Первая страница
Наша команда
Контакты
О нас

    Головна сторінка



«…Твоя геніальна муза обнялась з музою безсмертного Кобзаря…»

Скачати 67.82 Kb.

«…Твоя геніальна муза обнялась з музою безсмертного Кобзаря…»




Скачати 67.82 Kb.
Дата конвертації02.05.2017
Розмір67.82 Kb.

« …Твоя геніальна муза обнялась з музою безсмертного Кобзаря…».

Цього року подвійний ювілей Миколи Віталійовича Лисенка – дивовижної людини, геніального композитора, піаніста, диригента, фольклориста, основоположника української класичної музики.

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (10 (22) березня 1842(18420322), с. Гриньки, нині Глобинський район - 24 жовтня (6 листопада) 1912, Київ, нині Україна) - український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч.
Окрім березневого 170-річчя, 6 листопада виповнилося 100 років із дня його смерті.

Лисенко чимало чого впроваджував першим в Україні. Скажімо, 1908 року очолив першу легальну українську громадсько-політичну організацію «Київський український клуб» та першу всеукраїнську організацію «Об’єднаний комітет зі спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві». Брав участь у написанні «Словника української мови», який видав Борис Грінченко, у роботі Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, збирав фольклор.

Російське географічне товариство (рос. Русское географическое общество) - всеросійська громадська організація, яка об'єднує 27 тисяч членів на території всіх суб'єктів Російської Федерації і за кордоном і має 127 регіональних та місцевих відділень, філій та представництв по всій Росії.
Прем’єра його опери «Різдв’яна ніч» 1874 року ознаменувала народження української опери.

Цікаво, що за першою освітою Микола Віталійович був біологом. Закінчив природничий факультет Київського університету і захистив дисертацію про нитчасті водорості. Але це йому не завадило стати геніальним композитором і все своє життя присвятити музиці.

Микола Віталійович родом із Полтавщини: народився в селі Гриньки, походив із козацько-старшинського роду. Одержав освіту у Харківській гімназії, Київському університеті, згодом у Лейпцігській Петербурзькій консерваторіях. У сім’ї виховувався на російській та французській мовах. А гостюючи у родичів в селі, чув українську. Підлітком із своїм троюрідним братом Михайлом Старицьким цілу ніч читав Шевченка.

Миха́йло Петро́вич Стари́цький (2 (14) грудня 1840(18401214), Кліщинці - 14 (27) квітня 1904, Київ) - український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Батко української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської.
Захопився творчістю Шевченка, навчаючись в університеті. Починаючи з 1862 року, щорічно, організовував концерти у пам’ять Кобзаря.

У дитинстві вихованням сина займалась його мати, яку звали Ольгою. Вона була чудовою піаністкою, вихованкою Смольного інституту шляхетних панянок. Навчала п’ятирічного Миколу гри на фортепіано. Цікаво, що обидві дружини Лисенка мали таке ж ім’я. З першою дружиною, співачкою Ольгою О’Коннор, у нього не було дітей. Коли у 1878 році композитор отримав посаду педагога з фортепіано в Інституті шляхетних панянок у Києві, то познайомився з другою своєю дружиною – піаністкою Ольгою Липською. Від цього шлюбу мав п’ятеро дітей. Усі діти Миколи Віталійовича, доньки та сини, навчались музиці. Найбільш обдарованим вважали Тараса, який грав майже на всіх інструментах, але помер у 22–річному віці. Остап став музикознавцем, викладав у Київській консерваторії.

До нашого часу дійшли шість релігійних творів Лисенка, серед них – духовний гімн «Боже, Великий, Єдиний, нам Україну храни» на вірші Олександра Кониського, відомий як «Молитва за Україну».

Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського (до 1995 - Київська консерваторія) - вищий державний музичний навчальний заклад IV рівня акредитації.
Олекса́ндр Я́кович Кони́ський (*6 (18) серпня 1836(18360818), Переходівка - †29 листопада (12 грудня) 1900, Київ) - український перекладач, письменник, видавець, лексикограф, педагог, громадський діяч ліберального напряму.
Лисенко написав десять опер: серед них «Різдв’яна ніч», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Тарас Бульба». Над останньою композитор працював десять років, але за його життя опера так і не була поставлена. Прим’єра її відбулася лише 1924 року в Харкові, а 1937 року – в Києві. На вимогу радянської цензури лібрето було змінено. Досі співають пісні в обробці Миколи Лисенка ( а їх у творчому доробку композитора є понад 600 ).

У творчому доробку композитора лише один твір написаний на російський текст. Незважаючи на Емський указ 1876 року, що забороняв також друк українських текстів до нот, усі твори композитора – українські.

Емський указ - розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком, призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.
Поезію його улюблених Гейне та Міцкевича друзі літератори на прохання композитора перекладали українською.

Коли 1901 року за участь в антиурядовій демонстрації було арештовано і віддано у солдати 185 студентів Київського університету, Лисенко разом з своїми учнями організовував концерти і зібрані кошти передавав для ув’язнених студентів.

