Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Структура та функціонування екосистем структура и функционирование экосистем

Структура та функціонування екосистем структура и функционирование экосистем




Сторінка1/43
Дата конвертації18.05.2017
Розмір6.51 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43

ZOOCENOSIS–2011. Біорізноманіття та роль тварин в екосистемах
VІ Міжнародна наукова конференція. Україна, Дніпропетровськ, ДНУ, 4–6.10.2011 р.




STRUCTURE AND FUNCTION
OF ECOSYSTEMS


СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ
ЕКОСИСТЕМ


СТРУКТУРА И ФУНКЦИОНИРОВАНИЕ
ЭКОСИСТЕМ


УДК 504.062.2

ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ
НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

В. В. Бальковський



Львівський національний аграрний університет, Львів, Україна

PROSPECT OF CONSERVATION AND USE OF NATIONAL
NATURE RESOURSES

V. V. Balkovsky



Lviv National Agrarian University, Lviv, Ukraine

Критичне становище української економіки досі вирішується за рахунок виснаження національних природних ресурсів. З іншого боку, Україна ратифікувала програму збалансованого розвитку, яка передбачає раціональне їх використання. Тому пріоритетним напрямком оптимізації користування природними ресурсами є впровадження діючої у багатьох європейських країнах нормативно-правової системи збалансованого природокористування. Саме таку національну стратегію розвитку передбачено програмою «Основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженою Верховною Радою України.

Але досі науково обґрунтовані обсяги споживання природних ресурсів грубо порушуються, а діючі нормативи природокористування не забезпечують відповідальність порушників за стан ресурсів. Тому в країні необхідне реформування системи нормативно-правових, організаційно-управлінських, економічних і екологічних механізмів користування природними ресурсами. Правова база природокористування в цій системі є центральною, координуючою. Діючі досі правові нормативи не передбачають підконтрольності та підпорядкованості користувачів, які на власний розсуд обирають методи та розміри використання природних ресурсів. Тому потрібний окремий комплекс правових актів про відмежування природних ресурсів від галузевих підприємств. У передових європейських країнах права управління природними ресурсами належать басейновим радам, які здійснюють стимулюючий контроль за розміром і засобами їх використання. Для прикладу, можна згадати «нульовий рівень», суть якого полягає в тому, що за базовий (нульовий) рівень приймається обсяг ресурсів, затверджений підприємству попереднього року. Перевищення цього рівня у наступному році обмежується нормативним коефіцієнтом, перевищення якого карається значними штрафами та позбавленням прав підприємства-користувача. Подібний правовий норматив утримує користувачів у межах регламентованих обсягів споживання природних ресурсів.

Організаційно-управлінська система природокористування в Україні теж повинна бути реорганізована. Дотепер національні природні ресурси закріплені за міністерствами, які здійснюють їх використання. Споживальна функція завжди переважає над ресурсозберігаючою, тому що остання є витратною, а перша – прибут­ковою. У державі необхідна нова система управління, яка б займалась винятково збереженням природних ресурсів та їх розподілом між користувачами, спрямовувала б кошти за ресурсні ліміти на відновлення та реабілітацію їх природного потенціалу. Тут ми знову повертаємося до реформування системи управління ресурсами за прикладом діяльності басейнових рад, наділених особливими правовими та організаційно-управлінськими повноваженнями.

Подібна система природокористування повинна базуватися на економічних важелях, які б забезпечили раціональне використання природних ресурсів з боку підприємств-користувачів.

Раціона́льне природокори́стування - використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.
Оплата використаних ресурсів повинна не лише стимулю­вати діяльність таких підприємств, а й направляти їх діяльність на шлях раціонального природокористування. Найперспективнішою, на нашу думку, є економічна оцінка ресурсу за його відтворювальними витратами. Відтворювальні витрати складаються з грошової компенсації, необхідної для відтворення природного потенціалу самого ресурсу, а також для реабілітації місцевого природного ландшафту, в цілому.

