Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12

Sekcia: predškolská a elementárna pedagogika 11 організація ігрової діяльності дошкільників 12 як соціально-педагогічна проблема 12 Лариса Азарова, Наталія Франчук 12




Сторінка65/68
Дата конвертації10.03.2017
Розмір8.55 Mb.
1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   68

ПЕДАГОГІЧНІ ПРИЙОМИ ТАНЦЮВАЛЬНОЇ АРТ-ТЕРАПІЇ

У ПРАКТИЦІ ДЖАЗ-ТАНЦЮ



Pedagogical methods of dance art therapy practice jazz dance
ОлександрПлахотнюк

Аleksandr Plakhotnyuk
Анотація

Охарактеризовано основні педагогічні прийоми тренажу джаз-танцю у призмі танцювальної арт-терапії. Зазначені ключові моменти джаз-танцю, на які потрібно звернути увагу на заняттях з дітьми в яких виявлені певні незначні фізичні відхиленням розвитку організму. Проаналізовано взаємовплив оздоровчих занять із танцювальної терапії та джаз-танцю.



Annotation

The characteristicprincipal pedagogical methods Exercises jazz dance prism of dance art therapy. These key moments of jazz dance, which need to pay attention in the classroom with children which revealed some minor physical abnormalities of the body. The analysis of mutual health studies dance therapy and jazz dance.



Ключові слова: педагогічні прийоми танцювальної арт-терапії,джаз-танець, тренаж, танець, мистецтво, арт-терапія, танц-терапія, корекція, танцювально-рухова терапія, ізоляція, поліритмія, розігрів, релаксація.

Keywords: pedagogical techniques of art therapy dance, jazz dance, Exercises, dance, art, art therapy, dance therapy, body, dance and movement therapy, isolation, polyrhythm, heating, Relaxation.
Вступ
Арт-терапія мистецтвом в Україні почала набувати професійних рис в останні десятиріччя, є актуальною в подіях сьогодення. Вивчення та дослідження міжнародних напрацювань у цій галузі відображено у розробці власних відповідних програм, курсів, методик. Цілком логічно, що фахівці які займаються лікуванням, оздоровленням, реабілітацією засобами мистецтва, преш за все намагаються переосмислити засади традиційного психоаналітичного підходу до самої проблематики. У загальному контексті цілі арт-терапії значно ширші, а особливо разом з іншими лікувальними заходами. Використання художньої творчості в тому числі й сучасного танцю для вираження почуттів, думок та переживань може надавати суттєву допомогу у виправленні психологічного стану, а систематичність і методичність побудови занять, і відхилень фізичного розвитку організму дитини. Сконцентрованість під час самих занять сприяють виробленню адекватної поведінки, підвищенні самооцінки, адаптації до реалій суспільства, розвитку особистості.

Спектр потенцій арт-терапії різноманітний та й охоплює не тільки лікувально-реабілітаційну допомогу дітям з найрізноманітнішими захворюваннями, але й допомогу населенню в умовах сьогодення як, наприклад, реабілітація учасників військових подій у нашій країні. Також вона реалізує призначення психологічної стабілізації в несхожих конфліктах, роботу з правопорушниками, особами з алкогольною та наркотичною залежністю, дітьми та підлітками з емоційними і поведінковими порушеннями, сім’ями і малими спільнотами громадян, об’єднаних за релігійною, етнічною та іншими соціальними ознаками, а також багато інших можливостей [4, с. 68].

Поєднання танцю і лікувальної терапії набуває розповсюдження у найрізноманітніших реабілітаційних проектах, модусами лікувань тут можуть слугувати різні види та напрями хореографічного мистецтва, це і спортивно-бальний танець, східний танець, особливе, навіть передове, місце тут займає сучасний танець у всіх його проявах (модерн-танець, джаз-танець, стріт-денс та інші), ритмопластичні заняття, танцювальна аеробіка і так далі.

Арт-терапія (англ. art therapy) – це вид психотерапії та психологічної корекції, що використовує всі чинники мистецтва та творчості. Уперше цей термін використав британський художник Андріан Хіл у 1938 році при роботі з хворими на туберкульоз, термін широко розповсюдився після Другої світової війни [3, c. 8]. Мистецтво й творчість тут постають дієвим основним інструментом для корекції, лікування, реабілітації незалежно від того чи це буде малювання, ліплення, спів, музика або танці тощо. Відповідно терапія – як методичні засоби і прийоми виправлення, удосконалення людського організму. Арт-терапія в багатьох випадках стає для особистості засобом вільного розвитку, вдосконалення, самовираження, самопізнання.

