Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Тема 26: Особиста гігієна хворого. Медичні процедури

Скачати 217.97 Kb.

Тема 26: Особиста гігієна хворого. Медичні процедури




Скачати 217.97 Kb.
Дата конвертації29.04.2017
Розмір217.97 Kb.

Практичне заняття

ТЕМА 26: Особиста гігієна хворого. Медичні процедури


Мета: - навчити порядку надання першої медичної допомоги хворим лікарськими препаратами і засобами догляду за хворими;
Ліка́рські за́соби (лікувальні препарати, ліки, медикаменти) - речовини або суміші речовин, що вживають для профілактики, діагностики, лікування захворювань, запобігання вагітності, усунення болю; отримані з крові, плазми крові, органів і тканин людини або тварин, рослин, мінералів, хімічного синтезу (фармацевтичні засоби, ліки або медикаменти) або із застосуванням біотехнологій (вакцини).
Особи́ста гігіє́на - галузь гігієни, яка розробляє питання збереження та зміцнення здоров'я людини шляхом дотримання раціонального гігієнічного режиму в побуті, особистому житті та трудовій діяльності.
Пе́рша меди́чна допомо́га - комплекс невідкладних медичних заходів, які проводяться людині, що раптово захворіла або постраждала, на місці пригоди та під час її транспортування до медичного закладу.

- навчити надавати першу медичну допомогу хворим;

- ознайомити з поняттям особиста гігієна хворого;

- тренування в проведенні медичних процедур (вимірювання тиску, пульсу, частоти дихання).

Навчальні питання:

1. Особиста гігієна хворого.

2. Медичні процедури.

Студенти мають знати:



  • порядок приготування постелі хворого;

  • порядок догляду за шкірою;

  • порядок догляду за волоссям та нігтями хворого;

  • порядок догляду за порожниною рота хворого;

  • порядок догляду за порожниною носа;

  • порядок догляду за очима;

  • порядок проведення медичних процедур.

Студенти повинні засвоїти терміни і поняття:

- особиста гігієна, субнормальна температура, субфебрильна температура, нормальна температура, висока температура, помірна лихоманка, артеріальний тиск,

Місце заняття: клас захисту Вітчизни.

Клас за́хисту (від ураження електричним струмом) (англ. Appliance classes) - система умовних позначень способів і ступеня забезпечення електричної безпеки при користуванні електричним обладнанням. Відрізняють чотири класи захисту: 0, I, II та III.
Порожнина носа (лат. cavum nasi) - порожнина тіла, в якій у тварин та людини розміщуються органи нюху та через яку відбувається дихання. Порожнина носа розпочинається ніздрями, які ведуть до пристінка носової порожнини.
Артеріальний тиск - кров'яний тиск, який заміряється на артеріях і визначає силу тиску крові на стінках артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу. Завжди вимірюється два значення: систолічний (верхній) і діастолічний (нижній).

Час: 80 хв.

Метод проведення заняття: практичне заняття.

Обладнання: укомплектована медична сумка.

Структура заняття



  1. Організаційний момент - 2 хв.

  2. Актуалізація опорних знань і умінь студентів - 8 хв.

  3. Вивчення нового матеріалу – 50 хв.

  4. Закріплення нових знань і умінь студентів – 10 хв.

  5. Підсумок заняття – 5 хв.

  6. Домашнє завдання – 5 хв.

Хід заняття

  1. Організаційний момент – 2 хв.

Шикування групи в одну (дві) шерен­ги черговим групи, перевірка за списком та зовнішнього стану студентів, віддача рапорту викладачу, привітання викладачу (тренування декілька раз – в разі потреби ).

II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.

1. Перевірка вивчення і виконання домашнього завдання.

2. Оголошення теми, мети та порядку вивчення матеріалу.

III. Вивчення нового матеріалу : теоретичні питання – 15 хв.; практична робота – 35 хв.

1. Особиста гігієна хворого.

Особиста гігієна — це дотримання в чистоті тіла людини, її постільної та натільної білизни, одягу, взуття, житла.

Порядок зміни постільної та натільної білизни. Догляд за шкірою, волоссям, нігтями, порожниною рота й носа, вухами, очима, профілактика та лікування пролежнів.



Приготування постелі хворого

Для приготування постелі необхідно мати комплект білизни та постільного приладдя, це, зокрема: матрац, подушка з пошивкою, простирадло, ковдра з підковдрою та рушник. Простирадло та пошивку треба розправляти так, щоб не було складок.

Зміна постільної та натільної білизни (рис. 2.1) Зміну білизни роблять після чергової санітарної оброб­ки, зазвичай, один раз на сім-десять днів.

Зміна постільної білизни у тяжкохворого: а) скачування простирадла по довжині;

Пості́льна біли́зна, також постіль - вироби з тканини, які стеляться з гігієнічною та декоративною метою на матрац у ліжку.

б) скачування простирадла по ширині
Якщо це можливо за станом хворого, то його кладуть на бік, вільну половину брудного простирадла по ширині скачують до спини, а на місці, що звільнилося, розстеляють чисте простирадло, половина якого, відповідно, скачана. Валики з чистого та брудного простирадл лежать поруч. Потім хворого перекладають на чисту половину простирадла, забирають брудну, розгортають чисту та закінчують перестилання.

Якщо хворому заборонено рухатися в постелі, то про­стирадло змінюють в інший спосіб. Спочатку злегка піднімають голову хворого, а головний ганець простирадла збирають складками до попереку, потім піднімають ноги й у такий же спосіб до попереку збирають інший кінець простирадла, після чого його обережно витягають з-під хворою. Одночасно з іншого боку під поперек під­водять чисте простирадло, скачане по довжині двома валиками, а потім ретельно розправляють його на обидва боки — до голови та ніг.



При зміні натільної білизни у тяжкохворого дотриму­ються визначеної послідовності:

а) злегка підняти верхню частину тулуба;

б) зібрати сорочку зі спини на шию;

в) підняти руки;

г) зняти сорочку через голову, а потім з руки.

Надягають сорочку у зворотному порядку: спочатку на руки, потім через голову та розправляють уздовж спини.

