Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12

Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12




Сторінка52/68
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.55 Mb.
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   68

ПРАВОВІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ГАЛУЗЕВОГО ЗАКОНОДАВСТВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ



LEGAL AND THEORETICAL ASPECTS OF SECTORAL LEGISLATION

SOCIAL SECURITY IN SOCIAL WORK
Євген Пліско, Олена Новікова

Eugene Plisko, Elena Novikova
Анотація

Дана публікація буде цікава молодим спеціалістам які працюють у сфері соціального забезпечення та соціальної роботи в загалом. В роботі зазначені основні закони та статті конституції України завдяки яким, на правовому рівні, здійснюється: соціальне забезпечення, соціальне страхування та соціальна допомога різним категоріям населення. Дана наукова праця є оглядовою роботою але вона по-перше: вміщує основні правила та принципи за якими соціальному працівнику необхідно працювати, по-друге: в роботі перераховані майже всі категорії населення держави що потребують соціальної допомоги.



Annotation

This publication will be of interest to young professionals working in social welfare and social work in general. The paper shows the main laws and articles of the constitution of Ukraine due to which, at the legal level, is carried out: social security, social insurance and social assistance to various categories of the population. This scientific work is work overview but it first: contains the basic rules and principles on which the social worker should work, and secondly, in the categories listed almost all the population of the state in need of social assistance.



Ключові слова: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальні гарантії.

Keywords: social security, social insurance, social security.
Вступ
Необхідність досліджування нашої теми пояснюється тим, що соціальна політика держави покликана забезпечити громадян, гарантовані Конституцією України, правами: на життя, безпечні умови праці, винагороду за працю, захист сім'ї, відпочинок, освіту, житло, охорону здоров'я та медичну допомогу, соціальне забезпечення та сприятливе навколишнє середовище. Очевидно, що визначальним пріоритетом державної економічної (зокрема соціальної) політики має стати забезпечення прав і свобод людини і громадянина, передбачених розділом II Конституції України.

На основі визначеної Президентом України соціальної стратегії урядом ухвалено Програму, яка містить головні параметри соціального розвитку країни. Державна політика в соціальній сфері спрямовується на підвищення рівня життя населення, створення умов і реальних можливостей для забезпечення власного добробуту. 

В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнятих Верховною Радою України 14 січня 1998 p., зазначається: загальнообов'язкове державне соціальне страхування – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної або часткової тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом – роботодавцем, громадянами, а також з бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Соціальна політика держави викликає підвищений інтерес у суспільства, перебуваючи в епіцентрі парламентських дискусій. Це є цілком виправданим. Труднощі формування і реалізації соціальної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення, що зрештою створить непереборну перешкоду економічним реформам і соціальному прогресу.


1. Визначення та дослідження питання «соціальне забезпечення»

1.1. Опрацьовування літератури, наукових праць, наукових установ, окремих соціальних інститутів з вивчаємої проблеми
Широкий спектр досліджень проблем у сфері соціального захисту населення як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях представлено в роботах таких провідних вітчизняних науковців: Н. Борецької, Н. Власенко, О. Власюка, І. Гнибіденка, В. Гошовської, І. Калачової, А. Колота, І. Курило, Е. Лібанової, О. Макарової, О. Новікової, Ю. Саєнка, В.Скуратівського, О. Палій, О. Піщуліної та ін.

Питання соціального забезпечення громадян розробляють фахівці таких наукових установ НАН України: Інституту економіки та прогнозування, Інституту демографії та соціальних досліджень, Інституту соціології, Інституту регіональних досліджень, Ради по вивченню продуктивних сил України.

Дослідження стану соціального захисту населення та його проблем, аналіз динаміки соціально-економічної захищеності громадян, моніторинг громадської думки є науковим інтересом експертів провідних аналітичних установ, центрів соціально-економічних і політичних досліджень. До них належать Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України, Український центр економічних і політичних досліджень ім.О.Разумкова, Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка, Інститут соціальної та політичної психології АПН України, Український центр соціальних реформ, Український незалежний центр політичних досліджень, Центр “Соціальний моніторинг” та ін.

Майбутнім працівникам соціальної сфери з обслуговування населення буде дуже корисно та професійно необхідно вивчати та знайомитись з сучасними механізмами соціального забезпечення. Але, вище зазначений перелік літератури, перелік авторів, вчених та організацій, котрі підіймають проблему нашої роботи, нажаль, не розкривають усіх аспектів питання про соціальне забезпечення.


