Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Руське Православне Коло Волхв Світовит Пашник Священний острів Хортиця

Руське Православне Коло Волхв Світовит Пашник Священний острів Хортиця




Сторінка1/6
Дата конвертації18.05.2017
Розмір0.74 Mb.
  1   2   3   4   5   6

трисуттяколір

Руське Православне Коло

Волхв Світовит Пашник

Священний острів

Хортиця


м. Запоріжжя

Року Божого 7524


Пашник Світовит Дмитрович

Священний острів Хортиця.
Хо́ртиця - найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя, нижче Дніпровської ГЕС. Унікальний природний та історичний комплекс. Хортиця є одним із Семи чудес України.
– Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 6
4 с.
Друк: 2011-2016 рр.
Зв'язок:

Голова РПК

Світовит Пашник: 063-336-03-78, 066-153-71-79;

pashnyk@ukr.net

Інтернет-сторінки РПК:

Рідна Віра - http://svit.in.ua

Вісник Рідновіра - http://ridnovir.in.ua

Берегиня Роду - http://bereginya.svit.in.ua

Громада "Полум'я Роду" - http://yaro.dp.ua

Громада "Поклик Предків" - http://velemudr.com.ua

Енциклопедія Рідної Віри - http://wiki.svit.in.ua

Група в Контакті - http://vk.com/club15588182

Група в Facebook - http://facebook.com/pages/Ruske-Pravoslavne-Kolo/164656026901985

Збірка статей про священний острів Хортиця. В книзі подано відомості про археологічні дослідження, пояснюються світоглядні погляди наших Предків, також робиться прив'язка до відомих мітологічних сюжетів.

Археоло́гія (грец. αρχαιος - стародавній, λογος - слово) - наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яної, мідної (бронзової), залізної доби і пізніших часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтво тощо.
В книжці використані матеріали Національного заповідника "Хортиця".






Духовне значення острова Хортиця...……………...……….....….
Символіка святилища-обсерваторії на острові Хортиця……....
Змієва печера…………………………………………………………
Зорова Могила (Скіфський стан)…………………………………
Храм доби бронзи в балці Ганнівка (Дубова)…………………...
Святилище біля історико-культурного комплексу «Запорозька Січ»…………………………………………………….
Версія про загибель князя Святослава в контексті мітології…
Карти………………..………………………………….…………...…



4
24
40
43
45

48
49
61

Змiст

d:\світлини\лисиці\fo-17w.jpg

Духовне значення

острова Хортиця
Для кожного русича-українця острів Хортиця є святинею нашого народу. Це високе звання Хортиці пов'язують із Запорозьким козацтвом. І лише нещодавно, завдяки численним дослідженням пам'яток археології, Хортицю відкрили в її споконвічному значенні як острів святилищ наших предків.

У світогляді наших пращурів Бог та Природа виступають єдиним цілим. Божественно-природні прояви сприймаються через мітологічні персонажі, які були науково-закодовані в давнину. Символи божественної сутності відображені в усіх ланках нашого життя: в мистецтві, обрядовості, побуті, військових справах.

Запорозькі козаки - частина українських козаків; спочатку, дніпровські козаки, які створили в XV-XVI ст. (можливо, й раніше) цілий ряд стихійних військових організацій і укріплених поселень за дніпровськими порогами, поза зоною адміністративної юрисдикції яких би то не було держав, які об'єдналися потім у централізовану військову організацію Військо Запорізьке, названі за найменуванням району свого проживання і розташування головного військового укріплення (і штаб-квартири), іменованого "січ". Згодом, після повстання Богдана Хмельницького в 1648 і переходу під контроль Війська Запорозького територій Речі Посполитої, що розташовувалися на землях сучасної Північної та Центральної Україна (див. Гетьманщина), і утворення на цих територіях декількох військових полків - військово-адміністративних областей, запорізькими стали іменувати всіх козаків , що проживали на території Гетьманщини (офіційно іменується "Військо Запорізьке", а після присяги на Переяславській раді в 1654 і входження Війська Запорізького на правах автономії до складу Російського царства - "Малою Руссю "). Згодом, також, офіційно іменувалися в Російському царстві «малоросійськими козаками».
Військо́ва спра́ва - складний термін, який може мати такі значення: В широкому розумінні охоплює всі питання військової теорії і практики, пов'язані з військовим будівництвом, підготовкою і діями Збройних сил, у мирний і воєнний час, підготовки населення країни на випадок війни.
В цій роботі висунуто версію духовного значення Хортиці через її зв'язок із силою воїнів.