При захворюваннях або травмах кінцівок білизну спо­чатку знімають зі здорової кінцівки, а потім із хворої. Надягають білизну у зворотному порядку, тобто спочатку на ушкоджену кінцівку.

Одна з небезпек, з якими може зіткнутися людина, пере­буваючи у стані важкої хвороби з постільним режимом,—це пролежні. Поява у хворих пролежнів свідчить про поганий до­гляд.



Пролежні поверхневі або глибокі виразки, які утворю­ються внаслідок порушення кровообігу і змертвіння тканин.
Некро́з (грец. Νεκρός - смерть) - передчасна загибель і руйнування клітини в живому організмі під дією факторів критичного ушкодження.
Їх появі сприяють незручна постіль зі складками, що рідко пере­стилається, наявність сміття, решток їжі. Найчастіше про­лежні утворюються в ділянці крижових хребців, лопаток, потилиці, сідничних горбів та на інших місцях, де м'які ткани­ни з одного боку здавлюються виступами кісток, а з другого — постіллю.

Для профілактики пролежнів можливі місця їх утворення час від часу розтирають марлевою серветкою, змоченою камфорним спиртом, одеколоном чи 0,25 %-вим розчином аміаку не менше одного разу на добу. Необхідний також легкий масаж.

Місця, найбільш небезпечні для пролежнів, розтирають стерильною марлевою серветкою, змоченою камфорним спиртом або одеколоном, не менш як один раз на добу роблять легкий масаж. Періодично змінюють положення хворого в постелі, якщо немає протипоказань до цього. Під місця найбільшого тиску підкладають гумові кола, поперед­ньо покриті тканиною. Ділянки почервоніння (перші ознаки пролежнів) шкіри змазують 5—10 % розчином перманганату калію чи 1 % спиртовим розчином брильянтового зеленого один-два рази на добу.

Пермангана́т ка́лію - марганцевокислий калій, калієва сіль манганової кислоти. Формула: KMnO4. Прекурсор (IV списку прекурсорів ПККН).
Щільна кірка, що утворюється при цьому, запобігає зволоженню й інфікуванню некротизованих ділянок. За призначенням лікаря роблять пов'язки з маззю Вишневського, що сприяє прискоренню процесів загоєння.

Догляд за шкірою

При догляді за хворим важливо забезпечити чистоту його шкіри. Якщо стан хворого задовільний, то він при­ймає душ або загальну гігієнічну ванну із зануренням у воду всього тіла, крім верхньої частини грудей, у напів-сидячому положенні. Лежачим хворим роблять місцеві ванни із зануренням тільки якоїсь частини тіла, приміром, рук або ніг. Температура води повинна бути 37—38 °С, тривалість процедури не більша, ніж 15 хв.

Тяжкохворим щодня обтирають обличчя ватою, змоче­ною в теплій воді (температура 36—37 °С). Тіло обтира­ють губкою чи рушником, змоченим теплою водою з туалет­ним милом, поступово, у визначеній послідовності: шия, груди, руки, живіт, ноги. Змочені ділянки розтирають сухим рушником до відчуття тепла.

Хворим із суворим постільним режимом для ранкового молодшої медсестри вони миють спочатку руки, потім обличчя, шию, вуха.

Ретельного догляду вимагає ділянка статевих органів і заднього проходу.

Відхідник, анус, задній прохід, анальний отвір (лат. anus - кільце) - нижній край шлунково-кишечного тракту (прямої кишки), точніше задньопрохідного каналу тварин, отвір, через який кал виводиться з організму.
Стате́ві о́ргани, також Геніталії - органи статевого розмноження тварин і людини. До статевих органів належать статеві залози (гонади), статеві протоки (сім'явипорскувальна протока, фаллопієві труби тощо), додаткові утвори (різні залози, сім'яні сумки, сім'яноприймачі і всі пристосування для виношування зародків) та копулятивні органи.
Хворі напівпостільного та загального ре­жимів користуються біде з подачею теплої води вертикаль­ним струменем або підмиваються в інший спосіб. Хворих на постільному режимі підмивають не рідше від одного разу на добу. При цьому під таз хворого підкладають клейонку, підводять підкладне судно та пропонують зігнути в колінах і трохи розвести ноги, з глечика на промежину направ­ляють струмінь теплої води чи слабкого розчину перманга­нату калію. Потім стерильною ватяною кулькою, затиснутою корцангом, роблять кілька рухів у напрямку від статевих органів до заднього проходу. Іншою ватяною кулькою осушу­ють промежину (напрямок цих рухів повинен бути таким же).

Догляд за волоссям та нігтями хворого

Голову миють теплою водою з милом один раз на сім-десять днів, після миття волосся насухо витирають і роз­чісують. Гребінець миють у гарячому 2 % розчині соди та періодично протирають етиловим спиртом або оцтом.

Етано́л (ети́ловий спирт, ви́нний спирт) - органічна сполука, представник ряду одноатомних спиртів складу С2Н5ОН (скорочено EtOH). За звичайних умов є безбарвною, легкозаймистою рідиною. Згідно Національного стандарту України ДСТУ 4221:2003 етанол - це токсична речовина з наркотичною дією, за ступенем впливу на організм людини належить до четвертого класу небезпечних речовин.
Нігті на руках і ногах регулярно підстригають.



Догляд за порожниною рота хворого

Усі хворі, крім тяжких, самі чистять зуби вранці та ввечері. У тяжкохворих протирання зубів і язика роблять за допомогою затиснутої пінцетом ватяної чи марлевої кульки, змоченої розчином соди чи 3 % розчином перекису водню або слабким розчином перманганату калію.



Догляд за порожниною носа

Для видалення кірок у носові ходи вводять турунди, змочені у вазеліновій олії, і обертальними рухами видаляють кірки.

Догляд за вухами полягає в регулярному митті їх теплою водою з милом і обережному очищенні зовнішнього слухового проходу від вушної сірки за допомогою ватяного ґнотика.

Гідроге́н перокси́д, пере́кис во́дню - бінарна сполука гідрогену з оксигеном складу Н2О2. В молекулі наявний ковалентний зв'язок між атомами оксигену.
Зовнішній слуховий прохід - трубка яка іде до барабанної перетинки. Захищає вухо від потрапляння пилу за допомогою вушних залоз, та проводить звук до барабанної перетинки.


