Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Регіональна схема формування екологічної мережі

Регіональна схема формування екологічної мережі




Сторінка1/12
Дата конвертації04.06.2017
Розмір1.61 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12




Регіональна схема формування екологічної мережі Хмельницької області розроблена Інститутом екології Карпат НАН України із залученням фахівців Львівського національного університету імені Івана Франка, Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та Хмельницького національного університету на замовлення Департаменту екології та природних ресурсів Хмельницької обласної державної адміністрації
Відповідальні автори розробки:
1.

Хмельницький національний університет Хмельницький національний університет - вищий навчальний заклад України у місті Хмельницькому.

Льві́вський націона́льний університе́т і́мені Іва́на Франка́ (у 1918-1939 - Університет Яна Казимира) - один із найстаріших університетів України та Східної Європи та найпрестижніших в Україні. Заснований у 1784 імператором Йосифом ІІ з латинською мовою викладання.

Хмельницька обласна державна адміністрація Хмельницька обласна державна адміністрація - місцева державна адміністрація Хмельницької області.

Кагало О.О.
, к.б.н., с.н.с. – керівник розробки, зав. відділу охорони природних екосистем Інституту екології Карпат НАН України (ІЕК НАН України)

Виконавці (за алфавітом):

2. Андрєєва О.О., к.б.н. – н.с. відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

3. Дорошенко К.В., к.б.н. – н.с. відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

4. Козловський М.П., д.б.н., с.н.с. – пр.н.с. відділу екосистемології ІЕК НАН України

5. Коплик О.П. – інж. I кат. відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України, зав. гербарію ІЕК НАН України

6. Любінська Л.Г., д.б.н., проф. – зав. кафедри біології та методики її викладання Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

7. Матвеєв М.Д., к.б.н., доц. – професор кафедри біології та методики її викладання Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

8. Надорожняк О.Я. – інж. I кат. відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

9. Рибка К.М. – провідний інж відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

10. Савка Г.С. – зав. лабораторії геоінформаційних технологій Львівського національного університету імені Івана Франка

11. Сичак Н.М. – к.б.н., с.н.с. відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

12. Скібіцька Н.В. – провідний інженер відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

13. Сосновська С.В., к.б.н. – н.с. відділу охорони природних екосистем ІЕК НАН України

14. Шушняк В.М., к.г.н., доц. – доцент кафедри фізичної географії Львівського національного університету імені Івана Франка

15. Юглічек Л.С., к.б.н., доц. – доцент кафедри екології Хмельницького національного університету
ЗМІСТ

Вступ 5


I. Обґрунтування концепції регіональної екомережі Хмельницької області та її місця в системі національної та всеєвропейської екомереж 8

1.1. ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА – ЯК ОСНОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛАНДШАФТНОЇ І БІОТИЧНОЇ РІЗНОМАНІТНОСТІ 8

1.2. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ УМОВИ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ Й ЛАНДШАФТНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ 11

1.2.1. Географічне положення, адміністративно-територіальний поділ, загальна географічна характеристика 11



1.2.2. Геоморфологія 12

1.2.3. Гідрологічна мережа 14

1.2.4. Рослинний покрив 17

1.2.5. Геоботанічне районування 18

1.2.6. Фауна хребетних типових зооценозів 20

1.2.7. Типи ландшафтів і природні райони області 22

1.2.8. Фізико-географічне районування 25

1.3. МІСЦЕ ЕКОМЕРЕЖІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ТА ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОМЕРЕЖАХ 25

II. Опис складових регіональної екомережі Хмельницької області (природних ядер, сполучних, відновних та буферних територій) з узагальненою інформацією про їх роль у забезпеченні збереження біорізноманіття рослинного й тваринного світу регіону з визначенням раритетної компоненти біоти в системі проектованої екомережі 27

2.1. Ресурси формування регіональної екомережі Хмельниччини 27

2.2. СХЕМА ЕКОМЕРЕЖІ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 29

2.3. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ЕКОМЕРЕЖІ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ 31

2.4. НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК «ПОДІЛЬСЬКІ ТОВТРИ» ЯК КЛЮЧОВА ТЕРИТОРІЇ ДИФУЗНОГО ТИПУ 64

III. Інформаційні матеріали для погодження проекту схеми екомережі із зацікавленими структурами виконавчої влади 66

3.1. АДМІНІСТРАТИВНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА пРИРОДООХОРОННІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЗАХОДІВ ЩОДО РОЗБУДОВИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ 66

