Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



sokol.doc [Компанія Південних морів]

sokol.doc [Компанія Південних морів]




Сторінка1/29
Дата конвертації19.04.2017
Розмір5.37 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29































































































































Т. Г. Сокол

ОСНОВИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Підручник



За загальною редакцією доктора педагогічних наук В. Ф.
До́ктор нау́к - вищий науковий ступінь, який присуджують на підставі публічного захисту докторської дисертації.
Орлова

Київ


Грамота

2006



УДК 338.48(075) ББК 65.433я7

С59


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-1774 від 26.04.2004)

Рецензент

Михайліченко, кандидат економічних наук, старший викладач Інституту туризму

Сокол Т. Г.
С59 Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. рея,

В. Ф. Орлова. - К.: Грамота, 2006. - 264 с: - Бібліогр. 266 с

І5ЇШ 966-349-005-5

У підручнику описані основи туризму як соціально-економічного явища, історія його розвитку, висвітлена класифікація його структури за видами й формами, наведені визначення основних понять і термінів, а також подана концепція підготовки менеджерів туризму. Розглядаються основні принципи організації туристичної діяльності, основи туроперейтінгу та екскурсознавства. Наприкінці кожного розділу сформульовані контрольні запитання та завдання.

Для учнів професійних ліцеїв, вищих професійних училищ, профільних шкіл, гімназій, студентів коледжів, навчальних закладів туристичного профілю різних рівнів акредитації та для широкого кола читачів.

ББК 65.433я7

© Сокол Т. Г., 2і
I8ВN 966-349-005-5 © грамота, 2006
ПЕРЕДМОВА

У наш час туризм посідає значне місце в житті світового суспільства. Перші подорожі та мандрівки, викликані утилітарними господарськими, адміністративними, суспільними потребами й одвічним тяжінням людини до нових знань і вражень, поступово перетворились на одну з найважливіших потреб людини, а в середині XX ст. викликали до життя цілу сферу культурно-історичної та соціально-економічної діяльності.

Сьогодні туризм є масовим явищем. Активний відпочинок і подорожі займають одне з перших місць серед важливих потреб світової спільноти, сам стиль життя якої став динамічним. На початку XXI ст. туризм перетворився на великий міжгалузевий комплекс, розвиток якого суттєво впливає на поступ суспільства в цілому. Індустрія туризму становить вже 11% глобального загальносвітового валового внутрішнього продукту — 3 трлн 575 млрд $ США і забезпечує 200 млн робочих місць, тобто 8% від усіх існуючих. Згідно прогнозу Всесвітньої ради з туризму І подорожей у 2010 р. сфера туризму становитиме вже 11,6% глобального ВВП (6 трлн 591 млрд $ США) та прямо чи опосередковано забезпечуватиме 250 млн робо-ч"их"мгсць" — кожне"одинадіі;яі'еіГіснуюч:их"ухвііт.:

Однозначне визначення туризму важко дати. Нині — це потужна індустрія, яка має свої закони розвитку, що потребують вивчення й професійного розгляду. Багатофункціональність, розмаїтий спектр впливу на суспільне життя зробили туризм об'єктом вивчення багатьох наук. Але професійний підхід до вирішення його проблем потребує створення окремої галузі наукових знань, робить необхідним розвиток галузевої науки.

Підготовка кваліфікованих спеціалістів починається Із засвоєння понятійного апарату науки, визначення її предмета, вивчення його найзагальніших характеристик, які становлять теоретичні засади туристичної діяльності.

Майбутній спеціаліст сфери туризму повинен добре володіти професійною термінологією, усвідомлювати місце туризму в структурі суспільства й взаємозалежність їх розвитку, будувати свій бізнес, спираючись на реалії правового поля своєї країни та в сфері міжнародних відносин.



З
Знайомство з туризмом о^ремих видів дозволяє його фахівцям визначати попит і формувати ї>ИНок, виробляти га реалізувати туристичний продукт, належним Чином організовувати обслуговування туристів.