Догляд за очима

Якщо виділення з очей склеюють вії та повіки, то по­трібне протирання очей. Для цього використовують 2 % розчин борної кислоти, фізіологічний розчин, охолоджену кип'ячену воду.

Бо́рна кислота́ (о́ртобо́рна, о́ртобора́тна, бора́тна кислота́) Н3ВО3 - слабка неорганічна кислота. Білі кристали, малорозчинні у воді при кімнатній температурі і значно більше у гарячій воді. При нагріванні борна кислота втрачає воду, утворюючи спочатку метаборну кислоту (НВО2), потім тетраборну (Н2В4О7) і, нарешті, оксид бору (В2О3); при розчиненні у воді з цих сполук знову утворюється борна кислота. У природі борна кислота зустрічається у вигляді мінералу - сасоліну.
Протирання проводять змоченою ватяною кулькою від зовнішнього кута ока до внутрішнього з кож­ного боку.


2. Медичні процедури.

Надзвичайно велике значен­ня для одужання хворого має правильний догляд за ним.

Недарма у слова «вилікувати» поширений синонім «виходити», Якими б значними не були досягнення медицини, які б ефективні препарати не випускала фармацевтична промисло­вість, дбайливе, уважне ставлення до хворого ніколи не втратить своєї цілющої сили.

Щоб доглядати за хворим, одного лише бажання не досить. Потрібно набути спеціальних навичок, умінь. Про них і піде мова далі.

Коли людина занедужала, їй передусім слід створити належні побутові умови: подбати про правильне освітлення, тишу, зміну білизни, дотримання вимог особистої гігієни, правильне про­вітрювання кімнати.

Будь-який хворий потребує застосування спеціальних процедур — складових процесу лікування або здійснення кон­тролю над його станом. Це — вимірювання температури, пуль­су, тиску, частоти дихання, збирання виділень, накладання компресів, постановка гірчичників, банок, клізми, промивання шлунку.

Промивання шлунка - багаторазове видалення з шлунка решток їжі або отруйних речовин. Промивання шлунка провадиться лікарем або фельдшером за допомогою спеціального шлункового зонда, через який вводять рідину.



Одним з головних показників стану людини є температура її тіла, оскільки більшість хворобливих процесів в організмі призводить до температурної реакції, що є складовою імуніте­ту людини. Для вимірювання температури використовують медичні ртутні термометри зі шкалою від 33,2 до 42 °С.

Останнім часом у продаж надходять індикатори температу­ри на рідких кристалах.

Рідки́й криста́л - специфічна термодинамічна фаза деяких речовин[Джерело?], якій властиві риси як рідини (текучість), так і кристалу (анізотропія властивостей).
Вони не мають високої точності, але діють дуже швидко — результат можна одержати вже через кілька секунд після прикладання індикатора до лоба чи інших частин тіла. У деяких випадках така швидкість має вирішаль­не значення.

Нагадаю, що субнормальною вважається 36°С, нор­мальною — 36°—37°С, субфебрильною — 37°—38°С, помірною лихоманкою — вище 38°С, а високою — 39—41°С.

Здається, немає нічого простішого від вимірювання темпе­ратури: поклав під пахву термометр і чекай собі, поки ртутний стовпчик підніметься до певної позначки...

Не поспішайте. Трапляється, що запалювальний процес шкіри на місці замірювання температури може підвищити покази на шкалі градусника. Неточною буде й температура, коли ви мірятимете її людині, котра щойно була в ванні або користувалася грілкою. Волога шкіра (вона спричиняє Підвищену тепловіддачу), посилена робота м'язів також впливають на покази термометра. Отже, пам'ятайте про це. Не забудьте перед вимірюванням температури струснути термометр так, щоб ртутний стовпчик опустився нижче позначки 36°С.

Тримати його під пахвою достатньо 10 хвилин. Найкраще вимірювати температуру тіла між 7 й 9 годинами ранку або між 15—17 годинами пополудні.

Температура тіла - комплексний показник теплового стану організму людини, тварин.
Тоді результати будуть найточніші. Коли, це доводиться робили в інший час, пам'ятайте, що температура тіла увечері вища, ніж уранці на кілька десятих градуса, а в дітей навіть на цілий градус, отож 37°— 37,5*С стає в цей час нормою. У літніх людей, навпаки, надвечір вона падає і може становити 3б,б°—36,5°С, і це також нормально.

Після вимірювання температур термометр витирають 70-процентним спиртом або кладуть у дезінфікуючий розчин.

Термометрі́я (від termos - температура і metros - вимірювання) - розділ прикладної фізики, присвячений розробці методів і засобів вимірювання температури. Термометрія є також розділом метрології, в її завдання входить забезпечення єдності і точності вимірювань температури: встановлення температурних шкал, створення еталонів, розробка методик градуювання та повірки приладів для вимірювання температури.
Резуль­тати вимірювань температури треба запам'ятати, а ще краще записати. Це дуже цінна інформація для лікаря, який прийде до хворого.

Помірну лихоманку можна зняти, випивши, приміром, та­блетку аспірину, анальгіну чи антипірину. Коли хворого сильно морозить, його найкраще закутати теплими простирадлами, обкласти грілками, поверх цього накинути кілька шерстяних ковдр, а на голову покласти холодний компрес. Перед такою процедурою, що триває 1—2 години, хворого поять чаєм з ли­повим цвітом або малиною, щоб посилити потовиділення (це допоможе вивести токсичні речовини з організму, мобілізувати його захисні сили).

Токси́ни (від грец. toxikon - «отрута для використання на стрілах») - отруйні речовини, що виробляються живими клітинами або організмами. Індивідуальні сполуки, що спричинюють отруєння. Токсини майже завжди є білками, здатними до породження хвороби при контакті або абсорбції тканинами тіла через взаємодію з біологічними макромолекулами, наприклад ферментами або рецепторами.