До складу екологічних заходів належать основні принципи екологізації виробництва та самого суспільства: нарощування площ і об’єктів природно-заповід­ного фонду, періодична ревізія (таксація, устрій, оцінка) ресурсів, здійснення державних і регіональних програм реабілітації природних ландшафтів, розвиток громадських екологічних організацій і розширення їх участі в екологічній експертизі ресурсокористування, участь у моніторингу за станом природних ресурсів місцевих громад, розвиток рекреаційних видів природокористування тощо.

Подібна система реорганізації ресурсокористування дозволить зменшити нега­тивні наслідки жорсткої політики використання національних природних ресурсів, яка установилась в Україні протягом останнього сторіччя, і допоможе реформувати економіку країни відповідно до передових європейських стандартів. Вона передбачає взаємопідпорядкованість нормативно-правових, організаційно-управлінських, еконо­мічних і екологічних механізмів відповідно до завдань програми збалансованого розвитку з формуванням дієздатних басейнових рад, які виконуватимуть функції стимулюючого контролю за діяльністю підприємств-користувачів.

УДК 581.5:631.416.8

ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ
В ОРГАНАХ CALAMAGROSTIS EPIGEIOS ЗА УМОВ РОСТУ
НА ВІДВАЛАХ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ

С. В. Бешлей*, В. І. Баранов**, М. П. Козловський*, В. І. Козловський*



*Інститут екології Карпат НАН України, Львів, Україна, beshley.stepan@gmail.com
**Львівський національний університет ім. Івана Франка, Львів, Україна, biofr@franko.lviv.ua


PECULIARITIES OF HEAVY METALS DISTRIBUTION
IN ORGANS OF THE CALAMAGROSTIS EPIGEIOS GROWING
ON COAL MINE DUMPS

S. V. Beshley*, V. І. Baranov**, М. P. Kozlovsky*, V. І. Kozlovsky*



*Institute of Ecology of the Carpathians NAS of Ukraine, Lviv, Ukraine
**Ivan Franko National University, Lviv, Ukraine

На території України знаходиться понад півтори тисячі породних відвалів вугільних шахт. На західній території країни вони сконцентровані в межах Червоноградського гірничопромислового району. Породні відвали вугільних шахт – це чинники тотального забруднення землі, води, повітря. Лише з одного середнього терикона щороку вимивається та здувається у вигляді пилу понад 400 тонн породи. Крім того, з нього вилужується понад 8 тонн солей, у тому числі сполуки важких металів. Усі ці речовини та їх сполуки створюють навколо терикону зону техногенного забруднення. Самозаростання відвалів триває десятки та сотні років. Спочатку відбуваються процеси окиснення породи та вивітрювання і лише потім оселяються рослини, які з часом формують рослинний покрив.

Один із перших видів трав’яних рослин, який оселяється на відвалах – куничник наземний – росте поодинокими кущами або формує суцільні куртини. Процес формування рослинного покриву дуже важливим, адже відбувається як накопичення важких металів у рослинах, так і зв’язування субстрату їх коренями та кореневищами, що зменшує процес вивітрювання та вимивання породи. Питання перерозподілу важких металів у субстратах, надземних, підземних частинах і відпаді куничника наземного важливе для з’ясування умов формування едафотопу при поселенні піонерних видів, перерозподілі важких металів між субстратом і рослинами та стабілізації умов техногенного ґрунтового покриву відвалів.

Для вивчення поставленого завдання як модельні об’єкти обрано відвали Центральної збагачувальної фабрики (ЦЗФ), шахт «Надія» та «Візейська» (Львівська область), які розрізнялися за ступенем природного заростання та рекультивації. ЦЗФ почала своє виробництво у 1979 році, і до сьогодні в результаті її діяльності вже сформовано відвал загальною площею понад 76 га. За досить незначний період часу на північній і північно-східній сторонах відвалу почав формуватися рослинний покрив, домінантне місце в якому займає куничник наземний. Для порівняння відібрано пробні зразки субстрату по елементах рельєфу та рослини на відвалі ЦЗФ із природно зарослого відвалу шахти «Візейська» під куртинами куничника наземного, де він уже не є домінантним видом у рослинному угрупуванні, яке сформувалось, та під куничником на рекультивованому відвалі шахти «Надія».

