Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Шляхи підвищення професійної компетентності вчителя зарубіжної літератури у системі післядипломної педагогічної освіти

Скачати 166.07 Kb.

Шляхи підвищення професійної компетентності вчителя зарубіжної літератури у системі післядипломної педагогічної освіти




Скачати 166.07 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації28.05.2017
Розмір166.07 Kb.
  1   2

Світлана Сафарян,

доцент кафедри методики мов і літератури

ІППО КМПУ імені Б.Д.Грінченка,

кандидат педагогічних наук.

Педагогіка Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.




ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ

КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Якісне реформування вітчизняної системи освіти неможливе без удосконалення такої її складової, як післядипломна педагогічна освіта, основним завданням якої є підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Педагогічна освіта - одна з традиційних форм взаємодії педагогів закладів освіти і батьків (розділ методики роботи з батьками), батьківський всеобуч. Різноманітні форми роботи з батьками повинні бути взаємопов'язані і представляти єдину струнку систему (лекції, практикуми, семінари, бесіди, консультації та ін) передбачають ознайомлення батьків з основами теоретичних знань, з новаторськими ідеями в галузі педагогіки і психології, більшою мірою з практикою роботи з дітьми.
Систе́ма осві́ти - реальна сукупністьфакторів, спеціально створених для реалізації соціальних функцій освіти.
Коли йдеться про підвищення кваліфікації, насамперед маються на увазі якісні зміни у професійній компетентності вчителя. Поняття «професійна компетентність» - явище багатоскладове. Це сукупність знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати (застосовувати) необхідну інформацію.

У результаті вдосконалення професійної компетентності народжується таке явище, як професійна майстерність, яка тісно пов’язана із педагогічною творчістю.

Педагогічна майстерністьце комплекс особистісно-ділових якостей педагога, що гарантує продуктивність його діяльності та забезпечує ефективність взаємодії з усіма суб’єктами процесу освіти (дітьми, колегами, батьками). Головними ознаками професійної майстерності вчителя є бездоганне вміння навчати учнів, формувати в них позитивні риси особистості, розвивати їхні творчі здібності та нахили.

Педагогічна майстерність включає в себе професійні знання, педагогічну культуру, педагогічну техніку, педагогічний досвід, задатки, здібності, гуманістичну спрямованість, вміння, спілкування. Будь-яка майстерність, у тому числі і педагогічна, проявляється та вдосконалюється лише в діяльності, причому до особливістю педагогічної діяльності є те, що її результати помітні не відразу, а це може негативно позначитися на ставленні педагога до своєї праці. В.О.Сухомлинський зазначав: „Ткач уже через годину бачить плоди своєї праці. Сталевар через кілька годин радіє з гарячого потоку металу – це вершина його мрії, хлібороб через кілька місяців милується колосками, жменею зерна, вирощеного в полі... А вчителеві треба працювати роки і роки, щоб побачити те, що він замислив; ні в кого так часто не гостює почуття незадоволення, як у вчителя...” (Сухомлинський В.А. Как воспитать настоящего человека.- К.: Рад. Шк., 1975.- с.171.)

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити кілька рівнів:

- елементарний – наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

- базовий – володіння основами педагогічної майстерності : педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;

- досконалий – чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, учитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості школяра;

- творчий – ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності, учитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії, діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз, сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

Основою педагогічної майстерності є професійні знання, які забезпечують глибину, грунтовність, поміркованість дій, відображають рівень теоретичної підготовки власне з предмета та методики його викладання, а також із педагогіки, психології.

Як ми зазначали, поняття професійної майстерності тісно пов’язане з педагогічною творчістю. В.О.Сухомлинський визначав педагогічну творчість як особливу галузь педагогічної науки, що займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. Інші ж учені (В. Кан-Калик, М. Никандров, Л. Рувинський ) розглядають педагогічну творчість як пошук учителем нових рішень у постановці нових завдань, застосування нестандартних прийомів діяльності. І, нарешті, педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання.

Поняття педагогічної творчості включає в себе творчу педагогічну діяльність учителя і творчу навчальну діяльність учня в їхній взаємодії та взаємозв’язку, тобто педагогічна творчість – це особистісно орієнтована розвивальна взаємодія вчителя та учня, яка зумовлюється певними психолого-педагогічними умовами і забезпечує подальший творчий розвиток особистості і рівня творчої діяльності вчителя.

