Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Сучасного вчителя

Скачати 180.51 Kb.

Сучасного вчителя




Скачати 180.51 Kb.
Дата конвертації25.04.2017
Розмір180.51 Kb.

ЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

СУЧАСНОГО ВЧИТЕЛЯ

Л. Хоружа,

Київський міський педагогічний

університет ім. Б. Д. Грінченка

Переорієнтація сучасної професійно-педагогічної освіти на європейські стандарти, передбачає, у першу чергу, підготовку компетентного фа­хівця, здатного «практично діяти, застосо­вувати індивідуальні техніки та досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяль­ності та соціальної практики».

Індивідуальність (лат. individuitas - неподільність) - сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.
Станда́рт - нормативний документ, заснований на консенсусі, прийнятий визнаним органом, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, та спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері.
Учи́тель/вчитель (педагог)- людина, яка навчає інших людей (своїх учнів), передає їм певні знання про життя. У вузькому розумінні - спеціаліст, який проводить навчальну та виховну роботу з учнями в загальноосвітніх школах різних типів.
Профе́сія (фах) - відокремлений («окреслений») у рамках суспільного поділу праці комплекс дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти.
Серед ключо­вих компетентностей, якими повинен ово­лодіти майбутній педагог (методична, соціально-психологічна, інформаційна, ді­агностична та інші), етична має пріоритетне значення. Вона виступає показником і одно­часно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи у школі, тому що виконання будь-якого педа­гогічного завдання має моральний зміст. Етична компетентність вчителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюють­ся у звичках, традиціях, принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, учинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згід­но з професійно-педагогічними нормами.
Результат, пі́дсумок, (заст. ску́ток, вислід) - кінцевий наслідок послідовності дій. Можливі результати містять перевагу, незручність, вигоду, збитки, цінність і перемогу. Результат є етапом діяльності, коли визначено наявність переходу якості в кількість і кількості в якість.
Компете́нція (лат. competentia, від compete - взаємно прагну; відповідаю, підходжу) - сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються законодавством.
Принцип (лат. principium - начало, основа) - це твердження, яке сприймається як головне, важливе, суттєве, неодмінне або, принаймні, бажане. У повсякденному житті принципами називають внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.
Мораль - система формальних, у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом та іманентним імперативом соціалізованого індивіда.
Тради́ція - досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; звичайна, прийнята норма, манера поведінки, усталені погляди, переконання когось; узвичаєння, узвичаєність, неписаний закон.

Етична компетентність за специфікою реалізації належить до так званих над-предметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми вчителями протягом засвоєння всього змісту педа­гогічної освіти.

Про́даж - це оплатна передача майна однією особою у власність іншій особі.
Характер (термін «характер» - грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток»)- це сукупність відносно стійких індивідуально-своєрідних якостей особистості, що виявляються у поведінці, діяльності та ставленні до людей, колективу, до себе, речей, роботи і тощо.

Прикладом етичної компетентності мо­жуть бути такі здатності вчителя:

♦ усвідомлення гуманістичних цінно­стей, інваріантного характеру норм, прин­ципів педагогічної етики;

розуміння морального змісту педа­гогічної професії; необхідності розвитку культурних потреб та інтересів;

♦ здійснення етичної рефлексії влас­них учинків,

♦ виявлення сутності моральних ко­лізій у різних педагогічних ситуаціях, про­гнозування результатів своїх дій;

♦ уміння розв'язувати конфлікти, ро­зуміти почуття та потреби вихованців;

♦ реалізація у професійній поведінці стратегії й тактики етично адекватного спілкування з різними учасниками на­вчально-виховного процесу.

Необхідність - система зв'язків і відносин, що зумовлює зміну, поступальний рух, розвиток у жорстко визначеному напрямку з жорстко визначеними результатами. Іншими словами, необхідність - це такий зв'язок, що обов'язково призводить до певної події.
Розумі́ння - психологічний стан, який виражає собою правильність ухваленого рішення і супроводжуваний відчуттям упевненості в точності сприйняття або інтерпретації якої-небудь події, явища, факту.
Поведі́нка - родовий термін, який охоплює різні реакції живого організму чи групи організмів.

Змістовою основою етичної компетент­ності є педагогічна етика як професійна га­лузь філософської дисципліни «Етика». Педагогічна етика вивчає особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, розробляє основи педаго­гічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя. Етика не зводиться до певної системи санкцій у педагогічній діяльності, адже її завдан­ня — пояснювати соціально-психологічну доцільність дотримання тих чи інших про­фесійних норм і правил.

Дослі́дження, до́сліди - (широко розуміючи) пошук нових знань або систематичне розслідування з метою встановлення фактів; (вузько розуміючи) науковий метод (процес) вивчення чого-небудь.
Моральність - термін, найчастіше вживається в мові і літературі як синонім моралі, іноді - етики. У більш вузькому значенні моральність - це внутрішня установка індивіда діяти відповідно до своєї совісті і свободи волі - на відміну від моралі, яка, поряд з законом, є зовнішньою вимогою до поведінки індивіда.
Філософ - любомудр, шукач істини, мислитель. У вузькому сенсі це спеціаліст з філософії, що займається філософією, розробляє питання світогляду й методології.
Педагогіка Педаго́гіка (грец. παιδαγωγική - майстерність виховання) - наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини - про зміст, форми і методи виховання, освіту та навчання.
Саме етика, з по­зицій цілісного підходу до особистості, на­полягає на розгляді навчання та виховання особистості як її духовного насичення, що розгортається в духовному діалозі, спілку­ванні рівноцінних суб'єктів.
Особистість - відображення соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності, соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують особу як члена того чи іншого суспільства або спільноти. Поняття «особистість» характеризує суспільну сутність людини, пов'язану із засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Деякі теорії особистості не включають в неї біологічні характеристики людини, інші, приміром, фрейдизм, надають біологічним чинникам визначального значення. Більш виваженим є трактування особистості як динамічної єдності біологічного та соціального.
Вихова́ння - процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки.
Осві́та - цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.