1.2. Правове розуміння соціального забезпечення
Організаційно-правова форма соціального забезпечення – це законодавчо передбачений спосіб організації здійснення права громадян на соціальне забезпечення, який має спеціальні завдання, зумовлений соціальними ризиками, видами забезпечення, колом суб’єктів, які їх отримують та які їх надають, а також джерелами й порядком формування відповідних коштів. Значення досліджуваних форм, соціального забезпечення, полягає в тому, що вони створюють підвалини для більш раціонального розподілу фінансово-матеріальних ресурсів на соціальне забезпечення та їх використання на підставі принципу соціальної справедливості. Чітке і зрозуміле встановлення цих форм – важлива гарантія реалізації конституційного права людини на соціальний захист.

Соціальне забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що пов'язане із специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.

Всі вони визначені Конституцією України, поточним законодавством і характеризують соціальне забезпечення.

В Україні існують наступні форми соціального забезпечення:



    1. обов'язкове державне пенсійне страхування;

    2. обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

    3. соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;

    4. забезпечення за рахунок засобів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, добродійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;

    5. допомога непрацездатним громадянам в державних, комунальних і інших установах соціального призначення;

    6. адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок засобів державного і місцевих бюджетів;

    7. недержавне пенсійне забезпечення громадян по договорах працівників з працедавцями, недержавними пенсійними фондами і приватними пенсійними системами.

Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, специфічні:

  • контингент забезпечуваних;

  • джерело фінансування, з якого проводиться забезпечення;

  • види забезпечення (обслуговування);

  • органи, що його здійснюють.

При цьому беззаперечним є те, що форми соціального забезпечення постійно трансформуються й наповнюються новим змістом.

Обов'язкове Державне пенсійне страхування здійснюється державою, Пенсійним фондом України, систему матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, іншими видами забезпечення і обслуговування, передбаченими законодавством. Пенсійне страхування має державно-обов'язковий характер: кожне підприємство, установа, організація, фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю підлягають обов'язковій реєстрації як страхувальник, а всі працівники найманої праці з моменту надходження на роботу вважаються застрахованими.

Пенсійне забезпечення проводиться за рахунок Пенсійного фонду, що утворюється із зборів страхувальників на обов'язкове державне пенсійне страхування. За рахунок засобів Пенсійного фонду виплачуються пенсії через старість, по інвалідності, через втрату годувальника, соціальні пенсії відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення” і “Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих в результаті Чорнобильської катастрофи”, пенсії військовослужбовцям термінової служби, допомога сім'ям з дітьми інші види соціальних виплат, передбачені законодавством.

Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладене на Пенсійний фонд України і його обласні, міські управління і відділи в районах, які утворюють загальну систему органів управління фінансами Пенсійного фонду.

Другою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ організацій, незалежно від форм власності. Ця форма є системою забезпечення працівників і членів їх сімей в період соціально-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціального страхування України.

Фонд соціального страхування утворюється за рахунок зборів страхувальників (фізичних і юридичних осіб у встановлених відсотках) до об'єктів оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності і осіб, що працюють на умовах трудового договору. За рахунок цього фонду працівникам виплачуються гроші з тимчасової непрацездатності, вагітності, на народження дитини а також виділяються кошти на придбання путівок на санаторно-курортне лікування працівників і їх дітей на базах відпочинку.

Здійснення соціального страхування покладене на правління, виконавчі дирекції відділень Фонду і галузеві профспілкові об'єднання.

Соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України. Засоби бюджету мають строго цільовий характер. Вони призначені для виплати державних пенсій військовослужбовцям офіцерського складу і прирівняних до них особам з органів внутрішніх справ, державним службовцям, науковцям, журналістам, суддям, підвищень пенсій ветеранам війни і деяким іншим категоріям громадян.

За рахунок прямих асигнувань з державного бюджету надаються численні види допомоги сім'ям з дітьми, медичне обслуговування, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, протезування, забезпечення засобами пересування і ін.

Практичне виконання цієї роботи здійснюється в основному місцевими органами соціального захисту, військкоматами, регіональними відділеннями соціального забезпечення МВС України і іншими службами соціального призначення.

