Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Складнопідрядні речення з підрядними означальними Складнопідрядним означальним реченням

Скачати 165.6 Kb.

Складнопідрядні речення з підрядними означальними Складнопідрядним означальним реченням




Скачати 165.6 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації31.03.2017
Розмір165.6 Kb.
  1   2


Складнопідрядні речення з підрядними означальними


Складнопідрядним означальним реченням називається така синтаксична одиниця, в якій підрядна частина, виконуючи атрибутивну функцію, виражає ознаку предмета, що названий чи вказаний у головній частині, і доповнює її змістову та структурну неповноту.
Си́нтаксис (дав.-гр. σύνταξις - "побудова, порядок, складання", від σύν - "з, разом" і ταξις - "впорядкування") - розділ граматики, що вивчає граматичну будову словосполучень та речень у мові.
Напр.: «Благословен той день і час, коли послалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами» (М. Рильський).

Складнопідрядні речення з підрядними означальними, як і речення з підрядними з'ясувальними, належать до нерозчленованих структур. В основу побудови речень цього типу покладений принцип прислівності: підрядна частина є тим обов'язковим синтаксичним компонентом, який пояснює, поширює чи навіть замінює в головній певне слово або ж словосполучення (як лексико-морфологічну одиницю), сприяючи інформаційній повноті, структурній та смисловій завершеності всього складного речення.

Словосполучення - поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним.
В реченнях нерозчленованої структури підрядна частина приєднується, таким чином, до головної не безпосередньо, а через співвідношення з окремим словом і тому буває подібна формально до залежного компонента словосполучення в складі простого речення.

Між предикативними частинами складнопідрядних речень з підрядними означальними виявляються відповідно означальні відношення, а саме: залежна предикативна частина характеризує ознаку предмета, що названий чи зазначений у головній частині, та відповідає на питання який?

Компоне́нт (від лат. componens, родовий відмінок componentis - складаючий) - складова частина, елемент чого-небудь.
Ді́лення (також діління́)- в математиці, бінарна операція, що обернена множенню.
Складнопідря́дне ре́чення - складне речення, в якому одне просте речення є головним, а інше (підрядне) граматично залежить від головного і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова.
Напр.: «А він забув про весло, що лежало під ногами, і боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу — тихого, як паводок, і чистого, як подих землі на пагорбах посеред заплав» (Г. Тютюнник). Отже, складнопідрядні означальні речення, зокрема їхні підрядні частини, виконують важливу синтаксичну функцію: зберігаючи всі ознаки підрядного речення, вони в сучасній українській мові є одним із важливих мовно-граматичних засобів для вираження атрибутивних відношень.
Мо́влення - це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення за допомогою радіо чи телебачення.
Українська мова Украї́нська мо́ва (МФА: [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви - ру́ська, руси́нська[* 2]) - національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців - близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.

Опорним компонентом в означальних реченнях виступає іменник, субстантивований прикметник чи дієприкметник, вказівні та означальні займенники, а підрядне означальне речення відіграє роль означення до означуваного слова головного речення і поводить себе в певному розумінні як залежний компонент словосполучення або координована словоформа, зберігаючи при цьому ознаки речення — перш за все предикативність та значення дії або стану при характеристиці відповідної ознаки опорного компонента головного речення.

