Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Тема: хіміко-токсикологічний аналіз на групу речовин, які ізолюються мінералізацією. "Металеві отрути"

Скачати 408.85 Kb.

Тема: хіміко-токсикологічний аналіз на групу речовин, які ізолюються мінералізацією. "Металеві отрути"




Скачати 408.85 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації24.05.2017
Розмір408.85 Kb.
  1   2   3

Дисципліна «Хіміко-токсикологічний аналіз»

(2009/2010 н.р., 4 курс, 7 семестр)

ТЕМА: ХІМІКО-ТОКСИКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ НА ГРУПУ РЕЧОВИН, ЯКІ ІЗОЛЮЮТЬСЯ МІНЕРАЛІЗАЦІЄЮ. “МЕТАЛЕВІ ОТРУТИ”

(Лекція 10-12)

У ХТА до “металевих отрут” відносяться сполуки барію, бісмуту, кадмію, марганцю, міді, ртуті, свинцю, срібла, талію, хрому, цинку й деяких інших металів, а також сполуки неметалів (миш'яку, сурми). Більшість із перерахованих вище хімічних елементів, сполуки яких є токсичними, у невеликих кількостях утримуються в тканинах організму як нормальна складова частина й відіграють важливу роль у фізіологічних процесах в організмі людини.

Людське тіло - фізична структура людини, людський організм. Тіло людини утворено клітинами різних типів, характерним чином організується в тканини, які формують органи, заповнюють простір між ними або покривають зовні.
Хімі́чний елеме́нт (заст. первень) - тип атомів з однаковим зарядом атомних ядер (тобто однаковою кількістю протонів в ядрі атому) і певною сукупністю властивостей. Маса ядра атома хімічного елементу може бути різною, в залежності від кількості нейтронів у ньому.

Катіони металів виступають як активатори ферментів: наприклад, мідь (аскорбатоксидази, поліфенолоксидази, фенолази, карбоксилази, цитохром оксидази), марганець (аденозинтрифосфатази, аміноацилтрансферази, гексокінази). Цинк є рекордсменом за числом Zn-залежних ферментів - їх налічується понад 120. Хром, цинк, марганець і інші метали беруть участь у формуванні спіральної структури нуклеїнових кислот.

Нуклеїнові кислоти - складні високомолекулярні біополімери, мономерами яких є нуклеотиди.
Мідь входить до складу білка - цирулоплазміна, бере участь у синтезі гемоглобіну. Різні катіони беруть участь у розпаді й синтезі як безпосередньо білків, вуглеводів і ліпідів, так і продуктів їхньої деструкції.

Підвищення вмісту даних металів у крові й тканинах викликає отруєння. Токсичність “металевих отрут ” пояснюється зв'язуванням їх з відповідними функціональними групами фізіологічно активних речовин, які знаходяться в організмі.



1 Физико- хімічні властивості “металевих отрут”

Існує тісний взаємозв'язок між токсичністю металу і його физико - хімічними властивостями.

Функціона́льні гру́пи (функці́йні гру́пи) - це специфічні групи атомів всередині молекул, які відповідають за властивості цих молекул в хімічних реакціях. Одна і та ж функціональна група однаково себе поводить в хімічних реакціях, незважаючи на розмір молекули, частиною якої є ця група..
Хімічні властивості - властивості речовин, що стосуються хімічних процесів, тобто це такі властивості, які проявляються в ході хімічної реакції. До хімічних властивостей відноситься здатність реагувати з іншими речовинами, а також схильність до розкладу.
До фізико - хімічних властивостей металів, пов'язаних з токсичністю, можна віднести: ступінь окиснення елемента в сполуці;
Сту́пінь оки́снення - умовний електростатичний заряд, який приписують атому в молекулі, припускаючи, що електронні пари, які здійснюють зв'язок, повністю зміщені в бік більш електронегативних атомів (тобто припускаючи, що всі зв'язки даного атома мають 100 % йонний характер).
електронегативність; можливість утворення хелатних комплексних сполук;
Ко́мплексні сполу́ки або координаці́йні сполу́ки - складні хімічні сполуки, в яких можна виділити центральний атом (комплексоутворювач) і безпосередньо зв'язані з ним молекули або йони - так звані ліганди або аденти.
розмір часток (особливо при отруєннях через органи подиху); розчинність і стійкість сполук у рідких біосередовищах і ступінь гідратації іонів, що утворюються; гідроліз, розчинність і реакційна здатність продутів гідролізу;
Реакці́йна зда́тність (англ. reactivity; нім. Reaktivität f) - здатність до реакції певних атомів чи груп у молекулі, віднесена до здатності реагування їх у еталонній сполуці; кількісно характеризується відношенням констант швидкості чи констант рівноваги відповідних реакцій.
здатність існувати в колоїдному й твердому стані й у тканинах.