Процес формування етичної компетент­ності майбутнього вчителя достатньо складний та суперечливий. Але важливим компонентом у ньому є пізнання методо­логічних засад професійно-педагогічної етики, як її соціокультурних джерел.

Майбутнє - суб'єктивна з людського погляду й об'єктивна з погляду стороннього спостерігача часова категорія сприйняття реальності, яка характеризується комплексом явищ і подій, що не здійснились і не відбулися відносно об'єкта, який перебуває в більш ранньому часі.
Компонент (англ. component, нім. Komponente f) - різновид, складова частина чогось.
Ос­мислення учнями цих методологічних підходів дозволяє виявити змістове ядро етики, її інваріантний характер.
Методологія (грец.- μεθοδολογία - вчення про метод) - сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в науці; вчення про методи пізнання та перетворення дійсності. Основу методології складає мислення та світогляд, як операційне середовище самодисципліни та роботи з інформацією, моделями, алгоритмами.
Основу методології складає блок історичних знань про розвиток і становлення етико-педагогічних ідей.

Вивчення інваріантних характеристик змісту педагогічної етики засвідчує, що вона належить до так званих наскрізних історико-педагогічних проблем, що вини­кають у певну епоху і не втрачають своєї актуальності в умовах сьогодення.

Актуа́льність (від лат. actualis - справжній, теперішній, сучасний, важливий у даний момент, злободенний, назрілий) - абстрактний іменник до прикметника «актуальний». Актуальність - важливість, значимість чого-небудь на сьогодні, сучасність, злободенність.
Сьогодення - частина лінії часу, що складається з подій, які відбуваються нині, тобто певна ділянка просторово-часового інтервалу. При певних умовах під теперішнім часом розуміються поточні дні, місяці та навіть роки.
Про­фесійна етика — невід'ємна частина за­гальнолюдської моралі, вона існує в її ме­жах і формується на її основі. На всіх ета­пах історичного розвитку суспільства педагогічна думка була відображенням його актуальних потреб. Водночас будь-яка наукова педагогічна концепція ґрунту­валася на народно-педагогічній спадщині та прогресивному професійно-педагогіч­ному досвіді.
Нау́ка - сфера діяльності людини, спрямована на отримання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез, законів природи або суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збирання, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують досліджувані природні або суспільні явища та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

Отже, одним зі шляхів формування етичної компетентності майбутніх учителів є домінування у змісті дисциплін педа­гогічного циклу («Вступ до спеціальності», «Педагогічна деонтологія», «Педагогіка», «Історія педагогіки», «Основи педагогічної майстерності») етико-педагогічний ідей, які мають інваріантний характер. Саме во­ни складають основу педагогічних пошуків учених-педагогів удосконалення навчання та виховання підростаючого покоління в різні історичні часи.

Формуючий уплив на вчителя, як пока­зала практика, має не хронологічне подан­ня матеріалу за історичними періодами (усталене в «Історії педагогіки»), а проб­лемно-генетичний підхід, який дозволяє здійснити багатовимірне дослідження явища з позицій гуманістичної педагогіки, простежити динаміку розвитку педа­гогічної етики в різні суспільні періоди, ви­окремити й уточнити інваріантні характеристики її змісту.

Пері́од (грец. περίοδος - кружний шлях, обертання, чергування) може означати: Проміжок часу, протягом якого повторюється якийсь циклічний процес: Період коливання Період обертання Горизонтальний ряд хімічних елементів, розміщених у порядку зростання їх атомних мас, що розпочинається лужним металічним елементом, та закінчується інертним газом.
Матеріа́л - речовина, або суміш речовин, первинний предмет праці, який використовують для виготовлення виробу (основний матеріал), або які сприяють якимось діям. У останньому випадку уточнюють, що це допоміжний, чи витратний матеріал.
Істо́рія (від дав.-гр. ἱστορία - оповідь, переказ про відоме, досліджене минуле) або діє́пис - наука, яка вивчає минуле людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.
До основних ознак проб­лемно-генетичного аналізу як історичного методу дослідники включають «ретроспективність, опосередкованість історич­ними джерелами, раціональність і ком­плексність».

Витоками сучасної теоретичної етико-педагогічної думки є етичні концепції філософів античного світу.

Конце́пція (лат. conceptio - розуміння) - система поглядів, те або інше розуміння явищ і процесів; єдиний, визначальний задум.
Дослі́дник - людина, яка веде дослідження, займається науковими дослідженнями, вивченням, спостереженням, аналізом чого-небудь, сприяє отриманню нових знань.
Раціональність (від лат. Ratio - розум) - термін у найширшому сенсі означає розумність, свідомість, протилежність ірраціональності. У більш вузкому значенні - характеристика знання з точки зору його відповідності деяким принципам мислення.
Тео́рія (від грец. θεωρία - розгляд, дослідження) - сукупність висновків, що відображає відносини і зв'язки між явищами реальності у вигляді інформаційноі моделі. Теорією стає гіпотеза, що має відтворюване підтвердження явищ та механізмів і дозволяє спостерігачу прогнозувати наслідки дій чи зміни стану об'єкта спостережень.
Історизм - підхід до філософських проблем, який надає особливого значення специфічному контексту: епосі, географічному розташуванню, місцевій культурі, а також історії становлення того чи іншого питання.
Ант́ичність (від лат. antiquus, також Класична епоха) - період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.
Моральність у них розглядається як визначальне, змісто-утворююче явище людського буття. Фор­муються головні етичні вимоги та правила до людей, які навчають і виховують дітей. Так, давньокитайський мислитель Конфуцій переконливо доводив, що кінцева мета виховання людини полягає у зміцненні моралі, що дозволить подолати труднощі в майбутньому гармонійному суспільстві. У працях Аристотеля «Нікомхова етика», «Евдемова етика», «Велика етика» розкривається суспільна природа моралі, її вплив на формування етики осо­бистості.
Авторите́т (нім. Autorität, від лат. auctoritas - влада, вплив) - загальновизнана довіра, пошана.
Арісто́тель (часто також Аристо́тель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра - 322 до н. е., Халкіда) - давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Аналіз соціокультурних витоків дозво­ляє систематизувати й узагальнити наукові погляди діячів освіти та культури, почина­ючи від донаукового періоду й закінчуючи сьогоденням, зазначити декілька взаємо­пов'язаних етапів (ідей) формування етико-педагогічних ідей в історії педагогічної думки.