Варіанти назв острова

За свідченнями Дмитра Яворницького, острів Хортиця у творах грецького імператора Константина Багрянородного (905-959) мав назву острова св. Григорія; в руських літописах він називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом; у Еріха Лясоти та в Біплана – Хортицею, в "Книге большого чертежа" – Хіртицею;

Е́ріх Лясо́та (нім. Erich Lassota von Steblau; (нар. близько 1550, Стеблов (за іншими даними - Бляйшвіц (Блажейовіць), Сілезія, нині Польща - пом. 1616, м. Кошице, нині Словаччина) - австрійський дипломат і військовик.
в польського хроніста Мартина Бєльського – Хорчикою; у Василя Зуєва й князя Мишецького – Хортиц; на атласі Дніпра 1786 р. адмірала Пущина – Хитрицьким; у Рігельмана – Хордецьким островом, а за поясненням професора Бруна, отримав свою назву від слова "хорт", тобто борза собака. [43, 104].

Краєзнавець Юрій Вілінов схиляється до думки, що хортами в давнину називали вовків. Покровителем вовків у східних слов'ян був Святий Георгій, "вовчий пастир". В античній Греції сонячний Бог Аполлон в деяких мітологічних епізодах перетворюється на вовка.

Святий Юрій, Святий Юр, Юрій-Змієборець,Святий Георгій, Георгій Переможець (грец. Άγιος Γεώργιος - агіос Георгіос) - святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а пізніше і руських (українських) князів, зокрема князів Коріятовичів.
Гре́ція (грец. Ελλάδα - Еллада), офіційна назва Гре́цька Респу́бліка (грец. Ελληνική Δημοκρατία) - європейська держава на півдні Балканського півострова та численних островах. На півночі межує з Албанією, Республікою Македонією та Болгарією, на сході - з Туреччиною.
Таким чином, підсумовує Ю. Вілінов, Хортиця – вовчий острів, присвячений сонячним богам Хорсу і Дажбогу, або святому Георгію. [4, 82].

Відомий запорізький краєзнавець В.Г. Фоменко вважав, що назва острова "Хортиця" походить з половецької мови, яка відноситься до тюркської мовної групи, де корінь "орт", "орта" означає "середній", "розташований посередині". Тобто, таку назву отримав острів, що знаходиться посередині між двома майже однаковими протоками Дніпра. Появу першої літери "х" Фоменко пояснив особливостями української вимови. За іншою версією Форменка, острів отримав назву від грецького слова "хортос" – "огорожене місце для випасу скотини". Інше значення: "природна фортеця" – могли надати, дивлячись на крутий хортицький берег. Це слово в дещо зміненій формі вживається зараз як "форт", "фортеця", "фортифікація". [4, 77,78].

Видатний дослідник запорозького краю Яков Новицький із застереженням припустив, що "назву острову дано за ім'ям давньослов'янського Бога Хорса, про якого згадується в Нестора та в "Слові про похід Ігоря", котрому слов'яни догоджували жертвоприношеннями при походах. Звідси – Хорсиця, тобто місце присвячене Хорсові, або при переході літер "с" в "т", переході досить звичному і в наші дні – Хортиця." [21, 17].
Хорс – Бог Сонця чи Місяця?

Хорс викликав багато запитань серед науковців. Досі не вщухають суперечки: Бог якого світила є Хорс? Перш за все розглянемо основну версію: Хорс – Бог Сонця.

Борис Рибаков пише, що Хорс – божество сонячного світила (але не світло). Самостійного значення не має, а являє собою деяке невід'ємне доповнення до образу Дажбога-Сонця. З іменем Хорса пов'язуються ритуальні хороводи і руський прислівник "хорошо" – "сонячно". [24, 423].

