Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12

Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12




Сторінка63/68
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.55 Mb.
1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   68

2.2 Методика проведення хореографічних занять з дошкільнятами
Структура танцювального заняття повинна включати в себе три частини: вступну, основну та заключну, кожна з яких вирішує специфічні навчально-виховні завдання.

Вступна та заключна частини не змінюють своєї тривалості (складають 5-10% від загального часу заняття) та спрямованості. Так, вступна частина («розігрів») має на меті створення позитивного емоційного настрою, зосередженості на наступній діяльності; підготовку м’язів до більш інтенсивного навантаження. Доцільно зміст цієї частини будувати на сюжетній (ігровій) основі і включати до неї наступні побутові рухи та танцювальні елементи: крок з носка (па марше), кроки на півпальцях, кроки та біг з високим закиданням гомілки назад і високим підніманням стегна, па галопу, підскіки, па польки, стрибкові комбінації, елементи народно-сценічного та сучасного танців, імітаційні рухи та інші.

Для більшої насиченості та нетрадиційного проведення цього блоку можна використовувати нескладні гімнастичні вправи з переміщенням навприсядки, на колінах, сидячи на підлозі. Бажано, щоб виконання цих вправ мало образну спрямованість та було зрозумілим, цікавим і доступним для дітей.

Як правило, рухи вступної частини виконуються по колу. Однак можна використовувати «фігурне марширування», що сприяє формуванню почуття простору, опануванню нескладних перешикувань, які використовуються в композиційних малюнках танців.

Заключна частина заняття спрямована на поступове зниження навантаження, релаксацію, а також аналіз танцювальної діяльності дітей. До змісту цієї частини слід добирати ігрові та творчі завдання, нескладні улюблені дітьми танці, вправи на дихання та розслаблення.

Основна частина (80-85% загального часу заняття) спрямована на розвиток окремих груп м’язів, оволодіння та вдосконалення навичок танцювальної діяльності, розвиток творчості та музикальності, розучування танцювального репертуару і може варіюватися в залежності від тематики, мети, ступеня готовності дітей до танцювальної діяльності.

У роботі з дітьми дошкільного віку бажано застосовувати різноманітні цікаві форми хореографічних занять: заняття-казка, заняття-екскурсія, заняття-подорож, заняття-змагання, заняття-фантазія, заняття-розвага, заняття-концерт. Такі форми роботи захоплюють дітей, підвищують їхню активність, стимулюють творчу уяву, збагачують емоційний досвід. Заняття мають бути побудовані на сюжетній та ігровій основі, джерелами якої можуть бути дитяча література (розповіді, казки, вірші); довкілля (побут, спорт, трудова діяльність дорослих, об’єкти і явища природи); ігрова діяльність, дитячий пісенний матеріал, мультфільми, дитячі кінофільми тощо.

Підготовка до заняття включає декілька етапів: вибір теми, визначення типу заняття, його мети, завдань та змісту, добір навчально-пізнавального та танцювально-тренувального матеріалу, а також методів, за допомогою яких будуть вирішуватись основні завдання заняття, визначення музичного матеріалу (робота з акомпаніатором, добір фонограм) та підготовка допоміжного реквізиту, наочно-ілюстративних, відео джерел тощо.

Важливим моментом у підготовці до заняття є визначення програмових завдань, до яких відносяться навчальні, розвивальні та виховні. Навчальні та пізнавальні завдання включають обсяг знань, умінь та навичок, які формуються, закріплюються, узагальнюються або конкретизуються. Розвивальні завдання передбачають розвиток музичних даних (почуття ритму, музично-рухової координації, емоційного сприйняття музичного твору, танцювального втілення того чи іншого музичного образу); фізичних даних (сили та еластичності різних груп м’язів); пізнавальних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, розумової активності), розумових операцій (вміння порівнювати, аналізувати, узагальнювати); творчих умінь та артистичних навичок. Крім того, можна планувати завдання, спрямовані на формування навчальних умінь (діяти за вказівкою педагога, адекватно сприймати зауваження, аналізувати результати своєї діяльності тощо).

Поряд з вирішенням навчальних та розвивальних завдань на заняттях з хореографії слід планувати і виховну роботу, спрямовану на виховання культури одягу, культури поведінки, культури спілкування під час танцювальної діяльності, розвиток особистісних якостей (цілеспрямованості, ініціативності, допитливості, самостійності, вимогливості, винахідливості, активного і творчого ставлення до себе та інших, організованості, відповідальності, працелюбності, доброзичливості, порядності, почуття колективізму тощо), вольових якостей (витримки, сили волі, наполегливості тощо), патріотичних почуттів (любові та інтересу до танцювальної культури України, національної гордості, емоційно-ціннісного ставлення до національних танцювальних традицій тощо), пізнавального інтересу до тієї чи іншої теми.

Під час хореографічних занять педагогу доцільно також вирішувати стимулюючі завдання, які визивають у дітей стійку потребу в цьому виді діяльності, інтерес до навчання, мотивують усвідомлене засвоєння матеріалу, активізують пізнавальну діяльність, прагнення для досягнення результатів.

Успіх проведення хореографічного заняття в значній мірі залежить від правильного підбору музичного матеріалу. Для дошкільнят слід підбирати музичні твори з чіткою структурою, танцювальною спрямованістю, які мають художньо-виховну цінність, характеризуються різноманіттям емоційних відтінків та образністю. Ці твори мають бути зрозумілими дитині, викликати позитивні емоції та руховий відгук.