Метою цього дослідження є проаналізувати використання основних педагогічних принципів джаз-танцю у заняттях з дітьми, ціллю яких є корекція незначних фізичних відхилень розвитку опорно-рухового апарату.

Завдання дослідження:



  • проаналізувати наукові праці з танцювальної терапії;

  • визначити стратегію хореографічних занять дітьми, які мають незначні фізичні вади розвитку;

  • розкрити вплив занять джаз-танцем на виправлення фізичних відхилень організму дитини;

  • сформувати педагогічні прийоми танцювальної арт-терапії у практиці джаз-танцю.


1. Використання танцю або руху з терапевтичними цілями (історична довідка)
Клер Шмайс доктор філософії Академії сертифікованих танцювальних терапевтів, професор, координатор Магістерської програми з танцювальної (рухової) терапії у коледжі імені Хантера Нью-Йорк, Штат Нью-Йорк, на Конгресі досліджень танцю, що відбувся 10 листопада 1968 року, опублікував доповідь, у якій зазначив, що «використання танцю або руху з терапевтичними цілями є прямим відростком сучасних танцювальних традицій, а не інших форм танцю, таких як народні танці, балет чи класичних танців. Метою сучасних танців є бажання виразити всю сукупність людських переживань через рух без обмежень. Ранні представники сучасного танцю були одночасно хореографами і акторами. Танець був їх особистою заявою. Оскільки вони хотіли виражати інстинктивні (внутрішні) емоції, їм необхідно було звільнитися від формалізованої структури класичного балету. Вони ставали на носок або випрямляли ногу, тільки якщо це відповідало тому, що вони хотіли передати» [5, с. 24].

У своєму дослідженні Клер Шмайс «Вступ до танцювальної терапії» виділяє три головні витоки, з яких розвинулася танцювальна терапія, зокрема «терапевтичні аспекти танцю, який використовувався у лікувальних цілях протягом століть; частина сучасного танцю, яка передбачає креативні або імпровізовані рухи – експресивна та комунікативна частина танцю; все більший наголос робиться на міжособистісному спілкуванні в індивідуальній і груповій психотерапії» [5, с. 23–30]. У нашому випадку ми звертатимемо увагу на перші дві засади, що виділив К. Шмайс, які чітко простежуються у стилістичній характеристиці джазової хореографії, бо наступний наведений виток танцювальної терапії більше стосується психотерапії, що не є об’єктом цього дослідження.

За словами Ірини Бірюкової, «танцювально-рухова терапія – це метод психотерапії, у якому тіло є інструментом, а рух процесом, що допомагає учасникам пережити, розпізнати та виразити свої почуття та конфлікти. Тілесні рухи людини розглядаються як відображення її внутрішнього психічного життя та взаємовідносин з оточуючим світом. Танцювальна терапія базується на передумові, що тіло і психіка взаємопов’язані. Танц-терапевти переконані, що ментальні та емоційні проблеми, представлені у тілі у вигляді м’язових затисків, і обмежують рухові можливості. Людина, котра звертається до танц-терапевта, не обов’язково повинна мати досвід руху і танцю. Тут акцентують на тому, як людина відчуває своє тіло та рух, а не на тому, наскільки добре вона володіє танцювальною технікою і як вона виглядає під час танцю» [1]. У творчій роботі практикуючого викладача-хореографа не завжди цей принцип буде дійсним і реальним для повсякчасного втілення з тієї причини, що танцювальний колектив зазвичай веде активну сценічну практику на концертах, конкурсах, фестивалях, де відповідно вимагається відповідний високий виконавський рівень учасників. Досягається це великими фізичними навантаженнями, системними заняттями і досягненнями, потребує відповідної танцювальної підготовки вихованців.
2. Завдання арт-терапії засобами хореографічного мистецтва
Потрібно розуміти цілі й завдання танцювальної арт-терапії, а саме:

1. Зміцнення загального стану фізичного здоров’я при заняттях джаз-танцем з дітьми:



  • сприяти створенню оптимальних умов для зростання і розвитку опорно-рухового апарату дитини;

  • формувати правильну поставу;

  • сприяти профілактиці плоскостопості;

  • сприяти розвитку і функціональному вдосконаленню органів дихання, кровообігу, серцево-судинної й нервової систем організму, тощо;

2. Удосконалення психомоторних здібностей дітей різного віку:

  • розвивати м’язову силу, гнучкість, витривалість, чуття власного тіла, швидкісно-силові і координаційні здібності;

  • сприяти розвитку відчуття ритму, музичного слуху, пам’яті, уваги, вміння погоджувати рухи з музикою;

  • формувати навички виразності, пластичності, граційності і витонченості танцювальних рухів;

  • розвивати дрібну моторику;

3. Розвиток передумов творчих здібностей:

  • розвивати мислення, уяву, винахідливість і пізнавальну активність, розширювати кругозір;

  • формувати навички самостійного виразу рухів під музику;

  • виховувати вміння емоційного виразу і творчості в рухах;

  • розвивати лідерство, ініціативу, відчуття товариства, взаємодопомоги і працьовитості [5, c. 23–30].