Після революції 1905 року імперією прокотилась хвиля репресій. Було закрито Літературно-артистичне товариство, однак натомість Лисенко зініціював і очолив Київський український клуб. Тут і концерти були, і лекції, виставки, репетиції хору, заняття дитячої та спортивної секцій, діяла бібліотека. «Український клуб» став центром зі спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку й комітету під головуванням М. В. Лисенка із відзначення 50-х роковин від дня смерті поета.

Крізь усе життя талановитий композитор проніс любов і повагу до великого українського поета.

Пое́т (жінка - поетка, поетеса) Автор літературних віршованих, прозових і драматичних поетичних творів. // Художник будь-якого виду мистецтва, твори якого відзначаються поетичністю. // Той, хто оспівує, прославляє що-небудь; співець, пісняр, піїт, бард, скальд, піїта, віршомаз.
Розпочалося це 1868 року написанням музики до Шевченкового «Заповіту» на замовлення галичан. Написанням цього твору Микола Віталійович розпочав велику серію творів під назвою «Музика до «Кобзаря», над яким працював до кінця свого життя. До цієї серії ввійшло майже 90 вокальних творів різних жанрів.

Та велика шана і любов до Тараса Шевченка виявилися не тільки у написанні композитором нотних текстів.Частими були поїздки Миколи Віталійовича до місця вічного спочинку Кобзаря. Про це ми сьогодні дізнаємося із тогочасної періодики, із його листування та записів, які залишив Лисенко на сторінках книг вражень у Каневі. Ось один із таких його листів до Г. І. Маркевича від 1882 року, з якого ми дізнаємося, що композитор відпочивав із своєю родиною у Каневі: «На літо маємо на гадці наймати собі дачу у Каневі, на горах, так що й Полтавщина уся, мов на долоні, і Дніпро під горою берег риє, Тарасова оселя побіч, у Київ і в Кременчук водяний шлях недалеко. Місцина, кажуть, чудова, коли б тільки судилося найняти».

Перший запис у книзі вражень, яка з’явилась у Тарасовій світлиці в Каневі 1897 року, належить родині Лисенків. Першим стоїть підпис композитора, потім його дружини та дітей.

Відвідини шевченкової могили стали традиційними для родини Лисенків. Ось як про це згадує син композитора Остап: «Бувало, як тільки зазеленіють лани широкополі, і Дніпро, і кручі, Микола Віталійович не знаходить собі місця: «Пора до Тараса в гості». В останню хвилину до нас приєднувалися десятки знайомих (Старицькі, Косачі, хористи, учні батька). До самого Канева лунало над сивим Дніпром полум’яне слово Тараса. Потім довго піднімалися на крутий горб. Ішли мовчки. Батько не раз зупинявся, важко дихаючи, спираючись на свій гуцульський топірець. Видно було, що йому, людині з хворим серцем, нелегко дається гора. Та він ніколи не скаржився. Довгі хвилини простоював Микола Віталійович над дорогою могилою свого вчителя і старшого брата…».

Цього ж, 1897 року, Микола Віталійович ще раз побував біля дорогої серцю могили. Це було 19 липня. Він повертався зі своїми хористами з подорожі Україною. До книги вражень вони записали: «Хористи М. Лисенка, повертаючись із своєї мандрівки, поклали собі за мету побувати на Тарасовій могилі. Пом’янули піснею, промовами, читанням «Кобзаря» нашого генія, подякувати тим добродіям, що догадалися завести цю Книгу, полюбуватись чудовим Дніпром і горами, і поїхали». І підписи: перший М. Лисенка, далі хористів.

Виступи хору на Тарасовій горі завжди справляли велике враження на охоронця Шевченкової могили Івана Олексійовича Ядловського: «Як пригадаю я хор Миколи Віталійовича Лисенка, який тут співав, на могилі, то і досі по моєму тілу мурашки лазять. Я не пам’ятаю де були, на небі, чи на землі. Я думав: «Якби це почув покійний Тарас! Минуло десять років, а мені ще досі сниться спів хора…».

Про вільну, відроджену Україну мріяв біля Шевченкової могили Микола Віталійович. Ось один із записів:«30 травня 1906 року одвідали Батькову могилу. Подай нам, Боже, діждати кращих, жаданих днів волі й світа України-неньки».

Востаннє на Шевченковій могилі Лисенко побував з членами Українського клубу в травні 1912 року. До членів клубу приєдналися не лише українці, а й гості інших національностей: «…о 9 годині ранку маленький пароход «Марія» рушив вниз по Дніпру. Народу на пароході повно – до 400 душ… Серед гостей клубу виділяється декілька родин і окремих осіб – великоросів і поляків. На палубі склався невеликий хор. Одна пісня змінюється другою. В пів на п’яту годину дня пароход підходить до Тарасової гори. Ще здалеку видно по горах купи селян і міської інтелігенції Канева, а біля Тарасової могили – їх найгустіше. Поміж натовпу народа рябіють поліцейські мундири… До хреста на могилі трудно підступитися… Ледве протиснувшись крізь цей натовп, представники клубу кладуть на могилу Великого Кобзаря живі квіти і свій вінок без всякого напису».

