Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Студентських наукових праць

Студентських наукових праць




Сторінка14/18
Дата конвертації16.03.2017
Розмір2.79 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18

Сучасна українська національна система виховання ґрунтується на досягненнях рідного народу, його культурно-історичних традиціях та кращих досягненнях інших народів світу, ідеях і положеннях міжнародних документів: Декларації прав людини, Конвенції про права дитини. Декларації про державний сувернітет України.

Сьогодні педагогічні думки С. Русової актуальні для батьків, вихователів, вчителів. Історичні традиції, народні звичаї і свята з багатим поетичним, пісенним, танцювальним фольклором, іграми входять невід’ємною частиною в скарбницю національної культури і повинні стати важливим джерелом патріотичного виховання в дошкільних установах. Нинішні науковці пояснюють: «Метою національного виховання є передача молодому поколінню досвіду та багатства духовної культури народу» [4, с. 29].

На основі аналізу педагогічних ідей С. Русової щодо національного виховання обґрунтуємо рекомендації нинішнім вихователям та вчителям: а) у дитячих садках та школах проводити виховні заходи, що спрямовані на формування національного світогляду; б) розповідати учням про героїчне минуле України та внесок в історію відомих українців; в) при проведенні виховних заходів використовувати українські звичаї та традиції; г) для музичного супроводу шкільних свят використовувати українські пісні; д) привчати підростаюче покоління помічати неповторну красу української природи, шанувати національні святині, що є основою для осмислення в майбутньому свого місця в історії.

С. Русова у своїх роботах постійно порушувала проблему національно-патріотичного виховання особистості, намагалася розробити найдосконалішу методику виховання людини в найкращих традиціях рідного краю. В її працях ми можемо чітко помітити намагання донести до педагогів думку, що виховання людини за допомогою національних цінностей є дуже успішним, в майбутньому таке виховання зробить з людини справжнього патріота своєї вітчизни.


1. Національна доктрина розвитку освіти [Електронний ресурс] // Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws. 2. Левківський М. Історія педагогіки / М. Левківський. – К. : Центр видавничої літератури, 2006. – 376 с. 3. Русова С. Вибрані педагогічні твори / С. Русова. – К. : Освіта, 1996. – 303 с. 4. Фіцула М. Педагогіка / М. Фіцула. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003. – 232 с. 5. Богуш А. Біологічне та соціальне у поглядах С. Русової на виховання / А. Богуш // Дошкільне виховання. – 1996. – № 9. – С. 8–9. 6. Дичек Н. С. Ф. Русова і зарубіжна педагогіка / Н. Дичек // Педагогіка і психологія.  – 1996. – № 3. – С. 169–177. 7. Коваленко Є. Освітня діяльність і педагогічні погляди Софії Русової / Є. Коваленко, І. Пінчук. – Ніжин : НДУ, 1998. – 213 с.

УДК 371.3:811.161.2
Мартинчук Катерина, ст. 4 курсу педагогічного факультету; науковий керівник – к.пед.н., доцент Сойко І. М. (Міжнародний економіко-гуманітарний уніситет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)
ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ГРАМОТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Анотація. У статті досліджено праці вчених щодо підвищення грамотності учнів на уроках української мови у початкових класах. Розкрито методи за засоби впровадження різних типів вправ на уроках української мови у початкових класах. Пояснено, що писемне мовлення є узагальненою і конкретною його формою, зв’язною і розчленованою, довільною і нормованою, що потребує цілеспрямованого й систематичного навчання, оволодіння відповідними знаннями, уміннями й навичками.

Ключові слова: методи, засоби, шляхи реалізації.
Аннотация. В статье исследованы работы ученых по повышению грамотности учащихся на уроках украинского языка в начальных классах. Раскрыты методы внедрения различных типов упражнений на уроках украинского языка в начальных классах. Пояснено, что письменная речь является обобщенной и конкретной её формой, связной и расчлененной, произвольной и нормированной, что требует целенаправленного и систематического обучения, овладения соответствующими знаниями, умениями и навыками.

Ключевые слова: методы, средства, пути реализации.
Abstract. The article studies the scientists’ works on increasing literacy of pupils at the Ukrainian lessons in primary school. Methods and means of implementing different types of exercises on Ukrainian language lessons in primary school are exposed. It is explained that the written speech is generalized and concrete form, coherent and dissected, an arbitrary and normalized, which requires deliberate and systematic training, mastering the appropriate knowledge, abilities and skills.

