Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Тема уроку. Кіномистецтво.Ігровий кінематограф. Творчість О. Довженка. «Поетичне кіно». Творчі портрети C. Параджанова, І. Миколайчука

Скачати 252.65 Kb.

Тема уроку. Кіномистецтво.Ігровий кінематограф. Творчість О. Довженка. «Поетичне кіно». Творчі портрети C. Параджанова, І. Миколайчука




Скачати 252.65 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації28.05.2017
Розмір252.65 Kb.
  1   2

Вчитель Куновська Т.Д.

Тема уроку.Кіномистецтво.Ігровий кінематограф. Творчість О.Довженка. «Поетичне кіно». Творчі портрети C.Параджанова, І. Миколайчука,


Л. Бикова. Історія української анімації. Анімаційні фільми. Комедійний «козацький» серіал В. Дахна.

Мета уроку: ознайомити учнів з історією розвитку ігрового українського кінематографа,


творчістю видатних діячів кіно — О. Довженка, С. Параджанова, , І. Миколайчука,
Л. Бикова, ознайомлювати учнів із мистецтвом анімації, українськими
анімаційними фільмами, режисерами українського анімаційного кінематографа;
розвивати зацікавленість культурною спадщиною українського
кінематографа, виховувати повагу до українського
кінематографа та діячів кіномистецтва.
Аніма́ція (з лат. anima - душа і похідного фр. animation - оживлення), мультипліка́ція (з лат. multiplicatio - розмноження, збільшення, зростання) - вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху намальованих (графічна анімація) або об'ємних (об'ємна анімація) об'єктів.
Культу́ра (лат. Culture - «обробіток», «обробляти») - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії; історично набутий набір правил всередині соціуму для його збереження та гармонізації.

Тип уроку. Урок засвоєння нових знань.

Обладнання: ТЗН (комп'ютерна техніка або мультимедійний проектор).

Проектор - це світловий прилад, що перерозподіляє світло лампи з концентрацією світлового потоку на поверхню малого розміру або у малому тілесному куті. Проектори є, в основному, оптико-механічними або оптично-цифровими приладами, котрі дозволяють за допомогою джерела світла, проектувати зображення об'єктів на поверхню, розташовану поза приладом - екран.


Перебіг уроку.

  1. Організаційний момент. Повідомлення теми та мети уроку.

  2. Актуалізація опорних знань.



  1. Назвіть відомі вам фільми українського виробництва.

2)Назвіть відомих українських кіноакторів.

3) Чому кіно являється синтетичним видом мистецтва?

ІІІ. Викладення нового навчального матеріалу.

Після перших успіхів живої і рухомої фотографії по Європі – в Парижі, Лондоні, Брюселі, Берліні, Санкт-Петербурзі, Москві – поступ кінематографа братів Люм`єрів сягає і України. Перший його громадський показ відбувся в Одесі 18 серпня 1896 року за участі французьких кіномеханіків Поля Декора і Маріуса Шапюї. Наступні демонстрації кіно на території України відбувалися з літа 1896-го до осени 1897 року в найбільших містах

Однак в Україні кіно демонструвалось ще до люм’єрівської прем`єри.

