Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



Творці хорового концерту: М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель Мета

Скачати 141.1 Kb.

Творці хорового концерту: М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель Мета




Скачати 141.1 Kb.
Дата конвертації02.05.2017
Розмір141.1 Kb.



Творці хорового концерту: М. Березовський,

Д. Бортнянський, А. Ведель
Мета: висвітлити період в історії української музичної культури другої половини ХVІІІ ст.; ознайомити з життєвим шляхом та творчістю представників хорового концерту; проаналізувати значення творчості композиторів, творців духовного концерту періоду класицизму.


План

1. Вступ.

2. «Маестро з Глухова» (Максим Березовський). Життя та творчий шлях.

3. «Український Моцарт» (Дмитро Бортнянський). Характеристика творчості.

4. Артемій Ведель.

Хоровий концерт - центральний жанр хорової музики доби класицизму в українській, білоруській та російській музиці (друга половина 18 століття). Писався як циклічний твір для чотириголосого хору a cappella на церковні тексти (найчастіше на тексти давидових псалмів) і виконувався під час богослужінь.
Ве́дель (Ве́дельський) Арте́м Лук'янович (1767(1767), Київ - 14 липня 1808, Київ) - український композитор, диригент, співак, скрипаль.
Основні риси творчості.
В історії української музичної культури друга половина XVІІІ ст. стала кульмінаційним етапом розвитку хорової музики, а також початком формування таких музичних жанрів як опера, симфонія, соната, концерт тощо. Провідним залишався жанр хорового концерту, який набував інших більш розвинених форм під впливом західноєвропейської професійної музики. Відбувся перехід від одночастинного партесного концерту доби бароко до циклічного духовного концерту періоду класицизму. У творчості видатних представників української культури другої половини XVIII ст. – М.
Хорова музика - музичні твори, призначені для хорового виконання.
Музичний жанр (фр. genre - рід, вид, тип, манера) - багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами, з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо).
Українська культура - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених українським народом протягом його історії.
Березовського, А.Веделя, Д. Бортнянського хоровий концерт досягає класичних художніх вершин.

До загальних рис концерту – своєрідної хорової симфонії належать:



  • гуманістичність змісту, що відбивав загальнолюдські моральні проблеми, філософські роздуми про сенс життя, високі духовні людські поривання;
    Сенс життя, сенс буття - філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості.


  • принципи контрастного зіставлення частин циклу, характерні для великих музичних форм;
    Музична форма - у широкому сенсі - матеріальне втілення змісту музики, спосіб його існування, у вужчому - структура музичного твору.


  • складні прийоми поліфонічного розвитку від простої канонічної імітації до великих фуг.




Максим Березовський (1745-1777)
У масштабах української культури фігура Березовського цілком співставлена із феноменом Моцарта у західноєвропейському мистецтві. В книзі «Україна InCoqnita» читаємо:«Біографія М. Березовського… містить чи не найбільшу кількість неясних та заплутаних відомостей. Створенню… образу композитора…сприяла повість рос. письменника X1X ст. Нестора Кукольника «Максим Созонтович Березовський». Багато пізніших біографів композитора у своїх роботах спиралися на це белетристичне джерело.

Щодо походження композитора можна лише робити припущення: 16.10.1747 року в місті Глухові. Початкову музичну освіту отримав у Глухівській музичній школі, що була заснована 1730 року й готувала професійні кадри для Санкт- Петербурзької придворної капели….це була школа мистецтв – перша та єдина на той час у Російській імперії. Подалі Березовський нібито навчався у Київській духовній семінарії.

Дитяча музична школа, абревіатура - «ДМШ» - музичний навчальний заклад, у якому діти шкільного віку у вільний від уроків у загальноосвітніх школах час додатково отримують початкові музичні знання і навички.
Музи́чна осві́та - процес засвоєння знань, вмінь та навичок, необхідних для музичної діяльності, а також сукупність знань і пов'язаних з ними вмінь та навичок, отриманих у результаті навчання. Під музичною освітою нерідко розуміють і саму систему організації музичного навчання.
Росі́йська імпе́рія - держава, що виникла на основі земель колишнього Московського царства, цю назву вона дістала в процесі петровських реформ 1708–1721 рр, відомих також як «прорубування вікна в Європу».
Ки́ївська дух́овна акаде́мія - вищий навчальний заклад Російської православної церкви (Московського патріархату), відкритий у 1819 році, після закриття Києво-Могилянської академії.