А саме:


♦ Етика як складова педагогічного Іде­алу, відображення суспільних цінностей і потреб.
Систематиза́ція - процес зведення розрізнених знань про предмети (явища) об'єктивної дійсності в єдину наукову систему, встановлення їхньої єдності. С. є відображенням матеріальної єдності світу і ґрунтується на вивченні суттєвих зв'язків, які об'єднують ці предмети (явища).
Ці́нність - будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, час, гроші, здоров'я тощо, заради якого вона живе. Вивченню людських цінностей присвячений розділ філософії аксіологія, який підрозділяється на етичну й естетичну аксіологію.

♦ Етика як умова гуманізації педа­гогічного процесу.

♦ Етичні засади педагогічної професії.

♦ Етика як регулятор взаємин між учи­телем й учнем.

♦ Етика як результат самовдоскона­лення педагога.

♦ Етика як базова складова педа­гогічних систем.

Зробимо коротенький ретроспективний огляд розвитку кожної з ідей.

Характеризуючи етику як складову педагогічного ідеалу, відображення су­спільних цінностей і потреб, слід відзначи­ти, що вперше поняття «ідеал» виникло у християнській моралі, а починаючи з XVIII ст., широко вивчається німецькими філо­софами (Ф. Шиллєр, Ф. Шеллінг). У етиці зміст і структуру ідеалу вперше спробував визначити Й. Кант.

Як елемент моральної свідомості етич­ний ідеал є ціннісним уявленням про дос­коналого педагога з позицій його про­фесійного обов'язку. Протягом тривалого часу ідеал педагога, де етика мала пере­важне значення, формулювався як абст­рактний образ. У Древній Греції народи­лися такі етичні цінності, як красота, доб­ро, чесність, сумлінність.

Христия́нство (від грец. Χριστός - «помазанник», «Месія») - один з напрямків єдинобожжя. Поряд з ісламом та буддизмом входить до числа 3-х світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Бога заради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині.
Старода́вня Гре́ція - цивілізація в історії Греції, яка існувала на Балканському півострові від III тис. до н. е. до початку Середньовіччя бл. 600 р. нашої ери. Найбільший її розквіт припав на класичний період V-IV ст.

Висвітлюючи педагогічний ідеал, викла­дачам доцільно звернути увагу учнів на пам'ятки Київської Русі. Наприклад, у праці «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона опосередковано віддзеркалюються етичні вимоги до педа­гога.

До проблеми педагогічного ідеалу звер­талися педагоги всього світу. Свій доробок до генезису цих ідей зробили італійський мислитель Челіо Куріоне (трактат «Школа, або три книги про досконалу Граматику»), Кирило Ставровецький Транквіліон («Євангеліє учительное...», «Перло много­ценное...»), Йоган Генріх Песталоцці, який називав «силою серця» моральні якості людини, Адольф Дістервег, який визначив головні вимоги до справжнього вчителя:

♦ знання свого предмета, уміння його викладати, любов до дітей;

Йо́ганн Ге́нріх Пестало́цці (Johann Heinrich Pestalozzi; 12 січня 1746, Цюрих - 17 лютого 1827) - видатний швейцарський педагог-новатор.
Ставровецький Кирило (Транквіліон) (1581 /?, село Ставрів, тепер Млинівського району Рівненської області- 1646, Чернігів) - український (руський) православний і греко-католицький освітній та церковний діяч, архімандрит Чернігівський, поет, учений, друкар, видавець.
Адольф Дістервег Фрі́дріх Адо́льф Вільге́льм Дістерве́г (нім. Friedrich Adolph Wilhelm Diesterweg; нар. 29 жовтня 1790, Зіген - пом. 7 липня 1866, Берлін) - видатний німецький педагог-демократ, послідовник Песталоцці.

♦ процес викладання має здійснюва­тися таким чином, щоби збудити в учнів прагнення до знань;

Бажання - прагнення, потяг до здійснення чого-небудь, хотіння. Помірний ступінь прояви волі, між звичайним хотінням, та виваженим рішенням чи вибором. Висловлювана ким-небудь думка про бажаність здійснення чого-небудь, побажання.

♦ бути ентузіастом своєї справи, захо­плюватися нею;

♦ мати сильну волю, бути суворим, вимогливим і справедливим;

♦ мати педагогічний такт, високі моральні якості та громадянську мужність.

Продовжуючи кращі європейські тра­диції, у вітчизняній педагогічній науці також окреслюють моральний ідеал учи­теля. У працях О. В. Духновича «Книжка читальна для початківців» і «Народна пе­дагогія» зазначається, що вчитель — це найбільший художник, оскільки він вибу­довує людину й людство.

Духнович Олександр Васильович (словац. Alexander Duchnovič) (*24 квітня 1803, с. Тополя на Пряшівщині, Словаччина - †30 березня 1865, Пряшів) - греко-католицький священик, україноруський письменник, педагог, поет, культурний діяч.

Відомі педагоги К. Д. Ушинський, П. Д.

Професор Костянти́н Дмитро́вич Уши́нський (нар. 19 лютого (2 березня) 1824, Тула, Російська імперія - пом. 22 грудня 1870 (3 січня 1871), Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) - український та російський педагог українського походження, кандидат юриспруденції і правознавець, один із засновників педагогічної науки та народної школи у Російській імперії, автор праць з теорії й історії педагогіки, підручників для початкового навчання і статей з педагогіки.
Юр-кевич, М. П. Драгоманов, Б. Д. Грінченко, Т. Г. Лубенець у своїх працях не тільки ви­значили риси ідеального педагога, а й досліджували внутрішні резерви розвитку такого вчителя.