Так само як і температура, велике значення для діагностики має пульс — поштовхоподібні коливання стінок артерій, спричинені рухом крові, яка надходить від серця. Зміна часто­ти пульсу свідчить про різні захворювання і травми. Так, сла­бкий і прискорений пульс — супутник можливого шокового стану, внутрішнього крововиливу і перегрівання організму. Прискорений і нерівний пульс у людини, яка перебуває у стані спокою, говорить про порушення серцевої діяльності.
Се́рце - це конусоподібний м'язовий порожнистий орган кровоносної системи, який своїми ритмічними скороченнями прокачує кров або гемолімфу через судини тіла, забезпечуючи таким чином живлення і дихання тканин.
Уповільнений пульс може вказувати на гіпотермію (переохоло­дження організму) і деякі інші розлади.

Пульс на правій руці досліджують лівою рукою, а на лівій — правою рукою. Як правило, пульс досліджують протя­гом 1 хв. чи 30 с. В останньому випадку результат множать на 2. Частота серцевих скорочень змінюється з віком, тому зміню­ється і пульс. Нормальним вважається:

• у немовлят — до 140 ударів на хвилину;

• у дітей — до 90 ударів на хвилину;

• у чоловіків — 60—80 ударів на хвилину;

• у жінок — 78—82 удари на хвилину;

• у літніх людей — близько 60 ударів на хвилину.

Крім частоти серцевих скорочень, важливим фактором є також сила, з якою серце виштовхує кров у судини.

Пульс (з лат. pulsus - удар, поштовх) - це періодичне, синхронне з діяльністю серця коливання стінок артерій, яке спричинює скорочення серця, вигнання крові в артеріальну систему і зміну в ній тиску впродовж періоду систоли та діастоли.
Цей параметр відомий як тиск крові. Всередині артерій існує арте­ріальний тиск, всередині вен — венозний, всередині капілярів — капілярний. Вимірювання кров'яного тиску в артеріях має велике практичне значення. За ним можна визначити стан серця і судин. Наприклад, підвищення тиску відносно норми свідчить про гіпертонічну хворобу, захворювання нирок.
Кров'яний тиск - тиск, який кров справляє на стінки кровоносних судин, або, інакше кажучи, перевищення тиску рідини в кровоносній системі над атмосферним тиском. Це один з найважливіших параметрів, що характеризує роботу кровоносної системи.
Гіпертоні́я - застарілий термін, що означає підвищення понад норму кров'яного тиску в судинному руслі. З 90-х років XX-го століття в медичній практиці замість терміну гіпертонія рекомендуть використовувати термін артеріальна гіпертензія.
Зни­ження тиску може бути початком розвитку шоку чи колапсу.



Для вимірювання артеріального тиску використовують спеціальний прилад — тонометр. Він складається з надувної манжетки, гумової груші, з'єднувальних шлангів і цифрового приладу — сфігмоманометра (мал. 53). Додатково необхідно мати у комплекті стетофонендоскоп.

П
По артеріях тече кров від серця, а по венах – до серця.


ід час вимірювання тиску на руку на 2—З см вище ліктьо­вого суглоба накладають манжетку і з'єднують її за допомогою шлангів з сфігмоманометром і грушею. Далі знаходять місце пульсації ліктьової артерії і прикладають туди головку стетофонендоскопа (мал. 54). Потім в манжетку нагнітають повітря до тих пір, доки артерія повністю не стиснеться і пульс не перестане відчуватися. Після цього обережно відкривають кран, розташований на груші, і повільно випускають повітря. Як тільки тиск повітря знизиться і кров матиме доступ у кінцівку, почнуть прослуховуватися перші ритмічні удари пульсу (тони).
Атмосферний тиск - тиск, з яким атмосфера Землі діє на земну поверхню і всі тіла, що на ній розташовані.
Цей момент слід відмітити на шкалі сфігмомано­метра. Це буде верхній (максимальний, систолічний) тиск.
Вимірювати артеріальний тиск потрібно в спокійному стані. Годину до процедури треба утримуватися від уживання їжі, тонізуючих напоїв, алкоголю, 1,5–2 години до вимірювання тиску – не курити, оскільки це значно підвищує тиск. Перед вимірюванням слід 5–10 хвилин спокійно посидіти.

Необхідно забезпечити правильне положення руки: середину манжета приладу для вимірювання тиску слід розміщувати на рівні серця, оскільки зміщення спричиняє підвищення або зниження показників тиску. За спиною повинна бути опора, ноги не варто схрещувати. Треба заспокоїти дихання. Пацієнт повинен зручно розмістити руку на столі, розслабити її і не спиратися ліктем на стіл. Не можна, щоб рука звисала.

Під час вимірювання тиску за допомогою електронного апарата варто зважати, що осцилометричний метод дуже чутливий до коливань: не можна рухати рукою, а також притискати манжет до грудей – тонометр реагуватиме на дихання пацієнта. Манжет повинен розміщуватися на 2–2,5 см вище ліктьового згину, а з’єднувальна трубочка тонометра – над ліктьовою ямкою. Манжет потрібно одягати трохи навскіс. Вимірювання механічним тонометром проводять на оголеній руці. Категорично заборонено закочувати рукав – одяг стискає судини й порушує кровообіг!

Повторне вимірювання проводять не раніше, ніж через дві хвилини. Якщо перші два результати вимірювання артеріального тиску відрізняються між собою не більш ніж на 5 мм рт. ст., вимірювання можна зупинити й за його рівень прийняти середнє значення цих величин. Коли різниця перевищує 5 мм рт. ст., проводять третє вимірювання, яке порівнюють із другим, а якщо виникає необхідність, здійснюють і четверте вимірювання.