Проби субстрату з глибини 0–20 см відбирали на пробних ділянках відвалів методом «конверту» у 2010 році. Для визначення важких металів проби спалювали у фарфорових тиглях у муфельній печі за температури 400–450 ºС протягом 4–6 годин до отримання однорідного кольору золи. Після цього обробляли проби субстрату сумішшю HCl та HNO3 у співвідношенні 3 : 1. Вміст металів у частинах рослин визначали у середній пробі, яку формували з відібраної у п’яти місцях у межах пробної ділянки. Проби повітряно-сухого рослинного матеріалу озоляли за температури 450 ºC. Отриману золу після зважування розчиняли розведеною HNO3. Валовий вміст металів визначали атомно-абсорбційним методом на спектрофотометрі С115М1 у пропан-бутановому полум’ї з використанням дейтерієвого коректора неселективної абсорбції.

Одна з проблем геохімічного обстеження територій і встановлення рівнів техногенного забруднення ґрунтів – порівняння одержаних результатів аналізу. Для цього одні дослідники використовують ГДК (ОДК) того чи іншого елемента, інші – кларковий вміст елементів за А. П. Виноградовим (1952). На думку багатьох вчених як ГДК, так і кларк за Виноградовим мають недоліки, що не дозволяють об’єктивно оцінювати стан техногенного впливу. Тому А. І. Фатєєв і Я. В. Пащенко (2003) для нормування техногенних впливів запропонували використовувати фоновий вміст мікроелементів у ґрунтах України та застосовувати його як місцеві кларки окремих елементів.

Слід зауважити, що, характеризуючи пусту породу відвалів, не спостерігалося перевищення ГДК для валового вмісту важких металів, але, порівнюючи з фоновим вмістом на цій території, яка представлена дерново-слабопідзолистими ґрунтами, спостерігається збільшення вмісту Zn і Mn у 2 та Cu – у 40 разів, перевищення кількості Pb спостерігається лише у субстраті під заростями куничника на схилі відвалу ЦЗФ із червоною породою. Отже, вміст цих важких металів аномальний для прилеглої території: шляхом вимивання та вивітрювання важкі метали потенційно забруднюють оточуючі екосистеми. Тому актуальним було дослідження ланцюга міграції та розподілу важких металів у органах куничника.

Аналізуючи вміст важких металів у надземних, підземних органах і відпаді куничника слід зазначити, що відбувається селективне їх накопичення та перерозподіл по частинах рослин. Вміст також залежить від фази розвитку рослини та можливих взаємодій між хімічними елементами у ґрунті. При аналізі вмісту важких металів у різних частинах рослин куничника наземного визначено, що більшість їх концентру­ється в кореневій частині: корінь – первинний бар’єр при надходженні елементів із ґрунту до рослини. Особливо цікаве накопичення заліза коренями та кореневищами куничника на рекультивованому відвалі шахти «Надія», де його вміст удвічі більший, ніж у субстраті. Перерозподіл елементів між живими надземними органами та відпадом характеризується збільшенням їх в останніх. Отже, прослідковується така схема зменшення кількісного вмісту важких металів у субстраті та куничнику: субстрат, підземна частина, відпад, надземна частина.

Куничник наземний, який володіє широкою екологічною амплітудою, стійкий до негативних чинників техногенних едафотопів, зокрема збільшеного вмісту важких металів, можна використовувати для рекультивації схилів відвалів. Практичне значення заростання відвалів куничником полягає у зв’язуванні субстратів його коренями та кореневищами, запобіганню вимивання та видування важких металів із породи.

УДК574.5

К СОЗДАНИЮ РЕГИОНАЛЬНЫХ МОНОГРАФИЙ
О БИОРАЗНООБРАЗИИ

В. Л. Булахов, А. Е. Пахомов, В. Я. Гассо



Днепропетровский национальный университет им. Олеся Гончара, Днепропетровск, Украина

