Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Студентських наукових праць

Студентських наукових праць




Сторінка13/18
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.79 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

1. Баханов К. О. Інтерактивне навчання / К. О. Баханов // Історія в школах України. – 1998. – № 2. – С. 31–36. 2. Гейко І. Використання інтерактивних форм і методів навчання / І. Гейко // Історія України. – 1998. – № 37. – С. 7. 3. Іванішена С. форми та методи інтерактивного навчання / С. Іванишина // Початкова школа. – 2006. – № 37. – С. 17–25. 4. Пометун О. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / О. Пометун. – К. : АСК, 2014. – 192 с.



УДК 378.147: 371.13
Кухарук Тетяна, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий керівник – к.пед.н., доцент Сойко І. М. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)
ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ
Анотація. У статті розкрито особливості формування в майбутніх педагогів креативності та комунікації, як в суспільстві так і в їхній діяльності. Розкрито, що держава вимагає внести зміни у діяльність загальноосвітніх закладів, і щоб досягти цих змін потрібно вдатися до таких технологій навчання, які б відповідали світовому стандарту освіти. Обґрунтовано актуальність використання інтерактивних технологій навчання.

Ключові слова: інтерактивні технології, креативність, комунікація, майбутній вчитель.
Аннотация. В статье раскрыты особенности формирования у будущих педагогов креативности и коммуникации, как в обществе так и в их деятельности. Раскрыто, что государство требует внести изменения в деятельность общеобразовательных учреждений, и чтобы достичь этих изменений нужно прибегнуть к технологиям обучения, соответствующим мировому стандарту образования. Обоснована актуальность использования интерактивных технологий обучения.

Ключевые слова: интерактивные технологии, креативность, коммуникация, будущий учитель.
Annotation. The article describes the features of the formation of the future teachers’ creativity and communication, both in society and in their activities. It is noted that the state needs to make some changes in the practice of secondary schools, and to achieve these changes it is necessary to use such learning technologies that meet global standards of education. The relevance of the use of interactive learning technologies is explained.

Keywords: interactive technology, creativity, communication, future teacher.
На нинішньому етапі розвитку суспільства держава вимагає конкретних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл, які викликані необхідністю формування суспільно-активної, творчої особистості, що на відміну від людини-вихованця, здатна самостійно мислити, приймати сміливі, нестандартні рішення. Нові вимоги, що висуває держава до підготовки спеціалістів у різних галузях, зумовлюють пошук таких технологій навчання, які б відповідали світовому стандарту освіти, забезпечували підготовку майбутніх поколінь на високому професійному рів­ні. Усе це, у свою чергу, спонукає педагогічні вищі навчальні заклади до переосмис­лення та перебудови всього змісту навчання, побудови його на гуманістичній основі, суб'єкт-суб'єктних відносинах та створенні умов для стимулювання творчого потен­ціалу вчителя. З цією метою у практику підготовки фахівців широко впроваджуються сучасні мистецькі та інтерактивні технології, що спонукають до активізації творчого потенціалу та креативності.

Вчені вбачають значний потенціал у формуванні креативності майбутнього педа­гога, оскільки це зумовлюється новими завданнями, що поставлені перед системою освіти країни: формування активної, діяльної, творчої, конкурентоспроможної осо­бистості. Розв'язати це завдання в рамках старої організаційно-методичної інфор­мативної системи неможливо. Одним із інноваційних підходів, здатних формувати активну, творчу, самодостатню особистість, є інтерактивне навчання, яке реально за­безпечує перехід від педагогіки знаннєвої до розвивальної, до опанування студентами вмінь і навичок, саморозвитку особистості, стимулювання та розвитку їх креативно­го, творчого потенціалу.



Запорукою формування креативності майбутніх учителів початкових класів є наукові праці вчених, які розробили загальну методологію досліджень, пов’язаних з удосконаленням навчально-виховного процесу вищого навчального закладу (Ю. Бабанський, В. Безпалько, І. Богданова, С. Гончаренко, І. Зязюн, М. Лещенко, Н. Тализіна, Р. Хмелюк).

Проблема творчості в її загальнофілософській постановці знайшла своє відображення у працях Г. Батищева, В. Босенка, Н. Грищенко, Г. Давидової, JI. Злотіної, В. Іванової, П. Крамара та В. Межуєва.