Артеріальний тиск (АТ) - це тиск крові в артеріях. Розрізняють два показники артеріального тиску: систолічний (або “верхній”) - це рівень тиску крові в момент максимального скорочення серця, діастолічний (або “нижній”) - це рівень тиску крові в момент максимального розслаблення серця. Артеріальна гіпертонія визначається як стан, при якому систолічний артеріальний тиск становить 140 мм рт. ст. або вище і діастолічний АТ 90 мм рт. ст. або вище. Артеріальна гіпертонія є причиною розвитку порушення мозкового кровообігу (інсульту), ішемічної хвороби серця та її ускладнень (в першу чергу інфаркту), серцевої та ниркової недостатності.
Ниркова недостатність (уремія) - патологічний синдром, що викликається різними причинами та проявляється раптовими та прогресуючими порушеннями функцій нирок з явищами олігоанурії, азотемії, розладів водно-електролітного балансу.
Ішемі́чна хворо́ба се́рця (ІХС) - захворювання, яке виникає внаслідок абсолютного або відносного порушення кровопостачання міокарду через ураження коронарних артерій серця. В основі ішемічної хвороби серця лежить порушення кровотоку в коронарних судинах, що призводить до недостатнього кровопостачання серцевого м'яза.
Виявлення та лікування гіпертонії знижує ризик цих захворювань.У кожного пацієнта гіпертонію виявляють шляхом вимірювання артеріального тиску. Точність вимірювання артеріального тиску і, відповідно, правильність встановлення діагнозу та ступеня артеріальної гіпертонії залежить багато в чому і від правильності вимірювання артеріального тиску.
То́чність вимі́рювань (англ. accuracy of measurement) - головна характеристика якості вимірювання, що відображає близькість результату вимірювання до істинного значення вимірюваної фізичної величини .

Під час подальшого випускання повітря настає момент, коли манжетка повністю перестає здавлювати судину і кров нормально проходить у кінцівку. Стетофонендоскопом у цей час відмічається припинення чи різке послаблення тонів, на шкалі сфігмоманометра фіксують нижній {мінімальний, діастолічний) тиск.

Тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпчика. Артері­альний тиск записують у вигляді дробу (у чисельнику — верхній, у знаменнику — нижній тиск). Наприклад, АТ=120/70 мм рт. ст. У нормі у здорової людини величина артеріального тиску коливається від 110/75 до 130/80 мм рт. ст.

Під час дослідження частоти дихання вважається, що в нормі у здорової дорослої людини частота дихальних рухів дорівнює 16—20 раз на хвилину у стані спокою. У немовлят — 40—60. Отже, відношення дихальних рухів до серцевих скоро­чень дорівнює 1:4. Спостереження за диханням, як правило, проводять візуально, непомітно для хворого. Слід пам'ятати, що у чоловіків переважає так зване «черевне» дихання — за рахунок скорочення діафрагми, а у жінок — «грудне» — за рахунок скорочення м'язів, прикріплених до ребер.

У разі захворювання процес дихання може бути порушеним. Так, зміна частоти і ритму дихання, що супроводжується відчуттям нестачі повітря, називається задишкою. У цьому ви­падку необхідно забезпечити доступ свіжого повітря у кімнату, а краще подачу суміші, збагаченої на кисень. Груди і шию звільняють від здавлюючого одягу, а тілу надають напівсидячого положення.

Місцеве тепло часто застосовують і як болевтамовуючий засіб. Найчастіше тут у пригоді стає грілка, переважно гумова, може бути й електрична. Наливши у грілку води, треба випустити з неї повітря, а тоді закрутити пробку.

Грілка не повинна бути дуже гарячою, аби не обпекти тіло (доволі часто про це забувають люди недосвідчені), отож її до­цільно загорнути в рушник або серветку, попередньо переві­ривши, чи не витікає з грілки гаряча вода.

Однак тепло корисне далеко не всім. Приміром, грілка протипоказана за приступу гострого апендициту, кровотеч, особ­ливо внутрішніх.

Гаряча вода (англ. Hot Water) - американська кінокомедія режисера Фреда С. Ньюмейера 1924 року.
Гострий апендицит - це неспецифічне запальне захворювання хробакоподібного паростка, яке характеризується швидким перебігом і виникненням серйозних ускладнень у перші дні (а то й години) захворювання. Гострий апендицит - одне з найпоширеніших гострих хірургічних захворювань органів черевної порожнини.
В таких випадках зарадить інше — холод.

Найсильніше діють лід або сніг, насипані в гумовий мішечок або спеціальну гумову грілку і обгорнуті рушником чи сервет­кою. Та саме з огляду на те, що вони охолоджують глибше ніж холодний компрес, застосовувати їх можна лише за при­значенням лікаря.

Компрес з льоду або снігу Прикладають до тіла на 20—30 хвилин з ,10—15-хвилинною перервою. Коди людину лихома­нить, не слід класти на голову лід, краще скористатися хо­лодним компресом. Такий компрес допоможе також зупинити кровотечу, особливо з носа, послабить біль від удару.

Холодний компрес виготовляють так. Клапоть гігроскопічної тканини складають у кілька шарів. Потім його змочують у студеній воді, злегка віджимають і прикладають до тіла.

Добре охолоджує й розчин оцту (2 столових ложки на півлітра води). Через кожні 2—3 хвилини компрес міняють (запасні мають лежати в мисці з розчином). Процедура триває годину, а то й довше, поки не стихне біль чи не зупиниться кровотеча.

Компреси можуть бути й зігріваючими або навіть гарячими. Перші накладають на будь-яку частину тіла за умови, що там немає саден або гнійничків.

Зігріваючий компрес на тривалий час розширює кровоносні судини.

Кровоно́сні суди́ни - складові серцево-судинної системи, які забезпечують швидкий транспорт крові до усіх органів тіла людини, забезпечуючи обмін речовин між кров'ю та навколишніми тканинами. Вивченням кровоносних судин, нарівні з лімфатичними, займається розділ медицини - ангіологія.
Внаслідок цього прискорюється розсмоктування утворень запалювального процесу, стихає біль, розслаблюються м'язи.

Такі компреси найкраще робити надвечір, бо вони розраховані на тривалий час — 6—12 годин. Потім вологу матерію знімають, а натомість кладуть суху теплу пов'язку або ж протирають шкіру спиртом.

Накладають компрес так. Гігроскопічну тканину (найчастіше марлю) складають у кілька шарів, змочують у воді кімнатної температури ( 18 — 20°С), злегка віджимають і прикладають до тіла. Щоб посилити зігріваючий ефект, можна замість води взяти 3-процентний розчин питної соди, 5-процентний розчин спирту, камфорне масло. Поверх змоченої тканини кладуть клейонку або вощений папір (вони мають бути на 2—3 см більші).