Подальша доля Березовського пов’язана з Придворною співацькою капелою. На той час в капелі працювало кілька видатних українських музикантів: співак – баритон М. Полторацький, співак і гусляр, етнограф

В.Трутовський. Існує версія, що Березовського до Санкт – Петербурга привіз Кирило Розумовський.

М. Березовський блиснув як оперний співак в опері італійського композитора Ф.

О́пера (італ. opera - «дія», «праця», «твір») - музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто - з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо).
Арайї «Олександр в Індії» , йому було 14 років і був він єдиним вітчизняним співаком на сцені « Оперного дому», побудованого імператором Петром III, Катерина II, що прийшла до влади, до музики ставилась прохолодно, що на деякий час і вплинуло на виконавську кар’єру Березовського. В цей час він багато працює над композицією, створює хоровий концерт « Не отвержи мене во время старости ».

Про Максима Созонтовича знаходимо у книзі академіка, німецького дипломата Якоба фон Штеліна: «…обладающий большим дарованием, вкусом и искусством в композициях церковных произведений изящного стиля».

Як одного з обдарованих музикантів юнака у 1765 році відправляють стажуватися до Італії, у м. Болонья, в якому процвітала Філармонічна академія. Навчається у падре Джованні Мартіні, знаменитого педагога і теоретика. У 1771 році М. Березовський успішно склав спеціальний іспит і отримав звання академіка музики. Його ім’я викарбуване на дошці почесних студентів Болонської академії поряд з геніальним Моцартом.

В Італії композитор написав оперу «Демофонт», яка з успіхом була поставлена в оперному театрі в Ліворно, а також сонату для скрипки і чембало у трьох частинах (1772).

Оперний театр - театральна будівля, призначена для виконання оперних постанов, що складається зі сцени, оркестрової ями, зали для глядачів та приміщень для переодягання та зберіганя декорацій. Тоді як більшість будівель такого типу призначені виключно для оперних постанов, інші є частинами багатофункціональних культурних центрів.
Це були перші зразки оперного і камерно- інструментального жанрів у вітчизняній музиці. М. Березовського в Італії підтримував граф Олексій Орлов, замовляючи йому музику та щедро розплачуючись. Разом з ескадрою Орлова Березовський повертається на батьківщину.

Діяльність композитора останні два роки його життя практично не відображено. Князь Потьомкін, державний діяч тієї епохи планував призначити композитора директором музичної академії, яку збирався відкрити в Катеринославі (Дніпропетровськ), але цей проект він не реалізував: академія – невиправдана розкіш для малоросійського краю.

Березовського зарахували до Придворної капели «без визначеного заняття», заробляв на життя він переписуванням нот, постійно жив в борг. Немає навіть нового костюма, в якому можна ходити на концерти. Отак жив перший композитор Росії (пізніше музикознавці назвуть його гордістю російської музики, забуваючи, що М. Березовський – українець). Березовський напружено працює, пише один за одним свої видатні музичні твори. Але їх майже не виконують. Заздрісники й чиновники оточили його глухою стіною, за яку ніколи не вибратися.

Доведений інтригами і нестатками до розпуки, Березовський 22 березня

1777 року пішов з життя у повній самітності та бідності.

Для історії зберігся документ тих днів – доповідна записка управителя імператорських театрів Івана Єлагіна, що Максима Березовського немає на що поховати, оскільки в покійного, як виявилося, не було ні копійки грошей.

Макси́м Созо́нтович Березо́вський (нар. 16 (27) жовтня 1745(17451027), Глухів - пом. 22 березня (2 квітня) 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) - український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики.
Управитель прохав дозволу поховати його за казенний кошт. Страшна подробиця про трагічну долю цього таланту. Тоді ж загинув увесь архів композитора, деякі твори безнадійно втрачено, а ті, що збереглися – розсіяні по бібліотеках світу.

Недавно знайдено партитуру Одинадцятої симфонії (!!!) М. Березовського.


Характеристика творчості
Хорова спадщина композитора складається з духовних циклічних акапельних концертів, літургії, «причасних віршів». Його твори вирізняються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, художньою досконалістю, красою й виразністю. Четверта частина з літургії М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів.

Справжньою перлиною духовної музики є драматично – трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости».