Протягом останніх десятиліть танцювальна терапія як прояв лікування мистецтвом значною мірою почала набувати рис фахової, що виявляється у формуванні спеціалізованих програм, у спробах чіткого визначення цих методологічних підходів. Терапевти, які займаються лікуванням мистецтвом, намагаються перебороти межі традиційного курсу лікування. Безперечно, використання художньої творчості для вираження почуттів і думок може надавати суттєву допомогу у виробленні адекватного поводження і підвищення самооцінки особистості, також треба розуміти той факт, що мистецтво має й освітню цінність при розвитку творчих поглядів, умінь, навиків. Саме засобами мистецтва, в тому числі танцю (в нашому прикладі джаз-танцю), потрібно реалізовувати оздоровчі і лікувальні програми та методики.

Відхилення від норм фізичного розвитку дітей впливають на координацію, моторику, рівновагу, спритність, силу, витривалість людини, або комбінацію усіх цих здатностей разом. Існує чимала кількість порушень розвитку, як видимих, так і невидимих, морфологічного та біохімічного характеру, різних ступенів тяжкості фізичної недостатності, існують цілі системи її розподілу. Не будемо заглиблюватися у медичні терміни і визначення тих чи інших хвороб з патологічними наслідками, а зупинимося на діях, що ефективно виправляють незначні вади розвитку організму під час занять джаз-танцем. Потрібно пам’ятати головне, що заняття з дітьми викладач-хореограф (тренер танцю) має право починати тільки після обстеження дитини у лікаря і надання ним певних рекомендацій та дозволу чи обмеження фізичних навантажень. Пам’ятаємо, що заняття хореографією для дитини ‒ це великі навантаження на фізичному, психологічному й емоційному рівнях. Якщо виявилося, що дитина має якісь застереження від лікарів, то подальші заняття повинні проводитись у постійному консультативному режимі та контролі з боку лікаря-терапевта й викладача-хореографа.


3. Педагогічні засади та прийоми джаз-танцю у танцювальній арт-терапії
Проаналізуємо основні педагогічні засади джаз-танцю, що сприяють зростанню організму дитини у гармонії з навколишнім світом, а також допомагають виправляти незначні фізичні відхилення розвитку опорно-рухового апарату. Основні концептуальні принципи виконання джаз-танцю належать перш за все до техніки руху, вони склалися у процесі еволюції різних систем танцю.

Перерахуємо стрижневі домінанти джаз-танцю та надамо стислу характеристику їм:



  • використання в танці пози колапсу;

  • активне пересування виконавця в просторі як по горизонталі, так і по вертикалі;

  • ізольовані рухи різних частин тіла;

  • використання ритмічно складних і синкопованих рухів;

  • поліритмія танцю;

  • комбінування і взаємопроникнення музики і танцю.

  • індивідуальні імпровізації в загальному танці;

  • функціоналізм танцю [2, c. 253].

Поза колапсу – це своєрідне тримання тіла, коли немає напруги і витягнутості вгору. Тіло вільне і розслаблене, його вигини у спині трохи перебільшуються, коліна зігнуті, торс і голова трохи нахилені вперед, хребет м’який та розслаблений. Таке положення надає можливість зняти напруження між хребцями і м’язах торсу, відповідно вони мають можливість вирівнятися і витягуватися.

Ізоляція та поліцентрія джаз-танцю. Велике значення для джаз-танцю мають окремі рухові ареали нашого тіла, а саме: це голова і шия, плечовий пояс, грудна клітка, пелвіс (тазостегнова частина), руки і ноги. Оскільки руки і ноги складаються з окремих зчленувань: у руці – кисть, передпліччя, у нозі – стопа і гомілка, відповідно ці частини центрів, які називаються ареалами, можуть також ізолюватися і виконувати рухи незалежно від інших центрів. Ці центри можуть просторово і ритмічно незалежно рухатися, саме це і створює поліцентрію руху. Кожна частина тіла або кожен центр має власне поле напруги і власний центр руху.