Практична діяльність менедЖерів туризму спирається на засвоєння основ туроперейтінгу, оволодіння технологією створення та реалізації туристичної подорожі. Успішне її здійснення великою мірою залежить від фахівців туристичного супроводу — екскурсоводів, гідів-перекладачів. Одним із основних видів туристичних послуг є організація та проведення екскурсійно-інформаційної роботи з туристами, для чого працівїлІкам туристичного супроводу, крім ерудиції й широкого кругозору необхідне оволодіння методикою та технікою екскурсійної справи. і безумовно, рекреаційна діяльність .пі? нас -подіортожі має ддійшю^^^ в улюзах £&гшх>тлр Вазлецтлг для п учасників І довкілля, щ0 на сьогодні закладає підвалини сталого розвитку туризму в світі,

В Україні сфера туризму^ 2000 р. демонструє стабільні темпи розвитку. Вона виробляє до 8\ валового внутрішнього продукту, становить 20% зовнішньоторгове^ьного обороту та надає роботу близько 1,8 млн громадян. Випер^джувальними

темпами розвиваються

іноземний і внутрішній тури^М; розширюють обсяги й набирають потужності готельне господаііСТВОт санаторно-курортний комплекс, що зумовлює подальше зроста.ння потреби у кадрах.

У законодавстві України >уризм проголошено одним із пріоритетних напрямів розвитку ек^НОшКП та культури. Серед головних завдань державної політики в галузі туризму є створення оптимальних умов для розвитку туристичної діяльності, в т. ч. забезпечення її кваліфікованими кадрами. Питання підготовки фахівців туризму розглядається в Законі України «Про туризм» («Про внесення змін до Закону України "Про туріг^»») Задоволення потреб галузі у висококваліфікованих кадрах і Поліпшення якості її кадрового забезпечення визначаються у колі оСНовних завдань Державної програми розвитку туризму на 2002-20іп рр

В Україні кадри для туризму готують близько 150 державних, комунальних і приватних навчальних закладів різних рівнів акредитації.

Зростаюча потреба у розширенні теоретико-методичної бази підготовки фахівців туризму Зумовила актуальність створення даного підручника. Його зміст охоПлює питання історії й теорії туризму, розкриває основи професійну діяльності в цій сфері, висвітлює основні ланки організації робити туристичних підприємств, сучасного туроперейтінгу та екскурсіііної меТодики.

Система питань і завдань ^ля самостійної роботи стимулює учнів і студентів до активного засв^єння навчального матеріалу.

Підручник може бути використаний для підготовки спеціалістів туристичної галузі в професЦних навчальних закладах - ліцеях та інститутах різних видів акредитації.



4
Розділ 1 ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ТУРИЗМУ

1-і. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ТУРИЗМУ

Серед спеціалістів і дослідників туризму немає єдиної думки щодо визначення періодів його історії. Деякі автори визначають відповідно до розвитку засобів пересування. Так, Дж. Уокер виділяє передіндус-тріальний етап, коли для подорожей використовувались найпростіші засоби пересування, епоху залізниць, автомобілів, літаків і, нарешті, круїзних лайнерів. Німецькі дослідники пропонують вважати період до початку XIX ст. передісторією туризму, XIX ст. — періодом елітарного туризму та появи спеціалізованих установ з надання туристичних послуг, першу половину XX ст. — періодом становлення соціального туризму, далі йде період масового туризму. За основу такої періодизації взято Історико-соціальну характеристику туризму. На думку російських авторів основою періодизації історії туризму є соціально-економічні процеси. При цьому виділяються початковий етап (до 1841), етап становлення туризму як галузі (1841-1914), формування індустрії туризму (1914-1945) і, нарешті, з 1945 р. — етап монополізації туристичної індустрії. Дослідники московської школи туризму пропонують розглядати історію туризму з часів стародавнього світу; окремо — середні віки, новий час (Відродження, XVIII ст.), період зародження та отви.ткх каш.тзл.іаш{ (XIX сх\ аеаша. тюдовлгаа XX ст, і суча.сншї ехал (після Другої світової війни). Болгарські спеціалісти виділяють період античності, Ренесанс, XIX ст, та еру масового туризму (ХХ-ХХІст.). Але практично всі дослідники історії туризму вважають, що до періоду ХУІІ-ХУІІІ ст. не можна застосовувати термін «туризм», а слід вести мову лише про історію подорожей та мандрівок. Туризм у сучасному розумінні цього слова почався з другої половини XIX ст. Якщо за основу періодизації історії туризму взяти дві головні характеристики подорожей — їх мотивацію та умови здійснення, то можна запропонувати такі етапи Історичного розвитку туризму: передісторія, стародавній світ, середньовіччя, ХУІІ-ХУІІІ ст., XIX ст. — перша половина XX ст., друга половина XX ст. — початок XXI ст.