Митрополит Іларіон також дотримувався цієї версії, але зауважив: "Чим він відрізнявся від Дажбога, немає змоги встановити. Багато Вчених: Бодянський, Крек, Ягіч, Фаминцин і інші тверждять, що Хорс і Дажбог – це одна особа, один бог сонця. Але проти свідчать самі пам'ятки, що все подають цих богів, не змішуючи, як дві особи." [13, 103]. Дійсно, обидва Бога були в пантеоні князя Володимира, тому повинні мати різні значення.

Основоположник сучасного рідновірства Володимир Шаян вважав, що Хорс іранського походження, і виводив його як Бога Сонця, який з'являється досить пізно в українському пантеоні [38, 156,157]. Народознавець Галина Лозко, аналізуючи різні версії щодо Хорса, робить висновки, що Хорс – слов'янський Бог сонячного світла.

Приро́дне осві́тлення - це освітлення приміщень світлом неба (природним або денним світлом) та сонячними променями, які проникають крізь світлові отвори в зовнішніх загороджувальних конструкціях. Денне (природне) світло - теплове випромінювання Сонця, що пройшло крізь атмосферу.
Володи́мир Петро́вич Шая́н (*2 серпня 1908, Львів - †15 липня 1974, Лондон) - український філософ, санскритолог, релігієзнавець, психолог і педагог, поет, прозаїк, перекладач, громадський діяч, основоположник Відродження Рідної Віри Українців, Віри Предків, один з перших дослідників «Велесової Книги», професор.
Лозко́ Гали́на Сергі́ївна (нар. 3 лютого 1952 Єланець) - український філософ, етнолог, релігієзнавець, засновниця Об'єднання рідновірів України, член НСПУ.
[17, 41]. Цієї ж думки дотримується Валерій Войтович доводячи, що Хорс божество життєдайного сонячного світла, віддзеркаленого в Місяці. [5, 564].

Більш обґрунтованою є версія, що Хорс – Бог Місяця. В основному, прихильники цієї версії спираються на текст "Слова про похід Ігоря": "Всеславъ князь людемъ судяше, княземъ грады рядяше, а самъ въ ночь влъкомъ рыскаше: изъ Кыєва дорискаше до куръ Тмутороканя, великому Хръсови влъкомъ путь прерыскаше." [44]. Засновник РУНВіри Лев Силенко запитує: "Хіба вночі можна Сонцеві (Хорсові?) "волком путь прерискаше"? У літописах написано "Хурс", "Хорс", "Хрос", "Харс", і є написано "Хрс"; слово "Хрс" треба читати, як "Хороса". або "Хроса". Слово "Хроса" фонетично утворилося з санскритського "Гоурас", що значить "бліде горіння", "біле сіяння"... Так Місяць – це Хорос (Хорош)". [26, 556].

Цієї ж думки дотримується етнограф Василь Скуратівський, розглядаючи погляди дослідника Я. Боровського: "Чи міг Всеслав Полоцький, вибігши темної ночі з Києва, вовком перетнути шлях "Великому Хорсові", себто сонцю?

Скураті́вський Василь Тимофійович (* 25 жовтня 1939 - † 16 грудня 2005) - український народознавець, письменник, видавець. Один із перших у новітній Україні видав народознавчу книгу «Берегиня».
Всесла́в Брячисла́вич (1029 - 14 квітня 1101) - руський князь з династії Рюриковичів, роду Ізяславичів Полоцьких. Великий князь київський (14 вересня 1068 - квітень 1069). Князь полоцький (1044-1067, 1070, 1071-1101).
Навіть якщо це поетична метафора, то все ж логічна думка відсутня. Вовчі мандрівки здебільшого пов'язані з ніччю… На це, до речі, натякається і в "Слові": Всеслав "До півнів сягав Тмутороканя" – тобто тоді, коли ще не починали співати домашні птахи. Отже, йдеться про нічну пору, а тому вислів "Великий Хорс" стосується місяця, й до того ж повного ("великого")." [29, 29].

