Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12

Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12




Сторінка58/68
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.55 Mb.
1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   68



Література

    1. Аветисян Д. Д. Образовательный контент для дистанционного обучения / Д.Д.Аветисян // Преподаватель ХХI век. – 2009. – №1. – С. 51-59.

    2. Болюбаш Я. Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти : навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти / Я.Я.Болюбаш. – К. : Компас, 1997. – 64 с.

    3. Грицук Ю. В. Мультимедійне супроводження навчального процесу як фактор збільшення його ефективності / Ю.В. Грицук, О.В. Грицук // Новітні комп’ютерні технології: матеріали VІІІ Міжнародної Викладач як організатор лекції Комп’ютер та програмні засоби навчання Дидактичні матеріали (засоби навчання) науково-технічної конференції : Київ-Севастополь 14-17 вересня 2010 р. – К.: Міністерство регіонального розвитку та будівництва України, 2010. – С. 102–103.

    4. Дорошенко Н. Б. Лекция с мультимедийным сопровождением: механизмы успеха / Н.Б.Дорошенко // Прикладная информатика. – 2010. – №1 (25). – С. 44–53.

    5. Лавров Є. А. Мультимедійна лекція в аграрному університеті: огляд технологій / Лавров Є. А., Логвіненко В. Г., Агаджанова С. В. // Проблеми інженерно-педагогічної освіти. – 2008. – №20. – С. 116–129.

    6. Джей Энтони. Эффективная презентация : Пер. с англ / Энтони Джей, Рос Джей. – Днепропетровск : Баланс Клуб, 2002. – 159 с.

    7. Синельникова Л. Н. О преимуществах мультимедийной презентации лекционного учебного материала / Синельникова Л. Н. // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – 2010. – №20 (207), Ч. ІІ. – С. 120-124.

    8. Щербатых Ю. В. Общая психология / Щербатых Ю. В. – СПб. : Питер, 2008. – 272 с.

    9. Shams L. Benefits Of Multisensory Learning / Ladan Shams, Aaron R. Seitz // Trends Cogn Sci. – 2008. – Nov; 12(11). – P. 411–417.

    10. Sorgi M. Illustrating talks and articles / M. Sorgi, С. Hawkins // Research: How to plan, speak and write about it / С. Hawkins, M. Sorgi, eds. – Berlin : Springer-Verlag, 1985. – Р. 110–135.


Information about author:

Ihor Novakivskyi – Ph.D., Associate Professor,Department of Organizational Management, Lviv Polytechnic National University, Lviv, Ukraine.E-mail: inovak@ukr.net



КОНЦЕПТ «МИНУЛЕ» У ХУДОЖНІЙ СТРУКТУРІ

АГІТАЦІЙНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТВОРУ



THE CONCEPT OF "PAST" IN THE ARTISTIC STRUCTURE OF

CAMPAIGN DRAMATIC WORKS
Світлана Стежко

Svitlana Stezhko
Анотація

В статті аналізуються провідні соціокультурні установки, які вплинули на тематику і проблематику української літератури першої половини ХХ століття. Систематизовані художні засоби, за допомогою яких формується образ такого жанру, як агітаційна п’єса у новому літературному та соціокультурному дискурсі.



Annotation

The major socio-cultural settings that influenced the themes and issues of Ukrainian literature of the first half of the twentieth century are analyzed in the article. We systematized art means by which an image is formed of the genre as a propaganda piece in the new socio-cultural and literary discourse



Ключові слова: минуле, агітаційна п’єса, дискурс.

Keywords: the Past, propaganda piece, discourse.

Вступ
Щомісяця із 1926-го по 1931-й рік в Україні виходило видання «Сільський театр», добірки якого яскраво ілюструють не тільки репертуар, але й свідчить про формування особливого дискурсу так званої радянської («пролетарської») драматургії. П’єси на один-три акти активно використовувалися аматорськими театрами для постановок.