Ефективні шляхи і методи професійного становлення вчителя розглянуті у працях О. Абдуліної, Ю. Бабанської, І. Зязюна, В. Кан-Калика, Н. Кічук, Н. Кузьміної, І. Підласого, С. Сисоєвої, Р. Сільського, В. Сластьоніна та Л. Хомич. Вчені О. Пометун і Л. Пироженко зробили умовну робочу класифікацію за формами навчання (моделя­ми), у яких реалізовано інтерактивні технології: технології кооперативного навчання, технології колективно-групового навчання, технології ситуативного моделювання, технології опрацювання дискусійних питань [1, с. 157].

Метою нашої статті є розкриття особливостей формування в майбутніх педагогів, креативності та комунікації, як в суспільстві так і в їхній діяльності.

Інтерактивне навчанняце спеціальна форма діяльності, діалогове навчання, під час якого відбувається взаємодія викладача і студента. За умов інтерактивного навчання освітній процес організовано так, що практично всі студенти залучаються до процесу пізнання, при цьому кожний робить свій індивідуальний внесок у загальну справу. Обмін знаннями, ідеями, думками від­бувається в доброзичливій атмосфері, в умовах взаємної підтримки, взаєморозумін­ня, взаємодії [1, с.160].

Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, основними напрямами оновлення змісту вищої освіти є: особистісна орієнтація системи освіти, пріоритет загальнолюдських і національних цінностей, забезпечення якості освіти на осно­ві новітніх досягнень науки, культури і соціальної практики [2, с. 57]. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки характерною є тенденція до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу, його наближення до реального процесу спілку­вання.

Така позиція зумовлює необхідність теоретико-методологічного аналізу професійної підготовки майбутніх учителів в початковій школі та стимулювання їх креативного потенціа­лу засобами використання сучасних інтерактивних технологій навчання.

Сучасні методики навчання побудовані на комунікативній основі, оскільки це дає змогу розвивати вербальні здібності майбутніх педагогів у навчаль­ній діяльності та повсякденному житті. У процесі навчання за комунікативним методом студенти набувають комунікативної компетенції – здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації. Вони навчаються комунікації у процесі самої комунікації. Най­важливішою характеристикою комунікативного підходу є використання автентичних матеріалів, тобто таких, які реально використовуються носіями мови. Мовленнєва взаємодія учнів інколи, хоч і далеко не завжди, проходить за співучастю викладача в найрізноманітніших формах: парах, тріадах, невеликих групах, з усією групою. З самого початку майбутні педагоги оволодівають усіма чотирма видами мовленнєвої діяльності (аудіюванням, читанням, говорінням, письмом) на поза фразовому і тек­стовому рівнях при обмеженому використанні рідної мови. Об'єктом оцінки є не тіль­ки правильність, але й швидкість усного мовлення та читання.

Можна стверджувати, що використання інтерактивних технологій у професійно-педагогічній підготовці майбутніх учителів позитивно сприяє досягненню загальної мети педагогі­ки формуванню всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Водночас, стиму­лювання творчого потенціалу і розвиток креативних потенцій особистості в контексті використання інтерактивних технологій стимулює майбутніх педагогів до детального аналізу поняття креативності та його місця і ролі у навчально-виховній діяльності вищої школи. Аналіз поняття творчої діяльності педагога не можливий без акцентування на ролі людських здібностей та їх впливу на рівень розвитку креативності особистості, оскільки в їх основі лежить неабияке значення у трактуванні цієї дефініції.

Зазначимо, що багато дослідників зводять проблему людських здібностей до про­блеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, яка володіє певною мотивацією та рисами. Справді, якщо інтелектуальна обдарова­ність безпосередньо не впливає на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креа­тивності формування певної мотивації та особистісних рис передують творчим про­явам, то можна зробити висновок про існування певного типу особистості – «людини творчої» [3, с. 174].

Знаннями про особливості творчої особистості педагоги зобов'язані не стільки своїм зусиллям, скільки роботі літературознавців, істориків науки та культури, мис­тецтвознавців, які тим чи іншим чином торкалися проблеми творчої особистості, бо немає творіння без творця.