Високі ступені окиснення елемента відповідають більше токсичним іонам. Виключення становлять сполуки миш'яку. Арсенати As ( 5) менш токсичні, чим арсеніти As( 3).

Зменшення радіуса й збільшення заряду іона повинне сприяти хелатуванню. Ряд збільшення здатності металів до комплексоутворення можна представити в такий спосіб:

Mn2 2 < Cd2 < Zn2 < Pb2 < Hg2

Токсичність твердих речовин залежить від розміру їхніх часток. Ретельно роздрібнені тверді речовини є більше токсичними, чим тієї ж речовини, що мають більші частки. Це пояснюється різною розчинністю великих і дрібних часток речовини, а отже, не однаковою швидкістю надходження їх у кров.

На токсичність хімічних сполук впливає їхня розчинність у жирах і воді.

Хімі́чна сполу́ка - речовина, молекули якої складаються з атомів двох або більше різних хімічних елементів, сполучених між собою тим чи іншим типом хімічного зв'язку. Сполука має певний хімічний склад і їй можна приписати точну хімічну формулу.
Металева ртуть і її солі проникають через шкіру внаслідок розчинності в ліпідах. Багато сполук металів мають гарну розчинність у воді і їхній токсичності залежить від ступеня дисоціації. Ряд зменшення токсичності хімічних сполук металів добре корелює з розчинністю хімічних сполук:

Нітрати > хлориди > броміди > ацетати > иодиди > перхлорати > сульфати > фосфати > карбонати > фториди > гідроксиди > оксиди. Так, наприклад, BaCl2 і BaNO3 добре дисоціюють у воді й мають високу токсичність, а BaSO4 не розчиняється у воді й не робить токсичної дії на організм. Нерозчинний у воді хлорид ртуті (I) Hg2Cl2 менш токсичний, чим розчинний у воді хлорид ртуті (II) HgCl2, а металева ртуть, що надійшла в харчовий канал, взагалі не робить токсичної дії на організм.

Хлорид ртуті(I), хлорид диртуті(2+), також каломель, дихлорид диртуті - неорганічна сполука з формулою H g 2 C l 2 Cl_} } , сполука ртуті і хлору. Відноситься до класу бінарних сполук, може розглядатися як димер солі одновалентної ртуті і хлоридної кислоти.
Однак під впливом умісту шлунка металева ртуть піддається хімічним перетворенням, може розчинятися, всмоктуватися й виявляти токсичні властивості.



2 Токсикокінетика “ металевих отрут”

“Металеві отрути”, що надійшли в організм, роблять певну дію тільки тоді, коли вступають у взаємодію з відповідними, що утримуються в клітинах, реакційноздатними структурами, які називаються рецепторами. Функції рецепторів можуть виконувати карбоксильні, амінні, гідроксильні, фосфорвмісні, сульфгідрильні, дисульфідні, фенольні групи амінокислот, пептидів, білків, ферментів, нуклеїнових кислот, птеридинів, пуринів, вітамінів і інших фізіологічно активних речовин. Міцність сполук, що утворилися при цьому, залежить від природи металів, наявності відповідних функціональних груп у молекулах речовин, що зв'язуються з металами, природи зв'язку в комплексах, які утворилися, і т.ін.

Сполуки важких металів і миш'яку можуть надходити в організм пероральним, інгаляційним і парентеральним шляхами.

Важкі метали - нечітко визначена група елементів з металічними властивостями, що зазвичай включає перехідні метали, деякі металоїди, лантаноїди і актиноїди. Історично було запропоновано багато визначень цього терміну, деякі засновані на густині, інші на атомному номері або атомній масі, ще інші на хімічних властивостях або токсичності.
У крові іони металів циркулюють у вигляді комплексів з амінокислотами, білками, ліпідами.

