зарубіжна) як джерело фразеологізмів.

    Література Літерату́ра (від лат. litterae - буква, літера), іноді книжництво, письменство - сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду.



  34. Системні відношення у фразеології: полісемія, омонімія, синонімія та антонімія фразеологічних одиниць. Явище варіантності у сфері фразеології. Пареміологія. Паремії. Види паремій. Загальна характеристика.

  35. Предмет і завдання лексикографії. Словник. Основні типи словників. Енциклопедичні та лінгвістичні словники. Загальна характеристика.

  36. Слово як об’єкт морфемного та словотвірного аналізів. Морфеміка. Морфема – мінімальна значуща частина слова.

    А́фікс також Формант (лат. affixus - прикріплений, причеплений) - частина слова, що вносить зміну у значення кореня. Словотворчі афікси утворюють нові слова (наприклад, пись-м-ен-ник), словозмінні - виражають відношення слова до інших слів (наприклад, вогн-і гор-ять, музик-а гра-є).

    Морф. Аломорф. Варіанти морфеми. Коренева морфема.

  37. Характеристика афіксальних морфем: префікс, суфікс (нульовий суфікс), закінчення, постфікс, інтерфікс, конфікс, уніфікс. Афіксоїди (суфіксоїди та префіксоїди). Основа слова.

    Основа слова - це частина слова (як правило незмінна, або змінна), яка вказує на його лексичне значення; частина словоформи без флексії.

    Основні зміни в морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення.

  38. Способи словотворення в сучасній українській мові. Неморфологічні способи словотворення: лексико-семантичний, лексико-синтаксичний, морфолого-синтаксичний (його різновиди: субстантивація, ад'єктивація, прономіналізація, адвербіалізація). Основні різновиди морфологічного способу словотворення: суфіксальний, безафіксивний (нульова суфіксація), префіксальний, префіксально-суфіксальний, постфіксальний, основоскладання, абревіація.

  39. Граматика української мови, її зміст і завдання, основні поняття граматики: граматична категорія, граматичне значення, граматична форма.

    Грамати́чна катего́рія (від грец. κατηγορία - судження, визначення) - це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм.

    Граматика Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα - «літера», «написання») - термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

    Способи і засоби вираження граматичного значення.

  40. Вчення про частини мови.

    Части́ни мо́ви - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.

    Принципи поділу слів на частини мови. Класифікація частин мови. Явища переходу в системі частин мови.

  41. Іменник як частина мови, загальна характеристика категоріального значення, морфологічних ознак, синтаксичних функцій. Лексико-граматичні розряди іменника.

  42. Категорія роду іменників. Іменники спільного роду. Хитання в роді. Рід невідмінюваних іменників. Стилістичне використання категорії роду. Персоніфікація.

  43. Категорія числа іменників. Однинні та множинні іменники. Залишки форм двоїни в сучасній українській мові.

  44. Категорія відмінка іменників. Відмінкова система іменника сучасної української мови. Основні значення відмінків.

  45. Поділ іменників на відміни та групи. Іменники, що знаходяться поза відмінами. Особливості словозміни іменників І відміни. Особливості словозміни іменників ІІ відміни. Особливості словозміни III і IV відмін іменників. Словотвір іменників. Субстантивація.

  46. Прикметник як частина мови, загальна характеристика значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій. Лексико-граматичні розряди прикметників, їх значення, творення і вживання. Перехідні лексико-граматичні розряди прикметників.

  47. Ступені порівняння прикметників (синтетичні та аналітичні форми). Прикметники, що не утворюють ступенів порівняння. Повні і короткі прикметники. Стягнені та нестягнені форми повних прикметників. Словозміна прикметників. Словотвір прикметників.

  48. Числівник як частина мови, загальна характеристика значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій. Формування числівника як частини мови. Нумералізація.

  49. Розряди числівників за значенням. Групи числівників за будовою. Відмінювання і правопис числівників. Синтаксичні зв’язки числівників з іменниками.