3.2. Значення реалізації заходів щодо впровадження регіональної схеми екомережі в практику охорони довкілля області 67

підсумок 68

ЦИТОВАНА Література 70



Вступ
Схема екологічної мережі Хмельницької області розроблена на підставі Закону України «Про екологічну мережу України» з урахуванням положень законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», Земельного, Лісового та Водного кодексів України, Указу Президента України від 23.05.2005 р. № 838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні», наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 13.11.2009 р.

Ука́з Президе́нта Украї́ни - це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (правозастосовний характер).

Охоро́на довкі́лля (англ. environmental protection / control / conservation, нім. Umweltwissenschaften) - система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки.

№ 604 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних та місцевих схем екомережі».

Згідно з Законом України «Про екологічну мережу України» [12], екомережа – це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та виростання цінних видів тваринного й рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і, відповідно до законів та міжнародних зобов’язань України, підлягають охороні.

Довкілля, або бюрократично навко́лишнє приро́дне середо́вище - всі живі та неживі об'єкти, що природно існують на Землі або в деякій її частині (наприклад, навколишнє середовище країни). Сукупність абіотичних та біотичних факторів, природних та змінених у результаті діяльності людини, які впливають на живий світ планети.


Структурними елементами екомережі є:

Природні ядра (ядра біорізноманітності або ключові природні території) – це території збереження генетичного, видового, екосистемного й ландшафтного різноманіття. Їх характеризує велика різноманітність видів, форм ландшафтів і середовищ існування живих організмів. Особливу роль вони відіграють у збереженні ендемічних, реліктових, рідкісних і зникаючих видів. У природному ядрі розрізняють біоцентри і буферні зони. Біоцентри – це території найбільшої концентрації біорізноманіття з найвищим ступенем природності, рідкісності, унікальності й найсуворішим режимом заповідання. Буферна зона – місцевість з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найцінніші ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів, спричинених діяльністю людини. Буферні зони є зовнішнім оточенням біоцентрів, їх захисними зонами. Здебільшого це території з регульованим режимом заповідання.

Екокоридори або перехідні зони для забезпечення взаємозв’язків між природними екосистемами – елементи дефрагментації природних масивів і міграційні шляхи, водночас. Просторові витягнуті структури, що зв’язують між собою природні ядра. Вони включають території з різним ступенем природності й заповідності, а також території, що підлягають ренатуралізації. Це природна або приведена до природного стану ділянка землі чи водної поверхні, яка на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечує для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації.

Відновлювальні райони – це території, де є потреба відновлення порушених елементів екосистем, середовищ існування і ландшафтів європейського значення або повне відновлення деяких районів.

Буферні зони – території, які сприяють зміцненню мережі та її захисту від впливу негативних зовнішніх факторів

Особливістю екомережі, як специфічної форми охорони природи, є те, що до об’єктів природно-заповідного фонду належать, як правило, лише території природних ядер екомережі, усі решта територій далі можуть залишатися в їх господарському використанні у відповідності з призначенням і типом угідь.


Організація природних ядер, буферних зон та екокоридорів повинна супроводжуватись їх інтеграцією в різні сектори господарства: сільське (підтримання екстенсивних, традиційних режимів господарювання), туризм (підтримка сільського туризму, пов’язаного з інтересами місцевого населення), транспорт (кооперація у визначенні коридорів), стан довкілля (що потребує “зелених легень” на противагу урбанізації), планування і юстицію (необхідність враховувати географічне розташування екомережі і розвивати відповідні засади просторового планування і нормативно-правового забезпечення) у відповідності з конкретними проектами територіального планування для кожного окремого випадку.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду України в національній екомережі виконують функції природних ядер, а в багатьох випадках і екокоридорів.

Природно-заповідний фонд України Приро́дно-запові́дний фонд Украї́ни - ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Природно-заповідні території місцевого значення виконують функції локальних природних ядер, а на вищих рівнях – як складові екокоридорів. Природними осередками Європейської екомережі є території, що особливо охороняються, лише після їх міжнародного визнання як біогенетичних резерватів, біосферних заповідників, водно-болотних угідь міжнародного значення, територій Смарагдової мережі Європи (у рамках виконання Бернської конвенції), об’єктів світової природної спадщини, територій, які нагороджені Європейським дипломом тощо.