Keywords: methods, means, ways of implementation.
У наш час, коли створюються передумови для становлення української національної школи – навчально-виховного закладу, зорієнтованого на перспективу розвитку духовного й інтелектуального потенціалу українського народу, у кожного учня повинні бути сформовані міцні граматичні вміння й навички. Модернізація змісту шкільної освіти у світлі вимог Національної доктрини розвитку освіти, державної національної програми «Освіта» («Україна. ХХІ ст.»), Державного стандарту початкової загальної освіти (2011 р.), Концепції мовної освіти, компетентнісного підходу як методологічної основи формування загальної початкової освіти спрямована на опанування учнями всіх видів мовленнєвої діяльності, основ культури усного й писемного мовлення, базових умінь і навичок використання мови в різноманітних сферах і ситуаціях спілкування. Підвалини цих знань закладаються в початковій школі.

Навчання грамотності учнів початкових класів важкий та тривалий процес. Тому завдання, яке стоїть перед вчителем та програмою з української мови початкових класів, полягає в тому, щоб навчити дітей грамотності розмовної української мови та грамотності письма. Як відомо, необхідною умовою формування соціально активної і духовно багатої особистості є оволодіння мовою як засобом спілкування.

Мова – це основа духовного життя людини, і ми покликані прищеплювати дітям любов до неї, формувати вміння відчувати й осягати її глибокий зміст і красу.

Особливої актуальності сьогодні набуває проблема знаходження шляхів, методів та засобів підвищення грамотності учнів у початкових класах на уроках української мови.



Проблема навчання орфографічної грамотності завжди було в центрі уваги вчених минулого століття та сучасності. В їхніх працях простежуються два основні напрями: граматичний (О. М. Гвоздєв, Д. М. Богоявленський, Ф. І. Буслаєв, Г. Н. Приступа, М. М. Разумовська К. Д. Ушинський) і антиграматичний (П. О. Афанасьєв, В. А. Флеров, В. П.  Шереметєвський), представники яких по-різному розглядають механізми формування орфографічної грамотності. Перші вважають, що становлення грамотного письма відбувається завдяки мисленню, отже, методика повинна будуватися на вивченні й усвідомленні граматичних правил і способів виконання дій з ними. На думку других, психологічними механізмами грамотності є різні аналізатори, робота яких забезпечує запис і збереження в пам’яті орфографічно правильного образу слова. Значить, природа цієї навички не залежить від знання правил і, таким чином, від мислення.

Метою нашої статті є дослідження шляхів підвищення грамотності на уроках української мови в молодших класах.

У відповідності до визначеної мети виокремлено такі завдання:

– проаналізувати стан проблеми дослідження в теорії та практиці початкової школи;

– визначити рівень грамотності на уроках української мови;

– обґрунтувати шляхи підвищення грамотності школярів.

Значне місце серед завдань початкового етапу навчання займає проблема – як закласти основи грамотного письма молодших школярів у ході вивчення рідної мови. Відплвідно до програми середньої загальноосвітньої школи, початковий курс української мови повинен:

– забезпечувати практичне засвоєння учнями найголовніших орфоепічних, орфографічних та пунктуаційних правил української літературної мови;

– збагачувати словниковий запас й удосконалювати граматичний лад усного і писемного мовлення школярів;

– удосконалювати в учнів каліграфічні навички, прищеплювати їм культуру оформлення письмових робіт;

– відпрацьовувати загально-навчальні уміння й навички.

Грамотність слово багатозначне. У пошире­ному розумінні воно означає насамперед на­писання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають уста­леним нормам сучасної літературної мови. Сьогодні багато досліджень стосується формування орфографічної грамотності учнів. Запропоновано ряд рецептів поліпшення становища, але проблема підвищення орфографічної грамотності учнів залишається актуальною, незважаючи на те, що на сторінках методичних журналів, у виступах учителів-словесників, у працях учених їй приділяється немало уваги. Учителі-новатори постійно дбають про підвищення педагогічної майстерності, працюють творчо над пошуками ефективних методичних прийомів навчання школярів, але зі стін наших шкіл продовжують виходити люди, що не вміють грамотно висловитися і правильно написати листа [1].