На початку історії людства мотиви й засоби здійснення подорожей були примітивними. Люди виходили за межі ареалів спочатку у пошуках їжі, безпечного притулку, потім — у пошуках нових, більш зручних і багатих земель. У давні часи люди пересувалися пішки та водою, за допомогою примітивних човнів і плотів. Відкриття колеса й використання тварин як тяглової сили, а пізніше поява вітрильних І вітрильно-гребних суден значно активізували пересування людей.

5
З появою розподілу праці з'явилися подорожі з метою обміну й торгівлі. Мандруючи, люди відкривали нові місця, розширювали знання щодо навколишнього світу. Пізнавальний мотив спочатку мав вторинне значення, але з часом перетворився на самостійну мету подорожі. Безумовно, господарські потреби і людська допитливість були першими мотивами подорожей людини, багато з яких відображено у стародавньому епосі, що дійшов до нашого часу.

1.2. ПОДОРОЖІ ТА МАНДРІВКИ В ЕПОХУ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ

Подорожі та мандрівки є невід'ємною частиною історії давніх цивілізацій. Одними з найдавніших мандрівників можна вважати єгиптян. У давньоєгипетських папірусах є повідомлення про подорожі єгипетських воєначальників, експедиції, споряджені фараонами з науковими (розвідувальними) цілями. Наявідомішою подорожжю, яка була проілюстрована зображеннями з написами на стінах храму Амон-Ра у Фівах (Луксор), стала експедиція цариці Хатшепсут до країни Пунт (узбережжя Східної Африки) в XV ст. до н. є.

Головною водною магістраллю єгиптян була ріка Ніл, але вони здійснювали й морські подорожі. Найвидатнішими мореходами давнини були фінікійці, які подорожували Середземним морем і вздовж західних берегів Європи та Африки, Фінікійцям належить цілий ряд географічних відкриттів. На думку вчених-істориків, вони першими дали назву материкам Європі та Азії (фінікійські назви ереб — захід та асу — схід).

Мотивами подорожей залишалися господарські (торгівля, будівництво) й пізнавально-розвідувальні потреби. Проте в ті часи вже з'явилися релігійні мотиви (паломництво до храмів) й мотиви, пов'язані з появою перших державних утворень (завоювання нових земель. укріплення державних кордонів, контроль за територією тощо),

У рабовласницьких державах Месопотамії — Ассирії та ВавилонІ з сильною централізованою владою будувалися шляхи сполучення, створювалися притулки для подорожуючих чиновників і гінців. Мандрівників притягували великі міста — центри торговельного й культурного життя: Мемфіс, Фіви, Ніневія, Вавилон. Прообраз першого музею з'явився саме у Вавнлоні в VI ст. до н. є., коли цар Навухо-доносор виділив одне крило свого палацу під «Кімнату див людства*.