Метали розподіляються й депонуються практично у всіх органах. У високих концентраціях метали локалізуються й довгостроково зберігаються в нирках і печінці із-за високого вмісту в тканинах даних органів білка - металобіонину, багатого на тіолові групи. У кістковій тканині відкладається свинець, барій, у шкірі - срібло.

Місце локалізації залежить і від характеру отруєння. При гострому отруєнні миш'як і ртуть накопичуються в печінці й нирках, при хронічному - у нігтях, кістках, волоссі і нервовій тканині.

Кістко́ва ткани́на (лат. textus ossei) - вид твердої сполучної тканини, із якої сформовані кістки скелету.
Нерво́ва ткани́на - тканина ектодермального походження і є системою спеціалізованих структур, що утворюють основу нервової системи і забезпечують умови для реалізації її функцій.

Виділення металів відбувається через нирки, печінку, слизувату оболонку шлунка й кишечника, потовими й слинними залозами, що може супроводжуватися ушкодженням видільних апаратів цих органів.

Сли́нні за́лози - це травні залози, протоки, які відкриваються у ротову порожнину. Вони секретують травний сік - слину. Розрізняють малі та великі слинні залози.



3 Патогенез токсичної дії

Механізм токсичної дії важких металів і миш'яку складається з місцевої й резорбтивної дії. Місцева дія виявляється в деструкції тканини й залежить від здатності цих сполук до дисоціації. При цьому в результаті ущільнення й денатурації білка утворюється некроз тканин.

В основі резорбтивної дії лежить блокування функціонально-активних груп ферментів і структурних білків. Найбільше значення має блокування сульфгідрильних (тіоловых) груп (SH), що забезпечують біологічну активність більше 50 % білків - ферментів; блокуються також амінні, карбоксильні й інші групи. У результаті втрати протеїду й багатьох фізико - хімічних і біологічних властивостей порушуються білковий, вуглеводний і жировий обміни. Руйнування структури клітинних оболонок призводить до виходу із клітин калію й проникненню в неї натрію й води. Основними сферами вибіркової токсичності сполук важких металів і миш'яку є специфічний епітелій нирок, печінки й кишечника, еритроцити й нервові клітини, де спостерігається підвищена концентрація цих речовин, тому нефропатія, токсична дистрофія печінки, виражена неврологічна симптоматика й гемоліз часто превалюють у клінічній картині цих отруєнь.

4 Методи мінералізації органічних речовин

Для ізолювання “металевих отрут” з об'єктів біологічного походження необхідно зруйнувати органічні речовини, з якими зв'язані метали, і перевести їх в іонний стан, а потім у мінералізатах ідентифікувати за допомогою якісних реакцій і кількісно визначати відповідні метали.

Я́кісний ана́ліз (рос. качественный анализ, англ. qualitative analysis; нім. qualitative Analyse f) в якому речовини ідентифікують або класифікують на основі їх хімічних або фізичних властивостей, таких, як хімічна реакційна здатність, розчинність, молекулярна вага, точка плавлення, випромінювальні властивості (емісія, абсорбція), мас-спектри, ядерний час напіврозпаду тощо Якісний аналіз - сукупність хім., фіз.-хім. та фіз. методів для визначення та ідентифікації компонентів - хім. елементів, молекул сполук, йонів, радикалів, функційних груп, мінералів тощо, які входять у досліджувану речовину або суміш речовин.
Органі́чні сполу́ки - клас сполук, в склад яких входить хімічний елемент Карбон (за винятком карбідів, карбонатної кислоти, карбонатів, оксидів Карбону і ціанідів). Окрім Карбону, вони майже завжди містять Гідроген, досить часто - Оксиген, Нітроген та галогени, рідше Фосфор, Сульфур та інші елементи.
Застосовувані методи ізолювання можна підрозділити на дві групи: методи сухого озолення й методи мокрого озолення , або мокрої мінералізації.

Метод сухого озолення заснований на нагріванні органічних речовин до високої температури при доступі повітря. Сухе озолення роблять у порцелянових, кварцових або платинових тиглях. На дослідження беруться відносно невеликі наважки ( 1-10 г) досліджуваних об'єктів (біологічний матеріал, харчові продукти й інші) і нагрівають у тиглі до 300-4000°.