Іме́нник - самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.
Словоформа - це граматична форма того самого слова, яка виявляє лексичну тотожність із співвідносними словами. Словоформи - це лексичні одиниці з конкретним граматичним значенням. Словоформа - це основний носій граматичного значення.
Сема́нтика мовна (давніше семасіологія) - розділ мовознавства, пов'язаний з лексикологією; вивчає значення (теж у діахронному, іст. перекрої) слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Слово походить від грецького слова σημαντικός (семантікос), «значимий», з σημαίνω (семаіно), «значити, вказувати» та також від σήμα (сема), «знак, позначка, символ».
Субстантивація - семантично-синтаксичний перехід прикметника й дієприкметника (зрідка й ін. частин мови, наприклад, дорога в нікуди) в іменник, при чому даний прикметник уживається вже лише у функції іменника (повна субстантивація - кошовий, хорунжий, ланкова, подушне - первісно це атрибути до іменників, які тут давно забулися), або поруч можливе ще й прикметникове вживання (гайовий, минуле, невідома). При контекстовій субстантивації атрибутовий характер даного прикметника ще цілком відчутний (Крайній лави побіг першим). Субстантивація широко вживається зокрема в науковій термінології.
Дієприкме́тник (рос. причастие, англ. participle) - форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Дієприкметники можуть виражати ознаку предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники).
Займенник - повнозначна частина мови, яка вказує на предмети, але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, який? чий? .
Прикме́тник - самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?
Пор.: «Перед очима слалися поля, які буйно поросли бур'янами» — Перед очима слалися поля, буйно порослі бур'янами; З-під землі, розмитої дощем, підіймався ледь відчутний, гіркуватий дух мокрої сажі й старої обпаленої цегли» (Г. Тютюнник); — З-під землі, яку розмило дощем, підіймався дух... Природою означуваного слова визначається семантична та граматична характеристика підрядної частини, її різновид, місце в реченні, вибір варіанта сполучного зв'язку з головною частиною, синтаксична позиція тощо.
Грама́тика (грец. γραμματική, від γράμμα - «літера», «написання») - термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови.

Головна частина складнопідрядних означальних речень може бути різного ступеня закінченості, змістової завершеності щодо підрядної частини, і в залежності від цього підрядна частина несе неоднакове синтаксичне навантаження.

Обста́вина - другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки.
В одних випадках, де головна частина не виражає відносно закінченої думки, підрядна означальна частина доповнює її, розширює відомості про предмет дії, названий опорним словом, визначає та уточнює ознаку його і завершує структуру речення як самостійної синтаксичної одиниці. В інших випадках, коли в головній частині передається відносно закінчена думка, підрядна частина потрібна лише як засіб для передачі додаткових відомостей про предмет, названий опорним словом у головній частині, уточнення та конкретизації їх тощо. Пор.: «Тому такий в твоїй печалі зміст, який лиш людство зрозуміти може» (М.
Конкретизація (від лат. concretus - густий, твердий) - метод дослідження предметів у всій різнобічності їх, у якісній багатосторонності реального існування на відміну від абстрактного вивчення предметів.
Зміст - значення чогось (слів, дії, стану), його лінгвістичне наповнення, філософська категорія. Смисл - цілісний вміст виразу, що сам визначає значення елементів та частин цього виразу.
Розумі́ння - психологічний стан, який виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжуваний відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту.
Рильський); «Андрій підвівся з пенька, на якому відпочивав після ходи по крутій багнюці, розшукав між кущами свого човна» (Г.Тютюнник). Зв'язок між головною і предикативною частинами в цих реченнях не однаковий. Він значно слабший у другому реченні, порівняно з першим, де більш чітко виявляється виразна незавершеність думки головної предикативної частини.

У зв'язку з цим розрізняються два типи підрядних означальних речень, зокрема, залежно від граматичної характеристики опорного (контактного) слова: а) присубстантивно-означальні, якщо в ролі опорного слова, пояснюваного підрядним означальним реченням, виступає іменник, субстантивований прикметник чи дієприкметник, наприклад: «Жінка, правда, й не плакала зараз, але все-таки їй чогось було сумно, як і завше матері, що схилилась над сином, котрий став на порі» (О. Ільченко); б) призайменниково-означальні — коли опорним словом є вказівний чи означальний займенник, наприклад: «Вогонь був таким, що в повітрі снаряди стрічалися з снарядами, міни з мінами, гранати з гранатами» (М. Стельмах).



Присубстантивно-означальні підрядні речення, в свою чергу, не однорідні за своїми якостями та відношеннями між головною і підрядною частинами. Залежно від цього, виявляються атрибутивно-видільні та атрибутивно-приєднувальні структури. Перші з них характеризуються тим, що їхня підрядна частина пояснює опорне слово головного речення, вказуючи на таку ознаку предмета, яка виділяє його з ряду подібних. Опорне слово-іменник цього типу речень має при собі як засіб зв'язку предикативних частин займенник-означення той, такий, виражений матеріально, тобто словесно, чи такий, що розуміється, мається на увазі та при потребі легко вводиться в речення як обов'язковий структурний елемент. Опорне слово-іменник у такому разі вимагає, як правило, характеристики підрядним означальним реченням тієї ознаки, на яку вказує означення-займенник. Напр.: «Це той чаклун, якого й досі згадують у них в селі з любов'ю й страхом» (В.Шевчук); «За якихось пару годин Марко, хвилюючись, вбирав очима обриси полів (тих полів. — М.Ф.), що ввижались йому і в сні, і перед боями, і в усіх шпиталях» (М. Стельмах).