Поліцентрія – це основоположний принцип танцювальної техніки. Для того щоб перевести його в реальну видимість танцю, існує технічний прийом, який називається ізоляцією і має на увазі, що кожна частина тіла, центр, рухається незалежно від іншої частини. Цей принцип дає змогу виправляти певні недоліки постави, незначні викривлення хребта, плечей, напруги у м’язах.

Принцип поліритмії у джаз-танці – це коли центри нашого тіла (ареали) рухаються не тільки в різних просторових напрямах, але і в різних ритмічних малюнках, метрично незалежних один від одного. Вміння ритмічно рухатися дає можливість поставити ритмічне правильне дихання.

Свінгування – це не тільки музичне, а й танцювальне поняття свінгу. У танці це поняття означає розгойдування, моторно-ритмічний рух якої-небудь частини тіла або всього тіла. Свінг у русі повинен виконуватися насамперед вільним, ненапруженим корпусом або окремою частиною нашого тіла (рукою, ногою, головою, пелвісом). При цьому русі головне завдання – відчути вагу тіла або його частини і вільно розгойдуватися вгору-вниз, уперед-назад або з боку в бік. Свінгові рухи корпуса особливо допомагають розслабити хребет і зняти зайву напругу.

Координація. При русі двох або більше центрів одночасно виникає необхідність їх скоординувати. Координацію виконують двома способами: імпульсом, при якому два або декілька центрів задіюють одночасно, або застосовують принцип управління, тобто центри включаються у рух послідовно. Координуватися можуть різні ареали тіла, наприклад: руки і голова, плечі і голова, спина і робота ніг і т. д.

Рівні виконання джаз-танцю – це розташування тіла танцюриста щодо землі, пересування танцюриста не тільки по горизонталі, але і по вертикалі. Розташування виконавця на підлозі (у партері) вживається досить часто. Таке вміння швидко змінювати рівні руху дає можливість орієнтації у просторі, розвиває просторову уяву.

При організації занять з джаз-танцю потрібно звернути увагу на основні методичні засади організації та проведення уроку, в цьому випадку ми розглядаємо заняття, що триває одну академічну годину:



  • обов’язковий розігрів тіла перед основним навантаження, який триває 5–10 хвилин, його завдання – привести руховий апарат танцівника в робочий стан, розігріти всі м’язи;

  • вправи на ізоляцію – це частина уроку більше насичена вправами, ніж попередня, і тут відбувається глибока робота з м’язами різних частин тіла (тривалість цієї частини уроку 10–15 хвилин);

  • вправи для хребта. Головне завдання педагога – розвинути в учнів рухливість у всіх хребта частинах, зокрема нахили торса; вигини торса; скручування (тривалість цієї частини уроку 5–10 хвилин);

  • виконання вправ у різних рівнях, особливо тут є виконання так званої партерної гімнастика. Основні рівні: стоячи, сидячи навпочіпки, стоячи на колінах, сидячи і лежачи, у партері дуже корисно виконувати вправи розтягнення м’язів та сухожиль тіла, і відповідно сама зміна рівнів, швидкий перехід від одного рівня до іншого – додатковий тренаж на координацію (тривалість цієї частини уроку 10–15 хвилин);

  • крос (пересування в просторі) – це частина уроку, в якій танцювальні вправи виконують у русі по лінії танцю або по діагоналі залу, тут традиційні, зафіксовані кроки, стрибки і обертання (тривалість цієї частини уроку 10–20 хвилин);

  • вправи на релаксацію і відновлення сил – це вміння розподіляти напругу у тілі і швидко відновлювати свої сили після фізичного навантаження (тривалість цієї частини уроку 5–10 хвилин) [6, c. 187].

Танцювальна арт-терапія відмінний метод лікування, а особливо через педагогічні прийоми джаз-танцю. Це оригінальні принципи та засади прогресивної мистецького, корекційного сприяння в лікувально-реабілітаційній, педагогічній та соціальній роботі, яка здійснюється за допомогою хореографічної творчості, дає змогу експериментувати з рухом, положенням тіла, танцювальною позою, почуттям, досліджувати і виражати їх на символічному рівні. Танцювальна терапія допомагає завдяки зображально-виразним засобам хореографічного мистецтва розкрити свої емоції, побороти страхи, зняти напругу, тривожність, створити власні зцілювальні символи. Танцювально-фізичні навантаження при виконанні тренажу джаз-танцю сприяють виправленню порушень розвитку та фізичних відхилень тіла, корекції постави, координації рухів взагалі, та окремими його частинами. Ці заняття підходять для всіх вікових категорій та не мають побічних дій. До того ж від таких лікувальних занять людина одержує справжнє задоволення.