Забезпечення за рахунок засобів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, добродійних організацій і приватних добровільних внесків громадян. Надання допомоги непрацездатним громадянам з вказаних фондів, носить додатковий цільовий характер. Вона виявляється найменш соціально захищеним громадянам (хворим, старим, дітям), матеріальний стан яких є критичним.

Найбільш великими суспільними об'єднаннями і фондами даної форми соціального захисту є Чорнобильська організація “Союз Чорнобиль України” і Фонд України соціального захисту інвалідів. Наприклад, Чорнобильська організація налічує більше 1,5 млн. чоловік і захищає інтереси 4 млн. потерпілих від Чорнобильської аварії. “Союз Чорнобиль України” має розгалужену мережу регіональних організацій. 518 місцевих організацій мають статус юридичних осіб.

Фонд України соціального захисту інвалідів є державною організацією соціальної допомоги. Він створений і діє відповідно до Закону України “Про засади соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991р. Бюджет фонду формується за рахунок засобів держбюджету, добродійних внесків підприємств і громадян, інших надходжень.

Порядок і умови витрачання засобів регламентується Положенням про фонд, затвердженою ухвалою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991 року № 92.2 Фонд має свої регіональні – обласні відділення соціального захисту інвалідів. Вони працюють в тісному контакті з місцевими органами соціального захисту. Засоби, що є у них, використовуються на фінансування державних програм по соціальній захищеності інвалідів, трудовій і медичній реабілітації, витрат на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, надання грошової допомоги інвалідам на придбання засобів пересування, протезування, санаторно-курортное лікування, установку квартирних телефонів, інші види соціальної допомоги інвалідам.

Певну роль в соціальному забезпеченні окремих категорій громадян грають добродійні фонди, гуманітарні акції “Милосердя”. Добродійна діяльність регламентується Законом України “Про добродійність і добродійні організації” від 16 вересня 1997р. Форми здійснення добродійної діяльності можуть бути різні: від надання добродійної допомоги у вигляді одноразової або систематичної фінансової, матеріальної і іншої підтримки до ухвалення на себе добродійними організаціями витрат по безкоштовному, повному або частковому змісту об'єктів добродійності.

Держава в особі його органів влади заохочує, гарантує і забезпечує захист фізичних і юридичних осіб, що займаються добродійною діяльністю.

Стосовно непрацездатних громадян в державних, комунальних і інших установах соціального призначення. Вміст непрацездатних громадян в установах соціального захисту є самостійною формою соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету. Вона відноситься до сфери послуг людей літнього віку.

Практика показує, що потреба різного роду послуг необхідна, в першу чергу громадянам похилого віку, багато хто з яких знаходить притулок в стаціонарних установах системи соціального захисту населення. По допомогу до цих установ звертаються, як правило, громадяни літнього віку і хворі, які, повністю втратили здібність до самообслуговування і потребують постійного догляду. Такі люди складають відносно невелику групу в загальній чисельності осіб, що випробовують потребу в додаткових послугах з боку суспільства і держави.

Взагалом, статус і форми діяльності інтернатних установ регулюється Типовим положенням про будинки-інтернати для літніх, інвалідів і дітей, затвердженим наказом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям і непрацездатним громадянам за рахунок засобів державного і місцевих бюджетів – це нова форма допомоги конкретним непрацездатним, малозабезпеченим сім'ям з дітьми, пенсіонерам.

Розвиток адресної допомоги розглядається в Основних напрямах соціальної політики держави як один з першочергових заходів реформування системи соціального забезпечення населення.

Виділення адресної допомоги в самостійну форму соціального забезпечення непрацездатних громадян супроводжується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. 22 лютого 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив спеціальне Положення про умови і порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям. Згідно з чим, право на адресну допомогу має сім'я, у якої середньомісячний сукупний дохід нижчий за встановлену мінімальну величину ( грн. в місяць).

Диференційований підхід до різних груп населення і окремих непрацездатних осіб залежно від рівня їх забезпеченості і можливостей держави — в цьому, власне, суть цільових адресних виплат малозабезпеченим та найменш соціально захищеним громадянам.