Микола Ткач у книзі "Володимирові Боги" в цілому відкидає версію, що Хорс є Богом Місяця, але виводить інше поняття – "нічне Сонце". Продовжуючи думку, М.Ткач пише, що у річному колі нічному Сонцю відповідає зимове чи осінньо-зимове Сонце, і пов'язується воно рухом в зодіакальному колі від точки осіннього до весняного рівнодення, а в більшості народів Європи цей період вважається "вовчим часом".

Рівноде́ння - момент часу, у який центр сонячного диску у своєму видимому русі екліптикою перетинає небесний екватор. У дні рівнодення тривалість дня на всій Землі, крім районів земних полюсів, майже дорівнює тривалості ночі.
Хорс, як уособлення невидимого (нічного, поглинутого) світла, за своїми функціональними особливостями характеризується здатністю до перевтілення, зміни зовнішніх ознак та внутрішніх особливостей. [33, 148].



d:\трипілля\трипільськи хатки\житло.jpg

Модель трипільського храму. Вгорі розташовані ріжки місяця
Леонід Залізняк зазначає, що образ воїна-вовка добре відомий у минулому на Україні. Ще 2500 років тому Геродот писав, що неври кожен рік на кілька днів перетворюються на вовків, а потім знову приймають людську подобу. У княжі часи воїн, чарівник-волхв чи просто чоловік обертався на вовка, оперізуючи себе священним поясом-наузом. Вовкулака повертав людську подобу, коли знімав цей обрядовий пояс. Такі обрядові бойові пояси збереглися до наших часів в одязі мешканців Карпат гуцулів під назвою черес. Про значне поширення військового культу вовка в Русі свідчать народні казки, билини, літописи, літературні твори.
Років тому - шкала часу, що широко використовується в археології, геології та інших науках для датування подій в минулому. Оскільки час відрахунку змінюється, стандартна практика пропонує використання 1950 року як еталонної точки «сучасності».
Народна казка - найдавніший вид казок. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки - це витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється.
Стародавній культ воїна-вовка ввійшов складовою частиною до мітології козацтва. Добре відомі з давньоруських джерел князі-волхви, чаклуни, перевертні, що нерідко набувають звіриної подоби. "Вовк" і давньоруський "волхв" – одне й те саме слово. Власне це германське "wolf", адже латинська літера f кирилицею передається двома літерами – "хв". [11, 155-160]. А однією з основних обрядових дій волхвів у давнину була охорона Родового Вогнища, як зародка Сонця. Це представлено і на сучасному етапі в обрядах всенощної служби.

Якщо розглядати рік як одну добу [23, 17], то "нічне", тобто зимове Сонце, якраз і відповідає Місяцю. Саме при заході Сонця в землю відбувається перевертання світу: нижній світ вночі виглядає як висячий над землею [25, 21]. Відбувалося перевтілення образу Сонця денного – на Сонце нічне, тобто потойбічне, яке й ставало Місяцем-Хорсом.


Місяць-човен

Проте, Місяць має ще й своє символічне значення.

Си́мвол (англ. symbol символ) - знак, сутність, яка позначає іншу сутність.
В багатьох дослідженнях він виступає своєрідним човном, в якому Сонце мандрує по небу.

Збереглися малюнки, де сонячний символ у вигляді шестикутної зірки або прямого хреста розташований у човні-місяці. [37, 96]. Таким мандрівником в човні виступає Дажбог:

Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя. А струг той сяє і виглядає, яко злато, Огнебогом розпалене єсть. [1, д.38 б].

Цікаво, світло йде не безпосередньо від Дажбога, а сяє саме струг (човен). Упорядник Велесової Книги Г.