  50. Займенник у системі частин мови: специфіка значення, морфологічних ознак і синтаксичних функцій. Розряди займенників за значенням. Відмінювання і правопис займенників. Прономінапізація. Перехід займенників до інших частин мови.

  51. Дієслово як частина мови, загальна характеристика значення, морфологічних ознак, синтаксичних функцій. Дієслівні форми. Типи дієслівних основ.

  52. Категорія виду дієслова, її значення. Способи і засоби творення видових пар. Одновидові та двовидові дієслова.

  53. Категорія перехідності / неперехідності дієслів. Категорія стану дієслів.

  54. Категорія способу дієслів. Значення, творення і вживання способових форм.

  55. Категорія часу дієслів. Значення, творення і вживання часових форм. Поділ дієслів на дієвідміни. Словозміна дієслів архаїчної групи. Словотвір дієслів.

  56. Дієприкметник, його значення, морфологічні ознаки і синтаксичні функції. Предикативні форми на -но, -то. Дієприслівник, його значення, морфологічні ознаки і синтаксичні функції.

  57. Прислівник у системі частин мови, його значення, морфологічні ознаки і синтаксичні функції. Розряди прислівників за значенням. Словотвір прислівників. Адвербіалізація.

  58. Сполучник як частина мови, загальна характеристика. Групи сполучників за значенням, за будовою, за способом уживання в реченні. Розмежування сполучників і сполучних слів. Кон'юнкціоналізація.

  59. Частка як частина мови, функції часток у реченні. Функціонально-семантична класифікація часток. Групи часток за походженням та місцем розташування в реченні. Партикуляція.

  60. Вигук у системі частин мови. Класифікація вигуків за значенням. Групи вигуків за походженням та будовою. Інтер'єктивація. Звуконаслідувальні слова.

  61. Словосполучення та інші сполучення слів. Типи словосполучень за частиномовним вираженням головного слова. Типи підрядного зв'язку в словосполученні. Семантичні відношення між компонентами словосполучення.

  62. Речення як основна синтаксична одиниця. Ознаки речення. Класифікація речень за метою висловлювання, ставленням до дійсності, інтонацією. Ознаки простого речення. Види простих речень (двоскладні, односкладні, нечленовані; поширені, непоширені). Функція простого речення у різних стилях.

  63. Підмет як головний член двоскладного речення. Види підметів, морфологічні засоби їх вираження.

  64. Види присудків. Простий дієслівний та простий дієслівний ускладнений присудок. Дієслівний складений присудок.

    Просте речення - речення, що складається з одного або кількох граматично поєднаних слів, які виражають відносно закінчену думку.

    При́судок - головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка - дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.

    Іменний складений присудок. Тире на місці пропущеної дієслівної зв’язки. Обов’язкове і факультативне тире.

  65. Другорядні члени речення.

    Члени речення - це слова або лексичні словосполучення, пов'язані синтаксичними й морфологічними відношеннями. Членами речення є тільки повнозначні слова, до яких можна поставити питання.

    Означення, види означень, засоби їх вираження.

  66. Додаток. Види додатків. Морфологічне вираження. Обставина. Види обставин, засоби вираження.

  67. Односкладні речення. Синонімія односкладних і двоскладних речень. Односкладні речення іменного типу: називні, генітивні, вокативні.

  68. Односкладні речення дієслівного типу: особові односкладні речення (означено- особові, неозначено-особові, узагальнено-особові). Безособові та інфінітивні речення.

  69. Неповні речення, їх різновиди: контекстуальні, ситуативні, еліптичні.

  70. Просте ускладнене речення. Однорідні члени речення.

    Односкладні речення - це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), причому зміст речення залишається зрозумілим і без другого головного члену.

    Однорідні члени речення - це такі члени речення, що виконують однакову синтаксичну роль, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв'язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного.

    Узагальнювальні слова при однорідних членах речення. Пунктуація.