Духовна музика або літургійна музика - вокальні або вокально-інструментальні (інколи інструментальні) твори на канонічні, релігійні за змістом тексти або сюжети. Насамперед до духовної музики відносять твори, призначені до виконання під час богослужінь, проте з поглибленням секуляризації мистецтва, чимало жанрів духовної музики трансформувалися у світські, зберігши однак релігійне спрямування.
Літературною основою концерту послужили слова псалма № 70 з Псалтиря, були вибрані 5 строф (9 – 13).

Не покидай мене у пору старості,

Коли зменшиться сила моя,

Не лиши Ти мене,

Бо мої вороги проти мене змовлюються,

Говорячи: «Бог покинув його…»

Не віддаляйся, Боже, від мене, Боже мій, - поспіши на поміч мені!

Це тиха і сумна молитва до Бога, щоб не покинув людину тоді, коли їй, старій та немічній, над усе потрібні душевне тепло й підтримка.

Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому і хоровому виконанні. У такий спосіб композитор втілив ідею конфліктності різних музично – образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обурення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст, який розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукується зі сповненою трагізму біографією митця. В концерті застосовуються різноманітні прийоми поліфонічного розвитку (імітації, фуга).

На думку М. Поповича, творчість М. Березовського, можливо, пояснює, чому його напрям більше сподобався знаменитому болонському вчителю падре Мартіні, ніж напрям Моцарта: найсильніші твори, де думка і слово органічно сполучені з простою і прекрасною музикою, він писав на духовні теми.

Новаторські досягнення М. Березовського, що органічно поєднували традиції західноєвропейської ( італійської) музики з елементами мелодики українських пісень, мали велике значення в становленні вітчизняного професійного музичного мистецтва.

Джованні Батіста Мартіні, відоміший як Падре Мартіні (італ. Giovanni Battista Martini 24 квітня 1706, Болонья - 3 серпня, 1784) - відомий в Італії[Джерело?] і Західній Європі музикант і музичний педагог 18 ст.
Му́зика (від грец. μουσική - мистецтво муз) - мистецтво організації музичних звуків, передусім у часовій (ритмічній), звуковисотній і тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики.






Дмитро Бортнянський (1751 – 1825)
Відомий музикознавець Б. Асаф’єв назвав Бортнянського «класиком музики XVIII ст.». В його творчості поєдналися найновіші на той час досягнення світової композиторської техніки ( зокрема італійської школи ) з вітчизняними музичними традиціями. В історію світової культури він увійшов як реформатор церковного співу. Протягом багатьох десятиліть його твори виконували як обов’язкові в усіх православних церквах Російської імперії, звучали на коронаційних та інших офіційних подіях, були широко відомі в світі.
Православ'я або Православне християнство - збірний термін, який включає в себе Православну церкву та Давньосхідні православні церкви.
Ще за життя його називали російським Палестиною.

Життєвий і творчий шлях
Дмитро Степанович Бортнянський народився 1751 року у місті Глухові Чернігівської губернії ( нині Сумська обл.
Чернігівська губернія - історична адміністративно-територіальна одиниця на Лівобережній Україні, 1802 року виділена з Малоросійської губернії.
) у родині козака, що служив у гетьмана К. Розумовського. В родині було троє дітей.

У XVIII ст. в Росії активно формується хорова культура. До складу придворного оркестру та Придворної співочої капели вербувалися найбільш талановиті музиканти і співаки, зокрема вихованці співочої школи, заснованої ще 1738 року у Глухові, тодішній столиці України. Серед них був і Дмитро, котрого у семирічному віці серед десяти кращих було направлено до Санкт- Петербурга. За спогадами сучасників, Дмитро мав винятковий голос – дискант.

Розпізнавши у юному Бортнянському неабиякі музичні здібності, його навчає сам регент (пізніше – директор капели ) Марко Полторацький, виходець з України і великий знавець народної пісні. В 11 літ він співає головну жіночу, а через три роки головну чоловічу партію в опері «Альцеста».

Пізніше освітою юнака за розпорядженням імператриці Єлизавети Петрівни займався італійський композитор Бальдассаре Галуппі, відомий на той час оперний і балетний капельмейстер, чиї опери з успіхом ставилися у Росії.