Правильно підібраний музичний репертуар сприятиме розвитку почуття ритму, музичної пам’яті, музично-ритмічної координації, вмінню відчувати красу і гармонію музики, розширенню світогляду, розвитку інтересу до музичного мистецтва, підвищенню загальнокультурного рівня дитини.

В роботі з дітьми дошкільного віку слід запобігати застосуванню фонограм. Дуже часто в практичній діяльності хореографи обмежуються музичними формами, які не відповідають ні віковим особливостям дітей, ні змісту навчально-тренувальних завдань. Крім того, робота з фонограмами порушує динаміку розвитку ходу заняття, призводить до відволікання від навчального процесу педагога та втрати уваги дітей. Такі заняття порушують цілісність хореографічного навчання, вони позбавлені художньої та естетичної спрямованості, розвитку музично-рухових здібностей дітей.

Проведення кожного хореографічного заняття з дітьми дошкільного віку повинно бути особливим, не схожим на попереднє, мати цікаву та доступну тематику й сюжетну основу, включати різноманітні ігрові елементи, пізнавально-інформативний матеріал, виховні та творчі завдання, тобто бути цікавим, пізнавальним та емоційно-насиченим. Це не означає, що кожного разу з дітьми слід вчити нові рухи, етюди та танці. Педагогу необхідно проявляти творчу ініціативу і будувати заняття за принципом послідовності ускладнення його змісту та систематичності засвоєння програмового матеріалу. Наприклад, якщо діти на попередньому занятті вивчили підскок, то на наступному можна запропонувати цей рух виконати по діагоналі, оцінюючи та виправляючи помилки в рухах кожної дитини. Надалі доцільно поєднувати па польки з іншими рухами (кроками, оплесками, притупами та іншими), пропонувати виконання в парі, застосування у вільній імпровізації залежно від теми та змісту заняття. Наприклад, педагог дає дітям творче завдання: «Уявіть, що на вулиці пішов теплий дощик і ви радісно з парасолькою в руках гуляєте, виконуючи підскоки у вільному напрямку», або «Рухаючись підскоками, оберіть собі пару, з якою б ви хотіли піти на прогулянку, візьміться за руки і продовжуйте рухатися разом. Зі зміною музичного супроводу партнера можна поміняти». Важливо, щоб один і той самий рух неодноразово повторювався, але в різних танцювальних інтерпретаціях, під різний музичний супровід і з різним тематичним підтекстом («Овочі збираються у кошик», «Попелюшка танцює на балу» тощо). Таким чином діти набирають танцювального досвіду і можуть застосовувати той чи інший танцювальний рух як у продуктивних, так і в репродуктивних видах музично-рухової діяльності.

Взагалі, процес оволодіння танцювальним рухом слід починати з формування вміння, яке спирається на попередні знання та особистий руховий досвід дитини. За своєю природою, структурою і методикою засвоєння хореографічні вміння та навички ідентичні руховим, тому їх формування відбувається поетапно: первинне змістовно-образне ознайомлення дітей з танцювальним рухом – поглиблене, деталізоване його вивчення – закріплення та удосконалення у репродуктивній та продуктивній видах танцювальної діяльності.

На різних етапах формування хореографічних умінь повинно змінюватись співвідношення методів і прийомів. Методи і прийоми доцільно добирати залежно від етапів навчання. На початковому етапі провідним вважається метод змістовно-образного ознайомлення дітей з рухом. Цей метод може конкретизуватися низкою прийомів: еталонний показ руху педагогом, цілісний та поелементний показ, аналіз музичного супроводу, імітація, пояснення, образні порівняння тощо. На етапі поглибленого деталізованого навчання перевага повинна надаватися методу вправляння, який доцільно доповнювати прийомами інтерпретації, ідеомоторного тренування, поляризації, змагання, контактного виконання, неформальних завдань тощо. На етапі вдосконалення рухових навичок слід використовувати репродуктивні та продуктивні методи та прийоми: самоконтроль, зміну умов виконання, введення засвоєного руху до дитячої імпровізації, творчу інтерпретацію руху. Закріпленню та вдосконаленню хореографічних умінь і навичок може сприяти засвоєння дітьми танцювального репертуару.

Основою засвоєння дітьми хореографічних навичок є увага, яка зовні виявляється у м’язовому напруженні, правильній поставі, зосередженості. Відомо, що діти дошкільного віку здатні концентрувати увагу в середньому 10-15 хвилин. Тому доцільно періодично змінювати змістовне наповнення занять, використовувати ігрові вправи, елементи змагань, умови для виконання рухів.

Під час навчання слід запобігати спілкуванню на рівні авторитарно-дисциплінарних вказівок, що формують у дітей пасивну реакцію, знижують їх зацікавленість та ініціативу. У хореографічній роботі одним з продуктивних методів є співтворчість педагога та дітей. Важливо давати їм невеликі завдання творчого характеру, підтримувати творчі знахідки, ініціативу та самостійність мислення.

Разом з тим, педагог повинен на рівні з дітьми брати участь у музично-ритмічних іграх, виконанні творчих та тренінгових завдань. Добре, коли хореограф здатен на високому рівні демонструвати вихованцям свою виконавськумайстерність, яка є прикладом для дітей, і одночасно керувати навчальним процесом (давати влучні вказівки, коректно виправляти помилки, визначати та заохочувати танцювальні досягнення тощо).