  71. Відокремлені члени речення: означення (узгоджені, неузгоджені, прикладки), обставини, додатки. Уточнювальні відокремлені члени речення.

  72. Речення зі вставними і вставленими компонентами (спільне і відмінне). Речення зі звертаннями. Пунктуація.

  73. Складне речення. Структурно-семантичні ознаки складного речення.

    Складне речення - це речення, яке має дві або більше граматичних основ, тобто складається з двох або більше простих речень. Складні речення поділяють на складні безсполучникові, складні сполучникові (складносурядні, складнопідрядні) і складні з різними видами зв'язку.

    Засоби зв’язку частин складного речення.

  74. Сурядність і підрядність у складному реченні. Перехідні випадки між сурядністю і підрядністю. Складносурядні речення. Змістові відношення між частинами складносурядного речення. Розділові знаки.

  75. Складнопідрядні речення. Складнопідрядні речення нерозчленованої структури (з підрядними означальними, займенниково-співвідносними та з’ясувальними).

    Розділо́ві зна́ки, або зна́ки пунктуа́ції - сукупність графічних знаків, що не належать до алфавіту даної мови, а служать засобом відображення тих ознак (сторін) писемної мови, які не можуть бути передані літерами та іншими писемними позначеннями - цифрами, знаками рівності, подібності тощо.

    Складнопідря́дне ре́чення - складне речення, в якому одне просте речення є головним, а інше (підрядне) граматично залежить від головного і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова.



  76. Складнопідрядні речення розчленованої структури з підрядними обставинними.

  77. Складнопідрядні речення з кількома підрядними: з однорідною супідрядністю, з неоднорідною та послідовною підрядністю, з кількома підрядними змішаного типу. Особливості пунктуації.

  78. Безсполучникові складні речення з однотипними частинами. Змістовні відношення між частинами, інтонація, розділові знаки.

  79. Безсполучникові складні речення з неоднотипними частинами. Двокрапка (змістові відношення між частинами та інтонація). Тире (змістові відношення між частинами та інтонація).

  80. Період в українській мові; його структурні типи, особливості інтонації та пунктуації. Класичний період. Інші види періодів: обернений, обрамлений, обірваний.

  81. Пряма мова. Розділові знаки при прямій мові. Заміна прямої мови непрямою. Невласне пряма мова.

  82. Складні речення з різними видами зв'язку (складна синтаксична конструкція).

    Пряма мова - це спосіб передачі чужої мови, при якому мовець або автор тексту повністю зберігає її лексичні, синтаксичні та стилістичні особливості.

    Синтаксис Си́нтаксис (дав.-гр. σύνταξις - "побудова, порядок, складання", від σύν - "з, разом" і ταξις - "впорядкування") - розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.



  83. Текст, його складники і особливості. Складне синтаксичне ціле. Засоби і способи поєднання частин складного синтаксичного цілого.

  84. Пунктуація. Розвиток української пунктуації. Принципи української пунктуації.

  85. Загальна характеристика курсу “Стилістика і культура мови”, його предмет і завдання. Поняття по стилістику і культуру мови як окремі навчальні дисципліни.

  86. Поняття мовного стилю. Загальна характеристика системи стилів, їх основні ознаки. Емоційно-експресивні різновиди стилів.

  87. Поняття норми літературної мови. Види норм і їх загальна характеристика.

  88. Загальна характеристика стилістичних фігур сучасної української мови.

    Навча́льна дисциплі́на - згідно з визначенням в українському законодавстві: педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, закони, теорії, методи тощо будь-якої галузі діяльності (або сукупності різних галузей діяльності) із визначенням потрібного рівня сформованості у тих, хто навчається, певної сукупності умінь і навичок.

    Культу́ра мо́ви - рівень володіння нормами усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

    Стилісти́чні фігу́ри (від лат. stilus ‘грифель для писання’ figura ‘образ, зовнішній вигляд’), фігу́ри мовлення - синтаксичні мовні звороти, орієнтовані на незвичність слововживання, посилення емоційності, образності вислову, оздобу мовлення.