TO DEVELOPMENT OF REGIONAL MONOGRAPHS ON BIODIVERSITY

V. L. Bulakhov, О. Y. Pakhomov, V. Y. Gasso



Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

Снижение биоразнообразия давно стало мировой проблемой. Особенно наглядно это демонстрируют «Красные книги» различных уровней, перечень видов в которых все увеличивается. Если в первое издание «Червоної книги України» занесено 67 видов позвоночных (в том числе птиц – 28, земноводных и пресмыкающихся – 6, млекопитающих – 29 видов, а о рыбах и не упоминалось), то во втором издании (1994 год) – 155 видов (в том числе круглоротых – 2, рыб – 32, земноводных – 5, пресмыкающихся – 8, птиц – 67, млекопитающих – 41), а в третьем издании (2009 год) – 245 видов (в том числе круглоротых – 2, рыб – 69, земноводных – 8, пресмыкающихся – 11, птиц – 87, млекопитающих – 68). На самом же деле эти цифры могут быть и большими, так как выводы делаются лишь на учете данных тех регионов, где хорошо поставлены исследовательские фаунистические работы. Во многих местах такие исследования недостаточны, а именно с регионов и начинается процесс обеднения биоразнообразия. Процесс перехода многих видов в статус редких и исчезающих означает также значительное ослабление их функциональной роли в экосистемах из-за их малочисленности, которая постепенно выпадает и ослабляет весь блок зооценоза. В итоге это постепенно приводит к нарушению общих функциональных проявлений экосистем и к снижению их устойчивости. Таким образом, биоразнообразие отражает и уровень устойчивости экосистем. В масштабах всей страны это слабо заметно. Но в регионах, особенно тех, которые находятся в зонах экологического кризиса, это довольно ярко проявляется. При этом требуется сложная система мер по биологической рекультивации и экологической реабилитации нарушенных экосистем. Это возможно лишь на основе реальных знаний о состоянии биоразнообразия, и особенно тех видов, которые выполняют важную роль в противодействии экосистем техногенным факторам. Пример Днепропетровщины свидетельствует, что на основе фактических данных о состоянии биоразнообразия и его функционального значения экологическая реабилитация нарушенных земель осуществляется успешнее (угольный бассейн – Западный Донбасс, марганцеворудный – Никопольский район, железорудный – Криворожье). Это еще раз свидетельствует о необходимости изучения биоразнообразия в каждом конкретном регионе.

Для Днепропетровской области уже описано разнообразие всех классов позвоночных и ряда групп беспозвоночных животных: созданы соответствующие монографии. Планируется издание и по другим группам животных. В такого типа монографиях недостаточно исследовать только видовой состав и динамику численности. Исследования и, как их результат, монографии по биоразнообразию регионов могут иметь следующую структуру.

1. Условия существования данной систематической группы животных в регионе, где должны быть освещены:

1) общая характеристика экологических условий региона;

2) имеющиеся отрицательные факторы различного происхождения для формирования численного видового состава в регионе.

2. Общая характеристика группы, с изложением особенностей организации и экологических особенностей, происхождения и эволюция, современной систематики.

3. Методологические аспекты, общие и оригинальные методы исследований (методы учета, определения абсолютной численности животных, определения возрастных и размерных групп, биомассы и продуктивности, определение энергетического баланса, морфометрического анализа, методы изучения трофических связей и определение трофической роли в важнейших продукционных процессах и т. д.

4. Общая характеристика разнообразия систематической группы региона и ее изменение под воздействием антропогенных факторов. В этом разделе целесообразно осветить следующий круг вопросов:

1) видовой состав и таксономическая характеристика систематической группы;

2) особенности сформированных географических типов и экологических комплексов;

3) региональное разнообразие систематической группы и его сравнение с разнообразными группами с фауной мира и государства;

4) современное состояние разнообразия систематической группы с анализом изменений его в различные этапы развития региона и изменений под воздействием конкретных антропогенных факторов;

5) изменение структуры популяций систематической группы на определенном временном промежутке учитывая благоприятные условия режимов с различными периодами их ухудшения (адаптивные, пространственные, возрастные, половые, функциональные, структура популяций).

5. Биогеоценотические особенности избранной систематической группы региона с изложением следующих моментов:

1) биогеоценотические особенности распределения;

2) морфологические особенности в различных типах экосистем;

3) влияние биогеоценотических факторов на репродуктивные особенности и половую структуру популяций и плодовитость (в разных возрастных группах);

4) влияние типа экосистем на суточную и сезонную активность;

5) биогеоценотические особенности трофических связей;

6) паразитическая ситуация (в регионе и в определенном типе экосистем).