Органі́чні речови́ни (рос. органические вещества, англ. organic matter; нім. organische Stoffe m pl) - речовини, що виникли прямо або непрямо з живої речовини або продуктів їх життєдіяльності; присутні в атмосфері, поверхневих і підземних водах, осадах, ґрунтах і гірських породах.
Ї́жа - все, що споживає людина й інші живі істоти для підтримки життя; харчі. Речовини, що їх організм отримує з навколишнього середовища, є для нього будівельним матеріалом і джерелом енергії.
Збільшення наважки досліджуваних об'єктів небажано, тому що при цьому значно збільшується час озолення. Один з головних недоліків даного методу пов'язаний із частковим або повним зникненням “металевих отрут” при спалюванні. Метод застосовується при дослідженні об'єктів на наявність іонів марганцю Mn2 , міді Cu2 , цинку Zn2 , бісмуту Bi3 .

Метод сплавлення органічних речовин з нітратами або карбонатами лужних металів у ХТА використовується частіше, ніж метод сухого озолення.

Лу́жні мета́ли - елементи 1 групи періодичної системи за винятком водню. За старою класифікацією елементи головної підгрупи I групи. Назва пов'язана з тим, що при взаємодії лужних металів з водою утворюється їдкий луг.
Даний метод застосовується при спеціальних завданнях дослідження відповідних об'єктів (пігулки, органічні сполуки, залишки після випарювання сечі, волосся, нігті й інші) на наявність іонів миш'яку As3 , срібла Ag і деяких інших металів.

Методи мокрого озолення, або мокрої мінерализації засновані на руйнуванні органічних речовин різними окиснювачами (сульфатною, нітратною, хлорною кислотами, рідше - пероксидом водню, хлоратом калію, пергідролем і іншими), що перебувають у рідкій фазі.

Метод мінералізації за допомогою хлорної, сульфатної та нітратної кислот характеризується високою швидкістю мінералізації, здатністю руйнувати стійкі речовини по відношенню до інших окиснювачів.

Хлора́т ка́лію (бертолетова сіль, Ка́лій триоксохлора́т) - KClO3, калієва сіль хлоратної кислоти (HClO3).
Гідроге́н перокси́д, пере́кис во́дню - бінарна сполука гідрогену з оксигеном складу Н2О2. В молекулі наявний ковалентний зв'язок між атомами оксигену.
Азотна кислота, нітратна кислота (HNO3) - сильна одноосновна кислота. Висококорозійна кислота, реагує з більшістю металів, сильний окисник. Має тенденцію набувати жовтого відтінку через накопичення оксидів азоту, при довгому зберіганні.
Однак при використанні даного методу мінералізації необхідно строге дотримання техніки безпеки із-за можливості вибуху хлору.
Охорóна прáці (рос. охрана труда; англ. labour protection; нім. Arbeitsschutz m) - це: система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності; діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. дозвіл на початок робіт підвищеної небезпеки, який необхідний організації чи підприємству, хто працює в будівництві.

Метод мінералізації за допомогою концентрованих сульфатної та нітратної кислот придатний для аналізу об'єктів дослідження на наявність переважної більшості катіонів, що мають токсикологічне значення, і може розглядатися як загальний метод мінералізації.

Метод володіє рядом переваг перед іншими методами мінералізації: порівняно швидке досягнення повноти руйнування органічних речовин; невеликі об'єми одержуваного мінералізата; висока чутливість методу стосовно ряду катіонів.

Однак за допомогою даного методу не можна руйнувати об'єкти, що містять ртуть, тому що в процесі мінералізації леткі сполуки ртуті можуть втрачатися. Тому для дослідження об'єктів біологічного походження на наявність ртуті застосовують спеціальну методику дослідження - деструктивний метод. Деструкція - порушення структури біологічного матеріалу під впливом нітратної, сульфатної й інших кислот, що володіють окисними властивостями, без повного руйнування органічних речовин, що переходять у деструктати. Після деструкції в деструктаті в різних кількостях перебувають іони ртуті, білки, пептиди, амінокислоти, ліпіди й деякі інші речовини, що входять до складу тканин організму.

Запобіжні заходи при мінералізації

Через недотримання правил безпеки при мінералізації можливе викидання гарячих кислот з колб. У результаті цього можуть бути ушкоджені очі, шкіра рук, одяг.