35 – річчя творчої діяльності Миколи Лисенка відзначали у Києві, Харкові, Львові, Петербурзі, Баку… Шанувальники його таланту зібрали чотири тисячі рублів, щоб композитор зміг придбати собі житло. Але на зібрані кошти Микола Віталійович відкрив у Києві музично-драматичну школу, щоб готувати акторів та музикантів для українського театру. Тому від 1904 року веде свою історію Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.

Український театр Театральне мистецтво - галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка - державний вищий навчальний заклад України, розташований у місті Києві, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет.
Карпенка Карого. Тут уперше на Україні було відкрито клас бандури. Випускниками цієї школи були уславлені згодом композитори Кирило Стеценко, Василь Верховинець, Олександр Кошиць.
Верхови́нець Васи́ль Микола́йович (справжнє прізвище Костів; нар. 5 січня 1880, Старий Мізунь - пом. 11 квітня 1938) - український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю.
Олекса́ндр Анто́нович Ко́шиць (лат. Oleksandr Koshyts, *30 серпня (12 вересня) 1875(18750912), с. Ромашки, Канівський повіт, Київська губернія, Російська імперія (нині Миронівський район, Київська область, Україна) - †21 вересня 1944, Вінніпег, Манітоба, Канада) - український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист.
Кири́ло Григо́рович Стеце́нко (*12 травня (24 травня за новим стилем) 1882, Квітки - †29 квітня 1922, Веприк) - композитор, хоровий диригент і громадський діяч, протоієрей УАПЦ. Засновник Республіканської капели УНР.

Зберігся будинок, в якому жив Лисенко у Києві. Це будинок № 95 по вулиці Саксаганського. Саме тут сьогодні розташовано меморіальний музей Миколи Лисенка. У робочому кабінеті Миколи Віталійовича – шафа, прикрашена рушником, письмовий стіл.

Письмовий стіл - кабінетний стіл для виконання письмових та інших робіт.
На стінах – ліра, цимбали й кобза із власної колекції композитора. Тут Лисенко працював над оперою « Тарас Бульба». На столі – примірник її партитури. До речі, композитор заробляв викладанням, а музику писав ночами. У меморіальній вітальні стоїть рояль фірми «Блютнер», куплений Миколою Віталійовичем у 1895 р. Лисенко прожив тут свої останні 18 років. За оренду квартири платив велику як на той час суму – 25 рублів. Після смерті батька діти не змогли її утримувати.
Після смерті (англ. Postmortem) - американський трилер 1998 року.

У березні 1911 року російський уряд не дозволив відзначати у Києві 50-ті роковини від дня смерті Тараса Шевченка. Відповідний комітет ще з 1908 року очолював Микола Лисенко, і цим дратував не тільки цивільного і військового губернаторів, а й міністра внутрішніх справ імперії П.Столипіна. Композитора викликали на «прийом» і сказали, що керівництво підтримає відзначення, якщо воно не матиме українського національного вияву. Лисенко відповів, що за таких умов пам’ятних заходів у Києві не буде. Врешті вшанування відбулося у Великому залі Московської консерваторії.

Потім почалися гоніння. Було закрито Український клуб, а М.Лисенка притягнуто до кримінальної відповідальності. Через чотири дні після одержання повідомлення він помер.

На похорон композитора прийшло понад 30 тисяч людей. Студенти, оточивши «ланцюгом» жалобну процесію, не давали поліції розігнати тих, хто прийшов провести митця в останню путь. Лисенка відспівували у Володимирському соборі. За спогадами Олександра Кошиця, хор, який ішов попереду траурної процесії, складався зі 1200 осіб. А труну до Байкового кладовища через усе місто несли на руках.

Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського - провідний музичний ВНЗ Росії. Заснована 1866 року Миколою Рубінштейном і князь Микола Петрович Трубецкой.
Криміна́льна відповіда́льність - різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання. Передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, що вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.
Ба́́йкове кладови́ще, Ба́йковий цви́нтар - цвинтар у Голосіївському районі Києва, пам'ятка історії та культури: одне з найстаріших у місті, ховати тут почали ще 1834 року. Площа - 72,47 га.

Шевченко і Лисенко – два генії. Шевченко – геній слова, Лисенко – геній музики. Їхні імена пов’язані в українській історії не тільки титанічною працею композитора над «Музикою до «Кобзаря», але й його величезною громадською роботою з увічнення пам’яті поета в часи найтяжчих випробувань українського слова і української думки.

Людмила Остафіїва

старший науковий співробітник НМТШ






Скачати 67.82 Kb.

  • Російського географічного товариства
  • Київській консерваторії
  • Кирило Стеценко , Василь Верховинець , Олександр Кошиць
  • Московської консерваторії