Недержавне пенсійне забезпечення громадян по договорах працівників з працедавцями, недержавними фондами і приватними пенсійними системами. Реформування системи соціального захисту припускає встановлення додаткової недержавної пенсії, яка буде забезпечуватись в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійними фондами. Такі фонди можуть створюватися працедавцями або приватними особами для паралельного недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Все залежить від того, скільки грошей людина виплатила до фонду у вигляді внесків. Вкладники засобів до недержавних фондів не позбавляються державних пенсій, а лише отримують до них добавки. Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсійного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний страховий договір між працівником і працедавцем або страховою компанією. Його змістом повинні бути відповідні пенсійні ризики (старість, втрата годувальника, інвалідність), настання яких обумовлюватиме виникнення права учасника договору (працівника) на додаткову недержавну пенсію. Укладення пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фактичного) складу пенсійного правовідношення.

Правовою підставою впровадження недержавного пенсійного забезпечення повинні стати відповідні нормативні акти, які, до речі сказати, вже розроблені і знаходяться у Верховній Раді України.

Представляється, що недержавна форма пенсійного забезпечення повинна входити в загальну систему соціального захисту населення. Не слід її виділяти із загальних джерел фінансування. Цю форму забезпечення необхідно розглядати як один з рівнів пенсійного забезпечення непрацездатних громадян. Головний критерій цієї форми забезпечення — її надійність, вірність зобов'язанням, узятим перед страхувальниками або вкладниками внесків до недержавних фондів. За недержавним сектором пенсійного забезпечення повинна бути встановлена ефективна система держконтролю. Держава повинна дуже уважно стежити за діяльністю фондів, за тим, куди вони вкладають гроші своїх клієнтів, отримані від них у вигляді внесків.

Всі існуючі форми організації соціального забезпечення громадян мають певні переваги і недоліки. Але, з переваг, відокремимо те, що всі вони доповнюють один одного і в цілому складають розгалужену систему соціального захисту населення.


2. Механізми соціального забезпечення

2.1. Види соціального забезпечення. Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України
Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, що надаються непрацездатним громадянам безкоштовно або на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (будь-яка грошова виплата громадянам) та в натуральному вигляді (отримання живлення, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, що частково втратили працездатність і так далі).

Найважливіший вид соціального забезпечення, як було сказано вище, – пенсії. Але, слід відрізняти від пенсій, окремо соціальну допомогу як один із видів соціального забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомога є одноразовою або періодичною та обмеженою виплатою. Більшість видів допомоги не порівнюються із заробітком і виплачуються в твердому розмірі. В той же час соціальна допомога має і багато загальних рис з пенсіями. Як і пенсії, соціальна допомога є матеріальним (грошовою) видом соціального забезпечення. Виплати практично проводяться з тих же соціальних фондів, з яких виплачуються пенсії.

Йще одним видом соціального забезпечення є пільги або послуги соціально-побутового характеру. Законодавством виділяється наступні пільги соціально-побутового характеру: оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, соціально-трудова реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми і ін.

Численні види пільг і послуг соціального призначення надаються ветеранам війни, військової служби, ліквідаторам Чорнобильської аварії, воїнам-афганцям, деяким іншим категоріям громадян.

Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, ухваленими відповідно до законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Однією з організаційно-правових форм соціального захисту є соціальне страхування, визначальними категоріями якого є соціальні ризики і вимога їх обов’язкового і добровільного страхування.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Нагадаємо, що фінансування виплат по соціальному страхуванню здійснюється за рахунок страхових внесків працюючих осіб та їх роботодавців. У фінансуванні систем соціального страхування також бере участь держава.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щороку встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Право на забезпечення загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також Міжнародним договором України.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є:



  • застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їхніх сімей та інші особи;

  • страхувальники;

  • страховики.

Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видів страхування документом. Період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та сплачує внески на страхування — це страховий стаж.

Тривалість страхового стажу визначає розмір страхових внесків. У деяких випадках право на окремі види забезпечення залежить від трудового стажу. Трудовий стаж як інститут права соціального забезпечення має своє визначення.

Трудовий стаж — це час трудової або іншої суспільно корисної діяльності працівника, який включає час роботи і час відпочинку та відповідно оплачується у визначеній формі. Його юридичне значення полягає в існуванні прямої залежності між тривалістю трудового стажу та розміром соціальних виплат.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальні послуги.