У реченнях з атрибутивно-приєднувальними відношеннями вказівний займенник-означення при опорному слові-іменникові відсутній. У ньому немає потреби, він не може бути введений у речення без порушення змістових стосунків між предикативними частинами та структури і семантики всього речення в цілому. Підрядна означальна частина доповнює чи розширює зміст головної, зокрема опорного компонента (контактного слова), називає одну з характерних ознак предмета дії, але не є засобом виділення його серед ряду однорідних, наприклад: «Тепер вона іншими очима подивилась на сторожа, на школу, на дзвона, що нарешті знайшов своє місце, і навіть на соняшники, які розкішними золотими решетами пересівали сонячне проміння» (М.
Інсол́яція (рос. инсоляция, англ. insolation, нім. Insolation f, Sonneneinstrahlung f, Einstrahlung f, Bestrahlung f) - притік сонячної радіації (в калоріях) на одиницю площі горизонтальної поверхні (1 см²) за одиницю часу (1 хвилина).
Стельмах); «Він обернувся, блиснувши проти
сонця, що світило вздовж коридори, окулярами й лисиною, і подивився на мене з докором» (Г. Тютюнник).

Присубстантивно-означальні підрядні речення завжди займають або пост-, або інтерпозицію щодо головного речення і завжди стоять після опорного компонента, наприклад: «Свідомості дуже важко погодитись з тою абсурдною ситуацією, коли смертельна небезпека не має навіть смаку, кольору й запаху, а вимірюється лише спеціальними приладами, яких під час аварії, до речі, не виявилося в наявності або ж вони не були готові до роботи» (Ю.
При́лад (англ. device, apparatus, appliance; нім. Gerät n, Vorrichtung f, Einrichtung f) - технічна конструкція, що уможливлює виконання певного процесу і служить для визначених цілей (наприклад, для перетворення енергії, виконання певної механічної роботи, перетворення інформації), що має специфічну форму будови (часто є групою з'єднаних між собою частин, які утворюють функціональну цілісність) в залежності від виконуваних параметрів роботи та цільового призначення.
Окуля́р (від лат. oculus -- око) - повернена до ока частина оптичної системи зорової труби, бінокля, мікроскопа тощо, за допомогою якої розглядається дійсне зображення, яке формує об'єктив або оптична система.
Небезпе́ка - можливість виникнення обставин, за яких матерія, поле, інформація або їхнє поєднання можуть таким чином вплинути на складну систему, що призведе до погіршення або неможливості її функціонування і розвитку.
Абсýрд (від лат. absurdus - не милозвучний) - безглуздість, нісенітниця, те, що протирічить здоровому глузду. Також незвичайний, нелогічний, дивний випадок або феномен, котрий не має сенсу, значення у розумінні людини та вважається протиріччям.
Щербак); «
Стрілянина, якою прорвало враз береги, шматувала повітря» (О. Гончар).

Призайменниково-означальні підрядні речення суттєво відрізняються від присубстантивно-означальних. Вони наповнюють реальним змістом займенник головного речення, який є опорним словом, називають його ознаки та є обов'язковою складовою частиною складнопідрядного речення. Стосовно головного складнопідрядні означальні займають пре-, пост- чи інтерпозицію в залежності від змістового навантаження кожної предикативної частини, стилістичних потреб, інтонації чи ритмомелодики фрази (особливо, коли це стосується поетичних творів, суб'єктивного мовленнєвого почерку й уподобань автора тощо, наприклад: «Я той, що греблі рвав» (П.

Стилістика - розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої.
Пое́тика (грец. poietike - майстерність творення) - один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентуації у зв'язку із еволюцією художньої літератури.
Воронько); «Допоки кожне плем'я було окремо, всякий, хто дужчий або нахабніший, міг збиткуватися з нього» (В. Шевчук).