Отже, відомі вчені, педагоги минулого розробили етичне ядро педагогічного іде­алу, який в сучасних умовах майже не змінився. У процесі історичного розвитку зміст етики у складі педагогічного ідеалу формувався й набував цілісності. Як бага­токомпонентне явище він увібрав у себе такі складові:

♦ загальні моральні вимоги до педа­гога (любов до дітей, добро, чесність, справедливість, сумління тощо);

♦ єдність професійних знань і мораль­них чеснот;

♦ міра виховного впливу, педагогіч­ний такт;

♦ готовність педагога до самореалізації, прагнення до самоосвіти та само­вдосконалення;

Самоактуалізація (від лат. actualis - дійсний, справжній), самореалізація - прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей. У деяких напрямках сучасної західної психології самоактуалізація висувається на роль головного мотиваційного фактора, на противагу біхевіоризму і фрейдизму, за якими поведінкою особистості рухають біологічні сили.
Справедливість - мораль та чеснота, вразливість як на суспільне добро, так і на суспільне зло. За Платоном, справедливість - це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість в повній рівновазі й гармонії («кожному своє»).
Самоосвіта - самостійний спосіб отримання знань в певній галузі науки, мистецтва, техніки, політичного життя, культури, ремесла.

♦ громадянський, національний, на­родний характер.

Націона́льність - приналежність особи до нації, держави або народу. Поняття «національність» може мати різноманітні значення: юридично-правове, політичне, етнологічне, культурологічне, повсякденно-побутове тощо.

Виявлення етичного ядра педагогічного ідеалу впливає на формування деонто-логічних засад педагогічної професії.

Розкриваючи зміст іншої історичної лінії «етика як умова гуманізації педагогічного процесу», слід відзначити, що ідеями гу­манізму наповнена вся історія людської духовності. У багатьох літературних пам'ятках часів Київської Русі засуд­жується зло і прославляється добро, утверджуються гуманістичні основи вихо­вання. Утворах «Повчання» Володимира Мономаха дітям, «Повість временних літ» Нестора Літописця, «Остромирове Єван­геліє» звертається увага на добрі починан­ня та почуття, любов до ближнього, роз­виток навичок благородної поведінки, уміння вести бесіду, важливість особисто­го прикладу у вихованні дітей, самовдо­сконалення.

Не́стор-літопи́сець (близько 1056, Київ - близько 1114, Київ) - київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житій святих князів Бориса і Гліба й Теодосія Печерського».

Гуманісти бачили людину вольовою, діяльною, емоційно прив'язаною до світу. Етика педагога як складова гуманізму найбільш висвітлена у працях Пьєтро Вер-джеріо. У його трактаті «Про благородні нрави й вільні науки» містилися принципи гуманної педагогіки:

♦ соціальна, громадянська спрямо­ваність освіти;

♦ повага особистості дитини;

орієнтація на природні особливості, вік, схильність, інтереси дитини;

♦ майстерність педагога, його вміння здійснювати диференційований підхід до учнів;

♦ відмова від фізичних покарань, ви­бір «м'яких» засобів виховання.

Вагомий внесок у становлення системи загальнолюдських гуманістичних цінно­стей зробили французькі матеріалісти XVIII століття - Гельвецій, Гольбах, Дідро, Ламері.

Видатні письменники — гуманісти ук­раїнської демократичної думки П.А.

Орієнтація, в класичному випадку - вибір одного класу систем координат, пов'язаних між собою «додатньо» в деякому певному сенсі. Кожна система задає орієнтацію, визначаючи клас, до якого вона належить.
Францу́зи (фр. les Français) чи французький народ (фр. le peuple français) - назва жителів Франції, країни в Західній Європі, що налічує 63 мільйона людей (2008). З юридичної точки зору, французький народ - це всі громадяни Франції, незалежно від їх етнічного коріння чи віри.
Матеріалі́зм - один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне - вторинним. Визначення первинності і вторинності різне у різних філософів.
Письме́нник - у широкому розумінні - кожна людина, яка пише твори (не обов'язково художні, наукові, вірші також), висловлює власні думки, досвід і бачення світу у письмовій формі. У вузькому розумінні це автор художніх творів; особа, для якої літературна діяльність є професією.
Гра-бовський, М. М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Я. Франко, Т. Г. Шевченко сприймали мораль як вищий принцип гуманізму, критерій людського життя. Совість, добро, справедливість, співчуття вони розглядали як основні чесноти кож­ної людини. Високим гуманізмом сповне­на наукова спадщина М. С. Грушевського. Особливу увагу він звертав на гуманне ставлення до вихованців, застосування найдоцільніших засобів упливу, наголошував на значенні особистого прикладу вчителя, наявності в нього ідеалу, який би він хотів утілити у своїх вихованців.

Проблемам етики педагога в контексті розвитку ідей гуманізму присвячені праці видатних представників наукового напря­му гуманістичної психології - А.

Застосунок, застосовна програма або прикладна програма (англ. application, application software, app) - користувацька комп'ютерна програма, що дає змогу вирішувати конкретні прикладні задачі користувача.
Співчуття́ - 1. Чуйне ставлення до чийого-небудь горя, до чиїхсь переживань. // Почуття жалю, викликане чиїм-небудь нещастям, горем. // Жаль, висловлений усно або письмово з приводу нещастя, горя, що спіткали кого-небудь. 2.
Гуманісти́чна психоло́гія - один з напрямків сучасної психології, орієнтованих на вивчення смислових структур людини. У гуманістичній психології, як основні предмети виступають: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров'я, міжособистісні стосунки.
Маслоу, К. Роджерса, В. Франкла, Ф. Перлза. Базовими в гуманістичній психології є поняття («відповідальність», «любов», «самореалізація», «самоактуалізація»), які за своєю сутністю складають категоріаль­ний апарат етики.

Розгляд генезису етико-педагогічних ідей у контексті гуманізації має суттєве зна­чення для змісту сучасної професійно-пе­дагогічної освіти, яка розвивається саме шляхом гуманізації та демократизації, упроваджує принципи особистісно-зо-рієнтованого навчання та виховання школярів.