Історія України - процес формування держави Україна. Появі державності передував тривалий процес етногенезу українців. Після появи держави виникла українська нація як сукупність громадян.
Ще 1893 року одеський винахідник Йосип Тимченко(слайд 2) сконструював стрибковий черв`ячний механізм-завитушку, що забезпечував переривчасту зміну зображень для проекційного стробоскопічного апарата російського фізика Ніколая Любімова. Апарат було представлено в Москві на ІХ Конгресі натуралістів і лікарів 9 січня 1894 року. Саме тоді Тимченко сконструював з М. Фрайденбергом прототип кінескопа, більше схожий на люм`єрівський пристрій, ніж на едісонівський кінескоп. Ним і зафільмував кінокритиків та юнаків, які метали списи, та демонстрував фільми у січні 1895-го року – майже на цілий рік раніше від Люм`єрів.Після кількох приватних показів стало зрозуміло, що апарат не зацікавив нікого, і про винахід українського інженера просто забули. Іншим піонером вітчизняного кіно став харківський винахідник, фотограф Альфред Федецький.
Альфре́д Костянти́нович Феде́цький (* 1857, Житомир - † 21 липня 1902, Мінськ) - український фотограф польського походження, перший український оператор хронікально-документальних фільмів.
Він вважається першим оператором, який зафіксував апаратом Жоржа Демені і продемонстрував різні види Харкова в кінострічці «Вид харківського вокзалу в момент відходу поїзда з начальством, яке знаходиться на платформі». В Україні систематичний випуск ігрових картин починається з 1909 року. Майже всі фільми періоду 1909-1911 років були «кінодекламаціями», «кіномовними картинами». Специфіка «кінодекламації» і полягала в тому, що фільм знімався із розрахунком на озвучування його під час демонстрації актором. «Кіномовні картини» приваблювали тим, що їхня демонстрація мала мовний, вокально-музикальний і звуковий супроводи. Група акторів, що знаходилася за екраном, голосно й синхронно із зображенням відтворювали репліки персонажів фільму, озвучувала пісні і танці.

Постановками практично всіх «кіномовних картин» в Україні були театральні режисери або актори. Вони переносили на екран добре відомі театральні епізоди майже так, як вони гралися на сцені. Завдяки участі в кінопостановках українських театральних акторів, режисерів і художників-декораторів, вдалося наблизити кінематограф до виразності українського театру, який був на підйомі всупереч чорносотенній реакції уряду після поразки революції 1905 року.

Театральне мистецтво - галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.
Однак театральний підхід не завжди давав свої результати. Кінематографічна постановка вимагала іншого підходу. Проте пропагування українських творів мовою оригіналу було явищем прогресивним.

Перша кінодекламація українською мовою була знята у 1909 році в Харкові.

Украї́нська мо́ва (МФА: [ukrɑˈjɪnʲsʲkɑ ˈmɔwɑ], історичні назви - ру́ська, руси́нська[* 2]) - національна мова українців. Належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної сім'ї[* 3]. Число мовців - близько 45 млн, більшість яких живе в Україні.
Комедія-водевіль «Як вони женихалися, або три кохання в мішках» в одній дії була екранізіцією повісті М. В. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Сценаристом і режисером виступив О. Олексієнко. Він же виконав усі ролі (Дяк, Чуб, Голова, Солоха). Фінансував постановку харківський купець і прокатник Д. Харітонов. В Україні прем`єра картини відбулась 22 січня 1910 року в харківському кінотеатрі «Аполо».
З ім`ям одного з найбільших майстрів української сцени, режисера й актора М. К. Садовського пов`язані зйомки перших ігрових фільмів у 1910-1911 роках в Києві та Катеринославі.

Засновник київського Акціонерного товариства С.

Акціонерне товариство (англ. Joint-stock company, нім. Aktiengesellschaft) - один з різновидів господарських товариств. Акціонерним товариством визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на визначене число акцій, що засвідчують права та обов'язки учасників товариства ( акціонерів ).
Френкєль фінансував постановку фільму «Три кохання в мішках» (1910). Фільм являв собою зйомку однойменного спектаклю за М. В. Гоголем у виконанні акторів київського театру М. Садовського.

Влітку 1911 року під час гастролей театру М. Садовського в Катеринославі місцевий кінооператор Д. Сахненко зафіксував на плівку кращі постановки трупи – «Мати-наймичка» за І. К. Карпенко-Карим Й «Наталка-Полтавка» за І. П. Котляревським.
Напередодні першої світової війни збільшується виробництво фільмів, підвищується їх технічний й художній рівень, відкриваються перші кіностудії.

Кінемато́граф (від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος - рух та грец. γραφο - писати, зображати) - галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу (див. кінознавство)
Центрами кіновиробництва, як і раніше, є Київ, Харків та Катеринослав. 1912 рік стає рекордним для довоєнної кінематографії в Україні: було поставлено 20 фільмів.
З 1915 року майже повністю припиняється виробництво фільмів української тематики, і картини, створені на Україні, з’єднуються із загальним потоком кі -

нопродукції Російської імперії.