Творчість це вихід за межі заданого. Це лише негативне визначення творчості, але перше, що кидається в очі, подібність поведінки творчої особистості та людини з психічними порушеннями. Поведінка і одного, й іншого відхиляється від стерео­типної, загальноприйнятої.

Такі твердження підтримують не всі дослідники психології та педагогіки твор­чості. У наукових дослідженнях вчених, насамперед, цікавлять питання стимулю­вання креативного потенціалу майбутніх педагогів, розвитку їх творчого потенціалу на засадах сучасної парадигми навчання і виховання гуманістичної спрямованості всього процесу професійного становлення вчителя.

Нові парадигми у вихованні підростаючих поколінь є запорукою виходу з кризи і своєрідними інвестиціями в майбутнє країни. Невизнання цього при­зводить до поглиблення соціально-педагогічних суперечностей. Вітчизняний науко­вець А. Бойко зазначає, що в умовах подальшої розбудови державності реальною теоретико-методологічною основою оновленої парадигми є: людина, її культура, ціннісні уявлення; виховання як особистісно-соціальне явище; ідеологія незалежної України, зорієнтована на національно-культурні і загальнолюдські цінності, добробут і щастя кожного громадянина. Важливого значення набуває усвідомлення гармонії між досягненням особистістю індивідуальної свободи, щастя і її соціальною відповідальністю [4, с. 85].

До завдань оновленої парадигми дослідник відносить:

1) інтегрування людинознавчих наук і зусиль усіх суб'єктів з метою особистісно-соціального виховання і самовихо­вання впродовж життя;

2) озброєння учня на основі гуманітарних досягнень знаннями закономірностей і принципів становлення його як особистості у процесі особистісно-орієнтованої взаємодії;

3) обґрунтування структури і змісту культурно-педагогічного соціально-виховного простору з метою організації системи суб'єкт-суб'єктної вза­ємодії, саморозвитку школярів, їхнього вільного самовизначення і самореалізації;

4) залучення особистості до засвоєння національних і загальнолюдських цінностей;

5) надання оптимальної педагогічної допомоги, консультацій, рекомендацій, підтрим­ки і захисту у процесі формування дитини.

Зазначені вище принципи відіграють ключову роль в обґрунтуванні важливості використання інтерактивних технологій навчання як засобу формування креативності майбутнього вчителя почат­кових класів.

Дивергентне мислення визначається ним як «тип мислення, яке відбувається у різних напрямах» [5, с. 5]. Такий тип мислення допускає варіювання шляхів вирішення проблеми, призводить до неочікуваних рішень та результатів.

Вчений виділив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність здатність продукувати віддалені асоціації, незвичні відповіді;

2) семантична гнуч­кість здатність виявити основну особливість об'єкта і запропонувати новий спосіб його застосування;

3) образна адаптивна гнучкість здатність змінити форму стиму­лу так, щоб побачити в ньому нові характеристики та можливості його використання;

4) семантична миттєва гнучкість здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованих обставинах [3, с. 186].

Зазначимо, що вчені протягом тривалого часу висували гіпотезу про позитивний вплив навколишнього середовища на формування креативності. Відповідно до цього розвиток креативності проходить як мінімум дві фази:

1) розвиток «первинної» креативності як загальної творчої здібності, неспеціалізованої по відношенню до визначеної галузі людської життєдіяльності. За даними багатьох дослідників, сенситивний період для цього етапу настає в 3–5 років. У цей час наслідування дорослої людини як креативного зразка, можливо, є основним меха­нізмом формування креативності. Також можливо, що креативність на деякий період переходить у латентний стан (феномен «дитячої творчості»);

2) підлітковий та юнацький вік (за визначенням Торранса від 13 до 20 років). У цей час в основі «загальної» креативності формується «спеціалізована» креатив­ність: здатність до творчості, пов'язана з певною галуззю людської діяльності, як її «зворотний бік», доповнення й альтернатива. На цьому етапі значущу роль відіграє професійний зразок, підтримка родини та однолітків. Головне, що підростаюча осо­бистість визначає для себе «ідеальний зразок» творця, якого вона прагне наслідувати (навіть до ототожнення).