Кімнатна температура (англ. room temperature, позначається часто R. T. або r. t.) - умова виконання досліду чи хімічної реакції, що означає температуру 25°C або бл. 298 K, іноді позначення температури оточення.
Папі́р ( вимоваопис файлу) - матеріал із масою квадратного метра до 250 г, що складається переважно з рослинних волокон, зв'язаних між собою силами поверхневого зчеплення, у якому можуть бути проклеювальні речовини, мінеральні наповнювачі, хімічні та природні волокна, пігменти й барвники.
Зверху накладають кілька сантиметровий шар вати. Компрес щільно прибинтовують до тіла, але так, щоб він не сковував рухів і водночас не затискав судини. Правильність накладання компресу перевіряють через 1—2 години, засунувши під нього палець. Якщо компрес накладено правильно, його вну­трішній шар буде вологим і теплим.

Щоб зробити гарячий компрес, салфетку занурюють у воду.

температура якої 50° — 70'С, віджимають її і прикладають до ушкодженого місця. Зверху накривають клейонкою й теплою (найкраще вовняною) тканиною. Через кожні 5—10 хвилин компрес міняють.

Часто вдома доводиться ставити хворому гірчичники. І тут дуже важливо не забути вчасно зняти їх, інакше можна попекти шкіру. Гірчичники викликають посилений приплив крові вна­слідок рефлекторного розширення судин тканин і внутрішніх органів, а це має лікувальний ефект.

Гірчичники намочують у теплій воді (з того боку, на який нанесено гірчицю) і кладуть на тіло. Зверху накривають руш­ником чи тканиною, а потім хворого вкривають ковдрою.

Скільки ж слід тримати гірчичники на тілі? Не довше 10— 15 хвилин. Після цього їх знімають, а рештки гірчиці змивають теплою водою (остерігайтеся лише, аби вони не потрапили на слизові оболонки верхніх дихальних шляхів або а очі).

Слизова́ оболо́нка (лат. tunica mucosa, часто говорять просто слизова) - внутрішня оболонка порожнистих органів, яка контактує з зовнішнім середовищем (тобто органами дихання, сечової, статевої та травної систем).
Ди́хальна систе́ма - відкрита система організму, яка забезпечує газообмін, формування гомеостазу в трахеобронхіальних шляхах, очищення повітря, яке вдихається, від чужорідних часток і мікроорганізмів, а також аналіз пахучих речовин в атмосферному середовищі.
Не можна використовувати гірчичники при захворюваннях шкіри.

Треба пам'ятати також, що за тривалого зберігання гірчиця помітно втрачає свої цілющі властивості. Отож перш ніж роз­починати процедури, обов'язково перевірте термін виготовлення гірчичників.

Для лікування простудних захворювань використовують і суху гірчицю.

Застуда - інфекційне захворювання вірусного походження, що уражає верхні дихальні шляхи. Передусім уражається ніс, але можливим є і поширення хвороби на горло, навколоносові пазухи та гортань. Ознаки й симптоми захворювання зазвичай з'являються в перші дві доби після інфікування, до них належать кашель, біль у горлі[en], нежить, чхання, головний біль і гарячка.
При катарі верхніх дихальних шляхів, приміром, її насипають у шкарпетки, які одягають на ніч. Це добре активізує захисні сили організму. Як правило, гірчичники купують у аптеці, але в разі потреби їх можна виготовити й удома. Для цього сухий гірчичний порошок розбавляють теплою водою до кашоподібної консистенції і шаром (близько 0,5 см) накладають на одну половину тканини (найкраще — марлі), а іншою накривають її. Такий гірчичник можна при­кладати до тіла будь-яким боком, але тримати також не довше 10—15 хвилин. Для малюків його готують дещо інакше: гірчицю змішують наполовину із пшеничною або картопляною мукою, а тоді вже розбавляють водою.

Різко посилюють приплив крові до шкіри, внутрішніх органів банки, внаслідок чого активізується протизапалювальна й зне­болююча дія на організм. Банки покращують також лімфовідтік, виводять продукти розпаду, що утворюються в ре­зультаті дрібних крововиливів. Після банок падає артеріальний тиск, сповільнюється пульс. Допомагають такі банки при запаленнях органів дихання, м'язів. Та за кровотечі чи загрози її виникнення, захворювань шкіри, деяких внутрішніх органів банки ставити не можна. Вони протипоказані також ослабленим і виснаженим хворим.

Як правило, на одну процедуру використовують 10—15 банок. Спочатку їх ретельно витирають, уважно оглядають, чи не пош­коджені у них краї. Після цього банки кладуть на чисту сервет­ку біля ліжка хворого. Тут же повинні лежати одеколон, вата, металева паличка й сірники. Ставлять банки на рівну поверхню тіла, там, де не виступають кістки й немає заглибин. Поперед­ньо шкіру змащують вазеліном. Не можна ставити їх на область серця. Хворий повинен лежати спокійно, у зручній позі (інколи, щоправда, банки ставлять на груди хворому, який сидить).

На металеву паличку намотують вату, змочують її в одеко­лоні, запалюють і на 1—2 секунди поміщають у банку так, щоб не торкнутися дна і стінок, швидко виймають і прикла­дають банку до тіла. Полум'я розріджує повітря у банці, вна­слідок чого її горловинка пристає до тіла, втягуючи в себе шкіру майже на З см. Треба лише пильнувати, аби не поранити тіло, розпікши тампоном краї банок чи капнувши, палаючим спиртом на шкіру.

Тримають банки не більше 15—20 хвилин.

Знімають їх так. Злегка нахиляють банку однією рукою, а пальцем другої натискують на шкіру біля горловини банки. Потім місця. Де були банки, витирають від вазеліну і накри­вають чистим рушником. Хворий повинен щонайменше годину спокійно полежали.

Якщо процедура тривала задовго, на шкірі можуть утво­ритися пухирі, наповнені прозорою рідиною. Що ж тоді робити? Ні в якому разі не проколювати й не видавлювати. Змажте вражені місця б—10-процентним розчином марганцівки. Через деякий час вони добре підсохнуть.



Треба уміти також правильно закапувати вуха, ніс, очі піпеткою.

Перед процедурою ліки неодмінно підігрівають до темпера­тури тіла. При закапуванні вуха хворий має лежати на боці (втім, і після процедури слід залишатися у цьому положенні ще 20—25 хвилин). Вушну раковину злегка відтягують назад і вгору, і закапують ліки.