Ця проблема постала досить давно, і вчені з різних країн намагалися знайти її рішення. Заперечуючи свідомість у процесі утворення орфографічних умінь, антиграматисти стверджували, що для оволодіння правильним письмом необхідні лише механічно утворені навички, незалежно від рівня здобутих теоретичних знань. Так, німецький педагог Борман висунув теорію, згідно з якою кращим прийомом навчання орфографії є переписування. Як засновник цієї теорії, Борман переконував освітян в універсальності механічного переписування, яке, на його думку, повинно було забезпечити міцність набутих учнями орфографічних навичок.

Однак не всі методисти пов’язували формування орфографічної грамотності з механічністю навичок. Ф. І. Буслаєв обґрунтував необхідність свідомого засвоєння орфографії на граматичній основі, до того ж шляхом виконання вправ: диктантів, різноманітного переписування, творів, переказів і та ін.; другу сходинку в навчанні правопису пропонував починати з вивчення граматики, щоб учні могли обґрунтовувати написання «законами творення і зміни слів».

К. Д. Ушинський розвинув і підніс на новий щабель методичну ідею Ф. І. Буслаєва щодо навчання орфографії. Поставивши перед собою мету розв’язати питання про співвідношення правила і механічних вправ у навчанні орфографії, учений дійшов висновку, що поряд із вродженими рефлексами існують рефлективні рухи, які «встановлюються вже не природою, але нами самими, і що рухи, спочатку усвідомлювані і довільні, робляться від частого повторення неусвідомлюваними і недовільними, нарівні з рефлексами», названі ним навичками, або звичками [2].

У роботі вчителя для досягнення оптимальної ефективності навчального процесу особливе значення має система, під якою слід розуміти застосування у певній послідовності різних прийомів і видів вправ. Разом з тим система – це динамічна категорія, вона не може бути раз і назавжди прийнятою або заданою, це наслідок постійних творчих пошуків самого педагога, врахування конкретних умов – адже кожна група дітей, не говорячи вже про окремі їх групи, потребує дещо іншої послідовності навчальних заходів, певного перегрупування видів роботи, які б найбільше відповідали рівневі знань, навичкам цього класу, специфічним умовам навчання (місто, село, діалектне оточення і та ін.).

Сам учитель (його особисті уподобання, досвід) відіграє вирішальну роль у створенні і реалізації навчальної системи. Якщо педагог не виявляє до навчальної роботи інтересу, то будь-яка форма навчання, яка сама по собі ефективна й цікава, втрачає ці якості. Щоб можна було задовольняти конкретні практичні потреби (і особливості учнів, умови роботи, і уподобання та можливості вчителя) дуже важливо розширювати арсенал засобів викладання мови та видів навчальної роботи.

Нові форми проведення уроків є своєрідною модифікацією традиційних їх типів, і найбільша варіантність представлена повторювально-узагальнюючим уроком. Варто проводити такі форми уроків, як семінар, залік, практикум, диспут, конференція, навчальна гра. Проте слід пам‘ятати, що в основу проведення уроків мають бути покладені неординарний підхід, самостійний вибір, цікавий текст, ігрова ситуація. У боротьбі за високу грамотність важливо, щоб робота вчителів-словесників була підтримана всіма педагогами школи, щоб усі вчителі-предметники виробляли в учнів навички логічно, послідовно, чітко й грамотно висловлювати свої думки усно й на письмі, збагачували мову учнів науковими терміна­ми зі свого фаху. Для досягнення цієї мети вчитель повинен передовсім стежити за власною як усною, так і писемною мовою, багато читати, частіше звертатися до словника. Ефективним засобом підвищення мовної грамотності учнів, а також їхнього мовленнєвого розвитку є позакласні заходи і уроки з позакласного читання. Шкільні програми з літератури передбачають також твори для самостійного читання. Важливе не тільки саме прочитання рекомендованого твору, а й думки та почуття, які він викликає. Тому необхідно періодично про­водити письмові роботи за творами з позакласного читання [3].

Це не простий і не легкий вид навчальної роботи. У підручниках та посібниках з методики мова диктантів традиційно розглядається в розділі «Методика орфографії», коли описуються види вправ з орфографії, і не згадується в розділах, де йдеться про вивчення фонетики, лексики, частин мови, синтаксису. Розуміння диктантів як виду передусім орфографічних вправ певний час було загальноприйнятим, проте його не можна вважати виправданим: диктанти з успіхом можуть використовуватись під час вивчення інших, крім орфографії, структурних частин шкільного курсу мови, в тому числі граматики, пунктуації, фонетики, лексики, стилістики, на уроках розвитку мовлення. Зрозуміло, що при опрацюванні певного розділу чи теми добирається найбільш відповідний для цього навчального матеріалу тип вправ.