У цей період визначилися «сім див світу», які слід було побачити: єгипетські піраміди, висячі сади Семіраміди у Вавнлоні, статуя Зевса роботи Фідія в Олімпії, храм Артеміди в Ефесі.

Висячі Сади Семіраміди - одне з семи чудес світу, що було розташоване у легендарному Вавилоні.
Мавзолей у Га-лікарнасі, Колос Родоський та Александрійський маяк. Крім перших двох див всі інші були плодами культури давньогрецької цивілізації.

У Стародавній Греції з розвитком міст (полісів) почався й розвиток подорожей, пов'язаних з торгівлею, державними потребами. На ті часи існувала розгалужена мережа шляхів, зв'язок між містами підтримували «гемеродроми» (денні гінці), для яких будувалися спеціальні притулки на відстані денного перегону на коні. Греки, які вели

6
суспільний спосіб життя, дуже часто відвідували масові видовищні заходи, свята, мистецькі фестивалі та спортивні змагання. Найбільші й найвідоміші з них — це Олімпійські ігри, але були й інші — Пітійські, Істмійські, Німейські. Під час таких масових заходів на території країни і сусідніх держав панував «священний мир», а подорожні знаходилися під охороною богів. Охоронцем шляхів, мореходів і подорожніх вважався бог Аполлон, а визнаним заступником мандрівників — бог Гермес. На шляхах Греції ставилися «герми» — кам'яні брили, що служили і путівшши знаками, і фетишами — охоронцями шляхів.

Безліч людей направлялися на свята на честь богів і просто до великих храмів: дізнатися про свою долю та дістати пораду в храмі Аполлона у Дельфах, поклонитися храму Афродіти в Коринфі або дістати зцілення у храмі Асклепія в Епідаврі. Останній набув статусу своєрідного курорту — цілющі джерела, притулки для розміщення прибулих, стадіон, театр на 17 тис. місць, галереї скульптур. Так з'явився лікувальний мотив для подорожей, що пізніше набув поширення в античному світі. У цей же період виник ще один мотив для подорожей — освітній. Країною, куди греки їздили продовжувати освіту, був Єгипет. Тут удосконалювали свої знання філософ-мате-матик Піфагор, законодавець Солон, філософ Платон, а мислитель і філософ Фалес Мілетський навчався в Єгипті понад 20 років.

«Багато греків їздило до Єгипту — одні торгувати, другі — воювати, треті — просто подивитись країну», — писав у одній зі своїх книг давньогрецький історик і мандрівник Геродот (V ст. до н. є). Свої численні подорожі Геродот описав у дев'яти книгах, названих відповідно іменами дев'яти муз. У четвертій книзі («Мельпомена») він описував життя скіфів — мешканців степів Північного Причорномор'я — їх звичаї, суспільний лад, побут. Одним з перших відомих історії мандрівників, поряд з Геродотом, був Ганон Карфагенський (V ст. до н. є.), який був посланий карфагенським сенатом на чолі великого флоту для колонізації нових земель в Африці. Його нотатки про подорож відомі як «Морська кругосвітня подорож Ганона». Серед мандрівників Стародавньої Греції було багато вчених, філософів, письменників. Вчений — грек Піфей (IV ст. до н. є.) здійснив морський перехід уздовж узбережжя Європи до Британії і проникнув на північ майже до Скандинавських островів. А його співвітчизник Страбон (Іст. до н. є — І ст. н. є.) після подорожей по Близькому та Середньому Сході, Півден-но-Східній Європі та Північній Африці уклав 17-томну «Географію», у якій були зібрані знання стародавніх греків про різні країни світу.

У II ст. до н. є. країни Середземномор'я з'єднав зі Сходом знаменитий торговий шлях, яким з Китаю й Індії до країн Європи надходили різноманітні товари, передусім — шовк. Пізніше цей маршрут дістав назву «Великого шовкового шляху».