Отже, щоб креативність сформувалась як глибинна (особистісна), а не тільки поведінкова (ситуативна) здатність, формування має проходити за умови впливу середовища. Різноманітні методики формування креативності, які передбачають локальний вплив (наприклад, різноманітні збірки нестандартних творчих задач), здебільшого стиму­люють суб'єкта до засвоєння, до деякої технології вирішення. Вони несуть у собі недосконалість, через що досліджувані певним способом адаптуються до вимог експериментатора і демонструють спосіб вирішення, який вимагається. У цьому випадку креативність є чисто ситуативною характеристикою реакцією на зовнішні по відно­шенню до суб'єкта вимоги і залучені ззовні проблеми. Така креативна поведінка має недостатню мотиваційну базу [3, с. 221].

Процес формування креативності майбутнього вчителя початкових класів має супроводжуватися використанням сучасних педагогічних технологій та ба­зуватися на гуманістичній основі. Така форма навчально-виховної діяльності підготов­ки майбутнього педагога може бути здійснена на основі використання інтерактивних технологій навчання. За такої умови вчитель набуде необхідного йому арсеналу знань, умінь і навичок для успішного здійснення професійно-педагогічної діяльності.


1. Єрмоленко С. І. Інтерактивні технології у ВНЗ / С. I. Ермоленко. Мелітополь, 2005. 180 с. 2. Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. 2002. № 4. – С. 5. 3. Дружинин В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинин. СПб. : Питер, 2007. 368 с. 4. Бойко А. М. Виховання людини : нове і вічне / А. М. Бойко. Полтава : Техсервіс, 2006. 568 с. 5. Побірченко О. Інтерактивне навчання в системі освітніх технологій / О. Побірченко, Г. Коберник // Початкова школа. – 2004. - № 10. – 35с.

УДК 378.1
Левченко Ілона, ст. 2 курсу педагогічного факультету; науковий керівник – к. пед.н., доцент Марчук О. О. (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ СОФІЇ РУСОВОЇ
Анотація. У статті досліджено проблему національного виховання особистості у творчій спадщині української письменниці, педагога, літературознавця С. Русової. Розкрито, що формування національно-патріотичних поглядів школярів починається із раннього дитинства. Обґрунтовано основні напрями національного виховання особистості. Розроблено рекомендації щодо використання педагогічних поглядів С. Русовою у навчальних закладах сьогодення.

Ключові слова: національність, виховання, особистість, педагог.
Аннотация. В статье исследована проблема национального воспитания личности в творческом наследии украинской писательницы, педагога, литературоведа С. Русовой. Раскрыто, что формирование национально-патриотических взглядов школьников начинается с раннего детства. Обоснованы основные направления национального воспитания личности. Разработаны рекомендации по использованию педагогических взглядов С. Русовой в современных учебных заведениях.

Ключевые слова: национальность, воспитание, личность, педагог.
Annotation. In the article the problem of national education of a personality in the creative inheritance of the Ukrainian authoress, teacher, literary critic S. Rusova is studied. It is explained that the forming of patriotic world view of schoolchildren begins in the early babyhood. The basic directions of national education of a personality are shown. The recommendations of using the pedagogical ideas of S. Rusova in modern educational establishments are given.

Keywords: nationality, education, personality, teacher.
У роки незалежності України змінилася методика навчання та виховання підростаючого покоління у дошкільних установах та загальноосвітній школі. Головна увага педагогів зосереджена на вихованні національно свідомої, вірної служити Вітчизні, інтелігентної, духовно багатої особистості, яка із повагою ставиться до культури свого народу. У сьогоднішніх освітянських документах (Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)», «Концепція виховання гуманістичних цінностей учнів»(1996), «Концепція загальної середньої освіти» (2001), «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті») визначено, що виховання національно-патріотичних цінностей є одним із головних завдань педагога. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті зазначено: «Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови та культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури особистості і разом із тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер» [1].

Важливе значення для сучасних вчителів має переймання передового педагогічного досвіду. Оскільки питання виховання національно-свідомого громадянина було стрижнем педагогічної доктрини С. Русової, то детальне вивчення її поглядів сьогодні набирає особливої ваги.

Дослідженням педагогічної спадщини С. Русової займалися такі вчені: А. Богуш, Н. Дичек, Є. Коваленко, І. М. Пінчук, Д. Чередниченко. Ними дано високу оцінку творчості та діяльності педагога-новатора С. Русової, яка «принциповою основою змісту навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах та школах вважала рідну мову, національні свята та обряди» [2, с. 266].