6. Кадастровая характеристика каждого вида в регионе:

1) название вида (на украинском, русском, латинском, английских языках);

2) принадлежность к систематической группе (класс, отряд, семейство, род) на украинском и латинском языке;

3) существующие синонимы или другие названия, в том числе и народные на украинском, русском и латинском (даже те, что использовались ранее);

4) таксономический статус с указанием количества видов в роде вообще, в Украине и регионе, а также наличие подвидовой принадлежности;

5) охранный статус и отношение к Красным книгам МСОП, Европы, страны и регионов, спискам или приложениям конвенций, регулирующих охрану видов;

6) морфологические признаки и отличия от близких видов;

7) распространение (общее, в стране, в регионе);

8) местообитания;

9) биологические особенности (активность суточная и сезонная, характер пребывания в регионе, поведенческие аспекты, размножение, питание и др.);

10) враги и паразиты;

11) оценка численности, тенденции ее изменения;

12) причины изменения численности;

13) меры охраны (охрана на заповедных территориях, необходимость создания новых природоохраняемых территорий, существующие и планируемые практические меры по охране вида);

14) социальное значение (общее и конкретное на основе состояния численности);

15) функциональное значение (основная роль в важнейших проявлениях функций экосистем).

7. Функциональная роль систематической группы в экосистемах:

1) роль в формировании вторичной биологической продукции в системе;

2) влияние трофики данной группы животных в формировании и защите первичной биологической продукции автотрофов;

3) роль в межэкосистемных связях;

4) значение систематической группы в энергетическом балансе экосистем (трансформация биотической энергии: суточной, сезонной, годовой) и их место в общем потоке энергии в системах. Значение компонентов биотических элементов среды в осуществлении трансформации биотической энергии и распределении энергии в осуществлении физиологических процессов;

5) роль различных видов деятельности видов или фаунистических комплексов в почвообразовательных процессах.

8. Роль систематической группы в создании экологического буфера против техногенного загрязнения среды и в формировании условий для сохранения и восстановления общего биоразнообразия в системах.

9. Влияние загрязнения окружающей среды на виды изучаемой группы:

1) уровни накопления ингредиентов загрязнения;

2) трансформация и выведение загрязнителей;

3) пути адаптации организмов в условиях загрязнения среды обитания;

4) индикационные возможности популяций изучаемых животных в оценке уровня загрязнения и состояния экосистем.

10. Охрана и рациональное использование:

1) хозяйственное использование объектов систематической группы;

2) рекомендации о возможности изъятия из системы или разведения видов данной систематической группы;

3) использование в биологической рекультивации и экологической реабилитации трансформированных экосистем;

4) возможность использования отдельных видов в очистных сооружениях;

5) основные меры по охране.

Создание монографий в каждом регионе предложенной структуры будет способствовать формированию объективной оценки общего состояния таксона в масштабах страны, в создании общего кадастра животного мира, в разработке мер по экологической реабилитации нарушенных земель. Это позволит решать проблемы сохранения видов животных в условиях с растущей антропогенной нагрузкой.



УДК 57.045

ФІТОКЛІМАТИЧНІ УМОВИ ІСНУВАННЯ
КОМПОНЕНТІВ ЗООЦЕНОЗУ У ШТУЧНИХ НАСАДЖЕННЯХ
НАПІВОСВІТЛЕНОГО ТИПУ СВІТЛОВОЇ СТРУКТУРИ

І. А. Іванько



Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Дніпропетровськ, Україна

PHYTOCLIMATIC CONDITIONS OF ANIMALS EXISTENCE
IN SEMI-LIGHT ARTIFICIAL WOOD PLANTATIONS

І. А. Іvan’ko



Oles’ Honchar Dnipropetrovs’k National University, Dnipropetrovs’k, Ukraine

У типологію штучних лісів степової зони України О. Л. Бельгардом (1960) вперше введено поняття типу світлової структури, яка в сукупності з тривалістю середовищеперетворювального впливу (віковою стадією насадження) на екотоп визначає тип екологічної структури насаджень. Екологічна структура являє собою синтез усіх виникаючих екологічних відношень між компонентами штучного лісового біогео­ценозу, які сполучено розвиваються: фітоценозом, зооценозом, мікробоценозом, лісовим едафотопом і кліматопом.