Росі́йська мова (рос. русский язык) - слов'янська мова, належить до групи східнослов'янських мов разом з українською та білоруською мовами; одна з шести офіційних мов ООН.

З кінця 1917 року через початок більшовицького терору кінодіячі поспішно виїжджають з центра Росії.

Більшовики́ - члени ліворадикального (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. - Назва «більшовики» походить з історичного моменту, коли прихильники ленінської концепції побудови пролетарської партії виявилися в більшості при голосуванні головних питань Статуту РСДРП та керівних органів партії на Другому з'їзді партії в 1903 році.
До Києва, Одеси, Ялти й Харкова прямують кінопідприємці зі своїми працівниками. В 1918-1919 роках центром кіновиробництва на території колишньої Російської імперії стає Україна.

Історія українського кіно розпочинається з Київської кіностудії, яка була побудована в 1927 році.

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка - кіностудія, знаходиться в Києві. Кінопідприємство, що придатне для зйомок фільмів різної постановчої складності та будь-яких жанрів.
Украї́нський кінемато́граф - кіноіндустрія та кіномистецтво України.
Перша продукція випущена тільки рік потому, в 1928 році.(слайд3)

З перших років свого існування Київська кіностудія (перейменована в Кіностудію імені Довженка) впроваджувала усі досягнення світового кінематографу. Наприклад, вона випустила свій перший кольоровий фільм в 1939. Кіностудія імені Довженка дала світу багато шедеврів і дозволила розцвісти талантам багатьох режисерів і акторів

В ході своєї 80-річної історії, більше тисячі радянських фільмів були створені на кіностудії Довженка. У радянські часи, один з кожних двадцяти фільмів цієї кіностудії ставав "бестселером" в системі розподілу фільмів Радянського Союзу.

Сою́з Радя́нських Соціалісти́чних Респу́блік (скорочено - СРСР або Радянський Союз) - формально союз соціалістичних держав, утворених на уламках Російської імперії після революції 1917 року, наддержавне утворення, яке існувало в 1922–1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.

Кіностудія імені Довженко стала одним з найбільших виробників фільмів в СРСР і зіграла велику роль в радянському кінематографі. Один з її знімальних майданчиків  як і раніше є одним з найбільших в Європі, площею 2520 квадратних метрів. Студія може одночасно розмістити зйомки двадцяти фільмів. (слайд 3)

Українське кіно здобуло світову популярність завдяки Олександру Довженку -  талановитому українському режисерові.

Квадра́тний ме́тр - одиниця площі, площа квадрату зі стороною в один метр. Квадратний метр складається з 10 тисяч квадратних сантиметрів.
Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко (29 серпня (10 вересня) 1894(18940910), хутір В'юнище, нині у межах смт Сосниця - 25 листопада 1956, Передєлкіно, Московська область) - український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.
(слайди 4-6) На другу половину 20-х років припадає творчість генія українського кіномистецтва Олександра Довженка. Зняті впродовж цього періоду його картини «Звенигора» (1927) та «Арсенал» (1928) ввійшли до скарбниці як українського, так і світового кіно.(слайд 7) Цим роботам передували фільми «Ягідка кохання» 1926 року, яку режисер пізніше не зараховував до свого доробку і «Сумка дипкур`єра» 1927 року, котру сам визначає як політичний детектив.

В останній стрічці сам Довженко з’являється на екрані – один-єдиний раз за свою карєру.

1930 року виходить «Земля» Олександра Довженка - останній шедевр «великого німого». Основою ігрового сюжету стає випадок, про який повідомлено в пресі, – вбивство місцевого сількора центральних газет, скоєне куркулями. Василь (Семен Свашенко), син середняка Опанаса (Степан Шкурат), приводить до села перший колгоспний трактор і позбавляє куркуля володіння землею, переорюючи його поля заодно з громадськими землями. Хома (Петро Масоха), куркульський син, убиває Василя, коли той повертається місячної ночі з побачення. У присутності всього села на похороні, Хома визнає свій злочин. Серед літніх персонажів – дід Василя Семен (Микола Надемський), який утілює давні традиції. Вдаючись до антиномії, Довженко протиставить природній смерті Семена насильницьку загибель його онука, що нагадує про біблійний злочин Каїна. Оператором фільму виступає Д. Демуцький. Спочатку керівництво «Українфільму» визнає, що «Земля» відповідає за своєю ідеологічною орієнтацією лінії партії, але згодом критика заявляє, що картина може бути такою небезпечною, що її не слід показувати глядацькому загалові і що вона викликає у глядача суперечливі почуття. 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, проте вже 17-го числа картину знімають з показу, посилаючись на натуралізм і замах на звичаї.