Огляд такої продукції свого часу подавав Я.Мамонтов, вказуючи на те, що у «1923-1924 роках з’явилося більше 20 самих лише дебютантів, що видруковували від однієї до трьох п’єс, і цей підрахунок буде ще далеко не повним: поза ним залишаються автори деяких інсценізацій п’єс, що друкувалися протягом цього часу, а також ті дебютанти, яким не пощастило видрукувати своїх п’єс» [4].1924 року було проведено ІІ Всеукраїнський конкурс на кращі драматичні твори, на який надійшло, як писали газети 130 драм. Поява нової генерації драматургів, а також нових драматичних творів, особливо п’єс-агіток, аргументувався тим, що, як писав Ю.Смолич, «час потребував агітаційної п’єси. Примітивної, схематичної агітки, що прямолінійно й кострубато розв’язувала б поточні гасла дня, на той час було цілком досить, щоб здійснити покладені на театр політосвітні завдання. Але агітки цієї тоді не було, не було кому її писати, та й актор її саботував» [7].. Дати «сяке-таке літературне обарвлення газетного матеріалу» [7] – ось провідне гасло та провідна вимога до художньої якості агітаційної п’єси.



1. Театральна п’єса як агітаційний матеріал
Театральна п’єса як агітаційний матеріал – це відповідало пропагандистській місії влади, яка орієнтувалася на те, що «публіка повинна отримати в театрі пояснення багатьох проблем сьогодення, зрозуміти суть недавнього минулого і свою роль у боротьбі» [2]. Агітка, «що характеризувалася ідейною витриманістю, політичним змістом, апелюванням до широких глядацьких кіл, яких через сценічні образи прагнули залучити до активної участі в революційних змінах» [5], насправді була не тільки літературною обробкою газетного повідомлення чи допису, але й своєрідною літературною композицією на різноманітні політичні теми, розгорнутою ілюстрацією гасла. Так, Ю.Смолич вказував на те, що у журналах та окремих збірниках друкувалися і рекомендувалися до постановки агітаційні п’єси, які відображали поширені гасла доби («Геть буржуазію! Хай живе Соціальна Революція!», «Хай живе загальна писемність!», !Ленін помер. Та заповіти його живуть!», «Хай живе 1 Травня! За владу Рад!», «Хай живе перемога світової комуни! Хай живе всесвітня Спілка робітників і незаможників!».

Це не тільки ілюструвало провідні гасла дня, але й створювало широку основу для подальшого закріплення у масовій свідомості ідеологічних концептів, міфологем, поведінкових стереотипів, й цілком відповідало так званому соціальному замовленню влади і суспільства. Такий процес Олена Левченко означує так: «У ситуації революційного вибуху соцзамовлення часто збігалося із соціальним покликанням, реалізуючи творче покликання митця виявляти, семіотизувати масові потреби й очікування та його суто людське прагнення бути корисним і потрібним суспільству. Соцзамовлення впливало і на правила сприйняття художнього твору, принципово «закодовуючи» його. Однак, декодоване публікою, змінило обставини комунікації, зумовивши створення комунікації подвійної» [ 3].

Загальні естетичні ознаки агітаційної п’єси були засновані на кількох суттєвих аспектах часу, які, услід за Оленою Левченко, можна класифікувати як:

драматизацію, або увиразнення драматичного конфлікту між «своїми» та «чужими», а отже, неодмінна наявність чіткого протиставлення позитивного тат негативного персонажів, позитивного та негативного сценарію поведінки персонажів, протиставлення ідеологеми, символів, гасел, міфологем та ін.;