Марко Федорович Полторацький (* 17 (28) квітня 1729, Сосниця - † 24 квітня 1795, Петербург), український та російський співак (баритон). Козак Сосницької сотні Чернігівського полку. Дійсний статський радник при Петербурзькому дворі Росії.
Наро́дна пі́сня - найбільш розповсюджений вид народної музики, продукт колективної усної творчості, що роками складається в пісню. Народна пісня - музично-поетичний жанр фольклору, найбільш поширений вид народної музики.
Єлизаве́та Петрі́вна (18 (29) грудня 1709(17091229), с. Коломенське, Московське царство - 25 грудня 1761 (5 січня 1762)) - російська імператриця з 25 листопада 1741, дочка Петра I і Катерини I. Вступила на престол внаслідок палацового перевороту й усунення від влади російського імператора Івана VI Антоновича (правив номінально, бо йому йшов лише другий рік).

З 1768 р. Бортнянський навчається у Венеції, куди перед цим повернувся професор Галуппі, вдосконалює мистецтво композиції у Римі, Болон’ї, Мілані, Неаполі. Там же, в Італії, молодий композитор пише сонати для клавесина, хорові твори, опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій» на міфологічні сюжети.

Після більш ніж десятирічного перебування за кордоном у 28 –ому віці Бортнянський повертається до Росії і протягом 1779 – 1796 рр. служить придворним композитором та клавесиністом при наслідникові великого князя Павла Петровича у Гатчині і Павловську.

Пік творчої активності композитора припав на 80- ті роки. Бортнянського призначають учителем музики Марії Федорівни, сестри майбутнього царя Павла I.

Павло I (20 вересня (1 жовтня) 1754, Санкт-Петербург - 12 (24 березня) 1801, Санкт-Петербург) - російський імператор з 6 (17).11.1796.
Марія Федорівна, до переходу в православ'я - Софія-Марія-Доротея-Августа-Луїза Вертембергська (нім. Sophia Marie Dorothea Augusta Luisa von Württemberg; 14 жовтня 1759(17591014), Штеттін - 24 жовтня 1828, Павловськ) - принцеса Вюртемберзького двору.
До занять з нею він спеціально писав камерні твори, розігрував вистави, а вона йому за це пожалувала будинок. Згодом композитор супроводжував сіятельне сімейство у подорожі по Європі. Також до його обов’язків як капельмейстера входило створення опер та хорових концертів до кожного світського чи духовного свята, яких тоді було немало. Саме в цей час Бортнянський пише опери «Свято сеньйора», «Сокіл», «Син - суперник».

11 листопада 1796 р. композитора призначають директором придворної капели. У спеціальному указі зазначалося: «Колезькому раднику Дмитру Бортнянському, доручивши в управління хор придворних наших півчих, повеліваємо надавати йому з придворної контори платню й усе те утримання, яке мав попередник його дійсний статський радник Марко Полторацький».

Ді́йсний ста́тський радник (рос. действительный статский советник) - цивільний чин четвертого класу в табелі про ранги у Російській імперії, надавав привілей спадкового дворянства. Особи, що мали даний чин, зазвичай обіймали високі посади, як то: директор департаменту, губернатор, градоначальник.
Обіймав він цей пост понад чверть століття. У всіх спогадах змальовується винятково позитивними барвами: як дуже порядна, чуйна людина, талановитий і терплячий педагог, геніальний хормейстер, який зробив капелу, за свідченням сучасників, найкращим хором у світі.

Зрозуміло, що Бортнянський, пройшовши в капелі шлях від півчого до директора, знав усі достоїнства й недоліки хору. Прийнявши капелу, він розпочав ії реорганізацію: запрошує нових талановитих співаків та музикантів, переважно вихідців з України, домагається створення окремого хору для театральних вистав. Особливо любили Бортнянського маленькі півчі – за батьківське ставлення, турботливе піклування. За часів роботи композитора півчим збільшили оклади, а повний склад співав лише у вихідні й святкові дні…

За час його керівництва капела досягла таких вершин майстерності, що в першій половині XIX ст. з нею не міг зрівнятися жоден хор Європи. В її виконанні звучали шедеври світової музики: «Пори року» Гайдна, «Реквієм» Моцарта, «Месія» Генделя, «Урочиста меса»Бетховена та й самі твори Бортнянського.

Численні впливи Бортнянського дослідники знаходять у творчості Варламова, Глінки, Чайковського.