Страховий випадок – це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать:



  • тимчасова непрацездатність;

  • вагітність, догляд за малолітньою дитиною;

  • інвалідність;

  • хвороба;

  • досягнення пенсійного віку;

  • смерть годувальника;

  • безробіття;

  • соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов’язані з певними обставинами;

  • нещасний випадок на виробництві;

  • професійне захворювання.

Організаційно-правова форма соціального забезпечення має централізований характер, який знаходить своє вираження в тому, що коло забезпечуваних осіб, а також види забезпечення встановлюються виключно законами України, а обсяги фінансування чітко закріплюються щорічно в Державному бюджеті України. По-перше, державним забезпеченням охоплюються особи, які його отримують у зв’язку з виконанням ними певної суспільно корисної діяльності, під час якої вони могли й не підлягатись загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. По-друге, у випадках, передбачених законодавством, вказане забезпечення може отримати населення країни без будь-якого зв’язку з працею. До першої категорії осіб належать, зокрема, військовослужбовці, працівники служби безпеки та ін. За рахунок коштів Державного бюджету їм виплачуються пенсії, допомоги, надаються інші види соціального забезпечення саме у зв’язку з проходженням ними служби чи виконання певного роду роботи. Друга категорія осіб охоплює все населення країни, оскільки окремі види соціального забезпечення гарантуються громадянинові як члену суспільства без будь-якого зв’язку з його попередньою роботою.

Види забезпечення цієї категорії громадян: допомога на дому самотнім людям, особам похилого віку й інвалідам І і ІІ груп, які потребують догляду; утримання дітей у дитячих закладах; професійне навчання і працевлаштування інвалідів тощо. Зазначені види соціального забезпечення надаються будь-якому громадянинові при настанні обставин, зазначених у законодавстві, незалежно від того, отримує він ті чи інші види страхового або іншого забезпечення, чи ні.




2.2. Соціальний захист
Реалізація соціального забезпечення стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона спричинює їх диференціацію, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності, що породжує потребу у соціальному захисті та соціальному забезпечені деяких категорій населення.

В Україні "соціальний захист" почав широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни "соціальний захист", "право соціального захисту", "соціальне забезпечення", "соціальна допомога" міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.

У соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає політику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя, головною метою якої є – надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності.

Політика держави з питань соціального захисту форму­ється, в першу чергу, на законодавчому рівні. За роки незалежності України прийнята значна кількість законів України, указів Президента та інших нормативно-правових актів з питань соціаль­ного захисту населення України. На сьогодні правовий простір у цій сфері регулюється більше ніж двомастами нормативно-правовими актами, серед яких Закони України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 р., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р., «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року, «Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутріш­ніх справ» від 9 квітня 1992 р., «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 22 березня 2001 р., «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р. і т. ін.

Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й всього населення в цілому.

У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дій. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних проблем.

Право на соціальний захист та соціальне забезпечення визнані світовим співтовариством, що закріплено у міжнародних правових актах: Загальній декларації прав людини (1948 р.), Міжнарод­ному пакті про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.), Європейській соціальній хартії (1961 р.), Європейській хартії про основні соціальні права працюючих (1989 р.). Соціальні нормативи та принципи закріплені в Конвенціях Міжнародної організації праці. Питання соціального забезпечення регулюються 48-ю, 102-ю та 157-ю Конвенціями МОП. На жаль, вказані Конвенції не ратифіковані Україною, тому вони не мають обов’язкової сили для нашої країни.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям населення; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

У ст. 46 Конституції України закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, є Конституція України.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров’я, власного добробуту та добробутку сім’ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин.

Щоб забезпечити такий захист, держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

З метою забезпечення соціальної політики й закладення основи соціального захисту і соціальних гарантій для населення України, Верховна Рада в липні 1991 року прийняла Закони «Про мінімальний споживчий бюджет» та «Про індексацію грошових доходів населення». У першому, визначено поняття мінімального споживчого бюджету. Закон «Про індексацію грошових доходів населення» визначає механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість відшкодувати громадянам подорожчання товарів.

Також джерелами права соціального забезпечення є Закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 грудня 1995 р., «Про державні виплати сім’ям з діть­ми» від 21 листопада 1992 р., «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» від 1 червня 2000 р.

Одже, сучасна концепція соціального захисту населення - поняття більш широкого змісту: соціальний захист населення - це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.