сюжетність, яка була покликана не тільки проілюструвати пропагандистські гасла, але й увиразнити конфлікт, закласти засади витворення «нових міфологічних парадигм» (Олена Левченко) – як потужний елемент осмислення буття, створення нових міфів. Так, перше число журналу «Сільський театр» відкривалося редакційною статтею Ю.Озерського, який вказував, що «нині, коли маси селянські почувають потребу задоволення культурних інтересів, коли суха мітингова робота наших сільбудів та хат-читалень не може задовольнити маси селянські, ми викидаємо гасло: сельбуд повинен стати центром культурної здорової розваги. В сельбуді селянин повинен найти не тільки доповідь на політичні та наукові теми, але й добру розвагу. Сельбуд повинен стати частиною селянського побуту, щоби селянин почував потребу побувати у сельбуді»» [8]. героїзація вчинків персонажів, створення концепції нової людини, нового суспільного ідеалу, який став би взірцем для наслідування, копіювання у широких мас. Зокрема, цей факт цікаво аргументований у праці «Від модерну до авангарду: жанрово-стильова парадигма української драматургії першої третини ХХ століття» Тетяни Свербілової, Наталії Малютіної, Людмили Скорини. Дослідниці оглядово подають характеристику публіки означуваного періоду: «Український глядач першої половини 20-х років – здебільшого людина недостатньою освічена, культурна, з низькими естетичними запитами (інтелігентного читача навряд чи могли зацікавити агітки)... публіка сприймала виставу як спосіб провести час, як розвагу. Побідний тип глядача потребував художньо доступного (навіть примітивного) твору, бажано – тематично віддаленого від подій сьогодення – виразний ескапізм масового мистецтва... Доступною мала бути й постановка, режисерське втілення» [5].

Валентина Школа у статті «Функціонування жанру агітп’єси в українській драматургії 20-х років ХХ століття» вказує на такі її ознаки, як заснованість на паралелізмі й антитезі структури, перевага монологічних висловлювань, виражена ідейна доктрина, простота і примітивність побудови, «деперсоналізація соціалізованих дійових осіб, які спілкувалися мовою газетних штампів» [6]. А от Ніна Кузякіна у праці «Нарис української радянської драматургії», виданій 1958 року наголошує на таких провідних ознаках агітаційної п’єси, як народність, інтернаціоналізм, піднесену патетику та декламаційність мови [1]. К.І.Суховєєнко у статі «П'єса-агітка в українській радянській драматургії» вказує на широке жанрове розмаїття агітаційних драматичних творів, й наголошує на тому, що «серед агіток не існувало традиційного поділу на трагедію, комедію та власне драму, проте загальне жанрове розмаїття було надзвичайним. Крім уже згаданих календарних постановок, присвячених певній даті, вирізняються агіткампанії, живі газети, концерти-мітинги, політкарнавали, інсценізації, агітсуди, ревю тощо. Іноді авторські жанрові дефініції були більш оригінальними.

Втім, варто зазначити, що одним із найпотужніших ідеологічних сюжетів та штампів у п’єсах-агітках став концептуальний сюжет протиставлення «минуле – майбутнє» («старий світ / лад / звичай – новий світ / лад / звичай»). Й часопис «Сільський театр» із номеру в номер друкував твори, які рекомендувалися до постановки аматорськими театрами та відповідали такій естетичній вимозі. Зокрема, перше число «Сільського театру» відкривала п’єса «Перші хоробрі» М. Кравченка, Я. Могили за редакцією Ю.Смолича, друге число часопису містило п’єсу «Червоний вертеп» А.Паніва, третє – твір Ю.Недолі «Шахтарський гість» та ін., й кожен із творів має виразну тематично-проблемну домінанту, орієнтовану на протиставлення старого й нового світу, життя, дійсності.
2. Принципи формування уявлень про минуле у п’єсі-агітці
Відтак можна говорити, що концептуальні засади формування уявлень про минуле у п’єсі-агітці, засновані на принципах:


  • плакатної візуальності, унаочнення сюжетної дії через використання гротескних шаржованих образів;

  • доповнення ідеологічної лінії традиційною сентиментально-мелодраматичною лінією;

  • типової фабульної схеми: місце дії – будь-який осередок буття, в якому можуть протиставлятися старий / колишній / минулий спосіб буття та новий спосіб дозвілля, буденності тощо, у центрі уваги – побутово-мелодраматичний конфлікт, переважно – у родинному колі, абсолютизація одного із аспектів життя, а саме – нового, майбутнього;

  • поділ персонажів на позитивних і негативних;

  • імітування конфлікту та розв’язання його шляхом використання duesexmachine;

  • водевільне розв’язання конфлікту також важливий принцип у структурній будові п’єси-агітки, він надає оптимістичності подібним творам, робить сюжетні і фабульні лінії схематичними, примітивними, а драматичність чи трагічність – плакатною, удаваною;

  • театралізація побуту не тільки як ілюстрація ідеологічних кліше, але й як показ типових поведінкових моделей, на які слід орієнтуватися новій людині. Агітки моделювали сценарії поведінки у різноманітних побутових ситуаціях – кого і як кохати, як поводитися із батьками, друзями, колегами, односельцями та ін., а також дискримінацію так званого старого, колишнього способу буття – на противагу новому, майбутньому.