Диктанти (як певна форма навчальної роботи та її продукт) бувають різних видів, кожен з яких має свої характерні особливості. Щоб визначити типи диктантів і намітити певну їх систему, необхідно виділити ознаки, які б не належали однаково до всіх вправ, а виявляли б себе в окремих видах по-різному, отже, могли б служити достатньою основою поділу. Іноді школярі, під час виконання письмових робіт не бачать орфограми, не можуть застосувати правило на практиці, тому на уроках потрібно формулювати і розвивати орфографічну пильність та навички самоконтролю. Щоб виробити свідоме письмо на уроках, потрібно використовувати інтерактивні методи навчання такі як: «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Навчаючись – вчусь». Під час вивчення орфографічних правил одразу потрібно виявляти прогалини у знаннях школярів за допомогою перфокарт, словникового диктанту, самодиктанту, диктанту «Перевір себе», невеликого граматичного твору, грою «Розумне перо» (на місці пропусків учні зробили помилки. Які це помилки? Запишіть правильно). Також необхідно пропонувати учням підкреслювати сумнівне (Орфограму, слово). Це привчає учнів писати вдумливо, осмислено аналізувати свої знання, бачити помилку, намагатись пояснити її, а отже розвивати орфографічну пильність.

Попередження помилок як «один із найважливіших принципів сучасної методики орфографії» забезпечує міцні знання і навички, дає змогу ґрунтовніше засвоїти нові правила. Тому потрібно робити це вчасно, оскільки у формуванні орфографічної навички значну роль відіграє зорова пам'ять, що надовго фіксує написане або прочитане.

Щоб розвивати інтерактивну активність учнів слід систематично добирати пізнавальні завдання, виконуючи які учні усвідомлюють правописні норми та граматичні категорії [ 4 ].

Варто зазначити, що грамотність учнів відчутно зросте, якщо проводитимуться декади української мови у школі, виставки кращих учнівських зошитів та їх творчих робіт, активно працюватиме шкільна преса, діти відвідуватимуть театри, музеї з наступним їх обговоренням. Усі ці заходи разом збагатять лексичний запас учнів, зроблять їхню мову багатою і яскравішою.

Проведений аналіз учнівських робіт засвідчив, що граматичний тип змушує дітей мислити та аналізувати свої дії, а також активізувати попередньо вивчений матеріал, тобто краще засвоювати новий матеріал. На відмінну від граматичного, антиграматичний тип засвідчив, що учні просто переписали ці речення, але аналізу зробленого завдання не було.

Узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна зробити висновок, що граматичний тип вправ краще сприяє розумінню та засвоєнню знань учнями. Тому в початкових класах вивчення граматики посідає чільне місце, учні знайомляться з будовою рідної мови, оволодівають навичками практичного її вживання. Найвлучнішим методом підвищення грамотності на уроках української мови, на нашу думку, буде впровадження вправ на граматичній основі, тобто з граматичним змістом. Це буде змушувати учнів засвоювати нові знання не тільки з граматики, а й актуалізувати попередньо вивчений матеріал.

Для підвищення грамотності на уроках української мови в початкових класах потрібно давати учням такі завдання які розвивають в них мислення, сприяють вивченню нового матеріалу та активізують попередньо вивчене.



Ґрунтовність, міцність оволодіння знаннями, уміннями й навичками з рідної мови можуть бути забезпечені ретельною підготовкою вчителя до уроку. Важливо, щоб учитель добре продумував цілі й завдання кожного уроку та враховував особливості оволодіння грамотою не тільки окремих груп учнів даного класу, а й сильніших та слабших школярів.
1. Колісниченко В. І. Навчання грамоти – одне з головних завдань початкової школи / В. І. Колісниченко // Початкова школа. – 1994. – № 4. – С.11–16. 2. Мельничайко О. І Вивчення української мови в 2–3 кл. : збірник статей / Мельничайко О. І.– К. : Рад. школа, 1984. – 104 с. 3. Козачук Г. Орфографія / Г. Козачук – К. : Освіта, 1995. – 156 с. 4. Вашуленко М. С. Українська мова і мовлення в початковій школі / М. С. Вашуленко. – К. : Освіта, 2006. – 268 с.