Творчість - діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо).
Інакше кажучи, ефективність формування творчої особистості учня напряму залежить від творчої діяльності педагога, його професійної майстерності. Добре відомо, що навчити творчості може тільки творча особистість, яка наділена яскраво вираженими креативними рисами, розвинутою творчою уявою, фантазією та інтуїцією, схильністю до педагогічних інновацій, розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи асоціацій. Творчий педагог створює в класі атмосферу, що передбачає схвалення, підтримку пошукової активності учнів, ініціативи, оригінальності та самостійності у вирішенні навчальних завдань, розробку і конструювання нових форм навчальної взаємодії, широкого застосування інтерактивних технологій навчання, спрямованих на розвиток творчої особистості.

Як зазначає дослідник проф. В. Загвязинський: „Навчити творчості вчителя можна й необхідно...”, а Платон у свій час сказав: „ Майстрами не народжуються, ними стають”. Тривалий час побутувала думка, що здатність до творчості, іншими словами, творчі здібності, це щось на кшталт вроджених рис, вони або є, або їх немає. І коли йшлося про творчість, то завжди поряд уживалося дієслово „розвивати”. Сучасні наукові дослідження спростовують цю думку і наголошують, що творчість можна не тільки розвивати, творчості можна й навчати.

Наукове дослідження - процес дослідження певного об'єкта (предмета або явища) за допомогою наукових методів, яке має на меті встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей.
Так, зокрема, вчені В. Андрєєв, А. Бертон, Л. Виготський, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін. наголошують, що навчання творчості і продуктивного мисленню можливе, воно зумовлене дією „механізму переносу”, тобто вправляння в творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене на іншу галузь.

Навчання ж педагогічної професійної творчості зумовлене, насамперед, дією „механізму наслідування”, основний принцип якого полягає в тому, що наслідування творчої діяльності в процесі підвищення професійної компетентності переходить у власну творчість

Учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, - педагогом-вихователем. Невипадково Л. Толстой рекомендував учителеві глибоко знати і любити свій предмет, щоб знаннями виховувати учнів. Знання чинять позитивний виховний вплив на учня тільки за певних умов: коли вчитель зуміє створити на уроці відповідний емоційний настрій, впливаючи не тільки на розум, а й на емоційну сферу учнів; коли учні усвідомлять необхідність у знаннях не тільки на сьогодні, а й для майбутнього.

Професійним обов’язком учителя є постійне підвищення кваліфікації, удосконалення професійної компетентності. Це – головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їхньої підготовки у вищих навчальних закладах.

Вищий навчальний заклад Вищий навчальний заклад (ВНЗ,, виш, вуз) - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.
Продовжується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки в процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег. Невипадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що вчитель залишається вчителем, поки самостійно вчиться.

Учитель також має бути різнобічно ерудованою людиною.

Еруди́ція (лат. Eruditio - вченість, пізнання) - глибокі всебічні знання, широка поінформованість.
Окрім глибоких знань зі свого предмета, він повинен володіти грунтовними знаннями з питань політики, філософії, права, мистецтва, літератури, сучасних досягнень науки і техніки. Така енциклопедичність знань допоможе вчителю працювати з батьками учнів, які мають освіту з різних галузей знань, відповідати учням на запитання, що виникають у зв’язку з інформацією, яку вони отримують із засобів мас-медіа.

Ураховуючи викладене вище, перед сучасною системою післядипломної педагогічної освіти постає декілька основних завдань, пов’язаних із підвищенням професійної компетентності вчителів, формуванням їхньої педагогічної майстерності та педагогічної творчості, підвищенням рівня професійних знань та загальної ерудиції.

Система післядипломної освіти має бути гнучкою, динамічною та включає такі форми:


  • системне самостійне навчання (самоосвіта );
    Післядипло́мна осві́та, ад'юнктура (Вищі академічні курси і т.п.) - це система підвищення кваліфікації осіб, котрі вже мають вищу освіту. Хоча за назвою ця система є частиною освіти, за змістом вона являє собою багато в чому або виключно науково-дослідну роботу, за результатами якої присуджується науковий ступінь.


  • підвищення кваліфікації (різне за тривалістю );

  • перепідготовка;

  • стажування;

  • навчання у цільовій аспірантурі та докторантурі;

  • дистанційна освіта.