На таких же засадах створювалися й інші твори агітаційного характеру, в яких концепція «минуле – це негативний досвід буття людини» ще більше увиразнювався завдяки різноманітними художнім прийомам. Йдеться про п’єси-агітки історико-драматичного змісту, історіософська концепція яких «полягала у трактуванні історичного процесу як безупинної боротьби класів». Одним із поширених і яскравих прикладів такої п’єси є агітка Ф.Лопатинського «Козак Голота», надрукована у 10-му номері «Сільського театру» у 1926 році.

Театралізація історії, як і театралізація побуту, здійснювалася на засадах використання ідеологічних кліше, але на основі історичних сюжетів. Прикметно, що у переважній кількості випадків йшлося не про використання сюжетних колізій із біографій видатних історичних постатей, а навпаки – переспів фабульних схем народної історичної пісні, балади, легенди, переказу тощо. Зокрема, Михайло Панченко у 1927 році створює п’єсу «Коліївщина», Фауст Лопатинський того ж року – «Козак Голота», а Михаль Семенко ліричний драматичний етюд «Маруся Богуславка». І попри різну тематичну спрямованість творів, привертає увагу типова сюжетна колізія – не знакова історична постать української минувшини, а типовий фольклорний сюжет.

Національна історія та національні характери у таких п’єсах повинні були бути співзвучні із загальним умонастроєм епохи – соціальної та ідеологічної заангажованості. Й якщо у творі Михаля Семенка такої за ангажованості – мінімум, то у п’єсі Ф.Лопатинського «Козак Голота», рекомендованій до постановки Вищим репертуарним комітетом 20 серпня 1926 року, – надмір.

Протистояння класів, як і ефектний соціальний сюжет в історичному обрамленні, – це стильова і тематична домінанта твору Ф.Лопатинського.


3. Провідні художні ознаки гротескно-комічної історичної п’єси-агітки
Провідними художніми ознаками гротескно-комічної історичної п’єси-агітки можна вважати:

  • Пізнавальний характер: твір знайомить насамперед із соціальним верствами минулих епох, акцентуючи на соціальній складовій суспільства, відкидаючи натомість усі інші аспекти буття – політичний, економічний, художній тощо.

  • Повчально-виховний характер: агітаційні твори та історичну тематику ілюструють не тільки минуле як негативний досвід соціального буття, але й близькість колишніх соціальних конфлікт із соціальним конфліктами сучасної глядачу епохи – 1920–1930-х років.

  • Героїчна піднесеність у змалюванні позитивних персонажів, які наділяються монументально перебільшеними позитивними рисами (як-от: надлюдська сила, хирість у суперечках із панівними соціальним верствами, ідеалізація в очах бідних прошарків та жінок тощо). такі персонажі мають бути зразками для наслідування, як й у агітках на соціально-побутові теми сучасності.

  • Послідовний розвиток сюжету, заснованого на захопливих комічних ситуаціях водевільного чи мелодраматичного характеру ( п’єсі «Козак Голота» це не тільки лінія протистояння козак і сотника, козака і лицаря, але й мелодраматична лінія – козак Голота – Гафія і Галя. Причому одна із дівчат виразно співчуває козаку і селянам – Галя, а друга – Гафія – мріє тільки про лицарів і панів, й у результаті не може сподіватися на кохання, за сюжетом твору).

  • Гротесково-бурлескний характер змалювання характерів персонажів, із використанням для цього і народно-розмовної мови (сцени диктування сотником Пузом листів до гетьмана Жулкевського, які постійно перекручує Писар), і комедії ситуацій (перевдягання лицаря Яна – в козака Голоту), і водевільно-мелодраматичної лінії (Галя – козак Голота).