УДК 796:616
Мацюк Галина, ст. магістратури педагогічного факультету; науковий керівник – к.пед.н., доц. Мельничук Л. Б (Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне)
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ІЗ МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ВАДАМИ
Анотація. У статті досліджено проблему організації роботи із дітьми з інтелектуальними вадами. Розкрито форми розумової відсталості та охарактеризовано фактори, які позитивно впливають на особистісний розвиток дитини з вадами інтелекту. Акцентовано увагу на причинах неуспішності учнів з особливими потребами, їх проявах і методах корекційної роботи щодо її подолання. Обґрунтовано оптимальні форми та методи особистісно орієнтованого підходу до учнів.

Ключові слова: діти з інтелектуальними вадами, молодші школярі, форми і методи психокорекційної роботи.
Аннотация. У статья изучена проблема организации работы с детьми с нарушением интеллекта. Раскрыты формы умственной отсталости и охарактеризованы факторы, которые положительно влияют на личностное развитие ребенка с нарушениями интеллекта. Акцентировано внимание на причинах неуспеваемости учеников с особыми потребностями, их проявлениях и методах коррекционной работы по ее преодолению. Обоснованы оптимальные формы и методы личностно ориентированного подхода к учащимся.

Ключевые слова: дети с нарушением интеллекта, младшие школьники, формы и методы психокоррекционной работы.
Annotation. The article is devoted to the organization of teacher’s work with children who has intellectual disabilities. The forms of mental retardation are grounded; the factors of positive affect on the personal development of children with impaired intelligence are characterized. The attention is focused on the reasons for poor progress of pupils with special needs; the forms and methods of remedial work to overcome it are shown. The optimal forms and methods of personality oriented approaching to pupils with intellectual disabilities are grounded.

Keywords: children with intellectual disabilities, pupils of primary schools, forms and methods of psychoremedial work.
Сучасні умови організації освіти, її гуманізація, демократичні зміни, високий рівень освіченості населення дають змогу привернути увагу до організації навчально-виховної діяльності з дітьми, які мають особливі потреби, або «вади розвитку». З кожним роком спостерігається постійне зростання кількості таких дітей і це впливає на необхідність підвищити рівень та якість професійної компетентності майбутніх учителів, а також підходів до організації освітнього процесу.

Згідно статистичних даних, в Україні сьогодні є понад 89 тис. дітей, які мають вади розвитку. Незважаючи на те, що держава має розгалужену диференційовану мережу спеціальних дошкільних і шкільних закладів, їх кількість не задовольняє потреби населення щодо охоплення навчання цих категорій дітей. Зважаючи на це, проблема організації освітньої діяльності дітей з особливими потребами у загальних освітніх та виховних закладах набуває актуальності та потребує наукового обґрунтування.



Проблема навчання і виховання дітей з особливими інтелектуальними потребами знаходиться в центрі уваги таких вчених, як П. І. Ковалевський, І. О. Сікорський; дослідження у цьому важливому напрямі проводилися медиками М. М. Перельмутером, М. В. Рождественською, А. І. Селецьким, О. Й. Теплицькою та ін. Вчені М. А. Арнольдов, А. І. Капустін, В. М. Синьов та ін. з'ясували потенціальні можливості розвитку ло ічного мислення дітей-олігофренів та психолого-дидактичні умови корекції їх інтелектуальної діяльності. Психологічне підґрунтя корекційно спрямованого трудового навчання і виховання розумово відсталих дітей розроблено у працях дослідників Є. О. Білевича, В. І. Бондар, Г. М. Мерсіянової, К. М. Турчинської.

Метою нашої статті є обґрунтування особливостей навчання дітей з вадами інтелектуального розвитку.

Серед різноманітних факторів, які позитивно впливають на особистісний розвиток дитини з вадами інтелекту, є врахування її клініко-психолого-педагогічних особливостей у навчально-виховному процесі. Насамперед це стосується реалізації корекційно-розвиваючої спрямованості навчання та спеціальної методики навчання цих дітей. Оскільки поняття «розумова відсталість» має більш клінічний відтінок, то вчені свідомо намагаються уникати названого медичного терміну, замінюючи його на «діти з порушеннями інтелектуального розвитку» (далі – ПІР) [1].