Демокра́тія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Вивчення етики як регулятора взаємин між учителем та учнем дозволяє зосереди­ти увагу майбутніх педагогів саме на про­цесуальній стороні поведінки вчителя.

Ще в античні часи Демокрит акцентував увагу на моральній природі взаємин вихо­вателя з вихованцями: дбайливе ставлення до особистості, її повага, ненасильницьке формування будь-яких якостей тощо.

Ці ідеї активно розвиваються в період Відродження. Вони знаходять своє відоб­раження у працях видатних італійських учених-гуманістів - Вітторіо Рабальдоні да-Фельтре, Матфео Веджо.

У працях Еразма Роттердамського («Про виховання дітей»), Мішеля Монтеня («Досліди») критикуються невігластво вчителів і жорстокі педагогічні методи того часу.

Італійці (італ. italiani) - романський народ, основне населення Італії.
Мішель Екем де Монтень (фр. Michel Eyquem de Montaigne, [miʃɛl ekɛm də mõ'tɛɲ], *28 лютого 1533 - †13 вересня 1592) - французький філософ і письменник епохи Відродження. Есеїст-мораліст, відомий насамперед як автор «Проб» (фр. Essais, також перекладається як «Досліди»)
Ера́зм Ротерда́мський (лат. Desiderius Erasmus Roterodamus, ім'я при народженні нід. Gerrit Gerritszoon, 27 жовтня, 1466 - 12 липня, 1536) - мислитель епохи пізнього Відродження. Вибране ним латинське ім'я складається із трьох частин: імені Desiderius, що походить від слова desiderium (бажання, прагнення), грецького слова εράσμιος, що значить коханий, улюблений і латинізованої назви міста, в якому він народився - Роттердама.
Окремо звертається увага на особли­вості взаємодії вчителя з молодшими шко­лярами. Е. Роттердамський писав, що для дитини молодшого віку потрібен такий учитель, який приваблює душевністю, а не той, який лякає жорстокістю. Поводження наставника з вихованцями має бути врів­новаженим.

В Україні у Статуті Львівської Братської школи були сформульовані моральні ви­моги до вчителя: гуманно та рівно ставити­ся до всіх дітей;

Наста́вництво - це відносини, в яких досвідченіша чи більш обізнана особа допомагає менш досвідченій або менш обізнаній засвоїти певні компетенції. Досвід і знання, щодо яких будуються відносини наставництва, можуть стосуватися як особливої професійної тематики, так і широкого кола питань особистого розвитку.
Жорстокість - риса особистості, що визначається як байдужість до страждань людей або прагнення завдати страждань іншим. Також трактується як метод досягнення цілі (здебільшого задля користі).
Льві́вська бра́тська шко́ла - перша братська школа в Україні. Заснували її у Львові близько 1585 діячі Львівського братства Ю. Рогатинець, І. Рогатинець, І. Красовський та ін.
не мати заздрості; бути до­бропорядним, чесним; спиратися на такі методи виховного впливу: особистий приклад, зміст навчальних предметів, за­охочення і покарання, участь в обрядах, моральні бесіди, основи самоврядування.

У період Нового часу Жан-Жак Руссо у романі «Еміль, або про виховання» висту­пає проти схоластичної школи із зубрінням і жорстокою дисципліною, з тілесними по­караннями та приниженням особистості.

Схола́стика (від школа) - панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.
Жан-Жак Руссо́ (фр. Jean-Jacques Rousseau, *28 червня 1712, Женева - †2 липня 1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа) - французький філософ-просвітник, письменник, композитор.
Етика поведінки педагога, за Руссо, це — створення умов для саморозвитку особи­стості дитини.

Проблема етики педагогічної взаємодії вчителя з дитиною активно розроблялась видатними вітчизняними вченими та пе­дагогами: К. Д. Ушинським, С. Ф. Русо-вою, М. І. Демковим, Я. Ф. Чепігою та іншими. Так, К. Д. Ушинський, надаючи велике значення характеру взаємин педа­гога з вихованцем, стверджував, що вива­жений, свідомий уплив на учнів можливий тільки за умови тісних, доброзичливих контактів. Якщо вчитель не любить дітей і не може викликати в них симпатії, йому треба залишити педагогічну справу. Уче­ний звертає увагу на педагогічний такт, сутність якого він бачив у інтуїтивному відчутті особливостей дитини.

Отже, у багатьох працях учених різних часів педагогічна етика розглядається як регулятор взаємодії вчителя з учнями, ви­значаються певні моральні вимоги до ха­рактеру такої взаємодії: гуманно та рівно ставитися до всіх дітей; поважати осо­бистість; бути добропорядним, чесним, справедливим тощо.

Для майбутнього вчителя досить акту­альним є вивчення етичних засад пе­дагогічної професії, а саме ознайомлення з історією виникнення та становлення

педагогічних кодексів, правил профе­сійної поведінки.

Педагогічна думка розвивалася в кон­тексті еволюції конкретно-історичних, куль­турних, моральних та ідеологічних цінно­стей, що впливало на відповідні моральні вимоги до педагога. У педагогічній науці та практиці протягом історичного часу неод­норазово робилися спроби уніфікувати ці вимоги та створити кодекси моральної по­ведінки вчителя, які б могли бути засобами контролю діяльності педагогів.

Одним із перших зазначив актуальність цієї проблеми ще Сократ, який розміркову­вав над життєздатністю ідей етичного раціоналізму.

Ідеоло́гія (грец. ιδεολογία, від Ιδεα - прообраз, ідея, і λογος - слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї) - організована сукупність ідей у формі політичних міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.
Раціоналі́зм (від лат. ratio - розум) - філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В історії філософії раціоналізм протиставляється емпіризму - філософській установці, яка кладе в основу пошуків істини досвід.
Він наполягав на єдності етич­них вимог як до учнів, так і до вихователя.

В Україні за часів Трипільської культури вимоги до пестунів, які здійснювали свій педагогічний уплив на особистість вихо­ванця шляхом співпраці та взаємодопо­моги, виникла система табу (моральних заборон).