Метою нашої статті є дослідження проблеми національного виховання особистості у творчій спадщині української письменниці, педагога, літературознавця С. Русової. Для її реалізації передбачається виконати такі завдання: визначити, які події вплинули на формування світогляду С. Русової; проаналізувати національно-педагогічну доктрину українського педагога-новатора; дати рекомендації щодо впровадження педагогічних ідей С. Русової у сучасній школі.

На формування національно-патріотичних поглядів С. Русової вплинула її активна життєва позиція та участь у національно-патріотичному русі. Над концепцією національного виховання, формування у дітей національної самосвідомості С. Русова працювала багато років, це була основна ідея та основна тема, яка об’єднала велику частину її досліджень та педагогічних трактатів. Незважаючи на те, що вона народилася у французько-шведській родині, С. Русова трудилася на благо українського народу. Із 9 років майбутня вчителька проживала в Києві, де закінчила Фундуклеївську гімназію і увійшла в українське патріотичне середовище родини Лисенків-Старицьких. У 1871 р. разом із сестрою Марією С. Русова відкрила в Києві дитячий садок та курси для навчання дорослих.

Упродовж 18741876 рр. С. Русова жила у Санкт-Петербурзі та  була активним членом українського земляцтва. Вона допомагала в підготовці видання повного «Кобзаря» Тараса Шевченка (Прага, 1876 р.)

У 1909 р. С. Русова працювала на посаді викладача і професора на Вищих жіночих курсах А. В. Жекуліної та у Фребелівському педагогічному інституті в Києві. Вона виступила засновницею і співробітницею педагогічного журналу «Світло» (19101914), була членом Української Центральної Ради, очолювала департамент дошкільної та позашкільної освіти, читала лекції із педагогіки у  Кам’янець-Подільському державному українському університеті та Українському Педагогічному Інституту імені Михайла Драгоманова.

Проблема національного виховання знайшла широке відображення у творчості С. Русової. Основний принцип її педагогічної концепції полягає в тому, що в дитячому садку повинен панувати національний дух, виховання має будуватися на демократичному ґрунті, оскільки на ньому закладається українська національна школа. Здійснюючи аналіз української духовності, педагог виділила в ній такі основні риси: працелюбність, релігійність, любов до українських традицій. На думку С. Русової, специфіка селянської праці вимагає, щоб «діти стояли ближче до природи» [3, с. 51], відтак українське виховання поетично поєднується із широким простором степу, непорушною величчю природи України, красотою Карпат.



Мета виховання, як вважала С. Русова, полягає в тому, щоб виховати свідомого громадянина України, підготувати дитину до активної участі у соціально-політичному, культурному житті країни, дати широкий, вільний розвиток усім духовним силам дитини та її здібностям, розвинути в неї такі особистісні риси, які дадуть їй змогу реалізувати свої можливості у суспільстві: «Виробити з учня вільну людину, готову для служіння над особовим завданням і реалізації найвищого гуманного ідеалу, що панує на той час у громадянстві» [3, с. 86].

При характеристиці менталітету нації С. Русова надзвичайно тонко описала особливості розуміння дітьми релігійних постулатів, зазначила, що вихователі повинні особливо чуйно ставитися до релігійних почуттів і духовного життя дитини, дуже ретельно обдумувати свій вплив.

Значну увагу у педагогічній системі С. Русової приділено методиці проведення виховних заходів. У роботі «Нова школа» з особливою увагою розглядається організація дитячих свят: «У кожному святі треба об'єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе. У радощах лежить все світле, що відчуває дитина в юності, що дає потім втішну пам’ять дорослому» [3, с. 17].

Національне мистецтво, на думку С. Русової, є найпершим фактором пробудження художнього чуття в дітей. Враховуючи особливості дошкільників та зважаючи на те, що цей період життя – це період найінтенсивнішого розвитку дітей, слід використовувати дидактичні народні ігри, які допомагають дитині повноцінно засвоїти необхідні знання та уміння.


Моральне виховання, за концепцією С. Русової, також потрібно орієнтувати на національні риси, обумовлені фізичним оточенням (географічним розташуванням, кліматом, природою) та історією рідного краю. Великий педагог вважала, що з перших свідомих кроків дитини слід направляти її до громадянства, до спільної роботи, до суспільства.