Стати справжнім мистцем — значить умерти. Цей трагічний парадокс українського пореволюційного відродження здійснився і на Довженкові, хоч був він ще найбільш щасливий із творців Розстріляного Відродження. Перші зрілі фільми Довженка - «Звенигора» ,«Арсенал», «Земля» - завоювали йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали його творчі крила, вкоротили йому віку.

Користуючись залізною завісою, маючи Довженка у себе в полоні в Москві, Росія так заховувала від світу трагедію Довженка, що її не помітили навіть найпалкіші прихильники його мистецтва в Європі й Америці.

Розстрі́ляне відро́дження (також Червоний ренесанс) - духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру, і яке було знищене сталінським режимом.
Залі́зна заві́са (англ. Iron curtain) - термін часів Холодної війни, що означає прикордонну та ідеологічно-нездоланну ізоляцію країн Варшавського договору під проводом СРСР, від вільних країн, в першу чергу Заходу.
А оцінили його у вільному світі надзвичайно високо й щедро. У періодичній пресі і в товстих фахових курсах з історії кіно, нарешті, в постанові журі Міжнародної виставки в Брюсселі 1958 року Довженко визнаний як один із першого десятка провідних мистців цілої 60-річної історії мистецтва фільму. «Перший поет кіно» — так назвав його Левіс Джекоб у своїй «Історії американського фільму; «Земля» Довженка мала глибокий вплив на молодих кіномитців, зокрема Франції і Англії», — пише Жорж Садуль у своїй «Історії мистецтва кіно;
Кінематограф (від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος - рух та грец. γραφο - писати, зображати) - це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу (див. кінознавство)
Кіномисте́цтво - вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій.
Жорж Саду́ль (фр. Georges Sadoul, 4 лютого 1904, Нансі - 13 жовтня 1967, Париж) - французький історик кіно і критик.
найкращі японські фільми «Рошамун» і «Ворота пекла» зроблені під впливом Довженка — твердить Артур Найт у своїй книжці «Найживіше мистецтво. Панорамна історія кіно»; «Земля» Довженка — це твір генія; йому мусіли відступити перше місце російські кіномитці Ейзенштейн і Пудовкін — пише Айвор Монтегю у своєму есе «Довженко — поет життя вічного» . Це лише кілька прикладів із сотень. Довженка визнали в світі справді беззастережно.

Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Село Яреськи на Полтавщині, де знімалась картина «Земля», з місця кіноекспедиції стало одним із центрів кінематографічного всесвіту, а фільм, як один із найдосконаліших творів кіномистецтва, вивчають у всіх кінозакладах світу. Довженкове бачення назвали епічним і поетичним. У ньому закладені глибинні творчі сили, життєрадісність, воля, інтелект, культура. Все це становить основу поетичної стилістики в кіно, як і здатність Довженка творити особливий стиль, багатозначну символіку, що втілювалась у звичних для ока речах (пшеничний лан, соняхи, яблука), у способах просторового вирішення пейзажів, музикальності зображення. Отже, поетичне кіно з його культом краси та поетичної мови можна було б уважати втечею митців від буденності, від естетично безликого соцарту. Але, разом з тим, було знайдено спосіб протистояння буденності й сірому потоку. Спосіб, в якому концентрувалися важливі цінності естетичні, що виражали позиції інтелектуальної частини суспільства, а також важливі світоглядні засади та проблеми, з ними пов’язані. Суспільство, яке переживало кризу духовності, незалежно від настанов влади з її ідеологічним догматизмом, прагнуло знайти опору у сталих цінностях, знайти те, що в ХХ столітті в нього відібрали, — відчуття ладу і гармонії. Фільми поетичного кіно пропонували це відчуття як у формі, так і в змісті. Суб’єктивне ставлення до світу, здатність мовою кіно творити власний світ, не подібний до реального і водночас у своїй вірогідності переконливіший від реального, - це позиція митців поетичного кіно як однієї з течій кіномистецтва. До цієї власної мови режисери йшли з фанатичною відданістю справі, не думаючи про особисту вигоду. Творення цього світу було головним, все інше — підпорядковувалось.