Смарагдова мережа Європи (англ. Emerald Network Europe) - ряд територій особливого природоохоронного значення, які визначають і зберігають біологічне різноманіття країн Євросоюзу, Східної Європи і деяких африканських держав.

Крім територій природно-заповідного фонду, до екомережі області залучені інші природні території, які підлягають ренатуралізації (території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного значення, значна частина лісового і водного фондів, землі запасу та інші).

Більшість лісів регіону, згідно з Лісовим кодексом, виконує переважно екологічні функції і має обмежене експлуатаційне значення, тобто може бути залучена до формування екологічної мережі. Це стосується водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих лісів, а також лісів в межах природно-заповідного фонду.

Згідно з Водним кодексом України землі водного фонду є також територіями з режимом обмеженої господарської діяльності.

Водний кодекс України - кодифікований закон України. Кодекс введено в дію з дня опублікування - 13 червня 1995 року - згідно з Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року N 214/95-ВР.

До них належать: малі річки, водоохоронні зони, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів і зони санітарної охорони.

До структури екологічної мережі області також передбачено залучення частково й сільськогосподарських угіддь, у тому числі й орних земель, які в певну пору року можуть виконувати функцію осередка існування низки рослин і тварин, особливо під час їх міграції.

Особливе значення в системі регіональної екомережі мають порушені нерекультивовані землі (кар’єри, відвали, яри, балки, надмірно еродовані землі). Землі, які потребують рекультивації, після її проведення і включення їх до складу екомережі можуть використовуватись у рекреаційних цілях.
Загальновизнаною методологічною основою формування екомереж є Міжнародна стратегія сталого розвитку, основні принципи якої проголошені декларацією міжнародної конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році. Основні методологічні підходи і принципи формування загальноєвропейської мережі визначені й затверджені директивами Європейського союзу щодо збереження диких птахів (Council Directive 79/409/EEC on the conservation of wild birds) та щодо збереження природних середовищ існування дикої фауни та флори (Council Directive 92/43/EEC on the conservation of natural habitats and of wild fauna and flora).

Для країн, які не належать до Європейського союзу (членів Ради Європи), території спеціального збереження та середовища існування рідкісних і зникаючих видів визначені Резолюцією Постійного комітету Бернської конвенції № 4 від 1996 року («Перелік зникаючих видів природних середовищ існування, які потребують спеціальних заходів збереження»). Ці природоохоронні об’єкти будуть складати Смарагдову мережу Європи, яка є аналогом програми «NATURA-2000» (Закон про приєднання до Бернської конвенції Верховна Рада України прийняла 29 жовтня 1996 року).

Верхо́вна Ра́да Украї́ни (ВРУ) - єдиний законодавчий орган державної влади України, який має колегіальну будову і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

У 1995 році на засіданні міністрів екології Європейських країн в Софії була прийнята Загальноєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, у рамках якої було прийнято рішення про створення Загальноєвропейської екологічної мережі. Іншими правовими основами розвитку екомережі України є Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (приєднання України з 18 березня 1999 року) та Конвенція про водно-болотні угіддя, які є середовищем існування водоплавних птахів (приєднання України з 29 жовтня 1996 року).

I. Обґрунтування концепції регіональної екомережі Хмельницької області та її місця в системі національної та всеєвропейської екомереж


1.1. ЕКОЛОГІЧНА МЕРЕЖА – ЯК ОСНОВА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛАНДШАФТНОЇ І БІОТИЧНОЇ РІЗНОМАНІТНОСТІ
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12



  • Львівського національного університету імені Івана Франка
  • Хмельницької обласної державної адміністрації Відповідальні автори розробки
  • 2. Андрєєва О.О.
  • 4. Козловський М.П.
  • 6. Любінська Л.Г.
  • 8. Надорожняк О.Я.
  • 10. Савка Г.С.
  • 12. Скібіцька Н.В.
  • 14. Шушняк В.М.
  • Указу Президента України
  • Смарагдової мережі Європи