Архівні документи, які зберігаються в Італії та Росії, підтверджують, що Бортнянський був високоповажною людиною й бажаним гостем у колах творчої інтелігенції. Він підтримував стосунки з А. Строгановим, Г. Державіним, А. Фонвізіним, брав участь у роботі Санкт – Петербурзького філармонічного товариства, в діяльності Академії художеств ( 1804 р. за ухвалою надзвичайних зборів Академії його обрали її почесним членом), сприяв організації публічних концертів.

Акаде́мік або ді́йсний член акаде́мії (рос. академик, англ. academician, нім. Akademiker) - дійсний член академії як корпорації вчених, обраний її загальними зборами. Зазвичай, академіками без уточнення називають членів національної академії наук, академіками (з вказівкою академії) називають дійсних членів інших академій.

Аналізуючи творче надбання Бортнянського, можна стверджувати, що він разом із М. Березовським, А. Веделем, Е. Азеєвим створив класичний тип хорового концерту. Вони стали представниками нового напряму в партесному співі, що характеризувався потягом до узгодження музики й тексту, адже більшість італійців, котрі писали музичні твори для православної церкви, погано володіли слов’янськими мовами, а то й узагалі ії не знали. Д.

Парте́сний спів (з лат. partes - «частини», «партії», «голоси») - вид церковного багатоголосного хорового співу, який на початку 17 століття замінив одноголосний знаменний спів.
Бортнянський першим сприяв упорядкуванню храмових співів і почав розробляти давні християнські мелодії.
Характеристика творчості
Бортнянському належить більше 100 творів хорової духової музики – 35 чотириголосних 10 двоголосних, ряд невеликих композицій, а також світські хори, в тому числі кантата «Співак у таборі російських солдатів», камерно – інструментальні твори.

У хоровому стилі Бортнянського - урочисто - пісенному, ліричному - знайшли відображення народні мотиви, і особливо, українські. Творчість композитора – класика активно вплинула на розвиток української хорової культури. На його спадщині вчилися М.Лисенко, К. Стеценко, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський та багато ін.

У XIX ст. особливий інтерес до хорової спадщини Д.Бортнянського проявляли композитори Галичини. Його концерти звучали в духовних семінаріях, виконувалися міськими та сільськими церковними хорами. Композитор М.Вербицький підкреслював величезний вплив «українського Моцарта» на західноукраїнських композиторів XIX ст.

Хорова музика Д.Бортнянського звучить у багатьох країнах світу, набула популярності у США.

В одному з найвеличніших храмів Нью – Йорка - Єпископальному Соборі святого Йоана Богослова на початку XX ст. встановлено єдине у світі скульптурне зображення Д.Бортнянського поряд з 11 іншими скульптурами найвидатніших авторів церковних творінь – Давида – автора псалмів, св. Цецілії – покровительки церковної музики, св.

Церковна музика - вокальна та інструментальна музика християнської церкви.
Григорія Великого – папи Римського, що запровадив григоріанський хорал, європейських композиторів Д. Палестрини, Й. Баха, Г.Генделя та ін.
Ведель Артемій Лук’янович (1767-1808).
Композитор, хоровий диригент, співак (тенор), скрипаль, педагог – увійшов в історію музичної культури як митець, який писав включно сакральну хорову музику.
Григоріа́нський спів, або григоріа́нський хора́л (лат. cantus gregorianus; англ. Gregorian chant, фр. chant grégorien, нім. gregorianischer Gesang, італ. canto gregoriano) - традиційний спів католицької церкви, канонізований папою Григорієм І Великим у 590-604 роках.
Святий Григорій I, також Григорій Великий, у православній церкві відомий як Григорій Двоєслов (лат. Gregorius Dialogus; *бл. 540 р., м. Рим - †12 квітня 604 р., м. Рим), шістдесят четвертий папа Римський (3 вересня 590-12 квітня 604), християнський теолог.
Дириге́нт (від лат. dirigio - направляю, керую) - людина, яка керує підготовкою твору до виконнання (проводить репетиції) та керує виконанням твору (диригує) оркестром, хором, ансамблем, зокрема оперної чи балетної трупи і т. д.
Він розвивав багатовікові традиції української хорової культури, народної творчості. Багато творів композитора не дійшли до нашого часу. Нам відомі близько 30 хорових творів, серед них - «Доколе, господи…», а також частини з «Літургії», «Всенощна», «Покаянне тріо».

Діапазон концертів Веделя – від скорботних до урочисто – величальних. Його музика вирізняється експресивністю мелодики. Особливо запам’ятовуються виразні тенорові соло – драматичні декламації імпровізаційного характеру, споріднені з українськими думами.