• Руйнування біологічного матеріалу необхідно проводити тільки у витяжних шафах з гарною тягою. При руйнуванні біологічного матеріалу за відповідними методиками необхідно користуватися захисними окулярами, що охороняють очі від попадання в них гарячих кислот і осколків скла при вибуху вмісту колб.

• Приступати до руйнування біологічного матеріалу треба тільки після ознайомлення із властивостями застосовуваних реактивів. Кислоти й інші використовувані для цієї мети рідини не повинні містити домішки сполук металів, що мають токсикологічне значення. Оскільки для кожного методу руйнування біологічного матеріалу застосовуються більші об'єми кислот, загальна кількість домішок металів у мінералізатах може виявитися значною. Ці домішки можуть бути виявлені при подальшому дослідженні мінералізатів за допомогою відповідних реакцій і слугувати підставою для помилкового висновку про наявність “металевих отрут” у біологічному матеріалі.

• Якщо ступінь чистоти кислот, застосовуваних для мінералізації, невідома, то проводять “холостий дослід”. Із цією метою кислоти - окиснювачі беруть у таких кількостях, у яких вони застосовуються для мінералізації, і використовують так, як зазначено у відповідних методиках руйнування органічних речовин. Тільки при негативних реакціях отриманих рідин на наявність токсичних сполук металів, роблять висновок про придатність відповідних кислот для мінералізації біологічного матеріалу.

5 Відбір і підготовка проб біологічного матеріалу при мінералізації

1. Для мінералізації беруть проби печінки, шлунка із умістом, нирок і деякі інші об'єкти масою по 100 г. Кожну пробу біологічного матеріалу мінералізують роздільно, не допускаючи змішування цих проб. Якщо на дослідження надійшли відносно більші наважки органів трупів або харчових продуктів, то в таких випадках доцільно, а іноді навіть необхідно брати кілька порцій кожного об'єкта масою по 100 г. При цьому руйнування кожної порції проводять роздільно, а потім мінералізати, отримані з того самого об'єкта, з'єднують.

Камбоджійці та філіппінці вживають качині яйця із 19-20-денними зародками, в яких проглядаються сформовані дзьоб і кістки. Страва вважається делікатесом. Назва страви - балут.

2. Кількість об'єкта , що беруть для руйнування, залежить від загальної маси об'єкта дослідження, обставини справи й інших факторів. Якщо з матеріалів справи відомо, що після отруєння потерпілий жив ще порівняно довгий час, протягом якого могло відбуватися виділення отрути з організму, або коли є вказівки на малу дозу прийнятої речовини , необхідно використовувати можливо більші наважки відповідних об'єктів. У тих випадках, коли в розпорядження хіміка-експерта надійшли малі кількості об'єктів, для руйнування беруть і залишки біологічного матеріалу, з якого раніше були відігнані з водяною парою леткі токсичні речовини.

Токси́ни (від грец. toxikon - «отрута для використання на стрілах») - отруйні речовини, що виробляються живими клітинами або організмами. Індивідуальні сполуки, що спричинюють отруєння. Токсини майже завжди є білками, здатними до породження хвороби при контакті або абсорбції тканинами тіла через взаємодію з біологічними макромолекулами, наприклад ферментами або рецепторами.


  1. Деякі об'єкти біологічного походження, що надійшли на аналіз, можуть містити певна кількість рідини, що перешкоджає успішному протіканню процесу мінералізації. Тому перед мінералізацією надлишок води з біологічного матеріалу видаляють розпарюванням на водяній бані.

  2. В окремих об'єктах, що підлягають руйнуванню, можуть отримуватися леткі сполуки ртуті, миш'яку й інших металів, здатних втрачатися при випарюванні рідин. Для розкладання таких сполук до об'єктів, що містять більші кількості рідин, додають розчини лужних металів, а потім проводять розпарювання.

5. Якщо біологічний матеріал консервований етиловим спиртом, його слабко подлужують розчином карбонату натрію, поміщають у порцелянову чашку й відганяють спирт на водяній бані при температурі не вище 50о С.
Етано́л (ети́ловий спирт, ви́нний спирт) - органічна сполука, представник ряду одноатомних спиртів складу С2Н5ОН (скорочено EtOH). За звичайних умов є безбарвною, легкозаймистою рідиною. Згідно Національного стандарту України ДСТУ 4221:2003 етанол - це токсична речовина з наркотичною дією, за ступенем впливу на організм людини належить до четвертого класу небезпечних речовин.
Карбона́т на́трію Na2CO3, або кальцинована сода, - безбарвна кристалічна речовина. Добре розчиняється у воді. З водного розчину кристалізується у вигляді декагідрату Na2CO3 • 10H2O, який називають кристалічною содою.
Після цього досліджувані об'єкти піддають мінералізації.