Під час планування занять важливо окреслити тематичний діапазон. Перелік тем слід співвідносити зі змістом знань, які отримують діти під час навчально-виховного процесу в дошкільних установах. Така інтеграція сприятиме більш свідомому засвоєнню дітьми інформативного матеріалу, закріпленню та поширенню знань, отриманих в інших видах діяльності, розвитку пізнавальної активності, розумових процесів та операцій. Прикладами можуть бути теми з народознавства («Народні символи України», «Традиції та обряди українського народу» тощо), ознайомлення з навколишнім, природою, художньою літературою, зображувальною діяльністю. Важливо, щоб під час заняття педагог застосовував не тільки методи рухової, а й розумової активізації дитини, поряд з виявленням сформованості в неї тієї чи іншої танцювальної навички визначав рівень знань, поширював світогляд, залучав до засвоєння танцювальної термінології, проводив виховну роботу.

Крім урахування вікових інтересів дітей, доцільно дотримуватись їх статевої зацікавленості до тієї чи іншої теми. Так, хлопчикам можна рекомендувати творчі завдання та етюдні форми побудовані на темі героїзму, трудової та спортивної діяльності, характерної для чоловіків. А дівчаткам пропонувати відтворювати теми, які цікаві жінкам: «Мамині помічниці», «Модниці», «На подіумі», «Вишивальниці» та інші. Під час ознайомлення з тим чи іншим рухом обов’язково слід підкреслювати характерні положення рук та тулуба, які притаманні чоловічому та жіночому танцю, а також залучати до вивчення різного лексичного матеріалу: хлопчиків навчати виконанню простих присядок, хлопавок, а дівчаток – доступним обертам тощо.



Під час організації та проведення хореографічних занять з дітьми дошкільного віку слід дотримуватися таких методичних вимог:

  • постановка перед кожним заняттям виховних, розвивальних і оздоровчих завдань; відповідність змісту заняття його тематиці, меті й завданням;

  • повторення попереднього й подача нового матеріалу з обов’язковим його закріпленням шляхом багаторазового, варіативного використання;

  • зміна видів діяльності, місця розташування дітей, оптимальне дозування припустимого навантаження;

  • особиста участь педагога у виконанні танцювальних рухів;

  • використання різнохарактерного, образного музичного матеріалу, що відповідає завданням певної частини заняття;

  • формування в дітей усвідомленої мотивації до танцювальної діяльності;

  • використання різних методів і прийомів, що стимулюють рухову, розумову, пізнавальну й творчу активність дітей;

  • здійснення індивідуально-диференційованого підходу (урахування фізичних можливостей, психічних особливостей, інтересів, статевих розходжень і особистісних якостей дитини);

  • застосування ігрових моментів, що сприяє підвищенню інтересу до заняття;

  • створення атмосфери захищеності й комфортності під час заняття, доброзичливий характер спілкування з педагогом, заохочення навіть незначних досягнень дітей;

  • використання прийомів, що забезпечують емоційне наповнення заняття (прийоми емоційної регуляції, прийоми корекції несприятливих емоцій);

  • стимуляція активності й самостійності дітей; поєднання репродуктивного й продуктивного видів діяльності, надання дітям свободи у виборі способів розв’язання творчих завдань;

  • підбиття підсумків з аналізом діяльності дітей, повідомлення мети наступного заняття для підвищення інтересу й мотиваційної готовності.

Отже, проведення хореографічних занять з дітьми дошкільного віку буде ефективним за таких умов: використання педагогічного потенціалу хореографії з урахуванням її виховних та розвивальних можливостей; реалізація особистісно-орієнтовного підходу до дітей у процесі танцювальної діяльності; застосування демократичного стилю спілкування педагога з дітьми, що ґрунтується на принципах взаємодії та співтворчості; мотивації діяльності дітей; добору системи методів і прийомів залежно від етапів формування хореографічної навички; пріоритетності ігрових форм; наступності та послідовності збільшення навантаження; використання доступного й цікавого танцювального репертуару; застосування різних типів хореографічних занять; створення ситуації успіху, умов для самопізнання, творчого розвитку і самореалізації дитини; формування естетичних смаків та ціннісних орієнтацій; збереження здоров’я дитини.
2.3 Танцювальний репертуар для дошкільнят
У відповідності до завдань та змісту хореографічної роботи з дітьми дошкільного віку доцільно використовувати танцювальний репертуар, спрямований на:

  • формування в дітей системи уявлень та знань про різноманітність хореографічного мистецтва, розвиток навичок виконання танцювальних композицій різної спрямованості з урахуванням виду (народні, дитячі бальні, історико-побутові, сучасні), жанру (побутові, казкові, комедійні, фантастичні, ліричні), форми (масові, групові, парні, сольні) та змісту;

  • розвиток у дошкільників інтересу до сприйняття та відтворення простих, художньо-образних танців, які поєднують у собі музично-поетичну, ігрову та танцювальну основу та відповідають життєвому досвіду й виконавським можливостям дітей;

  • формування уявлень про характерні риси української танцювальної культури та розвиток навичок виконання різновидів українського народного танцю (хороводи, побутові й сюжетні танці);

  • закріплення й удосконалювання хореографічних умінь, отриманих у процесі навчання;

  • розкриття творчого потенціалу дітей, розвиток фантазії, творчої уяви, ініціативи та самостійності, вміння імпровізувати та мислити хореографічними образами.

Добираючи репертуар для дітей дошкільного віку, педагог має дотримуватися наступних вимог:

  • ідейність (сучасна спрямованість, виховна та пізнавальна значущість);

  • художність (продуманість та стислість композиції; виразність, точність лексичного матеріалу, його відповідність темі та ідеї танцю; чітке співвідношення драматургічних частин танцю);

  • доступність (урахування вікових можливостей виконавців (здатність зрозуміти ідею твору, емоційно передати його зміст), вікових інтересів та рівня хореографічної підготовки (здатність технічно впоратися з виконанням того або іншого танцю);

  • наявність сюжетної лінії та ігрових елементів;

  • оригінальність;

  • яскраве художнє оформлення (оригінальність костюмів, реквізиту).