  • Концепція минулого у таких творах заснована на викривальному соціальному пафосі, засудженні панства, акцентуванні насамперед соціального змісту колишніх епох і відкиданні інших аспектів буття нації (етнічного, соціокультурного, політичного та ін.).

Ці ознаки дають змогу класифікувати твір Ф.Лопатинського «Козак Голота» як гротескно-комічну історичну п’єсу-агітку – художню версію концепції минулого як негативного соціального досвіду, написану відповідно до політичних вимог часу 1920–1930-х років, із використанням ідеологічних кліше, плакатних образів, прямолінійно тенденційними сюжетними лініями і композиційними прийомами, із перевагою – комічно-гротескної лінії. За своїми естетичними ознаками такий тип твору нагадує інтермедії
Висновки
У соціокультурному просторі доби Розстріляного відродження такі твори на мовностилістичному та сюжетному рівнях витворювали у суспільстві концептуально негативне ставлення до історичного минулого, виключаючи будь-які рефлексії над питаннями етнічної ідентичності, майбутнього нації та індивідуальної чи колективної історичної пам’яті. Крім того, гротескно-комедійні образи закріплювали у свідомості глядача образ-архетип козака-жартівника, далекий від тих драматичних образів, які створені у творах Людмили Старицької-Черняхівської чи Спиридона Черкасенка (Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Іван сірко, Северин Наливайко та ін.), яким були властиві внутрішні напруженні шукання власного «я», сутності буття – як свого, так і власного народу. Ідентичність у такому випадку розмивалася у стихій гротеску, перетворюючись на шарж, руйнуючи цілісність етнічного компонента у сприйманні національного характеру, національного минулого. Оскільки переважно підбиралися сюжети із часів козацтва, то найбільш потужний національний компонент у культуротворенні української нації руйнувався у гіперболізованій стихії іронії, сміху, витісняючи на другий план таку важливу концептуальну складову, як освячення, вшанування пам’яті про минуле, формування шанобливого ставлення до минулого. відтак і шляхетська, і козацька ідентичності, які могли б стати засадничими у формуванні етнічної ідентичності українців, руйнувалися через формування кітчевого образу минулого, а епоха націєтворення, якою насправді був період козаччини, перетворювалася на комічний сюжет із соціальними акцентами.
Література


  1. 1.Кузякіна Н. Нарис української радянської драматургії: Ч. І (1917–1934) / Н. Кузякіна. – К. : Радянський письменник, 1958. – 239 с.

  2. Лендлер Клаус.Драма и классовая борьба. – М.: Прогресс, 1974. – 351 с.

  3. Ливанов Б. Сборник. – М.: ВТО, 1983, 216.

  4. Левченко О. Г. Текст культури в пошуках автора: Мас. свідомість і худ. культура у контексті рад. культури (за матеріалами театру і кіно) / Держ. центр театр. мистец. ім. Леся Курбаса / О. Г. Левченко. – К., 2006. – 300 с.

  5. Мамонтов Я. Основні компоненти драми / Мамонтов Я. // Театральнапубліцистика. – К.: “Мистецтво”, 1967.

  6. Свербілова Т., Малютіна Н., Скорина Л. Від модерну до авангарду: жанрово-стильова парадигма української драматургії першої третини ХХ ст. Монографія. – Черкаси, 2009. – С.34-74.

  7. Слово і час. – 2008. – №2. – С. 93–95.

  8. Смолич Ю. Драматичне письменство наших днів / Ю.Смолич // Червоний шлях. – 1927. – № 4. – С. 156.

  9. Озерський Ю. Про художню роботу на селі // Сільський театр [Електронний ресурс] : місячник Від. Мистец. Упр. Політосвіти УСРР. – Х. : Рад. Село, 1926. – № 1. – Електрон. текст. дані (1 файл : 25,7 Мб). – 1926].



Information about author:

Svitlana Stezhko – Teacher of the Documentation and Information-analytical Activity, State University of Telecommunications, Kyiv, Ukraine. E-mail: svitlinka@ukr.net



1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   68



  • КОНЦЕПТ «МИНУЛЕ» У ХУДОЖНІЙ СТРУКТУРІ