Неабиякий вплив на формування митця мала українська побутова пісенно – романсова лірика. Наприклад, мелодика прекрасної «Херувимської» близька до української народної пісні «Повій, вітре, на Вкраїну».

Украї́нські наро́дні пісні́ - це фольклорні твори, які створені в усі епохи розвитку нації, зберігаються в народній пам'яті й передаються з вуст в уста.
Простота й виразність, співучість і щирість зумовили популярність цієї музики. Яскрава самобутня творчість А. Веделя, композитора – лірика, відображувала гуманістичні ідеали.
Гуманізм - ( лат. humanitas - «людяність», humanus - «людяний», homo - «людина») це система ідей і поглядів на людину як на найбільшу соціальну цінність, створення умов для її повноцінного життя і фізичного та духовного розвитку.

Народився Артемій Ведель у Києві в кінці 60-х або початку 70-х років XVIII ст. Батько його був різьбярем іконостасів. Мати померла рано. У родині Веделів Артемій був єдиним сином. Вступивши учнем до Київської Академії, Ведель, завдяки чудовому голосу одразу вступив до академічного хору.

Ки́ївська Акаде́мія - найстаріший вищий навчальний заклад в Східній Європі й один з найстаріших вищих навчальних закладів у світі, заснований близько 1037 р. Академія багато років була центром богослов'я та освіти на навколишніх землях.
Тут він одразу виявив свій неординарний талант: став співаком, солістом, скрипалем, диригентом. На той час припадають і його перші творчі спроби – духовні концерти на тексти з Псалтиря.

Завершивши свою освіту в академії, Ведель отримує пропозицію від московського генерала Єропкіна стати диригентом його капели, а також обійняти посаду писаря. На декілька років Ведель покидає Україну та переїжджає до Москви. Про цей період його життя відомо небагато. Наприкінці 1792 року Артемій повертається до Києва і протягом двох років працює у військовій капелі, яку очолив генерал А. Леванідов.

Це – найбільш плідні роки в творчості Веделя. В цей час він написав концерти: «В молитвах неусыпающую Богородицу»,

«Спаси мя, Боже», «Доколе, Господи, забудеш мя» та ін.

У 1795 році Леванідова переводять до Харкова, і Ведель їде з ним. У Харкові композитор став капельмейстером казенного училища, хор якого здобуває велику славу. Завдяки цьому хорові Ведель у 1796 році познайомився з Бортнянським.

Після смерті Катерини II (1796 року) її син Павло відправляє у відставку всіх ставлеників матері, серед них і Леванідова. Ведель знову повертається до Києва, проте він тепер попадає у скрутні умови – цар заборонив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи у цьому небажаний вплив католицизму. Для Веделя це означало кінець його кар’єри. У 1799 році Ведель стає послушником Києво – Печерської Лаври, але керувати хором Лаври йому не запропонували. Ведель відмовляється від послушництва і повертається додому. Цим вчинком він викликає сильне озлоблення з боку правовірного православ’я, в тому числі митрополита Єрофея Малицького. Згодом митець, як і Сковорода, пішов у мандри Лівобережною Україною: блукає по селах, записує народні пісні Незабаром Веделя арештовують у «підозрі політичної неблагонадійності.

Лівобере́жна Україна - історичне найменування частини України на лівому березі Дніпра у складі Російської імперії в другій половині 17 - 18 століть, після Андрусівского перемир'я між Росією й Польщею (1667 року).
Коли ж цього не було доведено – звинуватили у бродяжництві, запроторили до Кирилівського дому для божевільних, де він залишався до самої смерті. Поховано Веделя в Києві в колишнім Кирилівським монастирі, але про могилу його ніхто не дбав, вона загубилась».

Про спів Веделя в Харкові згадував П. Турганінов: « Коли Ведель співав, то він сам і вся церква обливалися сльозами ».


Загальний огляд хорової спадщини.

Багато творів композитора не дійшли до нашого часу. Відомі його 30 хорових концертів, зокрема тричастинний «Доколе, Господи, забудеши мя» (№ 3), частини з « Літургії», зокрема «Херувимська», а також «Всенощна», «Канон Пасхи», «Покаянне тріо» та ін.