Джерелами танцювального репертуару для дошкільнят можуть виступати: народна творчість, фольклор (зміст доступних для дитячого сприйняття й виконання народних традицій і обрядів); класична спадщина (танці за записом, відеоматеріали); сучасна дійсність; національна й інтернаціональна тематика; літературні твори (казки, розповіді, вірші), зміст дитячих пісень та мультиплікаційних фільмів; навколишній світ і громадське життя людей, побут та ігри дітей, теми дружби, природи й спорту.

Робота педагога над створенням танцю для дітей дошкільного віку складається з чотирьох етапів.

1-й етап – виникнення задуму, який включає в себе розробку теми та ідеї майбутнього танцю, визначення та обґрунтування його актуальності; визначення зацікавленості дітей обраною темою (бесіда, малювання, ігрові моменти); вибір жанру та форми побудови танцю, розробку сюжету та визначення драматургічної основи; характеристику образів.

2-й етап – створення танцю, що передбачає роботу хореографа з музичним матеріалом (добір, аналіз та розподіл за частинами), розробку композиційного плану, надання завдання художнику-модельєру та костюмеру.

3-й етап – робота з виконавцями, яка спрямована на ознайомлення дітей зі змістом постановки, прослуховування та аналіз музичного супроводу, характеристику дійових персонажів, розподіл ролей, вивчення лексичного матеріалу (в роботі з дітьми відбувається завчасно, в процесі навчально-тренувального процесу); постановка танцю, робота над створенням хореографічного образу (вживання в образ); репетиція в костюмах.

4-й етап – виступ перед глядачем (батьками, адміністрацією дошкільної установи) – розрахований на перевірку результатів втілення задуму, видовищності номера, реакції глядача; обговорення дебютного виступу з дітьми, обов’язкове заохочення, позитивна мотивація для подальшого навчання;у разі необхідності доопрацювання і внесення необхідних змін у композиційну побудову або сценічне оформлення танцю.

Методичну основу розучування танцювальних композицій з дітьми дошкільного віку складає комплекс методів і прийомів:


  • емоційно образна розповідь сюжету танцю педагогом, його переказ і характеристика танцювальних образів дітьми;

  • застосування творчих завдань, спрямованих на зацікавленість дитиною темою постановки (вигадати історію життя того чи іншого танцювального персонажа, скласти віршик про героїв танцю, перечитати оповідання або переглянути мультфільм, на основі якого створено сюжет майбутньої композиції або запозичені образи, намалювати майбутніх героїв танцю або вигадати костюми, в яких можуть танцювати герої тощо);

  • прослуховування й аналіз музичного оформлення танцю;

  • виразний показ педагогом окремих рухів або танцю в цілому, акцентування на основному типовому русі танцю;

  • розучування танцю на основі співтворчості педагога зі всією групою або окремою дитиною, підтримка дитячої ініціативи;

  • використання творчих завдань і допоміжних прийомів (атрибути, елементи костюмів), що підсилюють сприйняття і створюють основу для перевтілення.

Так, в роботі з дітьми п’яти років доцільно віддавати перевагу вивченню танців, побудованих на простих і доступних сюжетах з переважанням елементів гри. Танці-ігри побудовані на нескладних танцювальних рухах (галоп, стрибки, підскоки) та доповнені побутовими і виразними рухами, цікавими для наслідування («Боксери», «Мамині помічники», «Мій веселий дзвінкий м’яч», «Веселі ручки» та ін.). Композиції мають будуватися на простих, як правило, не змінних малюнках (лінія, коло), а виконання припускати одночасне й однакове виконання дітьми (всіма, окремо хлопчиками або дівчатками) послідовності рухів (за показом педагога або словесним нагадуванням). При цьому кожна дитина має можливість висловити своє відношення до змісту танцю і передати індивідуальну манеру виконання за допомогою міміко-пантомімічних рухів.

Удосконалення музично-рухового досвіду і збільшення запасу танцювальних рухів у дітей сприяє ускладненню сюжетно-смислової (більш розгорнутий сюжет, введення окремих персонажів, використання елементів спілкування, співтворчості між виконавцями) і змістовної (різноманітність малюнків і лексичного матеріалу) основи тацю.

В роботі с дітьми старшого дошкільного віку можна використовувати спрощені варіанти масових парних дитячих бальних та історико-побутових танців («Берлінська полька», «Полька-реготуха», «Ку-ка-рі-ку», «Падеграс», «Фарандола» та ін.), сюжетних танців, створених на основі інсценівок дитячих пісень («Що таке доброта», «Рудий апельсин»), сюжетів дитячих ігор («Піжмурки», «Модниці») і сучасних мультфільмів («Маша і Ведмідь», «Тачки», «Три Богатирі»).

Народний репертуар може бути представлений доступними для сприйняття та відтворення дошкільниками танцювальними різновидами (хороводи, побутові й сюжетні танці), при вивченні яких перевага має надаватися музично-хореографічним традиціям української танцювальної культури.

Ознайомлення дітей з особливостями народного танцю слід починати з розучування хороводів, змістовна сторона яких може бути представлена у вигляді гри (ігровий хоровод), інсценівки пісні (хороводна пісня) або розвитку композиційного малюнка (хороводний танець). У репертуар можна включати хороводи-розваги («Кіт і миші», «Коровай», «Дід і баба»), хороводи на трудову тематику («Шевчик», «Коваль»), на природознавчу тематику («Горобець», «Коза», «Зайчик»); хороводи, назви яких походять від фігурних побудов («Кривий танець») або асоціюються з провідним персонажем («Дударик»).