В епоху середньовіччя Єпифаній Спави-нецький у педагогічному трактаті «Грома­дянство звичаїв дитячих» сформулював своєрідний громадянський кодекс, який спирається на засади народних чеснот, норми християнської моралі і може розцінюватися як перший моральний ко­декс учителя в Україні.

Співпраця, співробітництво - спільна з ким-небудь діяльність, спільна праця для досягнення мети. Для відображення негативного сенсу цього слова (співпраця з ворогом) використовується слово колабораціонізм.
Вихова́тель - людина, яка здійснює цілеспрямований виховний вплив на іншу особу. У вузькому значенні - особа, яка обіймає цю посаду в навчально-виховних закладах.
Християни - послідовники вчення Ісуса Христа або прихильники релігії християнства. Вперше учнів Христа було названо християнами в Антіохії: «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів.
Цивільний кодекс України (ЦКУ) - основний нормативно-правовий акт цивільного законодавства України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.
Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́нь (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукуте́нь-Трипі́лля») - археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині, у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень.
Середньовіччя Середньові́ччя - період європейської історії від 5 століття (падіння Римської імперії і Велике переселення народів) до епохи Відродження та Реформації, кінець 15 століття - початок 16 століття. За усталеною періодизацією раннє середньовіччя швидше відбулося у Західній Європі, аніж у Східній (близько 9-11 ст.).

Довгий час в історії педагогічної теорії та практики у зв'язку з конкретними істо­ричними умовами, недоступністю освіти для більшості людей питання розробки ко­дексів професійної поведінки вчителів бу­ло неактуальним.

Розвиток прагматичної педагогіки, «вільної школи», запропонований амери­канським педагогом Д.

Прагматизм - доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.
Дьюі, активізував питання розробки моральних вимог до діяльності вчителя. У своїй педагогічній системі вчений розширює сферу реалізації педагогічної етики: взаємодія вчителя з уч­нями на основі співпраці; уміння зайняти поруч з учнем місце не керівника, а поміч­ника та консультанта; відмовитись від покарань, осуду, оцінок, що принижують особистість; використання діалогічних форм спілкування тощо.

У радянські часи в наукових роботах І. О. Синиці, Е. А. Гришина, І. І. Чернокозова, В. І. Писаренко, В. Я. Писаренка та інших учених значна увага приділялася розробці нормативних етико-педагогічних вимог до вчителя.

У сучасних зарубіжних дослідженнях у кодексах професійної моралі педагога робиться акцент на виявленні вчителем компетентності, обов'язковості та відпо­відальності.

Проблемно-генетичний аналіз етики як результату формування й самовдоскона­лення педагога повинен підвести учнів до висновку, що моральний розвиток особи­стості — це діалектична тріада процесів: виховання, самовиховання та самовдо­сконалення.

Самовихова́ння - управління суб'єктом своєю діяльністю, спілкуванням, поведінкою, хвилюваннями, спрямованими на зміну своєї особистості відповідно до усвідомлених цілей, ідеалів і переконань задля самовдосконалення.
Діале́ктика (грец. διαλεκτική - «мистецтво сперечатись», «міркувати») - метод філософії, що досліджує категорії розвитку.

Звертаючись до праць відомих педа­гогів, можна знайти чимало підтверджень зробленому висновку. Так, у роботах ні­мецького вченого, педагога Йоганна Гер-барта велика увага приділяється вивченню механізмів формування етичної поведінки вчителя. Учений констатує, що для цього необхідні: внутрішня свобода; доско­налість, що виробляється на основі ор­ганізованої волі; доброзичливість, що спрямована на встановлення гармонії між індивідуальною волею та волею інших лю­дей; розуміння індивідуальних прав та обов'язків індивіда у стосунках з іншими членами суспільства; справедливість.

У творах видатного українського мис­лителя Григорія Савовича Сковороди «Вхідні двері до християнської доброчес­ності», «Дружня розмова про душевний світ», «Вдячний Єродій» висвітлюється ідея змісту людського існування, яка полягає в самопізнанні та самовдосконаленні, до­сягненні щастя цілковитою перемогою ду­ху й душевним спокоєм.

Самопізнання - це своєрідний механізм пізнавальної діяльності людини, в основі якого лежить процес рефлексії. Процес самопізнання вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, дозволяє відкрити себе, виявити свої позитивні якості, можливості та задатки, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант - у стійку рису характеру.
Існува́ння (від екзистенція) - центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи.

У науковій спадщині Я. А. Мамонтова сформульована ідея самовдосконалення вчителя у професійній діяльності. Він за­значав, що учитель — «вічний студент», він повинен постійно розвиватися, мати яск­раву індивідуальність, гармонійну натуру.

Сучасні вчені (І. А. Зязюн) надають ве­ликого значення розвитку педагогічної етики, а саме емоційно-чуттєвої сфери педагога як базової в її формуванні. Більшість дослідників доходять висновку, що професійна етика педагога набу-вається в результаті цілеспрямованого формування й самовдосконалення, роз­вивається в сукупності з іншими психо­логічними характеристиками особистості.

Більшість - велика частина чого-небудь, або кількісне переважання прихильників якоїсь ідеї чи рішення над їхніми противниками. Вважається найпершою засадою демократичного способу прийняття спільних рішень, головною й необхідною умовою обрання кандидата на виборну посаду.
Професійна етика - це кодекс правил, що визначає поведінку спеціаліста у службовій обстановці, норм, які відповідають існуючим законам та відомчим нормативним документам, професійним знанням, стосункам у колективі, глибокому усвідомленню моральної відповідальності за виконання професійних обов'язків.

Вивчення етики як базової складової педагогічних систем дозволяє визнати провідну роль і місце етики в реалізації більшості реформаторських ідей, педа­гогічних систем, що відомі у світі.