Діти з інтелектуальними вадами розвитку обмежені в свободі та соціальній значимості для суспільства. До порушень адаптації таких дітей відносять комплекс жертви, що виражається в їх апатії, відмові від відповідальності за себе та інших, безпорадності, зниженні самооцінки, а також «комплекс знедоленості». Безперечно, що за всіма цими зовнішніми особливостями поведінки в характері діяльності дітей з вадами розвитку лежать певні порушення в організмі.

До порушень інтелектуального розвитку належить розумова відсталість – сукупність спадкових, вроджених (олігофренія) або рано набутих (деменція) стійких синдромів загального психічного відставання у розвитку, які проявляються в утрудненні соціальної адаптації головним чином через переважаючий інтелектуальний дефект. Розрізняють дві основні форми розумової відсталості: олігофренія (від гр. «слабкий розум») та деменція (від лат. «безумство»). Соматично дитина-олігофрен практично здорова [2, с. 28].

Олігофренія – це не хвороба, а стан дитини, при якому спостерігається стійке недорозвинення її психіки. Структура інтелектуальних порушень поєднується з порушеннями моторики, мовлення, сприймання, пам’яті, уваги, емоційної сфери, довільних сфер поведінки. Такі діти здатні до розвитку, хоча він і здійснюється уповільнено, нетипово, іноді з різкими відхиленнями. Однак це справжній розвиток, у процесі якого відбуваються кількісні та якісні зміни всієї психічної діяльності дитини.

Деменція – розлад більш-менш сформованих інтелектуальних та інших психічних функцій, якому передував, на відміну від олігофренії, період нормального інтелектуального розвитку дитини. У цих дітей яскраво виражена невідповідність між реальними обсягом уже набутих знань і обмеженими можливостями їх використання. Такі діти часто некритичні, розгальмовані, їхні емоції та мотиви примітивні [3].

Одна з головних цілей роботи з ПІР – допомогти їм розкритися через адекватні для рівня їхнього інтелектуального розвитку методи навчання. Насамперед у своєму колективі відчути себе впевненіше, а потім дати їм початкову професійну освіту, щоб їх соціалізація в суспільстві, після закінчення школи, проходила для них менш хворобливо.

Готовність учнів до навчання в школі та самостійної праці, а також їх працевлаштування в сучасних умовах соціально-економічного розвитку суспільства ускладнюються через відсутність методик визначення їхніх трудових можливостей та професійної орієнтації, що ґрунтуються на психофізичній діагностиці.

Діти з ПІР важко адаптуються до умов шкільного навчання. Вони відчувають труднощі при засвоєнні правил шкільного життя, неточно розуміють настанови вчителя, тому досить часто їхня поведінка оцінюється негативно. Найпоширеніші прояви неуспішності дітей з ПІР у початкових класах подано у табл. 1. Тому дуже важливо працюючи з такими дітьми звертати увагу на окреслені проблеми у навчанні, бо від їх подолання буде залежати успішність подальшого навчання та можливість адаптації цих дітей у суспільному середовищі.

Для навчання дітей з порушеннями інтелектуального розвитку використовуються ті ж методи, що й для навчання дітей з нормативним розвитком. Проте психофізичні особливості таких учнів обумовлюють інші способи застосування цих методів

Таблиця 1

Методи корекції неуспішності учнів з ПІР у початкових классах


Причини неуспішності

Прояв неуспішності

Методи корекції

нестійкість уваги

дитина часто відволікається на уроці, допускає помилки під час списування, даючи правильну усну відповідь, неправильно записує її у зошиті

тренування уваги за допомогою спеціальних вправ; розвиток регулюючої функції мовлення, коли завдяки компонуванню кожної своєї дії дитина утримує увагу на виконанні завдання; самоконтроль

знижена здатність до встановлення причинно- наслідкових зв’язків

дитині важко засвоїти абстрактний рахунок, правила правопису, зрозуміти зміст сюжетної картини, прихованого змісту оповідання, зробити висновок, встановити причину та наслідок

розвиток мислення та мовлення за допомогою спеціальних прийомів, застосування помірної кількості наочності, своєчасний перехід від конкретного до абстрактного, значно повільніший темп навчання

наявність аграфії, дисграфії, дислексії

в дитини спостерігається стійке невстигання з якогось одного предмета (математика,читання…)