Нині майже всі економічно розвинені країни переходять або вже перейшли у системі підготовки та підвищення кваліфікації кадрів на кредитно-модульну систему навчання, засновану на професійній компетентності.
Розвинені країни Розвинені країни - країни з найбільшим розвитком економіки, в яких домінує третинний і четвертинний сектори. Цей рівень економічного розвитку зазвичай характеризується високим прибутком на душу населення і максимальним індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП).
Ця форма навчання перебуває в руслі концепції „навчання протягом усього життя”. Її мета – підготовка та перепідготовка висококваліфікованих фахівців, здатних адаптуватися до ситуації, що змінюється у сфері праці з одного боку і продовжувати професійну освіту і зростання – з другого. Такий підхід до навчання дає змогу створити в кожного вчителя відчуття успішності, котре породжує сама організація навчального процесу на курсах підвищення кваліфікації, у межах якої вчитель має можливість сам керувати своїм навчанням, що привчає його бути відповідальним за його результат, а в цілому – за власний професійний та особистісний розвиток і кар’єру.
Навча́ння - це організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння та усвідомлення навчального матеріалу і подальшого застосування отриманих знань, умінь та навичок на практиці. Цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини.
Водночас такий підхід дає змогу оптимально поєднати теоретичну і практичну складові навчання, аудиторну, самостійну та індивідуальну роботу, інтегруючи їх. При цьому він забезпечує переосмислення місця і ролі теоретичних знань у процесі освоєння професійних компетенцій, упорядковуючи і систематизуючи їх, що в кінцевому результаті підвищує мотивацію вчителів у їхньому освоєнні.

Найбільш складним в упровадженні кредитно-модульної системи навчання є відхід від стереотипів у принципах організації процесу навчання на курсах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів й усвідомлення нової ролі викладача, який у межах зазначеної системи повинен відмовитися від звичної для себе ролі лідера й перейти від тези „навчити” до тези „дати змогу навчитися”.

Креди́тно-мо́дульна систе́ма (КМС) організації навчального процессу - це форма організації навчального процесу, яка ґрунтується на поєднанні модульних технологій та використання залікових одиниць - залікових кредитів.
Отже, відмовившись від звичної ролі „транслятора” знань, викладач стає організатором навчання. Його основне завдання полягає в тому, щоб стимулювати активну позицію вчителя на курсах підвищення кваліфікації й спонукати його до самостійного (самокерованого) удосконалення своєї професійної компетентності. При цьому під час організації процесу підвищення кваліфікації необхідно враховувати, що люди навчаються по-різному – кожна людина з огляду на свої психологічні особливості буде навчатися за певним стилем. У цьому випадку потрібно відмовитися від практики „трансляції” знань учителям і дати їм можливість самостійно шукати інформацію й освоювати її. Часом викладачам видається, що буде швидше й надійніше, якщо вони самі пояснять учителям так, як, на їхню думку, це потрібно знати. Слід підкреслити, що швидкість у такому разі – непереконливий доказ, оскільки рівень „засвоєння” знань буде доволі низьким (за деякими оцінками досліджень, наприклад, у шкільній практиці – 15-20 відсотків). Надійність теж доволі спірна. У сучасному світі викладач не може бути єдиним джерелом новітнього знання, оскільки він фізично не в змозі постійно оновлювати власні знання з усієї галузі, у якій він вважається фахівцем. Система ж післядипломної освіти має бути зорієнтована на кращі зразки сучасних знань й практики.

Змістові модулі в системі післядипломної педагогічної освіти формують у вчителя уміння креативно мислити, орієнтуватися в інформаційному середовищі, самостійно конструювати свої знання, аналізувати результати діяльності та практично використовувати їх у роботі, створювати власні проекти та презентації.

Усі змістові модулі, які пропонуються вчителям на курсах підвищення кваліфікації, поділяються на три групи, що вмотивовано завданнями удосконалення професійних знань із різних наукових галузей:



  • професійно орієнтовані модулі (для обов’язкового опрацювання);

  • професійно орієнтовані модулі (за вибором);

  • факультативні модулі (за вибором).

Окремо слід сказати про „контролюючий модуль”, який включає оцінку освоєних компетенцій. Оцінка засвоєння модуля припускає демонстрацію або підтвердження того, що учасники курсів підвищення кваліфікації засвоїли необхідні компетенції, сформульовані у завданнях з кожного конкретного модуля, і можуть здійснювати всі необхідні дії у межах цієї компетенції.

Таким чином, ми розглянули загальні проблеми, пов’язані зі шляхами удосконалення професійної компетентності, формуванням професійної майстерності і педагогічної творчості в системі післядипломної педагогічної освіти.


  1   2


Скачати 166.07 Kb.

  • ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
  • «професійна компетентність»
  • Педагогічна майстерність