Рефо́рма (лат. reform, фр. réforme - «перетворюю», «змінюю») - 1) В соціології Р. – комплекс заходів, якими вводяться такі нові суспільні відносини, які не змінюють основ (передусім, економічних) системи суспільних відносин, але призводять до зміни умов діяльності всіх або групи членів суспільства.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський одним з перших запропонував навчально-виховну систему, стрижнем якої були гуманізм і педагогічна етика вчи­теля. У цій системі представлено комплекс основних змістових складових педа­гогічної етики: ідеал учителя-гуманіста, його авторитет у суспільстві, нормативні вимоги до професії, дотримання яких ве­де до успіху в навчанні та вихованні учнів;

Нормати́в (рос. норматив, англ. standard, norm, нім. Normative n) - показник норм, згідно з якими проводиться певна робота або здійснюється що-небудь.
процесуальна сторона поведінки вчителя тощо.

Відомою є система американського пе­дагога Джона Дьюі. Це — школа-співтова-риство, в основі якої лежать такі базові принципи:

♦ практика, діяльність, досвід, інтере­си учнів — цінності освіти, основа ор­ганізації всіх освітніх процесів;

♦ дитина — центр системи, вона може виявити свою індивідуальність, тільки

залучившись до активної соціальної прак­тики;

♦ учитель — гід, фасилітатор, кон­сультант навчальної діяльності учня.

Фасилітація (від англ. facilitate - допомагати, полегшувати, сприяти) - це організація процесу колективного розв'язання проблем у групі, який керується фасилітатором (ведучим, головуючим). Це одночасно процес та сукупність навичок, які дозволяють ефективно організовувати обговорення складної проблеми без втрат часу та за короткий термін виконати усі заплановані дії із максимальним залученням учасників процесу.

В основі педагогічних систем М. Мон-тессорі, Р. Штайнера (вальдорфська педа­гогіка) — духовна єдність педагогів та учнів; педагогіка взаємин, а не вимог; культ творчості; свобода як засіб вихован­ня; образний, емоційний виклад ма­теріалу; відсутність оцінок; свобода вибо­ру учнем виду діяльності та інше.

Світове значення мають педагогічні сис­теми видатних українських педагогів А. С. Макаренка і В. О. Сухомлинського. Якщо етика Макаренка — це піднесення моральної позиції особистості до етики суспільної відповідальності, то етика Сухо­млинського - це цінність людини, її інди­відуальна свобода та гідність, які є точкою опори всіх соціальних, політичних та осо-бистісних зусиль.

Підвищення (елевація) - кутова висота об'єкта спостереження (земного предмета, літального апарату, небесного світила тощо) над істинним горизонтом. Підвищення спільно з азимутом служить для визначення напрямку на об'єкт.
Театральна лабораторія «ВідСутність» - зразковий художній колектив заснований в 2010 році за ініціативи Юрія Паскара в місті Рівне. Діє на базі Рівненського міського Палацу дітей та молоді.
Відповіда́льність - загальносоціологічна категорія, яка виражає свідоме ставлення особи до вимог суспільної необхідності, обов'язків, соціальних завдань, норм і цінностей. Відповідальність означає усвідомлення суті та значення діяльності, її наслідків для суспільства і соціального розвитку, вчинків особи з погляду інтересів суспільства або певної групи.
Соціа́льне (лат. socialis - товариський, громадський) - одна з основних категорій соціології та соціальної філософії. Вперше вона була введена до наукового обігу К. Марксом для позначення характеристики однієї із сторін суспільного життя.

Педагогічна етика виступає стрижнем пе­дагогічних систем, які створені Ш. О. Амо-нашвілі, М. П. Гузик, О. А. Захаренко, І. П. Івановим, Є. М. ільїним, С. М. Лисен-ковою, В. Ф. Шаталовим, В. О. Караков-ським.

Отже, педагогічна етика пройшла у своєму розвитку шлях від абстрактного ідеалу вчителя до комплексного інтегра­тивного утворення, базової ідеї функціо­нування багатьох педагогічних систем, основу яких складають ідеї гуманного ставлення вчителя до учнів, їх психо­логічної підтримки, ініціативи, творчості, відповідальності, особистого прикладу поведінки, доброти, співчуття, свободи самовизначення та ін.

Абстра́кція (лат. abstractio - відвернення, відволікання) - одна з основних операцій мислення, а також метод наукового дослідження, що полягає в тому, що суб'єкт, відокремлюючи які-небудь ознаки об'єкту, що вивчається, відволікається від інших, не враховуються його неістотні сторони і ознаки.

Проведений проблемно-генетичний аналіз розвитку етико-педагогічних ідей в історії педагогічної думки дозволяє не тільки прослідкувати генезис цих ідей за

змістовими напрямами, а й створити пев­ну методологічну основу формування в майбутніх учителів етичної компетент­ності, показати інваріантний характер змісту професійної етики. Адже, щоб чи­нити компетентно, відповідно до норм етики, необхідно глибоко усвідомити їх сутність і значення на рівні цінностей, «практичної філософії дії».



Література

1. Великий українець. Матеріали з життя та діяльності М. С. Грушевського / Упо-ряд., підгот. текстів та фотоматеріалів, комент., приміт. А. П. Демеденка. - К.: Ве­селка, 1992. - 551 с

2. Володарский В. М. Идеи эстетическо­го воспитания. - М., 1973. - Т. 1. - 168 с.

3. Духнович А. Народная педагогика в пользу училищ и учителей сельских. 4.1. Педагогия общая. - Львов, 1857. - 92 с.

4. Крылова Н. Б., Александрова Е. А. Очерки понимающей педагогики. — М.: Народное образование, 2001. — 448 с.

5. Паращенко Л. І. Технологія форму­вання ключових компетентностей у стар­шокласників: практичні підходи // Компе-тентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліоте­ка з освітньої політики / Під заг. ред. О. В. Овчарук.- К.: «К.І.С.», 2004. - 112 с

6. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник для студентів вищ.

Освітня політика - діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування й розвитку галузі освіти.
Навчальний посібник - видання, яке частково доповнює або замінює підручник у викладі навчального матеріалу з певного предмета, курсу, дисципліни або окремого його розділу, офіційно затверджений як такий.
навч. пед. закладів. - Суми, 2000. - 208 с

7. Чернокозова В. Н.,Чернокозов И. И. Этика учителя. - К.: Рад.школа, 1973. -175 с.