Залучення дітей до виконання побутових і сюжетних народних танців може здійснюватися в єдності масових («Метелиця»), парно-масових («Гуцулочка», «Гопак») і групових танцювальних форм для дівчаток («Дощик»), для хлопчиків («Повзунець»). У зв’язку з тим, що гра є основним видом діяльності дітей дошкільного віку, педагог має приділяти значну увагу хореографічній інтерпретації народних українських ігор, які можуть служити основою для створення танців.



Таким чином, процес освоєння танцювального репертуару повинен відбуватися за принципом його ускладнення й відповідати цілям і завданням хореографічного навчання дошкільників. Зацікавленість дітей тематикою, близькою до їх життєвого досвіду, поєднання репродуктивних і продуктивних методів сприяє не тільки закріпленню і вдосконаленню виконавських навичок, але і самовираженню дитини, розкриттю її творчого потенціалу, створенню дружньої, творчої атмосфери.

3. Показники компетентності хореографічного навчання дітей дошкільного віку

3.1 Показники компетентності дітей середнього дошкільного віку
Знання:1) Уявлення про хореографічне мистецтво. Володіє елементарними уявленнями про хореографію та образну природу танцю; знає виразні засоби танцювального мистецтва (рух, малюнок, музика, костюм); орієнтується у видах хореографічного мистецтва (народний, бальний, класичний), танцювальній термінології (назви рухів, танців, позицій). 2) Танцювальний досвід. Знає і може назвати танцювальні та музичні жанри, орієнтується в загальному характері мелодії, розуміє, що від характеру музики залежить характер танцю; знає основні вимоги до правильного положення тулубу, рук та ніг під час виконання танцювальних вправ, варіанти положень в парі; розуміє значення поняття «інтервал», «поворот праворуч та ліворуч», володіє інформацією про назви малюнків танцю (коло, два кола, равлик, ланцюжок та ін.). 3) Естетична та творча активність. Розуміється на тому, що відносять до категорії красивого та некрасивого; уявляє, що танцювальні образи можна співвідносити з реальними або фантастичними, до позитивних персонажів добирати красиві рухи, потворних та злих зображувати відповідними рухами та мімікою; знає правила танцювального етикету, вимоги до танцювальної форми та взуття. 4) М’язово-рухова діяльність. Елементарно визначає частини свого тіла (нога, стопа, плечі), орієнтується в призначенні кожної та її рухових можливостях; знає поняття «підйом», «виворітний», «гнучкий», назви партерних вправ («кошик», «складка» та ін.).

Уміння:1) Уявлення про хореографічне мистецтво. Може оперувати хореографічною термінологією, розповідати про зміст хороводів, сюжетних та побутових танців, надавати образні порівняння одного руху з іншим. 2) Танцювальний досвід. Ритмічно рухається, вміє утримувати правильне положення тулубу, рук та ніг; активно сприймає музичний твір та відгукується на нього руховою імпровізацією, співвідносить музичні та танцювальні жанри, підпорядковує танцювальні рухи особливостям музичного супроводу, характеризує емоційно образний зміст музики, розрізняє відтінки одного настрою шляхом контрастного зіставлення музичних творів; емоційно виконує танцювальний репертуар, запам’ятовує послідовність рухів у танці; проявляє творчі знахідки, прикрашає танцювальні образи влучними позуваннями, мімічними реакціями; вміє показати позиції рук та ніг характерного танцю; знає та вміє прийняти різні положення в парі, починає узгоджувати свої рухи з рухами партнера, утримує погляд на ньому; намагається утримувати інтервали, виконує елементарні перебудови з одного танцювального малюнка в інший. 3) Естетична та творча активність. Емоційно сприймає зміст танцю та танцювальні образи, порівнює їх між собою, співвідносить з реальними та фантастичними; починає тонше диференціювати гарне і негарне, може надавати елементарну естетичну оцінку власній чи колективній танцювальній творчості; намагається співвідносити свої танцювальні рухи зі зразком дорослого, наслідує красиве виконання; емоційно сприймає та виконує завдання творчої імпровізації, оперує не лише реальними, а й уявними образами; вміє діяти з предметами, емоційно контактує з іграшками під час танцювальних вправ та творчих завдань; включає танцювальні рухи в ігрову діяльність; застосовує навички танцювального етикету (вітає педагога танцювальним уклоном, запрошує партнера до танцю та ін.). 4) М’язово-рухова діяльність. Починає свідомо та координовано рухатися; намагається виконувати більш складні танцювальні рухи, засвоює їх комбінаційні сполучання, поєднує з різними положеннями рук, оплесками, притупами; нетривалий час утримує вірне положення тулубу, рук та ніг; цілеспрямовано виконує партерні вправи, володіє елементарною витривалістю, зосереджує увагу на болісних відчуттях; вміє вигадувати рухи для кожної частини тіла.