Образно – емоційний зміст духовних творів А. Веделя охоплює широкий діапазон людських почуттів і думок. Серед них – скорботні, «покаянні», урочисто – величальні твори. Для музики композитора характерний експресивний мелодизм. Запам’ятовуються його виразні тенорові соло імпровізаційного характеру, під час яких хор виконує функції акапельного супроводу. Вони споріднені українським думам з їх драматичною речитативністю, декламаційністю. На думку М. Поповича, А. Ведель демонстрував свій лаврський традиціоналізм, залишившись композитором київської школи.

Пропонується для слухання фрагмент з «Херувимської», написаний в стилі бароко, якому властиві яскравість тембрових барв, розвинутий поліфонічний склад. «Херувимська пісня» - це моління Господа в Гефсиманському саду.

Гетсима́нський сад, Гефсима́нія, Ге(ф/т)сима́н (грец. Γεθσημαν від івр. גת שמנא‎, гат шманім; івр. גת שמנא‎, гат шамна буквально «оливкова давильня») - оливковий сад, розташований у нижній частині Оливкової гори біля струмка Кедрон на схід від центру Старого міста в Єрусалимі (тепер Ізраїль).
В уяві постає увесь Гефсиманський подвиг Господа, Його молитва до поту кривавого, Його страждання за гріхи людські.


Чембало - те саме, що клавесин; стародавній клавішний інструмент- попередник фортепіано.

Літургія – найважливіше богослужіння православної церкви, подібне до меси в католиків і протестантів.
Бальдасаре Галуппі (1706 – 1785) – італійський композитор. Керував капелою собору Сан – Марко у Венеції. У 1763 – 1768 роках працював в Росії.

Представник венеціанської оперної школи, майстер опери – буффа – Деревенский философ», 1754 р.



«Херувимська» - урочисті піснеспіви православної церкви, що входять до літургії; назва походить від початкових слів «Іже херувими».

Література:

1.Художня культура України: Навч. посібник /За заг. ред. Л.М. Масол – Київ: Вища школа, 2006.

2. Л. Аристова. Хоровий концерт та його творці / Мистецтво та освіта.- 2004.- № 3-4.

3. І.Огієнко. Українська культура. Київ, «Абрис», 1991

4. М. Попович. Нарис історії культури України. – К.:АртЕК, 1998. -728 с.

5. О. Олійник. Українська мова 8- 9 кл. –К., 1997 р.

6. О.Олійник. Українська мова 10 – 11 кл. – К., 1997р.

7. І. Сікорська. Всесвіт музики Дмитра Бортнянського.

Історія культури - розділ історичної науки та культурології, присвячений вивченню розвитку і взаємодії аспектів людської діяльності, так чи інакше пов’язаних з культурою. Крім того, історія культури є окремою соціально-гуманітарною академічною дисципліною.
Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (28 жовтня 1751(17511028), Глухів, Гетьманщина - 28 вересня (10 жовтня) 1825, Санкт-Петербург, Російська імперія) - український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів.
Україна – Центр, 21 грудня 2001 року.

8. Забуття – доля великих? Максим Березовський: трагедія «українського Моцарта».- Україна –Incoqnita /За заг. ред.- Л. Івшиної. – К.: Факт, 2002. - 400 с.

9.С. Сірополко. Історія освіти в Україні. – Київ: Наук. думка, - 2001. – 912 с.

10. Українська культура: Лекції за редакцією Д. Антоновича / Упор. С.В.Ульяновська – К.: Либідь, 1993

11. Українська культура / За заг. ред. І. Крип’якевича – 4- те вид., стереотип. – К.: Либідь, 2002.- 199 с.

12. Слабошпицький М. Ф. З голосу нашої Кліо: (Події і люди української історії). – К.

Історія України - процес формування держави Україна. Появі державності передував тривалий процес етногенезу українців. Після появи держави виникла українська нація як сукупність громадян.
: Фірма «Довіра, 1993. – 255 с.



13. Енциклопедія українознавства. Т.1. Перевидання в Україні. – Львів – 1993.


Скачати 141.1 Kb.

  • Максим Березовський (1745-1777)
  • Російській імперії
  • Характеристика творчості
  • Дмитро Бортнянський (1751 – 1825)
  • Життєвий і творчий шлях Дмитро Степанович Бортнянський народився 1751 року у місті Глухові Чернігівської губернії
  • Марко Полторацький
  • Павла Петровича
  • Григорія Великого
  • Загальний огляд хорової спадщини
  • Л ітургія