Ве́лесова кни́га (також Влес-Книга) - текст невідомою слов'янською мовою, який містить опис історії, міфології та релігії слов'янських племен «русів» з IX сторіччя до н. е. до IX сторіччя н. е.. Джерелом усіх відомих варіантів тексту є історик-аматор Юрій Миролюбов, який стверджував, що оригіналом були дерев'яні дощечки, знайдені у 1919 році на Харківщині художником Федором Ізенбеком і втрачені під час другої світової війни.
 Лозко дає пояснення, що струг-човен, можливо, є частиною погребальної кощуни, оскільки покійного спалювали, уклавши на човен; і в цьому уривку, вірогідно, йдеться, про подорож духа у Сваргу для наступного перевтілення. [16, 310].



d:\світовит\мої\статтi\готові статті\хортиця\hrest.jpgd:\світовит\мої\статтi\готові статті\хортиця\shestyk.jpg

Зразки гербів з півмісяцем і сонячними символами –

хрестом і шестикутною зіркою. [37, 95].
d:\світовит\мої\статтi\готові статті\хортиця\kresalo.jpg

Кресало першої пол. ХVІІІ ст. з о. Хортиця у вигляді галери. У верхній частині над гребцями, що позначені хвилястою лінією, є три виступи. [37,85].
d:\світовит\мої\статтi\готові статті\хортиця\konyky.jpg d:\світовит\мої\статтi\готові статті\хортиця\hram.jpg

Бронзовий амулет із с. Скельки Запорізької обл. [37, 94].

Храм у вигляді човна. [37, 107]
У Велесовій Книзі є цікава молитва-звернення до Велеса: "Молимо Велеса, Отця нашого, да потягне в Небі комнощь Суражову" [1, ВК,3а]. Дослідники вважають що комнощ символізує коня, але Велес, як правило, відображався у вигляді вола, тоді він не може тягнути коней, а швидше він тягне човен з кониками на кінцях. Корма і ніс човна-місяця могли завершуватися кониками, що дивляться врізнобіч [37, 93,95]. Окрім того, зустрічаються зображення, коли сонце ставиться між рогами вола. Тоді роги виступають своєрідним човном.

Микола Ткач пише, що у народній мітопоетиці явища завершення якогось етапу, дії, розвитку буття, як правило, символізує кінь. В українській мові слова "кінь" і "кінець" – завершення – походять від одного й того ж кореня "кн". У народній архітектурі будівля завершується так званими "коником". Деякі слова співзвучні з Хорсом і вказують на обмеження: криса – обмеження, край, околиця капелюха або горшка; крощу – обмежую, скорочую; кружати, кружляти – замикати рух, самообмежуватись; грецьке oriso – обмежую, horos – обмежений простір або місцевість, krisis – закінчення, вихід. [33, 149].

Слово "комонь" за складом близьке до "камін" або "камінь".[33, 151]. Вечірня зоря, яка у Велесовій Книзі зветься Матир Сва (Слава), несе ввечері людям з неба головню, що має запалати домашнім вогнищем у печах-камінах:

Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх. [1, ВК,19].

В цей час вогонь виступає зародком Сонця. Свято Комина в народі відзначається 1 вересня (початок вечора Сварожого), і виходить Сонце на світ Божий 1 березня на Явдоху (початок ранку Сварожого). [23, 29].

Ми вже розглядали, що кінь може символізувати закінчення чого-небудь. Так і на кінець молитви промовляють "амінь", де випала перша літера "к". У давній обрядовості завершення молитви чи обрядодійства супроводжувався ударом молота об камінь-валун. Це символізувало, що сказане (здіяне) є істина, відбувалося її затвердження, карбування. Це ж символізує удар Перуна по Велесу, тобто протиборство верхнього і нижнього світів. Каменем також закривали вхід до підземного царства-вмістилища.

Свято Комина (1 вересня), інакше називається Семеном Стовпником, який асоціюється з вогнем на свічці чи смолоскипі. [28, 206]. В імені Семен нескладно побачити слово "семена" (рос.) і воно співзвучне з "каміном" "каменем" (заміна "к-с"). У каміні вогонь-зародок обмежений у своїй дії, так і зародок рослини чи тварини обмежений шкаралупою. Давні Могили-кургани виступають своєрідним яйцем, навколо якого обвивається викладений з каміння змій-охоронець. З грецької Григорій означає "не сплю", "пильную", тобто страж. [27, 53; 4, 81]. Так що один з варіантів назви острова залишений К. Багрянородним доречний.