Вушна раковина - зовнішня частина слухового аналізатора ссавців і людини, утворена еластичним хрящем, покритим шкірою.

При закапуванні носа хворому найкраще сидіти, піднявши високо підборіддя і схиливши голову набік.

Слід бути дуже обережним, закапуючи очі. Насамперед уваж­но перевіряють, чи це саме Ті ліки, які призначив лікар. У кожне око вводять по 1-2 краплі на слизову оболонку нижньої повіки. При цьому хворому пропонують дивитися вгору, нижню повіку відводять вниз тампоном і капають так, щоб піпеткою не торкатися шкіри, вій і самого ока.

IV. Закріплення нових знань і умінь студентів – 20 хв.

Що таке особиста гігієна?

Що розуміється під терміном субнормальна температура, субфебрильна температура, нормальна температура, висока температура, помірна лихоманка?

Що таке артеріальний тиск?

Порядок приготування постелі хворого?

Порядок проведення медичних процедур?

V. Підсумок заняття – 5 хв.

Наголошення темі та % досягнення поставленої меті заняття.

Оголо­шення оцінок, особисті зауважен­ня, щодо відповіді студентів та термін усування недоліків.

VI. Домашнє завдання – 5 хв.

1. Коденко Я.В., Основи медичних знань. К., Арт-освіта, 2007.

2. Чуприна О.В., Основи медичних знань. К., 2006. ст.. 105-109

3. Завьялов В.Н., Медико-санитарная подготовка учащихся. М., Просвещение, 1988.

4. Навроцька Г.Т., Це треба знати всім. К., Дошкільник, 1998.

5. Нейко С.М., Долікарська допомога вдома. К., Здоровя, 1980.


ОСОБИСТА ГІГІЄНА

Гігієнічні навички необхідно формувати у дітей з раннього віку. За систематичного дотримання правил особистої гігієни у дітей фор­муються уміння та навички здорового способу життя.

Здоровий спосіб життя означає дотримання науково обґрунтованих рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я та інших медичних організацій. Його необхідність виходить із того, що багато причин пошкодження стану здоров'я можна уникнути.



Гігієна зору

Різноманітні порушення зору є надзвичайно поширеними. Основна їх причина — недотримання гігієнічних правил, травми очей, по­рушення обміну речовин. Найбільш розповсюдженими серед них є: короткозорість, далекозорість, астигматизм, косоокість.

Нормальний зір робить життя повноцінним, яскравим, забезпечує оволодіння будь-якими професіями, дає можливість насолоджуватися барвами природи, творами мистецтва тощо, тоді як порушення зору обмежують можливості людини.

Основними причинами порушення зору є перенапруження кришталика під час роботи з Дуже дрібними предметами, читання в транспорті, читання чи писання за неправильного чи недостатнього освітлення, довготривале читання, роботи за комп'ютером чи пере­гляд телепередач.



Щоб зберегти зір, необхідно дотримуватись таких вимог:

  • не читати у транспорті, бо вібрація під час руху обумовлює по­стійну зміну відстані від очей до книжки, що призводить до перенапруження очей;

  • під час читання, писання, малювання предмет необхідно розмі­щувати на відстані 30-35 см від очей;

  • світло має бути м'яким, не сліпити очей; занадто яскраве, як і недостатнє, освітлений шкодить зору;

  • під час тривалого зорового напруження необхідно через кожну годину робити 10-15-хвилинні перерви;

  • під час роботи на комп'ютері слід розташовувати монітор таким чином, щоб він був не вище рівня очей;

  • необхідно берегти очі від травм, пилу, хвороботворних мікроор­ганізмів, запалення;

  • уникати паління як активного, так і пасивного;

  • якщо є порушення зору — уникати значного фізичного напру­ження;

  • включати в раціон продукти, що містять вітамін А.



Гігієна слуху

Багатство і різноманітність звуків є одним із джерел інформації для людини, яке справляє велике емоційне враження. Наше; вухо здатне сприймати звукові коливання в діапазоні 16-20 тис.

Звук - коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді хвиль у газі, рідині чи твердому тілі. У вузькому значенні терміном звук визначають коливання, які сприймаються органами чуття людини.
кГЦ. Частоту нижче 16 Гц (інфразвук) і вище 20 Гц (ультразвук) людина не сприймає, але вони впливають на тканини і органи людини.
Анатомія людини (з грецької. ανά, aná - верх і τομή, tomé - різати) - розділ анатомії, що вивчає органи та системи органів людського тіла. Анатомія людини вивчає зовнішні форми і пропорції тіла людини і його частин, окремі органи, їхню мікроскопічну та макроскопічну будову.
Органи слуху людини забезпечують також здатність до членороздільної мови. Ось чому так важливо зберегти органи слуху здоровими.

Вухо людини найчутливіше до коливань 1-4 кГц. Зниження або втрата слуху значно обмежує життєві можливості людини.

Важливу захисну функцію відіграє вушна сірка та волоски, роз­ташовані у зовнішньому слуховому проході. Але якщо вуха трива­лий час не мити, сірка накопичується в надмірній кількості й слух слабне. Деякі інфекційні захворювання, в тому числі ангіна, грип, гострі респіраторні інфекції спричиняють запалення середнього вуха, коли інфекція з носоглотки проникає до нього через Євстахієву трубу.

Вушна́ сі́рка (лат. cerumen) - жовто-коричнева змазкоподібна секреція, що виробляється сірчаними залозами слухового проходу у вухах людей та інших ссавців. Вушна сірка служить для очищення й змащення слухових каналів, а також являє собою захист від бактерій, грибків та комах.
Інфекці́йні захво́рювання / хворо́би - розлади здоров'я людей, тварин, рослин у вигляді хвороби, які спричинюють збудники - віруси, різноманітні бактерії, найпростіші, паразитичні гриби, гельмінти, продукти їх життєдіяльності (екзотоксини, ендотоксини), патогенні білки - пріони, здатні передаватися від заражених організмів здоровим і схильні до масового поширення.
Гостри́й сере́дній оти́т - це гостре запалення середнього вуха. Середні отити бувають катаральними (серозними) чи гнійними.
Занадто сильні звуки теж можуть пошкодити барабанну перетинку, постійний виробничий чи вуличний шум призводить не тільки до Послаблення слуху, а й до порушення психіки людини.
Барабанна перетинка( membrana tympani ) - сполучнотканинна пластинка овальної форми ( 11×9 мм ), товщиною 0,1 мм, що відділяє просвіт зовнішнього слухового проходу від барабанної порожнини. В живої людини вона блискуча і напівпрозора, у трупа сірого кольору.