8. Шкабара И. Е. Проблемно-генетичес­кий анализ как метод историко-педагоги-ческого исследования // Педагогика. — 2003. -№7. -С.21-25.
Реалізація мети та завдань виховання значною мірою залежить від доцільності, виваженості тих чи інших методів виховання як педагогічного інструменту взаємодії з особистістю школяра. Умовами ефективного використання методів виховання є застосування тільки випробуваних, ефективних для учнів прийомів і видів роботи, опори на використання практичного досвіду, установлення зворотних зв'язків. Пропонуємо вашій увазі метод проектів у виховній діяльності російського автора Ірини Литвинової.

МЕТОД ПРОЕКТІВ

У ВИХОВНІЙ

ДІЯЛЬНОСТІ

І. Литвинова,

Росія


Навчальний рік закінчується, канікули MM пройдуть швидко, попереду - новий навчальний рік, а от яким йому бути - залежить від того, як ми його спла­нуємо, урахуємо помилки минулого.

1. У вас на столі клей, ножиці, два аркуші паперу. Прошу вас за допомогою всього цього спорудити щось, воно повинно бути стійким і мати максимально можливу висо­ту. (Звучить неголосна музика, учасники семінару у групах виконують завдання.)

2. А тепер давайте згадаємо, яке було зав­дання: побудувати ЩОСЬ, воно повинно сто­яти без допомоги наших рук і мати макси­мально можливу висоту. Кожна група тепер може показати своє творіння - свій проект і розповісти, що і як ви планували і що у вас вийшло. Кожна група представляє та захи­щає своє ЩОСЬ.

3. Отже, тільки що ви виконали ПРОЕКТ. У перекладі з латинський ПРОЕКТ - бук­вально «кинутий уперед», а у словниках — це «план, задум, текст або креслення чого-небудь, що випереджає його створення». У чому відмінність проекту від планування будь-якого заходу? Деяка непередбачу-ваність результату (ніхто не знає, що в нас вийде) ставить людину в позицію дослідни­ка, творця, активізує її здібності, а якщо це ще й колективний проект, то стимулює роз­виток колективних відносин.

А стосовно школи проект - це спільна навчально-пізнавальна творча або ігрова діяльність, що має загальну мету й узго­джені способи діяльності та спрямована на досягнення загального результату.

Що дає використання проектів у нашій роботі? По-перше, така діяльність заохочує особисту ініціативу кожного, по-друге, ця діяльність стимулює нас до самостійного прийняття рішень, а не до очікування вказівок «зверху». Ця діяльність сприяє роз­витку комунікативних навичок та активізує наше спілкування. Під час спільної роботи ви допомагали один одному, радилися, жартували, а це необхідна умова для здійснення проекту.

Проектна діяльність містить у собі такі етапи.

♦ Постановка мети; виявлення пробле­ми, протиріччя, формулювання завдання.

♦ Обговорення можливих варіантів вирішення проблеми, вибір способів.

♦ Самоосвіта, підбір матеріалу.

♦ Придумування ходу діяльності, роз­поділ обов'язків.

♦ Вирішення оптимальних завдань.

♦ Узагальнення результатів.

♦ Аналіз успіхів і помилок.

4. Коли ми плануємо роботу у класних колективах разом з дітьми або, наприклад, з вами плануємо роботу у клубі класних керівників, ми займаємося проектувальною діяльністю, при цьому завжди попередньо визначаємо проблеми та протиріччя.

5. 25 травня, як завжди, пройде «Свято останнього дзвінка». Торік у цей день у нашій учительській з'явився плакат: «До нового навчального року залишилося 100 днів», Вивішуючи цей плакат, ми сподівали­ся на те, що вчителі будуть настроюватися на зустріч зі своїми учнями, будуть прики­дати плани на новий навчальний рік. Але перше вересня пройшло, як звичайно: зви­чайні лінійки, звичайний дзвіночок, зви­чайні зустрічі у класах, а хотілося б чого-не­будь незвичайного. Цього незвичайного чекають від нас і діти, і батьки. Більше того, ми з першого дня навчального року упус­каємо рішення певних виховних завдань, а, як кажуть, «як почнеш, так і закінчиш», тому важливо, щоби ПЕРШЕ ВЕРЕСНЯ стало для всіх знаменним днем.

6. В якості нашої проектувальної роботи пропоную сьогодні виконати проект «Свято знань» для нового навчального року. Об'єднайтеся у групи. Завдання для кожної групи сформульоване на листочках. Час ви­конання завдання - 10—15 хвилин. Про­ведіть роботу у формі «мозкового штурму»,

приймайте будь-які рішення, а з них виби­райте найкращі.



Завдання

♦ Представте ідею проведення «Дня знань» у школі, починаючи від входу дити­ни у школу до прощання в перший шкіль­ний день.

♦ Визначте виховні цілі цього дня (по­передити дитячі страхи, показати ..., створи­ти умови для радості... і т. д.).

♦ Приготуйтеся захистити ваш проект.

7. Кожна група озвучує результати своєї роботи, ми отримуємо кілька варіантів про­ведення свята й масу продуктивних ідей:

♦ «Подорож у літо».

♦ Гра «Калейдоскоп знань».

♦ Анкетування «Що я чекаю від навчально­го року».

♦ Урок-побажання «Ти мені - я тобі» і т.д.

8. Усі варіанти обговорюються й, за зго­дою авторів, найцінніші пропозиції відби­раються для проекту загального сценарію шкільного свята. До 1 вересня сценарій бу­де дороблений, будуть ураховані побажан­ня старшокласників, приготовлений рек­візит, виучені ролі, оформлена школа, і тоді «Свято першого дзвоника» запам'ятається всім.



9. Попереду в нас травневий «Клуб клас­них керівників». Наше завдання у травні — виконати проект організації виховної робо­ти на весь новий навчальний рік.

За матеріалами освітніх сайтів.


Скачати 180.51 Kb.

  • Аристотеля
  • Кирило Ставровецький
  • Жан-Жак Руссо
  • Більшість
  • МЕТОД ПРОЕКТІВ У ВИХОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ І. Литвинова