Західні кінознавці звернули увагу на різкий занепад творчого генія Довженка після «Землі», але ніхто нічого не сказав про причини. Правда, польський часопис у Варшаві «Trybuna Ludu» (1957р.) у статті К. Тепліца обережно, та все ж досить виразно зазначив, що Довженкові «не дали розвинутись повністю», що його змусили замовчати і що «великий поет України, творець мистецтва так сильно національного, що аж вселюдського, замовк у половині слова, залишаючи, однак, по собі кілька творів, які назавжди залишаться в історії фільмового мистецтва як явище неповторне і велике». На Заході майже не знають про роки погрому України і її культури (1930—34) і про те, що Довженко за свої фільми «Звенигора» і «Земля» був проклятий у пресі як «український буржуазний націоналіст», що він стояв під загрозою розстрілу. «Мене заарештують і з'їдять», - казав він тоді у родині знаного маляра Василя Кричевського .

Васи́ль Григо́рович Криче́вський (31 грудня 1872 (12 січня 1873)(18730112), Ворожба (Лебединський район) - 15 листопада, 1952) - український маляр, архітектор, графік.

Довженко подбав про те, щоб нащадкам було ясно, що з ним сталося: він 1939 року написав «Автобіографію» (опублікована посмертно в київському журналі «Дніпро» за грудень 1957), а також залишив свої передсмертні «Записні книжки», що по його смерті появилися в уривках під заголовком «Нотатки і матеріяли до «Поеми про море».Довженко пише в «Автобіографії» про те, що сталося з ним після випуску «Землі»: «Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальним фейлетоном Дем'яна Бєдного під назвою «Философы» в газеті «Известия».
Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма.

Психологі́чна тра́вма, або Тра́вма психі́чна, Психотра́вма - травма, що виникла в результаті дії на психіку людини особисто значущої інформації; емоційна дія, яка викликала психічний розлад; шкода, нанесена психічному здоров'ю людини в результаті інтенсивного впливу несприятливих факторів середовища або гостроемоційних, стресових впливів інших людей на її психіку.
Спочатку я хотів був умерти». Довженко спробував був одкупитись фільмом про індустріалізацію — «Іван» (1931), але нападки на нього ще більше загострились. Чи то з власної ініціативи, а чи, може, й за порадою «згори» — Довженко 1934 року тікає з Києва (де тоді масово арештовували і стріляли українську інтелігенцію) до Москви і подає листа товаришеві Й. Сталіну з проханням «захистити мене й допомогти мені творчо розвиватися».

Стероризувавши Довженка і заборонивши його фільми, Сталін зіграв роль його спасителя, записав його у російські кіномитці, поставив його на працю в


Мосфільмі, сам дав йому теми для фільмів, послав на Далекий Схід.
Далекий Схід - європоцентристський термін, яким позначають обширний регіон Північно-Східної, Східної та Південно-Східної Азії.
А тим часом міжнародний успіх «Звенигори», «Арсеналу» і «Землі» присвоїв російській кінематографії. Сповнений творчих планів, О.Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесят третій рік... О.Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином. Мабуть, ніхто краще й проникливіше не сказав про той оберіг чистої духовної й емоційної пам’яті, про звичайну сільську хату, яку ніби «ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом», про дитинство, яке минуло серед неповторних краєвидів, про людей, які були наче органічним доповненням казкової природи.(слайд 8)

Сергій Йосипович Параджанов належить до плеяди митців, що відкрили нову сторінку українського кінематографу. Творчий діапазон митця був надзвичайно широким. Він був не тільки режисером, що знімав документальні й художні фільми, а й сценаристом, художником, чиї незвичайні картини-колажі, малюнки, костюми вражають широтою художнього мислення, розмаїттям фарб і використаного матеріалу.