Для збереження слуху необхідно:

  • чистити вуха спеціальною ватною паличкою, яку можна придба­ти в аптеці. Ніколи не прочищайте вуха гострими предметами: Сірником, олівцем тощо;

  • підвищувати імунітет, уникати інфекційних та запальних захво­рювань носоглотки. У разі запалення середнього вуха негайно звернутися до лікаря;

  • якщо ви передбачаєте дію сильних звуків, відкрийте рот для ви­рівнювання тиску на барабанну перетинку;

  • уникайте різких, ритмічних, одноманітних шумів. Не слухайте постійно музику, телепередачі. Не спіть під супровід працюючого телевізора, комп'ютера, радіоприймача тощо.

Гігієна ротової порожнини

Важливим елементом особистої гігієни є догляд за зубами, яс­нами, язиком і всією ротовою порожниною.

Рот (лат. stoma, -atis) - тілесний отвір у тварин, через який приймається їжа і, у багатьох випадках, здійснюється дихання. У багатьох хребетних у роті розміщені зуби і язик. Зовнішньо рот може мати різну форму.
Із ротової порожнини починається травний канал. Найбільшою проблемою є наліт у роті. Він виникає внаслідок процесів травлення повсякденно. Окрім того, в порожнині рота після їжі залишаються її залишки, у яких розмно­жуються мікроорганізми. Кислоти, що містяться у їжі та утворюються внаслідок її розпаду, згубно діють на емаль зубів, Викликаючи най­поширенішу хворобу зубів — карієс. Через пошкоджену емаль у зуби проникають хвороботворні мікроорганізми, які ще більше руйнують зуб і, поширюючись по всьому організму, можуть викликати інфекційні захворювання.
Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка - система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).
Інфекція або заражування хворобою (англ. Infection - проникнення в організм хвороботворних мікробів; інфікування, зараження) - стан, коли в організм потрапляє чужорідний агент - патоген (бактерія, паразитичний грибок, найпростіший організм, гельмінти, вірус або пріон), який розмножується і може чинити хвороботворний ефект.
Розвитку карієсу сприяють також нестача вітамінів і мі­нералів в організмі (вітамінів групи В, солей кальцію, фосфору, фтору).
Авітаміно́зи, гіповітамінози (грец. ά - «без» і вітамін) - захворювання людей і тварин, що розвиваються внаслідок тривалого недостатнього забезпечення одним (моноавітамінози) або кількома (поліавітамінози) вітамінами.
Ка́льцій, також ва́пень, ва́пник або вап[Джерело?] (Ca) - хімічний елемент з атомним номером 20 та його проста речовина, що належить до лужноземельних металів, сріблясто-білий м'який метал, хімічно активний, легко окиснюється.
Інфекційні захворювання носоглотки (стрептококова та стафілококова інфекції) теж можуть бути причиною розвитку карієсу. Але крім Цього існують також гострі Інфекційні та запальні хвороби порожнини рота, (такі як стоматит), які спричиняються хвороботворною мікрофлорою.



Тому дуже важливо:

  • щодня вранці (після сніданку) та ввечері перед сном чистити зуби зубною пастою, яку порекомендував стоматолог;

  • після їжі порожнину рота слід прополоскати теплою водою з до­даванням зубного еліксиру, який містить протизапальні речовини, а ще краще — почистити;

  • щодня видаляти наліт між зубами з допомогою зубної нитки;
    Зубна нитка (англ. dental floss) - спеціальна нитка для очищення міжзубних проміжків. Використання зубної щітки дозволяє очистити лише три з п'яти поверхонь зуба. Інші дві поверхні між зубами потребують особливого догляду, оскільки зубний наліт і шматочки їжі з міжзубних проміжків за допомогою щітки витягти не вдасться.


  • разом із зубами чистити язик, на якому міститься до 90 % бак­теріального нальоту ротової порожнини;

  • зубну щітку міняти один раз на три місяці;

  • не вживати одразу після гарячої їжі холодну;

  • не вживати занадто гарячої та занадто холодної їжі;

  • не розгризати зубами занадто тверду їжу (горіхи, тверді цукерки, кістки);

  • захищати зуби під час занять контактними видами спорту;

  • не палити. Тютюн руйнує емаль, під його дією виникають хвороби ясен, жовтіють зуби;

  • не захоплюватися солодощами, особливо тими, що застряють у зубах та прилипають до них;

  • вживати достатню кількість сирих овочів і фруктів, нежирного м'яса, сиру, молока, які забезпечують зуби всіма необхідними мікроелементами та вітамінами;.

  • двічі на рік проходити медичне обстеження у стоматолога. Звер­татися до нього за перших ознак захворювань зубів чи ясен;

  • своєчасно лікувати хворі зуби, інфекційні та запальні хвороби порожнини рота.





Скачати 217.97 Kb.

  • Організаційний момент – 2 хв.
  • II. Актуалізація опорних знань і умінь студентів – 8 хв.
  • III. Вивчення нового матеріалу : теоретичні питання – 15 хв.; практична робота – 35 хв. 1. Особиста гігієна хворого. Особиста гігієна
  • Приготування постелі хворого
  • Догляд за волоссям та нігтями хворого
  • Догляд за порожниною рота хворого
  • Догляд за очима
  • Одним з головних показників стану людини є температура її тіла
  • Так само як і температура, велике значення для діагностики має пульс
  • В имірювати артеріальний тиск
  • 110/75 до 130/80 мм рт. ст.
  • Часто вдома доводиться ставити хворому
  • Різко посилюють приплив крові до шкіри, внутрішніх органів
  • Треба уміти також правильно закапувати вуха, ніс, очі піпеткою
  • Гігієна слуху
  • Гігієна ротової порожнини