Крім купців у країнах Далекого Сходу, зокрема — в Китаї, подорожували вчені, державні службовці, посли. «Китайським Геродотом» називають Сима Цяня (II ст. до н. є.), який здійснив декілька великих подорожей, в результаті чого зробив географічно-етнографічний опис Китаю та сусідніх азіатських країн і народів. У цей же період посол китайського імператора Чжан Цянь першим відкрив співвітчизникам

7
шлях у західний світ, познайомив з країнами Середньої Азії, відкрив шляхи до Риму, якими активно стали користуватись торговці п дипломати, паломники та інші мандрівники.

У Стародавньому Римі все більшого значення набувають пізнавальні й освітні подорожі. Єгипет, Греція приваблювали римлян історією, пам'ятками. Римські патриції, нащадки багатих і знатних родин подорожували, продовжуючи освіту. Давньоримський державний, трибун Цпцерон зізнавався, що набуттям своїх знань він великою мірою завдячує подорожам. Для зручності мандрівників з'явилися й путівники: опис «семи див світу», складений греком Антинатром з Сплону (II ст. до н. є.), карта «Ойкумени» Клавдія ІІтолемея (II ст. н. є.), «Опис Еллади» Павсанія (II ст. н. є.) тощо.

Як і греки, римляни надзвичайно любили масові видовищні заходи: ігри, імператорські свята, гонки колісниць. А на бої гладіаторів і циркові вистави до Риму збиралися тисячі глядачів з усіх країв імперії. Римська держава мала добре обладнану мережу шляхів. На шляхах і в містах будувалися таверни та заїжджі двори для подорожуючих, які вже тоді відрізнялися за комфортом і були орієнтовані на представників різних верств римського суспільства. У Стародавньому Римі значного поширення набули подорожі з метою лікування до цілющих джерел, на морські узбережжя. Залишки стародавніх курортів давньоримських часів збереглись на території Румунії, Болгарії, Швейцарії, Австрії. Франції. Відомий німецький курорт Баден-Баден виник на місці старовинного курорту Римської імперії Цнвітас Аврелія Аквензпс (III ст. н. є.). У Будапешті можна побачити залишки римського курортного селища Аквінкум. Для імператорів і патриціїв будували палаци на узбережжі та островах Середземного моря.

У Стародавньому Римі подорожі стали елементом культури, модою. Давньоримський державний діяч і письменник ПлІній Молодший (1-І! ст. н. є.) так писав про це: «Подорожуємо сушею і морем, щоби побачити щось, що не удостоюємо поглядом, коли воно знаходиться перед очима. Природа створила нас такими: надаємо перевагу тому. що далеко, і байдужі до того, що близько. Вочевидь, це пояснюється тим, що будь-яке бажання слабшає, якщо його легко задовольнити, або тим, що нас не хвилює те, що ми можемо побачити, як тільки побажаємо. Якою б не була причина, але іі у нашому місті, і біля нього є багато такого, чого ми не бачили, про що ми навіть не чули. Але якщо б це знаходилося в Греції, Єгипті чи в Азії, ми повинні були б знати про нього все, все прочитати та побачити те, що потрібно побачити...».

Перші століття нашої ери були сприятливими для подорожей: зручні шляхи добре охоронялися, римські гроші приймалися всюди, латину і грецьку розуміли в більшості країн, кордони були прозорими. У цей час значно посилився релігійний мотив подорожей, як наслідок появи великих світових релігій, зокрема— християнства. Паломництво1 залишилося одним з основних мотивів подорожей в епоху середньовіччя.

1 Слова «паломництво», «паломник» походять від давньоруської назви прочан, які приносили з богомілля в Палестині пальмові віти — «наломи*.

8

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29



  • Т. Г. Сокол ОСНОВИ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  • Рекомендовано
  • Сокол Т. Г. С59 Основи туристичної діяльності: Підручник / За заг. рея
  • 1.2. ПОДОРОЖІ ТА МАНДРІВКИ В ЕПОХУ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