  89. Стилістичні особливості дієслівних форм і категорій.

  90. Синоніміка лексична, фразеологічна, словотвірна, граматична. Міжстильові синоніми.

  91. Анафора, епіфора, анепіфора, епаиафора, їх стилістичне використання.


МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

  1. Методика викладання української мови як наука і навчальна дисципліна.

  2. Значення шкільного курсу української мови та його місце серед інших навчальних дисциплін. Зміст і побудова шкільного курсу “Українська мова”.

  3. Принципи побудови та зміст діючих програм і підручників з української мови для 1-4 і 5-9 класів. Чотири змістові лінії навчання рідної мови.

  4. Методи й прийоми вивчення української мови.

  5. Методи теоретично-практичного вивчення мови. Система усних і письмових тренувальних вправ і завдань.

  6. Види мовного розбору в школі, його значення, прийоми виконання.

  7. Типи уроків за метою проведення, їх структура та методичні вимоги.

  8. Норми та критерії оцінювання навчальних досягнень учнів 5-11 класів з мови.

  9. Повторення з рідної мови, його види та методика проведення; систематизація знань.

  10. Методика вивчення фонетики, графіки, орфоепії, їх зв'язок з орфографією.

  11. Зміст і завдання шкільного курсу з лексикології. Словникова робота на уроках мови.

  12. Методика вивчення фразеології, шляхи засвоєння фразеологізмів.

  13. Методи, прийоми вивчення будови слова та словотворення.

  14. Значення і завдання вивчення частин мови у 6-7 класах.

  15. Місце занять із синтаксису в школі, його зв’язки з морфологією, пунктуацією.

  16. Значення та місце орфографії. Основні принципи та методика засвоєння орфограм.

  17. Система завдань з орфографії, методика проведення. Види орфограм. Орфографічний розбір.

    Орфографічний розбір - розбір, що полягає у визначенні орфограми і пояснення правила написання слова, його частини, літери тощо.



  18. Найважливіші принципи пунктуації, пунктограма її види, пунктуаційний розбір.

    Пунктуаційний розбір - розбір, призначений пояснити розділові знаки відповідно до смислового чи ритмомелодійного принципу.



  19. Види робіт з розвитку зв’язного писемного мовлення у 5-7 класах, методи проведення.

  20. Види робіт з розвитку зв’язного писемного мовлення у 8-9 класах, їх оцінювання.

  21. Місце занять з розвитку усного зв’язного мовлення, його види і методи проведення.

  22. Перекази, їх види, методика написання та оцінювання.

  23. Види творів на уроках мови, методика їх проведення й оцінювання.

  24. Основні поняття стилістики в школі, їх зміст та характер стилістичних умінь учнів.

  25. Методика використання картин художників та проведення творчих робіт за картинами.

  26. Факультативні заняття з української мови. Елементи наукового дослідження учнів.

    Наукове дослідження - процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.



  27. Значення, зміст і завдання позакласної роботи з мови, її форми. Мовний гурток.

  28. Методика роботи з мови у 10-11 класах, зміст, обсяг та узагальнення знань.

  29. Робота над мовою у зв’язку із вивченням української літератури.

  30. Методична робота вчителя-словесника. Зміст і форми роботи методоб’єднання.

  31. Кабінет української мови в школі, його обладнання та форми роботи.

  32. Методика використання різних типів словників на уроках рідної мови.

  33. Форми індивідуальної роботи з учнями над повторенням і поглибленням знань з української мови та формування комунікативних умінь.

  34. Внутріпредметні зв’язки на уроках української мови, їх типологія.

  35. Міжпредметні зв’язки на уроках мови (з літературою, історією, біологією, географією та ін.).


Скачати 135.71 Kb.

  • Мовна норма
  • Лексичне значення
  • Власне українська лексика
  • Розділові знаки . Складнопідрядні речення. Складнопідрядні речення
  • МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