Вірменин за походженням, Сергій Параджанов майже двадцять років жив і працював в Україні.

Художній фільм - вид кіномистецтва, побудований на грі акторів. До художніх фільмів відносяться майже всі твори кінематографа за винятком частини документального кіно. Перші художні фільми почав знімати Жорж Мельєс в 1896 році.
Сергій Йосипович Параджанов (вірм. Սարգիս Հովսեփի Փարաջանյան Саркіс Говсепі Параджанян; 9 січня 1924(19240109), Тбілісі, ЗРФСР - 20 липня 1990, Єреван, Вірменська РСР) - вірменський і український кінорежисер, народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т.
Своїм фільмом-шедевром «Тіні забутих предків» режисер приніс світову славу українському кіно. (слайд 9)

Народився С. Параджанов 9 січня 1924 року в Тбілісі, в сім’ї відомого у місті антиквара і мецената. Після закінчення у 1942 році середньої школи вступив до Тбіліського залізничного інституту транспорту, але незабаром кинув навчання. Далі продовжував освіту на вокальному факультеті Тбіліської консерваторії, в хореографічному училищі, згодом – у Московській консерваторії.

Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського - провідний музичний ВНЗ Росії. Заснована 1866 року Миколою Рубінштейном і князь Микола Петрович Трубецкой.
1946-го вступає також на режисерський факультет ВДІКу — в майстерню українського режисера Ігоря Савченка. Це була одна з кращих майстерень в історії вузу. У грудні 1950 р. помер його вчитель І. Савченко. Майстерню очолив О. Довженко, з яким у Параджанова склалися теплі стосунки. Сергій Йосипович згадував, що саме Довженко запропонував йому почати роботу на Київській кіностудії. Він мріяв знімати новий фільм у Києві й хотів, щоб Параджанов був його асистентом. На жаль, плани не здійснилися: Довженко помер, не почавши зйомок.

1954 р. випускник ВДІКу дебютував на Київській кіностудії як режисер-постановник (разом із Я. Базеляном) фільму "Андрієш". У період роботи на Київській кіностудії С. Параджанов створив різні за жанром, змістом, художньою формою стрічки. Він заявив про себе як талановитий режисер-документаліст, знявши фільми «Думка», «Наталія Ужвій», «Золоті руки» (1957 р.). З 1959 по 1962 роки були зняті художні кінострічки «Перший хлопець», «Українська рапсодія», «Квітка на камені».(слайд 10)

У 1964 році С. Параджанов зняв свій геніальний фільм «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. (слайди 11-12) Режисер звернувся до скарбів народної творчості, але не як до музейних реліквій, а як до живих і потужних за своїм духовним потенціалом засобів художнього впливу. Кінофільм був високо оцінений кінематографічним світом, про що свідчать нагороди: приз на Всесоюзному кінофестивалі в Києві, призи на міжнародних кінофестивалях в Мар-дель-Плато, Римі, Салоніках, приз Британської кіноакадемії.

Британська академія телебачення і кіномистецтва (англ. The British Academy of Film and Television Arts (BAFTA), БАФТА) - британська фундація, яка щорічно вручає премію в галузях кіноматографії, телебачення, комп'ютерних ігор, анімації тощо.
Всесоюзний кінофестиваль - кінофестиваль, організований в 1958 р. Регулярно почав проводитися з 1964 р. (до 1972 р. - раз на два роки, у 1972-1988 рр. - щорічно). Час і місце проведення встановлювало Держкіно СРСР.
Всього С.Параджанов був удостоєний 28 призів на міжнародних кінофестивалях у 21 країні, що зазначається у Книзі рекордів Гіннеса. Однак надалі на кінострічку чекало забуття... Лише у 1987 році фільм знову з’явився на екрані.

Іван Миколайчук – легенда українського кінематографу. (слайд 13-14)

34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком. Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. "Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко" — казав про Миколайчука великий Параджанов. В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок — "націоналіст.

Наро́дний арти́ст - почесні звання, встановлене в СРСР і союзних республіках.

Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли Миколайчукові загальне визнання.