Бог Сонця може виїздити на небо і на коні. Таким Богом вершником, борцем з темрявою, виступає Свентовит західних слов'ян (він же Дажбог східних слов'ян). Для цього у його храмі тримали білого коня. Слов'яни думали, що на цьому коні їздить сам Свентовит і бореться зі своїми ворогами. Ця боротьба, напевне, відбувалася вночі, бо слов'яни начебто часто бачили, як кінь, якого поставили в конюшню ввечері, вранці буває весь в піні, як після довгої їзди. [14, 37,38]. Англійською мовою слово "horse" означає "кінь" і, як бачимо, відповідає нашому Богові Хорсові.

Відповідно до стародавніх уявлень, реальний світ відокремлюється від потойбічного світу водами річки або моря смерті, яку небіжчик має подолати в човні.

Потойбі́чний світ, потойбі́ччя, той світ - у різноманітних релігійних системах (як язичницьких, так і монотеїстичних) - світ, до якого потрапляють люди після смерті, мешкання померлих або їх душ. Уявлення про потойбічний світ є типологічно спільними майже для всіх культур та цивілізацій.
Образ погребального човна імітувався в похованнях багатьох культур епохи міді-бронзи. [37, 28-32]. Слов'яни також користувалися при похованнях човноподібними гробами, видовбаними із стовбура. [37, 80].

Гроби-човни ототожнювалися з Хорсом. Ось як це описано у "Повісті врем'яних літ" щодо похорон князя Володимира: "Вложиша [тіло Володимира] в корьсту мороморяну" ("І положили його в гробі мармуровім" [15, 75]). Аналогічне слово, що позначає труну читаємо у "Слові о полку Ігоревім": "Рѣка Стугна; худу струю имѣя, пожръши чужи ручьи и стругы ростре на корсту" [44].

Такий звичай поховання дійшов до наших днів, померлих кладуть в домовини, які символізують човен. Сама назва "домовина" вказує на зв'язок із житлом (хороми) або безпосередньо храмом, який міг символізувати човен. Храми, які мають форму човна, будуються і сьогодні. Георгій Шаповалов зазначає, що в архітектурі такого корабельного храму виділяється три основних компоненти: храм з вівтарем, трапезна і дзвіниця. [37, 107-109].

Яков Новицький на острові Хортиця нараховував шість курганних груп, і загалом 129 курганів [21, 17], а поховань, які стерто з лиця землі, ще більше. Хортицю можна уявити як величезний човен, на якому померлі переправляються до раю.

На острові можна виділити три основних компоненти: скелі Вища Голова, Середня Голова і Нижня Голова [21, карта]. Вони можуть уособлювати собою безпосередньо голови чоловіка: голова, сонячне сплетіння і нижня голова (прутень).

Черевне сплетіння, або сонячне сплетіння (лат. plexus coeliacus, англ. coeliac plexus, celiac plexus) - це скупчення нервових гангліїв, що знаходиться у верхній частині черевної порожнини. Черевне сплетіння містить чутливі аферентні нервові волокна від внутрішніх органів та прегангліонарні симпатичні й парасимпатичні еферентні нервові волокна, що у випадку парасимпатичної нервової системи є відростками блукаючого нерва. Симпатичні нервові волокна черевного сплетіння представленні волокнами, що відходять від T5-T12 черевних нервів (англ. thoracic splanchnic nerves), які мають синапс в черевному сплетінні, звідти постгангліонарні нервові волокна іннервують внутрішні органи. Також до черевного сплетіння входять постгангліонарні нервові волокна від L1/L2 поперечного відділу симпатичної нервової системи (англ. lumbar splanchnic nerves). Аферентні нервові волокна черевного сплетіння передають сигнали болю від печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки, нирок, надниркових залоз, стравоходу та кишковику аж до ободової кишки (лат. colon transversum).

Якщо припустити, що Хорс все ж таки є отим човном-комонем, то острів Хортиця (Хортич) має виступати у своєму духовному значенні човном, що перевозить зародок (померлу людину) або, власне, нічне Сонце і прямує до потойбіччя. Цей човен пливе в водах Дніпра-Славутича.