Базові якості: 1) Самостійність. Вміє самостійно готуватися до заняття (одягати форму та взувати танцювальне взуття); ініціює прояви творчості, обирає партнера за власним бажанням; передає емоції отримані під час заняття в малюнках, показує батькам вивчений матеріал. 2) Працелюбність. Свідомо докладає зусиль, щоб досягти результату для виконання того чи іншого руху або вправи; більш зосереджено, старанно і цілеспрямовано працює на занятті; проявляє активність під час розподілу доручень (принести наочний матеріал, диски, навчити однолітка виконанню тієї чи іншої вправи), цікавиться думкою дорослого про результат виконаного доручення; заради схвалення працює дома над виконанням танцювального матеріалу. 3) Людяність. Радіє танцювальним досягненням інших дітей, вітає їх посмішкою, оплесками, висловлює співчуття, якщо в них щось не виходить; пробачає партнеру по танцю, якщо той не впорався з завданням, намагається не ображати його, дає елементарні рекомендації по виправленню помилок; наслідує педагогу у гуманному ставленні до менш успішних дітей, допомагає і підтримує їх. 4) Розсудливість. Розмірковує з приводу результатів власної танцювальної діяльності, аналізує діяльність однолітків, робить елементарні смислові акценти та висуває припущення щодо танцювальних досягнень та невдач; розсудливо ставиться до виконання завдань, які висуває педагог під час заняття. 5) Справедливість. Домовляється з партнерами по танцю та творчій діяльності, віддає провідні ролі більш здібній дитині, діє узгоджено, орієнтується на правила виконання того чи іншого завдання, підкоряється не лише власним інтересам, а й іншим учасникам танцювальної діяльності, визнає свої помилки, не перекидає на інших свої обов’язки; починає зіставляти, аналізувати свої танцювальні досягнення, поведінку під час заняття, співвідносить з діяльністю інших дітей. 6) Самовладання. Більш цілеспрямовано та тривало виконує танцювальні вправи, менш відволікається, намагається досягти певного результату у продуктивній та репродуктивній діяльності; може витримати фізичне, емоційне та вольове напруження, не впадає у відчай якщо щось не виходить; намагається братися за виконання складного танцювального матеріалу, може виявити сміливість, бажання продемонструвати свої танцювальні досягнення іншим; уникає звернень про допомогу, доки здатний впоратися власними силами; намагається стримувати свої імпульсивні дії та невдоволення по відношенню до дорослого та однолітків. 7) Самолюбність. Старанно виконує танцювальні рухи, коли на нього хтось дивиться, заради позитивної оцінки намагається бути взірцем для наслідування, прикладом для інших дітей, чекає схвалення за будь-які танцювальні досягнення; проявляє чутливість до схвальних та негативних оцінок з боку авторитетних людей; позитивно оцінює власну діяльність під час заняття; вдається до хитрощів, щоб приховати свої невдачі. 8) Спостережливість. Порівнює танцювальні образи з тими які бачила в природі, побуті, по телебаченню; намагається наслідувати емоційний стан людини, повадки тварин; пригадує танцювальні рухи або перебудови в просторі, які застосовувалися в тому чи іншому танці; може підказати педагогу хто з дітей стояв на якій лінії, які виконував творчі етюди на минулому занятті тощо. 9) Креативність. Проявляє фантазію, вигадує танцювальні рухи, добирає реквізит та елементи одягу до власно створених танцювальних мініатюр, полюбляє виступати перед глядачами, радіє оплескам, заохоченням. 10) Відповідальність. Намагається підпорядковувати свою поведінку вимогам дорослого, орієнтуватися не лише на особистісні бажання, а й на загальні правила; може взяти на себе роль педагога, допомогти іншим, радіє коли йому довіряють; розуміє, що під час заняття не потрібно розмовляти; намагається не підвести партнера, слідкує щоб до заняття був підготовлений танцювальний одяг та взуття.
3.2 Показники компетентності дітей середнього дошкільного віку
Знання: 1) Уявлення про хореографічне мистецтво. Орієнтується в різних видах хореографічного мистецтва (класичний, народний, бальний, сучасний) та танцювальних жанрах (хоровод, гопак, гуцулка, коломийка, полька, вальс); знає, що танці можуть бути різними за змістом, темпом, кількістю виконавців, складатися з різних рухів, виконуватися в різних костюмах; усвідомлює, що танець складається з рухів та будується на малюнках; розуміє, що існує чоловіча та жіноча танцювальна лексика; знає, що кожен народ має свою танцювальну культуру, володіє інформацією про регіональні особливості українського танцю та танцювальну культуру свого регіону. 2) Танцювальний досвід. Надає перевагу певним танцювальним вправам та завданням, виявляє свої уподобання щодо виконання танцювального репертуару; знає назви танцювальних рухів та танців, які вивчає під час занять, пояснює правила виконання рухів; має уявлення про танцювальні рівні і можливості застосування танцювального простору; розуміє, що один і той самий рух може мати різне змістовно-емоційне наповнення в залежності від мети його застосування. 3) Естетична та творча активність. Зацікавлено ставиться до танцювального мистецтва, виділяє в ньому оригінальне, дивне, складне, яскраве; цікавиться телевізійними танцювальними проектами; орієнтується в критеріях естетичної оцінки танцювального номеру; знає правила культури глядача та виконавця. 4) М’язово-рухова діяльність. Знає назви вправ партерних комплексів, які призначені для розвитку сили та еластичності тих чи інших груп м’язів, назви акробатичних елементів; пояснює правила виконання вправ партерної гімнастики; розуміє, що людина яка танцює має бути стрункою та підтягнутою, багато працювати над своїм тілом.