навчання за індивідуальною програмою з предмета, написаного на основі загальної програми для спеціальної школи

грубе порушення моторики

дитина довго не опановує процес письма, погано малює, ліпить, відстає на уроках фізкультури

формування навичок обслуговування,спеціальні ігри з розвитку точних і дрібних рухів, заняття з лікувальної фізкультури

недостатній розвиток просторових уявлень

дитині важко опанувати рахунок, зрозуміти геометричний матеріал

відповідні заняття з психологом

грубе порушення пам’яті

дитині важко запам’ятовувати літери, формування в неї елементарних вмінь йде повільно

тренування пам’яті за допомогою спеціальних вправ; опосередкування пам’яті процесами мислення та мовлення

Зокрема, методи навчання повинні бути корекційно-розвиваючими. Це найсуттєвіша відмінність спеціальних дидактичних методів.

Щонайменші успіхи дитини в навчанні, прояви розсудливості, чуйності, старанності та інших моральних якостей, будь-які позитивні поведінкові акти і навіть відсутність або зменшення інтенсивності небажаних реакцій заслуговують на заохочення.

Орієнтуватися варто на такі показники: повага до інших у шкільному середовищі (виявляє привітність і турботу до інших); демонстрація самоконтролю (прагне уваги шляхом відповідної поведінки, прислуховується до конструктивної критики, спілкується з іншими у відповідний час; усвідомлює, що чиясь поведінка впливає на реакцію інших, бере на себе відповідальність за особисті рішення та дії, позитивно реагує на критику чи вказівки, виявляє самостійність у набутті навичок самообслуговування); демонстрація здорової я-концепції (ставиться до навчальних видів діяльності з ентузіазмом та інтересом, виражає почуття гордості та задоволення за досягнення, позитивно реагує на похвалу чи підтримку, виявляє задоволення в результаті важкої роботи, співпрацює з іншими у групі, виявляє розуміння до інших); продуктивні навички у роботі (активно залучається до навчальних видів діяльності, вміє використовувати допомогу і працювати самостійно, закінчує роботу у відведений час, легко переходить до нових ситуацій); організаційні здібності (організовує робоче місце, знає розміщення матеріалів, вміє розділяти завдання на частини і виконувати їх поступово) [4].

Психічний розвиток дитини з ПІР значною міро залежить від того, як вона буде сприйнята найближчим оточенням. Створення доброзичливого психологічного клімату в колективі, формування у дітей прагнення допомогти один одному, підтримати, співчутливо ставитись до невдач інших, радіти чужим успіхам, толерантно сприймати чужі вади, пам'ятаючи, що вони зумовлені хворобою, виховання здатності до емпатії – все це істотно позначиться на підвищенні ефективності педагогічної роботи та реалізації принципу індивідуального підходу.

Для встановлення особистого емоційного контакту вчителеві дуже важливо використовувати невербальні засоби мови: жести, міміку, виразність мовлення, погляд, але робити це треба з обережністю. Педагог повинен знати, в яких умовах виховання учень перебував раніше і перебуває зараз, що є для нього впливовим і стимулюючим, що може загальмувати прояв негативних реакцій, а що може викликати емоційний спалах.

У залежності від індивідуальних особливостей учня та характеру труднощів, які викликає у нього навчальна діяльність, слід пропонувати завдання у різній формі, наприклад, при несформованості фонематичного сприймання замість диктанту можна дати списування тексту; при виявленні труднощів під час письма за зразком (у період оволодіння грамотою) можна запропонувати письмо за контуром чи опорними крапками у зошитах; при труднощах запам'ятовування словесної інструкції – використати наочну: таблиця, умовні позначення тощо; при неможливості зрозуміти хід виконання задачі навести аналогічну, розв'язану раніше або запропонувати виконати її практично (по можливості) [5, с. 120].


1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18



  • УДК 371.3:811.161.2 Мартинчук Катерина , ст. 4 курсу педагогічного факультету
  • ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ГРАМОТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Анотація.
  • Ключові слова
  • Ключевые слова
  • Keywords
  • Проблема навчання орфографічної
  • Узагальнюючи результати
  • УДК 796:616 Мацюк Галина, ст. магістратури педагогічного факультету;
  • ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ІЗ МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ВАДАМИ Анотація.
  • Метою нашої статті