Іва́н Палійчу́к - головний вигаданий персонаж повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». В екранізації Сергія Параджанова Івана зіграв Іван Миколайчук.
Особливо кінострічка "Тіні забутих предків". Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім, Івана Миколайчука. А тоді, після блискучого дебюту в кіно, його знімали часто, й він запам'ятовувався в більшості картинах.

Запам'ятовувався навіть тоді, коли йому по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості і вмінню створити образ майже з повітря, створити його з нічого.


Реальний і міфічний, ніжний і жорстокий, багатоликий і багатоманітний, в головній ролі чи в епізодичній, він міг внести у кінострічку щось неповторне, своє, те, що не виходило в інших. Про феномен Миколайчука свідчить бодай те, що кожен український фільм з його участю відрізняється від тих, де він не знятий. "Коли б нинi запитали, чи міг би інший актор зіграти роль Івана Палійчука в „Тінях забутих предків", я б відповіла б: „Ні-ні! Тільки Миколайчук!". Інакше то був би інший фільм, і було б все інше»- говорила Лариса Кадочнікова, та сама Марічка з "Тіней…".
Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна (нар. 30 серпня 1937(19370830), Москва, РРФСР) - українська і російська акторка театру і кіно, народна артистка України (1992), лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991).

Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилювало. Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському.

У сімдесяті почалися гоніння на діячів культури. Сильним ударом для українського кіноматографа стало вилучення з кіно, а потім і арешт Сергія Параджанова. Торкнулося це й Івана. В 68- му під час зйомок фільму "Анничка" хтось звинуватив його у націоналізмі. У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму "Білий птах з чорною ознакою" життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил.

Московський міжнародний кінофестиваль Московський міжнародний кінофестиваль (рос. Московский международный кинофестиваль) - міжнародний кінофестиваль, який раніше проводився в столиці Радянського Союзу, а зараз - Росії, в місті Москва.
Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та "органах". Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків. Поклали на полицю і "Тіні забутих предків". Так поступово Івана Миколайчука починають відлучати від творчого процесу. Протягом п'яти років чиновницька рука за вказівкою партійних "босів" викреслювавла його прізвище з усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.

Й досі залишається загадкою, як у 1979-му Івану Миколайчуку вдалося втілити давню мрію — зняти свій фільм. "Вавілон ХХ" прозвучав як вибух в українському кіноматографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав в себе все найкраще, що міг їй дати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і, нарешті, Миколайчук-актор. Хтось із кінокритиків назвав "Вавілон ХХ" трагіфарсом, хтось кваліфікував його стилістику як народне барокко. Зрештою такого оригінального фільму на кіностудії імені Довженка не з'являлося дуже давно. У 1980 р. картина завойовує приз "За кращу режисуру" на Всесоюзному кінофестивалі у Душанбе.


Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як "націоналістичний ухил" у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі. Однак, його стрічка "Така пізня, така тепла осінь" вже не мала такого успіху як "Вавілон ХХ". У 1983-му були написані "Небилиці про Івана", а у 1984-му режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку "Небилиць…" було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.

Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, "табу" на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.

У житті цього видатного актора, режисера та сценариста було все, щоб стати міфом не лише національного, але й світового кінематографу — якби жив він не в закритому суспільстві. Дитинство у маленькому гуцульскому селі, раннє кохання, рання слава, рання смерть. А ще — майже містичні стосунки з кіно: він розділив долі своїх перших героїв — Івана Палійчука ("Тіні забутих предків") і Тараса Шевченка ("Сон"). Розділив Іван і драму українського поетичного кіно в цілому, яке здійснило в середині 60-х крутий поворот від офіційної ідеології до народної культурної традиції. Про все це Іван Миколайчук розповідає сам — за допомогою ролей, що зіграні в кіно.

Кажуть, того року, коли він помер, на стави його рідного села Чорториї прилетіли лебеді. Люди назвали їх Івановими…

(слайд 15) У 1951 р.

  1   2


Скачати 252.65 Kb.

  • Розстріляного Відродження
  • Жорж Садуль
  • Московській консерваторії
  • Всесоюзному кінофестивалі
  • Московського міжнародного кінофестивалю