Уміння:1) Уявлення про хореографічне мистецтво. Вміє застосовувати хореографічну термінологію (назви позицій, рухів, танців), розрізняє хореографічні напрямки (класичний, народний, сучасний, історико-побутовий, бальний) та танці за національністю (російський, український); вміє порівнювати рухи класичного та народного танцю;може розповісти зміст танцю, надати словесну характеристику тому чи іншому танцювальному образу. 2) Танцювальний досвід. Проявляє вибіркове ставлення до різних видів хореографічного мистецтва; емоційно відгукується на музику, невимушено, без сорому рухається під неї; злагоджено і синхронно виконує рухи, підпорядковує свою активність вимозі «треба», виконує один і той самий рух в різних варіантах (швидко або повільно, на місці та під час просування, в парі та окремо, із застосуванням різних положень рук або реквізиту, з різними емоціями); може засвоїти більш складні танцювальні рухи та комбінації, довше утримує статичні пози, впевненіше виражає емоції під час виконання танцювального репертуару; вміє контролювати свої та чужі рухові дії, адекватно реагує на успіх та невдачу під час вивчення того чи іншого танцювального руху (вправи, етюду, танцю); співвідносить власні хореографічні досягнення з ідеальним еталоном (показом педагога-хореографа або танцями професійних виконавців); злагоджено виконує рухи в парі, емоційно контактує з партнером; активно використовує простір і свідомо в ньому орієнтується, виконує перебудови з одного танцювального малюнку в інший, сполучає декілька послідовних перебудувань; проявляє самостійність, здатність до самоконтролю та саморегуляції танцювальної діяльності; може показати танцювальний матеріал іншій дитині, виконати доручення і навчити того, хто не справляється з тією чи іншої танцювальною вправою або був відсутнім на занятті; включає хореографічні рухи в ігрову діяльність, організовує домашні концерти. 3) Естетична та творча активність. Диференціює емоційні стани людини, свідомо застосовує в репродуктивній та продуктивній танцювальній діяльності різноманітні пози, жести, міміку, може співвідносити базові емоції (радість, гнів, смуток, страждання тощо) зі змістовним наповненням того чи іншого танцювального руху (комбінації, етюду, танцю); більш свідомо виконує вправи танцювальної імпровізації (індивідуальні, парні, групові, колективні), може ініціювати контакти, узгоджувати свої дії з партнером або групою виконавців, поважати та підтримувати творчі танцювальні дії інших; орієнтуватися в настроях та станах учасників творчої імпровізації, контролює власну емоційну поведінку, утримується від імпульсивних проявів; вміє співробітничати, приймати вагу партнера та віддавати власну вагу, розподіляти функції, займати лідерські позиції, підкорятися; емоційно передає своє враження після перегляду танцювальних номерів, диференційовано оцінює роботу виконавців, їх сценічне вбрання; вміє дати естетичну оцінку власним виконавським навичкам та виконавській майстерності однолітків; передає враження отримані під час хореографічних занять у малюнках, ігровій та театралізованій діяльності; розповідає про зміст відвіданих концертних програм та балетних дитячих вистав; дотримується культури одягу та поведінки. 4) М’язово-рухова діяльність. Більш тривалий час утримує статичні пози під час виконання вправ класичного танцю, контролює правильне положення тулубу під час заняття та в повсякденному житті; намагається виконати деякі акробатичні елементи (шпагати, мостики), проявляє старанність, наполегливість.