На сьогоднішній день джаз-танець активно використовують при танцювальній арт-терапії, з успіхом його застосовують в лікуванні та психологічній корекції хворих з різними захворюваннями, від опорно-рухового апарату до психічних розладів, у різноманітних умовах при допомозі дітям, молоді, дорослим і людям похилого віку, хворим і здоровим. Застосовується у державних і приватних шкільних, позашкільних навчальних, мистецько-культурних закладах, розважальних та реабілітаційних центрах.

При занятті танцювальною арт-терапією джаз-танець:


  • втілює можливість тілесного розвитку – відчуття того, як поєднані частини тіла і що рух в одній частині тіла впливає на все тіло;

  • сприяє виправленню незначних фізичних вад опорно-рухового апарату дитини при систематичних заняттях;

  • забезпечує ефект належної, усвідомленої поведінки – під час заняття з джаз-танцю при танцювальній терапії відбуваються унікальні зміни для кожної дитини, використання руху, щоб дістатися до повного відчуття прихованих почуттєвих станів, а також передачі змістовності відтворюваного хореографічного образу дає можливість осмислювати та коректувати свою поведінку самостійно;

  • надає змогу глибино поглянути на поведінку дитини – досягається, коли викладач-хореограф допомагає учневі усвідомлювати те, як його рухова поведінка відображає його почуттєвій стан у цей момент або допомагає пригадати давніші емоції чи переживання;

  • створює умови для соціальної взаємодії – досягається шляхом безсловесних стосунків, в які можна увійти під час заняття джазовим танцем.


Висновки
Використовуючи основні педагогічні прийоми джаз-танцю у курсі арт-терапевтичних заходів, що спрямовані на корекцію організму, потребує поетапного, диференційованого підходу з урахуванням фізіологічних і емоційних особливостей дитини. Педагогічний та практичний досвіт засвідчує позитивний вплив танцювальної арт-терапії на дітей з ураженнями опорно-рухового апарату. У дітей оздоровлюється фізичний стан, укріплюється опорно-руховий апарат, покращується загальне самопочуття, відзначається переважання позитивного настрою, знижується рівень фронтальної особистісної тривожності, підправляється емоційний стан, підвищується загальна активність дитини, знижується агресивне ставлення до однолітків.

Джаз-танець як засіб арт-терапії справляє позитивному впливу на формування самооцінки дітей з руховими порушеннями. Це проявляється в зниженні рівня нездужань і покращення координації рухів, моторики. В процесі виконання пластичних рухів джаз-танцю в багатьох випадках, у дітей помітне переростання фізичних відхилень розвитку опорно-рухового апарату, тощо.


Література


    1. Бирюкова И. Танцевально–двигательная терапия [Электронный ресурс] / И. Бирюкова // Московский психологический журнал. – 2008. – № 8, ноябрь. – Режим доступа : http://magazine.mospsy.ru/nomer8/s03.shtml – Название с экрана.

    2. Никитин В. Композиция урока и методика преподавания модерн-джаз танца / В. Никитин. – М. : ИД «Один из лучших», 2006. – 253 с.

    3. Практическая арт-терапия: Лечение, реабилитация, тренинг / под ред. А. Копытина. – М. : Когито-Центр, 2008. – 288 с.

    4. Сосіна В. Місце танцювально-рухової терапії у системі навчання студентів / В.Сосіна // «Теоретико-методологічні, медико-біологічні аспекти в хореографії та спорті» упорядник О. Плахотнюк. – Львів : СПОЛОМ, 2016. – С. 68.

    5. Шмайс К. Вступ до танцювальної терапії [Електронний ресурс] / К. Шмайс // Американський журнал танцювальної терапії. – 1986. – Том 9. – С. 23–30. – Режим доступу : http://www.trt-studio.org.ua – Назва з екрана.

    6. Plahotnyuk A. Zajęcia choreograficzne w grupach dla dzieci z uszkodzeniami ruhowymi (na prykładzie treningu tańca jazzowego) / A. Plahotnyuk // Lwowsko-Rzeszowskie Zeszyty Naukowe (Львівсько-Ряшівські наукові зошити) Кultura – Sztuka – Edukacja – Terapia w perspektywie interdyscyplinarej. – Rzeszów ; Львів : Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego. – W. № 2, – 2014. – S. 181–188.


Information about author:

Аleksandr Plakhotnyuk – Ph.D., Associate Professor, Ivan Franko Lviv National University, Lviv, Ukraine. E-mail: vidlunnya@gmail.com

SEKCIA: PEDAGOGIKA A PSYCHOLÓGIA

1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   68