Синтаксична функція займенників той, такий, весь, кожний та інших у складнопідрядних реченнях з призайменниково-означальними суттєва і важлива. Вони є конструктивним елементом головної частини, без якого не може існувати речення.
Елеме́нт (лат. elementum - стихія, первинна речовина) - нерозкладний (у даній системі) компонент складних тіл, матеріальних систем, теоретичних побудов; будь-який об'єкт, пов'язаний певними відношеннями з іншими об'єктами в єдиний комплекс.
Крім того, вони служать опорним словом для підрядного речення, уточнюють синтаксичну позицію його, причетні до формування та вираження мовними засобами значення складної предикативної структури, разом із підрядним сполучником чи сполучним словом здійснюють граматичний зв'язок між головною і підрядною частинами тощо. Займенник той виконує ще одну важливу стилістичну функцію: він використовується замість означуваного іменника, якщо треба уникнути повтору, наприклад: «Зустрілися в будинку, що нагадував той, у якому наша сім'я жила до війни» (журн.).

Означальна підрядна частина приєднується до головної різноманітними сполучними засобами. Це багатий набір сполучників і сполучних слів, які диференціюються за значенням та граматичними функціями. Вони є носіями різних семантичних відтінків підрядної частини, а сполучні слова, крім того, є членами речення останньої.
Сполу́чник - це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.
Відтінок або тон кольору - відносна темність або світлість кольору, незалежно від його локального кольору.
Члени речення - це слова або лексичні словосполучення, пов'язані синтаксичними й морфологічними відношеннями. Членами речення є тільки повнозначні слова, до яких можна поставити питання.

Найбільш нейтральним і широко вживаним для приєднання підрядної частини до головної є сполучне слово який, що найвиразніше виконує зв'язкову функцію з вказівкою на якість. Воно має чисто означальне значення, без будь-яких додаткових смислових нашарувань і відзначається двобічним граматичним зв'язком, а саме: узгоджується в роді й числі з опорним компонентом, що міститься в головному реченні, а відмінок цього сполучного слова залежить від того, яким членом речення воно є в підрядному, та від структурно-смислових особливостей всього речення в цілому. Сполучне слово який виступає в ролі різних членів підрядного речення, але синтаксичні функції опорного компонента головного речення і сполучного слова не завжди збігаються, чим і пояснюється неузгодженість їх у відмінках чи принаймні необов'язковість узгодження, наприклад: «Цепок, яким він (човен) був прикований до вільхи, натягло: видно, повінь, покидаючи цю місцину, хотіла забрати з собою й човна, та не подужала прив'язі» (Г.

Узго́дження - тип підрядного зв'язку між головним і залежним словами у словосполученні, коли форма залежного слова відповідає формі головного, тобто узгоджується з ним у роді, числі, відмінку. Наприклад, червона троянда.
Тютюнник). Іноді спостерігається різнобій відмінків навіть в однорідних підрядних реченнях, які відповідають на те саме питання і відносяться до того самого слова, наприклад: «Людина сягнула своєю уявою в реальний і в той же час фантастичний світ, у якому живе, який витворює і з якого відійде» (В.
Відмі́нок - граматична словозмінна категорія, характерна для іменних частин мови (іменника, прикметника, числівника, займенника). Відмінок як категорія також притаманний дієприкметнику (особлива форма дієслова, яка поєднує ознаки і дієслова, і прикметника).
Фанта́стика (від дав.-гр. φανταστική - мистецтво уяви, фантазія) - жанр художніх творів, в якому за допомогою додавання вигаданих, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального.
Качкан).



Є тип речень, де сполучне слово який завжди вживається у формі родового відмінка і стоїть не після означуваного слова (чи словосполучення), а всередині підрядної частини, зокрема після слова, з яким воно утворює словосполучення. Підрядна частина в такому випадку є означальною до означуваного слова не безпосередньо, а через інше слово (як правило, хоч не завжди, іменник у називному відмінку), яке називає частину чи елемент, чи деталь, чи властивість, чи опредмечену дію, чи особу, що невіддільні від предмета, названого означуваним словом. Маємо в таких випадках одну й ту ж модель конструкції за зразком: ...батько, діти якого.., ...гора, контури якої.., ...ріка, дно якої..,...для станції, створення якої.., ...будинком, частина якого... тощо, наприклад: «Привітно посміхнувся боєць, рука якого була недбало вмотана у верхню солдатську сорочку» (М.Стельмах); «Ось він торкається ногою невеличких одинарних дверей, крізь щілини яких висотується тепло» (М. Стельмах).