6. Мінералізація біологічного матеріалу

концентрованими сульфатною та нітратною кислотами

Сутність. Метод мінералізації концентрованими азотної й сарною кислотами придатний для аналізу об'єктів дослідження на наявність переважної більшості “металевих отрут”. На першій стадії мінералізації відбувається деструкція біологічного матеріалу (руйнування формених елементів). На другій стадії мінералізації спостерігається окиснення органічних речовин, що перебувають у деструктаті (рідкій фазі).

На початку мінералізації сульфатна кислота відіграє роль водовіднімаючого засобу, при підвищенні температури (до 110о С) і концентрації кислота виявляє окисні властивості, завдяки чому руйнує біологічний матеріал. Нітратна кислота на першому етапі мінералізації слабко окиснює органічні речовини. Після того як у процесі руйнування органічних речовин з нітратної кислоти утвориться азотиста кислота й оксиди азоту, нітратна кислота виявляє себе як сильний окисник.

Азо́тиста кислота́ (нітритна кислота) - HNO2 - одноосновна слабка кислота, відома лише в розбавлених водних розчинах та в газовій формі. Солі азотистої кислоти називаються нітритами. Нітрити набагато стійкіші, ніж сама кислота, всі вони токсичні.
Сульфа́тна кислота́ (сірчана кислота, IUPAC - дигідрогенсульфат, застаріла назва - купоросне масло) - сполука сірки з формулою H2SO4. Безбарвна масляниста, дуже в'язка і гігроскопічна рідина. Сірчана кислота - одна з найсильніших неорганічних кислот і є дуже їдкою та небезпечною.
Окси́ди азо́ту, окси́ди нітроге́ну - сполуки нітрогену з оксигеном. Їхній склад залежить від ступеня окиснення нітрогену.

Після руйнування біологічного матеріалу в отриманих мінералізатах майже завжди містяться певні кількості нітратної й азотистої кислот, а також оксидів азоту, які заважають виявленню й кількісному визначенню катіонів металів. Денітрацією називається процес видалення сполук азоту з мінералізатів. З метою денітрації до мінералізату додають формалін.

Хімічні реакції, що протікають при денітрації, можна представити в такий спосіб:

4HNO3 5HCHO → 2N2 ↑ 5CO2 ↑ 7H2O ;

4HNO2 2HCHO → N2 ↑ 2NO↑ 2CO2 ↑ 4H2O ;

NO [O] → NO2 ↑ ;

2NO2 H2O → HNO2 HNO3.

Для перевірки повноти денітрації мінералізата проводять реакцію з дифеніламіном. Нітрит-іон при реакції з дифеніламіном (C6H5)2NH у середовищі концентрованої сульфатної кислоти переводить органічний реагент у продукт його окиснення - синій дифенілдифенохінондиімін (“дифенілбензидиновий фіолетовий” або “голохіноїд”). Спочатку здійснюється необоротне окиснення дифеніламіну в дифенілбензидин:

2 C6H5NHC6H5 → C6H5-NH-C6H4-C6H4-NH-C6H5 2H 2e-дифеніламін дифенілбензидин (безбарвний)

Далі відбувається оборотне окиснення молекули бензидина присутнім окиснювачем до забарвленого у синій колір дифенілдифенохінондиімина, при якому молекула дифенілбензидина також віддає окиснювачу два електрони й втрачає два іони водню:

C6H5 -NH-C6H4—C6H4 –NH-C6H5



C6H5 -NH NH-C6H5 2e-

дифенілдифенохінондиімін синій

Денітрація вважається закінченою, якщо реакція з розчином дифеніламіну буде негативною.


  1   2   3


Скачати 408.85 Kb.

  • 2 Токсикокінетика “ металевих отрут”
  • 3 Патогенез токсичної дії
  • 4 Методи мінералізації органічних речовин
  • 5 Відбір і підготовка проб біологічного матеріалу при мінералізації
  • 6. Мінералізація біологічного матеріалу концентрованими сульфатною та нітратною кислотами Сутність