Роль світлової структури у формуванні лісового штучного біогеоценозу полягає у трансформації пологом насадження сонячної радіації, що впливає на зміну світло-, фіто- та педокліматичних характеристик підпологового простору, які є умовами існування для розвитку структурних компонентів зооценозу, мікробоценозу і самого штучного фітоценозу.

Дослідження фітокліматичних особливостей підпологового простору проведене в межах полезахисних насаджень напівосвітленого типу світлової структури, які найчастіше зустрічаються в нашій зоні. Досліджено акацієво-ясеневі насадження, розташовані на плакорі у 2 км від с. Новостепанівка Новомосковського району Дніпропетровської області. Зволоження – атмосферне. Ґрунти – чорнозем звичайний середньогумусний середньосуглинистий на лесовидних суглинках. Деревостан представлений ясеном звичайним і акацією білою, з одиничним включенням гледичії, шовковиці, яблуні лісової. Тип посадки – рядовий. Відстань у рядах – 1,5 м, міжряддя – 3 м. Середній діаметр стовбурів акації складає 9 см, висота – 11 м. Діаметр стовбурів ясеня – 15 см, висота – 8 м. Зімкнутість пологу 0,7–0,8. Типологічна формула за О. Л. Бельгардом:

При нормальному розвитку крон дерев і зімкнутості пологу полезахисні насадження з напіважурнокронних порід характеризуються високою освітленістю та різно­барвністю світлового поля, що пов’язано з нещільним складанням пологу. За даними досліджень, у сонячну погоду полог даних насаджень пропускає 8,1 % сонячної радіації, що надходить, у похмуру – 12,2 %. Значення середньої освітленості займають проміжне положення між насадженнями напівтіньового та освітленого типу світлової структури. Це дає можливість охарактеризувати їх світловий стан як нормальний. Важлива характеристика світлопроникності пологу штучного лісового угруповання і, як наслідок, особливостей світлового забезпечення нижніх біогеогоризонтів, у яких зосереджена основна маса тваринних організмів, є частота трапляння тієї або іншої освітленості під пологом насадження.

Аналіз трапляння різної освітленості опівдні під пологом насаджень напів­освітленого типу світлової структури показує, що на частку високих значень сумарної пропущеної сонячної радіації (15–20 % від відкритих ділянок) припадає тільки 4–8 % випадків. Домінуючі значення освітленості в сонячну погоду в підкроновому просторі полезахисних насаджень становлять 5–10 % відкритих територій (60–68 % випадків), у похмуру 10–15 % (72–80 % випадків), що корелює з середніми величинами. На частку тіньових ділянок при радіаційних погодних умовах припадає 12–20 % території, при суцільній хмарності – 12–16 %.

Розподіл сонячної радіації під пологом досліджуваних насаджень напівосвіт­леного типу світлової структури має нерівномірний характер, пов’язаний із нещільним складом пологу та значною кількістю внутріпологових розривів. Від кількості сонячної радіації, що надходить під полог насаджень, залежать фітокліматичні показники підпологового простору. За даними досліджень у світлий період доби при будь-яких погодних умовах у підкроновому просторі насадження напівосвітленого типу світлової структури зберігається інсоляційний тип розподілу температур, характерний для незаліснених територій. Протягом дня під пологом насадження відзначається незначне зниження температури повітря порівняно з відкритими ділянками: у середньому на 0,9 ºС у сонячні дні і 0,7 ºС – у похмурі. Максимальні розходження спостерігаються опівдні при радіаційному типі погоди – 2 ºС.