Найближчим синонімом сполучного слова який є займенник котрий.
Сино́німи (грец. synonymos - «однойменний») - це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення.
Первинне значення його — виділення серед ряду можливих явищ одного за певними ознаками — може частково втрачатися, якщо йдеться про вживання його як сполучного слова в складнопідрядних реченнях, де ці два займенники іноді функціонують паралельно без наявності суттєвої різниці в їх значенні, наприклад: «Та пісня морозом пішла у мене по спині, зашкреблася у горлі, бо співала її не мати, а якась чужа красива жінка, котру я чомусь називаю матір'ю» (Г.Тютюнник); «Мені примарилася повінь, котру я запам'ятав ще змалечку» (Г.Тютюнник); «І пан полковий обозний на шляху вже й сам видів ранніх чумаченьків, котрі, рушивши до великодня, вже повертались додому» (О.
Географічна паралель або рівнобі́жник (грец. παράλληλος - уздовж одне одного) - лінія перетину поверхні земної кулі площиною, паралельною (рівнобіжною) до площини екватора.
Обо́зний - виборна службова особа, яка займала одну з найвищих державних і військових посад у Гетьманщині в 17-18 століттях. Поділялися на генеральних і полкових.
Ільченко).

Зв'язковим елементом підрядних частин може бути слово що, яке у присубстантивно-означальних реченнях використовується широко, нарівні зі словом який, напр.: «Спинився біля струмка, що біг Хрещатим яром» (В. Шевчук); «Кортіло пробігти зором аркуші, які таїли в собі літа минулі, давні, загублені в пітьмі віків» (В. Шевчук).
 

Виділяється також тип присубстантивно-означальних речень, де слово що вживається у парі з займенником — еквівалентом означуваного іменника головного речення.
Еквівалент (рос. эквивалент, англ. equivalent, нім. Äquivalent n) - предмет або кількість, що відповідає ін. предметам або кількостям, може замінювати або виражати їх.
Синонімом до сполучення що займенник також може бути сполучне слово який. Напр.: «Та є й такі дороги, що їх самі ми вибираємо собі на щастя або на лихо» (В.Шевчук)дороги, які самі ми вибираємо..; «Важко переоцінити вплив, що його (який. — М. Ф.) справив на перебіг української історії Богдан Хмельницький» (О.
Перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території України - Руська земля. У Х-XIII ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному - на окреслення ядра політичної спільноти - Середнього Подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались Києву, а згодом тяжіли до нього.
Субтельний).
Синонімічна паралель слів який — що не використовується у присубстантивно-означальних реченнях з відтінком значення міри, ступеня чи інтенсивності дії. Тут єдино можливим матеріально вираженим засобом граматичного та змістового зв'язку головної і підрядної частини може бути лише слово що, наприклад: «Тоді був серпень, спека була така крута, що йдеш і млієш» (Г. Тютюнник); «Туман тоді стояв такий густий, що крайма вкрив і землю, і Дніпро» (Г. Тютюнник).

Семантично близькі синонімічні варіанти що — який властиві українській мові, зокрема присубстантивно-означальним реченням, тому вони постійно трапляються в різних стилях — у науковому, публіцистичному, в мові художньої літератури тощо, наприклад: «У свідомості величезної більшості українців Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю, яка (що. — М. Ф.
Публіци́стика (з латини publicum - "громадськість") - рід літературної і журналістської творчості, який дієво досліджує, узагальнює і трактує з власного погляду важливі суспільно-політичні питання та інші виклики суспільства, з метою впливу на суспільну думку та існуючі політичні інститути, використовуючи при цьому засоби логічного мислення та емоційного впливу.
Нау́ка - сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.
Худо́жник - творчий працівник у галузі образотворчого мистецтва; живописець, графік, скульптор, майстер, коміксіст.
Література Літерату́ра (від лат. litterae - буква, літера), іноді книжництво, письменство - сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду.
)
  1   2


Скачати 165.6 Kb.