Базові якості: 1) Самостійність. Ініціює проведення сюжетно-рольових ігор на теми танцювальних занять; обирає одяг та реквізит для танцювальних імпровізацій, партнера по грі та танцю; проявляє ініціативу по навчанню інших дітей тим чи іншим рухам, бере на себе роль педагога; виявляє елементарну критичність та самокритичність, працює над результатом виконання того чи іншого руху (вправи), намагається застосовувати адекватну, обґрунтовану та розгорнуту самооцінку, проявляє звичку якісно характеризувати свої танцювальні вміння та поведінку під час занять; самостійно повторює вправи та рухи, які були вивчені під час заняття, організовує «домашні концерти». 2) Працелюбність. Наполегливо працює над результатом виконання того чи іншого танцювального руху, вправи; може мобілізуватися на подолання труднощів, досягти поставленої мети; протягом заняття намагається не відволікатися, вправно виконувати всі завдання; висуває бажання довчити танець, навіть якщо час заняття вже скінчився; дістає задоволення від результатів своєї діяльності, працездатності; контролює правильну поставу тулубу під час заняття та у повсякденному житті; цілеспрямовано вчить батьків, однолітків, іграшки виконанню того чи іншого танцювального матеріалу. 3) Людяність. Знає моральні правила та норми поведінки під час занять та відвідування концертних заходів; проявляє інтерес до результатів танцювальної діяльності однолітків, порівнює їх зі своїми; проявляє культуру спілкування, поважне ставлення до учасників творчого процесу; схвалює тих у кого виходить рух, співчуває та підтримує того, хто не вміє його виконувати; навчається рахуватися з думкою партнера по танцю, узгоджує власну позицію з позицією співучасника творчого процесу; виявляє толерантність, захищає товариша, якщо йому інші роблять зауваження. 4) Розсудливість. Аналізує результати своєї танцювальної діяльності, виробляє елементарні самостійні судження з приводу досягнення успіхів або невдач; охоче обговорює з дорослим та однолітками проблеми невдалого виконання завдань, виступів перед глядачами та шляхи їх розв’язання, висуває припущення з приводу невдалого виконання рухів іншими дітьми; під час колективних форм роботи стримує імпульсивні поривання, уникає негативних емоцій; ставить запитання, якщо щось не розуміє; вчиться планувати свої дії для досягнення результату (зробити мостик, сісти в шпагат), оцінює процес власного просування до мети; порівнює власну оцінку танцювальної діяльності з оцінкою педагога, радіє, якщо вона співпадає з її думкою. 5) Справедливість. Підтримує справедливу оцінку педагога з приводу власної танцювальної діяльності або діяльності інших дітей, намагається самостійно робити справедливу оцінку; усвідомлює, що нечесність і несправедливість засуджуються, дезорієнтують у взаєминах, знижують статус у групі однолітків; намагається бути доброзичливою до інших під час танцювальної діяльності і чекає за це схвалення; вміє керуватися у творчому процесі не лише особистими інтересами, а й інтересами інших, намагається бути не егоїстичною; вимагає засудження дитини, яка підвела інших. 6) Самовладання. Контролює власну поведінку, регулює емоції, проявляє терплячість та витривалість; намагається виконувати складні танцювальні рухи, акробатичні елементи, відмовляється від допомоги, порівнює власну витривалість з витривалістю інших, виважено ставиться до труднощів; в разі невдалого виконання того чи іншого руху намагається утримуватися від зліз, не ображатися на негативну оцінку однолітків та педагога. 7) Самолюбність. Дитина проявляє почуття самоповаги, само підтримки, самоствердження під час індивідуальної та колективної танцювальної діяльності; перебільшує власні танцювальні досягнення, дає завищену самооцінку результатам своєї роботи під час заняття, захищає себе від негативних оцінок; визначає свої успішні та неуспішні дії у продуктивній та репродуктивній діяльності, порівнює себе з іншими, спостерігає за собою, виробляє до результатів своєї діяльності елементарні судження та припущення; має свій ідеал в обличчі педагога, видатного танцівника, іншої дитини, прагне до нього; усвідомлює своє місце в групі однолітків, намагається проявляти лідерські якості; навчається задовольняти свої творчі, рухові та пізнавальні потреби. 8) Спостережливість. Тривалий час може переглядати концертні програми та дитячі балетні вистави, порівнювати зміст танцювальних номерів з раніш побаченими, зосереджуватись на змісті танців, костюмах виконавців; бачить помилки, які робить інша дитина в процесі виконання окремих танцювальних рухів та танців; спостерігає за явищами природи, повадками тварин, поведінкою людей і передає це у творчій танцювальній діяльності. 9) Відповідальність. Дотримується правил культури танцювального одягу та поведінки; розуміє, що від кожного виконавця залежить якість танцювального номера, що неуважність може спричинити незлагодженість дій в роботі з партнером; намагається поводитися відповідно до моральних норм не лише тоді, коли контролює дорослий; навчається відповідати за свої вчинки, відчуває почуття провини, дискомфорт, якщо своїми діями підводить інших. 10) Креативність. Ініціативно та творчо діє в процесі танцювальної діяльності, вводить в танцювальну творчість побачені у відеозапису та під час відвідування концертних програм цікаві танцювальні рухи, моделює сценічний одяг, застосовує макіяж, добирає реквізит;намагається зробити щось неординарне, цікаве та отримати за це схвалення; проявляє інтерес до сучасних танцювальних напрямків, намагається копіювати стильних та неординарних танцівників; з задоволенням приймає участь у творчих завданнях, танцювальних проектах (флешмоби, конкурси); пишається власними оригінальними рішеннями, вдалими діями; підкреслено демонструє модний танцювальний одяг.
Висновки
Представлений в статті матеріал було неодноразово апробовано автором в практиці роботи дитячих дошкільних установ. Отримані нами результати свідчать про його результативність і доцільність застосування. Різноманітність інформації, застосування традиційних та інноваційних підходів застосування хореографії в роботі з дошкільнятами дозволить хореографам, які працюють в дитячих садках обрати завдання, зміст та методи роботи відповідно до вимог дошкільної установи, умов роботи, досвіду роботи педагога та рівню його професійної підготовки.
Література


  1. Базовий компонент дошкільної освіти / Богуш А. М., Бєлєнька Г. В., Богініч О. Л., Гавриш Н. В. та ін.; наук. кер. А. М. Богуш. – К. : Видавництво, 2012. – 26 с.

  2. Горшкова Е. В. От жеста к танцу. Методика и конспекты занятий по развитию у детей 5-7 лет творчества в танце / Е. Горшкова. – М. : Издательство «Гном и Д», 2002. – 120 с.

  3. Мартиненко О. В. Методика хореографічної роботи з дітьми старшого дошкільного віку : навч. посіб. / Олена Мартиненко – Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2009. – 156 с.

  4. Мартиненко О. В. Теорія та методика роботи з дитячим хореографічним колективом (дошкільний вік): навч. посіб. для студентів напряму підготовки 6.020202 Хореографія* / Олена Мартиненко. – Бердянськ : Видавець БДПУ, 2014. – 301 с.

  5. Програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі» (нова редакція) : У 2 ч. – Ч ІІ. Від трьох до шести (семи) років / Аксьонова О. П., Артемова Л. В., Мартиненко О. В. та ін.; наук.кер. О. Л. Кононко. – К. : ТОВ «МЦФЕР Україна», 2014. – 452 с.

  6. Шевчук А. С. Дитяча хореографія: програма та навчально-методичне забезпечення хореографічної діяльності дітей від 3-7 років : навч.-метод. посіб. / Антоніна Семенівна Шевчук. – К. : Шкільний світ, 2008. – 128 с.



Information about author:

Olena Martinenko – Ph.D. in Pedagogical Sciences, Berdyansk State Pedagogical University, Berdyansk, Ukraine. E-mail: mar.len68@mail.ru



1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   68



  • 2.3 Танцювальний репертуар для дошкільнят
  • Добираючи репертуар для дітей дошкільного віку, педагог має дотримуватися наступних вимог
  • 3. Показники компетентності хореографічного навчання дітей дошкільного віку 3.1 Показники компетентності дітей середнього дошкільного віку
  • 3.2 Показники компетентності дітей середнього дошкільного віку
  • Information about author