За О. Знойком, назва річки Дніпро має дві складові Дана Іпр (Ібр). За О. Трубачовим, назва річки Ібр, що була колись на Україні, надійно етимологізується фракійською початковою iebhros, eibhros – козел, самець, запліднювач. Козел-запліднювач присвячений Богові Перуну і є його символом. Саме Перун, володар небесних вод, запліднює Дану стрілою-блискавкою. Історично сама назва Дана Іпр (Ібр) – як "Дана – Перун" є безперечною. Вона абсолютно передає зафіксовану назву Danaper (за Йорданом). [12, 174,175]. Серед дніпрових порогів був скелястий острів Перун з печерою, що звалася Змієва [42, 79,80].

Дніпро́ві поро́ги - виходи гранітів, гнейсів та інших корінних гірських порід Українського кристалічного щита в руслі Дніпра між сучасними містами Дніпро і Запоріжжя. Після побудови у 1932 році Дніпрогесу їх затоплено водами Дніпровського водосховища.
Тепер острів покритий водами Дніпровського водосховища, а маленьке село Перун напроти нього існує і до сьогодні.
Дніпро́вське водосхо́вище - водойма в Україні у складі каскаду водосховищ на р. Дніпро, в межах Запорізької та Дніпропетровської областей. Його ще називають Запорізьким водосховищем.

Звичайно, що човен не може обійтися без вітрила, які кріпляться на щоглі. Форму своєрідної щогли має вертикально встановлений прямий хрест. Восьмикінцевий православний хрест символізує Дерево Всесвіту. Його крона – це світ божественний (Права), стовбур – світ земного життя (Ява), а коріння – світ потойбічний (Нава). Листя дерева відіграють роль своєрідних вітрил. Як правило за Дерево Всесвіту правив дуб. Такий дуб-велетень ріс на острові Хортиця, до нього приносили жертву всі, хто пропливав мимо. [31, 19].

На сучасному човновому святилищі громади "Схорон єж словен" (центр Санкт-Петербург), що побудований на острові Хортиця на схилах балки Велика Молодняга, місце щогли займає низька колода, на яку кладеться треба. Колода має таку ж назву. Якщо до слова "треба" додати префікс "с", то вийде стреба, що співзвучно зі Стрибогом – Богом вітрів. Їжа, що покладена на требу через повітря, що за давніми космогонічними уявленнями знаходиться між небом і землею [10, 35], переправляється до Богів Сваржичів або до душ Предків, що поєднані з ними. Тому й досі існує звичай носити поминальну їжу на освячення до храму або на кладовище. На могилі-човні частину їжі залишають біля хреста-щогли.

Щодо Нави (потойбічного світу) Ю.Шилов зазначає: "українське нав – "мрець" і "місяць молодик", чеське нав – "могила", індійське наух – "смерть", грецьке неюс – "потойбічний світ", германське наус – "мрець". Останнє в деяких словосполученнях означає не тільки "хоронити", але й "відправляти на човні". Отож нау-с означало колись в індоєвропейських народів передовсім "човен", "корабель", а потім у зв'язку з поховальними звичаями це слово стало дедалі більше пов'язуватися з "могилою", "смертю", "небіжчиком". [39, 165].

На острові археологами досліджено два святилища доби бронзи (ІІ тис. до н.д.), які викладені з каменю у вигляді яєць [4, 32,33]. В одному з них на місці жовтка було зроблено поховання. Яйце гострим кінцем зорієнтоване на схід, як і традиційні храми слов'ян. Аналогічне яйце ми можемо бачити в нижній частині державного герба Триглава (Тризуба).

Ге́рб (держа́вний) - офіційна емблема держави, що зображується на грошових знаках, печатках, офіційних документах, вивісках державних установ і навчальних закладів.
Нижня частина Триглава може означати захід або нижній світ і відповідає череву людини. Із черева Пуруші [39, 252] – ведичної першолюдини – з'явилися Вайші – стан ремісників і землеробів. Вайша співзвучне з нашим "весь" – село або "всі", до них же треба віднести ім'я Василь. Свято Різдва Місяця-Василя припадає на 1 січня – початок Нового року. Це 9 день від смерті старого Сонця. За аналогією до інших свят човен-місяць мав рушити у вічність рікою – звідси "рік". [23, 129].




  1   2   3   4   5   6