Червоною стрічкою через всі праці С. Русової проходить ідея використання в дошкільних установах національного матеріалу, найбільш поширеного в тій чи іншій місцевості (виготовлення виробів з глини, дерева, декоративний розпис, вишивка різних видів). Окрім того, в дитячому садку повинна звучати українська пісня, поезія відомих митців слова, музика талановитих українських композиторів.

Принципово важливе значення для сучасних педагогів та вихователів має наукова розвідка Софії Русової «Дошкільне виховання» (1918 p.). Її основний зміст склали лекції з педагогіки та психології, які Софія Федорівна читала майбутнім педагогам.

Авторкою написано багато наукових праць про виховання підростаючого покоління. Для вивчення національно-патріотичної концепції нами було опрацьовано наукові розвідки С. Русової, які охоплюють усі сфери навчання та виховання дитини : «Дошкільне виховання», «Методика коллективного читання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Роль жінки в дошкільному вихованні», «Дещо про дефективних дітей», «Моральні завдання сучасної школи». На основі аналізу цих праць, виокремимо положення, розроблені С. Русовою, щодо функціонування системи дошкільного виховання: нація стає міцною, якщо у своєму вихованні черпає глибокі національні скарби і надає вільний розвиток національної психології; національне виховання виробляє в людини не подвійну хистку моральність, а міцну, цілісну особистість; через повагу і любов до свого народу слід виховувати у дітей толерантне ставлення до інших народів, що сприяє широкому об'єднанню та світовому взаєморозумінню між народами та націями.

За глибоким переконанням С. Русової, школа – «це скарб найкращий для кожного народу, це ключ золотий, що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. На вселюдному життю тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу, в якому найбільше є грамотних людей» [3, с. 207].

У школі, на думку С. Русової, на чільне місце має бути поставлене виховання гідних громадян, розвиток здібностей дитини, характеру та плекання в них морального індивідуального і соціального ідеалу: «Виховання має дати дітям такі умови життя, такий напрям розвитку, що сприяв би розумінню добра і зміцнив би волю дитини для виконання лише добрих учинків, корисних для громадянства, такому поводженню, що не перешкоджало б проведенню в життя великих гасел: Братерства і Волі» [3, с. 63].

Підвалиною національної школи, вважала С. Русова, мають бути викладання рідною мовою, введення до програми тих наук, які сприяють розвитку громадянської свідомості (рідна мову, література, історія і географія рідного краю, народне мистецтво).

Педагог вважала, що національна самосвідомість закладається в людині з перших років життя, тому не випадково значну увагу у національно-патріотичному вихованні С. Русова, відводила родині, бо перші уяви і моральні почуття у дитини викликають її батьки.

Приклад батьків, старших членів сім'ї стає для дитини тим животворним джерелом, з якого виростає поступово почуття любові до людей, до свого рідного краю, народу, своєї Батьківщини. Через естетичне сприймання природи поглиблюються і збагачується почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, Батьківщини. Це почуття потрібно плекати систематично, в усіх дитячих навчальних закладах з дітьми різних вікових категорій, причому ми матимемо позитивні результати тоді, коли виховання буде «поставлено на національний ґрунт» [3, с. 66].

Національне виховання, за переконанням вченої, є вирішальним і найважливішим ґрунтом у справі зміцнення моральних, духовних, естетичних і національних сил народу, відродження його духовності, утвердження серед інших народів світу, бо, як показує історичний досвід, «міцнішою нацією в наші часи виявляє себе та, яка краще інших вичерпала у своєму вихованні свої глибокі національні скарби й національній психології дала вільний розвиток – Германія, Англія, Японія» [3, с. 132].


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18



  • / О. Пометун. – К. : АСК, 2014. – 192 с. УДК 378.147: 371.13 Кухарук Тетяна, ст. магістратури педагогічного факультету
  • ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ Анотація.
  • Ключові слова
  • Ключевые слова
  • Keywords
  • Запорукою формування креативності
  • Метою нашої статті
  • ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ СОФІЇ РУСОВОЇ Анотація.
  • Дослідженням педагогічної спадщини
  • Метою нашої статті
  • На формування національно