Висновки
Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових зоходів і сукупністю інститутів, що забезпечують громадян країни умовами для підтримання необхідного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дистабілізуючим чинникам. Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищає будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації у результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, інвалідності, старості та й інших обставин при яких державою надаються певні гарантії.
Література


  1. Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять / Н. Б. Болотіна // Право України. – 2000. – № 4.

  2. Гошовська В. А. Державне управління соціальною сферою в Україні : [навч. посіб.] / В. А. Гошовська, Л. І. Ільчук ; за заг. ред. В. А. Гошовської. – К. : НАДУ, 2008. – 52 с.

  3. Державна політика в соціогумантарній сфері : [навч. посіб.] / В.П.Трощинський, П.К.Ситнік, В. А. Скуратівський [та ін.] ; за заг. ред. О.Ю.Оболенського, С.В.Сьоміна, А.О.Чемериса [та ін.]. – К. : Вид-во НАДУ, 2007. – 94 с.

  4. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери. – 2-ге видання / За ред. проф. І. Д.Звєрєвої. – К., Сімферополь : 2013. – 536 с.

  5. Конституція України від 28.06.1996 р.

  6. Кочеміровська О. А. Основні напрями оптимізації системи соціального захисту в Україні / О. А. Кочеміровська, О. М. Піщуліна. – Київ: Національний інститут стратегічних досліджень, 2012. 54 с.

  7. Краковська А. Є. Соціальні права людини й громадянина як визначальна детермінанта еволюції соціальної функції держави / А. Є. Краковська // Вісник Донецького національного університету. Сер. В. 2009. Вип. 2. C. 394-399.

  8. Кравченко М. В. Розробка моделей організації управління соціальним захистом населення: національний та зарубіжний досвід : [навч. посіб.] / М. В. Кравченко, О.М.Петроє ; за заг. ред. М. В. Пітцика. – К. : Асоц. міст України та громад, 2007. – Кн. 19. – 250 с. – (Серія навчальних програм для працівників місцевого самоврядування).

  9. Крентовська О. П. Управління державними соціальними гарантіямі в Україні: автореф. дис… на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. управління: 25.00.02 / О.П.Крентовська ; - Київ, 2005. 20 с.

  10. Крусян А. Р. Україна як соціальна держава: концептуальні положення та констітуційно-правові реалії / А. Р. Крусян // Актуальні проблеми політики. – 2012. – № 44. – С.35-47.

  11. Педагогічний словник / АПН; Ін-т педагогіки; М. Д. Ярмаченко (відп. ред.), Н.Б.Копиленко (підгот.). – К. : Пед. думка, 2001. – 516 с.

  12. Соціальна робота в Україні : теорія та практика : [посібник для підвищення кваліфікації працівників соціальних служб для молоді. 4-а частина] / ред. А. Я. Ходорчук. – К. : ДЦССМ, 2003. – 273 с.

  13. Соціальна робота з різними категоріями клієнтів : [науково-навчально-методичний посібник] / С. Я. Харченко, М. С. Кратінова, Л. Ц. Ваховський та ін. – Луганськ : Альма-матер, 2003. – 198 с.

  14. Соціальний захист населення України : [монографія] / авт. кол. : І.Ф.Гнибіденко, М.В.Кравченко, О.Ф.Новікова [та ін.]; за ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2009. – 184 с.

  15. Сташків В.І. Поняття права соціального забезпечення. / В.І.Сташків // Право України. – 2000. – №5.


Information about authors:

Eugene Plisko – Ph.D., Senior Lecturer in Social Pedagogy and Social Work, Donbass State Pedagogical University, Slavyansk, Ukraine. E-mail: pliskoej@mail.ru

Elena Novikova – 2nd year Student of the Pedagogical Faculty of Donbass State Pedagogical University, Slavyansk, Ukraine. E-mail: pliskoej@mail.ru

1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   68



  • Ключові слова
  • 1. Визначення та дослідження питання «соціальне забезпечення» 1.1. Опрацьовування літератури, наукових праць, наукових установ, окремих соціальних інститутів з вивчаємої проблеми
  • 1.2. Правове розуміння соціального забезпечення
  • 2. Механізми соціального забезпечення 2.1. Види соціального забезпечення. Перелік найважливіших видів соціального забезпечення визначений Конституцією України
  • 2.2. Соціальний захист
  • Information about authors