Дані насадження відрізняються невисокими показниками збільшення відносної вологості повітря стосовно незаліснених територій: у ясну сонячну погоду в межах світлого періоду доби вологість повітря збільшується на 2,3 %, у похмуру – на 0,5%. Опівдні ці розходження досягають 3,0 і 1,3% відповідно. Вертикальний розподіл відносної вологості у повітряному шарі 2–150 см як під пологом полезахисної лісосмуги, так і на відкритих територіях має загальну тенденцію до зниження значень із висотою. У похмуру погоду розходження показників відносної вологості повітря під пологом насадження та на відкритих контрольних ділянках практично нівелюються.

Формування температурного режиму ґрунтової поверхні даного насадження обумовлюється комплексною взаємодією ряду факторів: незначним зниженням температур приповерхневого повітря та затіняючим впливом добре розвиненого травостою. У світлий період доби температура поверхні ґрунту під пологом насадження при радіаційних погодних умовах знижується в середньому на 3,3 ºС відносно незаліснених ділянок. Максимальні температурні розходження простежуються опівдні – 4,2 ºС. Порівнянно з незалісненими ділянками під пологом насадження амплітуда змін температурних показників поверхні ґрунту в межах доби має більш згладжений характер.

Слабкорозвинута, пухка підстилка (товщина 3–4 см) впливає на зниження температур ґрунтової поверхні досліджуваного насадження. У сонячну погоду різниця між температурою поверхні підстилки та поверхні ґрунту в середньому складає 2,1 ºС, опівдні розходження досягають 3,1 ºС.

Під пологом насадження напівосвітленого типу світлової структури відмічається незначне зниження температури верхніх ґрунтових горизонтів відносно незаліснених територій. У сонячну погоду верхній ґрунтовий шар 0–20 см у підпологовому просторі насадження менше прогрітий у середньому на 3,1 ºС, у похмуру – на 1,5 ºС, опівдні (15.00 год) ці розходження максимальні – досягають 4,5 і 2,0 ºС відповідно.

Розподіл температур за ґрунтовими горизонтами (на глибині 5, 10, 15, 20 см) і їх денна динаміка подібні з незалісненими територіями з деякою тенденцією до зниження амплітуди коливань між ранковими та денними годинами. Таким чином, за даними досліджень у світлий період доби влітку у підкроновому просторі полезахисного насадження напівосвітленого типу світлової структури зберігається тип розподілу температурних показників і вологості повітря, характерний для незаліснених територій. Кількісні розходження між фітокліматичними показниками під пологом насадження та на відкритих ділянках мають невеликі значення. Це свідчить про незначний ступінь середовищеперетворювального впливу насаджень напівосвітленого типу світлової структури з нормальним світловим станом на вихідні кліматичні умови плакорного степу. Фітокліматичні умови існування компонентів зооценозу в них наближаються до незаліснених територій.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43



  • УДК 504.062.2 ПЕРСПЕКТИВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
  • PROSPECT OF CONSERVATION AND USE OF NATIONAL NATURE RESOURSES
  • УДК 581.5:631.416.8 ОСОБЛИВОСТІ РОЗПОДІЛУ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ В ОРГАНАХ CALAMAGROSTIS EPIGEIOS ЗА УМОВ РОСТУ НА ВІДВАЛАХ ВУГІЛЬНИХ ШАХТ
  • PECULIARITIES OF HEAVY METALS DISTRIBUTION IN ORGANS OF THE CALAMAGROSTIS EPIGEIOS GROWING ON COAL MINE DUMPS
  • УДК574.5 К СОЗДАНИЮ РЕГИОНАЛЬНЫХ МОНОГРАФИЙ О БИОРАЗНООБРАЗИИ
  • TO DEVELOPMENT OF REGIONAL MONOGRAPHS ON BIODIVERSITY
  • УДК 57.045 ФІТОКЛІМАТИЧНІ УМОВИ ІСНУВАННЯ КОМПОНЕНТІВ ЗООЦЕНОЗУ У ШТУЧНИХ НАСАДЖЕННЯХ НАПІВОСВІТЛЕНОГО ТИПУ СВІТЛОВОЇ СТРУКТУРИ
  • PHYTOCLIMATIC CONDITIONS OF ANIMALS EXISTENCE IN SEMI-LIGHT ARTIFICIAL WOOD PLANTATIONS